Економічна природа страхування

Размещено на http://allbest.ru

1. Економічна природа страхування

Економічна природа будь-якого явища криється в економічних інтересах учасників певного процесу чи явища

Економічна природа страхування виявляється у грошовому відшкодуванні потерпілим збитків, що виникли внаслідок непередбачуваних або передбачуваних, але невідворотних згубних подій за рахунок внесків тих, хто потенційно може зазнати шкоди від цих подій і погоджується або зобов'язується законом чи договором сплачувати їх (внески) завчасно, тобто до настання самих подій.

Звідки береться можливість відшкодовувати збитки, яких зазнавали економічні суб'єкти не внаслідок зміни власника, а внаслідок втрати майна, як для окремої особи, так і для суспільства в цілому? Прикладом такої втрати може бути знищення врожаю повенями, засухою чи буревіями; знищення житла з усіма побутовими речами буревіями, торнадо, землетрусами тощо; затоплення морського судна чи падіння повітряного лайнера і т. ін.

Людство не придумало надійнішого джерела для відшкодування таких збитків, ніж сумісне (спільне) формування страхових фондів тими, хто сам може потрапити в аналогічну ситуацію, але одноосібно пережити таку ситуацію не зможе або, якщо й зможе, то з величезними муками. Розподіляючи збитки серед широкого загалу, кожен із учасників формування фонду страхового захисту втрачає незначну суму, коли він стає потерпілим, його втрати значно зменшуються завдяки перерозподілу внесених усіма учасниками формування страхового фонду грошових коштів на користь потерпілих. Суб'єкт, який бере на себе зобов'язання формувати фонди страхового захисту та використовувати їх для компенсації збитків застрахованим потерпілим, називається страховиком.

Суб'єкти, що уклали угоду з страховиком про страхування свого інтересу або інтересу третьої особи, сплачують страхові премії (внески) і мають право отримати відшкодування (за законом чи за угодою) при настанні страхового випадку, називаються страхувальниками.

Страховик і страхувальник як окремі суб'єкти мають особливі (відмінні) інтереси. Разом із тим їх зводить воєдино спільний інтерес. Розглянемо єдність і відмінність інтересів цих двох суб'єктів. Необхідно насамперед зазначити, що страхуванню підлягають тільки ті ризики, які, по-перше, мають вірогідний, але необов'язковий характер, по-друге, втрати від реалізації яких мають вартісний (ціновий) вимір.

Економічний інтерес страхувальника полягає в тому, що він економічно зацікавлений сплачувати незначні порівняно з можливими втратами внески (премії) страховику, який при настанні страхового випадку для окремого застрахованого відшкодує тому збитки в грошовій формі у повному, хоча частіше не в повному, але завчасно визначеному договором, (чи законом) розмірі.

Якщо застрахований ризик не реалізується, затрати страхувальника наберуть форми безповоротних втрат.

Економічний інтерес страховика полягає в тому, що серед взятих на страхування ризиків переважна більшість протягом короткого періоду не буде реалізована. Це дає можливість страховику використовувати сплачені страхувальником премії для своїх цілей.

У цьому інтересі страховика криється дуже важлива для ефективності національної економіки спонука до пошуку дієвих механізмів попередження настання застрахованих подій (якщо це можливо) або до обмеження обсягу збитків від настання невідворотних страховик подій.

Цієї мети страховик може досягти декількома шляхами:

по-перше, стимулюючи страхувальника зменшенням страхової премії, вживати запобіжні (превентивні) заходи щодо усунення чи обмеження чинників, які породжують страхові події;

по-друге, залучаючи до страхування дедалі більшу кількість страхувальників, створюється можливість розподіляти збитки серед широкого кола страхувальників, що, з одного боку, робить сам страховий захист для окремого страхувальника дешевшим, а з іншого - забезпечує страховику страхові фонди, достатні для відшкодування значних збитків потерпілим від страхових подій.

