Основи здійснення міжнародних розрахунків в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

міжнародний розрахунок документарний конвенція

Вступ

Розділ 1. Суть, міжнародних розрахунків

1.1 Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

1.2 Види, суб'єкти та підходи до класифікації міжнародних розрахунків

1.3 Забезпечення міжнародних розрахунків

Розділ 2. Форми міжнародних розрахунків

2.1 Документарні міжнародні розрахунки

2.2 Недокументарні міжнародні розрахунки

Розділ 3. Правова основа міжнародних розрахунків

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність вибраної теми полягає в тому, що в сучасних умовах активна участь України в міжнародній торгівлі пов'язана із значними перевагами: воно дозволяє ефективніше використовувати наявні в країні ресурси, залучитися до світових досягнень науки і техніки, а також повно і різноманітно задовольняти потреби населення. В зв'язку з цим значний інтерес представляє вивчення форм міжнародних розрахунків вживаних при експорті і імпорті товарів, як їх переваг, так і недоліків. Особливу значущість ці питання мають для України і інших країн, орієнтованих на активну участь в міжнародній торгівлі товарами та послугами. Міжнародні розрахунки охоплюють розрахунки по зовнішній торгівлі товарами і послугами, а також некомерційними операціями, кредитами і руху капіталів між країнами.

Метою даної курсової роботи є дослідження теоретичних та методичних основ здійснення міжнародних розрахунків в Україні.

Завданням даної курсової роботи є:

1) визначення сутності міжнародних розрахунків та їх особливостей;

2) виокремлення видів, суб'єктів та підходів до класифікації міжнародних розрахунків;

3) визначення забезпечення банківських міжнародних розрахунків;

4) дослідження економічних основ та етапів здійснення міжнародних розрахунків, а також дослідження механізмів проведення даних розрахунків;

5) проведення аналізу міжнародних розрахунків України та виявлення переваг та недоліків у здійсненні цих розрахунків.

Об'єктом дослідження є економічні відносини, які виникають при здійсненні міжнародних розрахунків. Предметом є сам механізм здійснення міжнародних розрахунків.

Також в даній курсовій роботі були використані різні методи дослідження. Метод аналізу був використаний при дослідженні підходів до визначення терміну міжнародні розрахунки. При вивченні окремо міжнародних розрахунків в системі загальноекономічних відносин був використаний дедуктивний метод. Основними методами при аналізі міжнародних розрахунків стали економіко-математичний та статистичний методи.

Для розкриття мети та завдань даної курсової роботи використовувались тематичні розробки таких авторів як: Дзюблюк Н. Д., Петрук О. М., Руденко Л. В., Савлук М. І., Шелудько Н. М., Кривов'яз Т. В. та інші.



Розділ 1. Суть, міжнародних розрахунків

1.1 Сутність міжнародних розрахунків та їх особливості

Т.В. Кривов'яз у своїй праці дає наступне визначення міжнародних розрахунків «Із організаційно технічного погляду, міжнародні розрахунки - це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності різних країн» [1, 615].

Згідно визначення О.В. Дзюблюка «Міжнародні розрахунки - це операції, пов'язані з платежами за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між економічними суб'єктами різних країн. Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводяться відкриттям рахунків лоро і ностро» [2, 511].

Петрук О.М. в свою чергу зазначає «Розрахунки в міжнародній торгівлі -- це регулювання платежів за грошовими зобов'язаннями та вимогами, що виникають між юридичними особами та громадянами різних країн на підставі економічних, політичних, науково-технічних, культурних та інших відносин» [3, 338]

Визначення міжнародного розрахунку зазначають також такі автори, як: О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька, О. В Боршкевич, В. Б. Гордон, О. Ю. Русалова та А. В. Тимофеєв «Міжнародні розрахунки та валютні операції» , яке звучить наступним чином: «Міжнародні розрахунки -- це грошові розрахунки між установами, підприємствами, банками та окремими особами, пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей та послуг у міжнародному обороті. Основою для проведення міжнародних розрахунків є зовнішня торгівля, оскільки насамперед у ній виявляється відносно відокремлена форма руху вартостей у міжнародному обороті через розбіжності в часі виробництва, реалізації та оплаті товарів, а також завдяки територіальній розрізненості ринків збуту. Міжнародні розрахунки здійснюються банківськими установами. У зв'язку з цим з організаційно-технічного погляду міжнародні розрахунки -- це регулювання платежів за грошовими вимогами і зобов'язаннями, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності» [4, 156].

Міжнародні розрахунки за Т. В. Кривов'язом визначаються, як «взаємні грошові платежі за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між державами, установами, підприємствами, банками і окремими особами різних країн, на основі руху товарно-матеріальних цінностей і послуг і міжнародному обороті» [5, 218].

Специфікою міжнародних розрахунків, як зазначає О. В. Дзюблюк є те, що «продаж товарів іноземному покупцю чи купівля товарів в іноземного продавця порівняно з торгівлею на внутрішньому ринку пов'язані з додатковими і підвищеними ризиками. Це зумовлено тим, що покупець має менше можливостей оцінювати надійність іноземного постачальника, ніж продавця у своїй країні, а при недотриманні умов угоди його можливості притягнути партнера до відповідальності також обмежені» [2, 552].

Наступні особливості міжнародних розрахунків зазначає Т. В. Кривов'яз:

По-перше, такі міжнародні розрахунки, відмінно від внутрішніх регулюються ще й законодавчими актами, а не тільки національними нормативними, також міжнародними законами та безпосередньо банківськими правилами і звичаями які мають змогу регулювати окремі способи та форми міжнародних розрахунків, визначають учасників та характер їх взаємин в розрахункових операціях.

По-друге, такі міжнародні розрахунки можна здійснювати у різних валютах. Тому, здебільшого, на їх ефективність впливає і динаміка валютних курсів. З іншої сторони, досить нормальне функціонування таких міжнародних товарно-грошових відносин може досягатись тільки за умови вільного обміну своєї національної валюти на валюту безпосередньо інших країн, безперешкодний рух грошей.

