Основи кредитування населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Економічна сутність і принципи банківського кредитування

банківський кредитування портфель

Кредит (лат «creditum» - позичка, борг; «credo» - вірити) - провідна форма руху позичкового капіталу, що виникла на певному етапі розвитку суспільного виробництва і ринкового обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники.

Продаж товарів у кредит означає лише реальність переміщення споживних вартостей від продавця до покупця, а вартість товарів у боргових зобов'язаннях позичальників набуває ідеального виразу і реалізує себе на основі кредитного механізму обороту суспільного капіталу, що включає такі складові елементи: принципи кредитування, кредитне планування та планування та способи кількісного регулювання кредиту.

За економічною суттю кредит є найскладнішою категорією товарно-грошових відносин. Прагнення з'ясувати значення кредиту для прискорення суспільного прогресу впродовж багатьох століть породжувало пильну увагу людей і дискусії серед вчених. Але й нині продовжуються наукові дослідження щодо економічної суті і ролі кредиту. Виникнувши ще понад 3000 pp. до н.е., кредит вдосконалювався одночасно з розвитком процесу обміну і товарного виробництва.

Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає. Він покладений в основу висвітлення сутності кредиту і в цьому підручнику [16, с. 301]

Загалом сучасне тлумачення кредиту зводиться до наступного.

Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб'єктами у зв'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Пізніше кредит стали ототожнювати з механізмом взаємодії з економічним середовищем, що відповідає сучасним уявленням про механізм реалізації кредитних відносин.

Основними ознаками поняття «кредитних відносин» є:

- учасники кредитних відносин (мають бути економічно самостійними власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися, функціонувати на основі самодостатності й самоокупності, нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями);

- кредитні відносини є добровільними і рівноправними;

- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають;

- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості;

- нееквівалентність кредитних операцій значно посилює роль платності в їх механізмі реалізації. Плата за кредит компенсує кредитору втрати від передачі його коштів у чуже використання і можливі втрати в разі неповернення позики;

- кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення відданої в борг вартості і сплати відсотків вони зникають. Але на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно, як безперервний рух вартості в процесі задоволення потреб розширеного суспільного відтворення. Вивільнені кошти з однієї кредитної операції передаються іншим контрагентами;

- безперервність і платність кредитних відносин формують особливу самостійну форму капіталу - позичковий капітал.

Кращому розумінню особливостей використання різних форм і видів кредиту сприяє дослідження історії кредиту та вивчення наукових теорій, що відображають розвиток економічної думки взагалі, та тлумачення кредиту, зокрема.

Справжнє теоретичне обґрунтування кредиту з'явилося лише наприкінці XVIII ст. як результат досліджень його суті в процесі тривалих дискусій тривалих дискусій, що продовжуються і в сучасних умовах. Загалом, суть кредиту і його роль у забезпеченні розширеного відтворення розглядається з позицій двох провідних напрямків - натуралістичної і капіталотворчої концепцій.

Натуралістична теорія склалася як результат досліджень класиків економічної теорії А. Сміта (1723-1790) і Д.Рікардо (1772-1823). Суть натуралістичної теорії кредиту характеризують такі положення:

- об'єктом кредиту стає тимчасово вільний капітал у вигляді натуральних матеріальних цінностей, які можуть бути позичені одним учасником економічних відносин іншому. Тобто кредитуванню підлягають не грошові ресурси;

- кредит - це рух лише натуральних благ, тому кредитуванню підлягають лише існуючі в даному суспільстві цінності. Тому кредит є способом їх перерозподілу;

- позичковий капітал ототожнювався з реальним капіталом, тобто з капіталом у речовій формі;

- кредит здатний виконувати лише пасивну перерозподільчу функцію. Тому пасивні операції нібито є первинними порівняно з активними;

- банки виступають лише посередниками у кредиті, їх роль зводиться спочатку до акумулювання вільних коштів, а потім до їх розміщення у позику [16, с. 304]

За уявленнями А. Сміта, об'єктом кредиту є не позичений капітал, а капітал у речовій формі. Гроші тут позичаються лише як технічний засіб перенесення реального капіталу від одного економічного агента до іншого для використання фактично наявного капіталу. Кредит не створює реального капіталу, він тільки визначає, як цей капітал буде застосований при цьому. На думку А. Сміта, банківські операції можуть сприяти розвитку виробництва в суспільстві не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал. Банківські операції можуть сприяти розвитку виробничої діяльності не збільшенням капіталу, а його перетворенням на активний і продуктивний капітал, чого не сталося б за відсутності банків. Отже, не визначаючи важливої ролі комерційних банків у формуванні кредиту і активної участі кредитних відносин у сприянні розвитку розширеного суспільного відтворення, прихильники натуралістичної теорії кредиту переважаючу роль відводили перерозподілу матеріальних цінностей в натуральній формі. Натуралістичний підхід до ролі кредиту властивий був також Ж. Сею, А. Вагнеру, А. Маршаллу та іншим економістам [16, с. 304].

Оскільки вказані обмеження можливості кредиту суперечили реальній активній ролі банків у грошово-кредитній сфері, з'явилися нові теорії, в тому числі експансіоністська відтворювальна і фондова, які склалися на основі капіталотворчої теорії кредиту.

