Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Одеський державний економічний університет

Кафедра загальної економічної теорії

Курсова робота

Грошово-кредитна політика: сутність, різновиди, досвід застосування в сучасних умовах

Виконала студентка

ІІ курсу, 1 групи

Кирилова Аліна Юріївна

Науковий керівник

Викладач

Патлатой Олександр Євгенович

Одеса-2015

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Загальна характеристика грошово-кредитної політики
• 1.1 Сутність та цілі грошово-кредитної політики
• 1.2 Інструменти грошово-кредитної політики
• 1.3 Типи грошово-кредитної політики
• Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної політики країн світу та України
• 2.1 Оцінка грошово-кредитної політики провідних країн світу
• 2.2 Становлення і розвиток грошово-кредитної політики в України
• Розділ 3. Проблеми грошово-кредитної політики в Україні та шляхи їх вирішення

3.1 Аналіз проведення грошово-кредитної політики в Україні

• 3.2 Проблеми та перспективи грошово-кредитної політики України
• 3.3 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки в Україні
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

Сучасний етап розвитку економіки України висуває нові вимоги до грошово-кредитної політики, які полягають у необхідності стимулювання розвитку внутрішнього ринку через ефективне регулювання грошового обігу.

Грошово-кредитна політика Національного банку України (НБУ), як складова частина економічної політики країни, має забезпечити відповідне монетарне підґрунтя для стабільного соціально-економічного розвитку - цінову стабільність та низьку інфляцію у довгостроковому періоді.

Дана тема є актуальною, тому що на сьогодні особливої ваги набуває необхідність впровадження ефективних механізмів регулювання грошового обігу, перехід до якісно нових засад грошово-кредитної політики, що базуються на реальних показниках економічного розвитку України.

Дослідження проблематики грошово-кредитної політики знайшли відображення у працях науковців: Н.І. Гребеника, О.А. Данилишина, В.В. Коваленко, О.В. Костюка, І.О. Лютого, С.М. Савлука, В.С. Стельмаха.

Мета роботи - визначення сутності грошово-кредитної політики, дослідження її сучасного стану в Україні, розгляд основних проблем та представлення шляхів їх вирішення, виявлення перспектив розвитку грошово-кредитного регулювання економіки.

Завданнями даної роботи є:

- дослідження сутності грошово-кредитної політики, її цілей та інструментів;

- розгляд основних етапів становлення та розвитку грошово-кредитної політики України та аналіз сучасного стану;

- визначення перспективи розвитку грошово-кредитної політики України.

Предметом - грошово-кредитна політика держави.

Об'єктом роботи є процес здійснення грошово-кредитної політики.

Методами дослідження є системний аналіз і синтез; узагальнюючий; статистичний метод; графічний; порівняльний.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів поділених на підрозділи, висновків, списку використаної літератури (23 позицій).

Обсяг роботи - 30 сторінок.

Розділ 1. Загальна характеристика грошово-кредитної політики

1.1 Сутність та цілі грошово-кредитної політики

В економічній літературі існує декілька визначень поняття "грошово-кредитна політика", тому що різні вчені трактують його по-різному.

На думку А.М. Мороза, "грошово-кредитна політика - сукупність заходів у сфері грошового обігу і кредитних відносин, які проводить держава з метою регулювання економічного росту, стримування інфляції, забезпечення зайнятості і збалансування платіжного балансу" [1, С. 74].

М.І. Савлук під грошово-кредитною політикою розуміє "комплекс, взаємопов'язаних, скоординованих заходів держави у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на забезпечення стійкого, ефективного функціонування економіки, зокрема, на регулювання пропозиції грошей з метою стабілізації товарних цін, обсягів виробництва і зайнятості, процента, курсу національної грошової одиниці, згладжування коливань кон'юнктури ринків" [2, С. 179].

М.Ф. Пуховкіна вважає, що "під грошово-кредитною політикою розуміють комплекс взаємопов'язаних, скоординованих на досягнення певних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які проводить держава через свій центральний банк, а державне регулювання економіки за допомогою грошово-кредитних інструментів є впливом на досягнення заздалегідь визначених суспільних цілей, а саме кількість і ціну (процентну ставку) позичкового капіталу, щоб відповідно до цілей державної економічної політики впливати на попит і механізми використання позичок у народному господарстві" [3, С. 133].

В економічному словнику, за редакцією А.Н. Азріліяна визначається, що грошово-кредитна політика включає в себе сукупність заходів у сфері грошового обігу та кредиту, що направлені на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Грошово-кредитна політика є одним із найважливіших методів втручання держави в процес відтворення [4, С. 529].

Можна вважати, що найбільш повним є визначення дане І.О. Лютим, за яким "економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб'єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів" [5, С. 20].

Зміст грошово-кредитної політики визначається вищими законодавчими органами країни, а реалізується урядами, центральними банками та міністерствами фінансів [1].

В.В. Коваленко та К.Ф. Черкашина виділяють такі об'єкти грошово-кредитної політики як: пропозиція грошей; процентна ставка; валютний курс; швидкість грошового обігу; рівень інфляції.

Вибір об'єктів грошово-кредитної політики залежить від економічної ситуації в країні і означає, що центральний банк залежно від ситуації може здійснювати орієнтацію на окремі об'єкти регулювання [6, С. 48-49].

Головною метою проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація заходів у сферах грошового обігу та кредиту, направлених на регулювання економічного зростання, забезпечення повної зайнятості та стабільності цін, стримування інфляції та вирівнювання платіжного балансу.

