Розвиток системи міжнародних розрахунків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади системи міжнародних розрахунків в Україні

1.1 Міжнародні розрахунки, сутність та види

1.2 Особливості міжнародних розрахунків в Україні

1.3 Методи дослідження міжнародних розрахунків

РОЗДІЛ ІІ. Аналіз системи міжнародних розрахунків України

2.1 Міжнародні розрахунки на рівні підприємств

2.2 Міжнародні розрахунки на рівні банків

2.3 Платіжний баланс

РОЗДІЛ ІІІ. Перспективи розвитку міжнародних розрахнків

3.1 Проблеми існування системи міжнародних розрахунків

3.2 Шляхи розв'язання проблем міжнародних розрахунків

3.3 Перспективи розвитку системи міжнародних розрахуків

Висновки



Вступ

Міжнародні розрахунки в Україні протягом тривалого часу практично не були предметом наукових досліджень, не враховувались їх характерні особливості, широкі зовнішньоекономічні зв'язки.

Поштовхом до дослідження стали впровадження міжнародних розрахунків незалежної України, пошуки узгодження міжнародних платіжних систем, запровадження нових технологій, новітніх інструментів у безготівкові міжнародні розрахунки.

Останні роки в Україні дослідження міжнародних економічних відносин проводяться в якісно новому аспекті, який спрямований на пошуки шляхів, засобів, механізмів гармонійного розвитку держав у процесі розбудови національної економічної системи.

Розвиток і удосконалення міжнародних розрахунків та платіжних систем ставить перед економічною наукою проблеми, які потребують наукового осмислення та практичного вирішення.

Переважна більшість наукових робіт вітчизняних вчених-економістів зорієнтована на дослідженні загальних тенденцій розвитку банківської системи України та діяльності її суб'єктів.

Менше уваги приділяється аналізу проблем валютно-фінансового ринку під час здійснення міжнародних розрахунків.

Наведені аргументи, а також недостатній рівень дослідження цієї проблеми та розробки її в умовах переходу України до ринкових відносин обумовлюють актуальність теми кваліфікаційної роботи.

Метою дослідження є виявлення особливостей міжнародних розрахунків, розробка пропозицій щодо впровадження нових сучасних технологій платежів та нових платіжних інструментів у сферу безготівкових міжнародних розрахунків в Україні ринкових умовах господарювання.

Оскільки міжнародні розрахунки це не тільки розрахунки за товари , у зв'язку з цим великий інтерес представляє розглянути визначення дані Прокушева Е.Ф. і Красавиной Л.Н.

Прокушев Е.Ф під міжнародними розрахунками розуміє грошові розрахунки між юридичними і фізичними особами різних країн , пов'язані із зовнішньою торгівлею, кредитами, інвестиціями, некомерційними платежами. міжнародний розрахунок банк платіжний

На думку проф. Красавиной Л.Н. « Міжнародні розрахунки - це врегулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають у зв'язку з економічними , політичними і культурними відносинами між юридичними та фізичними особами різних країн.

Ідентичне визначення міжнародних розрахунках дає Семенов К.А. - Це система регулювання за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між урядами , підприємствами , установами та громадянами різних країн .

Аналогічні підходи до трактування поняття « міжнародні розрахунки » є в працях та інших економістів , які стверджують , що « це розрахунки , що представляють собою систему організації та регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями у зовнішньоекономічній діяльності, « це платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають в процесі зовнішньоторговельних операцій ».

Ковалевська О.С. і Афанасьєв А.С. ототожнюють міжнародні розрахунки з процесом врегулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями .

Під міжнародними розрахунками автори розуміють « повсякденну діяльність банків , які виробляють розрахунки з закордоном на основі вироблених міжнародним співтовариством та прийнятих у більшості країн світу умов , норм , правил та порядку здійснення розрахунків» .

Для досягнення мети в роботі були поставлені та вирішені такі завдання:

· розкрити теоретико-методологічні аспекти здійснення міжнародних розрахунків;

· проаналізувати проблеми та труднощі проведення міжнародних розрахунків;

· дослідити розвиток платіжної системи України та її особливості;

· окреслити пропозиції по удосконаленню проведення міжнародних розрахунків в Україні.

Об'єктом дослідження є основні форми здійснення міжнародних розрахунків в Україні.

Предметом дослідження виступають міжнародні розрахунки, що здійснюються такими банківськими установами, як «Комерційний банк «Київ», «Укрсоцбанк», «Укрсіббанк» та «ПриватБанк».

У роботі застосовані методи аналізу статистичних даних, вибіркового спостереження, порівняння.

Інформаційною основою дослідження є: наукові праці з тематики дослідження, Закони України «Про Національний банк України»,

«Про банки і банківську діяльність», Постанови Верховної Ради, Укази Президента України, уніфіковані законодавчі акти міжнародних фінансово-кредитних інститутів тощо.



РОЗДІЛ I. Теоретичні засади системи міжнародних розрахунків в Україні

1.1 Міжнародні розрахунки, сутність та види

Поява і подальші зміни в міжнародних розрахунках пов'язані з розвитком і інтернаціоналізацією товарного виробництва і обміну.

В них відбивається відокремлена форма руху вартостей в міжнародному обігу через неспівпадання періодів виробництва і реалізації товарів, віддаленості ринків збуту.

Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі за товари і послуги, а також по некомерційнім операціям, кредитам і руху капіталів між країнами.