Капіталотворча теорія кредиту визнавала кредит як і гроші безпосереднім капіталом, суспільним багатством, а тому розширення кредиту тлумачила як нагромадження капіталу. Банки тлумачилися не посередниками, а фабриками кредиту, а надання кредиту - є їх активні операції, первинні відносно пасивних. Основоположні концепції капіталотворчої теорії сформував англійський економіст Дж. Ло (1671-1729). Він обґрунтував ідею, що кредит не залежить від процесу відтворення. Йому належить вирішальна роль в економіці. Щоб розірвати вузькі межі обігу грошей, Дж. Ло пропонував емітувати в обіг незабезпечені нерозмінні грошові знаки і з їх допомогою в короткий термін часу збагатити країну. Але, реалізуючи цю ідею на практиці, Дж. Ло привів свій банк до краху, а саму ідею капіталотворчої теорії дискредитував.

Проте з розвитком кредитної системи ідеї капіталотворчої теорії відродилися. Ідеї Дж. Ло далі розвивали Г. Маклеод, Й. Шумпетер, А. Ган та інші, які кредит вважали безмежним, а тому безмежним нібито є і капітал та депозити, які він створює. Інфляційний кредит нібито і є рушійною силою відтворення й економічного зростання.

На думку Г. Маклеода, кредит не створює капітал, а сам є капіталом, і то продуктивним капіталом, оскільки дає прибуток у вигляді процента. Банки становлять собою «фабрики кредиту» та створюють кредит, а отже, і капітал. Тому між емісійними банками і депозитними суттєвої різниці немає. Якщо перші здійснюють кредитування за рахунок готівкової емісії, то другі за рахунок емісії депозитної.

Кредити, що їх надають комерційні банки, є основною формою кредиту в ринковій економіці.

Суб'єктами кредитних відносин у сфері банківського кредиту є господарчі органи (підприємства, організації), населення, держава та банки. Суб'єкти кредитних відносин можуть фігурувати у двох іпостасях: і як кредитори, і як позичальники. Це зумовлене тим, що банки функціонують, як відомо, в основному, за рахунок залучених коштів і, отже, щодо господарчих суб'єктів, населення, держави, котрі є власниками тимчасово вільних коштів, розміщених на рахунках в банках, виступають, власне, як позичальники.

Перерозподіляючи зосереджені (акумульовані) у себе кошти на користь тих суб'єктів ринкових відносин, котрі потребують їх, банки виступають в ролі кредиторів. Те ж можна стверджувати й стосовно іншої сторони кредитних угод (населення, корпорацій, держави тощо). Розміщуючи на рахунках грошові кошти, вони виступають як кредитори, а звертаючись до банку за позикою, перетворюються в позичальників.

До елементів системи банківського кредитування відносять: класифікацію банківських кредитів; принципи банківського кредитування; методи кредитування та форми кредитних рахунків; кредитоспроможність позичальників і методи її визначення; принципи та вимоги до укладання кредитних угод (контрактів) банку з позичальниками; основні засади та правові аспекти кредитування ринкового господарства й населення тощо.

Можна виділити три основні рівні системи принципів банківського кредитування [34, с. 46-49]:

1) загальноекономічні принципи кредитування (відповідність ринковим відносинам, раціональності і ефективності, комплексності, розвиткові);

2) особливі принципи кредитування, поза якими кредит втрачає свій специфічний економічний зміст (поверненості, забезпеченості, строковості, платності, цільової спрямованості);

3) часткові, одиничні принципи кредитування, або правила кредитування, які випливають з кожного особливого принципу й можуть по-різному проявлятися в конкретних кредитних операціях.

Загальноекономічні та особливі принципи кредитування, а також правила кредитування взаємозв'язані, певним чином вони взаємопереходять одне в одне.

У запропонованій вище системі принципів банківського кредитування на першому місці стоїть загальноекономічний принцип відповідності змісту банківського кредиту ринковим відносинам, умовам ринкової економіки. Кредитний механізм має відображати умови конкуренції, суперництва комерційних банків за позичальника, комерціалізації кредитної угоди, прагнення забезпечити максимально можливу вигоду (прибуток) від позики, самостійність і автономність у прийнятті управлінських рішень тощо.

Принцип раціональності та ефективності банківського кредитування характеризує економічність використання позики як з позицій інтересів банку, так і з позицій позичальників - господарських суб'єктів. Кредитний механізм не може не ґрунтуватися на здоровому практицизмі, спрямованості на збільшення доходів. Принцип раціональності кредитування здійснюється на основі оцінки кредитоспроможності позичальника, що забезпечуватиме впевненість банку у здатності й готовності боржника повернути позичку в обумовлений договором строк.

Принцип комплексності банківського кредитування передбачає побудову кредитного механізму на основі врахування всього комплексу чинників, що впливають на реалізацію кредитної операції. Безумовно, що насамперед слід брати до уваги економічні чинники та умови.

Принцип розвитку банківського кредитування відображає постійний рух і динаміку кредитного механізму. Зміна економічних відносин призводить і до зміни кредитних відносин, підходів до їх практичної організації. Принцип розвитку вимагає від комерційних банків використовувати гнучкі методи кредитування, оперативно змінювати порядок практичної роботи з позиками, методи контролю за використанням та поверненням кредиту, засоби регулювання заборгованості тощо.

Центральне місце в системі принципів банківського кредитування посідають особливі принципи кредиту. Саме вони відображають економічну сутність банківського кредиту.

Принцип поверненості означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові. Установи банків можуть надавати відстрочку повернення позички, стягуючи за це підвищений відсоток. Цей принцип вважається вихідним у системі банківського кредитування. Він випливає із суті кредитних відносин, адже якщо позичка не повертається, втрачається економічний зміст кредиту.

Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Мета реалізації цього принципу - зменшити ризик кредитної операції. Майнові інтереси кредитора мають бути повною мірою захищені у разі можливого порушення позичальником узятих на себе зобов'язань. Кредит надається під певне реальне забезпечення - заставу, гарантію, поручительство, страхове свідоцтво та ін. Банківський кредит, не забезпечений реальними цінностями, надається як виняток окремим позичальникам, які мають давні ділові зв'язки з банком та високу платоспроможність.