По-третє, особливість міжнародних розрахунків є те, що держава в країнах з частково конвертованою валютою використовує так звані валютні обмеження (це адміністративна або законодавча заборона, регламентації і лімітування операцій нерезидентів і резидентів з валютою та всіма іншими валютними цінностями). Одними з основних причин валютних обмежень являються: тиск зовнішньої заборгованості, нестача валюти, розбіжності в платіжних балансах. Головною метою їх введення є -- зосередження всіх валютних цінностей у руках самої держави, а також вирівнювання балансу платіжного і підтримання валютного курсу безпосередньо національної грошової одиниці. При цьому застосовують різні форми валютних обмежень залежно від їх внутрішньої структури і змісту:

1) виручки експортера блокується від продажу товарів у даній країні, обмежуються можливості розпоряджатися цими коштами;

2) обов'язковий продаж безпосередньо валютної виручки експортерів частково або повністю центральному і/або уповноваженому банку;

3) обмеження продажу імпортерам іноземної валюти (тільки якщо є дозвіл будь-яких установ);

4) заборона оплачувати деякі товари імпортеру іноземною валютою;

5) регулювання строків платежів за експорт та імпортом.

С. В. Голова у своїй праці зазначає, що більша частина міжнародних розрахунків опосередковує міжнародні торговельні відносини. Торговельна міжнародна операція починається безпосередньо з продажу товару імпортеру експортером. Процес продажу представляє собою обмін будь-яких товарів на грошовий еквівалент. З юридичної точки зору торгівля -- це акт, при здійсненні якого власність (товар) передається від однієї сторони (продавцем) до іншої (покупцю) в обмін на грошову вартість. Беручи відому формулу товарного обігу К. Маркса за основу: «товар -- гроші -- товар», можна зазначити, що, з одного боку, дані розрахунки є підсумковим етапом у виробничо-збутовому процесі, в ході якого може відбуватися громадське визнання корисності продукції, відшкодовуються витрати на її ж виробництво, а також розподіляється і створюється дохід. З іншого боку, розрахунки являються лише початковим етапом наступного виробничого циклу, безпосередньою передумовою відтворення. Нормальному кругообігу коштів сприяє ефективна організація розрахунків, створює умови для безперебійної реалізації продукції. Також, стан міжнародних розрахунків залежить від цілого комплексу чинників, до яких належать: «позиція країни на товарних та грошових ринках; політичні та економічні відносини між країнами; ступінь використання та ефективність державних заходів при зовнішньоекономічного регулювання; умови зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод; міжнародні торговельні правила та звичаї; валютне законодавство; різниця в темпах інфляції в окремих країнах; регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів; стан платіжних балансів; банківська практика; конвертованість валют».

За Д. М. Михайловим визначено, що: «У багатьох підручниках до особливостей міжнародних розрахунків відносять їх документарний характер. Це досить хибне уявлення, оскільки багато країн світу вже давно використовують як документарні, так і не документарні форми розрахунків.

При цьому за останні кілька років значно зросла популярність не документарних розрахунків через їх простоту і дешевизну. У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають не документарні форми розрахунків» [6, 96].

Документарні форми поширені при розрахунках з деякими країнами Східної Європи, а також країнами третього світу. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик непостачання товару або неплатежу. В українській зовнішньоторговельній практиці широко використовуються документарні форми розрахунків. Зокрема, документарні акредитиви при операціях імпорту використовуються в розрахунках з такими партнерами, як Західна Європа, Японія та Північна Америка, тобто з країнами розвинутими, які враховують підвищений ризик країни -- України -- і досить низьку платоспроможність саме українських імпортерів. Українські підприємства при експортних операціях, а також банки використовують акредитиви в розрахунках з країнами саме третього світу, платоспроможність яких оцінюється досить низько. В той же час багато українських підприємств достатньо успішно використовують і не документарні форми розрахунків».

Наприклад, такі автори О.І. Береславська, О.М. Наконечний, М.Г. Пясецька, О.В. Боршкевич, В.Б. Гордон, О.Ю. Русалова та А.В. Тимофеєв зазначають, що «основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Усі вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів. При цьому провідна роль у міжнародних розрахунках належить банкам» [4, 237].

В свою чергу, Т. В. Кривов'яз зазначає: «Міжнародна, або зовнішньоекономічна, банківська діяльність, названа бенкінгом, містить такі елементи:іноземні організаційні одиниці банку; міжнародні кореспондентські відносини; банківські валютні перекази; принципи міжнародних банківських розрахунків і кредитів; інші міжнародні банківські послуги. Основні суб'єкти міжнародних розрахунків вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежу, для покупця це, насамперед, забезпечення виконання угоди поставки, тоді як для продавця це, передусім, отримання платежу в установлений термін» [1, 269].

За класифікацією Коцовської, В.Д. Ричаківської, Г.В. Табачука: «Основними суб'єктами міжнародних розрахунків є експортери та імпортери, а також банки, що їх обслуговують. Так, для раціонального і своєчасного здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції у різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів» [7, 331].

1.2 Види, суб'єкти та підходи до класифікації міжнародних розрахунків

Попович О.В. у своїй статті каже про те, що сьогодні виділяють дві групи розрахунків: торгові та неторгові.