Міжнародні розрахунки - це:

· система організації та регулювання платежів у сфері міжнародних економічних відносин;

· форми платежів між країнами за здійсненні операції в ході їх зовнішньоекономічних відносин;

· система механізмів реалізації грошових вимог та зобов'язань, що виникають між різними суб'єктами у сфері міжнародних економічних відносин;

· комерційні платежі, що здійснюються за за грошовими вимогами та зобов'язаннями між підприємствами, банками установами та громадянами, пов'язані з торгівельними, інвестиційними та кредитними відносинами

· некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон.

Найбільший обсяг розрахунків здійснюється безготівковим шляхом, шляхом записів на рахунках банків.

При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках відіграють великі банки.

Міра їх впливу на міжнародні розрахунки залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів.

Для здійснення розрахунків банки використають свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (іноземних банків в даному банку) і "ностро" (даного банка в іноземних).

Суб'єкти міжнародних розрахунків:

· імпортери,

· експортери,

· банки.

· “Лоро” - іноземні кореспондентські рахунки в банку.

· “Ностро” рахунки банку в іноземному банку.

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

· безпосередній (повний розрахунок) - повна оплата товару до моменту чи в момент переходу товару або товаророзпорядчих документів у розпорядження покупця;

· розрахунок у кредит (з розстроченням) - надання експортером імпортеру кредиту в комерційній формі (для імпортера).

Види міжнародних розрахунків залежать від:

1) специфіки суб'єкту:

· між конкретними контрагентами;

· між банками;

· між банком і контрагентом;

· між державою і банком;

· між державами.

2) взаємодії суб'єктів:

· напряму;

· через посередників.

3) кількості суб'єктів:

· двосторонні;

· багатосторонні

4) від об'єкту:

· торговельні операції;

· інвестиційні операції;

· некомерційні операції.

5) умови розрахунків:

· готівкові;

· з наданням кредиту.

6) форми розрахунків:

· готівкові;

· безготівкові;

Типи міжнародних розрахунків

1. Національною валютою:

· торгові, кредитні і платіжні угоди між країнами;

· напряму.

2. Міжнародною колективною валютою (СПЗ, євро):

· торгові;

· кредитні і платіжні угоди в межах інтеграційних угрупувань країн.

3. Золото: використовується в міжнародних розрахунках опосередковано на ринку золота

4. Клірингові розрахунки: міжнародні платіжні угоди клірингового типу - угода між урядами двох і більше країн при обов'язковому взаємному заліку міжнародних вимог і зобов'язань.

Форми міжнародних розрахунків:

· 100 відсотковий -- ний аванс або авансові платежі (передоплата);

· акредитив;

· інкасо;

· банківський переказ;

· банківський вексель;

· банківський чек;

· відкритий банківський рахунок;

· консигнація;

· пластикові картки.

Найбільший обсяг розрахунків здійснюється безготівковим шляхом, шляхом записів на рахунках банків. При цьому провідну роль в міжнародних розрахунках відіграють великі банки.

Міра їх впливу на міжнародні розрахунки залежить від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування, застосування її національної валюти, спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації, мережі банків-кореспондентів.

Для здійснення розрахунків банки використають свої закордонні відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, що супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (іноземних банків в даному банку) і "ностро" (даного банка в іноземних).

Кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, засоби поповнення витрачених коштів.

Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури і термінів майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів.

З метою одержання понад високого прибутку банки прагнуть підтримувати на рахунках "ностро" мінімальні рештки, воліючи розміщати валютні активи на світовому ринку позичкових капіталів, в тому числі на євроринку.

Діяльність банків в сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється їх національним законодавством, із іншого - визначається практикою, що існує у вигляді встановлених правил і звичаїв або закріплюється окремими документами.

Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду чинників:

· економічних і політичних відносин між країнами;

· валютного законодавства;

· міжнародних торговельних правил і звичаїв; банківської практики;

· умов зовнішньоторгових контрактів і кредитних угод.

При складанні валютно-фінансових і платіжних умов контрактів звичайно проявляється неспівпадання інтересів експортера, що прагне одержати максимальну суму валюти в найкоротший термін, і імпортера, зацікавленого в виплаті найменшої суми валюти, прискоренні одержання товару і відстрочці платежу до моменту кінцевої реалізації.

Вибір валютно-фінансових і платіжних умов угод залежить від характеру економічних і політичних відносин між країнами, співвідношення сил контрагентів, а також від традицій і звичаїв міжнародної торгівлі цим товаром.

Міжурядові угоди влаштовують загальні принципи розрахунків, а в зовнішньоторгових контрактах чітко формулюються докладні умови. ці умови включають такі основні елементи:

· валюта ціни;

· валюта платежа;

· умови платежа;

· засоби платежа;

· форми розрахунків і банки, через які ці розрахунки будуть здійснюватися.



1.2 Особливості міжнародних розрахунків в Україні

Міжнародні розрахунки являють собою систему організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами на території різних країн.

Міжнародні розрахунки охоплюють зовнішню торгівлю товарами й послугами, а також некомерційні операції, кредити і рух капіталу між державами.

Більша частина всіх міжнародних розрахунків здійснюється в процесі опосередкування міжнародних торгових угод.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

По-перше, міжнародні розрахунки на відміну від внутрішніх регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, а ще й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями, такими як:

· Єдиний чековий закон, затверджений Женевською конвенцією у 1931р.;

· Єдиний закон про переказний та простий вексель, прийнятий Женевською вексельною конвенцією у 1930 р.;

· Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів, остання публікація яких (№ 500) здійснена Міжнародною торговельною палатою (МТП) у 1993 р.;

· Уніфіковані правила для інкасо, остання редакція яких набула чинності з 1 січня 1996 р. (публікація МТП № 522);

· Уніфіковані правила для контрактних гарантій, виданих МТП у 1978 р. (публікація № 325);

· Уніфіковані правила для гарантій, що підлягають оплаті на вимогу, видані МТП у 1992 р. (№ 458), та інші, які регулюють окремі форми і способи міжнародних розрахунків, визначають характер взаємовідносин учасників розрахункових операцій.

