Формування коштів банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування коштів банку

1. Власні кошти комерційного банку

Основною умовою банківської діяльності є наявність достатнього обсягу грошових ресурсів. Банківські ресурси складають всю величину коштів, які банк може використати для здійснення своїх операцій, насамперед кредитних. Складовими ресурсами банку є його власні та залучені від інших юридичних та фізичних осіб кошти, а їх структура і розмір визначаються інтенсивністю й різноманітністю операцій, що здійснюються цією фінансово-кредитною установою.

Власний капітал КБ займає невелику питому вагу у сукупному капіталі. Для комерційного банку достатнім буде 8% від загального капіталу. Банк користується, в основному чужими грошима, а власні кошти служать передусім для страхування інтересів вкладників і кредиторів банку, а також для покриття можливих збитків від банківської діяльності. Досить відчутна роль власного капіталу як джерела забезпечення оперативної діяльності комерційного банку на перших порах після його утворення. Походження терміну «капітал» (від фр., англ. capital, лат. сaptalis - головний) означає багатство (цінні папери, грошові кошти, майно), які використовуються для власного самозбільшення.

До власних банківських ресурсів належать фонди, які створюються за рахунок прибутку та коштів акціонерів і засновників банку. Їх метою є розвиток матеріально-технічної бази, покриття можливих збитків, забезпечення мінімального рівня платоспроможності, стимулювання праці співробітників. Йдеться про статутний фонд, який відіграє вирішальну роль в обсязі власних коштів і формується з коштів акціонерів або пайових внесків засновників та учасників. Згідно із законодавством, встановлення обсягу статутного фонду - право засновників комерційного

банку, однак він не може бути менший від мінімуму, що визначений Національним банком України.

У вітчизняній і зарубіжній економічній літературі сутність капіталу банку найчастіше визнають за джерелами його формування, серед яких:

* акціонерний капітал;

* резервний капітал;

* нерозподільний прибуток (частина прибутку, яка залишається після виплати дивідендів і відрахувань у резервний фонд).

Один з найважливіших шляхів зростання власних ресурсів комерційних банків - емісія й розміщення серед юридичних і фізичних осіб акцій, облігацій та інших цінних паперів. Дозвіл на їх випуск дає Національний банк України, а реєстрацію здійснює Міністерство фінансів. Потрібно зазначити, що при організації комерційного банку забороняється для формування чи збільшення статутного фонду використовувати бюджетні ресурси або ті, що одержані в кредит чи під заставу.

У загальному обсязі банківських ресурсів власні кошти становлять незначну частину. В умовах дворівневої банківської системи (центральний або Національний банк і комерційні банки) Національний банк виконує для комерційних банків резервну функцію, тобто стає банком банків. Тому комерційні банки за таких обставин можуть як передавати йому частину своїх ресурсів як резерв, так і в разі потреби одержувати від нього такі кошти.

Залежно від рівня спеціалізації або відповідно до універсалізації комерційних банків, масштабів діяльності, конкуренції на ринку кредитних ресурсів, стану економічної кон'юнктури тощо структура банківських ресурсів окремих комерційних банків може суттєво різнитися. Ці особливості важливо враховувати в банківському управлінні. Наприклад, якщо для банку характерний універсалізм у діяльності, то для операцій з короткострокового кредитування як основне джерело залучених ресурсів доцільно використовувати короткострокові депозити.

Для банків з переважно інвестиційною діяльністю для залучення коштів можна застосовувати довгострокові позики від інших фінансово-кредитних закладів, цільові спеціальні фонди державних чи недержавних підприємницьких структур.

Основний та додатковий капітали

Власний капітал комерційних банків поділяється на основний та додатковий. Основний капітал банку - це грошові кошти, що забезпечують його фінансову основу. Він складається з статутного, резервного фондів, фондів економічного стимулювання та інших фондів, що утворюються за рахунок прибутку. Додатковий капітал - це грошові кошти, що доповнюють загальний власний капітал. Він формується з невикористаних резервів, що призначаються для страхування активних операцій комерційних банків та нерозподіленого прибутку.

