Власний капітал у системі фінансових ресурсів банку

Дослідження засвідчило, що хоча темпи зростання зобов'язань банків переважно випереджали темпи зростання власного капіталу та фінансових ресурсів загалом, обсяг власного капіталу банків стабільно зростав: від 6,4 млрд. грн. на 1 січня 2001 р. до 42,6 млрд. грн. на початок 2007 р.

У процесі аналізу встановлено неоднорідність структури фінансових ресурсів різних груп банків України. Так, співвідношення між власними коштами та зобов'язаннями банків, що належать до групи найбільших, великих та середніх упродовж 2000-2006 рр., відповідають загальним тенденціям, тоді як частка власного капіталу малих банків становила від 51,1% до 23,1%. Висока питома вага власного капіталу у фінансових ресурсах малих банків порівняно з іншими групами банків пояснюється більшою довірою вкладників до потужних банків.

У результаті проведеного аналітичного дослідження розподілу власного капіталу та зобов'язань між групами банків встановлено залежність між обсягом власного капіталу та можливостями залучати тимчасово вільні кошти фізичних та юридичних осіб. Так, найбільшими банками України (близько 10 банків) акумульовано понад 40% сукупного власного капіталу і понад 50% зобов'язань, тоді як власний капітал банків, які належать до групи малих (понад 100 банків), становить близько 25%, а зобов'язання - 10%, що пояснюється високим ступенем довіри до великих і стабільних банків з великим обсягом власного капіталу, в яких спостерігається концентрація клієнтури та фінансових потоків. Значну частину власного капіталу банків (близько 60%) становить статутний капітал, який упродовж 2003-2006 рр. зріс у 4,5 рази і становив на початок 2007 р. 26,3 млн. грн. Аналіз динаміки середнього обсягу статутного капіталу свідчить про значні розбіжності у групах банків. Так, на початок 2007 р. середній обсяг статутного капіталу банків, що належать до групи найбільших, становив 830,6 млн. грн., великих банків - 239,8 млн. грн., середніх - 121,6 млн. грн., малих - лише 56,5 млн. грн.

Регулювання власного капіталу вітчизняних банків здійснює НБУ шляхом встановлення нормативів капіталу. Проведений аналіз динаміки показника обсягу регулятивного капіталу банківської системи України засвідчує позитивні тенденції: впродовж 2001-2006 рр. спостерігається його зростання відповідно на 55,9%; 25,8%; 31,4%; 26,7%; 56,8%; 56,0%. На відміну від абсолютного значення регулятивного капіталу, виконання нормативу його адекватності характеризується зниженням: від 20,69% на початку 2002 р. до 14,19% на 1 січня 2007 р. (при нормативному значенні 10%), що свідчить про значний запас достатності капіталу вітчизняних банків та здатність більшості з них своєчасно і в повному обсязі розрахуватися за своїми зобов'язаннями. Зниження рівня адекватності регулятивного капіталу в межах нормативного значення слід оцінювати позитивно, тобто як здатність банків використовувати власний капітал більш ефективно.

У процесі дослідження міжнародного досвіду регулювання власного капіталу в контексті діяльності Базельського комітету з банківського нагляду та регулювання визначено низку проблем, пов'язаних із впровадженням у вітчизняну банківську практику положень Базеля ІІ. З метою міжнародного визнання банківської системи України обґрунтовано необхідність впровадження окремих рекомендацій Базельського комітету у вітчизняну банківську практику.

Капіталізація прибутку є одним з найпростіших та найдешевших способів зростання капіталу. Проведений аналіз свідчить про недостатність прибутку як внутрішнього джерела зростання власного капіталу вітчизняних банків, тому капіталізація відбувається переважно за рахунок збільшення статутних та резервних капіталів, які входять до складу власного капіталу. Як свідчать проведені дослідження, здійснюючи емісію, банки можуть розраховувати на таких потенційних акціонерів, як населення. Так, обсяг довгострокових вкладів фізичних осіб упродовж 2001-2006 рр. перевищував кошти суб'єктів господарювання, і на 1 січня 2007 р. вони становили відповідно 59,9 млрд. грн. та 20,7 млрд. грн.