Залежно від розвитку економічних відносин у державі, визначаються цілі грошово-кредитної політики. Їх поділяють на три групи: стратегічні (загальноекономічні), проміжні та тактичні [7, C. 44]. Вони мають певну ієрархію, тобто досягнення цілей нижчого щабля повинно бути підпорядковане завданням вищого (рис. 1.1 [8]).

Така взаємозалежність вимагає постійного узгодження механізмів досягнення цілей грошово-кредитної політики. Не досягнувши цілей нижчого рівня, не можливо досягнути цілі вищого [9].

Рисунок 1.1 - Ієрархія цілей грошово-кредитної політики [8]

Ключовими складовими в загальнодержавній економічній політиці є стратегічні цілі. До них належать: забезпечення економічного зростання, стабільність цін, відсоткових ставок, високий рівень зайнятості, а також збалансування платіжного балансу.

Проміжні цілі грошово-кредитної політики - такі зміни в певних економічних процесах, які повинні сприяти досягненню стратегічних цілей [10].

Особливістю проміжних цілей є те, що вони діють протягом тривалого періоду, впродовж якого можуть реалізуватися та довести свою ефективність. Наприклад, активізація кон'юнктури ринку через зростання маси грошей або зниження процентних ставок у короткостроковому періоді може призвести до зростання попиту та цін.

Тактичні цілі - це оперативні завдання банківської системи, які полягають у регулюванні ключових економічних змінних, насамперед грошової маси, процентної ставки та валютного курсу забезпечуючи досягнення проміжних цілей.

Визначальними ознаками тактичних цілей є: короткостроковість дії, реалізація виключно оперативними заходами центрального банку, взаємодоповнюваність, суперечливість та багатоаспектність.

Дані особливості сильно ускладнюють вибір механізмів та методів їх реалізації. Наприклад, зміною процентної ставки й валютного курсу можна знешкодити інфляційний тиск від зростання маси грошей в обігу [7].

1.2 Інструменти грошово-кредитної політики

На думку А.М. Мороза: "інструменти грошово-кредитної політики це такі регулятивні заходи ( прийоми, методи), які перебувають у певному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контролюються, і використання яких впливає на цільові орієнтири грошово-кредитної політики".

Особливістю інструментів грошово-кредитної політики є те, що, застосовуючи їх, центральний банк має можливість впливати на процеси, що відбуваються не тільки в грошовому секторі економіки, а й реальному та зовнішньому секторах [11, С. 175-180].

Застосування того чи іншого інструмента грошово-кредитної політики залежить від історичних традицій застосування фінансових інструментів у державі, наявності банківсько-фінансових установ, розвитку ринкових відносин, загальнодержавного стану економіки та ін.

В.С. Стельмах, А.О. Єпіфанов, Н.І. Гребеник та В.І. Міщенко у своїй праці "Грошово-кредитна політика в Україні" виділяють такі основні монетарні інструменти як:

· регулювання облікової ставки;

· встановлення "кредитних стель" на кредитні вкладення"

· встановлення мінімальних обов'язкових резервів для комерційних

· банків;

· здійснення операцій на відкритому ринку;

· здійснення операцій на валютному ринку;

· регулювання імпорту й експорту товарів;

· випуск депозитних сертифікатів центрального банку [7, С. 57].

Використання тих чи інших інструментів змінюється залежно від напрямку економічної політики держави, ступеня відкритості економіки, рівня розвитку грошового ринку, особливостей банківської системи та ін.

Залежно від ознак, інструменти грошово-кредитної політики можна класифікувати таким чином:

а) за характером впливу на грошовий ринок:

· інструменти прямої дії (адміністративні) - регулятивні заходи центрального банку у формі лімітів, обмежень, директив (наприклад, встановлення центральним банком "кредитних стель" для комерційних банків).

· інструменти опосередкованої дії (ринкові) - регулятивні заходи впливу з боку центрального банку на грошовий ринок через формування на ринку необхідних умов, які визначають подальшу поведінку суб'єктів ринку(наприклад, операції на відкритому ринку).

б) залежно від спрямованості регулятивного впливу:

· інструменти загальної спрямованості - дія поширюється на грошовий ринок, на всі банки у цілому (наприклад, процентна політика центрального банку);

· селективні інструменти - дія поширюється вибірково, на окремі банки або групи банків, певні види банківської діяльності тощо (наприклад, рефінансування центральним банком окремих банків).

в) залежно від характеру впливу на ліквідність банків:

· інструменти спрямовані на підтримання ліквідності комерційних банків (наприклад, купівля центральним банком цінних паперів на відкритому ринку);

· інструменти спрямовані на вилучення надлишкової ліквідності (наприклад, розміщення центральним банком депозитних сертифікатів).

г) залежно від періодичності використання:

· інструменти постійної дії (наприклад, постійно діюча в межах Європейської системи центральних банків лінія рефінансування банків з надання кредиту "овернайт");

· інструменти разового використання (наприклад, розміщення центральними банками у разі потреби депозитних сертифікатів) [11].

1.3 Типи грошово-кредитної політики

Грошово-кредитну політику можна класифікувати за кількома критеріями. Найбільш поширеною є класифікація за спрямованістю та мірою впливу регулятивних заходів на пропозицію грошей. За цим критерієм зазвичай виділяють два типи: політику монетарної експансії та політику рестрикції, які є крайніми, протилежними за спрямованістю дії варіантами з усіх можливих механізмів регулювання пропозиції грошей. Але між ними можуть бути проміжні варіанти таких механізмів -- політика рефляції та політика дезінфляції [11, С. 404-408].