Розрахунки по міжнародним торговим контрактам найбільш складні і вимагають щонайменше високої кваліфікації працівників банку. Від того, яку умову і форму розрахунків вибрали, залежить гарантія і швидкість отримання платежу, суми витрат, пов'язаних з проведенням через банки операцій. Тому зовнішньоторговельні партнери при переговорах узгоджують деталі всіх умов платежу, а потім фіксують такі умови у контракті. Також даний автор виділяє особливості та переваги міжнародних розрахунків:

Міжнародні розрахунки мають свої переваги та особливості:

1) На противагу внутрішніх регулюються не лише національними нормативними та законодавчими актами, а й міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями;

2) Здійснюються в різних валютах, тому, з одного боку, на їх ефективність впливає динаміка валютних курсів, з другого - нормальне функціонування міжнародних торгово-грошових відносин можливе лише за умови вільного обміну національної валюти на інші, тобто за умови конвертованості валюти;

3) У країнах з частково конвертованою валютою держава використовує певні валютні обмеження, що безпосередньо впливають на зовнішньоторговельні розрахунки[8].

Шелудько Н. М. зазначає, що «Розрахунки здійснюються через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свій закордонний апарат та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям кореспондентських рахунків «лоро» (іноземних банків у даному банку) та «ностро» (даного банку в іноземних) [9, 332].

Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення використаних коштів». В свою чергу, М.І. Савлук визначив: «Форми розрахунків -- це врегульовані законодавством країн-учасниць способи виконання грошових зобов'язань за зовнішньоторговельним контрактом. При цьому порядок здійснення форм міжнародних розрахунків також регулюється міжнародними документами, які розробляються спеціально створеними організаціями -- Міжнародною торговельною палатою, Комісією з права міжнародної торгівлі ООН тощо. Форми міжнародних розрахунків умовно поділяються на документарні (акредитиви, інкасо) і недокументарні (платіж на відкритий рахунок, авансові платежі, банківський переказ, векселі та чеки)» [10, 266].

Петрук О. М. зазначає «У міжнародній практиці торгових відносин існує декілька варіантів форм розрахунків, які відрізняються один від одного в залежності від ступеня довіри торгових партнерів, а також від тієї ролі, яку покликані в кожному конкретному випадку відігравати банки в розрахунках між продавцем і покупцем. Основними формами розрахунків з фірмами і організаціями західних країн є акредитив, інкасо, банківський переказ, розрахунки чеками. Разом із тим кожна із вказаних форм має декілька різновидів» [11, 214].

Такий механізм дозволяє здійснювати міжнародні розрахунки через банки-кореспонденти шляхом зарахування зустрічних вимог та зобов'язань.

Комерційний банк здійснює міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів (організацій і підприємств), які є учасниками зовнішньоекономічної діяльності, в трьох загальноприйнятих формах: банківський переказ, інкасо, акредитив. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоторговельним контрактом, визначається за згодою сторін і фіксується у розділі «Умови платежу зовнішньоторговельного контракту.

Також Петрук О. М визначив: «форми міжнародних розрахунків, що застосовуються, відрізняються за ступенем участі комерційних банків в їх проведенні: мінімальна частка участі банків при банківському переказі (виконання платіжного доручення клієнта), більш значна -- по інкасо (контроль за передачею, пересиланням товаророзпорядчих документів і видачею їх платнику у відповідності з інструкціями довірителя) і максимальна частка участі банків при акредитиві (пред'явлення бенефіціару платіжного зобов'язання, яке реалізується при виконанні останнім основних умов, що містяться в акредитиві). Відповідно зростає забезпечення платежу для експортера: мінімально -- при банківському переказі за фактично поставлений товар, максимально -- при акредитиві, який є грошовою гарантією оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив. Як і інші форми міжнародних розрахунків, банківські перекази проводяться в безготівковій формі, тобто платіжними дорученнями, що адресовані одним банком іншому (іноді за допомогою банківських чеків або інших платіжних документів)» [11, 318-319].

1.3 Забезпечення міжнародних розрахунків

В свою чергу М.І. Савлук визначав, що «Для своєчасного і раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки відкривають і підтримують необхідні валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів і проводять політику диверсифікації своїх валютних резервів. При цьому діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків регулюється, з одного боку, їх національним законодавством, а з іншого -- правилами та звичаями, що склалися у світі, окремими міжбанківськими угодами [10, 263-264].

У практиці міжнародних розрахунків існує три способи платежу:

1) платіж готівкою;

2) авансовий платіж;

3) платіж у кредит.

Платіж готівкою здійснюється через банк під час передання продавцем товаророзпорядчих документів або самого товару покупцю. Це означає, що товар повністю оплачується від моменту його готовності до експорту до моменту його переходу в розпорядження покупця».

На сьогодні в міжнародних розрахунках готівкові платежі практично не використовуються, так як це досить незручний спосіб платежу.

В роботі даного автора також визначено, що: «Авансові перерахунки як спосіб платежу передбачають виплату покупцем погоджених у контракті сум до передання товаророзпорядчих документів і самого товару в розпорядження покупця. Здебільшого такі перерахунки здійснюються під час і навіть до початку виконання замовлення. Авансовий платіж відіграє подвійну роль. З одного боку, авансом імпортер кредитує експортера, а з іншого -- забезпечує виконання зобов'язань, узятих імпортером за контрактом. Якщо після виконання замовлення покупець відмовляється від приймання цього товару, експортер може використати аванс для відшкодування своїх збитків» Аванс можна надаватися як в грошовій так і товарній формах. У товарній формі аванс передбачає надання замовником-імпортером комплектуючих і сировини, які необхідні для виконання замовлення. У грошовій формі аванс визначається у відсотках до вартості контрактного замовлення[10, 264-265].

У міжнародній торгівлі аванси здебільшого надаються:

1) великим фірмам, що добре себе зарекомендували;

2) при поставках товарів, які вимагають більш тривалого виробництва і

виконуються безпосередньо за індивідуальними специфікаціями;

3) при поставках товарів - дефіцитів, коли аванс являється заставою того, що дефіцитний товар буде поставлений саме цьому покупцю».

