Діяльність органів соціального страхування в Україні у 20-30-х роках ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

Мельничук Олег Анатолійович

УДК 94(477) «1919/1939»

ДІЯЛЬНІСТЬ ОРГАНІВ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ

В УКРАЇНІ У 20 - 30-Х РР. ХХ СТ.

07. 00. 01 - історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Київ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано на кафедрі історії та етнополітики Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України

Даниленко Віктор Михайлович,

Інститут історії України НАН України, завідувач відділу історії України другої половини ХХ століття.

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор

Дорошко Микола Савович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин;

доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Мовчан Ольга Миколаївна,

Інститут історії України НАН України, провідний науковий співробітник відділу історії України 20 - 30-х рр. ХХ століття;

доктор історичних наук, професор

Сушко Олександр Олександрович,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, директор Інституту історичної освіти.

Захист відбудеться 21 травня 2010 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.053.02 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано 16 квітня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т.А. Стоян

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах ринкових трансформацій пріоритетною організаційно-правовою формою реалізації громадянами України права на соціальний захист, механізмом та інструментом здійснення соціальної політики держави слугує соціальне страхування, яке дає змогу, у разі настання соціальних ризиків, зберегти певні стандарти рівня і якості життя населення. Пошук раціональних шляхів становлення та розвитку цього інституту в незалежній Україні вимагає не лише ознайомлення із теорією та практикою соціального страхування у сучасних країнах світу, але й вивчення особливостей його функціонування на українських землях в історичній ретроспективі. Важливим для розуміння сучасних основ та принципів діяльності соцстраху є період 20 - 30-х рр. ХХ ст., що позначився функціонуванням та діяльністю в Українській РСР державних органів соціального страхування. Вивчення досвіду якоюсь мірою застерігає від допущених помилок, дає змогу вибрати раціональне зерно та внести певні пропозиції для удосконалення чинного законодавства у сфері соціального захисту населення, сучасних форм та методів роботи органів соціального страхування в незалежній Україні.

У науково-пізнавальному плані актуальність дослідження діяльності органів соціального страхування як складової радянської соціальної політики 20 - 30-х рр. ХХ ст. зумовлена зміною концептуальних підходів та методологічних засад наукового пізнання. Вивчаючи соціальну проблематику в контексті марксистсько-ленінської теорії класової боротьби та формаційного підходу, радянські історики тривалий час обґрунтовували тезу про покращення матеріального добробуту трудящих у рамках соціалістичного будівництва, свідомо уникаючи дискусійних тем, суперечливих моментів, показу можливих альтернативних форм соціального захисту. В таких умовах, проблеми функціонування державного соціального страхування, що розглядалося як тимчасово запроваджений буржуазний інститут соціального захисту, залишалися поза увагою дослідників. Як наслідок, в українській історичній науці відсутні комплексні дослідження присвячені діяльності органів соціального страхування у 20 - 30-ті рр. ХХ ст., що й визначає актуальність дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукового напряму Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова «Теорія та технологія навчання і виховання в системі освіти» та наукової проблеми кафедри історії та етнополітики «Державницьке, суспільно-політичне життя та освіта в Україні ХХ-ХХІ ст.». Тему дисертації затвердила Вчена рада Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 5 від 22 грудня 2006 р.).

Мета і завдання дослідження зумовлені недостатнім рівнем наукового аналізу проблеми, формуванням нових теоретико-методологічних засад та практичним спрямуванням одержаних результатів. З огляду на це, метою дисертаційної роботи є розкриття змісту та практики радянського державного соціального страхування в УРСР у 20 - 30-ті рр. ХХ ст., реалізованого через діяльність відповідних організаційних структур у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до мети поставлено такі дослідницькі завдання:

– окреслити стан наукової розробки проблеми, визначивши концептуальні особливості розвитку історіографії та проблемно-тематичні пріоритети кожного із запропонованих періодів;

– проаналізувати джерельну базу дослідження, схарактеризувати ступінь достовірності й репрезентативності відповідних груп джерел, відзначивши їхню роль у створенні цілісної та об'єктивної характеристики діяльності органів соціального страхування;

– обґрунтувати теоретико-правові засади радянського соціального страхування, визначивши його роль та місце у більшовицькій доктрині суспільного розвитку;

– схарактеризувати організаційну структуру, стан та соціальний склад органів соціального страхування і контингенту застрахованих в Україні у досліджуваний період;

– розкрити джерела фінансового забезпечення системи соціального страхування, фінансове становище і фінансову спроможність страхових органів із забезпечення застрахованих пенсіями та допомогами;

– висвітлити практику діяльності страхових органів України в сфері захисту від безробіття, тимчасової непрацездатності, надання медичної та санаторно-профілактичної допомоги;

– проаналізувати організаційно-правові засади становлення та розвитку пенсійного страхування;

– запропонувати деякі рекомендації для вдосконалення чинного законодавства і практики соціального страхування в незалежній Україні.

Об'єктом дослідження є радянська система соціального страхування в Україні.

Предметом дослідження є теоретико-нормативні засади та практика діяльності радянських органів соціального страхування в Українській РСР у 20 - 30-ті рр. ХХ ст.

Хронологічні рамки роботи охоплюють період 20 - 30-х рр. ХХ ст., тобто час, протягом якого соціальне страхування виступало основною організаційно-правовою формою соціального захисту робітників і службовців в Українській РСР. Нижня межа пов'язана із запровадженням інституту соціального страхування в період НЕПу та створенням управління соціального страхування (грудень 1921 р.), а верхня - завершується 1939 р., у якому після прийняття союзної та республіканської конституцій, що проголосили побудову соціалізму, більшу частину функцій соцстраху було повернуто наркомату соціального забезпечення, що й ознаменувало остаточну ліквідацію страхових органів на місцях.