У складі основного капіталу головна роль належить статутному фонду банку. Він формується з акціонерного або приватного капіталу при організації нового банку шляхом внесків засновників чи випуску і реалізації акцій. Розмір статутного фонду визначається засновниками, однак за чинними в Україні вимогами для вітчизняних банків встановлено такі нормативи:

- мінімальний розмір статутного фонду повинен становити 1 млн. євро;

- мінімальний розмір власних коштів 3 млн. євро (на 01.01. 2003 р.).

Слід зауважити, що такий підхід до підтримки адекватної величини капіталу може спричиняти певні проблеми. Одна з них - можливий вплив депозитів навіть зі стійких банків. Таке може статися, якщо величина капіталу банку виявляється нижчою від допустимого мінімального рівня. Навіть імовірність цього може збентежити вкладників і спровокувати масовий відплив депозитів.

Порядок формування статутного фонду залежить від форми організації банку.

Якщо комерційний банк утворюється у формі акціонерного товариства (АТ) відкритого типу, то статутний фонд формується шляхом відкритої передплати на акції, а якщо у формі АТ закритого типу - у порядку перерозподілу усіх акції серед засновників КБ згідно з розміром їх частки у статутному фонді.

При утворенні КБ як товариства з обмеженою відповідальністю статутний фонд поділяється на частки, розмір яких фіксується в засновницьких документах, а учасники банку несуть відповідальність за його зобов'язаннями у межах своєї частки.

Статутний фонд може створюватися тільки за рахунок власних коштів учасників (акціонерів) банку. Його формування за рахунок банківських кредитів не допускається.

Статутний фонд КБ у формі АТ створюється шляхом випуску та продажу двох видів іменних акцій - звичайних та привілейованих. Акція - ЦП, який підтверджує внесок коштів у статутний фонд АТ, дає право на отримання частини прибутку у вигляді дивідендів та управління АТ. Власники звичайних акцій беруть учать в управлінні банку і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо КБ не заробляє прибутку, власники звичайних акцій не можуть бути більшими ніж первісна вартість їх інвестицій, а дохід, у випадку прибуткової роботи банку, вони можуть отримувати значний, тому що розподіл залишку прибутку відбувається тільки між власниками простих (звичайних) акцій. Звичайні акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку ЦП (фондовій біржі).

Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники таких акцій, мають переваги у порівнянні з власниками звичайних акцій. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні КБ.

З розвитком операцій КБ, а також необхідністю задоволення вимог НБУ щодо мінімального розміру статутного фонду, у КБ виникає потреба в збільшенні розмірів цього фонду. Це відбувається шляхом проведення додаткової емісії акцій.

Емісія акцій - це випуск і розміщення серед акціонерів ЦП, які дають право на отримання певного доходу. Як правило банк прагне при додаткових емісіях випускати в першу чергу привілейовані акції з тим, щоб запобігти розширенню кола власників звичайних акцій і ускладненню процесу управління банком.

Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися із звичайних акцій. Реєстрація та продаж банком - емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування податком та операції з ЦП.

Всі випуски ЦП банками типу відкритого АТ, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Мета цієї процедури - підвищити відповідальність банків - емітентів перед покупцем ЦП та знизити ризики, що пов'язані з фінансовими зловживаннями та махінаціями. Щоб отримати право додаткової емісії акцій банк не повинен бути збитковим, мати прострочені борги перед бюджетом та кредиторами.

Для реєстрації випуску акцій банк - емітент складає проспект емісії. Проспект емісії - це документ, у якому визначаються відомості про випуск і розміщення ЦП. Готується засновниками банку (при першій емісії) та Правлінням банку (при наступних емісіях). В проспекті емісії повідомляється про банк, його фінансове становище, вміщуються відомості про майбутній випуск ЦП. Проспект емісії повинен бути завірений незалежною аудиторською фірмою.