Отже, інтереси страховика і страхувальника відмінні в тому, що страхувальник хотів би платити страхові премії тільки за реалізований ризик, тоді як страховик зацікавлений у тому, щоб якомога більше страхувальників обходили страхові події. Разом із тим інтереси страхувальника і страховика збігаються у тому, що для обох суб'єктів краще, щоб страхова подія не настала.

Для страховика це означає зібрані премії, не відшкодовані страхувальникам, для страхувальника - безперервність економічного процесу, адже відшкодування збитків здійснюється, як правило, з часом, є неповним, має грошову форму. Переведення їх у належні виробничі чинники вимагає додаткового часу, а тому й додаткових втрат.

У зв'язку з тим, що настання подій, що підлягають страхуванню, все ж залишається вірогідним, страхувальнику вигідніше платити й не потрапляти в страхову ситуацію. Але й реалізація ризику, якщо він застрахований, пов'язана зі значно меншими втратами для застрахованої особи.

Таким чином, страхувальник платить страховику за гарантію підтримки у скрутних умовах, за впевненість у стабільному розвитку, за можливість забезпечення безперервності процесу відтворення господарської діяльності. страхування фінансовий поліс

Економічний зміст страхування полягає в тому, що цей різновид людської діяльності спрямований на захист майнових інтересів юридичних та фізичних осіб, що потерпіли у зв'язку з настанням страхових випадків, визначених договором чи страховим законодавством, за рахунок страхових фондів, які формуються учасниками страхування. Страхувальники беруть участь у формуванні цих фондів, сплачуючи страхові премії чи внески, а страховики - частиною доходів, отриманих від розміщення тимчасово вільних грошових засобів, способами, не забороненими законом.

Місце страхування в економічній системі. За класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД) у системі національних рахунків (СНР-93) страхування відносять до діяльності фінансових установ. Пояснюється це тим, що страхування, як і фінанси, виражає відносини щодо акумуляції та цільового використання грошових засобів. Разом із тим слід зазначати, що страхування - особлива сфера фінансових відносин. Ці особливості виявляються у функціях, властивих страхуванню.

2. Функції страхування

1. Взяття страховиком за певну плату на певний строк матеріальної відповідальності перед страхувальником за наслідки від реалізації ризику, передбаченого договором чи чинним законодавством.

У разі реалізації ризику (страхової події), страховик мусить здійснити страхувальнику відшкодування збитків за його (страхувальника) вимогою. За умови нереалізованого ризику страхові >премії привласнює страховик. Рівень тарифів (страхових премій) прямо залежить від імовірного рівня ризику. Ця функція здійснюється через процес купівлі-продажу страхової послуги.

2. Формування страхового фонду (резерву) для відшкодування втрат від реалізації страхових випадків, прийнятих страховиком від страхувальника.

3. Грошове відшкодування збитків, яких зазнали страхувальники від настання страхових подій. Через цю функцію найповніше реалізується потреба в страховому захисті. Обсяг страхового відшкодування та порядок отримання коштів визначаються умовами договору, укладеного страхувальником і страховиком, чи законодавством.

4. Заощаджувальна функція поширюється не на всі види страхування. Вона властива видам особистого (особового) страхування, пов'язаним зі страхуванням життя, пенсій, дожиттям до весілля, повноліття та ін.

Ця функція передбачає нагромадження шляхом сплати страховику страхових внесків (премій) впродовж тривалого часу в обсязі страхової суми, визначеної договором.

По закінченні терміну договору страхувальник отримує нагромаджені кошти від страховика.

Якщо під час дії договору трапилась страхова подія, страховик несе повну відповідальність у межах страхової суми (суми, на яку застраховано об'єкт), незалежно від того, яку частку цієї суми встиг сплатити страхувальник (але за умови відсутності заборгованості страхувальника перед страховиком). Саме можливість отримати страхову суму в повному обсязі, навіть після сплати тільки першого внеску, робить громадян зацікавленими у такій формі заощаджень.

Ця функція є досить важливою для пожвавлення інвестиційного процесу.