Експансійна політика полягає в довільному, швидкому зростанні пропозиції грошей, завдяки чому гроші стрімко "дешевіють", а інфляція набуває високих темпів. Тому цю політику називають ще політикою інфляції, або політикою "дешевих грошей". На етапі розгортання експансійної політики послаблюються контроль і обмеження на емісійну діяльність та операції з рефінансування центрального банку, на кредитну діяльність комерційних банків (знижується норма обов'язкового резервування, облікова ставка, ставки рефінансування, ставки на ринку міжбанківського кредиту тощо).

Зазвичай метою переходу до експансійної політики проголошується посилення стимулювання ділової активності, економічного зростання та скорочення безробіття, тобто ті стратегічні цілі, які перебувають виключно в реальному секторі економіки і не зачіпають рівня цін. У короткостроковому періоді вказані цілі можуть бути досягнуті завдяки інтенсивному нарощуванню платоспроможного попиту та зменшенню процента за кредит. Ці чинники спричинюють зростання кредитних вкладень у реальний сектор, зростання інвестицій та обсягів виробництва, кількості робочих місць та зайнятості. Одночасно зростають доходи та заощадження населення, збільшуються інвестиційні ресурси, у тому числі банківські резерви, розвивається кредитування споживчих потреб населення. На цій основі активно розширюється попит на споживчому ринку, що стимулює зростання виробництва товарів та послуг для населення.

Проте довготривале проведення такої політики призводить до безконтрольного нарощування пропозиції грошей та високої інфляції, яка спричинює тяжкі негативні наслідки в економіці. Зупинити нарощування інфляції і попередити чи усунути її негативні наслідки буває досить складно і потребує значних витрат. Тому уряди за нормальних обставин у країні намагаються уникати експансійної політики.

Більш доцільною і дієвою є політика рефляції, яку можна назвати ще політикою "м'якої" інфляції. Пропозиція грошей за цієї політики нарощується повільно, контрольовано. Рефляція зазвичай проводиться після дефляції (рестрикції), у зв'язку з чим вона передбачає поступове підвищення цін до рівня, на якому вони були до початку дефляції. Поступово відновлюються також обсяги грошей в обороті та рівень процента (знижується до попереднього рівня). Завдяки такій політиці інфляція підтримується на низькому рівні, стає регульованим стимулятором економічного зростання без відчутного негативного впливу на стабільність грошей. Важливо тільки не перейти межі, за якою інфляція набере форсованої динаміки, яка підірве вартість грошей.

Політика рестрикції (обмеження) полягає в різкому скороченні пропозиції грошей, зменшенні маси їх в обороті. Досягається це обмеженням грошово-кредитної емісії ужорсточенням умов та зниженням обсягів рефінансування центральним банком комерційних банків, зменшенням обсягів кредитування суб'єктів господарювання та населення. Застосовується звичайно в умовах високої інфляції з тим, щоб загальмувати подальше розкручування інфляційної спіралі. У таких умовах монетарна рестрикція супроводжується ужорсточенням фіскально-бюджетних заходів впливу на кон'юнктуру ринку: підвищенням рівня оподаткування, зменшенням податкових пільг, скороченням бюджетних витрат і бюджетного дефіциту тощо. Тому політика рестрикції має протилежний щодо політики інфляції вплив на економіку і її ще називають політикою дефляції, або "дорогих грошей".

Цільове призначення дефляційної політики полягає в стриманні інфляції. Особливо ефективна вона у згладжуванні циклічних коливань ділової активності, оскільки дає можливість попередити чи загальмувати інфляцію у разі економічного піднесення, викликаного "перегрівом" економіки.

Але разом з гальмуванням інфляції політика рестрикції послаблює ділову активність, знижує зайнятість, знижує темпи економічного зростання чи навіть скорочує обсяги виробництва. Адже за цієї політики обмежуються можливості підприємств одержувати банківські кредити, нарощувати власні інвестиційні ресурси, що призводить до скорочення інвестицій, спаду виробництва, зростання безробіття. Ці процеси ще підсилюються скороченням попиту населення на товари та послуги через скорочення доходів та заощаджень, зменшенням споживчого кредиту. Тому важливо своєчасно "відпустити" стримуючі чи обмежувальні монетарні заходи, щоб не допустити значних негативних наслідків в економіці.

Проте таке "відпускання" не повинне бути раптовим і невиваженим, щоб економіка не зазнала нового інфляційного шоку. Для виведення економіки з рестрикційного шоку використовується ще один тип монетарної політики -- політика дезінфляції. За своєю сутністю вона є "м'якою" формою рестрикції, завдяки чому зниження ділової активності відбувається повільно і не спричинює глибоких економічних спадів. Економічне гальмування в межах цієї політики має обмежуватися лише рамками низьких темпів зростання виробництва.

Політика дезінфляції може проводитися як після політики рестрикції, "підчищуючи" її наслідки в економіці, так і після політики дефляції. Така зміна монетарної політики є неминучою через циклічність коливань ділової активності, хоч і вона є досить "незручним" для економіки методом монетарного забезпечення. Ця політика багато в чому нагадує відоме керування за принципом "стій-іди". Максимально пом'якшити наслідки такого керування можна за умови виключення взагалі з монетарної практики двох крайніх типів монетарної політики -- експансійної та рестрикційної, і використання лише двох проміжних -- рефляційного та дезінфляційного.

Розділ 2. Аналіз грошово-кредитної політики країн світу та України

2.1 Оцінка грошово-кредитної політики провідних країн світу

Розглянемо зарубіжний досвід проведення грошово-кредитної політики на прикладі таких держав як Канада, Японія та Німеччина.

Канада - держава з сильною економікою, яка має один із найконкурентоспроможніших і стабільних секторів фінансових послуг.

Рішення створити центральний банк було проголошено Законом про Банк Канади 1934 року. Спочатку він функціонує як приватна корпорація, а вже починаючи з 1938 року федеральний уряд його націоналізує. З цього часу єдиним власником акціонерного капіталу являється Міністерство фінансів.