Емісія акцій як форма створення та поповнення статутного фонду КБ регулюється Законами України: «Про господарські товариства» та «Про ЦП» та фондову біржу».

Резервний фонд КБ призначений для покриття можливих збитків від банківської діяльності, а також для сплати дивідендів за привілейованими акціями, коли для цього недостатньо прибутку. Наявність коштів в резервному фонді забезпечує стійкість КБ, зменшує вірогідність його банкрутства.

Резервний фонд КБ створюється у порядку, встановленому зборами акціонерів, а його розмір встановлюється, як правило, на рівні 25% від розміру статутного фонду. Він формується за рахунок відрахувань з прибутку і повинен складати не менше 5% від суми отриманого прибутку.

Якщо резервний фонд досяг встановленого розміру, то відрахування до нього припиняються. При частковому або повному використанні коштів резервного фонду відновлюються відрахування з прибутку для його формування.

Крім резервного фонду в КБ створюються спеціальні фонди, призначені для виробничого та соціального розвитку банку. Їх формування здійснюється за рахунок прибутку.

Одним з елементів додаткового капіталу банків постають невикористані резерви страхування банківських ризиків. Призначенням цих резервів є зниження негативних наслідків у зв'язку з неповерненням кредитів, виникненням збитків від операцій з валютою та ЦП, що знаходяться у прибутку, що залишається у банку після сплати податків. Такий порядок знижує фактичні можливості КБ для створення необхідного розміру страхових резервів.

Нерозподілений прибуток, як елемент додаткового капіталу (власного) КБ, є ресурсом внутрішнього походження. Він створюється у вигляді залишку прибутку після сплати податків та відрахування до фондів банку. Якщо після сплати дивідендів за ставкою, що встановлена зборами акціонерів, виникне їх залишок - ця сума може бути спрямована на поповнення статутного фонду банку. Ця операція (капіталізація) може бути здійснена баз сплати дивідендів акціонерам, але також за рішеннями. Що приймаються загальними зборами акціонерів.

Банківський власний капітал поділяється на капітал - брутто та капітал - нетто. Власний капітал - брутто - це сума усіх фондів банку та нерозподіленого прибутку за балансом. Власний капітал - нетто - це капітал - брутто за «- «вкладень банку в господарську діяльність підприємств та організацій, акції АТ, витрати майбутніх періодів, відвернених коштів. Тобто, капітал - нетто це та частина власних коштів банку, що може бути використана як кредитні ресурси.

комерційний банк грошовий акція

2. Залучені кошти комерційного банку

Залучені (депозити)

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо.

Депозит (вклад) - це зобов'язання банку за тимчасово залученими коштами фізичних і юридичних осіб або цінними паперами за відповідну плату.

У сучасних умовах джерела коштів, що розміщуються на депозитах, досить різноманітні. Це кошти на рахунках підприємств державного й недержавного сектора економіки, рахунках державних закладів і організацій, громадських і релігійних організацій, кошти орендарів, фермерів, тих, хто здійснює індивідуальну трудову діяльність. З точки зору банківського управління депозити можна поділити на дві групи:

- рахунки «до запитання»

- строкові рахунки.

Депозити до запитання використовуються насамперед для здійснення поточних розрахунків. Власник рахунка може обирати при цьому різні форми платежів: платіжними дорученнями, готівкою, чеками, переказом (чи векселем). Відкривши такий рахунок, клієнт передає банку право технічного ведення своїх платіжних операцій. Депозити до запитання класифікуються залежно від характеру й належності коштів, що зберігаються на рахунках, зокрема кошти на розрахункових поточних рахунках державних і недержавних підприємств, організацій, установ.

