Діяльність ПАТ КБ "Приватбанк"

Вінниця 2015

Зміст

1. Суть комерційного банку і організаційні основи його функціонування

1.1 Організаційно-управлінська структура комерційних банків

1.2 Ресурси банку та їх формування

1.3 Банківський капітал: суть, структура, функції та значення. Характеристика фондів, що формують його капітал

2. Операції комерційних банків з організації розрахунків і обслуговування платіжного обороту підприємств і організацій

2.1 Форми та способи безготівкових розрахунків, сфера використання і порядок проведення розрахункових операцій

2.2 Платіжна картка як інструмент безготівкових розрахунків

2.3 Міжбанківські розрахунки в Україні

2.4 Касові операції в комерційних банках

3. Депозитні операції комерційних банків

3.1 Депозитні операції комерційних банків з юридичними особами

3.2 Вклади населення

4. Кредитні операції комерційних банків

4.1 Організація банківського кредитування

4.2 Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку

4.3 Форми забезпечення повернення банківських кредитів

4.4 Споживчий банківський кредит

4.5 Кредитний ризик та методи управління ним

5. Операції банків з цінними паперами, векселями, операції в іноземній валюті

5.1 Емісійні операції, посередницькі, операції з цінними паперами

5.2 Операції з векселями та їх характеристика

5.3 Операції банку з іноземною валютою

6. Нетрадиційні банківські операції та послуги

6.1 Лізингові операції

6.2 Факторингові операції

6.3 Трастові послуги, організація послуг зі зберігання цінностей, форфейтинг

Вступ

Сучасний світ не може існувати без розвитку банківської системи. Банки проникають в усі сфери економіки, забезпечуючи функціонування грошових відносин. Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до діючого законодавства. У даному звіті з виробничої практики об'єктом дослідження являється комерційний банк «ПриватБанк». Комерційний банк - це фінансова установа, функціями якої є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. На сьогоднішній день лідером банківської системи в Україні являється «ПриватБанк». Функціонування банку забезпечує гнучка організаційна структура управління, яка обумовлена тим, що «ПриватБанк» є міжрегіональним універсальним та системним банком із розгалуженою мережею філій та відділень по всій території Україні та за її межами.«ПриватБанк» являється юридичною особою, економічно самостійними та повністю незалежними від виконавчих органів державної влади у прийнятті рішень, пов'язаних з їх оперативною діяльністю. «ПриватБанк» функціонує відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", який визначає структуру банківської системи, економічні, організаційні і правові засади створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків. Стратегічною метою банку є забезпечення фінансової стабільності та надійності, підтримання власного капіталу на необхідному рівні для здійснення статутної діяльності, розширення обсягів та удосконалення спектра банківських продуктів та послуг для юридичних осіб і населення, мінімізація ризиків в своїй діяльності.

1. Суть комерційного банку і організаційні основи його функціонування

1.1 Організаційно-управлінська структура комерційних банків

Організація банку являє собою досить складну процедуру та регулюється, як правило, загальним чи спеціальним (для банків) законодавством. В більшості країн необхідним є дозвіл на відкриття банку, але в ряді випадків засновники можуть обмежитись простою реєстрацією. ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» є міжрегіональним універсальним та системним банком із розгалуженою мережею філій та відділень по всій території України та за її межами. У зв'язку з чим має гнучку організаційну структуру управління (далі ОСУ). ОСУ ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» одна з найбільш прогресивних як серед банків України, так і банків Східної Європи.

Структура управління

§ Кредитний комітет визначає загальну кредитну політику банку, аналізуючи можливі ризики по різних видах операцій і формуючи структуру кредитного процесу.

§ Бюджетний комітет займається питаннями планування, оптимізації та контролю процесу придбання ресурсів, необхідних для реалізації стратегії банку, керуючи розподілом доходів і видатків між підрозділами.Розвиток регіональної мережі філій та відділень є одним з пріоритетних завдань стратегічного розвитку банку, що має суттєвий вплив на показники його діяльності.

Регіональна мережа структурних підрозділів ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» представлена у всіх адміністративно - територіальних центрах України та Автономній Республіці Крим, підрозділи банку функціонують також у всіх містах обласного підпорядкування, районних центрах та в найбільш перспективних населених пунктах.

Станом на 01.01.2014 р. до складу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» входять:

1. Головний офіс, розташований у м. Дніпропетровськ - Україна;

2. Регіональні підрозділи у складі 35 філій, у тому числі філія на Кіпрі;

3. 3362 відділення;

4. Представництва:

- м. Київ, Україна;

- м. Москва, Російська Федерація;

- м. Алмати, Республіка Казахстан;

- м. Лондон, Великобританія;

- м. Пекін, Китайська Народна Республіка.

Рис. 1. Основні принципи організації банківських операцій

Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства відкритого типу або кооперативного банку. Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні організації. Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває статусу юридичної особи. Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою формою. Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність.

1.2 Ресурси банку та їх формування

Ресурси банку - це сукупність грошових коштів, які знаходяться у розпорядженні банку і використовуються ним для здійснення кредитних, інвестиційних та інших активних операцій. Банківські ресурси з точки зору джерел утворення поділяються на власні і залучені. До власних коштів банку належать статутний капітал, резервний та інші фонди, резерви на покриття різноманітних ризиків і нерозподілений прибуток. До залучених коштів відносяться кошти на депозитних рахунках банківських клієнтів, позики, отримані від інших банків, і кошти, отримані від інших кредиторів. Головним джерелом банківських ресурсів є залучені кошти, частка яких в середньому по банківській системі України складає 80% від загальної величини ресурсів, а решта (20%) припадає на власний капітал. На Рис. 2. подано класифікацію ресурсів комерційного банку залежно від джерел їх утворення.