Кредитний спосіб платежу означає, що покупець оплачує тільки ту суму, яка обумовлена в контракті, через певний час після поставки товару, тобто продавець надає покупцю комерційний (товарний) кредит. Так як цей кредит надається однією фірмою будь-якій іншій, то такий кредит називають ще фірмовим товарним кредитом.

Кредити надаються на короткі і більш тривалі періоди. Сплату відсотків покупцем товару передбачає користування кредитом. У контракті завжди обумовлюються:

1) вартість кредиту, що вимірюється у річних відсотках;

2) строк погашення кредиту;

3) строк користування кредиту;

4) пільговий період, за якого по кредиту не сплачуються відсотки.

Дослідження валютно-фінансових умов у зовнішньоторговельних контрактах показали, що важливим при проведенні торговельних операцій є правильний вибір форми розрахунків, оскільки він контрагентам дає змогу зменшувати ризики і витрати невиконання протилежною стороною своїх зобов'язань за контрактом.

Міжнародні розрахунки являють собою цілком самостійну систему, яка пов'язана з рухом між країнами товарно-матеріальних цінностей та грошей і яка має певні особливості.

Конвертованість валют в момент руху товарів, послуг ніби розмиває національні кордони, переміщення капіталу в масштабах світового ринку. Так, експортеру, що реалізує продукцію за кордон з оплатою у валюті імпортера або валюті третіх країн, конвертованість валют забезпечує можливість безперебійного перетворення одержаної виручки у власну національну валюту для підтримання нормального кругообігу його коштів усередині країни. Аналогічно вирішується проблема розрахунків для імпорту товарів, які підлягають оплаті в іноземній валюті: через механізм конвертації здійснюється обмін національної валюти імпортера на потрібні інвалютні кошти платежу.

Згідно з авторами: Коцовська, В. Д. Ричаківська, Г. В. Табачук «Значна частина поточних торговельних валютних операцій в іноземній валюті пов'язана з обслуговуванням зовнішньоекономічної діяльності резидентів, зокрема з розрахунками за експорт-імпорт товарів (робіт, послуг). Порядок проведення таких розрахунків регламентується законодавством країни, а також міжнародними правилами оформлення та оплати платіжних документів [7, 337].

Валюта розрахунків та форма розрахунків за експортно-імпортними операціями визначаються сторонами самостійно і фіксуються в умовах договору. Зовнішньоекономічні розрахунки за строками проведення платежів поділяються на негайні та платежі у кредит. Під платежем у кредит розуміють кредит, який експортер або імпортер надають один одному у вигляді відстрочки платежу або попередньої оплати (авансового платежу)».

Розрахунки за імпортними-експортними операціями між юридичними особами-нерезидентами України та безпосередньо резидентами України проводяться саме через кореспондентські рахунки банків-нерезидентів, які відкриті в уповноважених банках України у валюті гривні, а також через рахунки у гривні, які відкриваються постійним представництвам нерезидентів в Україні відповідно до ліцензій Національного банку України.



Розділ 2. Форми міжнародних розрахунків

Форми міжнародних розрахунків, що застосовуються у міжнародній практиці, подібні до тих, які мають місце у внутрішньоекономічних розрахунках. Це інкасо, акредитив, банківські перекази. Інкасова форма міжнародних розрахунків здійснюється відповідно до Уніфікованих правил по інкасо/ERI, що видані Міжнародною торговою палатою. Ділиться на інкасо з попереднім акцентом документів та інкасо з негайною оплатою. З метою гарантії та прискорення платежу часто розрахунки здійснюються телеграфом.

Акредитивна форма розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів/ERA 500. Документарний акредитив пов'язаний із представленням товарних документів, за якими банк бере на себе зобов'язання провести за дорученням імпортера оплату товарних документів експортеру чи акцептувати тратту.

Якщо ці стандартизовані процедури не використовуються, то зовнішньоторгові партнери можуть домовитися про "недокументарні платіжні угоди"; такими, наприклад, є:

- попередня оплата (завдаток): оплата при видачі доручення;

- авансовий платіж до або під час поставки;

- чистий платіж (clean payment);

- оплата з відстроченим терміном платежу (deferred payment).

Авансові платежі або оплата вже отриманого товару здійснюються шляхом банківського переказу валюти імпортером експортеру. Ці перекази часто поєднуються з іншими формами міжнародних розрахунків з гарантією банку, який у випадку несплати вартості товару імпортером здійснює платіж проти товаророзпорядчих документів, одержаних від експортера. Використання банківських переказів сприяє прискоренню та спрощенню міжнародних розрахунків. Коли розрахунки ведуться з використанням відкритого рахунку, товар постачається на умовах його наступної оплати, а належна сума заноситься імпортером на рахунок експортера.

2.1 Документарні міжнародні розрахунки

Акредитив (лат. accreditivus - довірчий) - це документ, який містить грошове зобов'язання, відповідно до якого банк, що відкрив акредитив за дорученням клієнта (платника) і згідно з його вказівками (банк-емітент), зобов'язується провести платіж у разі подання одержувачем коштів або зазначеною ним особою (одержувач коштів, бенефіціар) документів і виконання інших умов, передбачених акредитивом.

Бенефіціар (від фр. benefice - прибуток, користь) особа, на користь якої банк-емітент відкриває документарний аккредитив.

Акредитив, який використовується при розрахунках за зовнішньоторговельними операціями, незалежно від того, як він названий і позначений (документарний акредитив, акредитив, акредитивний лист тощо), являє собою одностороннє, умовне, грошове зобов'язання банку, видане ним за дорученням клієнта-наказодавця акредитиву (імпортера) на користь його контрагента за контрактом - бенефіціара (експортера). Банк, що відкрив акредитив (банк-емітент), повинен або здійснити бенефіціару платіж (негайно або з розстрочкою), або акцептувати тратти бенефіціара й оплатити їх у строк, або уповноважити інший банк здійснити такі платежі, акцепт чи негоціацію тратт бенефіціара за умови подання бенефіціаром документів, передбачених в акредитиві, і при виконанні інших умов акредитива.[130]

Функції, що виконує документарний аккредитив

- розрахункова, оскільки акредитив є формою міжнародних розрахунків це його головна функція.