До головних завдань Банку Канади належать:

· розробка та реалізація грошово-кредитної політики держави;

· надання банківських послуг уряду, комерційним банкам, іншим

· фінансовим інститутам та іноземним центральним банкам;

· емісія банкнот та забезпечення відповідності пропозиції та попиту

· грошей;

· управління державним боргом.

Основна мета грошово-кредитної політики Банку Канади - підтримання стабільності канадського долара. Це перш за все передбачає утримування інфляції на низькому рівні [12].

Контроль за інфляційними процесами є пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики Канади, так як інфляція негативно впливає на всі економічні показники. А забезпечення її на низькому та стабільному рівні стимулює довгострокові інвестиції, що в свою чергу сприяє зростанню ВВП, створенню нових робочих місць та загальному підвищенню рівня життя населення. Стрижнем грошово-кредитної політики є орієнтир рівня інфляції. Він 20 вимірюється через індекс цін та його прийнятні значення знаходяться в межах від 1 до 3%.

Головним інструментом грошово-кредитної політики центрального банку Канади являється зміна орієнтира ставки овернайт - середньої ставки, яку він бажає бачити на ринку, де основні фінансові інститути й великі корпорації позичають одне одному кошти на дуже короткий строк.

Іншою процентною ставкою Банку Канади є ставка Bank Rate, що тісно пов'язана з орієнтиром ставки овернайт, за якою він видає одноденні позички фінансовим інститутам. [12].

Задля забезпечення країни достатнім запасом міжнародних засобів платежу та проведення інтервенцій на валютному ринку, Банк Канади створює золотовалютні резерви.

Згідно із Законом про банківську діяльність Банк Канади не веде нагляду за платоспроможністю та фінансовою діяльністю комерційних банків. Цими питаннями займається Служба керуючого фінансовими установами. грошовий кредитний політика інфляція

Також, відповідно до закону про Банк Канади, глава банку повинен постійно консультуватися з міністром фінансів, однак прийняття рішень стосовно грошово-кредитної політики держави залишається привілеєм банку [12].

Отже, основною метою грошово-кредитної політики є стримування інфляції на досить низькому рівні. Це в свою чергу зберігає здорову економіку, сприяє економічному зростанню та створенню робочих місць.

Грошово-кредитну політику в Японії розробляє та проводить Банк Японії, головним завданням якого є стимулювання збалансованому розвитку економіки, шляхом підтримання стабільності цін.

Головними напрямками діяльності Банку Японії є:

· облік боргових зобов'язань і комерційних та інших векселів;

· надання позик під забезпечення боргових зобов'язань, векселів, державних облігацій, а також цінних паперів;

· купівля-продаж комерційних та інших векселів і боргових зобов'язань, державних облігацій та цінних паперів;

· приймання вкладів;

· операції в національній валюті;

· купівля-продаж цінних металів.

Банк монопольно емітує банкноти, а обсяг емісії визначається міністерством фінансів та погоджується з урядом. Резерви центрального банку Японії складаються із золотого запасу, державних цінних паперів, комерційних векселів та іноземної валюти.

Як фінансовий агент уряду Банк Японії керує державними фондами (від імені уряду), займається валютно-фінансовою діяльністю, яка спрямована на стабілізацію курсу національної валюти - ієни [12, с. 117-121].

Основними засобами грошово-кредитної політики Банку Японії є:

· коригування облікової ставки;

· регулювання обсягів купівлі-продажу облігацій та векселів;

· проведення обов'язкового резервування;

· регулювання операцій;

· моніторинг банківської діяльності: виявлення тенденцій фінансового ринку та системи розрахунків, забезпечення збалансованого управління банківською системою, встановлення ризику неліквідності;

· контроль банківських балансів та щомісячні звіти з прогнозованими розрахунками обсягів майбутніх кредитів та депозитів;

· внесення пропозицій в плани банків [13].

Отже, можна зробити висновок, що грошово-кредитна політика Японії є прикладом ефективної політики, інструменти якої можуть бути використані з метою забезпечення зростання національної економіки.

Провідником грошово-кредитної політики Німеччини є Німецький федеральний банк (Бундесбанк). Банк здійснює опосередкований вплив на відсоткові ставки, тобто забезпечує комерційні банки кредитними ресурсами.

Найефективнішими методами впливу на комерційні банки являються ломбардні, дисконтні кредити та операції на відкритому ринку. З метою надання дисконтних кредитів центральний банк Німеччини здійснює рефінансування комерційних банків шляхом купівлі векселів [12].

Федеральний банк здійснює грошово-кредитну політику за такими напрямками:облікова політика;регулювання норм обов'язкового резервування; регулювання обсягу грошової маси; операції на відкритому ринку.

Надаючи інформацію стосовно кількості грошей в обігу, Федеральний банк допомагає та надає орієнтири економіці про те, як він вважає за необхідне, з одного боку, допускати ріст грошової маси, а з іншого - обмежувати інфляційний тиск.

У 80-х рр. Бундесбанк впроваджує в свою грошово-кредитну політику таргетування. Це було зроблено перш за все з метою роз'яснення власної політики. Така відкритість призводила до підвищення довіри суспільства до політики Бундесбанку.

Основним мотивом впровадження в Німеччині грошово-кредитного таргетування було започаткування нового режиму, який передбачав переорієнтацію грошово-кредитної політики на внутрішні цілі. Також одним з мотивів було бажання уникнути політичного тиску та запровадити більш стійкий курс грошово-кредитної політики [12].

