Фінансові ресурси страхової компанії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Фінансові ресурси страхової компанії

1.1 Стратегія розвитку страхової організації

Формування ресурсів ґрунтується на порівнянні витрат на їх придбання (залучення) і можливої віддачі від їх використання. Компанія має визначити кількісні та якісні параметри необхідних ресурсів, спосіб, тривалість і місце їх взаємодії. Іншими словами, ідеться про необхідність постійного управління ресурсами.

Велике значення має вдалий добір приміщень для офісу компанії. Цей захід починають з визначення потреби в приміщеннях для нормального розташування там усіх структурних підрозділів.

Важливо визначити, де саме буде розміщена компанія. Під час вирішення цього питання береться до уваги, насамперед, створення максимальних зручностей для потенційних страхувальників. Якщо стратегія регіональної компанії передбачає, наприклад, пріоритетний розвиток діяльності зі страхування будівельних (технічних) ризиків, то офіс їй доцільно мати в районі перспективної забудови міста.

Багатопрофільні компанії, як показує досвід країн з розвиненим страховим бізнесом, розміщуються переважно на перших поверхах у діловій частині міста, поряд з банками, інвестиційними компаніями, біржами, великими торговельними підприємствами. З огляду на високу (значно вищу, ніж в інших місцях) вартість спорудження, придбання або орендування приміщень у таких кварталах багато компаній на Заході обмежуються розміщенням у найпрестижнішому районі юридичної адреси і невеликого штату працівників для організації переговорів, проведення прес-конференцій, відповідальних ділових зустрічей керівництва компанії, підтримання зв'язків з громадськістю та державними органами управління. Решта персоналу перебуває в приміщеннях, розташованих у дешевших місцях. Між різними приміщеннями офісу потрібний добре налагоджений зв'язок (ситуація, коли за юридичною адресою компанії зв'язок не спрацьовує, неприпустима). Адже податкові, судові та інші офіційні служби повинні визнавати, як правило, лише юридичну адресу.

Офіс має бути обладнаний сучасними, зручними меблями, пристосованими для виконання працівниками їхніх функціональних обов'язків, електронними видами зв'язку, комп'ютерною, копіювальною та іншою технікою. Нині основна маса інформації передається електронними засобами. «Електронна пошта» має великі переваги. Вона в сотні разів скорочує час на передавання повідомлень та розпоряджень і потребує менших витрат. [16]

Україна має добре налагоджений електронний зв'язок у банківській системі. Нині завершено створення електронної системи зв'язку між усіма страховими компаніями, їх об'єднаннями та органами регулювання страхової діяльності. Це дасть змогу значно поліпшити страховий сервіс, сприятиме розвитку страховиків і посиленню контролю за їх роботою.

Фінансові ресурси, що забезпечують надійність виконання зобов'язань страхової компанії, складаються насамперед із грошової частини сплаченого статутного фонду і системи страхових резервів. Вони характеризується значною специфічністю формування та використання.

Страхування є однією з галузей бізнесу, найбільш залежних від інформаційного забезпечення. Кожний страховик відчуває потребу постійно аналізувати зміни зовнішніх і внутрішніх чинників, що можуть вплинути на наслідки роботи компанії. Цьому допомагають бази даних, які містять систему актів з правового забезпечення діяльності компанії, характеризують розвиток економіки як на макрорівні, так і на макрорівні, стан справ на національному і регіональному, страховому ринках, дають уявлення про світові тенденції і нові технології страхування. Компанії варто мати бібліотечний фонд страхової літератури, періодичних видань. Найбільш оперативну і зручну для розмноження інформацію забезпечують електронні її носії. Тому якомога повніше їх використання є одним із ключових моментів стратегії розвитку страховика. Потрібно розвивати інтегровані комп'ютерні системи інформаційного забезпечення діяльності компанії. Страхова компанія повинна використовувати новітні інформаційні технології, зокрема можливості мережі Інтернет. [10]