Щодня здійснення платіжних операцій у банках потребує від банківських спеціалістів істотних витрат праці, які, хоч і знижуються через застосування комп'ютерної техніки, мають значну питому вагу в банківських витратах. Однак ці витрати більшою чи меншою мірою можуть компенсуватися тим, що клієнти, які відкрили рахунки до запитання, не в повному обсязі використовують свої кошти на рахунках. Тому досить стабільно не використовується так званий твердий залишок, який використовується банком для своїх комерційних цілей, тобто він може надавати їх у позику. У середньому цей залишок є певною очікуваною величиною і утворюється внаслідок того, що безліч клієнтів банку регулярно знімають кошти зі своїх поточних рахунків і поповнюють їх через певний час. Але більшість клієнтів для оплати своїх зобов'язань не використовують всього вкладу. Навіть тоді, коли підприємство щоденно здійснює платежі, на рахунках залишаються певні грошові залишки. Якщо протягом тривалого періоду потоки надходжень і витрат на рахунках залишаються збалансованими, динаміка величини твердого залишку на рахунках зумовлюється, в основному, циклічним характером підприємницького процесу. Такий залишок коштів на рахунках до запитання доцільно використовувати для розширення активних операцій, а отже, для підвищення прибутковості роботи банку. Без особливого ризику можна з цих коштів в певному обсязі надавати короткострокові кредити.

Вклади до запитання можна оформляти на поточні рахунки або на контокорентні рахунки, між якими є відмінність. Власник поточного рахунка може зняти з нього лише суму фактичного залишку коштів, тобто має змогу використати лише обсяг власних грошей. Коли банк відкриває своєму клієнтові контокорентний рахунок, то на ньому можливий як плюсовий, так і мінусовий залишок. Іншими словами, клієнт у будь-який час може не лише повністю використати власні кошти на рахунку, а й одержати від банку певний кредит у межах встановленого банком ліміту за дебетовим сальдо цього рахунка.

Другу групу депозитів утворюють строкові вклади. Комерційні банки приймають строкові вклади двох видів: вклади з безумовним строком вилучення і вклади з попереднім повідомленням про вилучення коштів з нього. Ці депозити, що мають в основному короткостроковий характер, вносяться, як правило, не менш як на один місяць. Для вкладника зміст строкового вкладення грошей полягає в одержанні більш високих відсотків.

Банк також має змогу використовувати депозитні кошти більш тривалий період, а отже, збільшувати відсоткові доходи.

Якщо у разі безумовних строкових вкладів (без попереднього повідомлення) після закінчення договірного терміну клієнт автоматично отримує право вилучити кошти з них у будь-який час, то при строкових вкладах з попереднім повідомленням у банк має надійти спеціальна заява вкладника. Термін подачі такого повідомлення про вилучення коштів вкладу попередньо обумовлюється і відповідно до цього встановлюється величина відсотка по вкладу. Якщо клієнт хоче вилучити гроші з вкладу, то він має своєчасно повідомити про це банк згідно із зазначеними в договорі термінами повідомлення. Банківські менеджери, ураховуючи майбутні операції з вилучення депозитів, мають рефінансувати підписані кредитні угоди з інших джерел.

Залучення депозитів юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:

- відкриття депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки);

- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором банківського депозиту комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту та нараховані% на умовах та в порядок, що передбачені договором.

Для покриття операційних витрат пов'язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду. Комісія може утримуватися з депозитного%. Деякі банки не стягують комісії з безпроцентних рахунків за умови зберігання на них стабільного залишку не нижче встановленого рівня. До депозитів до запитання можна віднести і кредитові залишки на конкретних рахунках. На цьому рахунку знаходять відображення усі операції банку з клієнтами, тобто видача позичок і проведення платежів за дорученням клієнта, а також надходження виручки від реалізації продукції та інших грошових переказів на користь клієнта і на погашення позичок. Тобто, контокорентний рахунок - це активно-пасивний рахунок, що поєднує в собі ознаки поточного і позичкового. Кредитове сальдо по контокорентному рахунку означає, що клієнт має у своєму розпорядженні власні кошти, дебетове - що у клієнта виникла заборгованість перед банком за позиками.