Рис. 2. Класифікація ресурсів комерційного банку

Операції за допомогою яких комерційні банки формують свої ресурси, називаються пасивними. Пасивні операції забезпечують формування ресурсів банку, необхідних йому зверх власного капіталу для здійснення нормальної діяльності, забезпечення ліквідності та одержання доходу.

Пасивні операції банку можуть здійснюватись у формі:

· залучення коштів на депозитні рахунки - поточні, строкові, ощадні та інші;

· недепозитного залучення коштів: одержання позичок на міжбанківському ринку, позичок НБУ, випуск банківських облігацій, векселів та інших зобов'язань.

Основний вид пасивних операцій - залучення коштів на банківські рахунки всіх видів: поточні, строкові, ощадні, валютні та інші. Всі кошти, залучені на банківські рахунки, прийнято називати депозитами, а ці операції - депозитними.

1.3 Банківський капітал: суть,структура,функції та значення. Характеристика фондів,що формують його капітал

Банківський капітал - це основа основ діяльності будь-якого банку, оскільки процеси утворення капіталу й надання позик перебувають у тісному взаємозв'язку.

Капітал банку виконує такі функції:

ь Захисна (означає захист вкладників і кредиторів на випадок банкрутства; збереження платоспроможності банку за рахунок створення резервів, продовження діяльності банку у випадку несприятливої ситуації і непередбачених витрат);

ь Оперативна (забезпечення фінансової основи діяльності банку, підтримка обсягу і характеру банківських операцій відповідно до завдань банку);

ь Регулююча (функція капіталу банку, пов'язана з функціонуванням банків згідно з законами і правилами, що дає можливість НБУ контролювати діяльність комерційних банків).

Рис. 3. Структура формування капіталу

Основний капітал збільшився на 4 774 243 тис. грн. за рахунок:

1) збільшення статутного фонду в обсязі 3 384 936 тис. грн. за рахунок додаткової емісії та розміщення акцій;

2) збільшення статутного фонду за рахунок капіталізації прибутку в сумі 1 300 033 тис. грн.;

3) збільшення резервного фонду на 72 020 тис. грн.;

4) виникнення в результаті додаткової емісії акцій емісійних різниць між

номінальною вартістю акцій та ціною їх розміщення у сумі 19 709 тис. грн.

Обсяг відвернень зменшився на 45 450 тис. грн. за рахунок зменшення вкладень в інші дочірні компанії. Загальний обсяг активів, зважених на відповідні коефіцієнти ризику, на кінець року був на рівні 133 260 452 тис. грн. Зростання ризикових активів за рік склало 29 859 039 тис. грн., або 28,88 %. Дане зростання обумовлено в основному збільшенням обсягів кредитування юридичних та фізичних осіб.

Норматив платоспроможності станом на 30.12.2011 р. був на рівні 11,72 % (при нормі не нижче 10 %), у порівнянні з 31.12.2010 р. його рівень збільшився на 0,54 %. Протягом року завдяки існуючому обсягу капіталу банк виконував всі нормативні вимоги НБУ щодо ризиків і достатності капіталу. Вище наведене зростання активів супроводжувалося одночасним хеджуванням ризиків - зростання страхових резервів за рік склало 5 648 863 тис. грн.

2. Операції комерційних банків з організації розрахунків і обслуговування платіжного обороту підприємств і організацій

2.1 Форми та способи безготівкових розрахунків,сфера використання і порядок проведення розрахункових операцій

Учасники безготівкових розрахунків відкривають рахунки в порядку, що встановлюється нормативно-правовими актами Національного банку з питань відкриття та використання рахунків, а також рахунки для обліку коштів у розрахунках за конкретними операціями (акредитиви, розрахункові чеки тощо).

При здійсненні розрахунків можуть застосовуватись акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форми розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді.

Банки приймають до виконання тільки розрахункові документи:

· своїх клієнтів, які подають їх до банку у порядку, передбаченому договорами про розрахунково-касове обслуговування цих клієнтів;

· клієнтів інших банків або органів Державного казначейства, якщо документи надсилають безпосередньо інші банки або органи Державного казначейства.

Платежі з рахунків клієнтів банк здійснює в межах залишків коштів на цих рахунках на початок операційного дня. Для здійснення безготівкових розрахунків клієнти банків самостійно обирають платіжні інструменти (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Платіжне доручення - розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок одержувача. Платіжне доручення оформляється платником за встановленою формою згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів та подається до банку, що обслуговує його, не менше ніж у двох примірниках.

Платник має право зазначати у платіжному дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше десяти календарних днів після складання платіжного доручення (день складання не враховується). Банк платника не приймає платіжного доручення, якщо визначена в ньому дата валютування пізніше 10 календарних днів після складання платіжного доручення.

Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується. Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суми, що є на його рахунку.

2.2 Платіжна картка як інструмент безготівкових розрахунків

Платіжна картка є власністю Банку і видається у тимчасове користування. Банк має право відмовити без пояснення причин у видачі або перевипуску Карти у разі надання Клієнтом невірної інформації, нестабільного фінансового стану або наявності інших даних, що свідчать про неможливість видачі (перевипуску) Карти цій особі.