5. Превентивна (запобіжна, попереджувальна) функція полягає у створенні умов, що забезпечують зниження рівня ризику та збитків, зумовлених цими ризиками. Ця функція зумовлена специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком.

Оскільки страховик бере відповідальність за збитки, зумовлені реалізованим ризиком страхувальника, то він (страховик) зацікавлений у створенні умов для запобігання реалізації ризику, щоб обмежити збитки. У зв'язку з цим страховик стимулює страхувальника (через розмір тарифів на страхові послуги або рівень відшкодування збитків) здійснювати запобіжні заходи щодо можливості виникнення та поширення нещасних випадків, вразливих для життя та здоров'я страхувальників (дотримання правил техніки безпеки, протипожежних заходів, локалізація поширення інфекції тощо), а також умов, що стосуються майнових інтересів страхувальників, пов'язаних із виникненням пожежі, вибуху, руйнації, втрати споживних властивостей товару і т. ін. Описані вище заходи відносять до фінансових преференцій.

Преференції - це пільги, привілеї, переваги.

Фінансові преференції щодо превентивної функції в страхуванні - це надання пільг при сплаті страхових премій тим страхувальникам, які здійснили витрати на запобіжні заходи щодо обмеження умов настання та поширення страхових ризиків (подій).

Окрім фінансових, використовуються правові преференції, зміст яких полягає в тому, що страхове законодавство визначає умови, за яких страховик звільняється від зобов'язань стосовно відшкодування збитків страхувальнику чи застрахованій особі.

Наприклад, страховик не відшкодовує страхової суми у разі: самогубства; перебування потерпілих у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння; навмисного пошкодження чи знищення застрахованого майна та ін. Є законодавчі обмеження щодо прийняття об'єктів до страхового захисту у зв'язку з надзвичайно високим рівнем їх ризику внаслідок невжиття запобіжних заходів, які б обмежували цей рівень.

6. Репресивна функція страхування полягає в спрямуванні зусиль на усунення страхового випадку та обмеження величини збитків, зумовлених страховим випадком. Так, затрати на боротьбу з пожежею, паводком, епідемією тощо, здійснені страхувальником, відшкодовуються страховиком.

7. Інвестиційна функція не належить до основних, але значущість її від цього не зменшується. Ця функція виникає у зв'язку з тим, що обсяг зібраних страховиком страхових премій перевищує обсяг здійснених ним страхових виплат та компенсацій.

Діяльність страховика, пов'язана з розміщенням та управлінням страховими резервами, є за своїм змістом інвестиційною діяльністю страховика. Способи найкращого, з позиції інтересів страховика, розміщення цих грошових засобів - це інвестиційна стратегія страховика. Оскільки власне страхова діяльність не зорієнтована за своєю метою на отримання великих прибутків, її інвестиційна діяльність великою мірою впливає на механізм утримання страховика в низько-прибуткових видах страхування, на фінансову стійкість страхової компенсації та інвестиційний процес національної економіки в цілому.

Законодавство України вводить певні обмеження на способи розміщення тимчасово вільних грошових засобів зі страхових резервів з метою їх безпечності, поворотності, прибутковості та ліквідності.

3. Об'єкти та предмети дослідження науки про страхування

Об'єктом дослідження науки про страхування є способи, форми, методи управління ризиками шляхом акумуляції грошових внесків та розподілу збитків, зумовлених настанням ризикових страхових подій, серед широкого загалу, а також обмеження збитків шляхом запровадження превентивних заходів щодо настання та поширення страхових подій у просторі та часі.

Предметом дослідження страхової науки є виявлення механізмів узгодження інтересів страховиків та страхувальників, які роблять перших зацікавленими в прийнятті ризику до страхування, других - зацікавленими в сплаті страхової премії, яка суттєво не впливає на їхній бюджет, але у разі настання страхового випадку суттєво впливає на зменшення їх втрат.

Завданням будь-якого дослідження є встановлення істини, тобто отримання таких знань про об'єкт, які відображають його сутнісні властивості. Систему наукових знань про шляхи, методи, засоби та інструменти пізнання істини називають методологією науки.

