Размещено на http://allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

„ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”

АВТОМОБІЛЬНО-ДОРОЖНІЙ ІНСТИТУТ

Кафедра „Менеджмент організацій”

ЗВІТ

з переддипломної практики

студента групи МО - 12 ПО Шестакової Марини Миколаївни

місце проходження практики м. Єнакієве АТ «Укрсіббанк»

Керівник практики:

від підприємства нач. Єнакіївського відділення Генда В. М.

від інституту доц. Гайдай І.Ю.

Горлівка - 2014



Зміст

Вступ

1. Теоретичні аспекти кредитної політики

2. Сучасний стан кредитного ринку України

3. Методи оцінювання фінансової стійкості банків та кредитної діяльності

Висновки

Перелік посилань



Вступ

Тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості кредитної системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.

Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких передбачає Державна комплексна програма реформування та розвитку кредитної системи України.

Кредитна система в Україні не вдосконалена. Структурні зрушення в державі не полегшують його життя, а навпаки готують до нових випробувань на виживання.

На даному етапі розвитку товарно-грошових відносин в Україні існує ряд недоліків, які негативно впливають на розвиток кредитної системи в країні:

- необхідність перевірки кредитоспроможності клієнта та авторизації картки, що підвищує витрати на здійснення трансакції і робить системи непристосованими для мікроплатежів (це є цільовим ринком платіжних систем в Internet).

- відсутність анонімності, що зумовлює агресивність сервісної поведінки торговців.

- обмежена кількість крамниць, які приймають кредитні картки.

- досить великий рівень відсоткових ставок за кредитами для господарюючих суб'єктів.

- наявність дуже високих ризиків при здійсненні кредитування, що відбиває як недостатній розвиток ринкових відносин у цілому, так і нерозвиненість системи страхування різноманітних ризиків.

- конкуренція між банками здійснюється переважно не в площині якісних показників обслуговування клієнтів, а в площині кількісних показників.

Названі недоліки виступають помітною перешкодою до подальшого розвитку економіки в цілому і банківської системи зокрема. Необхідність подолання цих перешкод диктується не тільки поточними цілями розвитку національної економіки, але й стратегічними цілями, пов'язаними з прагненням нашої країни до вступу в Європейський союз.

Сьогодні наша банківська система зовсім не готова до цього, і державі треба зосередити значні зусилля на даному напрямку, щоб пристосувати наш банківський сектор до обов'язкової лібералізації фінансових ринків.

Актуальність обраної теми також полягає і в тому, що кредит, який характеризується високою мобільністю, активно впливає на всі процеси суспільного відтворення. Насамперед кредит відіграє значну роль в організації грошових розрахунків - готівкових і безготівкових. Він також допомагає суб'єктам господарювання збільшувати обсяги виробництва, забезпечувати безперебійність кругообігу основного й оборотного капіталу та уникати кризових явищ. Особливо значна роль кредиту в задоволенні тимчасової потреби в коштах, обумовленої сезонністю виробництва та реалізації продукції.

Нині без кредиту нормальне функціонування товарного виробництва товарного обігу та споживання у сучасному суспільстві взагалі неможливе. Він стає обов'язковим атрибутом господарювання ринкової економіки, яку ще називають кредитною, оскільки вона вся пронизана кредитними відносинами. Тому необхідне постійне вдосконалення та налагодження кредитної системи, впровадження нових заходів та методів, з метою поліпшення функціонування кредитної системи в Україні.

Отже, вдосконалення кредитної системи України відіграє важливу роль в економіці країни.

кредит фінансовий банк страхування



1. Теоретичні аспекти кредитної політики

За своєю сутністю та механізмом впливу на процес суспільного відтворення кредит є однією з найскладніших економічних категорій. Тому в економічній теорії протягом кількох століть ведуться дискусії навколо питань, пов'язаних із сутністю та роллю кредиту. Ці дискусії тривають і досі. Найбільш поширеними в економічній літературі є два підходи до визначення сутності кредиту:

- ототожнення кредиту з цінністю, яка передається одним економічним суб'єктом іншому в позичку. При такому підході увага дослідника зміщується на саму позичку, її правову форму, що зумовлює вихолощування з кредиту його економічного змісту;

- ототожнення кредиту з певним видом економічних відносин, які формуються в суспільстві. Такий підхід дає можливість глибше дослідити економічні аспекти кредиту, економічні чинники його існування, основи та закономірності його руху. Тому цей підхід у сучасній літературі переважає.