Картка може бути використана Власником для оплати товарів і послуг, отримання/внесення готівкових коштів у банківських установах і через банкомати, для здійснення інших банківських операцій по рахунках/вкладах Клієнта, передбачених Договором. З використанням Картки Клієнт отримує можливість здійснювати операції по своїх Рахунках Карток у Банку через віддалені канали обслуговування.

Картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицьовому боці Картки, включно. Забороняється використання Картки (її реквізитів) з закінченим строком дії. Банк не несе відповідальність за несвоєчасне отримання Власником Картки, випущеної на новий строк дії.

Після закінчення строку дії відповідна Карта продовжується Банком на новий строк (шляхом надання Клієнту Карти з новим строком дії), на основі звернення Клієнта в Банк, згідно з діючими тарифами. Перевипуск Карти на новий строк здійснюється за умови наявності коштів на Картрахунку для оплати послуг з виконання розрахункових операцій по Картрахунку (згідно з діючими тарифами) і у разі дотримання інших умов продовження, передбачених Договором.

Термін дії карток миттєвого випуску продовженню не підлягає, якщо інше не передбачено технологічними особливостями конкретного продукту. Для перевипуску Картки до закінчення її терміну дії Клієнт повинен звернутися у відділення Банку.

2.3 Міжбанківські розрахунки в Україні

Банки для здійснення платежів і розрахунково-касового обслуговування клієнтів встановлюють між собою відносини, які одержали назву кореспондентських відносин.

Існує три основні види кореспондентських відносин:

1) між комерційними банками і центральним банком країни;

2) між комерційними банками (в тому числі банками з різних країн);

3) між центральними банками різних держав.

Кореспондентський рахунок - це рахунок, на якому відображаються розрахунки, які зроблені одним банком по дорученню і за рахунок іншого банку. Кореспондентські рахунки бувають двох видів: рахунок "ностро" ("наш рахунок у вас") - коли банк відкриває рахунок в банку-кореспонденті; і рахунок "лоро" (ваш рахунок у нас) - коли в даному банку відкриваються рахунки банків-кореспондентів.

Кореспондентські відносини оформлюються укладанням кореспондентського договору (угоди), в якому передбачаються порядок і умови здійснення відповідних банківських операцій. В ході здійснення кореспондентських відносин банки-кореспонденти повідомляють один одного про здійснені операції. Для цього використовують авізо (від італ. "аvvіzо" - повідомляти) - офіційне повідомлення про виконання розрахункових операцій, направлене одним банком іншому.

2.4 Касові операції в комерційних банках

Касові операції -- операції, які здійснює банк, а саме: видача готівки, приймання її та обмін не придатних до обігу банкнот на придатні до обігу банкноти, банкнот на монети, монет на банкноти, банкнот одного номіналу на банкноти іншого номіналу, вилучення з обігу сумнівних банкнот, валютно-обмінні операції та операції з банківськими металами.

До касових операцій належать:

- приймання готівки національної та іноземної валюти від клієнтів для зарахування на власні рахунки та рахунки інших юридичних і фізичних осіб або на відповідний рахунок банку;

- видача готівки національної та іноземної валюти клієнтам з їх рахунків за видатковими касовими документами через касу банку або із застосуванням платіжних карток з їх рахунків чи відповідного рахунку банку через його касу або банкомат;

Касове обслуговування клієнтів проводиться в межах часу роботи відділення. Інформація про час роботи відділення розміщена на стенді режиму роботи відділення, розміщеному на вході до відділення. За наявності у відділенні більше 1 касового співробітника обідню перерву в касі відділення не встановлюється. За наявності у відділенні 1-го касового співробітника в касі відділення передбачений обідню перерву. У режимі роботи касового вузла відділення передбачені технічні перерви на інкасацію. Якщо клієнт у відділенні банку зіткнувся з чергою в касі за наявності закритих касових вікон, він може інформувати про це керівника відділення шляхом відправки SMS-повідомлення.

Банк здійснює касове обслуговування клієнтів на договірних засадах. Касове обслуговування банком клієнтів та оброблення готівки має здійснюватися в операційній касі. Структуру операційної каси та чисельність касових працівників, а також потребу встановлення банкоматів банк визначає самостійно. Крім того, робоче місце з приймання готівки обладнане так, що клієнт може спостерігати за перерахуванням готівки.

3. Депозитні операції комерційних банків

3.1 Депозитні операції комерційних банків з юридичними особами

Кредит під депозит:

· Ви можете отримати кредит для бізнесу під заставу вкладу фізичної особи;

· Ви отримуєте кредит на бізнес зі ставкою всього 2-3% річних;

· Вам не потрібно розривати депозитний договір і втрачати проценти за вкладом;

· Ви можете отримати в кредит до 95% від суми вкладу;

· У Вас буде фінансовий резерв на випадок непередбачених ситуацій.

В якості застави можуть використовуватися вклади як фізичних, так і юридичних осіб, відкриті в ПриватБанку. Цей кредит підходить, якщо Вам необхідно швидко провести розрахунок, і в той же час Ви не хочете достроково розривати депозитний договір, щоб не втрачати відсотки за вкладом. Рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкриваються в будь-яких банках України з вибору клієнта і за згодою цих банків.

Вкладники при прийнятті рішення про розміщення власних коштів на депозитах керуються насамперед трьома основними міркуваннями:

· надійність банку;

· рівень відсоткової ставки за вкладами;

· якість обслуговування клієнтів.

