Ризик-менеджмент в інвестиційному кредитуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

Кафедра банківських інвестицій

Доповідь

З науки: «Інвестиційне кредитування»

На тему: «Ризик-менеджмент в інвестиційному кредитуванні»

Виконав: студент 5-ї групи, 4-го курсу

Бондаренко А.С.

Перевірила: викладач

Нагорна Ольга Валеріївна

Київ 2014

Основною метою управління ризиками банківської установи є сприяння підвищенню вартості власного капіталу банку з одночасним забезпеченням досягнення цілей багатьох зацікавлених сторін, а саме: клієнтів та контрагентів банку; керівників та банківських працівників; спостережної ради й акціонерів (власників); органів банківського нагляду; рейтингових агентств, інвесторів, кредиторів та інших сторін.

Управління ризиками - це процес, за допомогою якого банк виявляє (ідентифікує) ризики, оцінює їх величини, здійснює їх моніторинг і контролює свої ризикові позиції, а також враховує взаємозв'язки різних категорій (видів) ризиків.

Ризик-менеджмент - це система управління ризиками, яка включає в себе стратегію і тактику управління, спрямовані на досягнення основних бізнес-цілей банку. Ефективний ризик-менеджмент включає:

o систему управління ризиками;

o систему ідентифікації і визначення ризику;

o систему супроводження (моніторингу та контролю) ризиків; Система управління кредитним ризиком банку складається із регламентних документів - політики, положень, процедур, методик тощо, які затверджуються відповідно до обраної банком форми корпоративного управління з урахуванням обсягу та складності операцій банківської установи.

У вітчизняній банківській практиці весь процес управлінні кредитним ризиком можна поділити на такі складові:

1. Аналіз внутрішнього і зовнішнього середовища кредитора, який проводиться з метою виявлення потенційних кредитних ризиків, а також чинників, що можуть позитивно чи негативно впливати на рівень кредитних ризиків банку.

2. Визначення ризику шляхом проведення якісного та кількісного аналізів кредитного ризику в банку.

3. Оцінювання прийнятності кредитних ризиків для банку та визначення їхнього оптимального рівня.

4. Розробка заходів щодо управління кредитним ризиком банку.

5. Обрання прийнятного методу (чи комбінації методів) управління і мінімізації кредитних ризиків банку.

6. Оцінювання результатів та контроль за рівнем кредитних ризиків.

При здійсненні ризик-менеджменту кредитної діяльності банківська установа має обрати для себе найбільш прийнятні методи управління кредитними ризиками. Зокрема, загальні методи управління кредитними ризиками банку наведено на рис. 11.5.

Рис. 11.5. Методи управління кредитним ризиком банку

Метод уникнення ризику полягає у свідомому рішенні банку не наражатися на певний вид ризику, наприклад, ухиленням від діяльності, яка породжує ризик. Він може застосовуватися як кредиторами, так і регулюючими органами. Банківські установи використовують цей метод шляхом уникнення ризику, що пов'язаний із проблемами у діяльності позичальника (відмова у кредитуванні), та ризику, що пов'язаний з технічно-організаційними проблемами банку-кредитора (відмова у працевлаштуванні недостатньо кваліфікованих працівників, від використання сумнівних комп'ютерних технологій тощо). При цьому банківська установа має достатньо обґрунтовувати використання такого методу управління кредитним ризиком, оскільки банк втрачає потенційних клієнтів, а як наслідок - свій прибуток.

Метод утримання (поглинання) ризику полягає у повному прийнятті кредитного ризику на себе, наприклад, створенням ієрархічної системи прийняття кредитних рішень у банку, покриттям збитків за рахунок власних ресурсів тощо. Банківська установа може повністю приймати на себе ризик, наприклад, якщо проект, що кредитується, є високоприбутковим. Однак при цьому банк має усвідомлювати, що може виникнути ситуація, за якої поглинання кредитного ризику може виявитися невиправданим. Таким чином, банк може зазнати значних збитків.

З точки зору ризик-менеджменту, банківська діяльність зводиться до прийняття ризику й отримання за це відповідної компенсації (економічної вигоди). При прийнятті банком ризику комплекс дій з ризик-менеджменту має на меті забезпечити досягнення таких цілей:

o ризики мають бути зрозумілими та усвідомлюватися банком та його керівництвом;

o ризики мають бути в межах рівнів толерантності, установлених спостережною радою;

o рішення з прийняття ризику мають відповідати стратегічним завданням діяльності банку;

o рішення з прийняття ризику мають бути конкретними і чіткими;

o очікувана дохідність має компенсувати прийнятий ризик;

o розподіл капіталу має відповідати розмірам ризиків, на які наражається банк;

o стимули для досягнення високих результатів діяльності мають узгоджуватися з рівнем толерантності до ризику.