За своєю сутністю кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб 'єктами у зв 'язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності. Кредитні відносини мають ряд характерних ознак, які конституюють їх як окрему самостійну економічну категорію - кредит.

Основними ознаками відносин, що становлять сутність кредиту, є такі:

- учасники кредитних відносин повинні бути економічно самостійними: бути власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися; функціонувати на основі самодостатності та самоокупності; нести економічну відповідальність за своїми зобов'язаннями. Без цього вони не зможуть набути статусу ні кредитора, ні позичальника. Щоб стати кредитором, економічний суб'єкт повинен накопичити у власності певну суму вільних коштів, якими може вільно розпоряджатися. А щоб стати позичальником, суб'єкт повинен мати передумови для накопичення в майбутньому у своїй власності достатньої суми вільних коштів для повернення боргу;

- кредитні відносини є добровільними та рівноправними. Тільки за цих умов вони будуть взаємовигідними і зможуть розвиватися по висхідній. Інакше ці відносини будуть згасати і розриватися, тобто втратять здатність до розвитку. Економічна самостійність суб'єктів, добровільність, рівноправність та взаємна вигода роблять кредитні відносини внутрішньо адекватними ринковим відносинам, зумовлюють їх розвиток на ринкових засадах;

- кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають. Кредитор залишається власником переданої в борг вартості, а позичальник одержує її лише у тимчасове розпорядження, після чого повинен повернути власникові. Незмінність власника в кредитних відносинах вимагає особливо чіткого і дійового правового їх оформлення, щоб захистити інтереси власника. Якщо такий захист не забезпечується правовими засобами, то кредитні відносини втрачають свої визначальні ознаки і перетворюються в щось інше, ніж кредит. У цьому зв'язку інтереси кредитора для правового захисту є більш пріоритетними, ніж інтереси позичальника;

- кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв'язку з рухом вартості (грошей чи матеріальних цінностей). Проте вони не є еквівалентними, тому що кожне переміщення вартості не супроводжується зустрічним рухом відповідного еквівалента. Однак вартість переміщується на зворотних засадах, тобто після певного періоду ці кошти повертаються назад у висхідне положення. Можливість їх неповернення робить позицію кредитора у цих відносинах досить вразливою, ризикованою'. Для захисту своїх позицій кредитори повинні мати переважні права при визначенні доцільності кредитування та розміру плати за кредит.

Завдяки цьому для виникнення таких відносин має бути високий рівень довіри між учасниками, особливо кредитора до позичальника. Тому фактор довіри нерідко розглядається як ключова складова сутності кредиту і вирішальна передумова його функціонування. При цьому слід зауважити, що довіра є чинником не тільки моральним, а й економічним.

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні (передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Стаття 1 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються операції, визначені як такі Законом «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до статей 47, 49 Закону «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться наступні операції:

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

- організація купівлі та продажу цінних паперів за дору ченням клієнтів; здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у гро шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, прийма ючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові -- до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді; б) середньострокові -- до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капі тальних вкладень; в) довгострокові -- понад 3 роки; можуть надаватися для формування основних фондів.

Об'єктами кредитування мо жуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будів ництво, на приватизацію тощо;

за способом забезпечення на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінни ми паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво стра хової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії.

Під кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора на дати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу креди тора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду (місяця, кварталу).