Принцип строковості означає, що позичка має бути повернена позичальником банкові у визначений в кредитному договорі строк. Кредит обов'язково має бути повернений у певний заздалегідь обумовлений час. У разі порушення принципу строковості банк пред'являє до позичальника фінансові вимоги. Строк кредиту - це період користування позичкою. Він розраховується з моменту одержання позики (зарахування на рахунок позичальника або сплати платіжних документів з позичкового рахунка позичальника) до її кінцевого погашення.

Принцип платності означає, що кредит має бути повернений позичальником банкові з відповідною оплатою за його користування. Кредит як комерційна операція обов'язково має приносити кредиторові певний доход у формі відсотків. Відсоток - плата позичальника у кредитних відносинах. Банк вимагає від позичальника не тільки повернення одержаної позики, а й сплати відсотка за її використання.

Принцип цільової спрямованості кредиту передбачає вкладення позичкових коштів на конкретні цілі, обумовлені кредитним договором. Позичальник не може витрачати кредит на інші цілі. Цільовий характер кредитування означає спрямованість позички на певний господарський об'єкт. Закономірність переходу до кредитування господарського суб'єкта, про що йшлося вище, не можна абсолютизувати. Банк обов'язково повинен розрізняти об'єкти кредитування, насамперед ті з них, які пов'язані або з капітальними вкладеннями, або з основною виробничою діяльністю.

Щодо правил кредитування, то їх чітке формулювання має вирішальне значення в кредитному менеджменті. В процесі управління кредитними операціями важливо володіти ефективними алгоритмами (сукупністю правил) розв'язання тих чи інших типових проблем.

У конкретних умовах роботи комерційного банку, з врахуванням особливостей фінансово-господарської діяльності його клієнтів (позичальників), набір і зміст правил банківського кредитування змінюються. Ці правила в основному і головному визначають стандартні вимоги та орієнтири для кредитних працівників банку. Йдеться про чітке структурування, систематизацію, програмування, алгоритмізацію, стандартизацію способів і прийомів проведення кредитних операцій. Отже, у принципах кредитування відображаються стійкі й перевірені практикою банківські орієнтири, закономірні зв'язки та закономірності організації кредитного процесу. Принципи кредитування стимулюють економічну зацікавленість суб'єктів кредитних відносин у найкращих результатах своєї діяльності.

Принципи банківського кредиту не є раз і назавжди незмінними. Розвиток економіки, зміна характеру економічних відносин спричиняють як появу нових принципів, що відповідають новим умовам, так і зміну сутності традиційних принципів кредитування.

2. Характеристика споживчого кредитування

Споживчий кредит - це кредит, який надається фізичним особам на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку. Сутнісна ознака споживчого кредиту - кредитування кінцевого споживання [47, 48].

Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції [29,45].

Споживчий кредит - кредит, який надається юридичним чи фізичним особам на споживчі цілі. Він може надаватись як банками, та кредитними установами небанківського типу, а також юридичними і фізичними особами [16, с314].

Споживчий кредит - це кредит, що надається споживачеві на придбання продукції для особистих потреб, які безпосередньо не пов'язані з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника [48,24].

В економічній літературі існують різні трактування споживчого кредиту, часто поняття «споживчий кредит» ототожнюється зі споживчим банківським кредитом.

Головними параметрами споживчого кредиту є:

1) доступність кредиту;

2) величина відсоткової ставки;

3) строки надання і погашення;

4) здатність позичальника повернути кредит.

Об'єктом споживчого кредиту є витрати, пов'язані із задоволенням потреб населення. Заведено поділяти ці витрати на дві групи:

1) витрати на задоволення потреб поточного характеру (придбання товарів в особисту власність);

2) витрати на задоволення потреб капітального або інвестиційного характеру (купівля або будівництво житла, утримання нерухомого майна) [47, 50].

Окрім забезпечення соціальних потреб населення, споживчий кредит відіграє значну роль у формуванні платоспроможного попиту населення, який, у свою чергу, впливає на розвиток економіки країни, полегшуючи процес реалізації продукції, прискорюючи отримання прибутку і доходів державного бюджету. Визначення державою умов надання споживчого кредиту допомагає регулювати грошовий обіг у країні [16, 314].

Споживчий кредит є різновидом комерційного (товарного) або банківського кредитів. З одного боку, об'єктом цього кредиту виступають товари довгострокового кредитування, а з іншого, позики на споживчі цілі (приміром, на будівництво чи придбання житла, автомобіля тощо). Виділяють також іпотечний кредит, тобто довгострокові позики під заставу нерухомості (землі, виробничих чи жилих приміщень).

Споживчі кредити загалом можна розділити на такі види кредитів:

1) товарний;

2) грошовий;

3) іпотечний.

Товарний споживчий кредит пов'язаний із продажем товарів тривалого користування в кредит. Грошовий споживчий кредит - це надання банківськими або небанківськими кредитними установами позик фізичним особам на задоволення їхніх споживчих потреб [47, 50].

За строками користування споживчі кредити діляться на:

- короткострокові (до 1 року);

- середньострокові (до 3 років);

- довгострокові (понад 3 роки).

Строк повернення кредиту визначається кредитором і позичальником у кредитному договорі та залежить від цілей кредитування, розміру кредиту, платоспроможності позичальника. Фізичні особи погашають кредити шляхом перерахування коштів з особистого вкладу, депозитного рахунку, переказами через пошту або готівкою.