Подібний розмах уніфікацій міжнародних розрахунків з боку світового співтовариства викликаний інтернаціоналізацією господарських зв'язків, збільшенням обсягів міжнародних торговельних угод і, отже, розрахунків, універсалізацією банківських операцій.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах.

Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

З іншого боку, нормальне функціонування міжнародних товарно-грошових відносин досягається лише за умови вільного обміну національної валюти на валюту інших країн, безперешкодного руху грошей. Іншими словами, найефективніше включення тієї чи іншої країни в міжнародний поділ праці та міжнародні валютні розрахунки можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Конвертованість валют немовби розмиває національні кордони під час руху товарів, послуг, переміщення капіталу в масштабах світового ринку.

Так, експортеру, який реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни.

Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти платежу.

Вільна конвертація національної грошової одиниці -- не тільки форма зв'язку між національним та світовим господарствами. Вона забезпечує країні:

· вільний вибір виробниками і споживачами найвигідніших ринків збуту та закупівлі усередині країни і за кордоном;

· розширення можливостей залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

· стимулююча дія іноземної конкуренції на ефективність, гнучкість і пристосовування підприємств до умов, що змінюються;

· підтягування національного виробництва до міжнародних стандартів щодо ціни, витрат, якості та асортименту;

· можливість здійснення міжнародних розрахунків у національних грошах.

Третя особливість міжнародних розрахунків полягає в тому, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує відповідні валютні обмеження, які безпосередньо впливають на валютні розрахунки.

Валютні обмеження -- це законодавча або адміністративна заборона, лімітування і регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Валютні обмеження звужують можливості і підвищують витрати валютного обміну і платежів за міжнародними угодами.

Основними причинами валютних обмежень є: нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розбіжності в платіжних балансах.

Головна мета їх введення -- концентрація валютних цінностей у руках держави, а також вирівнювання платіжного балансу і підтримання валютного курсу національної грошової одиниці.

При цьому можливі різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішнього змісту і структури:

· блокування виручки експортерів від продажу товарів у даній країні, обмеження їх можливостей розпоряджатися цими коштами;

· обов'язковий продаж валютної виручки експортерів повністю або частково центральному і/або уповноваженим банкам;

· обмежений продаж іноземної валюти імпортерам (лише за наявності дозволу різних установ);

· заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

· регулювання строків платежів за експортом та імпортом;

· численність валютних курсів -- різні курсові співвідношення валют за різними видами операцій, товарними групами і регіонами.

В Україні до подібних обмежень належать:

· обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку,

· регулювання строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами в розстрочку за експортом,

· 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера.

З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

Ступінь впливу банків в міжнародних розрахунках залежить від ряду факторів, частково від масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни, участі фірм і підприємств у зовнішньоекономічній діяльності, купівельної спроможності валюти, спеціалізації банків, їх фінансового становища і ділової репутації.

Великий вплив на здійснення міжнародних розрахунків здійснює й загальний рівень розвитку кредитно-банківської системи і її інститутів в країні і регіонах країни.

Реформування економіки, лібералізація ЗЕД, розвиток української банківської системи, встановлення прямих кореспондентських зв'язків з іноземними банками дозволяє українським комерційним банкам самостійно здійснювати зовнішньоторгові розрахункові операції.

Співробітництво між суб'єктами різних держав здійснюється в різних формах.

До них, зокрема, належать:

· надання фінансових послуг,

· проведення інвестиційної діяльності,

· здійснення переказів, обмінів та торгівлі валютними цінностями,

· організація емісії та розміщення цінних паперів на міжнародних фінансових ринках,

· використання іноземних кредитів та ін.

Такі операції проводяться різними суб'єктами: громадянами, підприємствами і установами, об'єднаннями підприємств, державними органами управління, міжнародними фінансовими організаціями та іншими учасниками.

Об'єктами фінансової діяльності у міжнародній сфері є: товари, послуги, доходи, трансферти, капітали та ін.

Міжнародні фінансові операції - це операції з фінансовими активами, якими обмінюються суб'єкти різних країн з метою використання переваг глобалізації світової економіки.

Такі операції здійснюються з метою надання та споживання фінансових послуг.

До них належать послуги банківських установ, страхових компаній, проведення операцій з емісії цінних паперів та ін.

До основних напрямів проведення міжнародних фінансових операцій належать:

· проведення валютних операцій;

· залучення іноземних інвестицій;

· мобілізація іноземних кредитів;

· проведення страхування за участю іноземних страхових компаній;

· надання фінансової допомоги.

Такі операції здійснюються з використанням різних форм міжнародних розрахунків, найважливішими з яких є: інкасо, акредитиви та банківські перекази.

Схему, що відображає класифікацію міжнародних фінансових операцій за суб'єктами, об'єктами та формами розрахунків, наведено на рис. 1.2.

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад, економічні і політичні відносини між країнами; становище країни на товарних і грошових ринках; ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність; валютне законодавство; міжнародні торгові правила і звичаї; стан платіжних балансів та ін.

В Україні до валютних обмежень відносяться: обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки (введена з вересня 1998 р.), регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях, обмежувальний характер продажу валюти імпортеру, контроль за здійсненням інвестицій за кордоном, контроль за залученням іноземних кредитів, регулювання Інвестицій нерезидентів і т.д.