Як правило, у вітчизняній банківській практиці проявляється тенденція: чим стабільніше і надійніше банк, тим меншою мірою він прагне встановити максимально високі відсоткові ставки за депозитами. І навпаки, маловідомі банки пропонують максимальні відсоткові ставки, прагнучи залучити більше вкладів.

3.2 Вклади населення

За формою використання рахунків депозити поділяються на:

· депозити (вклади) до запитання;

· термінові

· строкові депозити.

Депозити (вклади) до запитання розміщуються у банку на розрахунковому або поточному рахунку клієнта. Вони використовуються для здійснення поточних розрахунків власника рахунку, в будь-який час можуть вилучатися через видачу готівки.

Вклади до запитання є нестабільними, що обмежує можливість їх використання банком для позичкових та інвестиційних операцій. Тому власникам поточних рахунків сплачується низький депозитний процент або не сплачується зовсім. В умовах відсутності плати за вклади до запитання банки намагаються залучити клієнтів і стимулювати приріст поточних внесків за рахунок надання їм додаткових послуг та підвищення якості обслуговування. Це, зокрема, кредитування з поточного рахунку, пільги вкладникам в одержанні кредиту.

Строкові вклади - це кошти, що розміщені у банку на певний строк і можуть бути знятими після закінчення цього терміну або після попереднього повідомлення банку за встановлений період (не менше одного місяця). Строкові вклади є для банку кращим видом вкладів, оскільки вони стабільні і зручні в банківському плануванні.

Строкові вклади є джерелом одержання прибутків їх власниками. Вони оформляються угодою між вкладником і банком. Банки самостійно розробляють форму депозитної угоди. Вона укладається в двох примірниках, один з яких зберігається у клієнта, а другий - у банку.

У свою чергу банк бере на себе зобов`язання своєчасно виконати всі умови угоди і відповідати за їх порушення, що виявляється в установленні пені або штрафів за невчасну видачу коштів власникові депозитного рахунку або виплату процентів.

Заповіт -- це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Діє принцип свободи заповіту. Він означає, що заповідач має право заповідати належне йому майно будь-якій особі. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Після смерті вкладника його вклад видається особам, вказаним у свідоцтві про право на спадщину або у свідоцтві про право власності на частину в спільному майні подружжя або у рішенні суду цього питання чи у копії одного з цих документів, засвідченої органом, що його видав, або нотаріально. Вказані особи додатково повинні представити в установу банка ощадну книжку (якщо вона видавалась), свої паспорт або документ що його замінює.Свідоцтво про право на спадщину або свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя або рішення суду з цього питання, чи копія одного з цих документів засвідчена органом що його видав або нотаріально, або підписом уповноваженого працівника установи банку, приєднується до заяви на видачуготівки і у складі щоденного звіту передається до бухгалтерії відділення. Кошти померлого вкладника зберігаються на його рахунку до отримання їх спадкоємцями. За заявою спадкоємців успадковані суми можу бути перераховані на відкриті ними рахунки, або видані готівкою. Виплата вкладу, заповіданого на користь юридичної особи, проводися шляхом перерахування суми вкладуна її рахунок при одержанні від її представника свідоцтва про права на спадщину, або рішення суду з цього питання чи копії одного з цих документів, засвідченої органом що його видав або нотаріально, ощадної книжки та листа за підписам головного бухгалтера керівника цієї юридичної особи, засвідченими відбитком печатки, з проханням перерахувати вклад що заповіли із зазначенням реквізитів в банку, де відкрито рахунок цієї юридичної особи, та реквізити одержувача коштів.

4. Кредитні операції комерційних банків

4.1 Організація банківського кредитування

У банківській практиці застосовуються два основних методи кредитування. Перший метод кредитування полягає в тому, що питання щодо надання позики вирішується щоразу в індивідуальному порядку. Кредит надається на певний строк у декілька тижнів, місяців або років і пов'язаний з потребами позичальника в грошових коштах для фінансування цільової потреби. У загальному обсязі банківських кредитів частка таких позик суб'єктам господарської діяльності перевищує 50%.

Другий метод кредитування полягає у наданні банком позичальнику позики в межах заздалегідь визначеного ліміту кредитування на певний період часу на покриття його потреби в короткострокових коштах. Такий метод кредитування називається кредитною лінією. Для банку відкрити кредитну лінію для позичальника означає взяти на себе певне забалансове зобов'язання про надання грошових коштів.

У банківській практиці виділяють два види кредитних ліній: невідновлювальну та відновлювальну (револьверну). У разі відкриття невідновлювальної кредитної лінії ліміт кредитування запроваджується у вигляді ліміту видачі, тобто банк бере на себе зобов'язання надати позику в певному розмірі. Після надання банком кредиту у встановленому розмірі та його погашення позичальником стосунки між банком і позичальником припиняються.

При відкритті відновлювальної (револьверної) кредитної лінії ліміт кредитування визначається у вигляді ліміту заборгованості з позики. Це дозволяє підприємству-позичальнику отримати позику у межах встановленого ліміту, погасити всю її суму (або частину суми) і автоматично отримати повторно кредит у межах терміну дії кредитної лінії. Відновлювальна кредитна лінія є більш гнучкою формою кредитування і нерідко надається без спеціального забезпечення. Кредитна лінія може бути як короткостроковою з періодом дії, що, як правило, не перевищує 180 днів, так і довгостроковою із терміном дії 3 - 5 років. За відкриття кредитної банк отримує комісію.