Основу успіху страхової компанії становлять трудові ресурси. Від інтелектуального та професійного рівня її персоналу залежить досягнення нею стратегічної мети. Працівники не сприймають механічного, неусвідомленого управління. Адже кожний з них приходить в організацію з певною метою, потребуючи сприяння в її досягненні. Тому керівництво компанії має постійно приділяти увагу кадровій політиці, дбаючи про максимальне розкриття професійних здібностей кожного працівника. [10]

1.2 Структура компанії та склад персоналу

Структура страхової організації. Існують різні організаційно-юридичні форми страхових компаній. Внутрішній склад страхової організації може впливати на кругообіг її коштів і стійкість. У цьому плані можна говорити про прості або складні страхові організації.

Проста організація не має структурних підрозділів, є самостійною юридичною особою. Просторова розкладка збитку забезпечується тільки за рахунок раціонального формування страхового портфеля. Усю відповідальність за прийнятими договорами проста страхова компанія несе сама. Кругообіг її коштів визначається природою страхування та організаційно-юридичною формою.

Страхова організація зі складною структурою - це така, що має філії. Відкриття філій зумовлюється, як правило, необхідністю розосередити операції, наблизитися до клієнта, додатково розкласти збиток. Останнє досягається завдяки набору клієнтів і розширенню охоплюваної території. Додаткові можливості розкладки збитку сприяють формуванню стійкішого страхового портфеля. Кошти філій включені в оборот головної страхової організації. Це дає можливість маневрувати фінансовими ресурсами, що також полегшує страховикові виконання своїх зобов'язань перед страхувальниками. Якщо філіям надано право самостійно інвестувати кошти, відбувається також додаткова диверсифікація портфеля компанії, що позитивно впливає на її стійкість. [12]

Найбільш прийнятною для вирішення завдань страхування є акціонерна форма страхової організації, її характеризують, як правило, високий професіоналізм працівників, ширші можливості юридичного характеру, бухгалтерського обліку, безпосереднього лобіювання законів і т. д.

Після того як визначено структуру компанії та кількісний склад персоналу окремих підрозділів, слід підготувати посадові інструкції та кваліфікаційні вимоги до осіб, котрі обіймають посади в цих підрозділах. Посадова інструкція являє собою перелік основних функцій, що їх має виконувати працівник згідно зі своєю посадою. До цієї роботи в нових компаніях слід залучити експертів, а також найбільш реальних претендентів на ті чи інші посади. Підготовка проекту посадової інструкції дає слушну нагоду перевірити рівень професійних знань кожного претендента, а також з'ясувати, чи має він намір і здатність сприяти вдосконаленню роботи компанії.

Визначивши потребу в працівниках щодо їх кількості та рівня кваліфікації, розпочинаючи пошук кандидатів на посади. Тут можуть бути використані різні джерела поповнення персоналу. Далі наведу найпоширеніші з них.

Пошук усередині компанії. Його можна розгорнути вже в діючих компаніях. Для цього менеджери структурних підрозділів, діставши відповідне доручення керівництва, вишукують придатних кандидатів на вакантні (як правило, вищі) посади серед тих, хто вже там працює (здебільшого на нижчих посадах). Про прийом кандидатур на заміщення вакансій можна зробити повідомлення, скориставшись, скажімо, дошкою оголошень. Цей спосіб не потребує витрат і сприяє підвищенню авторитету керівництва компанії в очах співробітників. [16]

Пошук за допомогою співробітників. Переваги цього методу в тому, що дібрані таким чином кандидати на посади здебільшого добре вписуються в колектив. До недоліків слід віднести підвищену ймовірність взаємовигідних послуг особистого характеру, які по суті, суперечать інтересам справи.

Запрошення на роботу через засоби масової інформації (радіо, телебачення, багатотиражні національні та регіональні газети). Цей метод потребує набагато більше витрат, ніж попередні методи пошуку кандидатів на заміщення вакантних посад. Переваги такого підходу полягають у широкомасштабному висвітленні потреби в кадрових працівниках. Він найприйнятніший, коли йдеться про найм працівників масових професій. У пошуках висококваліфікованих працівників (андерайтерів, актуаріїв, головних бухгалтерів і т. ін.) найдоцільніше розміщувати оголошення у спеціальних газетах і журналах.