Територіальні межі дослідження. Опрацьовані матеріали стосуються території Української РСР у межах її адміністративно-територіального поділу означеного періоду. Відтак назви населених пунктів, районів відповідають історичним реаліям тогочасної України.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що воно є першим в українській історіографії комплексним дослідженням діяльності органів соціального страхування в Україні у 20-30-ті рр. ХХ ст. Основні його результати, які характеризують особистий здобуток автора, містять наукову новизну і виносяться на захист, полягають у тому, що вперше:

- запропоновано авторське трактування поняття «радянське соціальне страхування», визначено особливості його змісту шляхом порівняльного аналізу з іншими тогочасними формами соціального захисту населення, функціонування цього інституту в зарубіжних країнах досліджуваного періоду, його змістове наповнення в незалежній Українській державі;

- обґрунтовано періодизацію становлення та розвитку системи соціального страхування через призму діяльності страхових органів у річищі радянської соціальної політики 20 - 30-х рр. ХХ ст.;

- визначено роль і місце соціального страхування у більшовицькій доктрині суспільного розвитку як важливого інструмента класової боротьби з питань формування програмованої соціальної структури населення в процесі утвердження тоталітарного режиму в Україні;

- простежено особливості організаційної структури страхових органів в Україні у період нової економічної політики та її трансформацію в умовах курсу на модернізацію радянської промисловості;

- схарактеризовано організаційний стан соціального страхування та соціальний склад контингенту застрахованих в означений період;

- досліджено джерела формування фінансової системи органів соціального страхування, визначено їхній фінансовий стан та рівень спроможності щодо забезпечення застрахованих у разі настання соціальних ризиків;

- проаналізовано практику соціального страхування та визначено декларативну і реальну складові діяльності страхових органів у забезпеченні застрахованих у разі безробіття, тимчасової та постійної втрати працездатності, отриманні медичної і санаторно-профілактичної допомоги;

- розкрито значення інституту соціального страхування для матеріального забезпечення робітників і службовців, його роль у повсякденному житті та побуті зазначених категорій населення;

- обґрунтовано необхідність подальшого дослідження діяльності органів соціального страхування у 20 - 30-ті рр. ХХ ст. та сформульовано деякі конкретні рекомендації для реформування системи соціального захисту в сучасних умовах.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали дослідження заповнюють істотну нішу в історіографії історії України 20 - 30-х рр. ХХ ст. Вони можуть стати надбанням нового напрямку соціальної історії, невід'ємною складовою «нової робітничої історії» досліджуваного періоду.

Основні положення та фактичний матеріал дисертації можуть бути використані для створення узагальнюючих праць з історії України, лекційних курсів та спецкурсів з проблем соціального захисту населення.

Практичні рекомендації дослідження стануть корисними для удосконалення нормативної бази, теорії та практики соціального страхування в незалежній Україні.

Особистий внесок здобувача у спільних публікаціях полягає у висвітленні діяльності органів соціального страхування в Україні у 20 - 30-х рр. ХХ ст. За період дослідження наукової проблеми у співавторстві видруковано 3 статті, серед яких одна - у науковому фаховому виданні. У статті «Заходи радянської влади по боротьбі із безробіттям в Україні у 20-ті рр. ХХ ст.» (співавтор Кузьмінець Н.П.) авторським є висвітлення заходів органів соціального страхування із подолання безробіття. У статті «Предмет права соціального забезпечення» ( співавтор Мельничук О.Ф.) авторським є визначення місця соціального страхування в системі соціального захисту населення. У статті «Організація соціального страхування на Поділлі у 20-ті рр. ХХ ст.» (співавтор Мельничук О.Ф.) авторським є розкриття організаційно-правових засад соціального страхування на Поділлі у досліджуваний період.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати роботи обговорювалися на засіданні кафедри історії та етнополітики Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, виголошувалися автором на 14 міжнародних, всеукраїнських, регіональних наукових конференціях: ІV-й щорічній Міжнародній науково-практичній конференції «Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії» (Вінниця, 2003); Міжнародній науково-практичній конференції «Пенитенциарная система России: состояние, проблемы, перспективы» (Псков, 2004); VІ-й щорічній Міжнародній науково-практичній конференції «Право і суспільство: актуальні проблеми взаємодії - шляхи європейської інтеграції» (Вінниця, 2006); ІІ-й Міжнародній науковій конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХІХ-ХХІ століттях» (Вінниця, 2006); Міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і вчитель - 2007» (Харків, 2007); ІІІ-й Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії» (Ніжин, 2007); VІ Буковинській Міжнародній історико-краєзнавчій конференції (Чернівці, 2007); ХХІ-й Вінницькій науковій історико-краєзнавчій конференції «Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження» (Вінниця, 2007); Міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і вчитель - 2008» (Харків, 2008); ІІІ-й Міжнародній науковій конференції «Національна інтелігенція в історії та культурі України у ХІХ-ХХІ століттях» (Вінниця, 2008); ІV-й Міжнародній науковій конференції «Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі» (Ніжин, 2008); Міжнародній науковій конференції «Беларусь і суседзі: гістаричныя шляхі, узаемадзеянне і узаемауплывы» (Гомель, 2008); Міжнародній науковій конференції «Краєзнавство і вчитель - 2009» (Харків, 2009); ХХІІ-й Всеукраїнській науковій історико-краєзнавчій конференції «Вінниччина: минуле та сьогодення. Краєзнавчі дослідження» (м. Вінниця, 2009), а також щорічних наукових конференціях викладачів Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова та Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Публікації. Основний зміст дисертації викладено в індивідуальній монографії (17,0 др. арк.), 43 наукових статтях (40 одноосібних), з яких 30 - опубліковані у наукових фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України в галузі «історичні науки» (з них - 29 одноосібних), загальним обсягом 21,4 друк. арк. (з яких 20,8 - авторських).