Залежно від характеру зобов'язань банку розрізняють підтверджену та обов'язкову кредитні лінії. Підтверджена кредитна лінія передбачає домовленість щодо наміру банку кредитувати і не є офіційним зобов'язанням банку. Ставка відсотку за такою кредитною лінією може заздалегідь не визначатися. Такі зобов'язання не враховуються навіть за балансом, а підлягають лише позасистемному обліку.

Обов'язкова кредитна лінія - це контрактне зобов'язання, згідно з яким банк зобов'язується у письмовій формі кредитувати клієнта за його проханням відповідно до термінів та умов, які передбачені кредитною угодою.

Нині комерційні банки переважно використовують метод індивідуального підходу до клієнта при видачі кожної окремої позики, а метод відкриття кредитної лінії практикують у відносинах із позичальниками, які мають надійну репутацію.

4.2 Система оцінки кредитоспроможності позичальника банку

Кредитоспроможність -- це наявність передумов для одержання позик і спроможність повернути їх. Об'єктами статистичного аналізу є окремі позичальники (юридичні та фізичні особи).

Оцінювання кредитоспроможності клієнтів банку є найважливішою складовою оцінки банківського (насамперед кредитного) ризику. Ефективне управління кредитним ризиком є основою створення міцного банку. Ключовими елементами ефективного управління служать добре розвинені кредитна політика та процедури, обґрунтоване управління кредитним портфелем, ефективний контроль за кредитами.

Параметри ефективної кредитної політики банку:

· мета фінансування та засоби погашення позики;

· cтруктура позики і забезпечення позики (структура застави, її якість, умови вступу у володіння тощо);

· оцінка ризиків, притаманних компанії-позичальнику;

Під час оцінки кредитоспроможності клієнтів банку використовується також система показників, які сигналізують про можливі фінансові утруднення та банкрутство:

1) перевищення критичного рівня простроченої заборгованості;

2) надмірне використання короткострокових позик як джерела фінансування довгострокових вкладень;

3) низькі значення показників ліквідності;

4) нестача оборотних коштів;

5) підвищення до граничних меж частки позикових коштів у загальному обсязі коштів;

6) невиконання зобов'язань перед кредиторами та акціонерами щодо своєчасного повернення позик, виплати процентів та дивідендів;

7) наявність простроченої заборгованості.

В практиці закордонних банків найбільш поширеними заходами, направленими на зниження кредитного ризику являються зменшення розмірів кредитів, що видаються одному позичальнику, залучення достатнього забезпечення, оцінка платоспроможності та кредитоспроможності позичальника. В практиці американських банків застосовується правило 5 «С», де критерії відбору клієнтів позначені словами, що починаються літерою «С»:

- Character - характер позичальника;

- Capacity - фінансові можливості;

- Capital - капітал, володіння активами;

- Collateral - наявність забезпечення, застави;

- Conditions - загальні економічні умови.

Американські банкіри при проведенні аналізу кредитоспроможності особливу увагу приділяють оцінці особистих якостей позичальника. Під «характером» позичальника розуміється його репутація, рівень відповідальності, готовність і бажання повернути борг, виконати всі взяті на себе зобов'язання. Банк намагається перш за все вияснити як позичальник відносився до своїх попередніх зобов'язань, чи були в нього затримки в погашенні позик, порушення умов кредитного договору і таке інше. Якщо позичальник - клієнт банку, то такі дані можна одержати без проблем, досить лише звернутися в місцеве кредитне бюро і переглянути кредитне досьє. Якщо ж позичальник не являється клієнтом даного банку, то слід звернутися за необхідною інформацією в той банк, установу, де він обслуговується.

4.3 Форми забезпечення повернення банківських кредитів

Одна із найбільших серйозних проблем для комерційних банків - ризик неповернення кредиту (кредитний ризик). Банк може зменшити ризик неплатежу застосовуючи різні форми забезпечення кредиту. Разом з тим, слід зазначити, що забезпечення кредиту - остання лінія оборони банку. В основі угоди повинна лежати комерційна операція яку фінансує банк. Забезпечення - це лише додаткові гарантії, а не плата за кредит.Тому світовий досвід діяльності банків виробив механізм організації повернення кредиту, який включає:

Ш порядок погашення конкретної позики за рахунок виручки (доходу);

Ш юридичне закріплення порядку її погашення в кредитному договорі;

Ш використання різноманітних форм забезпечення повноти і своєчасності повернення кредиту.

Забезпечення кредиту можна також розділити на: персональне та матеріальне забезпечення. Персональне забезпечення є вимогою до особи, що надає гарантію або виступає поручителем. Таким, як правило, є третя особа яка несе відповідальність своїм майном і фінансовими ресурсами та бере на себе гарантію виконання кредитних зобов'язань позичальником.Персональне забезпечення може надавати і сам позичальник. При цьому орієнтується, перш за все, на первинне джерело погашення кредиту. Реальною гарантією повернення кредиту є виручка (доход) у фінансово стійких позичальників.Матеріальне забезпечення - це майнове право як заставне право, повна уступка прав або вимог (цесія), передача кредиторові заставленого рухомого майна з метою забезпечення боргу. В цьому випадку предмет забезпечення може бути наданий самим позичальником або третьою особою. У випадку невиконання договірних зобов'язань за банком залишається право на розпорядження ним.

В практиці вітчизняних комерційних банків виділяють наступні форми забезпечення зобов'язань позичальника:

- застава;

- гарантія;

- порука;

- стягнення неустойки, пені та штрафів на користь банку;

- страхування.

В залежності від прийнятих до використання в банківській практиці форм забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед банком можна виділити наступну класифікацію кредитів (рис. 4.).