Використання послуг державних і приватних служб зайнятості. Такі служби є в кожному районі. Вони мають банки даних, які містять різноманітну інформацію про зареєстрованих громадян, що потребують роботи. Але до цих служб рідко звертаються працівники, добре ознайомлені зі страховою справою. Приватна служба зайнятості може виконати замовлення на пошуки кандидатури, яка задовольнила б вимоги компанії. Але за таку роботу доведеться дорого платити.

Поповнення персоналу компанії за рахунок випускників навчальних закладів. Для компанії це найперспективніший шлях кадрового оновлення. Нині в Україні підготовку бакалаврів за фахом «Фінанси і кредит» організовано більше ніж у 120 вузах.

Наступний етап вирішення кадрової проблеми - вибрати з-поміж кандидатів (претендентів) тих, хто стане співробітником компанії. Цей процес також передбачає виконання кількох важливих кроків. Розглянемо кожний з них окремо.

Аналіз списку та анкетних даних кандидатур з погляду їх відповідності вимогам до майбутнього працівника.

Проведення спеціальних тестів на професійну придатність кандидата. У великих західноєвропейських і північноамериканських страхових компаніях широко використовуються набори тестів, що дають змогу діагностувати різні професійні та особисті характеристики кандидатів. [3]

Співбесіда із співробітниками відділу кадрів. Таке спілкування має сенс тоді, коли багато кандидатів претендують на вакантні місця і потрібно здійснити перший добір для подальшої індивідуальної роботи з ними.

Довідки про кандидата. Значного поширення набуває спосіб отримання відповідної інформації в організаціях, де раніше працював той чи інший кандидат. Така інформація може бути усною і письмовою. Усе це може робитись на добровільних засадах, оскільки законодавчими актами подання такої інформації не вимагається.

Співбесіда з лінійним керівником. Це інтерв'ю має на меті якомога докладніше з'ясувати професійні якості кандидата. Одночасно керівник оцінює свою професійну сумісність із кандидатом і вірогідність успішної інтеграції останнього в підрозділі. Оцінити кандидата потрібно негайно після співбесіди. У разі позитивного висновку компетентні особи готують проект контракту і наказу про зарахування претендента на роботу в компанії, які, як правило, від імені страховика підписує керівник організації.

Великого значення для формування раціональної структури і підвищення ефективності використання ресурсів компанії має система мотивації праці.

В Україні, де рівень середньої заробітної плати ще надто низький, і методи мотивації застосовуються відповідно застарілі. Багато керівників, у тому числі і страхових компаній, ще намагаються керувати з допомогою системи заохочень і стягнень. У народі цей метод відомий під назвою «батога і пряника».

У країнах з розвиненою економікою менеджмент часто спитається на теорію ієрархії потреб, яку обґрунтував американський психолог Абрахам Маслоу. Згідно з цією теорією людські потреби мають різні порядки актуальності. Після того як той чи інший рівень потреб задовольняється, він втрачає свою актуальність. [6]

Отже, для працівників, які за рівнем своїх доходів не задовольняють потреб 1-го і 2-го рівнів, головним способом мотивації є можливість отримати більшу суму заробітної плати. Для працівників, які досягнули рівня доходів для покриття певних потреб, подальше збільшення заробітної плати може вже не відігравати вирішальної ролі в мотивації до підвищення якості роботи. Такі особи прагнуть насамперед дістати в користування престижний автомобіль, перейти на вищу посаду, бути обраними в керівні органи компанії, а також мріють про урядові та інші нагороди тощо.

Існує також більш переконлива, на мій погляд, і прийнятна для умов України теорія двох факторів, автором якої є Херцберг. Перший чинник - заробітна плата. Якщо її рівень низький, працівник залишити компанію попри інші фактори. Якщо ж зарплата досягла високого рівня, то працівник залишиться, але самого цього стимулу бракуватиме для високопродуктивної праці. Потрібна активна дія інших факторів. До них належить, зокрема, делегування прав щодо прийняття рішень, позитивна оцінка роботи, висунення на вищу посаду тощо.