1.3 Методи дослідження міжнародних розрахунків

Першочерговою і необхідною умовою здійснення будь-якої зовнішньоторговельної операції, як відзначалося, являється зовнішньоторговельний контракт.

Одна з важливих вимог його складання - визначення валютно-фінансових умов угод.

Фінансові умови включають такі позиції, як:

· Умови розрахунків;

· Заходи проти необґрунтованої затримки платежу;

· Форми розрахунків;

· Засоби розрахунків.

Дослідження валютно-фінансових умов зовнішньоторговельного контракту показало, що при здійсненні зовнішньоторговельної операції дуже важливий правильний вибір фори розрахунків, оскільки дозволяє учасникам угоди знижувати витрати і ризик, пов'язаний з невиконанням протилежною стороною своїх обов'язків по контракт.

Форми розрахунків - це регульовані законодавством країн-учасника розрахунків способи виконання через банк грошових зобов'язань підприємств.

В Україні міжнародні розрахунки здійснюються в порядку, встановленому законодавством країни, а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.

Виходячи з міжнародної торгової і банківської практики виділяють 4 основні форми розрахунків:

· авансовий платіж;

· інкасо;

· акредитив;

· відкритий рахунок.

Кожна форма міжнародних розрахунків в тій чи в іншій мірі пов'язана з ризиком для експортера й імпортера.

Це залежить від багатьох факторів - від виду товару, ступеня взаємної довіри партнерів, їх платоспроможності,надійності банків, які були залучені до даної угоди.

Тому кожен учасник угоди прагне відстояти ту форму розрахунків , яка виявляється для нього більш вигідно і в меншій мірі пов'язана з ризиком.

Авансовий платіж - це грошова сума чи майнова цінність, передана покупцем продавцю до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань по контракту.

Аванс може бути наданий в грошовій і в товарній формах.

У світовій практиці авансові платежі використовуються у випадках:

· коли продавець сумнівається в платоспроможності покупця;

· коли політична чи інша обстановка в країні покупця нестабільна;

· при постачанні дорогого обладнання;

· при поставці товарів стратегічного значення;

· при тривалих строках здійснення контракту.

В світовій практиці авансові платежі складають 10-30% суми контракту.

Авансові платежі більш вигіднішими є експортерами та менш вигіднішими імпортерам.

Авансовий платіж або попередня оплата є найбільш вигідною формою розрахунку для експортера:

· експортер звільняється від необхідності використовувати банківський кредит із сплатою відсотків та інших витрат за користування ним;

· експортер захищений від ризику, що імпортер відмовиться або буде не в змозі оплатити товар, який уже відвантажений на його адресу;

· експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на придбання сировини, виплату зарплати, технічне оснащення підприємства тощо.

У міжнародній практиці авансові платежі прийнято розділяти 3 категорії в залежності від призначення авансу:

· якщо аванс є завдатком та формою забезпечення зобов'язань, прийнятих імпортером за контрактом, то він становить 10 - 15% вартості ЗТК;

· якщо аванс призначений на виконання спеціального замовлення імпортера або поповнення оборотного капіталу експортера, то він становить 30 - 50% вартості ЗТК;

· якщо аванс є формою розрахунків за ЗТК із відомим та тривалим партнером або за ЗТК на підставі міжурядових угод, то він може сягати 100% вартості контракту.

Інкасо - це банківська розрахункова операція, засобом якої банк за дорученням свого клієнта одержує на основі розрахункових документів належні йому кошти від платника за відвантажені на його адресу товари або за надані йому послуги і зараховує ці кошти на його рахунок в банку.

Інкасо може бути чистим і документальним.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів, не супроводжене комерційними документами ( переказні й прості векселі, чеки).

Документальне інкасо - це інкасо фінансових документів, що супроводжених комерційними документами ( рахунки, страхові документи).

Використання даної форми розрахунків регулюється «Уніфікованими правилами про інкасо», прийнятим Міжнародною торговою палатою в 1978 році.

У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документальне інкасо, яке призначається для здійснення платежів насамперед тоді, коли експортер не хоче відвантажувати товар за відкритим рахунком, але водночас не має страхування ризику через акредитив.

Порівняно з поставкою за відкритим рахунком документарне інкасо гарантує більшу безпеку, оскільки перешкоджає покупцеві отримувати у свою власність товари, не сплативши чи не акцептувавши вексель.

На відміну від акредитивної форми банки при документарному інкасо не беруть на себе зобов'язань здійснити платіж.

Їх відповідальність зводиться здебільшого до переказування і вручення документів проти сплати чи акцепту, але без власного зобов'язання здійснити платіж, якщо покупець не виконає або не зможе виконати своїх зобов'язань за інкасо.

Завдяки меншій формальній строгості ця послуга пов'язана з меншими витратами і є більш гнучкою.

Оскільки при документарному інкасо продавець до моменту відвантаження товару ще не може бути впевнений у тому що покупець дійсно зробить платіж, документарне інкасо підходить для здійснення платежів у таких випадках:

· продавець повністю довіряє покупцеві і впевнений, що останній оплатить відвантажені товари і надані послуги;

· політичні, економічні та правові умови в країні покупця вважаються стабільними;

· країна-отримувач не має імпортних обмежень (наприклад, валютний контроль), або вона надала всі необхідні дозволи.

Акредитив - це письмове зобов'язання банку провести за проханням і у відповідності до вказівок імпортера платіж експортеру проти набору документів, що повністю відповідають умовам акредитиву.

В акредитивній операції беруть участь :

· імпортер, який дає доручення своєму банку на відкриття акредитива (наказодавець акредитива);

· бенефіціар ( експортер), на користь якого відкривається акредитив;

· банк, через який здійснюється платіж на користь бенефіціара (виконуючий банк).