Підсумовуючи, необхідно зазначити, що успішність грошово-кредитної політики Бундесбанку практично оцінювалася не виконанням проміжних цілей, а саме монетарних таргетів, а виконанням кінцевої мети грошово-кредитної політики - зменшенні та стримуванні рівня інфляції в державі.

2.2 Становлення і розвиток грошово-кредитної політики в України

Інституційна основа для проведення в Україні грошово-кредитної політики виникла разом зі створенням банківської системи та грошово-кредитного ринку [14]. Становлення грошово-кредитної політики в Україні мало свої етапи.

Перший етап - 1991-1994 рр. - у грошово-кредитній політиці переважали неповна оцінка сталості грошей та монетарної політики, перебільшення значення фіскально-бюджетної політики, пріоритетність прямого державного регулювання економіки, нестабільна державна влада тощо [15, C. 347-348].

1991 року був лише закладений фундамент для функціонування Національного банку України як центрального банку України. НБУ ще не мав власної нормативної бази, тому при здійсненні контролю за діяльністю новостворених комерційних банків користувався нормативними актами колишнього Державного банку СРСР.

У перші роки існування незалежної України, а саме 1992-1993 рр., грошово-кредитна політика здійснювалася спонтанно, не маючи особливого теоретичного обґрунтування. Все це пояснювалося тим, що ні НБУ, ні уряд, ні економічна наука не мали досвіду у здійсненні грошово-кредитної політики в кризових умовах [16].

Грошово-кредитна політика цього часу була підпорядкована емісійній підтримці безперспективної економічної системи та мала на меті не допустити її остаточного розвалу й уникнути структурної перебудови. Це було непосильним завданням і, як наслідок, - гіперінфляція 1993 р., а економіка потрапила у так зване замкнене коло, тобто зростання емісії грошової маси посилило інфляційні очікування, що спричинило ще більше зростання цін та в кінцевому результаті - падіння обсягів виробництва [17].

У 1993 році загальний стан економіки характеризувався ще глибшим спадом виробництва, скороченням споживання та нагромадження, уповільненням ходу реформ. Негативні явища поглибили фінансову кризу, яка пов'язана значною мірою з ціновими та структурними диспропорціями, проведенням політики підвищення цін і заробітної плати, що вимагало відповідного нарощування маси грошей в обігу. Тобто монетарні тенденції були тісно пов'язані із досить значним розвитком інфляційного процесу.

Через підвищення в 56 разів цін на імпортовану нафту, почали загострюватись фінансові проблеми в народному господарстві, розв'язання яких було здійснено шляхом адміністративного підвищення цін на сільськогосподарську продукцію та збільшення обсягів емісійних кредитів в агропромисловий комплекс. За цих умов середньомісячні темпи зростання грошової маси перевищили 50%, а цін - майже 60% [17].

Із 1992 р. по 1994 р. в Україні здійснювалося пряме емісійне фінансування дефіциту бюджету, яке було передбачене законодавством на той час. Але емісійні кошти спрямовувалися нераціонально, здебільшого на підтримку великого виробництва. Обсяг емісії був невиправдано значним і це викликало надто високу інфляцію [16].

Другий етап - 1994-1999 рр. - деякою мірою все ще були відчутні результати першого періоду, незважаючи на проголошення курсу формування ринкового механізму, проведення жорсткої антиінфляційної політики, сприяння розвитку підприємницької сфери та на підвищення ролі грошово-кредитної політики в системі економічного регулювання [15]. В 1994 році гіперінфляція була фактично приборкана. Економіка наповнилася грошовою масою та встановився сприятливий клімат для підприємницької діяльності в країні.

Грошово-кредитна політика 1995 р. і першої половини 1996 р. забезпечила стабілізацію економічних процесів, насамперед: уповільнення інфляції; зміну курсу національної валюти; уповільнення темпів зниження промислового виробництва та обсягу ВВП; зростання активності домогосподарств; поліпшення результатів зовнішньоекономічної діяльності [7].

З 1995 року починають впроваджуватися непрямі (ринкові) інструменти грошово-кредитної політики, а саме уніфіковані резервні вимоги, розпочинається перехід від цільових кредитів до системи кредитних аукціонів.

З 1996 по 1997 рік курс гривні утримувався, шляхом регулювання пропозиції валюти, в межах коридору, за допомогою валютних інтервенцій Національного банку. У даний період, у грошово-кредитній політиці з'являється ломбардне кредитування та операції репо.

Третій етап розвитку грошово-кредитної політики України розпочався в 2000 р. і тривав до 2008 р. Під час цього етапу НБУ ставить перед собою наступні завдання:

· перехід до режиму прямого таргетування інфляції;

· підтримка економічного зростання;

· стабільність валютного курсу;

· перехід до нової конвертованості національної валюти [18, C. 226-227].

Але, на жаль, не всіх цілей вдалося досягти. Перехід НБУ до режиму прямого таргетування інфляції так і не відбувся.

Світова економічна криза та внутрішні протиріччя в грошово-кредитній політиці України спричинили те, що в 2008 році гривня зазнала досить суттєвого удару.

Четвертий етап (сучасний) - від вересня 2008 року до сьогодення.

У даному етапі проявляються наслідки попередніх помилок у сфері грошово-кредитної політики та регулювання грошово-кредитних відносин. До них належать:

· жорстка прив'язка гривні до долара разом з поступовою ревальвацією. Наслідок - дефіцит торговельного балансу в 2008 році становив 16,1 млрд. дол.

· дозвіл видачі валютних кредитів населенню, який призвів до підвищення валютних ризиків.

· дезінформування населення щодо реального співвідношення долара та гривні [18].