захисна, специфіка здійснення розрахунків за допомогою акредитиву забезпечує захист від можливих ризиків, що існують у міжнародній торгівлі, як продавця, та і покупця.

- кредитна, оскільки зобов'язання банку покупця здійснити платіж полегшує продавцеві одержанні від свого банку кредиту.

У світовій торгівлі за допомогою акредитиву здійснюється до 80% платежів. Це пов'язано з тим, що документарний акредитив є найменш ризикованим та найбільш дійовим інструментом забезпечення платежів. У країнах, де контролюється зовнішня торгівля, застосування акредитиву часто є необхідною умовою для здійснення експортно-імпортних операцій.

Сутність акредитиву полягає в одержуванні продавцем твердих гарантій платежу, а покупцем - повноцінних прав на відвантажений товар. Це можливо, коли гроші перераховуються платником лише при виконанні його контрагентом визначених умов, що і створює переваги, які має продавець, який домовився з покупцем щодо акредитивної форми оплати. Тому акредитив часто розглядається не тільки як форма розрахунків, але і як своєрідне забезпечення платежу за товари (роботи, послуги).

Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів, розроблених Міжнародною торговельною палатою, до яких приєдналися понад 160 країн світу, серед них - Україна. Уніфіковані правила визначають основні поняття та види акредитивів, способи та порядок застосування, обов'язки та відповідальність банків, вимоги до документів, що подаються разом з акредитивом, а тому в кожний документарний акредитив обов'язково включається застереження, що Правила є невід'ємною складовою частиною такого акредитиву.

В Україні використання акредитива в міжнародних розрахунках регулюється "Положенням про порядок здійснення уповноваженими банками операцій за документарними акредитивами в розрахунках за зовнішньоекономічними операціями".

У розрахунках при акредитивній формі беруть участь:

- імпортер, який звертається до банку з проханням про відкриття акредитива;

- банк-емітент, який відкриває акредитив за дорученням клієнта;

- авізуючий банк, якому доручається інформувати експортера про відкриття в його користь акредитива і передати його текст, засвідчивши його оригінал;

- бенефіціар-експортер, якому адресовано акредитив і на користь якого буде здійснено платіж.

Процедура здійснення акредитивної операції поділяється на три фази.

1 фаза. Угода про відкриття акредитива. Розглядається пропозиція щодо умов поставки товару. Експортер надає потенційному покупцеві свою пропозицію і під час переговорів з покупцем обговорює умови акредитива.

2 фаза. Доручення на відкриття акредитива. Ця фаза пов'язана з підписанням умов поставки товару та його оплати. Імпортер дає експортеру замовлення на поставку товару, відповідно підписавши договір з купівлі-продажу. Водночас він дає своєму банку доручення на відкриття акредитива.

3 фаза. Використання акредитива. Експортер відвантажує замовлений товар і надає банку документи на оплату [12].

Розрахунки акредитивами здійснюються за схемою, яка наведена на рис. 1

Рис. 1. Схема розрахунку за документарним аккредитивом [13]

Інкасо (італ. - виручка, виторг) є банківською розрахунковою операцією, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта (експортера) отримує на підставі розрахункових документів належні клієнтові кошти від платника (імпортера) за відвантажені на адресу імпортера товари і зараховує ці кошти на рахунок клієнта-експортера у себе в банку.

Застосування інкасової форми розрахунків регулюється "Уніфікованими правилами щодо інкасо" ухваленими в 1978 р. Міжнародною торговельною палатою, які розроблені Міжнародною торговельною палатою у Парижі (зараз діє редакція 1996 р., публікація № 522). УПІ регулюють основні права та обов'язки учасників інкасо, визначають види інкасо, порядок подання документів до оплати та здійснення оплати, акцепту, повідомлення про проведення платежу, акцепту або про неплатіж та інші питання. До УПІ приєдналась більшість країн світу, в тому числі й Україна.

Суть операції полягає в тому, що продавець надає до свого банку документи з інкасовими інструкціями (інструкції для банку покупця, як діяти після отримання документів) для відправки до банку покупця, який після отримання документів передає їх покупцю проти платежу, акцепту векселя або на інших умовах, які вказані в інкасових інструкціях.

Інкасо являє собою тільки інкасування паперів, і банк не гарантує оплату коштів експортеру за відвантажений товар чи надані послуги.

Експортер, щоб зменшити ризик несплати при цій формі, повинен вимагати надання імпортером гарантії платежу, яку видає банк, тобто банківської гарантії.

При розрахунках за допомогою інкасо, на відміну від документарних акредитивів, банки, які беруть участь у розрахунках, не перевіряють отримані документи, а тільки перевіряють за зовнішнім виглядом їх комплектність і відповідність отриманим інкасовим інструкціям.

Залежно від наданих документів, за якими здійснюються розрахунки, розрізняють чисте та документарне інкасо.

Чисте інкасо - це стягнення платежу за фінансовими документами, які не супроводжуються комерційними документами і здійснюється на основі фінансових документів: чеків, векселів, платіжних розписок.

Документарне інкасо - інкасо, за якого платіж чи акцепт переказного векселя здійснюються при наданні рахунків, відвантажувальних документів, документів про право власності або інших документів, що підтверджують підставу платежу чи акцепту векселя (комерційні документи); при наданні зазначених документів і виписаних на їх підставі переказних векселів або інших фінансових документів. До складу документів можуть входити: термінова тратта або тратта на пред'явника; коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури; свідоцтво про походження; страхові поліси або сертифікати. У практиці міжнародних розрахунків частіше використовують документарне інкасо.