Кредити банків можуть розрізнятися також за іншими умовами надання, користування або погашення (ч. 2 ст. 347 ГК)

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит -- це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит -- це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит -- це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. [1]

Можна виділити наступні шість досить самостійних форм кредиту, кожна з яких в свою чергу розпадається на декілька різновидів по більш деталізованих класифікаційних параметрах:

Банківський кредит. Одна з найбільш поширених форм кредитних відносин в економіці, об'єктом яких виступає процес передачі в позику безпосередньо грошових коштів. Надається виключно спеціалізованими кредитно-фінансовими організаціями, що мають ліцензію на здійснення подібних операцій від центрального банку. У ролі позичальника можуть виступати тільки юридичні особи, інструментом кредитних відносин є кредитний договір або кредитна угода. Прибуток за цією формою кредиту поступає у вигляді позикового процента або банківського процента, ставки якої визначається по угоді сторін з урахуванням її середньої норми на даний період і конкретних умов кредитування;

Комерційний кредит. Одна з перших форм кредитних відносин в економіці, що породила вексельне звертання і тим самим активно що сприяла розвитку безготівкового грошового обороту, знаходячи практичне вираження в фінансово-господарських відносинах між юридичними особами в формі реалізації продукції або послуг з відстрочкою платежу. Основна мета цієї форми кредиту прискорення процесу реалізації товарів. а отже, витягання закладеного в них прибутку.

Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що виражає фінансові зобов'язання позичальника по відношенню до кредитора. Найбільше поширення отримали дві форми векселяпростий вексель, що містить пряме зобов'язання позичальника на виплату встановленої суми безпосередньо кредитору, і перекладний (тратта), що являє собою письмовий наказ позичальнику з боку кредитора про виплату встановленої суми третій особі або пред'явнику векселя. У сучасних умовах функції векселя часто приймає на себе стандартний договір між постачальником і споживачем, регламентуючий порядок оплати продукції, що реалізовується на умовах комерційного кредиту;

Споживчий кредит. Головна відмітна його ознака цільова форма кредитування фізичних осіб. У ролі кредитора можуть виступати як спеціалізовані кредитні організації, так і будь-які юридичні особи, що здійснюють реалізацію товарів або послуг. У грошовій формі надається як банківська позика фізичній особі для придбання нерухомості, оплати лікування, що дорого коштує і т.п., в товарногов процесі роздрібного продажу товарів з відстрочкою платежу;

Державний кредит. Суб'єктами при держкредиті виступають юридичні особи, фізичні особи і держава. Держава розміщує свої облігації і інші цінні папери серед державних, кооперативних і поодиноких підприємств, організацій, заснувань, а також населення. Державний кредит ділиться на види: по місцю розміщення - внутрішній і зовнішній; по термінам - короткострокові, до року, довгострокові; по доходності - виграшні або відсоткові.

Міжнародний кредит. Розглядається як сукупність кредитних відносин, що функціонують на міжнародному рівні, безпосередніми учасниками яких можуть виступати міжнаціональні фінансово-кредитні інститути (МВФ, МБРР і інш.), уряди відповідних держав і окремі юридичні особи, включаючи кредитні організації. У відносинах з участю держав загалом і міжнародних інститутів завжди виступає в грошовій формі, у зовнішньоторгівельній діяльності і в товарній (як різновид комерційного кредиту імпортеру).

Фінансовий кредит: Це кошти, які надаються банком резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під відсоток. Правила надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

З метою забезпечення ефективної кредитної діяльності банки розробляють власну внутрішню кредитну політику та впроваджують практичні механізми її реалізації.

Кредитна політика банку -- це стратегія і тактика банку щодо залучення коштів та спрямування їх на кредитування клієнтів банку (позичальників) на основі принципів: поверненості, строковості, цільового використання, забезпеченості, платності.

Основними етапами розробки кредитної політики банку є:

1. Аналіз кредитної діяльності банку в попередньому періоді, який має на меті визначення динаміки обсягу, складу та рівня ефективності цієї діяльності, а саме, аналізують:

-- загальний обсяг кредитного обігу;

-- обіг та рівень використання кредитного потенціалу;

-- структуру кредитного обігу за окремими формами та видами кредиту;

-- питому вагу неповернених кредитів;

-- середній рівень процентних ставок загалом та в тому числі за формами та видами кредиту тощо.

2. Дослідження факторів зовнішнього кредитного середовища та прогнозування розвитку, що має на меті визначення впливу форм державного регулювання економічного стану країни тощо.