Розділ 3. Проблеми грошово-кредитної політики в Україні та шляхи їх вирішення

3.1 Аналіз проведення грошово-кредитної політики в Україні

Сучасний стан розвитку української економіки висуває нові вимоги стосовно економічної політики держави. Задля цього грошово-кредитна політика НБУ повинна бути направлена на підтримку стабільності грошової системи та банківського сектору, який виступає ключовим механізмом при взаємодії економічних агентів та забезпечення нормальної життєдіяльності національного господарства завдяки руху грошових коштів між суб'єктами ринку [19].

У квітні-листопаді 2014 року Національний банк України вжив заходів за такими напрямами [20].

1. Сприяння процесам відновлення економічного зростання

В умовах стабілізації цінової динаміки Національний банк України послідовно реалізовував заходи, спрямовані на підвищення доступності кредитних ресурсів для реального сектору економіки, у тому числі шляхом:

· поетапного збільшення облікової ставки (розмір якої в квітні-листопаді збільшилася двічі і з 13.11.2014 становить 14,0%) та ставок за кредитами рефінансування;

· активного проведення операцій з підтримки ліквідності банківської системи;

· удосконалення монетарних механізмів та інструментів. Зокрема було розширено перелік видів забезпечення за кредитами рефінансування;

· надання банкам більшої гнучкості в управлінні власною ліквідністю за рахунок оптимізації вимог до формування обов'язкових резервів.

Зазначені заходи сприяли позитивним зрушенням на грошово-кредитному ринку, що полягали в активізації банками кредитування одночасно зі зменшенням вартості кредитних ресурсів.

Згідно з даними Нацбанку, обсяг кредитів, наданих юридичним особам збільшився у вересні на 2,0% (за січень-вересень - на 7,1%), до 670,6 млрд. грн.

Разом з тим розмір облікової ставки останній раз змінювався 12 листопада 2014 року, коли він був установлений на рівні 14,0% річних.

2. Підтримка стабільної та прогнозованої ситуації на грошово-кредитному ринку

З метою убезпечення фінансової системи країни від проявів зовнішніх шоків вживалися заходи щодо дедоларизації економічних відносин у країні. З цією метою у 2014 році двічі збільшувалися нормативи обов'язкового резервування за залученими коштами в іноземній валюті, тоді як нормативи за коштами в національній валюті залишилися на нульовому рівні.

Ініційовано посилення контролю за безумовним виконанням усіма суб'єктами господарювання норм законодавства в частині визначення цін на товари, тарифів на послуги (у тому числі в рекламних оголошеннях) виключно в грошовій одиниці України.

Водночас Національний банк України застосовував важелі системи валютних обмежень, що сприяло ритмічності надходження іноземної валюти на ринок.

Стабільний розвиток грошово-кредитного ринку у січні - вересні 2014 року проявлявся насамперед у:

* посиленні довіри до національної грошової одиниці України та банківської системи. Збільшення обсягу депозитів у національній валюті в 2014 року зменшився на 14,1% - до 362,9 млрд. грн., в іноземній валюті зменшився на 29,6% - до 21,7 млрд. дол. США [20];

* покращенні кон'юнктури валютного ринку, що проявилося в зниженні попиту на іноземну валюту та збереженні прогнозованої динаміки обмінного курсу гривні.

3. Удосконалення роботи фінансово-кредитних механізмів розвитку

Ця робота здійснювалася за такими напрямами:

1) удосконалення засад проведення процентної політики через посилення дієвості коридору процентних ставок овернайт. Відповідно нижньою межею коридору ставок Національного банку є ставка за депозитними сертифікатами овернайт, а верхньою - за кредитами овернайт під забезпечення державними цінними паперами;

2) розвиток фінансового ринку в цілому та його фондового сегмента зокрема, у тому числі шляхом:

* активної співпраці з Урядом над удосконаленням нормативно-правової бази з питань поліпшення фінансових механізмів економічного розвитку;

* оптимізації активів, які банки можуть зараховувати в покриття обов'язкових резервів, що спрямовано на стимулювання банків активізувати участь у роботі фондового ринку з відповідним збільшенням завдяки цьому ліквідності фінансових інструментів.

Покращення очікувань та підвищення довіри до національної грошової одиниці відповідним чином сприяло зростанню попиту на гривню, що вимагало адекватного збільшення грошової пропозиції.

Темпи зростання монетарної бази (6,9% з початку року) були нижчими за ті, що допускалися Основними засадами грошово-кредитної політики (28%), проте цей показник приховує значні вади монетарної політики, зокрема, надмірний обсяг рефінансування банків (179,3 млрд. грн.) за січень-листопад при недостатньому валютному і банківському контролі і можливістю використання отриманих коштів для спекулятивних операцій на валютному ринку.

3.2 Проблеми та перспективи грошово-кредитної політики України

Досліджуючи сучасну систему національних грошово-кредитних відносин, варто зазначити, що в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій, тобто визначається відразу декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем інфляції, обмінним курсом та обсягами грошових агрегатів. Впровадження грошово-кредитної політики в життя забезпечується змішаним методом - частково з використанням ринкових інструментів та частково - адміністративних [22].

У результаті, загальними завданнями для НБУ на сучасному етапі, на нашу думку, є стабілізація та зміцнення довіри до банківської системи, збільшення капіталізації та скорочення кількості комерційних банків, створення різноманітних грошових фондів для стабілізації курсу, страхування вкладів, страхування та стабілізації банківської системи. Національний банк України ще в "Основних засадах грошово-кредитної політики на 2002 рік" проголосив намір поступово створювати умови для переходу в перспективі до "прямого таргетування інфляції".