Структура роботи. Дисертацію побудовано відповідно до мети та завдань наукового дослідження з урахуванням усіх вимог, що ставляться до робіт такого типу. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків, додатків, списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг дисертації становить 491 сторінку, з них 397 сторінок основного тексту. Список використаних джерел та літератури налічує 1140 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі дисертації обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт й предмет дослідження, визначено хронологічні та територіальні межі, наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про апробацію положень та висновків роботи й опублікування її результатів.

У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження» шляхом історіографічного аналізу з'ясовано стан наукової розробки теми, визначено репрезентативність, достовірність та змістовність джерельної бази, охарактеризовано методи дослідження.

Загалом в історіографії досліджуваної проблеми можна умовно виділити декілька періодів. Перший із них охоплює 1920-30-ті рр., тобто час функціонування соціального страхування як основної організаційно-правової форми соціального захисту робітників та службовців. Поява у цей час широкого спектру літератури, присвяченої розвитку даного інституту, уможливила формування перших бібліографічних покажчиків зі страхової тематики Вигдорчик Н.А. Библиография по социальному страхованию и обеспечению на русском языке / Н.А. Вигдорчик. - М.: НКСО, 1922. - 25 с; Любимов Б. Социальное страхование. Указатель важнейших книг, брошюр и журнальных статей на русском языке / Б. Любимов. - М: Вопросы труда, 1924. - 62 с.. За змістом, структурою та функціональним призначенням усі праці, що вийшли друком у зазначений період, поділяються на декілька груп: праці теоретичного спрямування Теттенборн 3. Советское социальное страхование / З. Теттенборн. - М.: Вопросы труда, 1929. - 139 с; Забелин Л. Теоретические основы социального страхования / Л. Забелин. - М.: Вопросы труда, 1926. - 223 с.; коментарі чинного страхового законодавства Баевский И. Л. Действующее законодательство по социальному страхованию. (С комментариями) / И. Л. Баевский, Я. Р. Эмдин. - М.: Вопросы труда, 1928. - 582 с; ; матеріали методично-інструктивного характеру Вигдорчик Н.А. Врачебная экспертиза при неработоспособности: Руководство для экспертов / Н.А. Вигдорчик. - М.: НКСО, 1922. - 105 с; Торговицкий И.Г. Руководство по инструктированию страховых касс / И.Г. Торговицкий. - М.: Вопросы труда, 1926. - 138 с; та ін. ; історичні нариси Чорний Б. Соціяльне страхування / Б. Чорний. - Х.: Український робітник, 1927. - 113 с; Быховский Н.И. Социальное страхование в СССР / Н.И. Быховский. - М.: Власть советов, 1930. - 40 с; ; брошури та книги пропагандистського напрямку Данский Б. Г. Социальное страхование раньше и теперь / Б.Г. Данский. - М.: Вопросы труда, 1928. - 251 с; Барит А.В. Социальное страхование при диктатуре пролетариата / А.В. Барит, Б.Т. Милютин. - М.: Профиздат, 1932. - 61 с..

Незважаючи на значну кількість літератури, що вийшла друком у цей період, не можна перебільшувати її значення для наукового дослідження. Значна її частка відображала юридичні та економічні аспекти соціального страхування. Праці історичного спрямування характеризувалися політичною заангажованістю, тенденційністю підбору матеріалу, відображали загальні масштаби розвитку соціального страхування на тлі соціалістичного будівництва. Крім того, вказані роботи базувалися на загальносоюзному матеріалі, не відображаючи особливостей діяльності страхових органів УСРР.

Період 1940 - 50-х рр. у радянській історіографії характеризувався послабленням уваги до проблем соціального страхування. Відхід від соціального страхування як провідної форми соціального захисту, що проявився у втраті фінансової самостійності страхових фондів, перенесенні ваги з призначення допомог і пенсій після 1937 р. до наркомату соціального забезпечення та організації соціальних виплат тим, хто працював на підприємствах, нівелював потребу в існуванні територіальних органів соціального страхування.

Історіографія 1960 - 80-х рр. характеризується передусім виданням багатотомних фундаментальних праць, фрагменти яких пов'язані з висвітленням діяльності органів соціального страхування в Україні у досліджуваний період. Зосереджуючись загалом на проблемі матеріального добробуту робітничого класу, автори не ставили своїм завданням розкриття функціональних ознак системи соцстраху, характеристики діяльності її органів. Винятком є брошури Є.І. Родіонової Родионова Е.И. История социального страхования в СССР. Учебное пособие для врачей под ред. Н.А. Виноградова / Н.И. Родионова. - М.: Профиздат, 1966. - Вып.1. - 34 с; Родионова Е. И. Социальное страхование в капиталистических странах. Учебное пособие для врачей под ред. Н.А. Виноградова / Н.И. Родионова. - М.: Профиздат, 1966. - Вып.4. - 46 с., в яких подано нариси з історії соціального страхування в СРСР та капіталістичних країнах.

З розпадом Радянського Союзу та утворенням на його теренах нових суверенних держав розпочався новий етап у розвитку історичної науки. Поряд із науковими розвідками, що заповнювали прогалини у сфері політичної історії, поступово з'являються праці, присвячені аналізу соціальних аспектів історичного розвитку. Важливу роль для концептуального розуміння основ радянської соціальної політики відіграли праці зарубіжних радянологів. Серед них насамперед варто відзначити роботи Н. Меннінга, В. Медісона, В. Джорджа, Н. Давидової, Ш. Фітцпатрік, George V. Socialism, Social Welfare and the Soviet Union / V. George, N. Manning. - London; Boston and Henley: Routledge, 1980. - 349 p; Manning N. Russia: revolution or evolution? / N. Manning, N. Davidova // International Social Policy: Welfare Regimes in the Developed World / Pete Alcock und Gary Graig (Eds.). - London: Macmillan, 2001. - P. 203-220; Madison B.O. Social welfare in Soviet Union / B.O. Madison. - Stanford: Stanford University Press, 1968. - 309 p; Fitzpatrick Sh. Everyday stalinism: Ordinary life in extraordinary times. Soviet Russia in the 1930s / Sh. Fitzpatrick. - Oxford University Press, 1999. - 288 p. у яких визначені основні етапи та принципи радянської соціальної політики, вказані та обґрунтовані її особливості. Зважаючи на те, що соціальна політика в зазначений період розвивалася відповідно до ідеологічних формул, поширених у багатьох індустріальних державах у добу модернізації, автори пропонували не акцентувати увагу на її позитивних чи негативних рисах, а виявляти форми, що сприймалися повсякденним життям і звичайними людьми як суб'єктами модернізму.