3. Оцінка внутрішнього ресурсного потенціалу банку та можливість його розвитку, а саме:

-- розмір статутного капіталу банку та можливість його нарощення;

-- рівень прогресивності інноваційних технологій у галузі кредитного менеджменту;

-- ефективність діючої структури та методів управління кредитної діяльності.

4. Формування системи стратегічних цілей кредитної політики є найбільш відповідальним етапом. Вони повинні бути узгоджені зі стратегічними цілями банку, мати альтернативний характер та визначати основні напрями стратегії у галузі кредитування.

5. Обґрунтування типу кредитної політики. Критерієм такого обґрунтування виступає рівень ризику цих операцій, які будуть здійснюватись у процесі кредитування. Зі загальної сукупності виокремлюють три типи кредитної політики:

1) консервативний;

2) помірний;

3) агресивний.

6. Розробка основних параметрів організації кредитного процесу та визначення ступеня відповідальності кредитних менеджерів різного рівня. Цей етап має на меті визначення алгоритмів дій щодо прийняття відповідних управлінських рішень за кредитами, що стосується встановлення конкретних вимог, а саме:

-- до прийняття на розгляд кредитної заявки від клієнта;

-- до перевірки окремих даних, наведених у кредитній заявці;

-- до процедури інкасації дебіторської заборгованості за наданими кредитами.

7. Формування механізму контролю за здійсненням кредитної політики, що має на меті розробку системи заходів щодо її реалізації в певному періоді.

8. Загальна оцінка розробленої кредитної політики банку. Вона включає:

-- внутрішню збалансованість цільових показників за окремими напрямами кредитної політики банку;

-- допустимість рівня ризиків, економічний ефект, пов'язаний із реалізацією кредитної політики тощо.

Кредитна політика розробляється на макро- та мікрорівні економіки.

На макрорівні банківську кредитну політику розробляє Національний банк України, встановлюючи нормативи її проведення, рівень облікової ставки, що становить основу формування ціни на кредитні ресурси тощо.

На мікрорівні кредитна політика спрямована на забезпечення зв'язку кредитної політики банку зі загальною стратегією його розвитку.

Кредитна політика є основою організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку. Вона повинна чітко визначити цілі кредитування, правила їх реалізації, а також відповідне документальне та методичне оформлення.

Кредитна політика як основа процесу управління кредитом визначає пріоритети в процесі розвитку кредитних відносин, з одного боку, та функціонування кредитного механізму -- з другого. Вона створює необхідні загальні передумови ефективної праці персоналу банку і прийняття раціональних рішень, знижує ймовірність помилок, передбачає створення відповідної організаційної структури й розподілу обов'язків між персоналом банку.

Кредитна політика банку в сфері кредитування фізичних осіб визначає завдання і пріоритети діяльності банку щодо споживчого кредитування, засоби, методи їх реалізації, а також принципи та порядок організації власне кредитного процесу.

Правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями -- основа фінансової та ринкової стабільності банків з урахуванням визначального місця, що посідають кредитні операції у портфелі банківських активів.

В Україні кредитна політика банків загалом і кредитна політика у сфері кредитування фізичних осіб, зокрема, залежить від двох груп чинників;

1) зовнішніх;

2) внутрішніх.

Єдиної кредитної політики для всіх банків немає. Кожен банк визначає власну кредитну політику, беручи до уваги всю сукупність ризиків (внутрішніх і зовнішніх), які впливають на ефективність його діяльності, враховуючи також ставлення керівництва банку до ризику.

До найважливіших зовнішніх чинників належать:

-- загальний стан економіки країни, темпи інфляції;

-- грошово-кредитна політика Національного банку України;

-- рівень доходів населення, здатність споживати банківські послуги, наявність соціальних пільг;

-- регіональна та галузева специфіка функціонування банку;

-- рівень цін на банківські продукти та послуги;

-- соціальна напруженість;

-- політизованість суспільства;

-- попит на кредити банку його клієнтів.

До найважливіших внутрішніх чинників, які визначають кредитну політику банку щодо кредитування фізичних осіб, належать:

-- кредитний потенціал банку;

-- ступінь ризику та придатності окремих видів споживчих позик;

-- стабільність депозитів;

-- спектр виконуваних операцій і послуг;

-- забезпеченість позик;

-- професійна підготовленість, кваліфікація та досвід персоналу банку;

-- клієнтура банку;

-- цінова політика банку.