Рис. 4. Класифікація кредитів

У вітчизняній практиці банківського кредитування найбільш поширеною формою забезпечення є застава. Застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, який передбачає право кредитора (заставодержателя) в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Порука (поручительство) - форма забезпечення зобов'язань при якій одна особа (поручитель) зобов'язується перед кредитором іншої особи відповідати за виконання останнім свого зобов'язання в повному обсязі або частково. Поручителями можуть виступати фізичні та юридичні особи. Згідно Закону України “Про підприємства в Україні” гарантами та поручителями не можуть виступати державні підприємства. Боржник і поручитель у випадку невиконання зобов'язання відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Дещо схожою на поруку є інша форма забезпечення - гарантія.

Основною відмінністю є те, що по договору поруки, за загальним правилом, наступає солідарна відповідальність поручителя і боржника, а по договору гарантії - субсидіарна, яка застосовується тільки у випадку непогашення заборгованості за рахунок коштів самого боржника. Тобто, звернути вимогу до гаранта банк має право лише в тому випадку, коли у позичальника немає коштів для погашення боргу.

На відміну від поручителя, гарант, який виконав зобов'язання, не займає місце кредитора і не набуває права регресу (якщо інше не передбачене договором гарантії). Ефективність поруки та гарантії, як форм забезпечення, пояснюється низькими витратами при оцінці якості забезпечення та контролю за його станом, високою ліквідністю. Ще одним видом забезпечення виконання зобов'язань є неустойка.

Існує три форми неустойки: власне неустойка, штраф і пеня.
Власне неустойка - це стягнена з боржника сума, яка визначається в процентному відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Штраф - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в обумовленому розмірі або в процентному відношенні до вартості робіт (послуг) та передбачена, як правило, на випадок невиконання обов'язку здійснити конкретну дію, яка є складовою частиною загального зобов'язання.

Пеня - це встановлена законом або договором на випадок прострочення виконання боржником зобов'язання грошова сума, яку боржник зобов'язаний сплатити кредитору в процентному відношенні до суми простроченого платежу або невиконаного зобов'язання за кожен день прострочки. Об'єктом страхування кредитного ризику є майнові інтереси, пов'язані із страхуванням відповідальності позичальника за несвоєчасне і неповне погашення кредиту та процентів за користування ним.

Договір страхування кредитного ризику - це письмова угода між страхувальником-позичальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми банку-кредитору, а страхувальник-позичальник зобов'язується сплатити страхові платежі у визначені терміни та виконати інші умови договору.

4.4 Споживчий банківський кредит

Процес надання банками споживчого кредиту розглядається в розрізі фінансового сприяння придбанню клієнтами товарів широкого вжитку (меблі, побутова техніка, автотранспорт та ін.) у розстрочку. При розгляді питання про видачу відповідного виду споживчої позики з боку банку-кредитора до потенційного позичальника можуть бути висунуті наступні вимоги:

ь майбутній клієнт має бути резидентом та громадянином України;

ь не повинен мати іншої кредитної заборгованості перед банком;

ь розмір позики не повинен перевищувати сукупного річного доходу клієнта та перевищувати встановленого банком обсягу;

Кредит надається в розмірі, що не перевищує сукупного річного доходу (згідно поданих клієнтом документів) плюс сума відсотку від вартості товару (ця сума є першим внеском клієнта і повинна бути зарахована на позиковий рахунок клієнта у день перерахування коштів банком торгівельному підприємству). Міжбанківський ринок виконує важливу роль в забезпеченні нормальних умов функціонування ринку позичкового капіталу, є об'єктом державного регулювання та механізмом впливу державних органів на діяльність банків.Свої кредитні ресурси на міжбанківському ринку комерційний банк можуть поповнювати за рахунок:

· коштів інших банків, тобто за рахунок міжбанківського кредиту;

· кредитів НБУ шляхом ломбардного кредитування, операцій по обліку векселів, та операцій на відкритому ринку, через закриті кредитні аукціони.

Кредитними ресурсами торгують фінансово стійкі банки, у яких завжди є надлишок ресурсів. Для одержання доходу, банки прагнуть розмістити їх в інших банках - позичальниках. Враховуючи поточну економічну ситуацію, банкам вигідно розміщувати кредитні ресурси в інших банках, ніж кредитувати суб'єктів господарської діяльності, оскільки гарантія повернення позики з боку банків більша.Комерційний банк як посередник на фінансовому ринку, постійно слідкує за ліквідністю, що лежить в основі його платоспроможності. Ліквідність банку,одним із способів дотримання ліквідності і, отже, і платоспроможності банку є можливість отримання кредитів у інших банках.

4.5 Кредитний ризик та методи управління ним

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання згідно з кредитною угодою. Управління кредитним ризиком банку здійснюється на двох рівнях відповідно до причин його виникнення -- на рівні кожної окремої позики та на рівні кредитного портфеля в цілому.

Методи управління ризиком кредитного портфеля банку:

- диверсифікація;

- лімітування;

- створення резервів для відшкодування втрат за кредитними операціями комерційних банків.

Схему класифікації методів управління кредитним ризиком унаочнює рис. 5.

Рис. 5. Класифікація методів управління кредитним ризиком

5. Операції банків з цінними паперами,векселями,операції в іноземній валюті

5.1 Емісійні операції,посередницькі,операції з цінними паперами

Емісія - це перший випуск цінних паперів і їх розміщення на ринку капіталу. Операції банків по випуску цінних паперів називаються емісійними.