4. Методи дослідження

Страхування як галузь наукових знань використовує як емпіричний рівень пізнання, який ґрунтується на спостереженні та експерименті, де дослідник аналізує об'єкт, не вносячи змін у нього, так і теоретичний рівень, який оперує не самими об'єктами, а ідеальними їх (об'єктів) образами, моделями.

Основними методами, які використовують для теоретичного рівня дослідження страхування, є: аналіз і синтез; абстрагування; узагальнення; індукція та дедукція; гіпотетично-дедуктивний та аксіоматичний методи; оптимізаційне та раціоналістичне моделювання; історичний метод, метод аналогій; економіко-статистичні методи - вибірки, групування, порівняння середніх і відносних величин; метод експертних оцінок; метод кореляції та ін.

Розглянемо деякі з цих методів.

Аналіз - це уявне розчленування об'єкта дослідження на частини (сторони, ознаки, властивості, риси, функції, відношення), вивчення кожної з частин окремо. Недоліком такого методу є необхідність "умертвити" об'єкт. Долається цей недолік шляхом його поєднання з синтезом.

Синтез - це поєднання (уявне) в єдине ціле розчленованих аналізом частин. Уявне (мисленнєве) розчленування та поєднання елементів (складових) об'єкта здійснюється за допомогою абстрактних понять.

Абстрагування - це відволікання від несуттєвих рис, властивостей та відношень об'єкта і зосередження уваги на тих рисах, властивостях і відношеннях, які є суттєвими для вивчення цього процесу чи явища. В результаті абстрагування створюються ідеальні образи реального світу, які завжди бідніші останнього.

Узагальнення - це метод пізнання, за допомогою якого здійснюється сходження від одиничних до особливих і загальних ознак та властивостей певної групи чи класу об'єктів.

Індукція - це метод наукового пізнання, коли на основі відомостей про окремий предмет робиться умовивід про загальне. Наприклад, чим вищий дохід має споживач, тим більший попит він пред'являє на страхові послуги. Оскільки так поводиться досить велика кількість споживачів, є підстави стверджувати, що попит на страхові послуги прямо пропорційно залежить від обсягу доходу.

Дедукція - метод наукового пізнання, коли на основі знань про загальне робиться умовивід про окреме. Наприклад, досвід найбільш розвинених країн світу свідчить про те, що в міру розвитку економіки та зростання рівня добробуту збільшується попит на страхові послуги. На основі цього можна зробити висновок, що в міру наближення рівня економічного розвитку України до країн Заходу попит на страховий захист в Україні підвищуватиметься.

У процесі пізнання індукція і дедукція застосовуються в єдності.

Гіпотетично-дедуктивний метод - метод наукового дослідження, який ґрунтується на висуванні гіпотез про причини явищ, що підлягають дослідженню, та у виведенні з цих гіпотез висновків шляхом дедукції. Якщо одержані результати відповідають усім фактам, наданим у гіпотезі, то гіпотеза визнається достовірним знанням.

Аксіоматичний метод -метод побудови наукової теорії, за яким деякі судження приймаються як аксіоми, які не потребують доведення, а всі інші умовиводи робляться з цих аксіом за певним логічними правилами. Необхідною умовою знання, здобутого за таким методом, є внутрішня несуперечливість. Але вона є свідченням того, що теорія правильно побудована, а не того, що вона істинна.

Історичний підхід до аналізу страхової діяльності дає можливість прослідкувати історичний процес розвитку потреб у страховому захисті та можливості задоволення цих потреб, зумовлених технологічним способом виробництва, який відповідає певному етапу історичного розвитку.

Моделювання - це опосередкований метод наукового дослідження, де оригінальний об'єкт аналізу замінюється ідеальним, моделлю, яка існує у відповідній знаковій формі та функціонує за законами логіки, яка відображає реальні процеси матеріального світу.