Акредитиви бувають відкличні і невідкличні.

Відкличні акредитиви за дорученням наказодавця змінюються або відкликаються банком-емітентом без попереднього повідомлення про це бенефіціара.

Невідкличний акредитив не можна змінювати або відкликати без згоди бенефіціара. Підтвердженими називають акредитиви, щодо яких авізуючий банк гарантує виконання за невідкличним акредитивом. Якщо зазначений банк такої гарантії не дає, то відповідний акредитив має статус непідтвердженого. При відкритому рахунку контрпартнери ведуть взаємний облік сум поточної заборгованості.

Експортер відвантажує товар імпортеру, відправляє його на адресу товаросупроводжуючі документи і заносить суму заборгованості в дебет рахунку відкритого на ім'я імпортера.

Останній здійснює такий же запис в кредит рахунку експортера.

Після оплати експортер й імпортер здійснюють компенсуючи проведення.

Особливості даної форми розрахунків передбачає:

· ведення контрагентами великого обсягу робіт;

· товаросупроводжуючі документи поступають прямо до імпортера , мимо банку, в зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів лягає на плечі учасників угоди;

· рух товару передує руху валютних коштів.

Платіж по відкритому рахунку більш вигідний імпортеру, оскільки відсутній ризику оплати недоставленого товару, а експортеру менш вигідний, тому що потрібно довго чекати на кошти та імовірність оплати доставленого товару.



РОЗДІЛ ІІ. Аналіз системи міжнародних розрахунків України

2.2 Міжнародні розрахунки на рівні банків

Інкасова форма розрахунків, використовується вкрай рідко, що обумовлено недостатністю гарантій при використанні даної форми розрахунків по обидва боки, і експортери надають перевагу укладанню контрактів, що передбачають передоплату.

Тому документарне інкасо рекомендується тільки в тих випадках, коли продавець і покупець довіряють один одному, а також кредитоспроможність покупця не викликає сумніву.

Відділення Державного Експортно-імпортного банку України, як суб'єкт господарської діяльності, виконує широкий спектр операцій спрямованих на одержання максимального прибутку.

Міжнародні розрахунки у формі документарного акредитива, документарного інкасо і банківського переказу, як і інші операції відділення Державного Експортно-імпортного банку України приносять доход і впливають на результат діяльності банку.

Слід зазначити, що за даними можна зробити висновок про прогресуюче зниження використання в господарській діяльності міжнародних форм розрахунків.

Це пояснюється фінансово-економічною обстановкою в країні і твердій конкуренції з боку комерційних банків, що пропонують здійснення переказних операцій по більш низьким тарифним ставкам.

Серед українських підприємств цієї формі розрахунків надають перевагу експортери, що поставляють свою продукцію в країни, що розвиваються, в основному Індію, Шрі-Ланку, Пакистан, Іран і ін., законодавство яких обмежує застосування прямого переказу; підприємства, "вимушені" використовувати акредитивну форму по вимозі покупця їх товару для забезпечення умов торгової угоди.

За даними таблиці 1. спостерігається тенденція до скорочення кількості експортних акредитивів, що в більшому ступені пояснюється падінням виробництва й експорту в цілому.

Кількість імпортних акредитивів за останній рік збільшилося через обмеження Національного банку України на здійснення розрахунків між партнерами у формі банківського переказу, уведених наприкінці серпня 2010 року.

Інкасова форма розрахунків, як видно з представлених у таблиці 1. даних, використовується вкрай рідко, що обумовлено недостатністю гарантій при використанні даної форми розрахунків по обидва боки, і експортери надають перевагу укладанню контрактів, що передбачають передоплату.

Тому документарне інкасо рекомендується тільки в тих випадках, коли продавець і покупець довіряють один одному, а також кредитоспроможність покупця не викликає сумніву.

Основними перспективами роботи відділення є підвищення якості виконуваних міжнародних операцій, а також активізація роботи з залучення нових клієнтів на обслуговування у відділення для збільшення прибутковості від проведених операцій.

Спостерігається тенденція зниження доходів по усіх формах міжнародних розрахунків.

Це порозумівається зниженням обсягів вироблених розрахунків через нестабільність економіки країни і загального зниження виробництва.

Частка процентних доходів відділення ПриватБанку перевищує частку комісійних доходів (куди входять комісії від операцій по банківському переказу, акредитиву, інкасо) у загальному обсязі доходів за зазначений період.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що частка доходу по операціях на МВР у загальній структурі доходів невелика і до того ж постійно мінлива, що в значній мірі залежить від активності клієнтів у тім або іншому місяці.

Середній доход по операціям здійсненим відділенням за 2 квартал 2012 р. і середня частка доходів від операцій на валютному ринку в загальному обсязі доходів.

Як видно частка доходів від операцій на валютному ринку, у тому числі комісійні від операцій по міжнародних розрахунках, складає ј частина всіх доходів відділення.

Значне місце в процесі утворення реальних ринкових відносин господарювання в Україні приділяється питанням удосконалення механізмів проведення розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Форми зовнішньоторговельних розрахунків, розроблені міжнародною практикою, у своєму роді є захисними засобами від валютних ризиків і відрізняються між собою механізмом, ступенем гарантованості і формою участі в банківських розрахунках.

В даний момент в Україні, найбільш розповсюдженими формами міжнародних розрахунків є акредитив, інкасо і банківський переказ. У світовій практиці існують і інші форми розрахунків, що на відміну від вищевказаних не одержали належного поширення в зовнішньоекономічній діяльності України.