За способом надання:

· одноразові - однією повною сумою, яка передбачена кредитним договором;

· у вигляді кредитної лінії - декількома частинами, загальна сума яких не перевищує суму договору;

· у вигляді відновлювальної кредитної лінії - клієнт може неодноразово брати і погашати будь-які суми за умови, що сальдо по судному рахунку не перевищить ліміту, який обумовлено в кредитному договорі. Клієнтами по даній формі кредитування можуть виступати фізичні особи з стабільним графіком надходження доходів (в першу чергу працівникам банку). Список клієнтів, які не є працівниками банку затверджується кредитним комітетом. Суму ліміту вираховують як сума від сукупного доходу, який отримує позичальник (заробітна плата, премії, інші виплати) за останні три місяці.

Грошові споживчі кредити за термінами погашення класифікуються на:

- кредити в розстрочку платежу;

- револьверні (відновлювальні) кредити;

- кредити без розстрочки платежу.

Отже, товарний споживчий надається на придбання товарів вітчизняного та іноземного виробництва, тобто в розстрочку, - теле-радіоапаратура, комп'ютерна техніка, електропобутові товари, швейні машини, музичні інструменти, кінофотоапаратура, меблі, товари для новонароджених, будівельні матеріали, одяг, взуття, килимові вироби, вироби із кришталю, фарфору, фаянсу, хутряні вироби, транспортні засоби, персональні комп'ютери тощо.

Продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу товарів у розстрочку та кредитного договору, який укладається за визначеною формою між суб'єктом господарювання, банком і фізичною особою (покупцем), відповідно до якого суб'єкт господарювання зобов'язується передати обумовлений товар, а покупець провести розрахунки за товар у строки і у розмірах, передбачених цим договором. Договір укладається за умови пред'явлення покупцем паспорта і довідки за місцем роботи (навчання).

Грошовий споживчий кредит на практиці надається залежно від цільового характеру (призначення) використовуються:

1) іпотечний кредит - це довгостроковий кредит на купівлю, будівництво і реконструкцію житла, будівництво садових будинків, благоустрій садових ділянок тощо. Надаються комерційними банками під заставу нерухомості - квартир, будинків, дач, земельних ділянок, гаражів та ін.;

2) кредит на купівлю споживчих товарів або оплату послуг - це дорогі товари і послуги тривалого користування: автомобілі, побутові прилади, електротехніку, меблі, оплату медичних послуг, відпочинку та ін.;

3) цільові кредити окремим соціальним групам населення (наприклад, молодим сім'ям, студентам) або «Експрес-кредити» - це кредити використовуються, як правило, в рамках загальнодержавних програм соціального захисту найуразливіших верств населення. Вони надаються на пільгових умовах: під низьку відсоткову ставку, за спрощених умов оформлення та ін. Програми молодим сім'ям, одиноким молодим людям, малозабезпеченим або поліпшення житлових умов, Фонд сприяння молодіжному житловому будівництву та Державна іпотечна установа. Для студентів розповсюджені такі кредити як на «обучение»;

4) кредит на нецільові споживчі (нагальні потреби) або «Cash - кредити» - це кредити, необхідність в яких виникає у зв'язку із особливими обставинами непередбаченого характеру в житті громадян. Надається готівкою у сумі, що залежить від доходу (заробітку) позичальника і без зазначення цілей його використання. Відсотки за користування даного кредиту диференціюються залежно від строку кредитування;

5) чековий кредит - це вид споживчого кредиту, при якому надання позики здійснюється при відкритті окремого чекового рахунка. В банківській практиці використовуються два основні різновиди чекового кредиту - кредитування з овердрафтного рахунка (при від'ємному сальдо на поточному рахунку) та кредитування на основі використання спеціального чекового рахунка і спеціальних банківських чеків. Це - форма кредитної лінії з правом одержання кредиту протягом певного строку;

6) кредитна картка - це іменний (з ідентифікатором власника) грошовий оплатно-розрахунковий банківський документ, який використовується для надання споживчого кредиту або як засіб розрахунку в сфері споживання. Для кожної з карток встановлюється ліміт кредитування. Комерційні банки використовують загальнонаціональні (навіть всесвітні) системи кредитних карток: VISA, American Express;

За суб'єктами кредитних відносин - з точки зору кредитора - споживчі кредити поділяються на банківські та небанківські; з точки зору позичальника - виділяються кредити, що надаються всім верствам населення, різним соціальним групам, різним віковим групам тощо; за способом надання розрізняють кредити прямі, що надаються безпосередньо позичальникам, і непрямі, які надаються через посередників (торговельні заклади, ломбарди, прокатні пункти); за ступенем покриття позикою вартості (ціни) споживчих товарів і послуг - кредити на повну вартість і кредити на часткову оплату товару (послуги) тощо.

Для одержання кредиту позичальник подає банку:

- паспорт;

- ідентифікаційний код;

- заяву на одержання кредиту, де зазначаються об'єкти кредитування, сума кредиту, строк погашення, забезпечення;

- документи, що підтверджують платоспроможність позичальника (довідка з місця роботи про суму заробітку та суму утримань, за наявності інших доходів - документи, що підтверджують їх одержання).

При видачі кредиту на придбання товарів тривалого користування жодних звітів про цільове використання коштів позичальник банку не надає. Щодо споживчого кредиту на витрати капітального характеру, то він потребує від населення надання банкам звітів про цільове використання одержаних коштів.

Споживчий кредит надається тим громадянам, які мають постійне джерело доходів. Максимальний розмір позички на придбання товарів тривалого користування встановлюється в залежності від середньомісячної заробітної плати позичальника за 6 місяців, але сума кредиту не повинна перевищувати розмір, встановлений правлінням банку. Строк користування кредитом визначається залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності клієнта. Як правило, строк користування кредитом не перевищує двох років, а в окремих випадках - трьох.