Основними елементами внутрішньої структури кредитної політики банку є:

-- стратегія щодо основних напрямів кредитного процесу;

-- тактика банку щодо організації кредитування;

-- контроль і моніторинг щодо здійснення обраної (узгодженої) стратегії і тактики.

Відповідальність за розробку кредитної політики у сфері кредитування фізичних осіб та механізм її реалізації покладається на Кредитний комітет, який очолює, як правило, керівник банку.

Способи та методи реалізації кредитної політики формуються у відповідних внутрішньобанківських документах, основними серед яких є стандарти кредитування.

У кредитній політиці важливим є визначення обсягу ефективних (допустимих) ресурсів, що можуть бути спрямовані на кредитні вкладення.

При розробленні кредитної політики необхідно враховувати вплив різних ризиків: кредитного, ризику депозитних операцій, процентного, валютного, ризику незбалансованої ліквідності тощо.

Отже, кредитна політика є основою стратегії мінімізації ризику в діяльності банку. Основу кредитної політики становить стратегія банку, зорієнтована на зростання його капіталу чи збільшення доходів.

2. Сучасний стан кредитного ринку України

Основні тенденції грошово-кредитного ринку України за квітень 2014 року

Протягом місяця продовжилося уповільнення відпливу коштів з депозитних та кредитних рахунків банків як в національній валюті, так і в іноземній (у доларовому еквіваленті). Разом із цим відбулося зниження середньозважених ставок за ресурсами в національній валюті, наданими на міжбанківському кредитному ринку, та за кредитами, наданими фізичним та юридичним особам.

Так, обсяг депозитів у національній валюті в квітні зменшився лише на 0,3 % - до 378,6 млрд. грн. (на 3,2 % у березні та на 10,3 % з початку року), у тому числі, фізичних осіб - на 0,1 % (з початку року на 12,8 %) - до 221,1 млрд. грн., юридичних осіб - на 0,6 % (з початку року на 6,7 %) - до 157,5 млрд. грн.

Протягом квітня також знизився обсяг депозитів в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) на 4,1 % (на 6,7 % у березні та на 17,3 % з початку року) - до 25,5 млрд. дол. США, у тому числі, фізичних осіб - на 4,8 % (з початку року на 17,7 %) - до 18,9 млрд. дол. США, юридичних осіб - на 2,2 % (з початку року на 16,1 %) - до 6,6 млрд. дол. США.

Зменшення банківських депозитів супроводжувалося збільшенням обсягу готівки поза банками на 3,1 % (з початку року на 16,4 %) - до 276,9 млрд. грн. Обсяг грошової маси в квітні зріс на 0,6 % (з початку року на 4,6 %) - до 950,7 млрд. грн. Монетарна база за місяць збільшилася на 3,0 % (з початку року на 10,3 %) - до 338,9 млрд. грн.

Протягом квітня залишки за кредитами в національній валюті зменшилися на 0,3 % (на 1,1 % у березні та на 3,2 % з початку року) - до 577,8 млрд. грн., у тому числі, юридичних осіб - на 0,1 % (з початку року на 3,7 %) - до 457,5 млрд. грн., фізичних осіб - на 0,9 % (з початку року на 1,3%) - до 120,2 млрд. грн.

Залишки за кредитами в іноземній валюті зменшилися (у доларовому еквіваленті) на 1,1 % (на 1,2 % у березні та на 2,4 % з початку року) - до 37,6 млрд. дол. США, у тому числі, фізичних осіб - на 2,0 % (з початку року на 7,3 %) - до 7,7 млрд. дол. США, юридичних осіб - на 0,9 % (з початку року на 1,1 %) - до 29,9 млрд. дол. США.

Ураховуючи це, Національний банк України уживав системних заходів, спрямованих на забезпечення стабільності банківської системи та підтримку її ліквідності.

Так, обсяг рефінансування банків Національним банком України в квітні становив 23,4 млрд. грн. (з початку року - 86,4 млрд. грн.). Середньозважена процентна ставка за цими операціями за квітень становила 15,54 % річних (з початку року - 13,41 % річних).