Ці та деякі інші теорії намагаються пояснити поведінку працівника на підставі різних психологічних концепцій. Кожна з них має свої «плюси» і «мінуси». Необхідно пам'ятати, що мотивація - комплексне явище, яке має врахувати індивідуальні риси кожного працівника. У будь-якому колективі не буває двох абсолютно однакових співробітників. Тому й методи управління ними мають бути диференційованими. [14]

2. Формування та склад фінансових ресурсів страхової організації

2.1 Статутний фонд та страхові резерви страхової організації

Наявність статутного фонду. Сплачений у грошовій формі статутний капітал та інші власні засоби страховика мають забезпечувати проведення планових видів діяльності і виконання зобов'язань, що приймаються ним за договорами страхування. Відповідно до Закону України "Про страхування" розмір статутного фонду для компаній, які займаються страхуванням життя, має становити 1,5 млн. євро, для компаній, які займаються іншими видами страхування, - 1 млн. євро. [2]

Законом передбачено мінімальний норматив, максимальний же розмір статутного капіталу не обмежується. Аналіз показує, що максимальний прибуток досягається не за максимального значення статутного капіталу, а за деякого оптимального. Спеціальне дослідження розміру статутного фонду подано в окремій статті, де викладено принципово новий підхід до мінімальних розмірів статутних фондів страхових компаній України. Власне, пропонується замінити фіксовані розміри мінімальних статутних фондів на динамічні, пропорційні кількості договорів і залежні від виду діяльності, ступеня ризику. Відповідну методику було застосовано до спрощеної моделі малої страхової компанії. Завдання нашого майбутнього дослідження - визначити ту оптимальну величину статутного фонду, за якої компанія могла б одержувати максимальний прибуток. [17]

Законом передбачено мінімальний норматив, максимальний же розмір статутного капіталу не обмежується. Аналіз показує, що максимальний прибуток досягається не за максимального значення статутного капіталу, а за деякого оптимального. Спеціальне дослідження розміру статутного фонду подано в окремій статті, де викладено принципово новий підхід до мінімальних розмірів статутних фондів страхових компаній України. Власне, пропонується замінити фіксовані розміри мінімальних статутних фондів на динамічні, пропорційні кількості договорів і залежні від виду діяльності, ступеня ризику. Відповідну методику було застосовано до спрощеної моделі малої страхової компанії. Завдання нашого майбутнього дослідження - визначити ту оптимальну величину статутного фонду, за якої компанія могла б одержувати максимальний прибуток.

У сучасних умовах страхові організації займаються не тільки страховою діяльністю, але й інвестиційно - фінансової використовуючи для цього тимчасово вільні кошти зі страхових резервів та інших накопичень. Внаслідок цього грошовий обіг страхової організації більш складний, ніж у інших комерційних структур. [5]

Грошовий обіг страхової організації включає два грошових потоки, відносно самостійних один від одного:

- страхові виплати - оборот коштів, що забезпечують страховий захист страхувальників;

При цьому, на першому етапі формуються страхові резерви і фонди страховиків на другому - частина вільних коштів на даний період часу інвестуючи в не страхові рентабельні проекти і фінансові організації, в банки (депозитні вклади) та цінні папери (акції, векселі, облігації та ін.) з метою отримання додаткового прибутку (дивідендів).

- засоби, призначені для функціонування страхової організації.

Основний дохід страхових організацій утворюється за рахунок страхових платежів (внесків страхувальників). Крім основних статей одержання доходів від страхових платежів, інвестиційних і банківських вкладень страхова організація може мати доходи від спонсорства, менеджменту (по ризикових операцій), за рахунок консультацій, навчання кадрів та ін. [15]

Страхові резерви по особистому, майновому страхуванню і страхуванню відповідальності утворюються з отриманих страхових внесків і призначаються для забезпечення виконання прийнятих страховиком страхових зобов'язань у вигляді страхових виплат при настанні страхових випадків.

