Державне регулювання страхового ринку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при президентові України

Кафедра економічної теорії і фінансів

“Державне управління в економічній сфері”

Державне регулювання страхового ринку України

Цемборецька А.В.

Група ЗД-24

1-й курс

Харків 2014

У країнах із ринковою економікою частка страхування складає до 12% від валового внутрішнього продукту, тоді як в Україні цей показник менше 1%. Міжнародний досвід свідчить, що рівень розвитку країни часто визначають на підставі того, як у ній організовано страхову справу, яка за дохідністю в багатьох країнах посідає друге місце після туризму, випереджаючи рентабельність у промисловості та в банківському сегменті. У країнах з розвиненою ринковою економікою страхування є важливим механізмом залучення в економіку інвестиційних ресурсів. У 2010 році понад 59% всіх страхових надходжень належало Японії та США, 29% - державам ЕС, частка решти країн світу становила близько 12%, у тому числі України - лише 0,01%. [1]. страхова послуга актуарний контроль

В умовах створення правової держави та розвитку ринкової економіки в Україні визначення основ регулювання страхової діяльності має важливе значення. Можна навести основні причини необхідності державного регулювання страхової діяльності в Україні:

-по-перше, гроші за страховку платяться сьогодні, а потенційна вигода буде отримана в майбутньому, отже, страховики можуть покористуватися та втягнути несправедливий дохід;

-по-друге,страхування є дуже складним предметом, інформаційна асиметрія між страхувальниками та страховиками може призвести до того, що споживачі придбають не той страховий продукт чи заплатять за нього дуже дорого;

-по-третє, страхування - це досить прибутковий вид бізнесу, який повинен підлягати оподаткуванню;

-по-четверте, страхування має великі можливості інвестиційної діяльності, в якій кровно зацікавлена держава.[2].

Крім того, неефективність конкуренції в цій галузі; наявність серед страхових послуг не тільки приватних, а й суспільних благ, яких ринок пропонує недостатньо; наявність таких сегментів страхового ринку, де запропоновано обмаль страхових послуг навіть за умови, що ціна попиту перевищує ціну пропозиції.

Державне регулювання страхової діяльності має певні етапи:

1-й етап - визначення ролі страхової галузі в економічній системі держави, аналіз стану галузі;

2-й етап - позначення напрямків впливу держави на страхову галузь. Побудова “дерева цілей” розвитку галузі;

3-й етап - розробка індикативного плану, створення довгострокової програми розвитку страхування в Україні. [3].

У зв'язку із зазначеними етапами можна визначити об'єкт державного регулювання страхової галузі - система соціально-економічних відносин з приводу організації захисту від ризиків та здійснення страхового бізнесу за допомогою об'єднання коштів суб'єктів цих відносин (страховий ринок).

Страховий ринок є об'єктом державного регулювання і контролю в цілях забеспечення його стабільного функціонування.

Суб'єктом державного регулювання виступає держава в особі її різноманітних інститутів.

Роль держави в регулюванні страхової діяльності зводиться до такого:

- Встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній

- Використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи

- контроль за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України

Систему державного регулювання страхового ринку України можна подати так (мал.1):

Мал. 1 Структура системи державного регулювання страхового ринку України

Державне регулювання страхової діяльності (ДРСД) - це система цілей, а також інструментів (засобів) та методів їх досягнення.

Страхова справа виділяється в спеціальну галузь господарського законодавства й адміністративного нагляду: державне регулювання страхового ринку здійснюється за допомогою спеціальної податкової політики, ухвалення законів за окремими видами підприємницької діяльності, що відображають порядок укладення договорів страхування і вирішення суперечок що виникають. Також держава встановлює з урахуванням інтересів всього суспільства обов'язкові види страхування.

Такий вплив здійснюється як адміністративними, так і економічними засобами, на пріоритетну користь останніх. Тобто регулювання фінансово-господарського механізму у сфері страхування з боку держави спрямоване на реалізацію головної цілі суспільного ладу - стабілізацію економіки держави за допомогою організаційного, юридичного, фінансового та мотиваційного впливу на суб'єктів фінансово-господарських відносин.[4].

Державне регулювання включає правові, адміністративні та економічні методи впливу, які у свою чергу мають власну будову.(мал.2.) [5].

Малюнок 2 Структура методів регулювання страхової діяльності

Роль держави в регулюванні страхової діяльності зводиться до такого:

- Встановлення норм та вимог до функціонування страхових компаній

- Використання фінансового механізму в регулюванні страхової справи

- контроль за виконанням суб'єктами страхового ринку чинного законодавства України

- визначення обов'язкових видів страхування.[6].

6 березня 1996 року Верховна Рада України ухвалила Закон України «Про страхування», до якого 4.10.2001 р. Верховною Радою внесено зміни та доповнення. Він є головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі.

У липні 2001 року вийшов Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», згідно з яким нагляд за небанківськими установами (в тому числі і страховими компаніями) здійснюється Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг (ДКРРФП).

Основні функції ДКРРФП:

* ведення єдиного державного реєстру страховиків;

* ліцензування;

* контроль за дотриманням законодавства;

* розробка нормативних та методичних документів;

* контроль за платоспроможністю страхових компаній;

* розробка правил формування, обліку і розміщення страхових резервів;

* підготовка і перепідготовка кадрів;

* участь у міжнародному співробітництві;

* організаційно-методичне забезпечення проведення актуарних розрахунків;

* каральні заходи до порушників законодавства [7].