Банки використовують емісію цінних паперів як з метою залучення коштів для формування і поповнення статутного капіталу, тобто формування власного капіталу, так і з метою тимчасового залучення ресурсів для проведення активних операцій, тобто формування зобов'язань банку.

Залежно від виду цінних паперів, що випускаються в обіг, емісійні операції банків на ринку цінних паперів можна систематизувати таким чином:

· операції з випуску пайових (засновницьких) цінних паперів (акцій);

· операцій з випуску боргових зобов'язань (облігацій, депозитних сертифікатів);

· операції з випуску похідних цінних паперів.

Цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника. Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено законом або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи).

Облігація - це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк і виплатити дохід за облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.Облігації розміщуються у документарній або бездокументарній формі. Банк як емітент облігацій у порядку, встановленому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.Відсоткові облігації - це облігації, за якими передбачається виплата відсоткових доходів.

Цільові облігації - це облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації - це облігації, що розміщуються за ціною, нижчою, ніж їхня номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить дохід (дисконт) за облігацією.

Посередницькі операції з цінними паперами дають можливість банку залучити тимчасово вільні грошові кошти фізичних і юридичних осіб та перетворити їх у капітал, інвестуючи у реальний сектор економіки. Посередницька діяльність з цінними паперами представляє собою цілий комплекс операцій, які здійснює банк для задоволення потреб своїх клієнтів в частині купівлі або продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.

Усі банківські операції з цінними паперами можуть бути розподілені на три основні групи:

Ш емісійні -- пасивні операції, які здійснюються через випуск цінних паперів власного боргу;

Ш інвестиційні -- активні операції із вкладення власних та залучених фінансових ресурсів у фондові активи шляхом придбання відповідних цінних паперів на фондовому ринку від свого імені;

Ш клієнтські -- посередницькі операції з цінними паперами, які здійснюються банками від імені, за рахунок та на користь клієнтів.

5.2 Операції з векселями та їх характеристика

На практиці використовують простий і переказний векселі. Простий вексель -- це вексель, виданий у формі безумовного зобов'язання здійснити платіж. Переказний вексель -- це вексель, виданий у формі безумовного наказу здійснити платіж.

Операції з векселями, що здійснюються в сучасних умовах комерційними банками, можна класифікувати за такими групами:

1. Кредитні операції -- операції з надання грошових кошти) проти врахування векселів та надання кредитів під заставу векселів;

2. Торговельні операції -- операції з купівлі та продажу векселів;

3. Гарантійні операції -- операції з надання гарантій оплати векселів третіх осіб за певних обставин і в обумовлений строк: авалювання векселів, видача гарантій на забезпечення оплати векселів;

4. Розрахункові операції -- операції з оформлення заборгованості векселями: прийняття до сплати переказних векселів, виданих на банк кредиторами, видача простих векселів кредиторам банку, видача переказних векселів на боржників банку, вексельні платежі;

5. Комісійні та довірчі операції -- операції з інкасування векселів, доміциляція векселів, зберігання векселів, купівля, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів.

Як правило, вексельна робота в комерційному банку сконцентрована в одному підрозділі. Йдеться не тільки про суто банківські операції (врахування векселів, видачу кредитів під заставу векселів, інкасування тощо), а й про торгівлю векселями. З метою ефективного проведення вексельних операцій банк розробляє та затверджує організаційну структуру підрозділів та функціональну взаємодію між ними. Ця структура доповнюється розробкою положень, інструкцій, типових документів, технологічних карт тощо. Кожен співробітник має бути обізнаний зі своїми функціональними обов'язками та межами повноважень. Як правило, прийняття рішень за активними операціями банку здійснюється колегіальним кредитним комітетом.

5.3 Операції банку з іноземною валютою

Національним банком України та його територіальними
управліннями щоденно здійснюється моніторинг та перевірки діяльності операційних кас, пунктів обміну іноземних валют банків та небанківських фінансових установ щодо виконання ними вимог Інструкції про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12.12.2002 (зі змінами).

Валютними цінностями називають такі цінності, по відношенню до яких валютним законодавством країни встановлено особливий режим обігу на території країни та при перетині її кордонів. До валютних цінностей відносять іноземну валюту, платіжні документи (чеки, векселі, акредитиви) і фондові цінності (акції,облігації) в іноземній валюті, дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння (за винятком ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів та каміння).

Згідно з чинним законодавством України до валютних цінностей віднесено іноземну валюту -- іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають у обігу та є законними платіжними засобами на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти в грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Усі поточні валютні операції з валютами першої групи Класифікатора іноземних валют Національного банку України та операції з купівлі-продажу безготівкових іноземних валют за гривні здійснюються уповноваженими банками лише на таких умовах проведення поточних торговельних операцій:

- "тод" (поставка валюти здійснюється сьогодні);

- "том" (поставка валюти здійснюється наступного робочого дня);

- "спот" (поставка валюти здійснюється на другий робочий день з дня укладення угоди).