Формою залучення банком вкладів до запитання є також поточний рахунок з овердрафтом. Овердрафт - дебетове сальдо за контокорентним рахунком, з яким погодився і банк. За режимом функціонування цей рахунок подібний до контокорентного. Проте, якщо контокорентний відкривається надійним клієнтам, що активно кредитується, то при овердрафтом такі запозичення допускаються рідко. Для цього рахунку характерний кредитовий залишок. Особовий рахунок з овердрафтом може відкриватися юридичним і неюридичним особам, а також громадянам, у той час, як контокорентний рахунок відкривається тільки у відношеннях банку з юридичними особами. Отже, особовий рахунок з овердрафтом має більш широку форму застосування.

Одним із видів депозитів до запитання є залишок коштів на кореспондентських рахунках, відкритих у даному банку іншими банками. Кореспондентський рахунок - рахунок, який відкриває один банк у іншому для здійснення взаємних розрахунків.

Пасивні операції

Метою пасивних операцій є залучення банком необхідних йому кредитних ресурсів і розширення в такий спосіб можливості здійснення активних операцій.

У зв'язку з цим кожному банківському спеціалісту доцільно знати і творчо виконувати правила, що лежать в основі пасивних операцій.

Управління депозитними та ощадними операціями потрібно організовувати так, щоб забезпечити постійне зростання прибутку найближчим часом або в перспективі, створивши для цього необхідні умови. Реалізовуючи відповідну депозитну політику, доцільно розширювати коло клієнтів, застосовуючи до них різні умови вкладень, які б повніше відповідали їхнім інтересам. При здійсненні депозитних операцій важливо забезпечувати їх узгодженість у часі за грошовими сумами з кредитними операціями. В управлінні депозитними операціями суттєве значення має контроль за строковими депозитами, особливо

короткостроковими, які найбільшою мірою сприяють забезпеченню відповідної ліквідності балансу. Плануючи динаміку депозитних і ощадних операцій, банківські спеціалісти мають організовувати практичну роботу в такий спосіб, щоб резерви вільних коштів на депозитних рахунках, тобто тих, що тимчасово не використовуються для надання кредитів, були незначні. Зазначимо, що резерви тимчасово вільних банківських ресурсів обчислюються відніманням від суми залишків коштів на розрахункових, поточних та інших депозитних рахунках величини заборгованості за кредитами. Банківські менеджери з метою підвищення ефективності пасивних операцій мають постійно урізноманітнювати послуги й поліпшувати якість і культуру обслуговування клієнтів, що сприятиме розширенню можливостей щодо залучення депозитних і ощадних вкладів.

Оскільки банки виплачують за строковими депозитами вищий відсоток, аніж за депозитами до запитання, то зберігання вільних ресурсів за строковими депозитами відповідає інтересам як банків, так і їхніх клієнтів. Однак здебільшого в комерційних банках відсутня продумана диференціація відсоткових ставок за депозитними угодами, що недостатньо стимулює залучення коштів на ці види вкладів у великих сумах і на тривалий період. Тому комерційні банки могли б за певну плату надавати клієнтам послуги з розрахунку тієї частини грошових ресурсів, що зберігаються на рахунках до запитання, які без загрози для операцій клієнта можна було б перевести на строкові депозити. Звичайно, необхідно обчислити й суму додаткового прибутку, яку в такому разі міг би одержати вкладник. Для такого розрахунку використовуються дані про платіжний обіг за розрахунковими рахунками клієнтів й порівнюється середній залишок коштів клієнта на розрахунковому або поточному рахунку за рік й сума кредитового обороту за розрахунковим чи поточним рахунком за рік.

Ефективність заходів щодо формування власних і залучених ресурсів комерційного банку залежить від постійного аналізу банківськими спеціалістами структури й величини коштів, що зберігаються на депозитних рахунках, і вибору таких способів і шляхів їх залучення та використання, які були б максимально прибуткові для нього і відповідали інтересам клієнтів.