Враховуючи світовий та вітчизняний досвід, можна виділити три форми здійснення державного нагляду за діяльністю страхових організацій

Ліцензійна. Мета ліцензування - формування інституту страховиків, який відповідає встановленому законодавством України стандарту підприємницької діяльності.

Контрольна. Метою контрольної форми держнагляду є дотримування інтересів суб'єктів страхової діяльності. Предмет зазначеного контролю - ведення страховиком фінансових операцій, пов'язаних з формуванням страхових резервів, розміщенням активів, забезпечення наявності вільних активів у розмірах не менш встановленого нормативу, а також відповідальність діяльності виданій ліцензії.

Статистична. Статистична форма державного нагляду здійснюється на основі перевірки фінансової звітності, що надається страховиком. Склад і форми бухгалтерської звітності, принципи бухгалтерського обліку та план рахунків затверджуються відповідними нормативними документами. Страховики зобов'язані оприлюднювати річну звітність про свою діяльність, бухгалтерський баланс та фінансові результати діяльності за підсумком фінансового року.

Правове регулювання спрямоване на встановлення "правил гри" на страховому ринку для забезпечення певного порядку відносин суб'єктів - учасників цього ринку, які б відповідали світовим стандартам щодо надання страхових послуг. [8].

Врегулювання відносин між самими страховиками, між страховиками і посередниками, між страховиками, посередниками і державою, між національними і міжнародними страховими організаціями покладено на Лігу страхових організацій України (ЛСОУ).

Для страховиків передбачено особливий порядок оподаткування доходів. Ця особливість зумовлена такими причинами.

По-перше, страховик виконує різні за своєю економічною та соціальною спрямованістю операції: страхові; інвестиційні; розміщення тимчасово вільних коштів; інші. Із усіх перерахованих вище операцій тільки страхові операції мають відмінне від отримання прибутку цільове спрямування, їх метою є страховий захист страхувальників.

По-друге, Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 18 листопада 1997 р. виділяє два види страхування: ризиків та життя.

Законодавство по-різному підходить до оподаткування доходів від цих двох видів страхової діяльності.

Об'єктом оподаткування страхової діяльності є валовий дохід від страхової діяльності.

Наразі страховий сектор економіки стоїть на порозі переходу на загальну систему оподаткування прибутку замість теперішнього оподаткування зібраних страхових премій за ставкою 3%. Цей перехід вітають страховики класичного страхування. Водночас йому чиниться опір, причому не страховиками, а страхувальниками: юридичні особи - великі промислові підприємства, ФПГ, які укладають фіктивні страхові договори, відносять страхові платежі на валові витрати, уникаючи тим самим сплати 25-відсоткового податку на прибуток з цих сум. Така ситуація спричинила шквал перевірок страхових організацій з боку податкової служби. Це підриває авторитет інституту страхування, створює напругу на страховому ринку України. Президент України видав указ, яким доручив уряду готувати переведення страхового сектору на загальну систему оподаткування, хоча цим змінам і досі чиниться опір.[9].

Висновки

Звичайно, держава повинна залишатися повноважним суб'єктом страхового ринку, але вона не повинна перебирати на себе ті функції, які може виконати ринок. Вона мусить взяти на себе відповідальність за страховий захист від тих ризиків, які не хоче брати до страхування приватний страховий бізнес. Не всі суспільно значущі страхові захисні функції має виконувати держава, вона може делегувати їх виконання приватному сектору на таких умовах, які були б прийнятними для нього. Це по-перше.

По-друге, і законодавча, і виконавча влада мусять враховувати той факт, що страховій діяльності не властивий вільний міновий оборот. Покликання цієї галузі економіки полягає в запровадженні такої системи використання невідшкодованих страховиком страхових премій, щоб страхові компанії України стали здатними здійснювати страховий захист таких ризиків, які наразі під силу тільки державі. Це вивільнило б значну частку коштів державного бюджету для вирішення інших нагальних завдань.

По-третє, головним завданням держави є забезпечення такого законодавчого поля, за якого ті суб'єкти, які хочуть і можуть подбати про себе у випадку скрути, мусять здійснювати страхування за свої кошти, а ті, кому це не під силу, - за рахунок спільних зусиль.

З найнеобхідніший дій на сьогодні може стати:

Удосконалення системи контролю за діяльністю учасників ринку страхових послуг. Введення податкових стимулів для розвитку страхування життя та пенсійного страхування. Розробка програми обов'язкового страхування медичних витрат громадян України. Розроблення механізмів залучення в інвестиційний процес тимчасово вільних коштів страхових компаній.

Список використаної літератури

1.Роман Соболь. Міжнародний досвід надання страхових послуг та регулювання страхової діяльності.

2.Р.Г.Соболь. Сутність державного регулювання страхової діяльності в Україні.

3.Страхування - Базилевич В.Д. - 17.1. Об'єктивна необхідність, зміст та межі державного регулювання страхової діяльності.

4.Василенко А.В. Генезис державного регулювання страхового ринку України в контексті зарубіжного досвіду / А.В. Василенко // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 82 (62). - С.14-22.

5.Страхування - Базилевич В.Д. - 17.1. Об'єктивна необхідність, зміст та межі державного регулювання страхової діяльності

6.Страхування - Базилевич В.Д. - 17.4. Оподаткування страховиків.

Размещено на Allbest.ru