Розмір іпотечного кредиту на зазначені заходи обмежується вартістю забезпечення, що може бути надана позичальником (іншою особою) банку, та сумою поточних доходів позичальника, які він може спрямувати на погашення боргу. Строк користування кредитом встановлюється залежно від об'єкта кредитування, розміру позички, платоспроможності позичальника, максимум до 30 років. Однією з умов надання кредиту на будівництво жилих і садових будинків, купівлю житла повинно бути обов'язкове страхування об'єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування кредитом. Кредити на будівництво, купівлю, капітальний ремонт жилих будинків, квартир, садових будинків надаються, як правило, в розмірі від 70 до 90% від вартості об'єкта кредитування, але в межах, визначених правлінням банку.

Договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо);

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність за цю інформацію.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Персональні дані, одержані від споживача або іншої особи у зв'язку з укладенням та виконанням договору про надання споживчого кредиту, можуть використовуватися виключно для оцінки фінансового стану споживача та його спроможності виконати зобов'язання за таким договором. Не є порушенням кредитодавцем відомостей про споживача Бюро кредитних історій, яке займається збиранням, обробленням, зберіганням, захистом і використанням інформації відповідно до законодавства про формування і ведення кредитних історій.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов'язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

Споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються:

1) сума кредиту;

2) детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача;

3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту;

4) право дострокового повернення кредиту;

5) річна відсоткова ставка за кредитом;

6) інші умови, визначені законодавством.

У договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною [29,65].

Відповідно до Постанови НБУ №279 «Про затвердження положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» банківські позики поділяють на п'ять груп: стандартні, під контролем, субстандартні, сумнівні, безнадійні.

НБУ встановлює розмір, порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками комерційних банків. Класифікація виданих кредитів та оцінка кредитних ризиків здійснюються комерційними банками залежно від наявності відповідного реального забезпечення, а також кількості днів простроченої заборгованості.

В умовах наявності кризової ситуації в національній економіці України закономірно підвищується ризик кредитних операцій комерційних банків. Кредити з підвищеним ризиком посідають у таких умовах провідне місце в кредитному портфелі банків. У розвинутих країнах світу, як правило, діє спеціальний Закон про споживчий кредит, на основі якого забезпечується державне сприяння розвиткові споживчої сфери.

3. Зарубіжний досвід банківського кредитування

У банках і небанківських установах зарубіжних ринкових країн широкого розвитку набули такі грошові споживчі кредити, що за термінами погашення класифікуються на:

- кредити на виплату;

- револьверні (відновлювальні) кредити;

- кредити одноразового погашення [34, 278].

Кредити на будівництво житла виділені в окрему категорію і мають назву іпотечних кредитів, надаються вони під заставу нерухомості.

Кредит на виплату платежу передбачає погашення його і процентів за ним щомісяця рівними частинами. Терміни погашення таких кредитів - від двох до п'яти років, суми кредиту залежать від об'єкта кредитування, кредити надаються під забезпечення гарантів.

У країнах Західної Європи і США кредити на виплат поділяються на прямі і непрямі банківські кредити. При прямому кредитуванні укладається договір між банком і позичальником. При непрямому - посередник має договір з банком, одержує кредит від банку та передає його споживачеві.

У групу револьверних кредитів включають кредити, надані позичальником за єдиним активно-пасивним поточним рахунком у вигляді овердрафту чи кредитною карткою. Надання овердрафту здійснюється під забезпечення ощадним вкладом чи цінними паперами або без забезпечення шляхом видачі чекової книжки.

Доходи за револьверний кредит банки отримують із процентів, що стягуються з торговельних підприємств за оплату торговельних рахунків, процентної суми за кредит і плати за картку.

Третя група кредитів - кредити одноразового погашення характерні тим, що погашення боргу і процентів за ним здійснюється одночасно. Ці кредити називаються бриджинг-позики.

Крім вказаних кредитів, індивідуальним позичальникам надають також обліковий короткостроковий кредит (дисконт векселя), кредит з індивідуальними умовами для придбання дорогих товарів, навчання дітей, персональні позики студентам тощо.

У США й інших розвинутих ринкових країнах існують спеціальні юридичні норми і правила, що регулюють використання кредитів населенню. Кредитори не мають права здійснювати дискримінацію потенційних позичальників: за расовими, релігійними ознаками, національністю, сімейним станом, статтю, якщо останні задовольняють основні критерії відносно кредитних ризиків. Однак кредит може отримати тільки громадянин даної країни.

Зарубіжні банки, вивчаючи репутацію індивідуальних позичальників, використовують метод кредитного скорингу, пристосовуючи його до особливостей банку і характеру банківського законодавства країни.

Техніка кредитного скорингу була розроблена американським економістом Д. Дюраном на початку 1940-х років і використовує такі коефіцієнти при нарахуванні балів:

- Вік: 0,01 бала за кожний рік понад 20 років (максимум 0,30);

- Стать: жінка - 0,40; чоловік - 0;

- Термін проживання: 0,042 за кожний рік проживання в даній місцевості (максимум - 0,42 бала);

- Професія: 0,55 - за професію з низьким ризиком, 0 - за професію з високим ризиком і 0,16 - для інших професій;

- Праця в корпорації: 0,21;

- Стаж: 0,059 - за кожний рік праці в даній корпорації (максимум - 0,59 бала);

- 7 - 9. Фінансові показники: 0,45 - за наявність банківського рахунку; 0,35 - за володіння нерухомістю; 0,19 - при наявності страхового поліса із страхування життя.