Одночасно протягом місяця Національний банк України набув у власність державних облігацій України (за номінальною вартістю) на суму 4,9 млрд. грн. (з початку року 31,2 млрд. грн. та 5,0 млн. дол. США). Операції з продажу ним зі свого портфеля цінних паперів України в поточному році не проводилися.

Крім того, у 2014 році Національний банк України здійснював операції з купівлі (продажу) державних облігацій України через механізм двостороннього котирування, у межах якого було куплено та продано державних облігацій України (за номінальною вартістю) на суму 1,0 млрд. грн. відповідно. У квітні операції з купівлі та продажу державних облігацій України через механізм двостороннього котирування не проводилися.

Водночас з метою абсорбування ліквідності Національний банк України проводив операції з мобілізації коштів - їх обсяг у квітні становив 156,3 млрд. грн. (з початку року - 385,3 млрд. грн.). Майже всі ці операції були операціями овернайт. Середньозважена процентна ставка за операціями з мобілізації коштів у квітні становила 3,02 % (з початку року - 2,40 % річних).

Обсяг коррахунків банків у Національному банку України в квітні зменшився на 4,4 % (з початку року на - 8,5%) - до 30,2 млрд. грн. Обсяг обов'язкових резервів, сформованих банками відповідно до встановлених нормативів, на 08.04.2014 становив 36,5 млрд. грн., з яких на окремий рахунок у Національному банку України було перераховано 6,2 млрд. грн.

Операції Національного банку з підтримання ліквідності банківської системи позитивно вплинули на вартість ресурсів на грошово-кредитного ринку. У квітні порівняно з березнем спостерігалося зменшення вартості ресурсів за кредитами, наданими фізичним та юридичним особам в національній валюті до 17,52 % річних (з 19,69 %) та зростання в іноземній валюті до 9,34 % (з 8,56 %). Середньозважена ставка за депозитами в національній валюті за цей період зросла до 12,60 % річних (з 12,18 %), але зменшилася в іноземній - до 6,54 % (з 6,65 %). Вартість ресурсів на міжбанківському кредитному ринку в національній валюті знизилася до 9,08 % річних (з 10,25 %).

У квітні оголошувалися аукціони з розміщення облігацій внутрішніх державних позик (далі - ОВДП), номінованих як у національній валюті, так і в доларах США. За їх результатами до Державного бюджету України надійшло 7,1 млрд. грн. (з початку року - 21,3 млрд. грн.). Аукціони з розміщення ОВДП, номінованих у доларах США, у квітні не відбулися (з початку року до Державного бюджету України за ними надійшло 0,2 млрд. дол. США). Середньозважена дохідність ОВДП у національній валюті під час їх первинного розміщення становила у квітні 14,16 % річних (з початку року - 13,21 %, у доларах США - 5,00 %).

У 2014 році Міністерство фінансів України здійснило випуск ОВДП для збільшення статутного капіталу НАК “Нафтогаз України” (відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2014 № 40 “Про збільшення статутного капіталу Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”) на загальну суму 11,1 млрд. грн. з дохідністю 14,25 % річних.

Погашення та сплата доходу за ОВДП здійснювалися своєчасно та в повному обсязі, який з початку року становив 28,04 млрд. грн., у тому числі погашення - 19,09 млрд. грн., сплата купонного доходу - 8,96 млрд. грн. [2]

3. Методи оцінювання фінансової стійкості банків та кредитної діяльності

У сучасній практиці найчастіше використовуються чотири основні методи оцінювання фінансового стану та визначення фінансової стійкості комерційних банків:

коефіцієнтний аналіз;

інтегральний аналіз;

бально-рейтинговий аналіз;

факторний аналіз

У багатьох країнах якість кредитного портфеля, або кредитний ризик банку розглядається як показник якості всіх сукупних активів. Такий підхід виправданий, оскільки кредити є найбільш ризиковою частиною активів банку і саме кредитний портфель значною мірою визначає загальний рівень ризиковості активів.