Учасниками інкасової операції є :

- довіритель (експортер, трасант) (англ. - principal), який доручає здійснення операцій з інкасо своєму банку. Трасанта також називають принципалом, тобто одержувачем коштів;

- банк-ремітент (англ. - remiting bank), якому довіритель доручає здійснення операції інкасо;

- інкасуючий банк (англ. - collecting bank) - будь-який інший банк, який бере участь в операції щодо виконання інкасового доручення. Цей банк подає документи платнику і одержує платіж або акцепт;

- представляючий банк (англ. - presenting bank) - банк, що інкасує, який здійснює представлення платникові;

- платник-організація (імпортер, трасат) (англ. - drawee), якій подає документи відповідно до інкасового доручення. Тобто сторона, що здійснює платіж або акцепт за отриманий товар.

Здійснення документарного інкасо умовно поділяють на три фази.

Фаза 1. Домовленість про умови інкасо. Експортер визначає у своїй пропозиції умови платежу або узгоджує їх з покупцем у контракті на купівлю-продаж.

Фаза 2. Видача інкасового доручення та надання документів.

Після укладення зовнішньоекономічного договору продавець відвантажує замовлений товар або безпосередньо на адресу покупця або на адресу посередника. Одночасно він складає всі необхідні документи (рахунок-фактуру, коносамент, страховий сертифікат, свідоцтво про походження товару та ін.) і відправляє їх разом з інкасовим дорученням своєму банкові (банку-ремітенту). Банк-ремітент передає документи з необхідними інструкціями інкасуючому банкові.

Фаза 3. Подання документів платнику.

Інкасуючий банк інформує покупця про надходження документів та умови їх одержання. Він приймає від покупця платіж або акцептований вексель і передає покупцеві документи. Сплачена сума по інкасо переводиться банку-ремітенту, який потім зараховує її на рахунок експортера [14].

Розрахунки у формі інкасо здійснюються за відповідною схемою (рис. 8.2).

Рис. 2. Схема здійснення платежів за документарним інкасо [13]



2.2 Недокументарні міжнародні розрахунки

В Україні до подібних обмежень належать: обов'язковий продаж експортерами 50% валютної виручки на ринку, регулювання строків платежів за експортом та імпортом, зокрема, контроль за авансовими платежами за імпортом і платежами в розстрочку за експортом, 90-денний термін зарахування валютної виручки на рахунок експортера.

Валютні та інші обмеження, які заважають здійсненню зовнішніх операцій, примушують торговельні фірми у всьому світі ретельно вивчати питання експортно-імпортного ліцензування, валютного контролю, податкового законодавства; вимоги з екології й охорони праці; юридичні вимоги до товарів (послуг), їх упакування та маркування; особливості тарифів і квот; торговельного ембарго; антидемпінгового законодавства; наявності конвертованої валюти і стабільності місцевої валюти в країні потенційного партнера. З цією метою торговельні фірми можуть навіть призначати місцевих агентів для збору необхідної інформації в країнах потенційного покупця (продавця), проведення маркетингових досліджень.

У багатьох підручниках до особливостей міжнародних розрахунків відносять їх документарний характер. Це досить хибне уявлення, оскільки багато країн світу вже давно використовують як документарні, так і недокументарні форми розрахунків. При цьому за останні кілька років значно зросла популярність недокументарних розрахунків через їх простоту і дешевизну.

У розрахунках між країнами з розвинутою ринковою економікою переважають недокументарні форми розрахунків. Документарні поширені в розрахунках з країнами третього світу, а також з деякими країнами Східної Європи. Це пов'язано з тим, що документарні форми дають можливість значно зменшити ризик неплатежу або непостачання товару.

У міжнародній практиці розрахунків авансові платежі є найбільш вигідною формою для експортера. Аванс -- це грошова сума або майнова цінність, яка передається покупцем продавцеві до відвантаження товару в рахунок виконання зобов'язань за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна форма авансу передбачає передання імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого обладнання.

Грошова форма авансу передбачає сплату покупцем узгодженої за контрактом суми в рахунок належних за договором платежів до відвантаження товару (надання послуги), а іноді навіть до початку виконання контракту.

У світовій практиці розрахунків авансові платежі використовуються, якщо:

· продавець не впевнений у платоспроможності покупця;

· економічна і політична ситуація в країні покупця нестабільна;

· при поставці дорогого обладнання (кораблів, літаків), яке виготовлене за індивідуальним замовленням;

· при поставках рідкісних дефіцитних товарів, а також товарів стратегічного призначення (ядерного палива, зброї);

· у разі досить тривалих строків дії контракту.

Аванс може надаватися як у розмірі повної вартості контракту (замовлення), так і у вигляді частки, відповідного відсотка від неї. Для експортера найвигіднішим є авансовий платіж на загальну суму контракту або попередня оплата. У цьому разі експортер достатньо захищений від ризику того, що іноземний покупець відмовиться або буде неспроможним заплатити за товар, який йому вже відвантажений. Аванс на загальну суму контракту також означає, що експортер отримує у своє розпорядження вільні кошти, які він може використати на закупівлю сировини, виплату заробітної плати, технічне оснащення підприємства тощо. Більше того, попередня оплата звільняє постачальника від необхідності звертатися до банку за кредитом зі сплатою відсотків та інших витрат за користування ним.

З іншого боку, аванс, навіть у розмірі відповідного відсотка від суми контракту, слугує засобом забезпечення зобов'язань, прийнятих покупцем за контрактом. У разі відмови прийняти замовлений товар постачальник має право отриманий ним аванс використати на відшкодування збитків.

До очевидних недоліків цієї форми розрахунків належить комплексний ризик імпортера: ризик того, що експортер не доставить товар або доставить несвоєчасно і зовсім іншої якості чи специфікації. Крім того, порушення виконання зобов'язань експортера за контрактом може статися у вигляді недотримання асортименту товару, що поставляється, а також умов пакування і транспортування, що може призвести до визнання товару некондиційним. У такому разі імпортер ризикує втратити аванс (або повернути його через тривалий час за рішенням суду) і матеріальну компенсацію. Авансовий платіж також означає, що імпортер кредитує поставку на відповідний період, до того як він фізично отримає товар у своє розпорядження [14].