Необхідно відзначити, що рівень правового регулювання розрахункових відносин у господарсько-правовій сфері не відповідає повною мірою рівню соціально-економічного розвитку українського суспільства.

Деякі нормативно-правові акти, такі як, наприклад, Цивільний кодекс України, коштують окремо від правової регламентації соціально-економічних явищ і мають на сучасному етапі не інструментальну, а історичну цінність, як правові пам'ятки епохи, що вже не мають нічого загального з існуючою реальністю.

Шляхами удосконалення правового регулювання, на наш погляд, є прийняття нового Цивільного кодексу і усебічне твердження міжнародних стандартів у сфері здійснення безготівкових розрахунків.

Таким чином, недосконалість діючого законодавства дуже згубно впливає на взаєморозрахунки між резидентами і нерезидентами, що у свою чергу приводить до приховання реальних грошових обігів і переходу бізнесу в "тінь".

Однією з причин зменшення кількості міжнародних розрахунків є зниження обсягів виробництва й експорту в цілому по Україні.

Це обумовлено нестабільністю економіки, у результаті чого українські товари не можуть конкурувати на міжнародному ринку.

Посилення валютного контролю також погіршує розвиток міжнародних розрахунків.

Для того, щоб уникнути порушень термінів розрахунків по експортно-імпортнім операціях резидентам необхідно приділити особливу увагу правильності складання зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

При складанні договору українському товаровиробнику (експортеру) щоб уникнути несвоєчасного надходження коштів за поставлену їм продукцію бажано наполягати на використанні акредитивної форми розрахунків або авансового платежу.

При імпортній операції платнику вигідніше розраховуватися по факту одержання товарів, щоб уникнути повного або часткового неотримання товару.

Підсумовуючи можна зробити висновок, що усі форми міжнародних розрахунків можливі у випадку взаємної довіри всіх учасників зовнішньоекономічної діяльності.

На сьогоднішній день Приватбанк є одним з найбільших, що динамічно розвиваються, банків України і займає лідируючі позиції банківського рейтингу країни.

За станом на 1 квітня 20013 року розмір чистих активів Приватбанку складає 16 622 млн. грн.

Статутний фонд банку складає 1 130 млн. грн., власний капітал - 1 728 млн. грн.

Кредитний портфель банку складає 10,8 млрд. грн., у тому числі кредити фізичним особам - 3,286 млрд. грн.

Фінансовий результат Приватбанку за підсумками роботи за перший квартал 2013 року складає 206,480 млн.грн.

У банківській системі України Приватбанк відноситься до групи нових комерційних банків, що традиційно відрізняє висока динамічність, дух новаторства і здатність розширювати обрії бізнесу.

За дев'ятирічний період свого існування банк домігся лідируючих позицій на ринку банківських послуг України по чистих активах, кредитно-інвестиційному портфелю, обсягу емітованих пластикових карт і величині депозитів фізичних осіб.

2.3 Платіжний баланс

Платіжний баланс -- це підсумковий документ, у якому відображаються всі операції резидентів країни з резидентами інших країн протягом визначеного часу, звичайно календарного року, у формі співвідношення надходжень та платежів.

За економічним змістом розрізняють баланс на певну дату й за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів та надходжень, які кожен день постійно змінюються.

Платіжний баланс за певний період (місяць, квартал, рік) складається на основі статистичних показників про здійсненні за цей період зовнішньоекономічні дії й дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв'язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу.

Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (-), а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+).

У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони -- дебет та кредит.

Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті.

Ця рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати кредитним сумам (надходженням).

Облікова системам платіжного балансу використовується економістами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.

Способи використання інформації платіжного балансу:

· для проведення оцінок кредитоспроможності країни;

· для аналізу тенденцій економічного розвитку країни;

· для складання прогнозів впливу на валютні курси;

· для прогнозування подальшої політики уряду;

· для аналізу ризиків по країні;

· для оцінки стану економіки держави.

Торговельний баланс -- співвідношення вартості експорту та імпорту за певний проміжок часу.

Торговий баланс може мати активне та пасивне сальдо.

Промислово розвинуті країни використовують активне сальдо для створення другої економіки за кордоном.

Пасивний торговельний баланс вважається небажаним і звичайно оцінюється для країни, що розвивається, як ознака слабкості її світових позицій але для промислово розвинутих країн цей показник може мати зовсім інше економічне значення.

Баланс послуг та некомерційних платежів охоплює платежі та надходження за транспортні перевезення, страхування, електронний, телекосмічний та інші види зв'язку, міжнародний туризм, обмін науково-технічним і виробничим досвідом, експортні послуги, утримання дипломатичних, торговельних та інших представництв за кордоном, передачу інформації, культурні та наукові обміни, різні комісійні збори, рекламу, організацію виставок, ярмарків, торгівлю ліцензіями, лізингові операції тощо.

За прийнятими у світовій статистиці правилами сюди входять, як не дивно, виплати прибутків від інвестицій за кордоном та процентів за міжнародними кредитами (хоча за економічним змістом вони звичайно ближчі до руху капіталу).

За методикою МВФ показують односторонні перекази: державні операції -- субсидії іншим країнам по лінії економічної допомоги, державні пенсії, внески в міжнародні організації; приватні перекази -- перекази іноземних робітників, фахівців, родичів на батьківщину; «невидимі» операції -- надходження від інвестицій та односторонні перекази.

Поточний платіжний баланс охоплює всі операції, які завершилися протягом даного періоду, а саме: експорт та імпорт товарів, послуг (куди входять туризм, перевезення та страхування), а також прибуток від іноземних інвестицій, односторонні трансферти на приватні й офіційні рахунки - грошові перекази, пенсії, дари та урядові субсидії.