Використовуючи попередні та сучасні надбання представників зарубіжної історіографії, окремі з яких були опубліковані і в перекладі, російські вчені пропонують застосовувати феноменологічний підхід до аналізу політики та практики соціальної турботи перших етапів радянської історії. Період 1920 - 30-х років у дослідженнях цього напрямку, виконаних на перетині історії радянської соціальної політики, соціальної історії та культури повсякденності представлений працями Н.Б. Лєбіної Лебина Н.Б. Повседневная жизнь советского города: нормы и аномалии 1920 - 1930-е годы / Н.Б. Лебина. - Спб.: Журнал «Нева», 1999. - 316 с. , С.В. Журавльова Журавлев С.В. «Крепость социализма»: Повседневность и мотивация труда на советском предприятии, 1928 - 1938 гг. / С.В. Журавлев, М.Ю. Мухин. - М.: РОССПЭН, 20004. - 240 с. , збірником статей за ред. П.В. Романова та Є.Р. Ярської-Смірнової Советская социальная политика 1920-1930-х годов: идеология и повседневность. Под ред. Павла Романова и Елены Ярской-Смирновой. - М.: ООО «Вариант», ЦСПГИ, 2007. - 432 с.. Історія соціального страхування в Росії 20 - 30-х рр. ХХ ст. знайшла своє відображення у працях С.В. Ашмариної та А.В. Морозова Ашмарина С.В. Социальное страхование в условиях новой экономической политики 20-х гг. ХХ века / С.В. Ашмарина // Рабочие в России: исторический опыт и современное положение. Материалы ІV научно-практической конференции 3-5 ноября 2003 г. - Москва: Эдиториал, 2004. - С. 200-202; Морозов А.В. Коллективы безработных: исторический опыт борьбы с безработицей в Татреспублике в 1920-1930-х гг. / А.В. Морозов // Сборник научных статей №2 (книга 2). - М.: Изд-во Военного университета. - 2004. - С. 140-154..

Праці сучасних українських дослідників характеризуються плюралізмом методологічних підходів у вивченні проблем історії України 20 - 30-х рр. ХХ ст. Так, новими концепціями висвітлення основ НЕПу, тактики та стратегії більшовицької модернізації відзначаються праці В.М. Даниленка та Г.В. Касьянова Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні (20 - 30-ті роки). - К.: Либідь, 1991. - 344 с; Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20 - 30-і рр.). - К.: Наукова думка, 1991. - 96 с. , С.В. Кульчицького Кульчицький С. В. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). - К.: Видавничий дім «Альтернативи», 1989. - 335 с; Кульчицький С. В. УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.). Спроба побудови концептуальних засад реальної історії. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 1995. - 201 с; Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928). - К.: Основи, 1996. - 396 с; Кульчицький С.В. Ціна «Великого перелому». - К.: Україна, 1991. - 431 с., В.І. Марочка Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.) - К.: M.P. Kots Publishing, 1995. - 216 c. та інших. Зазначені дослідження, визначивши основні теоретичні проблеми, що стосувалися запровадження нової економічної політики, становлення та утвердження тоталітарного режиму, сприяли розробці перспективної тематики та появі нових досліджень із даного періоду. Зокрема, українська історіографія поповнилася новими монографічними працями, присвяченими історії соціально-економічного розвитку суспільства. Так, проблеми приватного підприємництва досліджували О.О. Сушко, М.М. Олійник, Ю.П. Волосник Сушко О.О. Особливості становлення та функціонування приватного підприємництва в Україні періоду непу (1921-1928): Історико-теоретичний аспект / О.О. Сушко. - К.: Преса України, 2003. - 251 с; Олійник М.М. Діяльність приватних виробництв України та створення і удосконалення системи соціального захисту працюючих на них в 1921--1929 рр. / М.М. Олійник. - Х.: Б.в., 1998. - 128 с; Волосник Ю.П. Нова буржуазія України та розвиток приватнопідприємницької діяльності на фінансовому ринку в роки непу / Ю.П. Волосник. - Х.: НМЦ «СД», 2002. - 380 с. , розкриваючи у своїх працях характерні особливості його становлення, характеризуючи сторони трудових відносин у процесі виробництва, профспілковий рух і систему соціального захисту робітників. Соціально-політична історія досліджуваного періоду представлена працями М.С. Дорошка, О.М. Мовчан, М.Ю. Виговського Дорошко М.С. Номенклатура: керівна верхівка Радянської України 1917-1938 рр. / М.С. Дорошко. - К.: Ніка-Центр, 2008. - 368 с; його ж: Компартійно-державна номенклатура УСРР у 20--30-ті роки ХХ століття: соціо-історичний аналіз / М.С. Дорошко. - К.: Вид.-поліграф. центр «Київський університет», 2004. - 134 с; Мовчан О.М. Українські профспілки в компартійно-радянській системі влади (20-ті рр.) / О.М. Мовчан. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2004. - 420 с; Виговський М.Ю. Номенклатура системи освіти в УСРР 1920-1930-х рр: соціальне походження, персональний склад та функції. - К.: Генеза, 2005. - 308 с., у яких автори аналізують процеси становлення та функціонування компартійно-радянської системи влади, її структуру і основні принципи діяльності. Матеріально-економічне становище та соціально-побутові умови праці робітників досліджували Б.І. Андрусишин Андрусишин Б. У пошуках соціальної рівноваги: нарис історії робітничої політики українських урядів революції та визвольних змагань 1917-1920 рр. - К.: ФСПУ, 1995. - 192 с., О.М. Мовчан Мовчан О.М. Проблема працевлаштування в Україні (1920-ті роки) / О.М. Мовчан // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. - К.: Інститут історії України НАН України, 2009. - Вип.15. - С. 121-130; її ж: Медичне обслуговування робітників УСРР. 1920-ті рр. / О.М. Мовчан // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки. - К.: Інститут історії України НАН України, 2006. - Вип.15. - С. 19-64 та ін. , О.М. Трубенок Трубенок О.М. Матеріально-економічне становище та умови праці робітників України ( друга половина 1920 - початок 1930-х рр.: Автореф. дис … канд. іст. наук: 07.00.01 / О.М. Трубенок. - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. - К., 2001. - 18 с. та С.О. Куглер Куглер С.О. Тоталітарна система і праця (Система підготовки кадрів для промисловості України у довоєнний період. Соціальне становище робітників України в 1920-1940 рр. / С. О. Куглер // Нова політика. - 1997. - №4. - С. 24-27., позаекономічні стимули мотивації праці робітників України у 1929- 1933 рр. - Т.А. Ніколаюк Ніколаюк Т.А. Позаекономічні стимули мотивації праці робітників України в 1929-1933 рр. / Т.А. Ніколаюк // Український історичний журнал. - 1999. - №4. - С. 51-63..