Платіж на відкритий рахунок. Значне місце в міжнародних розрахунках посідає форма, за якої платежі здійснюються через так званий відкритий рахунок. Використання цієї форми передбачає ведення партнерами один для одного відкритих рахунків, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Після відвантаження товару і відправлення документів на адресу імпортера експортер заносить суму вартості вантажу на дебет відкритого на покупця рахунку. Імпортер здійснює такий самий запис у кредит рахунку експортера. Після оплати товару експортер і імпортер роблять компенсуючі проведення. Таким чином, ця форма розрахунків передбачає ведення контрагентами великого обсягу роботи з обліку продажу.

Другою особливістю цієї форми розрахунків є те, що товаророзпорядчі документи надходять до імпортера прямо, минаючи банк, у зв'язку з чим весь контроль за своєчасністю платежів покладається на плечі учасників угоди, передусім експортера. Ще одна особливість цієї форми розрахунків полягає в тому, що рух товарів випереджає рух валютних коштів.

Порядок погашення заборгованості за відкритим рахунком залежить від угоди між контрагентами. При регулярних поставках сторони можуть домовитись, що розрахунки між ними здійснюватимуться не за кожною окремою партією товару, а у відповідні терміни -- зазвичай в кінці місяця або кварталу. Якщо поставки товарів взаємні, то можливий залік вимог на безвалютній основі. Платіж на відкритий рахунок -- найризикованіша для експортера форма розрахунків, оскільки у нього немає ніяких гарантій, що покупець врегулює свою заборгованість в обумовлений строк. Після того, як всі права на товар перейшли до покупця разом з товаророзпорядчими документами, постачальнику залишається тільки покладатися на платоспроможність і розрахункову дисципліну покупця. Таким чином, ризик несплати імпортером товару при однобічному використанні відкритого рахунку аналогічний ризику непостачання товару або недопостачання товару експортером при авансових платежах. Розрахунки за допомогою відкритого рахунку доцільно використовувати, як правило, у разі, якщо:

· між покупцем і продавцем існують надійні, стійкі і довгострокові ділові стосунки;

· торгівля між країнами відносно вільна від державних обмежень і міжнародного регламентування.

Невелике зниження ризику несплати для постачальника при використанні відкритого рахунку можливе, якщо контрагенти поперемінно виступають у ролі продавця і покупця, і невиконання зобов'язань одним із них може викликати аналогічні дії другого. У зв'язку із цим така форма розрахунків використовується дуже рідко при односторонніх поставках і частіше -- при двосторонніх.

До недоліків розрахунків за формою відкритого рахунку також належить уповільнення обігу капіталу експортера, що іноді викликає в нього необхідність удаватися до банківського кредиту, а також до значних обсягів роботи з обліку продажу.

Розрахунки за відкритим рахунком найбільш вигідні для покупця, оскільки він здійснює оплату лише при отриманні/інспекції товару, тобто відсутній ризик непоставки товару (який не доставлено, або поставки товару неналежної якості), що існує при авансових розрахунках. Ця форма розрахунків є найдешевшою і характеризується відносною простотою виконання. Цим пояснюється її велика популярність при розрахунках між країнами ЄС. Навіть постачальники визнали зручність торгівлі на умовах відкритого рахунку, особливо при тривалих ділових відносинах і поставках товару дрібними партіями.

Практика свідчить, що для досягнення більшої надійності платежу за відкритим рахунком експортери наполягають на виставленні на свою користь платіжних гарантій першокласних банків. Виставлення банківських гарантій при використанні таких форм розрахунків, як відкритий рахунок, авансовий платіж, інкасо -- звичайна світова практика, і вимога про їх надання під час переговорів, як правило, приймається протилежною стороною без протидії.

Платежі у формі відкритого рахунку займають значне місце в торгівлі багатьох країн світу, особливо Західної Європи -- до 60% усіх платежів. Це пояснюється тим, що в 60-х роках на світовому ринку з'явився надлишок товарів, що привело до висновку: покупець завжди правий. Продавець повинен впроваджувати все більш пільгові умови продажу, серед яких чільне місце посідає платіж у формі відкритого рахунку. Більше того, у банківській і торговельній практиці низки країн, зокрема Великобританії, розрахунки в такій формі асоціюються з продажем у кредит, іншими словами, під ними розуміють розстрочку платежу. При цьому постачальники мають достатньо легкий доступ до інформації про кредитоспроможність і платіжну дисципліну потенційних дебіторів. Подібна інформація може бути отримана від спеціальних установ або факторингових фірм.

У країнах СНД, зокрема в Україні, форма відкритого рахунку недостатньо поширена, а для багатьох постачальників просто неможлива. Це пояснюється низькою платіжною дисципліною, інфляцією, відсутністю доступу до інформаційної бази даних про статус і фінансовий стан фірм, а також відсутністю законодавчої бази для проведення розрахунків у цій формі, легітимно контролюючій і регулюючій відповідальності платника за невиконання взятих платіжних зобов'язань.

Українська практика позначається на діях внутрішніх постачальників при укладенні зовнішньоторговельних контрактів, коли авансовий платіж часто використовується як єдина і вигідна форма розрахунків. Якщо іноземний покупець виставляє зустрічні пропозиції щодо використання інших, взаємовигідних форм розрахунків, постачальник, часто через відсутність подібної практики, виявляється неспроможним вести переговори на неналежному рівні. З розширенням практики зовнішньоторговельної діяльності підприємств і поглибленням теоретичних знань керівників фірм у цій сфері з'явиться досвід у виборі найоптимальніших форм і умов платежу відповідно до світової практики [14].