Результати аналізу свідчать про зростання частки іноземного капіталу у статутному капіталі вітчизняних банків від 13,3% на початок 2001 р. до 27,6% на початок 2007 р. З одного боку, таке явище можна охарактеризувати позитивно, оскільки іноземні інвестиції у банківський сектор сприяють розвитку ринкової економіки України, впровадженню сучасних банківських технологій, розширенню асортименту та якості банківських послуг. З іншого боку, слід враховувати можливі наслідки поглинання зарубіжним капіталом українських банків. З метою захисту вітчизняного банківського сектору і збереження конкурентних переваг вітчизняних банків необхідно визначити правові інструменти регулювання обсягу іноземного капіталу в банківському секторі України та визначити оптимальну межу присутності іноземного капіталу в банківській системі.

Підвищення рівня капіталізації шляхом злиття чи поглинання банків є вагомим інструментом концентрації капіталу, що дає змогу зменшувати витрати і підвищувати прибутковість, але недопустимо застосовувати адміністративний тиск. У результаті аналізу показника прибутковості, розрахованого для кожного вітчизняного банку на початок 2005-2007 рр., виявлено, що найвищий рівень прибутковості має банк, який належить до групи малих. Щодо фінансового стану банків, прибутковість активів яких становить менше, ніж 0,25%, і оцінюється як “незадовільний стан”, то такі банки є у всіх групах, що підтверджує думку про необхідність зваженого підходу і врахування фінансового стану банку при проведенні реорганізації банківських установ.

У третьому розділі “Перспективи вдосконалення управління власним капіталом банку” на основі економіко-математичного моделювання досліджено структуру фінансових ресурсів банків, визначено та обґрунтовано пропозиції щодо основних напрямків нарощування власного капіталу.

Проблему зміцнення ресурсної бази банку не можна зводити до нарощування обсягу різних видів ресурсів. Співвідношення між власними коштами та зобов'язаннями банку має забезпечити зростання прибутку банку і підвищити його фінансову стійкість. У дисертаційній роботі розроблено модель діагностування власного капіталу банку як складової фінансових ресурсів, що охоплює: визначення мети та характеристику об'єкта діагностування, оцінювання рівня концентрації власного капіталу банківської системи України, кількісний аналіз даних, побудову коридору питомої ваги власного капіталу та аналіз отриманих результатів.

За допомогою кількісного аналізу даних з використанням коефіцієнтів кореляції та детермінації встановлено існування прямої залежності між обсягом власного капіталу банків і обсягом прибутку. При цьому слід зазначити, що найбільш щільний зв'язок між обсягом власного капіталу як фактором-чинником та прибутком як залежним фактором спостерігається у групі найбільших банків, тобто вагома частка змін обсягу отриманих прибутків найбільших банків зумовлена змінами обсягу власного капіталу.

Мінімальне значення коридорів питомої ваги власного капіталу за 2002- 2005 рр. банків різних груп суттєво не відрізняється і становить 4-12%, тоді як максимальне значення цього показника для групи малих банків упродовж всього періоду досягає 100%, що не є характерним для банківських установ, які здійснюють діяльність переважно за рахунок залучених та запозичених коштів. Висока питома вага власних коштів малих банків пояснюється жорсткою конкурентною боротьбою, нижчим ступенем довіри до малих і маловідомих банків, що призводить до виникнення труднощів у залученні коштів юридичних та фізичних осіб.

У процесі діагностування власного капіталу отримано результати, які доводять, що, приймаючи рішення щодо структури фінансових ресурсів банку, доцільно забезпечити частку власного капіталу на рівні 10-15%. Це характерно для групи найбільших банків, якими акумульовано майже половину сумарного власного капіталу банківської системи, при цьому виявлено найтіснішу залежність обсягу прибутку від обсягу власного капіталу та найсуттєвіший вплив власного капіталу на прибуток звітного року при незначних коливаннях питомої ваги власного капіталу банків цієї групи.