Метод перенесення (передачі) ризику полягає у частковому перекладанні ризику на інших суб'єктів. Найбільш поширеним у цьому є використання страхових послуг у банківському кредиту, ванні. Метою страхування кредитних ризиків є зменшення розміру втрат, які можуть виникнути у процесі кредитування. Використання цього методу передбачає залучення страхової компанії, яка у ^ настання страхового випадку повинна виплатити страхове відшкодування. При цьому важливе значення має визначення страхової суми, а також вид страхових послуг, що пропонуються.

Мінімізація ризику полягає у зниженні кредитного ризику банку через застосування відповідних методів та виконання дій, метою яких є зменшення вірогідності втрат і мінімізація їх наслідків. Серед методів мінімізації кредитних ризиків можна виділити такі:

1. Методи банку щодо мінімізації кредитних ризиків, які включають:

а) методи мінімізації індивідуального кредитного ризику:

- методи мінімізації кредитного ризику щодо позичальника:

o аналіз кредитоспроможності позичальника - визначення основних якісних та кількісних показників діяльності позичальника, виявлення можливості та джерел повернення основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним;

o оцінювання кредитного проекту - визначення реалістичності та окупності кредитного проекту, встановлення ступеня відповідності суми та строків кредиту меті заходу, що кредитується тощо;

o визначення оптимальних умов кредитування - здійснення банком структурування кредиту, тобто визначення основних параметрів кредитної угоди, які відповідали би потребам клієнта та мінімізували кредитний ризик банку;

o документування кредитних операцій - підготовка та ретельна перевірка умов кредитного договору та договорів забезпечення, умови яких мають задовольняти як потреби клієнта, так і захитати інтереси банку;

o контроль за наданим кредитом - постійне відстеження банківськими працівниками цільового використання кредиту та дотримання умов кредитної угоди позичальником для недопущення виникнення проблемної заборгованості за кредитною операцією;

o контроль за джерелами погашення заборгованості - контроль з боку банку за станом рахунків клієнта, зміною грошових потоків, що може негативно ви л и нуги на погашення позичальником основної суми боргу за кредитом та сплати процентів за користування ним,

- методи мінімізації ризику забезпечення кредиту:

o моніторинг забезпечення кредиту - перевірка наявності, стану, умов зберігання та якості майна, яке надане у забезпечення за кредитом, та відстеження негативних змін, які можуть призвести до виникнення втрат для банківської установи; ризик банківський кредитний менеджмент

o постійне переоцінювання заставленого майна - початкове оцінювання вартості забезпечення, а також подальший контроль за її змінами для недопущення значного зниження ринкової вартості застави і як наслідок неможливості покриття збитків банку в повному обсязі за рахунок реалізації такого забезпечення;

o юридичне супроводження забезпечення - грамотне оцінювання юридичними підрозділами банківської установи документації, пов'язаної із забезпеченням кредиту, для виявлення можливих помилок та недопущення неточностей у договорах забезпечення за кредитом;

o експертиза майна, що надається у забезпечення - перевірка банківською установою показників вартості та ліквідності забезпечення, у результаті чого відповідними працівниками банку готується висновок щодо доцільності прийняття наданого майна у забезпечення за кредитом;

o перевірка можливості неодноразової застави майна - виявлення службою безпеки банку недобросовісної поведінки позичальників, зокрема, щодо наявності непогашеної кредитної заборгованості чи багаторазового одночасного надання певного майна у забезпечення за різними кредитами;

o страхування застави - укладення угоди зі страховою компанією про виплату страхового відшкодування у разі настання страхового випадку з предметом забезпечення;

б) методи мінімізації портфельного кредитного ризику банку:

- диверсифікація кредитного портфеля - надання кредитів широкому колу позичальників, які відрізняються один від одного як за характеристиками (розміром капіталу, формою власності), так і за умовами діяльності (галузь економіки, географічний регіон тощо). Використання методу диверсифікації потребує віл банківських працівників відповідного рівня професіоналізму та знання ринку, специфіки розвитку галузей економіки, стану різних географічних регіонів та діяльності різних категорій позичальників. Виділяють наступні види диверсифікації:

o галузева диверсифікація - розподіл кредитів між клієнтами, які здійснюють свою діяльність у різних галузях економіки. При цьому банківські працівники повинні проводити їхній аналіз та прогнози розвитку. Найбільший ефект досягається при розподілі кредитного портфелю між галузями з протилежними фазами коливань лілового циклу. Якщо одна галузь перебуває на стадії економічного зростання, а інша переживає стадію занепаду, то їхні позиції змінюються на протилежні і зниження доходів віл однієї групи позичальників компенсується підвищенням доходів від іншої, що допомагає банку стабілізувати доходи та мінімізувати ризики:

o географічна диверсифікація - розподіл кредитних ресурсів між позичальниками, які перебувають у різних географічних регіонах, країнах із різними економічними умовами тощо. Використання методу географічної диверсифікації допомагає банківським установам нівелювати вплив кліматичних та погодних умов, політичних та економічних потрясінь, які впливають на кредитоспроможність позичальників;

o портфельна диверсифікація - розподіл кредитів між різними категоріями позичальників (великими і середніми підприємствами, чалим бізнесом, юридичними та фізичними особами, домашніми господарствами тощо). При цьому, чим більшій кількості позичальників буде надано кредитні кошти банку, за інших рівних умов, тим меншим буде ступінь ризику неповернення боргу, оскільки ймовірність банкрутства багатьох позичальників значно нижча від ймовірності банкрутства одного чи кількох клієнтів банку;

2. Методи Національного банку України щодо мінімізації кредитних ризиків, які включають :

а) методи мінімізації ризиків на рівні позичальника:

- розроблення рекомендацій щодо оцінювання кредитоспроможності позичальника;

- встановлення економічних нормативів, що обмежують надання кредитів окремим позичальникам;

б) методи мінімізації ризиків на рівні банківської установи:

- встановлення вимог щодо функцій підрозділів банку з управління ризиками;

- встановлення вимог щодо кваліфікації банківського персоналу;

банку розроблення уніфікованих Документів кредитної діяльності

- розроблення стандартів бухгалтерського обліку і аудиту;

- встановлення вимог щодо технічного обладнання банку;

- розроблення вимог щодо формування резервів за кредитними операціями банку;

в) методи мінімізації ризиків на рівні НБУ:

- обмеження доступу на ринок шляхом надання банківських ліцензій та письмових дозволів на здійснення окремих операцій;

- створення методологічної бази для здійснення кредитної діяльності банками;

- встановлення нормативів кредитного ризику;

- нагляд та контроль за ефективністю управління кредитними ризиками в банку.

Банки мають намагатися створити комплексну систему ризик-менеджменту, яка забезпечувала б надійний процес виявлення, оцінювання, контролю та моніторингу всіх видів ризику на всіх рівнях організації, у тому числі з урахуванням взаємного впливу різних категорій ризиків, а також сприяла вирішенню питання конфлікту завдань між необхідністю отримання доходу та мінімізацією ризиків.

Кожному банку рекомендується розробити систему внутрішньобанківських нормативних документів щодо ризик-менеджменту. Необхідно забезпечити своєчасну актуалізацію внутрішньобанківської нормативної бази у разі зміни вимог законодавчого, регулятивного чи нормативного характеру, організаційної структури банку та зміни рівня толерантності банку до ризику. Банк має забезпечити доведення внутрішньобанківської нормативної бази до відома всіх відповідальних виконавців, у тому числі через періодичне навчання та підвищення кваліфікації.

До процесу ризик-менеджменту мають бути залучені такі функціональні та структурні підрозділи банку як спостережна рада, правління банку, підрозділ з ризик-менеджменту (у межах своїх функцій щодо виявлення, кількісного та якісного оцінювання, контролю та моніторингу ризиків), бек-офіс (функції контролю за дотриманням встановлених вимог), фронт-офіс (функції прийняття банком ризиків у межах доведених повноважень). Функції всіх підрозділів мають бути чітко визначені та задокументовані, а банк має зробити все належне для уникнення конфлікту інтересів між ними.

У діяльності банківських установ найбільш ризикованим видом кредиту є такий різновид споживчого кредитування як скоринг-кредит, який оформляється настільки швидко, що врахувати всі потенційні ризики практично неможливо. Рішення про видачу кредит) банківські працівники приймають, як правило, протягом 1-2 годин, на підставі анкети позичальника. При цьому допускається відсутність забезпечення за таким кредитом І виділяється мінімум часу на оцінювання позичальника та його можливостей і бажання повертати одержані кошти. Такі кредити, як правило, оформляються не в банку, а у торгових місцях (магазинах побутової техніки, мобільних телефонів тощо) і ціна їх є досить високою (ефективна процентна ставка (з врахуванням усіх комісій і зборів) за такими кредитами може сягати 50-60% річних). Поряд із цим найбільш надійною вважається іпотека і саме вона займає найбільшу частку у кредитному портфелі більшості банківських установ.

Отже, при здійсненні банківського кредитування працівники банку повинні реально оцінювати ризики кредитної діяльності, виявляти чинники, які впливають на виникнення ризикованих ситуацій, розробляти методи управління ризиками як на рівні конкретної кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля банку загалом. При цьому у банківській установі слід створювати підрозділи, які займалися б управлінням ризиками на всіх етапах кредитного процесу та ведення банківської діяльності.

Підсумки