Незважаючи на появу нових вітчизняних праць з історії України, проблеми радянської соціальної політики тривалий час залишалися поза увагою дослідників або ж отримували часткове висвітлення в контексті глобальніших проблем. Одним із перших комплексних досліджень радянської соціальної політики 1920 - 1930-х рр. можна назвати опубліковану в 2006 р. монографію В.Г. Шарпатого Шарпатий В.Г. Соціальне забезпечення в УРСР (20 - 30-ті роки ХХ ст.) / В.Г. Шарпатий. - К.: Ніка-Центр, 2006. - 268 с. , за результатами якої захищено докторську дисертацію. Її предметом є становлення і функціонування системи соціального забезпечення в УРСР упродовж 1919-1938 рр. В контексті проблеми автор розкриває зародження інституту соціального страхування в рамках народного комісаріату соціального забезпечення УРСР. Безпосередньо проблемам соціального страхування українських робітників в умовах НЕПу присвячено статтю О.М. Мовчан Мовчан О.М. Соціальне страхування робітників УСРР в добу нової економічної політики (1921-1928 рр.) / О.М. Мовчан // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Серія: Історія. - 2009. - Вип.2. - С. 105-116.. Питання охорони праці та соціального страхування трудівників Української РСР в період другої світової війни висвітлював П.М. Чернега Чернега П. Охорона праці та соціальне страхування робітників Української РСР у роки ІІ світової війни (1939-1945 рр.) / П. Чернега // Історія України. - 2008. - Березень (№10). - С. 1-3; Чернега П.М. Виконання профспілками державних функцій соціального страхування і забезпечення санаторно-профілактичного та медичного обслуговування трудящих України / П.М. Чернега // Вісник академії праці і соціальних відносин. - 2003. - №2. - С. 59-65..

Джерельною базою дослідження є: архівні фонди радянських, партійних та безпосередньо страхових органів різних рівнів; опубліковані союзні та республіканські нормативні акти, що регулювали відносини у сфері соціального страхування; статистичні матеріали; опубліковані документальні матеріали; періодичні видання досліджуваного періоду.

При написанні роботи автором опрацьовано фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центрального державного архіву громадських об'єднань України (ЦДАГО України), Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАК України), державних архівів Вінницької, Донецької та Харківської областей.

Серед архівних документів і матеріалів ЦДАВО України, використаних у роботі, найбільшу наукову цінність мають фонди Головного управління соціального страхування України (Ф. 2851), Народного комісаріату праці УСРР (Ф. 2623); Всеукраїнської ради професійних спілок (Ф. 2605), Народного комісаріату соціального забезпечення (Ф. 348), Української загальнопланової комісії при Українській економічній нараді (Укрдержплану) (Ф. 337), Народного комісаріату охорони здоров'я УСРР (Ф. 342), Всеукраїнського центрального виконавчого комітету робітничих, солдатських та червоноармійських депутатів (ВУЦВК) (Ф. 1).

Найбільш змістовним є фонд Головного управління соціального страхування України, органу, що здійснював безпосереднє управління соціальним страхуванням. Хронологічні рамки фонду включають 1922-33 рр., тобто увесь період існування вказаного управління, однак за кількістю справ найбільш представлені 1923-30-ті рр., тобто час перебування соцстраху у відомчій підпорядкованості Наркомату праці УСРР. Систематизовані в описі фонду документи можна класифікувати на дві групи. Перша включає в себе нормативно-правові документи та матеріали про їх застосування (декрети, постанови, розпорядження, директиви, обіжники, накази, положення, роз'яснення, плани, протоколи, угоди, листування, телеграми). Друга група документів має аналітичне спрямування (звіти, зведення, статистичні таблиці, анкети, доповідні записки, відомості). У комплексі вони є базовими для розуміння теорії та практики соціального страхування у 1920 - 30-х рр.