Розділ 3. Правова основа міжнародних розрахунків

Міжнародні розрахункові відносини виникають при виконанні грошових зобов'язань, обтяжених іноземним елементом. В основі грошового зобов'язання лежить право кредитора вимагати здійснення платежу і обов'язок боржника щодо передачі певної суми грошей. Прикладами грошових зобов'язань в міжнародному приватному праві можуть служити зобов'язання банків з видачі кредитів іноземним позичальникам, зобов'язання іноземних інвесторів щодо здійснення внеску до статутного капіталу певної компанії, платежі за зовнішньоторговельними операціями, фінансування під відступлення грошової вимоги (міжнародний факторинг), грошові перекази за кордон за розпорядженням клієнта банку, сплата суми боргу за векселем, виданим нерезидентом, зобов'язання, що випливають з поручительства чи банківської гарантії тощо.

В сучасному світі міжнародні розрахунки здійснюються у безготівковій формі за участю комерційних банків. Найчастіше розрахунки виконуються за допомогою банківського переказу, платіжних доручень, векселів, чеків, відкритого рахунку, авансових платежів, акредитивів та інкасо. Вони регулюються міжнародними документами, банківськими правилами та звичаями ділового обігу. Серед міжнародних конвенцій у цій сфері слід назвати:

· Женевські вексельні конвенції 1930 р.,

· Женевські чекові конвенції 1931 р.,

· Конвенцію про міжнародні векселі 1988 р.,

· Конвенцію ООН про незалежні гарантії та резервні акредитиви 1995р.,

· Конвенцію УНІДРУА про міжнародний факторинг 1988р.,

· Конвенцію УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг 1988 р.

Значну роль у сфері міжнародних розрахунків відіграють уніфіковані міжнародні правила та звичаї, що публікуються Міжнародною торговельною палатою (МТП). До них належать:

· Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів.

· Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів 2007 р.,

· Уніфіковані правила щодо інкасо 1995 р.,

· Уніфіковані правила щодо договірних гарантій 1978 р.,

· Уніфіковані правила щодо гарантій на вимогу 1992 р.,

· Уніфіковані правила щодо міжбанківського рамбурсування для документарних акредитивів 1996 р.

Крім них, важливими міжнародними документами рекомендаційного характеру є також:

· Правове керівництво ЮНСІТРАЛ з електронного переказу коштів 1987 р.

· Типовий закон ЮНСІТРАЛ про міжнародні кредитові перекази 1992 р., які можуть використовуватися учасниками міжнародних розрахунків при здійсненні міжнародних переказів [15].



Висновок

За результатами першого розділу курсової роботи ми зробили висновок, що існує безліч підходів та поглядів до визначення міжнародних розрахунків. Дане питання досліджували такі автори як Т. В. Кривов'яз, О. В. Дзюблюк, О. І. Береславська, О. М. Наконечний, М. Г. Пясецька та багато інших. На мою думку, із всіх цих підходів можна виокремити єдине більш прийнятне визначення міжнародних розрахунків щодо зовнішньоекономічних відносин України за трактуванням О. В. Дзюблюка, яке звучить наступним чином:

«Міжнародні розрахунки - це операції, пов'язані з платежами за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають у зв'язку з економічними, політичними і культурними відносинами між економічними суб'єктами різних країн». Щодо форм міжнародних банківських розрахунків, то основними з них є акредитив, інкасо та банківський переказ. Різні підходи до визначень даних форм міжнародних розрахунків трактувались різними авторами і найбільш вдалими на наш погляд являються визначення таких авторів, як: Л. В. Руденко (визначення акредитиву), О. В. Дзюблюк (визначення інкасо) та автори Н. Д. Галапуп і Я. І.Чайковський (визначення банківського переказу).

В даній курсовій роботі були визначені основні особливості міжнародних розрахунків, такі як:

по-перше, імпортер, експортер та їх банки вступають в певні додаткові відносини щодо оформлення, пересилання і обробки товаророзпорядчих і платіжних документів;

по-друге, міжнародні розрахунки регулюються як нормативними національними законодавчими актами, так і міжнародними банківськими правилами й звичаями;

по-третє, міжнародні розрахунки виступають об'єктом уніфікації та універсалізації інтернаціоналізованих банківських операцій; та останнє - міжнародні розрахунки мають здебільшого документальний характер, тобто здійснюються під фінансові і комерційні документи. Об'єктами міжнародних розрахунків виступають товари, роботи, послуги, гроші або цінні папери та фінансові інструменти (форми розрахунків). В даному дослідженні наведені етапи, які проходить кожна з форм банківських міжнародних розрахунків, а також наведений цілий механізм проведення зовнішньоекономічних розрахунків.

Після аналізу проведення банківських міжнародних розрахунків можна зробити висновок, що економіка України не є ізольованою. Про це свідчать показники експорту та імпорту за товарами та послугами у проаналізований нами період. Також відчутний вплив світової кризи ми спостерігали у 2009 році, і що відображено в показниках обсягів експортних та імпортних операціях за цей період. Проте, стан економіки щодо цих показників починає стабілізуватися, що дає можливість робити більш позитивні прогнози.

Також мною було досліджено проблеми, які виникають при розвитку міжнародних розрахунків, серед них виділяють наступні: неузгодженість міжнародних платіжних систем; зростання впливу валютних, інформаційних та інших видів ризику. І, нарешті, головною проблемою в міжнародних розрахунках є легалізація грошових коштів, отриманих злочинним шляхом. На сьогоднішній день це найактуальніший тип ризику в міжнародних розрахунку, який несе фінансова глобалізація.

На противагу проблемам, які виникають при міжнародних розрахунках, існує також ряд переваг та шляхи вдосконалення зовнішньоторговельної діяльності, які потрібно застосовувати для підвищення надійності та зниження ризику в міжнародних розрахунках.