Моделі - це формалізований опис економічного явища чи процесу, структура якого визначається як об'єктивними властивостями об'єкта дослідження, так і суб'єктивним цільовим характером самого дослідження.

Розглянемо декілька видів моделей залежно від припущення, на якому вони ґрунтуються.

Граничні моделі ґрунтуються на дослідженні впливу нескінченно малої зміни одного змінного чинника на результат. Наприклад, поведінка споживача стосовно впливу її на обсяг попиту досліджується за умови зміни ціни страхової послуги на одну одиницю.

Рівноважні моделі - метод пізнання, який ґрунтується на припущенні, що ринковій системі, як і її складовим, природно притаманна рівновага, яка, звичайно, може порушуватись, але й самовідновлюватись. Наприклад, ціна на страхову послугу на певному ринку може піднятися вище рівноважного рівня. За цих умов утвориться надлишок пропозиції. Для відновлення рівноваги попиту та пропозиції на цьому ринку благ необхідно, щоб ціна знизилась до попереднього рівня.

Раціоналістичні моделі - метод пізнання, який ґрунтується на припущенні, що всі економічні суб'єкти діють раціонально. В основі раціональних дій економічного суб'єкта лежить критерій "затрати - вигоди". Вважається, що суб'єкт діє раціонально тільки тоді, коли вигоди перевищують затрати.

Оптимізаційні моделі - метод пізнання, який ґрунтується на припущенні про оптимальну поведінку економічних суб'єктів. Найчастіше оптимальній відповідає поведінка, результатом якої є досягнення найвищого результату за заданих затрат або досягнення заданого результату за мінімальних витрат ресурсів.

Переважна більшість моделей застосовує припущення "за інших рівних (незмінних) умов". Таке припущення, безумовно, суперечить дійсності, але воно і необхідне, і можливе як сходинка в процесі пізнання. Повніше знання вимагає інформації про те, що буде з об'єктом, якщо "незмінні умови" почнуть змінюватись. Але це вже наступні сходинки пізнавального процесу.

Серед економіко-статистичних методів широко застосовується в страхуванні метод кореляції.

Кореляція - це ступінь лінійної залежності (прямої, оберненої чи випадкової) двох змінних, яка визначається через коефіцієнт кореляції (г)

де х та у - відхилення від середніх значень обох змінних.

Закон великих чисел. Його використання проілюструємо умовним прикладом. Нехай 40-річний чоловік страхує життя на 20 років. Чи проживе він ще 20 років, напевно не знають ні сам страхувальник, ні страховик, у якого він застрахував своє життя. Але закон великих чисел дає підстави стверджувати, що зі 100 тис. здорових 40-річних чоловіків до 60 років доживе певна кількість, яка буде відрізнятися для різних країн одного історичного періоду та для різних історичних періодів однієї країни.

5. Теоретичні основи науки страхування

Наука "страхування" ґрунтується на використанні низки теорій: корисності; витрат виробництва; альтернативних витрат; попиту і пропозицій; суспільного вибору; ризику; ігор; імовірності; демографії; математичної статистики і т. ін.

Теорія корисності використовується для пояснення поведінки страхувальника стосовно того, чи передавати йому ризик страховику чи утриматись від цієї дії. Якщо, наприклад, суб'єкт хоче застрахувати свою квартиру вартістю в 100 тис. грн від пожежі строком на 1 рік, він повинен сплатити страхову премію страховику в розмірі 500 грн. Припустимо, ймовірність того, що його квартира згорить, дорівнює 0,987, а ймовірність того, що вона не згорить, - 0,013, Якщо страхова подія не настане (а вірогідність цього досить висока), страхувальник втрачає 500 грн. Якщо страхова подія настане, він отримає компенсацію 100 тис. грн.

Чому ж все-таки страхувальник погоджується страхувати квартиру від вогню за такої незначної вірогідності настання страхового випадку? Справа в тому, що у разі ненастання страхового випадку 500 грн для страхувальника будуть оцінені ним як плата за спокій у зв'язку з тим, що у разі настання страхової події його збитки будуть відшкодовані.