6. Нетрадиційні банківські операції та послуги

6.1 Лізингові операції

Згідно із чинним вітчизняним законодавством, під лізингом розуміють господарську діяльність, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) майна, що належить лізингодавцю, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. У Законі України «Про лізинг» передбачається, що лізингодавець може придбати майно у власність за дорученням лізингоодержувача у відповідного постачальника майна.Фінансовий лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в плат-не користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший за той за який амортизується 60 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору.Оперативний лізинг -- це договір лізингу, в результаті укладання якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує у плат-не користування від лізингодавця об'єкт лізингу на термін, менший за той, за який амортизується 90 відсотків вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладання договору. Спільним для фінансового і оперативного лізингу є збереження права власності лізингодавця на об'єкт лізингу на весь строк договору лізингу. Перехід права власності до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Відповідно до чинного законодавства виокремлено такі наступні форми лізингу:

1) зворотній лізинг -- це договір лізингу, який передбачає набуття лізингодавцем майна у власника і передання цього майна йому у лізинг.

2) пайовий лізинг -- це здійснення лізингу за участі суб'єктів лізингу на основі укладання багатостороннього договору та залучення одного або кількох кредиторів, які беруть участь у здійсненні лізингу, інвестуючи свої кошти. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80 відсотків вартості набутого для лізингу майна.

3) міжнародний лізинг -- це договір лізингу, що здійснюється суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав, або в разі, якщо майно чи платежі перетинають державні кордони.

Комерційні лізингові компанії, що створені банками, й спеціалізовані відділи комерційних банків становлять найпотужнішу групу лізингових компаній, які активно функціонують на ринку лізингу в Україні. Процес підготовки та реалізації лізингових положень банком включає такі етапи:

1. Підготовка та обґрунтування лізингової угоди:

Ш прийом заявки на лізингові послуги від клієнта;

Ш визначення орієнтованої вартості лізингу;

Ш аналіз документів, що характеризують фінансовий стан клієнта на час подання заявки;

Ш аналіз бізнес-плану, поданого клієнтом;

Ш визначення потенційних можливостей клієнта щодо виконання платіжних зобов'язань за лізингом;

Ш складання замовлення - наряду, що подається постачальникові лізингодавцем;

Ш прийняття рішення про надання лізингових послуг.

2. Юридичне оформлення лізингової угоди:

Ш підготовка та укладання угоди про надання кредиту для фінансування лізингової угоди (за необхідності);

Ш підготовка та укладання угоди купівлі-продажу з фірмою-постачальником;

Ш підготовка та укладання лізингової угоди ;

Ш підготовка та укладання угоди страхування майна - об'єкта лізингу;

Ш розробка плану реалізації лізингової угоди.

3. Моніторинг виконання лізингової угоди. На цьому етапі здійснюється експлуатація об'єкта лізингу. Лізингоодержувач забезпечує схоронність лізингового майна, виконує роботи по утриманню його в робочому стані, здійснює виплати лізингових платежів. На даному етапі лізингові операції відображаються в бухгалтерському обліку та звітності, а після закінчення строку лізингу оформляються відносини щодо подальшого використання устаткування.

Методи розрахунку лізингових платежів ґрунтуються на теорії зміни вартості грошей у часі. Це зумовлено тим, що лізингова компанія має враховувати розрив у часі між сплатою грошових коштів постачальнику та отриманням грошей від лізингоодержувача. У методі розрахунку лізингових платежів потрібно враховувати особливості залучення компанією ресурсів для фінансування лізингових договорів. Основною вимогою є рівність сукупної теперішньої вартості платежів та вартості майна, яке пропонується у лізинг.Періодичні лізингові платежі за методами їх розрахунку поділяють на такі види:

· регулярні платежі, тобто платежі, що здійснюються через рівні проміжки часу, у тому числі:

· постійні платежі (ануїтет);

· платежі зі змінним відшкодуванням вартості предмета лізингу;

· платежі з відшкодуванням вартості предмета лізингу рівними частинами;

· нерегулярні платежі -- лізингові платежі погоджуються сторонами відповідно до графіка, в якому вказані певні строки та суми платежів.

6.2 Факторингові операції

Факторингова операція -- комісійно-посередницька операція з передачі клієнтом банку права на стягнення боргів (без права зворотної вимоги до клієнта). Як правило, банком купуються дебіторські рахунки, що пов'язані з поставкою товарів чи наданням послуг.

Рис. 6. Схема факторингової операції

З економічного погляду факторинг розглядають як операцію, що має кредитний характер. За користування факторингом постачальник платить фактору винагороду. Нарахування винагороди за факторинг може здійснюватися двома методами:

ь шляхом встановлення диференційованого розміру комісії у відсотках від номінальної вартості права вимоги;

ь шляхом дисконтування.

6.3 Трастові послуги, організація послуг зі зберігання цінностей, форфейтинг

Один з перспективних напрямків розвитку банківських послуг - це трастові послуги комерційних банків. У трастовій операції беруть участь три сторони:

ь засновник - принципал, клієнт, який довіряє свій капітал;

ь управитель - трастова компанія (відділ банку), який отримав право на управління капіталом;

ь бенефіціар - третя сторона, в інтересах якої надаються довірчі послуги.

Банки здійснюють збереження документів, грошових коштів і цінностей фізичних та юридичних осіб - громадян України, іноземних громадян та громадян без громадянства терміном до одного року. За бажанням наймача термін користування індивідуальним сейфом може бути продовжений. Комплекс секцій індивідуальних сейфів призначений для зберігання документів, грошових коштів та цінностей. У сейфах забороняється зберігати наркотичні, легкозаймисті, вибухонебезпечні, радіоактивні та отруйні речовини, інші предмети, вилучені з громадського обігу.

Механізм здійснення операцій форфейтингу передбачає, що експортер, виконавши свої зобов'язання за контрактом, прагне інкасувати розрахункові документи імпортера через їхній продаж для отримання готівкових коштів.