Оскільки впродовж 1923-33 рр. органи соціального страхування знаходилися у відомчому підпорядкуванні Народного комісаріату праці УСРР, то матеріали фонду вказаного наркомату є важливим джерелом для оцінки діяльності органів соціального страхування та визначення їх місця в системі соціального захисту. Особливістю окремих матеріалів є їх вищий ієрархічний статус, який відображає основні напрямки соціальної політики досліджуваного періоду. Щорічні звіти про роботу НКП УСРР, невід'ємною структурною складовою якого було Управління соціального страхування, дозволяють простежити динаміку розвитку системи соціального страхування в Україні впродовж вказаного періоду в якісних і кількісних вимірах. Окрім загальних систематизованих даних у справах фонду підібрані матеріали, що стосуються окремих напрямків діяльності страхових органів.

Дослідження діяльності органів соціального страхування у 1933- 1937 рр. було б неможливими без опрацювання матеріалів фонду Всеукраїнської ради професійних спілок. Об'єднанням НКП УСРР та ВУРПС та передачею соціального страхування у відання профспілок пояснюється подальше збереження матеріалів про діяльність страхових органів у фонді даної установи. Вже починаючи з січня 1932 р. невід'ємним підрозділом республіканської ради профспілок виступає бюро соцстраху, що стає своєрідним директивним та інформаційно-аналітичним центром діяльності органів соціального страхування.

Становлення соціального страхування при переході до НЕПу відбувалося в рамках Народного комісаріату соціального забезпечення. Саме тому матеріали фонду вказаного наркомату є необхідними для дослідження початкового етапу зародження соціального страхування як форми соціального захисту населення в умовах ринкових відносин.

Певна частка матеріалів, що характеризують кількісні показники діяльності органів соціального страхування знаходиться у фонді Української загальнопланової комісії при Українській економічній нараді (Укрдержплану), зокрема її економічної секції та секції праці. Окрім звітів ГУСС, НКСЗ та НКОЗ УСРР у фонді містяться фінансові матеріали Українського курортного управління, відділу робітничої медицини. Фінансове становище страхових органів відображено в протоколах засідань бюджетно-фінансової секції Укрдержплану та матеріалах до них.

Висвітлення основ медичного страхування було б неповним без використання матеріалів архівного фонду Народного комісаріату охорони здоров'я УСРР, при якому у 1922-1927 рр. функціонував відділ робітничої медицини. У фонді збереглися протоколи засідань колегії відділу робітничої медицини, обіжники та інструкції з приводу надання медичної допомоги застрахованим, листування з губернськими і окружними відділами та інспекціями охорони здоров'я.

Окремі матеріали, що стосуються пенсійного страхування, зберігаються у фонді Всеукраїнського центрального виконавчого комітету робітничих, солдатських та червоноармійських депутатів (ВУЦВК). Це, передусім, листування з Головсоцстрахом про призначення та виплату пенсій інвалідам праці та громадянської війни, робітникам-винахідникам, персональним пенсіонерам, видачу допомог безробітним, оплату понаднормових робіт, визначення розмірів страхових внесків тощо.

Архівні фонди ЦДАГО України дають змогу простежити роль та місце соціального страхування у більшовицькій доктрині суспільного розвитку, виокремити періоди соціальної політики радянської держави. Матеріали з'їздів, конференцій і пленумів, політбюро ЦК КП(б)У (описи 1, 6, 20) окрім загальної позиції державної партії, відображають також дискусії партійного керівництва щодо альтернативних шляхів розвитку соціального страхування.

Колекцію матеріалів ЦДІАК України (фонди Київського губернського присутствія у справах страхування робітників (Ф. 578.), Київського губернського із фабричних та гірничозаводських справ присутствія (Ф. 576.), канцелярії окружних фабричних інспекторів Київського (Ф. 575.) та Харківського (Ф. 2090.) округів, канцелярії старшого фабричного інспектора Київської губернії (Ф. 574.)) було використано для порівняльного аналізу радянського та дореволюційного страхового законодавства.

Сучасні електронні ресурси з історії страхування робітників Росії (кінця ХІХ - першої чверті ХХ ст.), розміщені на сайті історичного факультету Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова, дають змогу дослідникам отримати доступ до деяких оцифрованих документів та матеріалів Державного архіву Російської федерації (ДАРФ), Російського державного архіву економіки (РДАЕ), Російського державного архіву соціально-політичної історії (РДАСПІ).

Окрему групу джерел наукового дослідження складають матеріали офіційної статистики. Найбільш інформативними є фінансові та статистичні звіти Головсоцстраху України Социальное страхование на Украине в 1925-1926 гг. - Харьков: Изд. НКТ УССР, 1927. - 123 с; Соціальне страхування на Україні у 1926-1927 рр. (Статистичні та фінансові матеріали. - Харків: Питання праці, 1928. - 144 с; Соціяльне страхування на Україні у 1927-1928 рр. (Статистичні та фінансові матеріали). - Харків: Питання праці, 1929. - 131 с. . Статистичні дані містять у собі також опубліковані звіти окружних кас і матеріали страхових конференцій, статистичні щорічники, матеріали промислової статистики, статистики праці й охорони здоров'я. Правове регулювання діяльності органів соціального страхування означеного періоду здійснювалося за допомогою збірок нормативних актів із соціального страхування в Україні Сборник постановлений и распоряжений по социальному страхованию. - Харьков: Уполнаркомтруд РСФСР при СНК УССР, 1923. - 332 с; Сборник действующего законодательства по социальному страхованию на Украине. Под общей редакцией И.И. Фреймана. - Харьков: «Вопросы труда», 1926. - 499 с; Фрейман І.І. Збірка правил про забезпечення застрахованих порядком соціяльного страхування / І.І. Фрейман. - Харків: Питання праці, 1929. - 270 с; Збірка постанов по державному соціальному страхуванню. - К.: Радянська торгівля, 1937. - 30 с.. Система управління соціальним страхуванням з боку партійних і профспілкових органів відображена у спеціальних збірниках документів ВКП(б) и профсоюзы о социальном страховании: Сб. документов / Под общ. ред. Д. Антошкина. - М.: Профиздат, 1934. - 182 с.; Всесоюзная коммунистическая партия (большевиков) о социальном страховании. Сборник документов. Подготовили к изданию А. Таубер и И. Ахматовский. - М.: Профиздат, 1940. - 112 с.; Директивы ВКП(б) по хозяйственным вопросам. - М.: Профиздат, 1931. - 628 с., а також стенографічних звітах партійних, радянських та профспілкових з'їздів, поточній пресі.