Страховики мають право також інвестувати чи іншим чином розміщувати страхові резерви. Наприклад, видавати позички страхувальникам, що уклали договори особистого страхування, в межах страхових сум за цими договорами.

Грошовий оборот, безпосередньо пов'язаний з наданням страхового захисту, визначається випадковими ризиковими настаннями страхових випадків і невизначеністю величини нанесеного збитку. У силу цього в основі обчислення грошового страхового обороту лежить ймовірнісно-статистичний метод розрахунків, що дозволяє визначити частку участі кожного страхувальника в створенні фінансів страховика, собівартість і вартість страхової послуги, тобто встановити розміри тарифних ставок. [11]

Форма, за якою обчислюються витрати на проведення даного страхування, називається страховою калькуляцією, за допомогою якої можна визначити страхові платежі за договорами, а також встановити суми витрат на ведення справи в страховій організації.

Чим вища ймовірність того, що створені страховиком грошові фонди виявляться достатніми для збереження еквівалентності взаємовідносин страховика і страхувальника, тим вища фінансова стійкість страховика.

Діяльність страхової організації в умовах ринку припускає не тільки відшкодування страхових збитків і своїх витрат на ведення справи, але й одержання прибутку. У страхуванні термін "прибуток" застосовується умовно, так як страхові організації не створюють національного доходу, а лише беруть участь у його перерозподілі.

Під прибутком від страхових операцій розуміється такий позитивний фінансовий результат страхової діяльності, при якому досягається перевищення доходів над витратами щодо забезпечення страхового захисту страхувальників. Основним джерелом отримання прибутку для страхової організації більшості цивілізованих країн є не збір страхових платежів, а інвестиційна діяльність, яка проводиться шляхом вкладення частини тимчасово вільних коштів резервного страхового фонду в прибуткові науково-технічні проекти, комерційні угоди, цінні папери, державні короткострокові облігації, на депозити і ін.

Кошти від інвестиційної діяльності спрямовуються, як правило, на фінансування страхових операцій, на дотації збиткових видів страхування, розробку нових видів страхування (екологія і т. д.), підготовку кадрів та ін. [11]

2.2 Склад і структура витрат страхової організації

Склад і структура витрат, стратегія компанії щодо витрат. У сучасній теорії і практиці страхування витрати компанії залежно від їх характеру, умов здійснення і напрямів роботи поділяються на дві групи:

1) витрати, пов'язані зі страховими зобов'язаннями;

2) витрати на ведення справи.

На нашу думку,класифікацію витрат доцільно було би співвіднести з видами діяльності страхової організації, аналогічно до того, як групуються доходи, а саме - витрати, пов'язані зі страховою, або інвестиційною, або фінансовою діяльністю. Така модифікація вимагає кардинального перегляду всієї структури та економічно змісту витрат.

Виплати страхових сум і страхового відшкодування - головна стаття витрат страховика як за питомою вагою, так і значимістю в налагодженні роботи. Для забезпечення фінансової стійкості необхідно звести до мінімуму витрати на ведення справи і зробити оптимальними витрати, пов'язані зі страховими зобов'язаннями. Останнє не обов'язково має бути мінімальним. Наприклад, витрати на запобіжні заходи є виправданими, бо ведуть до збільшення прибутку. [3]

Інфляція, час, тривалість звітного періоду. Інфляція впливає на витрати з ведення справи, прибуток, зростання власних коштів, зміну попиту на страхову послугу, обсяг операцій, обсяг зобов'язань тощо, тобто майже на всі складові і показники.