Підсумовуючи зазначене вище про особливості проведення депозитних операцій, а також те, що їх управління відіграє ключову роль в організації роботи банку, можна узагальнити основні принципи проведення цих операцій.

Принципи організації депозитних операцій такі:

- депозитні операції мають сприяти отриманню прибутку чи створювати умови отримання прибутку в подальшому;

- депозитні операції мають бути різноманітними і проводитися з різноманітними суб'єктами;

- особливу увагу у процесі організації депозитних операцій варто приділяти строковим операціям;

- необхідно забезпечувати взаємозв'язок депозитних і кредитних операцій за термінами і сумами депозитних і кредитних вкладів;

- метою банку при здійсненні депозитних і кредитних операцій має бути мінімізація вільних коштів;

- банку потрібно вживати заходів щодо урізноманітнення банківських послуг, які сприяють залученню депозитів.

Наприклад, до таких послуг можна зарахувати:

- можливість здійснення платежів після закінчення операційного часу (16-18 год.);

- можливість здійснення платежів з надходжень поточного дня;

- застосування автоматизованої системи розрахунків банк-клієнт;

- оплата комунальних платежів, за користування кабельним телебаченням, послугами мобільного зв'язку тощо;

- відкриття для клієнтів НАУ-рахунків (поточні рахунки за грошовими залишками, на яких банк нараховує відсотки).

Аналіз пасивних операцій комерційного банку починається з визначення співвідношення між капіталом банку і його зобов'язаннями. Структура ресурсів банку визначає його тактику у формуванні ресурсів.

На наступному етапі аналізу вивчаються зміни у структурі пасивних операцій комерційного банку.

При цьому визначається:

* питома вага кожної складової ресурсів банку в їх загальній сумі;

* абсолютне відхилення загальної суми ресурсів і кожної їх складової на звітну дату порівняно з базовим періодом.

Далі дається детальніша характеристика змін у структурі пасивних операцій.

Перед початком аналізу загальні пасиви потрібно зменшити на суму нарахованих витрат та доходів майбутніх періодів, а також виключити розрахунки з філіями та іншими підвідомчими установами банку. Баланс банку формується з «чистих» активів та пасивів. Одержані чисті активи і пасиви групуються за основними видами. У процесі аналізу визначається розмір та частка кожної групи в чистих активах та пасивах відповідно.

У загальній сумі ресурсів, якими володіє комерційний банк, переважають зобов'язання банку.

Під зобов'язаннями банку слід розуміти вимоги до активів банківської установи, що зобов'язують її сплатити фіксовану суму коштів у визначений час у майбутньому. У бухгалтерському обліку до зобов'язань включаються кошти на поточних рахунках клієнтів, кредиторська заборгованість, заборгованість за нарахованими процентами та відстрочена дебіторська заборгованість за доходами, але не входять доходи, прибуток та внутрішньобанківські розрахунки.

Оскільки банк - це установа, яка здійснює операції переважно із залученими коштами, то співвідношення між балансовим капіталом та зобов'язаннями має бути не менше ніж 1: 5

Аналіз зобов'язань банку починають з визначення їх суми за балансом, для цього обчислюють залишки коштів за названими рахунками на підставі балансу банку. На цьому ж етапі аналізу дається характеристика зміни суми зобов'язань банку у динаміці, а також їх структури. Для зручності аналізу зобов'язання банку класифікуються за різноманітними ознаками, тобто залежно від вкладників, за групами клієнтів, від форми власності, від строку і порядку повернення, за ціною ресурсів тощо.

Ураховуючи наявність у структурі банківських коштів значної частини позичених і залучених ресурсів, пошук нових шляхів і можливостей їх зростання для банківського менеджера має особливе значення. Для виконання основних завдань менеджменту банківських ресурсів важливо класифікувати їх за основними ознаками.

Депозити банку за економічним змістом поділяють на три групи:

- строкові депозити;

- депозити до запитання;

- ощадні вклади населення.