Але на шляху до запровадження режиму таргетування інфляції в Україні все ще стоять такі проблеми як:

1)відносно високі темпи інфляції, що ускладнюють її прогнозування;

2) значна інфляційна інерція, зумовлена впливом змін валютного курсу на ціни ( в країнах, що розвиваються, вона, як правило, вища) і поширеними явними та неявними механізмами індексації;

3) неможливість відмови від встановлення будь-яких інших номінальних цільових показників, окрім інфляції в умовах нестабільності;

4) недостатній рівень незалежності НБУ;

5) відсутність нормативного документа регулювання відносин між Урядом та Центральним банком, який надавав би останньому право визначати цільовий рівень інфляції;

6) відсутність базового документа - середньострокової монетарної стратегії, який би визначав монетарний режим таргетування інфляції на середньострокову перспективу;

7) неможливість побудови точної та надійної економетричної моделі прогнозування цільового рівня інфляції;

8) офіційно чітко не розмежовано поняття "чистої інфляції", що розраховується виключно за індексами нерегульованих (ринкових) цін, "брудної інфляції" (з урахуванням індексів регульованих цін);

9) недостатня узгодженість позицій Центрального банку та Уряду щодо впливу заходів соціально-економічної політики на інфляцію;

10) неузгодженість позицій Уряду, профспілок і роботодавців щодо вимог підвищення заробітної плати;

11) відсутність надійних очікувань з боку суб'єктів господарювання - домашніх господарств, фінансових і нефінансових організацій.

Також варто зазначити, що цілу низку труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру має прогнозування інфляції в Україні. Воно пов'язане перш за все з ще не розвиненою якісною системою збору статистичної інформації; по-друге, з відсутністю достовірних та перевірених методик та моделей, що могли б достатньо точно передбачити розвиток макроекономічної ситуації; по-третє, в Україні сьогодні існує фактор заполітизованості всіх процесів, пов'язаних з діяльністю Національного банку, що не дозволяє проводити достатньо ефективний та об'єктивний аналіз процесів, що відбуваються в економіці. Ще однією, не останньою за значенням, стоїть проблема фахової підготовки працівників Національного банку України та їх зацікавленості в роботі.

Головною метою грошово-кредитної політики у 2015 році та середньостроковій перспективі залишатиметься забезпечення стабільності грошової одиниці України. Виконуючи свою основну функцію, Національний банк України виходитиме з пріоритетності підтримки цінової стабільності в державі. У міру наданих законодавством повноважень, Національний банк також сприятиме подальшому забезпеченню стабільності банківської системи та дотриманню стійких темпів економічного зростання. У процесі грошово-кредитного регулювання вагомою залишатиметься роль кількісних показників грошової пропозиції як проміжних орієнтирів грошово-кредитної політики. Виважене регулювання обсягу монетарної бази даватиме змогу Національному банку вчасно реагувати на монетарні ризики для стабільності національної грошової одиниці [23].

Політика НБУ в 2015 р. буде спрямована на зниження відсоткових ставок, стабілізацію грошової одиниці, збільшення обсягу кредитування економіки країни з метою підвищення економічного зростання.

3.3 Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулювання економіки в Україні

На сьогодні стратегічним завданням грошової політики України є збільшення довіри населення до національної валюти. Це в свою чергу вимагає від України збільшення коефіцієнта покриття грошової маси золотовалютними резервами.

Поряд з цим для підвищення регулювання грошово-кредитної політики НБУ держава має здійснити комплекс заходів, а саме:

- за дорученням Нацбанку доцільно розробити на визначений періодом (від 3 до 5 років) систему пільг для комерційних банків, які надають частину своїх ресурсів на кредитування;

- банкам, що кредитують високоефективні інвестиційні проекти, спрямовані на освоєння нових технологій та інвестицій, закупівлю імпортного обладнання, забезпечити пріоритетність виділення кредитних ресурсів у повному обсязі й на пільгових умовах рефінансування, обумовити можливість часткового забезпечення і гарантій держави під такі пільгові кредити;

- поступово зменшити адміністративний контроль за діяльністю банків у валютній сфері, полегшити доступ комерційних банків до валютних коштів паралельно із удосконаленням нагляду за проведенням ними валютних операцій, у тому числі послабити обмеження щодо надання валютних кредитів за умови спрямування їх на інноваційно-інвестиційні цілі;

- спростити процедуру отримання та оформлення кредитів, чому сприятиме створення повноцінно функціонуючого кредитного бюро, яке б акумулювало в себе інформацію про потенційних кредиторів.

Беручи до уваги всі проблеми регулювання грошово-кредитної політики НБУ та низку заходів, що є бажаними для проведення в поточному періоді, необхідно здійснити і певні макроекономічні заходів. Основними з таких заходів є:

1. Застосування інструментів монетарного регулювання має бути спрямоване на забезпечення стійкості ринкових механізмів і фінансових ринків з метою досягнення балансу між ефективною дією ринкових законів і довгостроковою стабільністю.

2. Здійснити перехід до фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх запозичень та розробити певний механізм для розвитку та підвищення ліквідності внутрішнього ринку цінних паперів.

3. Підвищити стабільність грошової одиниці застосовуючи інструменти монетарної політики таким чином, щоб забезпечити стабільність попиту на гроші з однієї сторони, та не призвести до значного підвищення цін з іншої.

4. Встановлення цільових орієнтирів відсоткових ставок і формування програми грошової пропозиції, яка відповідає величині попиту на гроші.

5. Впровадження інноваційних технологій монетарного регулювання економіки.

6. Забезпечити валютний курс гнучкістю, та здійснювати грошову політику базуючись на теорії таргетування інфляції.

