Моделі державного регулювання страхової діяльності: досвід західноєвропейських країн

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти й науки України

Львівський національний університет імені Івана Франка

Економічний факультет

Кафедра економічної кібернетики

Реферат

З курсу «Актуарні розрахунки»

На тему: «Моделі державного регулювання страхової діяльності: досвід західноєвропейських країн»

Виконала: студентка групи ЕККМ-62с

Назаркевич М.М.

Перевірив: доц. Каркавчук В.В.

Львів 2015

Вступ

Важливе значення для розвитку страхового ринку в Україні має стан його державного регулювання, оскільки останнє суттєвим чином впливає на абсолютний рівень ризику в суспільстві. Необхідність державного регулювання страхового ринку зумовлюється, з однієї сторони, пріоритетом комерційних інтересів страховиків на шкоду інтересам страхувальників, монополізмом, недостатнім розвитком загальної страхової інфраструктури, а з іншої -- неможливістю побудувати сучасний розвинутий страховий ринок (по європейським міркам) без ефективної державної політики.

При цьому, оптимальна побудова системи страхового регулювання на національному рівні передбачає досягнення збалансованості інтересів суб'єктів страхових відносин і регулюючих їх органів -- захисту страхувальників, забезпечення інтересів страховиків і отримання певної макроекономічної вигоди. І в цій якості страхове регулювання має певну вартість (чим жорсткіше страхове регулювання, тим більші втрати компаній і клієнтів, оскільки обмеження, що накладаються на свободу дій страховиків, неминуче спричиняють підвищення вартості їх послуг) і ефективність.

Тому для нашої держави досить актуальним є комплексне дослідження системи державного регулювання страхового ринку, яка побудована в провідних країнах світу, для вибору оптимальної тієї чи іншої моделі регулювання, визначення пріоритетів розвитку страхового ринку та механізмів їх державного забезпечення.

1. Моделі державного регулювання страхової діяльності західноєвропейських країн

Існуючі моделі державного регулювання страхової діяльності певною мірою універсальні і водночас значно різняться в національних економічних системах. Світова практика пропонує два принципових підходи до державного регулювання страхового ринку, кожний з яких реалізується в рамках певної системи права -- «континентальної» і «англо-американської». Система «континентального» права («романо-германська» чи «кодифікована», що існує в Німеччині, Франції, Італії, Іспанії, Японії та інших країнах) базується на суворій законодавчій регламентації (закони, кодекси) діяльності суб'єктів ринку. Ця система передбачає жорстке регулювання страхової справи (континентальна модель), що полягає в детальній регламентації всіх сторін діяльності страховиків (до затвердження органами страх- нагляду тарифів чи встановлення «тарифного коридору», затвердження типових форм договорів страхування, перевірки виконання бізнес-планів) і систематичному контролі за дотриманням законодавства при здійсненні страхових операцій (нагляд за поточними операціями, регулярні перевірки страхових компаній).

Серед західноєвропейських країн найбільш розвинене державне регулювання у Франції, де найважливішою формою його прояву є планування, а страхування регулюється Страховим кодексом. Державне регулювання у Франції здійснюють за допомогою цін, податкової системи, кредиту, контролю за оплатою праці, прискореної амортизації і інших регуляторів.

Натомість основною ознакою «англо-американської» системи права («загального» чи «прецедентного» права, що існує в США, Великій Британії, Австралії, Канаді на інших країнах) є те, що в ній закон не є єдиним переважним джерелом права, а поряд з ним важливу роль відіграє судовий прецедент. При цьому більшість сторін господарського життя залишається не кодифікованим. Законодавство ж визначає лише найбільш загальні умови, правові рамки економічної діяльності, без детальної регламентації. У таких умовах формується ліберальна модель регулювання страхування, в якій відсутня жорстка регламентація страхових операцій, затвердження страхових тарифів, а акцент робиться на контроль фінансового стану страхових компаній на основі аналізу їх звітності. Різновидами ліберальної є децентралізована і цен- тралізована моделі з огляду на державний устрій країни. державний страховий нагляд європейський

За законами США правильно оформлені страхові накопичення й виплати абсолютно недоступні домаганням кредиторів, що робить страховий контракт найбільш ефективним, простим і одночасно економічних з всіх існуючих легальних шляхів захисту капіталу. При цьому на відміну від більшості широко відомих схем, власник контракту має необмежений доступ до своїх накопичень у будь-який час. Страхова конфіденційність не лише значно перевершує банківську, але на відміну від банківського чи іншого контракту, страхова компанія не взмозі розірвати чи навіть змінити страховий контракт без вашої згоди.

А відтак, у світі існують різні системи страхового нагляду. Так, наприклад, німецька модель передбачає зосередження регулюючих функцій у федеральному центрі. Територіальним органам у федеральних землях відводиться лише частина контрольних функцій, переважно в сфері поточного нагляду. Американська, напроти, повністю віддає регулюючі функції на рівень штатів, а в Канаді віддали перевагу рівномірному розподілу функцій між федеральним центром і провінціями (так звана «дуалістична модель») .

У міжнародній практиці функції страхового нагляду в різних країнах виконують різні органи державної виконавчої влади, якими можуть виступати самостійний спеціалізований орган виконавчої влади, міністерства фінансів, внутрішніх справ чи центральний банк. Так, наприклад, держрегулювання страхового ринку в США здійснюють департаменти і бюро з нагляду за страховою діяльністю, створені при урядах штатів. На федеральному рівні величезну роль у координації процесу регулювання страхового ринку відіграє Національна асоціація представників з питань страхування (NAIC), яка серед іншого корегує вимоги до страховиків стосовно стану резервів і управління активами.