Кожна з цих груп класифікується за певними ознаками. Депозити за строками можна поділити на такі:

- до трьох місяців;

- трьох-шести місяців;

- шести-дев'яти місяців;

- дев'яти-дванадцяти місяців;

- понад 12 місяців.

Депозити до запитання класифікують залежно від характеру та належності коштів, які зберігаються на рахунках:

- кошти на поточних, бюджетних і кореспондентських рахунках;

- кошти підприємств та організацій у розрахунках;

- кошти місцевих бюджетів.

Ощадні вклади залежно від особливості їх зберігання бувають:

- строкові;

- строкові з додатковими внесками;

- виграшні;

- грошово-речові виграшні;

- молодіжно-преміальні;

- на пред'явника;

- до запитання.

Депозити до запитання для клієнта - власника рахунка є найбільш ліквідними коштами. Переваги для власника цих коштів такі:

- гроші вносяться та вилучаються як частково, так і повністю без будь-яких обмежень;

- дозволяється отримувати гроші з таких рахунків у готівковій формі;

- більша захищеність цих коштів, оскільки банк має зберігати в НБУ певні мінімальні резерви за залишками на цих рахунках.

Основні недоліки використання коштів на таких рахунках для їх власників і банків, які їх відкривають, такі:

- відсутня плата за зберігання коштів на цих рахунках або вона дуже невелика (для власників рахунків);

- необхідність тримати досить великі резерви на кореспондентському рахунку в НБУ для забезпечення миттєвої ліквідності за таким зобов'язанням (для банків).

Строкові депозитні рахунки мають чітко встановлений термін їх повернення, банк за ними сплачує фіксований відсоток, а також існують певні обмеження щодо дострокового зняття цих коштів з рахунка.

Переваги строкових депозитних рахунків для їх власників і банків такі:

- банк за залишками на таких рахунках сплачує підвищений відсоток (позитивно для власника):

- нижча норма резервування і визначені терміни повернення (позитивно для банку).

Основні недоліки для власників рахунків визначаються тим, що ці кошти мають низьку ліквідність, а також їх власники не мають змоги використовувати ці кошти для поточних розрахунків і отримання готівкових коштів.

Позичені кредити НБУ. Операції РЕПО

До позичених депозитних коштів належать кредитні ресурси, куплені на міжбанківському кредитному ринку. З цією метою банки проводять такі операції:

* операції РЕПО (угоди про продаж цінних паперів зі зворотним їх викупом);

* отримання позик НБУ;

* отримання міжбанківських кредитів.

Окрім того, джерелом придбання позичених коштів є емісія банківських векселів.

Міжбанківський кредит береться банком у разі термінової потреби в грошових коштах з метою вкладення у вигідні активні операції та для підтримання ліквідності. У цій групі ресурсів виділяють саме міжбанківські кредити й міжбанківські депозити. Міжбанківські кредити порівняно з міжбанківськими депозитами є дорожчими і коротшими за термінами залучення. Перевагою цього виду ресурсів є його висока мобільність, основним недоліком - висока витратність.

Специфічний вид ресурсів - кредити, отримані від НБУ. Їх джерелом є здебільшого емісія. Надання кредитів Національним банком іноді пов'язане з рефінансуванням, тобто комерційні банки спочатку надають позики своїм клієнтам за рахунок власних коштів, а потім НБУ компенсує (рефінансує) їх комерційному банку. НБУ є кредитором останньої інстанції для банку другого рівня.

До зобов'язань банку належать також кредиторська заборгованість бюджетним та позабюджетним фондам, заборгованість банку за господарськими операціями, заборгованість працівникам банку по заробітній платі та інші пасиви. Цей вид ресурсів є сталими пасивами банку і може бути використаний у крайніх випадках на дуже короткі терміни.

До залучених коштів банку належать залишки коштів на поточних, бюджетних рахунках клієнтів, депозитні вклади фізичних та юридичних осіб, вклади до запитання, залишки на пластикових картах, кредиторська заборгованість тощо.