Баланс руху капіталів охоплює операції з довгостроковими та короткостроковими інвестиціями, що впливають на міжнародну позицію країни з інвестицій.

У наступні періоди вони впливатимуть на платіжний баланс унаслідок надходжень потоків прибутків чи повернення інвестицій, зроблених у попередні роки.

Вивезення капіталу охоплює прямі інвестиції за кордон, проведені національними фірмами; придбання національними інвесторами зарубіжних акцій та облігацій; надання кредитів національними кредиторами позичальникам з інших країн; придбання національними резидентами банківських депозитів у зарубіжних банках.

Приплив капіталу охоплює прямі інвестиції в економіку країни, що здійснюються зарубіжними фірмами; придбаннязарубіжними інвесторами акцій та облігацій іншої країни; надання кредитів зарубіжними кредиторами позичальни-кам іншої країни; придбання нерезидентами депозитів банків країни.

Базисний баланс -- сума рахунків поточного балансу та довгострокових рахунків балансу руху капіталів.

Баланс офіційних розрахунків -- це чиста сума всіх урядових операцій, кінцеві розрахунки за цими операціями, для яких використовуються офіційні резерви.

В офіційні розрахунки можуть входити резерви урядових витрат (у тому разі, коли міжнародні витрати приватного сектору переважать надходження), акумульовані резерви уряду (у тому разі, коли надходження приватного сектору переважають його витрати).

Сучасна класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ:

А. Поточні операції:

· товари;

· послуги;

· доходи від інвестицій;

· інші послуги та доходи;

· приватні односторонні перекази;

· офіційні односторонні перекази.

В. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:

· прямі інвестиції;

· портфельні інвестиції;

· інший довгостроковий капітал;

С. Короткостроковий капітал.

D. Помилки та пропуски.

Е. Компенсуючі статті:

· переоцінка золотовалютних резервів;

· розподіл і використання СДР (СПЗ).

F. Надзвичайне фінансування

G. Зобов'язання, що становлять валютні резерви іноземних офіційних органів.

Н. Підсумкова зміна резервів:

· СДР (СПЗ);

· резервна позиція в МВФ;

· інші вимоги;

· кредити МВФ.

Прийнята МВФ система класифікацій статей платіжного балансу використовується країнами--членами Фонду як ос-нова національних методів класифікації.

Однак платіжні баланси промислово розвинутих країн і країн, що розвиваються, суттєво відрізняються як за методикою складання, так і за змістом.

Схеми платіжних балансів, прийнятих сьогодні МВФ і ОЕСР, ураховують спільні риси, притаманні всім розвинутим країнам, і водночас дають змогу кожній країна вносити свої корективи.

Фактори, що впливають на платіжний баланс:

· нерівномірність економічного й політичного розвитку країн,

· міжнародна конкуренція.

· циклічні коливання економіки.

· зростання закордонних державних витрат, пов'язаних з мілітаризацією економіки й військовими витратами.

· посилення міжнародної фінансової взаємозалежності.

· зміни в міжнародній торгівлі.

· вплив валютно-фінансових факторів.

· негативний вплив інфляції.

· торговельно-політична дискримінація певних країн.

· надзвичайні обставини -- неврожай, стихійні лиха, катастрофи.

Загальні умови, що повинні виконуватись для досягнення рівноваги платіжного балансу:

· нульове сальдо, тобто рівність дебету та кредиту в базисному балансі чи балансі офіційних розрахунків.

· повна зайнятість по країні.

· відсутність серйозних обмежень на міжнародні операції.

Оцінка позицій платіжного балансу країни потребує обов'язкового вивчення структури, характеристик і економічних факторів, що впливають на міжнародні потоки операцій.

Платіжний баланс будь-якої країни підлягає процесу безперервної правки, необхідність якої пояснюється впливом різних економічних факторів на платіжний баланс.



РОЗДІЛ ІІІ. Перспективи розвитку міжнародних розрахнків

3.1 Проблеми існування системи міжнародних розрахунків

На стан міжнародних розрахунків впливає багато різних обставин, наприклад:

· економічні і політичні відносини між країнами;

· становище країни на товарних і грошових ринках;

· ступінь державного регулювання ЗЕД і його ефективність;

· валютне законодавство;

· міжнародні торгові правила і звичаї.

Основні ризики, що виникають при міжнародних розрахунках і засоби щодо їх скорочення такі:

1. Кредитний ризик пов'язаний з нездатністю чи небажанням покупця платити. Найбільш імовірний ризик при міжнародних розрахунках, оскільки порушення судового позиву проти боржника, який порушив зобов'язання, в іншій країні потребує більше коштів і часу, а успіх менш імовірний, ніж у випадку з місцевим боржником.

До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:

· використання акредитива;

· отримання готівкових депозитів;

· отримання страхового покриття експортних кредитів.

2. Валютний ризик пов'язаний зі зміною валютного курсу, яка може несприятливо вплинути на становище експортера та імпортера.

Вартість національної валюти при майбутньому платежу в іноземній валюті залежить від обмінного курсу між двома валютами (особливо, коли на курси обміну впливають ринкові сили).

До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:

· використання форвардного валютного хеджування;

· використання ф'ючерсів на ринку опціонів;

· виписування рахунків у власній валюті чи у валюті, яка має стійку вартість (долар, фунт стерлінгів, єна, євро);

· контрактне забезпечення -- коригування ціни відбувається на основі обумовлених змін валютного курсу.

3. Регіональний ризик спричиняють політичні чи економічні події, які відбуваються в країні імпортера і які стали причиною постійного чи термінового призупинення виплат продавцю.