Дія інфляції на обсяг власних коштів означає, що страховик не може дозволити собі зробити індексацію вищою, ніж різниця між рентабельністю капіталу і відсотком інфляції, оскільки це порушить пропорції, які склалися між обсягом зобов'язань та власними коштами, отже, вплине на платоспроможність. Бездоганність розрахунку факторів фінансової стійкості та показників визначається як точністю початкових даних, так і збігом їхніх змін у часі. Так, обсяг зобов'язань страхової організації змінюється з кожним новоукладеним договором, а зміна розміру капіталу фіксується після підбиття фінансових підсумків, хоча фактично наростає поступово. Тобто через те що частина показників діяльності має поточний характер, а частина - підсумковий, вірогідність оцінки фінансової стійкості залежить від збігу моменту розрахунку з періодичністю початкових величин. [3]

Під дію інфляційних процесів підпадають практично всі основні параметри страхування - страхова сума, страховий платіж, страхове відшкодування. При цьому втрат внаслідок інфляції зазнають як страховики, так і страхувальники. Знецінення страхової суми позбавляє страхувальника стимулів до страхування, у важкому становищі опиняється також страховик, бо знецінення загрожує і страховим резервам. [8]

Уникнути дії інфляції неможливо, але застосувати методи захисту від неї цілком реально. До таких методів належать:

- участь страхувальників у прибутках страхової компанії;

- індексація страхових тарифів (підвищення їх пропорційно інфляції);

- перерахунок вартості послуг у твердій валюті;

- раціональне розміщення активів (інвестиції);

- прийняття на страхування лише короткострокових ризиків (як тимчасовий захід в умовах високого рівня інфляції);

- укладання додаткових договорів страхування у зв'язку зі зниженням реальної вартості грошей;

- перестрахування в економічно стабільних країнах зі стійкою валютою;

- внесення в договір страхування умови про захист вартості;

- створення додаткового гарантійного страхового фонду.

Стратегія страхової організації щодо обсягу нерозподіленого прибутку. Цей фактор є внутрішнім і може досліджуватися з точки зору керівництва компанією. Після того як страхова компанія сплатила всі податки, вона отримує чистий прибуток. За рішенням зборів акціонерів частина чистого прибутку може направлятися на виплату дивідендів. Нерозподілений прибуток є частиною чистого прибутку, яка не була виплачена у формі дивідендів акціонерам і надійшла до резервних фондів. Залежно від того, куди саме направлено прибуток, може змінитися майбутня база оподаткування страховика.

Гарантійні фонди страховика, участь у централізованих резервних фондах і добровільних фондах страхових гарантій. Цей фактор є дійовим механізмом протистояння інфляції. Крім того, необхідність у гарантійному фонді пов'язана з недопущенням падіння резерву платоспроможності нижче певної межі,що могло би становити небезпеку для фінансової стійкості страховика.

До гарантійного фонду страховика належать додатковий і резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку. Крім того, відповідно до ст. 32 Закону України "Про страхування" страховики можуть на підставі договору створити фонд страхових гарантій зі статусом окремої юридичної особи. Джерелами його створення є добровільні відрахування від страхових платежів, а також доходи від розміщення цих коштів. [2]

2.3 Маркетингова політика і менеджмент страхової організації

Специфіка фінансового менеджменту для підтримання фінансової стійкості страховиків, на відміну від інших суб'єктів господарювання, диктується особливим характером страхових відносин, побудованих на принципах випадковості і ймовірності настання подій.

Сьогодні основним завданням є наукове управління страховою діяльністю. На перший план висуваються прогнозування і планування, тобто процес підготовки та ухвалення рішення. Наукове управління (менеджмент) у страхуванні передбачає обґрунтований вибір сегмента ринку. У кожної страхової компанії є домінуючі сфери бізнесу, що дають їй найбільшу кількість клієнтів.

Маркетинг націлений на розробку конкурентоспроможних страхових продуктів для конкретних груп страхувальників за допомогою планування, ціноутворення, реклами, організації мережі просування страхових полісів на основі реального і потенційного попиту на страхові послуги. Як наслідок, це впливає на загальний фінансовий результат діяльності і, відповідно, на фінансову стійкість. [17]

На жаль, у вітчизняних страхових компаній майже відсутня система маркетингових досліджень. Вони найчастіше застосовують застарілі стратегії, що ґрунтуються на поодиноких, не націлених у майбутнє розробках. [6]

2.4 Кон'юнктура ринку страхових послуг

Умови реалізації страхових послуг, що складаються у конкретному регіоні в певний період, називаються кон'юнктурою страхового ринку. Система показників, які її характеризують, слугує для прийняття управлінських рішень щодо тарифної політики, доходів, залучення капіталу, визначення витрат на ведення страхової діяльності і т. ін.