Межа, що розділяє «добрих» і «поганих» клієнтів, - 1,25 бала. Клієнт, котрий набрав більше ніж 1,25 бала, вважається кредитоспроможним, і навпаки [44, с281].

Модель скорингу дозволяє провести експрес-аналіз у присутності клієнта за його заявою на кредит.

Найчастіше вивчення кредитоспроможності індивідуальних позичальників здійснюється за бальною системою оцінки надійності клієнтів. Відмовляють у кредиті позичальникові, якщо він набрав менше ніж 13 балів. При отриманні ним близько 30 балів - розглядають пропозицію про надання кредиту з великим ризиком.

До анкети одного з найбільших французьких банків, яку заповнюють індивідуальні позичальники, входять такі дані:

- ціль кредиту (від 0 балів при грошовому кредиті до 100 балів при купівлі автомобіля);

- участь клієнта у фінансуванні угоди (при сплаті готівкою менше 10% суми - 0, від 10 до 45% - 30 балів, більше 45% - 50 балів);

- сімейний стан (від 0 для розведених до 60 з кількістю дітей менше трьох);

- професія (від 0 балів для студентів до 100 для державних службовців);

- вік (від 0 балів для осіб молодше 25 років, до 100 балів понад 65 років);

- зайнятість (від 0 балів при терміну менше одного року до 100 - більше 4-х років);

- чистий річний дохід (від 0 - при доході до 60 тис. євро до 100 - при доході більше 160 тис. євро на рік);

- володіння нерухомістю (від 0 балів при наймі квартири до 80 при наявності власного будинку);

- термін кредиту (від 140 балів при термінові менше 1-го року до 0 при термінові більше 2- х років;

- сума на банківському рахунку (від 0 при залишку менше 5 тис. євро до 150 балів при залишку більше 50 тис. євро).

Якщо позичальник набрав більше 510 балів, банк відразу дає згоду на видачу кредиту, при 380-509 балах проводиться додаткове вивчення умов (сума, термін кредиту, гарантії), при набранні менше 380 балів слідує відмова від видачі споживчого кредиту [44, с283].

Методи перевірки кредитоспроможності позичальників по бальній системі отримують все більше визнання західних банків, які не жаліють ні часу, ні коштів на їх розробку.

Світова банківська практика аналізу клієнтської заборгованості безперечно заслуговує глибокого та всестороннього вивчення зі сторони банків України і тому все більше і більше українських банків вдаються до розробки власних рейтингових систем оцінки кредитоспроможності позичальника - фізичної особи.

Важливу роль в ринковій економіці відіграє іпотечний кредит. Надання позик під нерухомість завжди було однією з головних банківських операцій. Кредитна діяльність, пов'язана з іпотечною, здійснюється, як правило, спеціалізованими банківськими установами - іпотечними банками. В розвинутих країнах світу сформовані цілісні системи іпотечного кредитування, які відпрацьовувалися протягом багатьох десятиліть і навіть століть.

У західних країнах діють два режими правового регламентування іпотеки: 1) режим іпотеки романо-германського права (країни Західної Європи); в його основі - значна формалізація іпотечного права: нотаріальне завірення акта іпотеки, наявність кадастру чи поземельної книги, публікація іпотек та ін.; 2) режим іпотеки країн англосаксонського права; в його основі - гнучка і менш формалізована система іпотечного права; іпотека тут носить загальний характер, тобто якісно не відрізняється від інших форм застави і гарантій [47, 61].

Іпотечне кредитування у розвинених країнах має свою тривалу історію, в тому числі і у плані спілкування з позичальниками. Наприклад, у США, коли людина бере в банку іпотечний кредит для купівлі квартири, протягом кількох років справно сплачує за нього щомісячні внески, але з якихось об'єктивних причин втрачає платоспроможність, то банк у першу чергу намагається вияснити причини цього. Якщо є надія вийти з складної фінансової ситуації, банк може, наприклад, реструктурувати борг або пом'якшити умови його виплати. А якщо з'ясується, що позичальник більше платити не зможе, банк постарається вияснити ринкову ціну житла на даний момент. Якщо вона значно піднялась у порівнянні з початковою, то банк може запропонувати спільними зусиллями продати будинок, щоб виплатити весь борг, а решту виручки залишити позичальнику.

Але може статися так, що ціни на житло не піднялись і навіть впали, й продати його складно. У такому разі банк також буде намагатися вирішити цю проблему. Адже йому невигідно розпочинати судовий процес, платити гонорари адвокатам, і тим більше - затягувати процедуру. Банк може запропонувати позичальнику виїхати з будинку, аби його продати. Позичальник може відмовитись від такої пропозиції, і це йому буде вигідно. Адже судовий процес може тривати місяцями, а тим часом людина може жити у будинку і нічого не платити банку. У такому разі банку доведеться звернутися до суду. Подальша процедура у різних штатах проходить по-різному. В одних для того, аби висилити людину, потрібне судове рішення, в інших це робиться в адміністративному порядку. У цілому трохи менше 2% іпотечних кредитів у США виявляються проблемними при їх обслуговувані. З цієї кількості лише у половині випадків справа завершується повною невиплатою кредиту. І, нарешті, лише у половині цих випадків банкам доводиться самим продавати нерухомість боржників-неплатників [47, 18].

У Польщі до 1992 року іпотечні кредити могли отримати лише організації, зокрема житлово-будівельні кооперативи. Приватним особам вони були не доступні. Сьогодні іпотечні кредити - на тривалий термін, аж до 30 років - надають усі великі банки. Найбільший кредитор - Ощадний банк Польщі, на його частку припадає 80% всіх виданих іпотечних кредитів. 2004 року він надав їх на суму більше $1 млрд. - це вдвічі більше, ніж за рік до того [47, 18].