Отже, з наведеної вище інформації стає зрозумілим, що в Україні існує можливість підвищення ефективності проведення грошово-кредитної політики та її регулювання НБУ. Це б надало Україні можливість забезпечення стабільного економічного зростання та знизити інфляційні процеси.

Висновки

Узагальнюючи вищевикладене дослідження, можна зробити такі висновки:

1. Економічна сутність грошово-кредитної політики полягає в сукупності економічних та адміністративних заходів держави і Національного банку, спрямованих на використання економічних інструментів грошово-кредитного механізму для здійснення впливу на суб'єктів грошово-кредитного ринку з метою стабілізації національної грошової одиниці, регулювання пропозиції грошової маси, ліквідності та кредитоспроможності банківських інститутів для забезпечення необхідного економічного зростання, зайнятості й стримування інфляційних процесів.

2. Основною метою грошово-кредитних політик високорозвинених країн (Канада, Японія, Німеччина) є стримування інфляції на досить низькому рівні, задля забезпечення здорової економіки, сприянню нормального економічного зростання та створення нових робочих місць.

3. Грошово-кредитна політика в Україні в різні періоди розвитку її економіки здійснювалась адекватно до тих процесів, які відбувалися в сферах макроекономіки, фіскальної і структурної реформ.

Вона сприяла економічному зростанню, зупиненню галопуючої інфляції, а також спрямовувалася на забезпечення стабільності національної валюти.

4. В результаті аналізу сучасного стану грошово-кредитної політики України було визначено, що її основними критеріями на сьогодні є забезпечення при цьому умов стабільного функціонування фінансової системи, підтримання курсу національної валюти, його стійкості та забезпечення стабільного функціонування банківської системи й підвищення до неї довіри.

5. Грошово-кредитна політика України має перспективи розвитку, але для цього Уряд та Національний банк повинні вирішити ряд проблем, які гальмують цей розвиток і не дають змоги монетарній політиці рухатися вперед та вдосконалюватися відповідно до економічних змін у світі.

Список використаної літератури

1. Банківська енциклопедія / ред. А.М. Мороз. - К.: Ельтон, 1993.

2. Енциклопедія банківської справи України: довідкове видання / НБУ, Ін-т незалежних експертів; ред. В.С. Стельмах. - К.: Молодь: Ін Юре, 2001.

3. Центральний банк і грошово-кредитна політика: навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / М.Ф. Пуховкіна, Т.П. Остапішин, В.С. Білошапка; Київ. нац. екон. ун-т. - 2-ге вид., переробл. та допов. - К.: Изд-во КНЕУ, 2003.

4. Новый экономический словарь: 10000 терминов / ред. А.Н. Азрилиян. - изд. 2-е, доп.. - М.: Ин-т новой экономики, 2007.

5. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні/ І.О. Лютий // Фінанси України. - 2000, с. 20-24

6. Центральний банк і грошово-кредитна політика: навч.-метод. посіб. / В.В. Коваленко, К.Ф. Черкашина; Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". - Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ", 2010.

7. Грошово-кредитна політика в Україні / ред. В.І. Міщенко. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2003,

8. Тактичні цілі грошово-кредитної політики / О.О. Марчук // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.11, с. 175-181.

9. Сучасні інструменти грошово-кредитної політики як важливий чинник забезпечення економічного зростання в Україні / О.А. Данилишин // Регіональна економіка. - 2008, №2, с. 151-159.

10. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні. Стаття друга. Становлення монетарної політики в незалежній Україні / Н.І. Гребеник // Вісник Національного банку України. - 2010, №2, с. 10-15

11. Центральний банк та грошово-кредитна політика: підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. А.М. Мороз. - К.: КНЕУ, 2010.

12. Зарубіжний досвід здійснення грошово-кредитної політики (на прикладі Канади,Японії,Німеччини) / У.М. Ніконенко // Формування ринкових відносин в Україні. - 2006, №5, с. 117-121

13. Економічна он-лайн бібліотека [Електронний ресурс]: / Режим доступу: http://ecolib.com.ua/article.php?book=2&article=107.

14. Грошово-кредитна політика НБУ/ В.Є. Карманов // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України.

15. Гроші та кредит: підручник / Мін-во освіти і науки України, КНЕУ; ред. М.І. Савлук. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2012.

16. Грошово-кредитна політика та її вплив на інвестиційний процес / Л.М. Борщ // Фінанси України. - 2009, №12, с. 16-24

17. Монетарна політика Національного банку України: сучасний стан та перспективи змін / за ред. В.С. Стельмаха. - К.: Центр наукових досліджень Національного банку України, УБС НБУ, 2011.

18. Еволюція грошово-кредитної політики України та перспективи переходу на режим таргетування інфляції / М. Безнощенко // Дослідження міжнародної економіки: Збірник наукових праць - 2011, №2, с. 223-234

19. Напрями сучасної грошово-кредитної політики в умовах виходу з фінансової кризи / К.В. Самсонова, Н.В. Гаврилова // Наукові записки. - 2010.

20. Монетарний огляд за січень-вересень 2014 року [Електронний ресурс]:/ Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=2384653

21. Рішення НБУ про стан проведення грошово-кредитної політики у січні - вересні 2013 року та її вплив на стан соціально-економічного розвитку України [Електронний ресурс]: / Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=4639929

22. Об'єктивна необхідність удосконалення монетарної політики України в сучасних умовах [Електронний ресурс]:/ Режим доступу: http://www.academy.gov.ua/ej/ej13/txts/Klimenko.pdf

23. Перспективи розвитку грошово-кредитної системи України / Наумова М.В. [Електронний ресурс]:/ Режимдоступу:http://repository.hneu.edu.ua/jspui/bitstream/Наумова.pdf

Размещено на Allbest.ru