Це дає підстави за розмірами резерву судити про якість активів банку. Для оцінювання якості активів банку застосовується коефіцієнт k, обчислений як відношення середньозваженої суми класифікованих активів до капіталу банку і виражений у відсотках. Під середньозваженою сумою класифікованих активів розуміють сукупний розмір можливих втрат за активними операціями і, насамперед, за кредитами, який визначається розмірами спеціального резерву.

де ВКА -- середньозважена сума класифікованих активів; К -- капітал банку.

Розрахунок рівня кредитного ризику в абсолютному вираженні як на рівні окремої кредитної угоди, так і на рівні кредитного портфеля може здійснюватися за формулами:

а) кредитний ризик щодо окремої кредитної угоди полягає у визначенні ймовірності виникнення несприятливих подій за цією угодою:

де IV - величина ризику; р(с) - ймовірність виникнення збитків за кредитною угодою; 5-сума кредиту;

б) кредитний ризик на рівні кредитного портфеля розраховується з використанням таких показників:

o можлива сподівана величина збитків за кредитним портфелем:

де Бр - можлива величина збитків за кредитним портфелем; 5, - сума і-ої кредитної угоди;

р{с) - ймовірність виникнення збитків щодо і-ої кредитної угоди; o середньозважений портфельний кредитний ризик (І):

o дисперсія (варіація) як міра кредитних ризиків щодо угод, які становлять кредитний портфель банку (У(р)):

o середньоквадратичне (стандартне) відхилення кредитних ризиків щодо угод, які становлять кредитний портфель банку (у(р))

Аналіз ефективності діяльності Банку аналітики проводять за такими рівнями: 1. Аналіз ефективності Банку в цілому. 2.Аналіз ефективності операцій Банку по клієнтах; по підрозділах; окремих видів операцій. Основним показником для Банку в кінцевому підсумку є показник рентабельності капіталу.

Акціонери вимагають високої рентабельності капіталу, що забезпечує прибутковість не нижче середньоринкової прибутковості річних вкладень (ставки рефінансування Центрального Банку РФ).

R банку = Чистий прибуток / Капітал = 250000/112564 = 2,2209 (1) Як показник рентабельності також використовують показник мультиплікації капіталу. ROE = чистий прибуток / акціонерний капітал (2) ROE = (250000/9600000) * 100% = 26,04%

Значення ROE засновано на показниках ринку, зазвичай становить 10-20%. При цьому загальну рентабельність розглядають як дивідендний дохід + приріст капіталу.

Банк використовує метод порівняння фактичної величини маржі між приносять дохід активами і платними пасивами банку з величинами мінімально допустимої маржі і мінімально необхідної маржі. Мінімально допустима маржа розраховується як відношення суми мінімально допустимих витрат банку до поточного середньоденного обсягу його працюючих активів.

До мінімально допустимим витрат відносяться накладні витрати, а також умовні доходи і витрати, що виникають внаслідок наявності різниці в обсягах працюючих активів і платних пасивів банку.

При розрахунку мінімально необхідної маржі до мінімально допустимих витрат банку додається планова величина прибутку до розподілу, скоригована на фактично уплачиваемую банком ставку податку на прибуток, а також законодавчо встановлену мінімальну величину відрахувань до резервного фонду.

Якщо фактична маржа менше мінімально допустимої, банк проїдає себе; якщо фактична маржа вище мінімально допустимої, але нижче мінімально необхідної, то рентабельність банку нижче заданої; якщо фактична маржа більше мінімально необхідної, рівень рентабельності банку відповідає бажаному.

На умовному прикладі покажемо, що мінімально необхідна маржа для деякого банку становить 1,5. Тоді фактична річна маржа в розмірі 5% є свідченням високого рівня рентабельності діяльності організації.

Прибутковість фінансово-кредитної установи характеризується більше відносними показниками прибутковості його роботи, використання капіталу, кредитних ресурсів і його активів.

Показник рентабельності капіталу (Рк) є узагальнюючим показником ефективності та результативності роботи комерційного банку, що визначається за формулою [32]:

(1.1)

де П - прибуток;

НА - капітал банку.

Прибутковість статутного фонду (Рф) визначають поряд з цим за формулою [32]:

(1.2)

де П - прибуток банку;

УФ - сума статутного фонду банку.