Успішна діяльність страховика визначається тим, наскільки правильно він оцінює кон'юнктуру, що склалася на страховому ринку під впливом цілого ряду факторів - економічної і ризикової ситуації в країні, страхових тарифів, конкурентної боротьби тощо.

В Україні існують об'єктивні умови для розвитку ринку страхових послуг, що формують відповідний рівень пропозиції і попиту на них. Сприяють прискоренню цього процесу зміни у відносинах власності, створення нових форм господарювання, розгортання підприємницької діяльності, конкуренція, відкриття кордонів, що полегшує переміщення людей, товарів, послуг, капіталів. Гальмують цей процес політична нестабільність у країні, зростання інфляції, кризові явища в економіці, складна криміногенна ситуація, несприятливе соціально-демографічне становище.

Стан страхової компанії може визначатися основними показниками діяльності (фінансовими результатами) - ліквідністю, рентабельністю, платоспроможністю страховика, коефіцієнтом фінансової стійкості тощо. Можна стверджувати, що набір факторів, які визначають фінансовий стан, обмежує кількість можливих категорій останнього.

З викладеного випливає, що стійким можна вважати такий фінансовий стан страхової організації, на якому не позначається різко чи катастрофічно погіршення показників зовнішнього чи внутрішнього середовища. Стійкість має місце тоді, коли після зміни якогось фактора стан страхової компанії відновлюється або поліпшується шляхом включення системи адекватного мобільного реагування. [7]

Якщо компанія є фінансово стійкою щодо якогось одного фактора, це не означає, що вона є такою самою щодо інших факторів. Найчастіше стійкість стосується одного, двох чи декількох факторів. Таким чином, чим більшим є число факторів, стосовно яких вона стійка, тим вищим буде ступінь її фінансової стійкості в цілому. Стійкий фінансовий стан забезпечується правильним регулюванням, прогнозуванням та управлінням.

У загальному випадку можна стверджувати, що стійкий фінансовий стан господарюючої одиниці - це інтегрований за показниками економічний стан суб'єкта ринку, за якого він здатен реагувати на зміни внутрішніх і зовнішніх факторів сприятливим для себе чином (а саме так, щоб підтримувати стабільне становище або поліпшувати його і забезпечити подальший розвиток).

Подане загальне визначення застосовне і для страхових компаній з огляду на їхню роль, цілі, стратегію на ринку. У відношенні до страхових компаній стійкий фінансовий стан можна трактувати як такий, за якого страхова компанія здатна як своєчасно виконувати взяті зобов'язання протягом всього строку дії укладених договорів, так і сприятливо для себе реагувати на впливи зовнішніх та внутрішніх факторів.

Насамкінець можна констатувати, що проблема шляхів забезпечення фінансової стійкості страхової компанії є багатофакторною і вимагає комплексної оцінки. Нами вперше виділено та класифіковано 14 основних факторів, які зумовлюють фінансову стійкість страхових організацій, запропоновано авторські визначення стійкого фінансового стану. Заявлені завдання становитимуть предмет подальшого дослідження на матеріалі українських страхових компаній за допомогою дискримінантного факторного аналізу. [4]

3. Особливості управління фінансовими ресурсами страхової компанії

страхова компанія фінансові ресурси

В умовах ринкових відносин страхування належить до галузей господарської діяльності, що найшвидше розвиваються. Страхування сприяє захисту майнових інтересів підприємства і громадян, безпеки і стабільності підприємства. Роль страхування особливо важлива в контексті економічних реформ в Україні, оскільки наявність страхового захисту стимулює розвиток ділової активності, покращує інвестиційний клімат в країні, сприяє соціальній стабільності суспільства. [13]

Фінансовими ресурсами є сукупність обмінно-розподільних відносин, що виникають в страховій компанії в процесі формування, розміщення і розподілу доходів. Наявність достатніх доходів створює передумови для нормального ходу відтворювального процесу, але ще не гарантує його, оскільки все залежить від їх раціонального розподілу й ефективного використання. Саме це і є основним завданням страхової організації. Фінансові відносини страхової компанії відображається в грошових потоках, які характеризують їх різноманітні й різнобічні зв'язки.