У разі виникнення фінансових ускладнень, боржник має повідомити банк. І чим раніше він це зробить, тим більше у нього шансів запобігти серйозним неприємностям. Банки, у першу чергу пропонують реструктуризацію кредиту. Це може бути тимчасове призупинення сплати кількох щомісячних внесків. Можна «розкласти» борг на менш жорсткі виплати: за рахунок подовження строку погашення кредиту або шляхом переходу на більш вигідну валюту. У Польщі іпотечні кредити надаються як у злотих, так і в «твердих» валютах - переважно в доларах, євро чи швейцарських франках.

Банк може погодитись і на те, щоб частину боргу клієнта взяли на себе запропоновані боржником особи, або погодитись взяти у заставу не тільки житло, а й інші цінності. Деякі банки, у тому числі й Ощадний банк Польщі, надають своїм клієнтам можливість відстрочити один місячний внесок протягом кожного року погашення кредиту. Але бувають випадки, коли клієнт не повідомляє банк про свої проблеми, і не йде з ним на угоду, і не сплачує чергових внесків. Тоді банк направляє самому боржнику його жирантам, тобто особам, на яких можуть перейти його зобов'язання - дії з інтервалом в місяць - попередження. Якщо боржник не погоджується на угоди банку, починається виконавча процедура. Однак угода з банком можлива у будь-який момент до того часу, доки нерухомість не продано, навіть якщо виконавча процедура вже запущена.

У Польщі не існує спеціального резервного житлового фонду, куди можна було б переселяти тих, хто не повертає іпотечні кредити. Цю проблему боржники вирішують самі. Якщо клієнт не пішов на угоду з банком, розпочинається виконавча процедура. Після продажу нерухомості судовим приставом, в першу чергу, погашається вся заборгованість клієнта банку. Якщо якісь гроші залишаються, судовий пристав повертає їх боржнику. Визначити, яка саме частина іпотечних кредитів по всій країні виявляється проблемною, досить важко, оскільки не всі банки готові розкрити подібну інформацію. Але відомо, що у найкрупнішого іпотечного кредитора - Ощадбанк Польщі проблемні кредити складають приблизно 4% від загальної їх сум. На початку іпотечного кредитування, тобто відразу після 1992 року, їх було 5-6%.

У Німеччині дуже важливо, аби клієнт, якщо у нього виникли фінансові проблеми, негайно повідомив банку про неможливість подальшого обслуговування свого боргу. Якщо він цього не зробить, то через місяць на нього будуть накладені штрафні санкції.

У німецьких іпотечних банках є професійні служби роботи з клієнтами, які можуть знаходити рішення, прийнятні для обох сторін. По-перше, є можливість відстрочки платежів на певний термін. У цій ситуації клієнт якийсь час виплачує лише проценти з кредиту, не погашаючи основний борг. Приміром, якщо клієнт із 10 років загального терміну протягом 8 років справно платив фіксовану процентну ставку, то для погашення умов повернення йому знизити процентну ставку.

У Німеччині, якщо клієнт іпотечного банку відчуває, що скоро може втратити роботу або вже втратив її, має сам потурбуватись про свої житлові умови у найближчому майбутньому. Він має спробувати продати свою нерухомість у стислі строки, хоч це не просто. До того ж він має своєчасно повідомити банку про намір продати нерухомість, і банк може дати йому додатковий час. Якщо ж клієнт нічого не робитиме, і сума його боргу зросте до певного рівня, то в такій ситуації банк застосує крайній засіб - примусовий продаж нерухомості на аукціоні. Але слід зазначити, що права власника нерухомості у Німеччині досить широкі, і ніхто не має права вигнати власника такої «недоплаченої» квартири на вулицю, скажімо, через кілька тижнів. Інколи проходять місяці, а то й роки, перш ніж «проблемна» нерухомість виставляється на примусовий аукціон. І саму процедуру примусового продажу житла неплатника, банки, як правило, починають лише після того, як всі інші заходи були марними.

У Німеччині банки не володіють нерухомістю. Іпотечні банки фінансують купівлю житла, але не володіють ним. Фонду резервного житла не існує, і можливі проблеми з кожним клієнтом іпотечного банку вирішуються індивідуально. Процедура примусового продажу, якщо до неї дійшла справа, триває довго, при цьому власники «недоплаченої» нерухомості мають високий ступінь соціального захисту: іншими словами, опинитись на вулиці за борги тут досить складно. Зі свого боку, банки мають право на повернення виданого ними кредиту. Тому доти, доки існує можливість для клієнта відновити платежі - перспективи нової роботи, спадщини - він залишиться у своєму житлі.

У цілому ж схема іпотечного кредитування у Німеччині така. Клієнт бере в банку кредит - певну суму на певний час. З початком виплат його внески поділяються на дві частини: погашення власного боргу і виплата процентів, які можна розглядати як вартість самої послуги банку з надання кредиту. У разі примусового продажу нерухомості з причини неплатоспроможності клієнта, він отримує виплачену суму, а банк забирає собі проценти і решту боргу. Клієнт зобов'язаний виплатити банку всі проценти за весь термін дії кредитної угоди, тобто компенсувати банку «випадаючий» прибуток. Таким чином, клієнт, що є продавцем нерухомості, зобов'язаний з витраченої за її продаж суми виплатити банку і решту суми боргу і всі проценти на цю суму. Сам банк ніколи не виступає у ролі продавця нерухомості: у разі «примусового» аукціону продавцем є держава в особі судового виконавця. У практиці іпотечних банків Німеччини частка «примусових» аукціонів - причому таких аукціонів, які дійсно були доведені до кінця, і об'єкт було продано - складає лише 0,23%. У Німеччині сьогодні на іпотечному кредитуванні перебуває 1,5 млн. об'єктів нерухомості. Це надзвичайно мало - 3600 випадків.