Проведене дослідження джерел зростання власного капіталу вказує, що основними напрямками капіталізації вітчизняних банків є нарощування статутного капіталу банку, зростання прибутку та підвищення ринкової вартості акцій.

Дослідження динаміки темпів росту середнього обсягу власного та статутного капіталів банків різних груп за 2001-2006 рр. свідчить про випереджальне зростання статутного капіталу в групах найбільших та великих банків, що зумовлено їхньою надійною репутацією, тоді як для середніх та малих банків мобілізація додаткових ресурсів за допомогою випуску акцій є доволі проблематичною. У роботі вказано, що важливий фактор, який впливає на залучення нових та збереження наявних акціонерів - це репутація банку, що формується на основі достовірної інформації та аналітичного підходу до оцінювання банку впродовж тривалого періоду часу. На цій підставі доведено необхідність розроблення програми управління репутацією банку. Запропоновано комплекс заходів для створення позитивного іміджу та забезпечення конкурентних переваг банку.

Позитивна ділова репутація банку сприятиме не лише залученню нових акціонерів, а й зростанню ринкової вартості акцій і, відповідно, зростанню такої складової власного капіталу, як емісійні різниці. Можливість отримання емісійних різниць тісно пов'язана з дивідендною політикою, яку здійснює банк. Проблема оптимального рівня дивідендної ставки є доволі актуальною: з одного боку, високий рівень дивідендів свідчить про успішну фінансову діяльність і водночас слугує рекламою для залучення нових акціонерів, а з іншого - вилучення частини коштів банку з обороту сповільнює процес накопичення власного капіталу. З огляду на це необхідно визначити економічно обґрунтований рівень дивідендних ставок, оскільки привабливість акцій того чи іншого банку визначається не лише обсягом дивідендів, а й стабільністю дивідендної політики.

Прибуток є основним внутрішнім джерелом нарощування власного капіталу банку. Проведений аналіз свідчить про стабільне зростання прибутку поточного року впродовж 2001-2006 рр. як по банківській системі загалом, так і по кожній з груп банків, причому темпи зростання прибутку банків, що увійшли до групи найбільших та малих, значно перевищили темпи зростання статутного капіталу. Однак незначна частка прибутку у власному капіталі свідчить про недостатність цього внутрішнього джерела нарощування власного капіталу банків України. Умовою зростання прибутку є використання у процесі банківської діяльності ефективного ризик-менеджменту.

Процес управління ризиками банку спрямований не на уникнення ризику взагалі, а на отримання відповідного рівня доходів за взяття на себе ризику. В таких умовах проблема високопрофесійного управління банківською діяльністю і врахування всіх факторів ризику набуває особливого значення, оскільки для банківської діяльності важливими етапами є передбачення, оцінювання та прийняття рішення про методи управління ризиком. Основне завдання ризик-менеджменту полягає в оптимізації рівня ризику та доходів, тобто у забезпеченні максимальних доходів при певному рівні ризику або мінімізації взятого ризику для отримання певного рівня доходів. У межах використання передового міжнародного досвіду банківської діяльності та впровадження рекомендацій Базельського комітету з банківського нагляду щодо функціонування досконалої системи управління ризиками запропоновано вітчизняним банкам розробити внутрішньобанківську систему управління ризиками, яка відповідатиме стратегії розвитку банку.

Таким чином, основними напрямками капіталізації вітчизняних банків є нарощування статутного капіталу банку, зростання прибутку та підвищення ринкової вартості акцій. Для цього українським банкам рекомендовано здійснити систему заходів, що забезпечать формування і зміцнення позитивної репутації банку, шляхом інформаційної відкритості; здійснювати стабільну дивідендну політику; використовувати у процесі діяльності міжнародний досвід ефективного ризик-менеджменту.