Операції РЕПО - це операції з цінними паперами, які складаються з двох частин і при яких укладається єдина генеральна угода між учасниками ринку (НБУ і комерційними банками) про купівлю-продаж державних цінних паперів на певний строк із зобов'язанням зворотнього продажу-купівлі у визначений термін або на вимогу однієї із сторін за ціною, обумовленою заздалегідь.

Використання НБУ державних цінних паперів для операцій РЕПО здійснюється через «пряме РЕПО» - купівлю у комерційному банку державних цінних паперів та «зворотне РЕПО» - обов'язковий продаж державних цінних паперів. У ситуації, коли в межах визначених основних монетарних параметрів банківська система потребує підвищення ліквідності комерційних банків, НБУ здійснює операції «прямого РЕПО» і на підставі генеральної угоди, купує у комерційного банку державні цінні папери на відповідний період із обов'язковою умовою зворотнього їх викупу цим банко у встановлений строк. У разі накопичення надлишкової ліквідності банківської системи, зростання грошової маси значно вищими темпами ніж передбачалось, НБУ може продати комерційними банкам через механізм «зворотнього РЕПО» державні цінні папери, які є в його портфелі, на відповідний період, за умови викупу їх у комерційного банку у встановлений строк.

НБУ може здійснювати операції РЕПО купівлі-продажу державних цінних паперів як шляхом безпосередньої домовленості з комерційними банками, так і шляхом проведення тендера заявок комерційних банків на участь в операціях РЕПО. У разі проведення тендера та участь в операціях РЕПО НБУ через своїх регіональні управління не пізніше ніж за тиждень

надсилає повідомлення такого тендера із зазначенням терміну операцій РЕПО та умов його проведення.

Комерційні банки як учасники тендера в своїх заявках на участь в ньому пропонують свої умови щодо ціни купівлі-продажу та зворотної продажу-купівлі державних цінних паперів. Після закінчення тендера операцій РЕПО НБУ наступного робочого дня надсилає комерційному банку, який виграв тендер, повідомлення-підтвердження про намір укласти угоди на здійснення операцій РЕПО. Залежно від терміну дії операції РЕПО на позабіржовому ринку використовуються такі види операцій:

* нічне РЕПО (термін дії один день, процентна ставка є фіксованою на весь термін проведення операції);

* відкрите РЕПО (термін операції в угоді не визначається, кожна із сторін угоди може вимагати виконання операції РЕПО в будь-який час, але з обов'язковим повідомленням про завершення цієї угоди. Процентна ставка не є фіксованою і перераховується кожного разу);

* строкове РЕПО (термін операції чітко визначений, процента ставка є постійною протягом усієї операції РЕПО). Міжучасниками операції РЕПО укладається договір, в якому передбачаються:

- термін;

- сума;

- ціна державних цінних паперів «прямого РЕПО» та «зворотнього РЕПО», перелік цінних паперів, які беруть участь в операції РЕПО;

Обов'язковою умовою укладання угоди РЕПО з метою мінімізації кредитного ризику є те, що державні цінні папери, куплені з використанням операції РЕПО мають перераховуватися через депозитарій на рахунок покупця із зміною права власності.

Після підписання договору на здійснення операції РЕПО банк-продавець надає на дату купівлі та на дату зворотної купівлі ДЕПО - повідомлення до депозитного НБУ про зміну права власності на державні цінні папери. Для забезпечення зобов'язань про зворотній викуп державних цінних паперів НБУ - покупець у першій частині операції РЕПО - отримує гарантійний внесок, з урахуванням ринкової оцінки державних цінних паперів, які є об'єктом операцій РЕПО. Цей внесок є захистом від потенційних збитків у разу різких коливань цін на державні цінні папери. Сума гарантійного внеску залежить від терміну укладеної угоди за операцією РЕПО, типу державних цінних паперів, які є предметом угоди, та суми очікуваного доходу за цими цінними паперами.

Размещено на Allbest.ru