Управління грошовими потоками страхової компанії відповідної організації руху грошових потоків у часі та просторі дає змогу дотриматися належного рівня платоспроможності та ліквідності суб'єкта господарювання. Ефективність управління грошовими потоками визначається синхронізацією надходжень і виплат, підтримкою постійної платоспроможності страхової компанії.

Економічна ефективність і сама можливість функціонування страхової організації визначається високоякісним професійним фінансовим управлінням, яке полягає у виробленні стратегії акумуляції і використання фінансових ресурсів страховика, що дозволяє повніше використовувати наявні фінансові можливості оптимізації прибуткової і витратної статей бюджету страховика, виявити резерви розвитку, забезпечити стійкі конкурентні переваги страхової компанії. Якщо стратегія фінансового управління в страховій компанії визначає способи досягнення мети, то для реалізації стратегії необхідна розробка концептуального підходу.

Складність процесу управління активами страховиків пов'язана з ризиковим характером їх діяльності, непередбачливістю виникнення страхових випадків і розмірів пов'язаних з ними грошових виплат. Управління активами повинне забезпечити страховикам фінансову надійність, можливість здійснювати розрахунки за страховими та іншими зобов'язаннями і отримати інвестиційний дохід. Водночас має бути досягнуто збереження (або навіть збільшення) вартості активів. [9]

Ефективність управління в страховому бізнесі все більшою мірою залежить від якості і достовірності фінансового аналізу, методів і оцінки і обробки інформації, технології вибору управлінських рішень. Річ у тому, що страхова компанія, відповідаючи загальним вимогам, що пред'являються до господарюючого суб'єкта в умовах ринку, має значну специфіку формування, як зобов'язань, так і ресурсів, призначених на покриття зобов'язань. Ця специфіка об'єктивно обумовлена, по-перше, самим характером страхових відносин, в основі яких лежить категорія ризику, і, по-друге, участю страховика в декількох видах діяльності, кожний з яких веде, з одного боку, до формування ресурсів компанії, з іншого боку - до виникнення її зобов'язань.

Фінансове управління полягає у виробленні стратегії акумуляції і використання фінансових ресурсів страховика, що дозволяє повніше використовувати наявні фінансові можливості оптимізації прибуткової і витратної статей бюджету страховика, виявити резерви розвитку, забезпечити стійкі конкурентні переваги страхової компанії. Якщо стратегія фінансового управління в страховій компанії визначає способи досягнення мети, то для реалізації стратегії необхідна розробка концептуального підходу.

Акумулюючи значні фінансові ресурси, страхові компанії розміщуються засобами на банківських депозитах, набувають державних цінних паперів, цінних паперів підприємств, нерухомості. Концентрація страховиками значних фінансових ресурсів перетворює страхування на найважливіший чинник розвитку економіки, що реалізується шляхом активної інвестиційної політики. За допомогою страхування відбувається трансформація пасивних грошових коштів, що належать суб'єктам господарювання і громадянам, в активний капітал, що діє на ринку. Тенденція зростання масштабів страхових компаній, формування груп і холдингів страхових компаній обумовлює підвищення уваги до питань ефективності систем управління страхових компаній. [11]

Запорукою стабільного розвитку страхової компанії служить фінансова стійкість, тобто стан фінансових ресурсів, при якому вона спроможна забезпечити безумовне виконання прийнятих страхових зобов'язань і подальший ефективний розвиток продажу страхових послуг. Тому найважливішою складовою частиною системи управління страхової компанії є фінансовий менеджмент, як сукупність засобів і методів регулювання фінансових відносин, управління фінансовими ресурсами і фінансовими потоками.

Размещено на Allbest.ru