Наведена вище аргументація потенційного страхувальника ґрунтується на законі спадної корисності, згідно з яким найвигіднішим економічно є сталий дохід. Це означає, що задоволення від можливого відшкодування втрат, зумовлених пожежею, значно більше від того задоволення, яке страхувальник втрачає, сплачуючи страхову премію й не отримуючи відшкодування.

Теорія затрат виробництва використовується для підрахунку собівартості та дохідності різних видів страхування. Але в страхуванні використання цієї теорії має специфіку, пов'язану з тим, що собівартість страхового захисту визначається на основі ймовірності, яка виводиться з рядків динаміки статистичних показників про кількість страхових подій у певній статистичній сукупності.

Теорія альтернативних затрат використовується для визначення обсягу попиту на страхові послуги. Як і для будь-якого іншого товару, попит на страхові послуги перебуває в оберненій залежності від ціни. Це означає, що функція попиту на страховий захист має спадний характер. Економічний суб'єкт має можливість обмежити свій ризик не тільки страхуванням у страховій компанії, а й альтернативними засобами, до яких належать:

1) самострахування у формах:

- відмови від участі у високо ризикових проектах;

- формування власних (децентралізованих) резервних фондів у матеріально-речовій чи грошовій формах;

2) формування страхових фондів різними структурами у грошовій формі, наприклад, механізм хеджування на біржовому ринку;

3) формування централізованих державних резервів.

Усі перераховані форми самозахисту не є власне страховою підприємницькою діяльністю. Це означає, що зміна способу страхового захисту передбачає необхідність виходу економічного суб'єкта зі страхового ринку. Але суб'єкт не завжди може реалізувати це право у зв'язку з тим, що, у реальній практиці можливе також примусове (обов'язкове) страхування, яке може мати теж два види:

- примус страхувати об'єкт за відсутності вільного вибору страховика;

- примус страхувати об'єкт за умови наявності вільного вибору страховика.

Щодо страхування життя та пенсій, то мірою альтернативної вартості під час вибору потенційного страхувальника стосовно того, страхувати зазначені вище об'єкти чи відмовитись від їх страхування, є ставка банківського процента.

Ми розглянули застосування альтернативної теорії затрат з позиції попиту (страхувальника). Для того щоб страхування відбувалося, необхідна згода страховика взяти на себе страховий ризик. Прийняття рішення страховиком теж ґрунтується на теорії альтернативних затрат. Якщо страхова діяльність страховика з урахуванням його інвестиційної діяльності буде забезпечувати рівень прибутку, який страховик вважатиме достатнім для того, щоб залишитись у цій галузі, він буде продовжувати страхову діяльність, якщо ні - залишить її й перейде в іншу.

Теорію попиту та пропозиції застосовують для аналізу структури страхового ринку на основі зіставлення привабливості тих чи інших видів страхових послуг для страховика і страхувальника залежно від ціни цих послуг.

Якщо одні види страхування забезпечують високу прибутковість, а інші - низьку, то пропозиція з боку страховиків на низькоприбуткові послуги зменшиться. Бажаючі все-таки застрахувати їх змушені будуть платити вищу ціну (премію), аби отримати страхову послугу. Це зробить умови страхування більш привабливими для страховика, внаслідок чого він збільшить пропозицію.

Теорія суспільного вибору використовується для визначення критерію поділу страхування на обов'язкове державне та добровільне, а також для розподілу функцій між ринком і державою в страховій галузі.

Теорія ймовірності використовується для визначення вірогідності настання страхового випадку, визначення можливого інтервалу змін показників з певною мірою вірогідності тощо.

Теорія математичної статистики використовується для розрахунку ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів, а також для розрахунку дохідності (збитковості) та ін.

Теорія ризику з використанням теорії ігор застосовується для визначення поведінки економічних суб'єктів в умовах невизначеності.

Демографічні процеси є основоположними при здійсненні страхування життя та пенсій.

Размещено на Allbest.ru