Таким чином, банкам та небанківським установам України доцільно використовувати досвід зарубіжних країн для здійснення кредитування населення в нашій країні.

Отже, можна зробити висновок, що необхідність кредиту викликана існуванням товарно-грошових відносин. Його передумовою є наявність поточних або майбутніх доходів у позичальника, а конкретними причинами, що обумовлюють необхідність кредиту, коливання потреби в коштах та джерелах їх формування як у юридичних, так і у фізичних осіб. Коли в одних із них кошти вивільняються, іншим їх не вистачає. Ця суперечність розв'язується за допомогою кредиту, котрий необхідний позичальнику для розширення виробництва або для повнішого задоволення власних потреб.

Кредитування населення має багато специфічних рис, пов`язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.

Отже, для населення кредитування носить тільки позитивний характер, так воно прискорює одержання визначених благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (одержати) тільки в майбутньому - при умові накопичення суми грошових коштів, матеріальних цінностей або послуг, будівництва або інших.

Головними параметрами кредитування фізичних осіб є: доступність кредиту; величина кредитної ставки; строки надання та погашення; здатність позичальника повернути кредит.

Фізичним особам кредитні установи України залежно від цільового характеру (об'єкта) надають такі види позик: іпотечні кредити; кредити на розвиток особистого господарства; кредити на нагальні потреби; цільові кредити для окремих соціальних верств; позики на нецільові споживчі (нагальні потреби).

Сучасна кредитна система виконує дуже багато функцій, саме тому її структура надзвичайно різноманітна і включає в себе різні інститути. На жаль, ринок цінних паперів в Україні слабо розвинений, тому наша кредитна система не така досконала, як у країнах з розвиненою ринковою економікою.

У банках і небанківських установах зарубіжних ринкових країн широкого розвитку набули такі грошові споживчі кредити, що за термінами погашення класифікуються на: кредити на виплату; револьверні (відновлювальні) кредити; кредити одноразового погашення.

Також, наостанок, можемо зазначити, що банкам та небанківським установам України доцільно використовувати досвід зарубіжних країн для здійснення кредитування населення в нашій країні.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7.12.2000, №2121-ІІІ // ВВР. - 2001. - №5, 6. - С. 36.

2. Закон України «Про захист прав споживачів»

3. Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. №679-ХІV // Урядовий кур'єр. - 1999. - 1 липня. - С. 1-9.

4. Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12 липня 2001, №2664-ІІІ // Урядовий кур'єр. - 2001. - 29 серпня. - С. 8-16.

5. Інструкція «Про порядок регулювання діяльності банків в Україні», Затв. Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 р. №368 // Законодавчі та нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №10

6. Положення про порядок формування та використання банками резервного фонду // Затв. постановою Правління НБУ №334 від 8.08.2001 р.

7. Постанови Правління Національного банку України від 10.05.2007 р. №168, Про окремі питання діяльності банків: постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 №413

8. Про банки і банківську діяльність: Закон України від 07.12.2000 №2121-Ш // Офіційний вісник України. - 2001. - №1-2. - Ст. 1.

9. Про порядок формування і використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями комерційних банків: Положення НБУ, затверджене постановою Правління Національного банку України №279 від 06.07.2000 р.

10. Акимова Н., Петрова С., Карташева С. Кредиты населению: Не верь, не бойся, но проси // Деньги. - 1997. - №6. - С. 32-35.

11. Аналіз банківської діяльності. - За ред. А.М. Герасимовича. - К.: КНЕУ, 2003. - 599 с.

12. Антонов Н.Г., Пессель М.А., Денежное обращение, кредит и банки. - М., 1995. - 130 с.

13. Артус М.М. Гроші та кредит. - К.: Видавництво Європейського ун-ту, 2004. - 162 с.

14. Алексеєнко М. Споживчий кредит та забезпечення житлом населення України // Вісник НБУ. - 2000. - №9. - С. 26-29.

15. Банківські операції: Підручник / За ред. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2002. - 476 с.

16. Банківські операції: Підручник / А.М. Мороз, М.І. Савлук, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. А.М. Мороза. - К.: КНЕУ, 2000. - 384 с.

17. Банковское дело: Учебник - 4-е изд., перераб. и доп. / Под ред. В.И. Колесникова. Л.П. Кроливецкой. - М.: Финансы и статистика, 1998. - 464 с.

18. Бекешкіна І. Кредитні спілки в Україні: вплив на рівень та якість життя. - К., 1998. - 72 с.

19. Белоусов Л.Ю. Деньги и кредит. - Харьков: Прапор, 2004. - 296 с.

20. Белоглазова Г.Н., Кроливецкая Л.П., Банківська справа. - Санкт-Петербург. - 2008 р. - 239 стр.

21. Березовик В. Проблеми правового регулювання кредитних операцій // Вісник Національного банку України. - 2001. - №7. - С. 29-30.

22. Бобиль В., Сучасний ризик-менеджмент у банківській діяльності: теоретичний аспект // Вісник НБУ. - 2008. - №11. - 28 - 32.

23. Бодрецький М. Проблематика довгострокового кредитування. - 2007. - №5

24. Бюлетень Національного банку України. - 2008. - №9

25. Гроші та кредит: Підручник // За заг. ред. М. І. Савлука. К.: КНЕУ, 2003.