Методологією дослідження діяльності страхових органів є теоретико-методологічне підґрунтя, конкретно-історичні концепції, принципи та методи дослідження. Методологічний плюралізм, властивий сучасному історіографічному процесу, відзначається наявністю різних теоретичних моделей з'ясування політичної та соціальної історії, основними концептуальними засадами яких слугують теорії тоталітаризму та принципи модернізації. Тоді як теорія тоталітаризму є визначальною для аналізу історії політичного розвитку радянського суспільства, концепцію повсякденності активно застосовують для відображення соціальних відносин досліджуваного періоду. Міждисциплінарний підхід до вивчення діяльності органів соціального страхування полягає у потребі дослідження проблеми в контексті історії радянської соціальної політики, соціальної історії, соціології, культури радянської повсякденності, економічної історії. Методологічною основою дослідження є принципи історизму, науковості, об'єктивності та системності.

Дослідження діяльності органів соціального страхування 20-30-х рр. ХХ ст. здійснювалося загальнонауковими, спеціально-історичними та інтегрованими (міждисциплінарними) методами. Визначальним у його структуруванні став проблемно-хронологічний метод. Застосування історико-порівняльного методу дало змогу розкрити співвідношення декларативної та реальної соціальної політики радянської держави, вираженої через діяльність страхових органів, визначити особливості їх роботи в період військового комунізму, НЕПу та в умовах упровадження модернізаційних процесів в економіці. Загальну картину розвитку соціального страхування в УРСР розкрито за допомогою порівняльного аналізу діяльності органів соціального страхування у різних її регіонах. Обґрунтування змісту радянського соціального страхування автор здійснював через порівняння з дореволюційними формами страхування робітників та функціонуванням цього інституту в сучасний період. Використання історико-системного методу демонструє комплексний підхід до вивчення діяльності органів соціального страхування в контексті радянської соціальної політики, еволюції трудових відносин у промисловості України досліджуваного періоду. Застосування історико-генетичного методу відбилося на розкритті причинно-наслідкових зв'язків і закономірностей розвитку радянської соціальної політики. За допомогою типологічного методу в дослідженні розмежовано теорію та практику соціального страхування, розкрито діяльність органів соціального страхування за окремими його видами. У пізнавальній діяльності всі вищезазначені методи перебувають у діалектичному взаємозв'язку, доповнюють один одного, що, безперечно, уможливлює забезпечення об'єктивності пізнавального процесу.

Отже, історіографічний огляд засвідчує відсутність спеціальних комплексних праць, присвячених діяльності органів соціального страхування в радянській Україні у 20 - 30-ті рр. ХХ ст. Використана джерельна база, у складі якої різнотипні за змістом і формою, ступенем репрезентативності і достовірності документи та матеріали, при застосуванні відповідного методологічного інструментарію, покликана забезпечити наукову достовірність результатів дослідження, визначити головні закономірності та тенденції діяльності органів соціального страхування в УРСР у 20 - 30-ті рр. ХХ ст.

У другому розділі « Засадничі складові радянського соціального страхування» проаналізовано погляди радянсько-партійного керівництва щодо становлення та функціонування соціального страхування як організаційно-правової форми соціального захисту робітників та службовців, охарактеризовані організаційна структура і правовий статус, організаційний стан та соціальний склад страхових органів, обґрунтовані джерела фінансового забезпечення системи державного соціального страхування.

Дослідження радянської соціальної політики 20 - 30-х рр. ХХ ст. та місця у ній системи соціального страхування дає змогу виокремити три самостійні періоди, кожен з яких характеризувався власними рисами та особливостями. У перший із них, започаткований одразу після приходу більшовиків до влади, було прийнято низку декретів, що запроваджували соціальне страхування робітників, яке ґрунтувалося на принципах всеосяжності, самоврядування робітників у страхових органах, повного матеріального забезпечення робітників у разі настання соціальних ризиків. Такі кроки зовсім не відповідали справжнім намірам, а тим більше фінансовим можливостям нової влади, і відігравали здебільшого декларативну роль. Під впливом націоналізації промисловості та торгівлі в умовах військового комунізму зміст соціального страхування істотно змінювався. Якщо в перші місяці страхові фонди дійсно продовжували управлятись представниками профспілок і самими застрахованими, то в період військового комунізму уряд ліквідував децентралізацію, зосередивши управління соціальним захистом у своїх руках. Постановою РНК РСФРР від 31 жовтня 1918 р. провідною формою соціального захисту населення проголошувалося соціальне забезпечення. Винятком на певний час залишалася територія УСРР, де з приходом радянських військ на початку 1919 р. було відновлено соціальне страхування. У цей час соціальний захист набував все більше політизованого та вибіркового характеру, при якому пріоритет у забезпеченні надавався червоноармійцям та сім'ям осіб, що загинули на фронті. Водночас із кола забезпечуваних виключалися категорії населення, представники яких були позбавлені виборчих прав, а заодно й можливості звертатися за захистом до держави у разі настання соціальних ризиків.