Прибутковості всіх активів (ROA) розраховується наступним чином [15]:

(1.3)

де ЧП - чистий прибуток;

СА - середні активи банку.

Показник загальної рентабельності діяльності комерційного фінансово-кредитної установи (Роб) визначається за формулою [18]:



(1.4)

де Чп - чистий прибуток банку;

РБ - сума витрат банку.

Ставлення операційних витрат до операційних доходів [17]:

(1.5)

Прибутковість акціонерного капіталу (RAK) визначається наступним чином [28]:

(1.6)

де П - прибуток банку;

Ак - сума акціонерного капіталу банку.

Отже, виходячи з проаналізованих показників, результативність роботи фінансово-кредитної установи безпосередньо залежить від його можливості приносити прибуток і чистий доход. Крім аналізу системи абсолютних показників дохідності для оцінки здатності фінансово-кредитної установи приносити чистий дохід використовують дослідження системи відносних показників прибутковості (рентабельності).

Як би не були істотні для фінансово-кредитної установи цілі і пріоритети, які втілюються в життя в процесі комплексного управління активами і пасивами, банк вважається підприємницькою структурою і, значить, найголовніша мета комерційного банку - отримання заробітку і прибутковість його роботи.

На підставі звітів про прибутки та збитки за 2011, 2012 роки ЗАТ "Банк Російський Стандарт" (Додаток Г) можна здійснити дослідження показників прибутковості та прибутковості банку.

Прибутковості капіталу (ROA) визначаємо за формулою 1.3:

ROA = 11,21- в 2012 році

ROA = 22,4 - у 2011 році

Таким чином, прибутковості капіталу знизилася в 2012 році по відношенню до 2011 року.

Прибутковість акціонерного капіталу (RAK) визначаємо за формулою 1.6:

RAK = 423% - в 2012 році

RAK = 396,6% - в 2011 році

Таким чином, прибутковість акціонерного капіталу підвищилася в 2012 році по відношенню до 2011 року.

Показник загальної (сукупної) рентабельності діяльності комерційного банку визначається за формулою 1.4:

Роб = 35,9% - у 2011 році

Роб = 30% - у 2012 році



Перелік посилань

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 7 грудня 2000 р. № 2121-ГО // Відомості Верховної Ради України. -- 2001. -- № 5--6. -- Ст. 30.

2. Закон України "Про Національний банк України" від 20 травня 1999 р. № 679-XIV // Відомості Верховної Ради України. -- 1999. -- № 29. -- Ст. 238,

3. Адамик В. П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2002. -- 278 с.

4. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. проф. P. І. Тиркала. -- Тернопіль: Карт-бланш, 2001. -- 814 с.

5. Банківські операції: Підручник / А. М. Мороз, М. І. Савлук, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза. -- 2-ге вид., вип. і доп. -- К.: КНЕУ, 2002. -- 476 с.

6. Епіфанов А. О., Маслак Н. Г., Сало 7. В. Операції комерційних банків: Навч. посіб. -- Суми: Університетська книга, 2007. -- 523 с.

7. Операції комерційних банків / Р. Коцовська, В. Ричаківська, Г. Табачук та ін. -- 2-ге вид." перероб. і доп. -- Л.: ЛБІ НБУ, 2001. -- біб с.

8. Петрук О. М. Банківська справа: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук, проф. Ф. Ф. Бутинця. -- К.: Кондор, 2004. -- 461 с.

9. Прокопенко І. Ф., Гопін В. І.. Соляр В. В. та ін. Основи банківської справи: Навч. посіб. -- К.: Центр навчальної літератури, 2005. -- 410 с.

10. Романова М. І, Устюгова М. В. Основи банківської справи: Навч. посіб. -- К.: Центр навчальної літератури, 2007. -- 168 с.

11. Снігурська Л. 17. Банківські операції і послуги: Навч. посіб. -- К.: МАУП, 2006. -- 456 с.

12. Тиркало Р. Ш., Щибоволок 3.1. Фінансовий аналіз комерційного банку: основи теорії. Експрес-діагностика, рейтинг: Навч. посіб. -- К.: Слобожанщина, 1999. -- 236 с.

Размещено на Allbest.ru