Регіональний ризик також включає ризик відсутності конвертованості:

· неможливість власника валюти даної країни конвертувати її у валюту іншої країни внаслідок обмеження , накладеного урядом.

До засобів щодо скорочення даного ризику відносять:

· використання підтвердженого акредитива;

· отримування страхового покриття експортних кредитів.

Таким чином, до загальних методів мінімізації затрат та ризиків, що виникають при здійсненні міжнародних розрахунків відносять:

· використання різних стратегій;

· страхування;

· вибір методу фінансування.

В зв'язку з цим систему міжнародних розрахунків можна розглядати як відносно самостійну, яка має свої особливості.

По-перше, на відміну від внутрішніх, міжнародні розрахунки регулюються не тільки національними нормативними і законодавчими актами, але й міжнародними законами, банківськими правилами і звичаями.

По-друге, міжнародні розрахунки здійснюються в різних валютах.

Тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів.

А з другого боку, нормальне функціонування товарно-грошових відносин можливе тільки в умовах вільного обміну національної валюти на валюти інших країн.

Інакше кажучи, найбільш ефективна участь тої чи іншої країни в міжнародному розподілі праці і міжнародних торгових розрахунках можливе тільки на основі конвертованої валюти.

Як відомо, в даний час існують три групи валют: 1) ВКВ -- вільно конвертована (обмінна) валюта.

Це валюта, яка вільно і необмежено міняється на інші іноземні валюти; 2) ЧКВ -- частково конвертована валюта (проміжна група).

Це національні валюти, в яких використовуються валютні обмеження для резидентів і по окремих видах операцій; 3) замкнута (неконвертована) валюта, яка функціонує в межах одної країни і не обмінюються на іноземні валюти.

Обмінність національної валюти забезпечує:

· вільний вибір господарськими об'єктами найбільш вигідних ринків збуту закупок в середині країни і за кордоном;

· більш активне залучення іноземних інвестицій і розміщення інвестицій за кордоном;

· стимулювання впливу іноземної конкуренції на підвищення ефективності, гнучкості й адаптації національних підприємств до середовища, що

· міняється;

· підтягування національного виробництва до рівня міжнародних стандартів по цінах, витратах, якості й асортименту;

· можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.

По-третє, особливістю міжнародних розрахунків являється й те, що в країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження.

Валютні обмеження являють собою законодавчу чи адміністративну заборону, лімітування і регламентацію операцій резидентів і нерезидентів з валютою й іншими валютними цінностями. Звичайно, валютні обмеження стають причиною негативних наслідків. Вони звужують можливості й підвищують витрати валютного обміну і платежів по зовнішньоторгових угодах. Це пов'язано, насамперед, з нестачею валюти, наявністю зовнішньої заборгованості, погіршенням платіжного балансу.

Валютні обмеження в даній ситуації вводяться з метою концентрації валютних цінностей в руках держави, вирівнювання платіжного балансу, підтримання валютного курсу валюти своєї країни.

Валютні обмеження здійснюються різними способами:

· блокування виручки експортерів від продажу товарів в даній країні;

· повний чи частковий обов'язковий продаж валютної виручки експортерами центральному банку або іншим вповноваженим банкам;

· заборона оплати імпорту деяких товарів іноземною валютою;

· регулювання строків платежів по експорту й імпорту та ін.

В Україні до валютних обмежень відносяться:

· обов'язковий продаж експортерами 50% експортної валютної виручки регулювання строків платежів і поставок по експортно-імпортних операціях;

· обмежувальний характер продажу валюти імпортеру;

· контроль за здійсненням інвестицій за кордоном;

· контроль за залученням іноземних кредитів;

· регулювання інвестицій нерезидентів і т.д.

В цих умовах підприємствам-суб'єктам ЗЕД необхідно сумлінно вивчати і постійно враховувати в своїй роботі питання експортного й імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства, технічних стандартів і вимог, особливості тарифів і квот, антидемпінгових законодавств, наявності конвертованої валюти і стабільності валюти в країні потенційного іноземного партнера.



3.2 Шляхи розв'язання проблем міжнародних розрахунків

Надійна та ефективна система платежів має важливе значення для підтримання стабільності банків, фінансових ринків та проведення грошово-кредитної політики держави.

Оскільки платіжна система - життєва важлива частина фінансової системи, вона потребує пильної уваги з боку Центрального банку.

Найбільш яскравими відмінними рисами умов, в яких розвивається розрахункова система, є необхідність великих і розгалужених розрахункових мереж для ефективного проведення розрахунків в максимально наближеному до реального годині режимі по всій території України.

Окремі сегменти платіжної системи значно відрізняються один від одного за ступенем технологічного розвитку.

Повільно йде інтеграція у світову платіжну систему і використання її здобутків для поліпшення міжнародних розрахунків.

Рішення цих загальних проблем, пов'язаних з організацією розрахунків, та інших, супутніх розвитку кожної з підсистем міжбанківських розрахунків відбувається за трьома основними напрямками:

· удосконалення форм організації розрахунків через розрахункову мережу Національного Банку;

· широке використання електронних платежів і сучасних технологій з використанням обчислювальної техніки та комп'ютерній комп'ютерних мереж;

· розвиток нових форм організації розрахунків. Центральний Банк вже не перший рік веде роботу по вдосконаленню платіжної системи нашої країни, яка сприяє поступовому поліпшенню якості розрахунків готує платформу для введення більш сучасних форм організації розрахунків.

Без солідної правової бази платіжна система України буде схильна нестабільності і буде укладати в собі постійний правовий ризик для банків і всієї економіки в цілому.