Перехід до НЕПу, що ознаменував крах більшовицьких сподівань на світову революцію, започаткував другий період в історії радянської соціальної політики. Через складне політичне й економічне становище радянська держава на деякий час змушена була відмовитися від комуністичних експериментів та повернутися до реалістичніших програм соціального захисту. Нова економічна політика поряд із позитивними явищами в економіці поглибила соціальну нерівність і тому вимагала насамперед матеріальної підтримки робітників та службовців, які становили соціальну опору режиму для недопущення їх декласування. Соціальне забезпечення через надання адресних допомог, що відображало ідеологію правлячої партії, виявилося непосильним для радянської держави, яка перебувала на межі економічного краху. З таких міркувань владна партія прийняла рішення про перехід до побудови соціального захисту на принципах соціального страхування. Основними категоріями підопічних соцстраху в цей період були робітники та службовці. Тим часом розширення групи «позбавленців» свідчило про домінування стратифікуючої функції соцстраху, яка була надійною зброєю у класовій боротьбі в умовах лібералізації суспільного життя.

Реалізація першого п'ятирічного плану, в основу якого були покладені завдання індустріалізації та колективізації сільського господарства, відкрила новий, третій період. Із самого його початку курс соціальної політики спрямовувався на потреби державної економіки, підпорядковуючись завданням швидкого індустріального росту, який був покликаний забезпечити побудову соціалізму в окремо взятій державі, зміцнити економічну та оборонну здатність тоталітарного режиму. Форми соціального захисту в цей час були нерозривно пов'язані з політикою стимулювання трудової діяльності, відіграючи важливу роль не тільки у зміцненні трудової дисципліни, але і в заохоченні зростання продуктивності праці. Соціальну турботу філантропічного характеру в цей період замінив жорсткий соціальний контроль з елементами диктату, а подекуди й терору. Соціальне страхування використовувалося як зброя у боротьбі з «дезорганізаторами» і як виховний засіб для залучення робітників у виробництво. Пріоритетними групами соціального захисту були робітники провідних галузей економіки, передусім працівники із тривалим безперервним стажем роботи, передовики виробництва.

Прийняття союзної і республіканської конституцій, що проголошували побудову основ соціалістичного ладу, по суті, ознаменувало остаточну відмову держави від соціального страхування як самостійної організаційно-правової форми соціального захисту населення. Задекларовані права на матеріальне забезпечення у разі тимчасової втрати працездатності, старості, материнства поширювалися на всіх без винятку громадян, однак їх реалізацію пропонувалося здійснювати на основі солідарного розподілу соціалізованих фондів з метою «підвищення матеріального добробуту трудящих». На зміну соціальному страхуванню - тимчасово та вимушено запровадженому «буржуазному інститутові соціального захисту» - знову прийшло соціальне забезпечення, яке найбільш повно відбивало основні положення комуністичної доктрини суспільного розвитку.

Початок загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та створенню перших державних страхових органів у світовій практиці було покладено прийняттям у Німеччині перших страхових законів, що поширювалися на всю територію і заклали підґрунтя для однієї з моделей прогресивного соціального законодавства. Системний підхід до запровадження загальнообов'язкового державного соціального страхування в Російській імперії, також і на українських землях, був започаткований третьою Державною думою, яка під впливом посилення хвилі робітничого руху 23 червня 1912 р. прийняла пакет страхових законів.

З появою радянської держави систему соціального страхування було серйозно реформовано для пристосування до більшовицької моделі суспільного розвитку. З усіх колишніх республік СРСР саме в Україні діяльність органів соціального страхування набула найбільшого розмаху. Це пояснювалося частковим збереженням на цій території окремих страхових органів (лікарняних кас, страхових присутствій), залученням до організації соціального страхування досвідчених страхових працівників, реальною підтримкою ідей соціального страхування радянськими, господарськими та профспілковими органами на місцях. Уже наприкінці 1922 р. в Україні було сформовано основні ланки страхової мережі, хоч остаточну побудову низових страхових органів за єдиним проектом на місцях було завершено лише у грудні 1926 р.

Система органів соціального страхування в Україні будувалася за територіальним принципом. Страховими органами на місцях виступали страхові каси, страхові пункти та страхові уповноважені. Безпосереднє керівництво здійнювало Головне управління соціального страхування, яке входило в структуру НКСЗ, а із 1923 р. - НКП УСРР. У своїй діяльності управління керувалося директивами як республіканського, так і союзного наркоматів праці, однак в оперативно-фінансовій сфері підпорядковувалося виключно Центральному управлінню соціального страхування у Москві. Для координації дій страхових органів у системі виконавчої влади, а також із господарськими та профспілковими органами, у лютому 1926 р. було створено міжвідомчий колегіальний орган - Всеукраїнську раду соціального страхування, що входила до структури відповідної союзної ради. Із проголошенням курсу на модернізацію економіки страхові каси були замінені виплатними пунктами на підприємствах, а в основу побудови страхової мережі було покладено галузевий принцип. Через ліквідацію наркомату праці керівництво соцстрахом передали профспілкам, а, починаючи із 1937 р., переважну більшість функцій соціального страхування делегували Народному комісаріату соціального забезпечення.

Запроваджуючи державне соціальне страхування як форму соціального захисту населення в умовах НЕПу, більшовики намагалися зберегти його класовий зміст, що втілювався насамперед у питанні про обсяг соціального страхування. Незважаючи на популістські гасла радянської влади про поширення соціального страхування на всіх осіб найманої праці, в законодавчих актах під це поняття підпадали, в основному, промислові робітники та службовці радянських і партійних установ. На соціальний захист за рахунок коштів соціального страхування не могли розраховувати селяни-власники, особи самостійної праці, члени промислових, промислово-кредитних товариств, сільськогосподарських кооперативів й артілей, для яких, на переконання влади, «робота за наймом була лише джерелом підсобного заробітку, на відміну від чистокровних пролетаріїв, для яких така робота була основним джерелом». Навіть у думках радянська влада не допускала можливості обслуговування за рахунок страхових коштів своїх політичних опонентів, засуджених за злочини проти нового режиму та служителів релігійних культів.