Різною є й акцентація функціонування наглядових моделей. Так, наприклад, у британській моделі регулювання акцент робиться на фінансові результати, а не на систему тарифів. В Японії ж зберігається найбільш жорсткий у світовій практиці контроль за страховими тарифами зі страхування іншого, ніж страхування життя, діє найскладніший порядок отримання ліцензії, підтримується режим жорсткого протекціонізму стосовно вітчизняних компаній. Японські страхові компанії слабо представлені в міжнародних об'єднаннях учасників страхового ринку.

Існують і країни з досить своєрідними системами державного регулювання страхового ринку (наприклад, скандинавська система, що віддає пріоритет державному соціальному страхуванню і стимулює розвиток взаємного страхування в рамках так званої «шведської моделі» макроекономічного регулювання, чи система регулювання в Голландії, що вважається найліберальнішою в Західній Європі).

На європейському рівні міждержавна система регулювання страхування поєднує саморегулювання і державне регулювання. Державне регулювання страхування на рівні ЄС базується на прийнятті і виконанні Директив, що видаються окремо по страхуванню життя та інших видах страхування. Проте, уніфікація вимог у директивах ЄС зовсім не означає відмови від національних систем регулювання страхового ринку. Навпаки, за національними органами страхового нагляду залишено виключне право нагляду за вітчизняними та іноземними страховиками, що оперують у країні, контролю їх фінансового стану тощо. Крім того, директиви ЄС -- це інструмент прямого регулювання, а непряме (економічне) регулювання повністю здійснюється на рівні національних систем. Скажімо, режим оподаткування в різним країнах має суттєві відмінності. Ставки податку на прибуток страхових організацій, що застосовуються в деяких країнах ЄС, і які, як правило, не відрізняються від загальних ставок цього податку та складають у середньому 30 %--35 % (Австрія -- 34 %, Англія -- 31 %, Франція -- 35 %). Водночас слід зазначити, що загальним правилом для країн ЄС є визнання страхових премій суспільно необхідними витратами і включення їх до складу витрат страхувальників юридичних осіб у повному обсязі.

Висновки

Сьогодні внаслідок процесів міждержавної інтеграції, інтернаціоналізації, глобалізації економіки відбувається поступове розмивання ідентифікаційних меж між різними національними моделями державного регулювання страхової діяльності. Ці процеси більшою мірою зумовлені необхідністю вироблення єдиних підходів до регулювання діяльності страхових компаній, що мають розгалужену міжнародну мережу. Інтернаціоналізація регулювання пояснюється необхідністю певною мірою формалізувати тенденції, що склалися на страхових ринках.

Страхування - одна з галузей економіки України, в якій останніми роками спостерігається зростання основних показників.

Разом з тим на розвиток страхового ринку в Україні негативний влив справляють:

· відсутність економічної стабільності, сталого зростання виробництва, неплатоспроможність населення та дефіцит фінансових ресурсів;

· значна взаємна заборгованість, накопичення неплатежів і збитковість більшості підприємств;

· неповна і фрагментарна законодавча база, відсутність державних преференцій на страховому ринку, неефективний контроль з боку держави, прояви монополізму;

· високий рівень інфляції (понад 10 відсотків), внаслідок чого здійснення довгострокових (накопичувальних) видів страхування у національній валюті неможливе;

· слабкий розвиток фондового ринку, що не дає змоги використовувати цінні папери як категорію активів для захищеного розміщення страхових резервів;

· відсутність вторинного ринку страхових послуг, механізмів ефективної взаємодії банківського та страхового сектора економіки, низький рівень розвитку допоміжної інфраструктури страхового ринку;

· неналежний рівень інформації про стан і можливості страхового ринку, довіри населення до страхування.

Серйозну загрозу нормальному функціонуванню страхового ринку України також становить тенденція до монополізації страхового ринку в інтересах окремих міністерств, фінансово-промислових груп або місцевих адміністрацій.

Страхова діяльність - це врегульована нормами права господарська діяльність страхових організацій з надання страхових послуг за рахунок сформованих страхових фондів, що здійснюється на підставі ліцензії, як правило, з метою отримання прибутку.

Зі змісту законодавства про страхування можна зробити висновок, що страхова діяльність охоплює такі види господарської діяльності як: страхування, перестраховування і фінансову діяльність, пов'язану з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням.

Відносини щодо здійснення страхової діяльності регулюються рядом нормативно-правових актів, які залежно від сфери їх дії поділяються на загальне законодавство про підприємництво (в частині, що стосується підприємницької діяльності на страховому ринку) і спеціальне законодавство про страхову діяльність як окремий вид підприємництва.

Список використаних джерел

1. Жилкина М. Interнадзор // Русский полис. -- 2003. -- № 4.

2. Насырова Г. А. Модели государственного регулирования страховой деятельности // Вестник Финансовой академии. -- 2003. -- № 4.

3. Орехов А. Антимонопольное регулирование в странах Европейского Союза // Страховое право. -- 2001. -- № 2. -- С. 22.

4. Страхування: теорія і практика. Навчально-методичний посібник / Внукова Н. М., Успаленко В. І., Временко Л. В. та ін. -- Харків: Бурун Книга, 2003. -- С. 168.

5. Штефюк П. Л., Штефюк Т. Ю. Страхування: Навчальний посібник. -- Чернівці: Прут, 2001. -- С. 17.

Размещено на Allbest.ru