Размещено на http://www.allbest.ru/

на тему: Кредит як рух позичкового капіталу Банку

ЗМІСТ

ВСТУП

1. КРЕДИТ ТА ЙОГО ФОРМИ

2. КРЕДИТНА СИСТЕМА ЯК ОСНОВА РИНКУ ГРОШЕЙ

2.2 Ринок позичкового капіталу, або кредитний ринок

ВСТУП

Більшість сучасних західних економістів вважають, що навіть в системі «вільного» ринку неможливо обійтися без держави, тому що вона бере на себе функції, які принципово не може здійснити сам ринок.

Сьогодні державне регулювання надійно доповнює ринковий економічний механізм. Хоча ринкова система стала регульованою, державний вплив має свої межі, які визначаються можливостями ринкового механізму попиту і пропозиції за умов недосконалої конкуренції (яка сформувалася внаслідок обмеження монополії державою). Державне регулювання не підмінює, а доповнює ринковий механізм. Держава бере на себе лише ті функції, які не підвладні ринку і пов'язані з необхідністю задоволення суспільних потреб. Таким чином, можна ще раз підкреслити, що державне регулювання здійснюється за принципом:

Отже, сучасна ринкова економіка є регульованою. Державне регулювання стало невід'ємним елементом ринкового економічного механізму, яке здійснюється через такі економічні функції:

Ш визначення головних цілей і пріоритетів макроекономічного розвитку, виходячи із стану економіки і перспектив її розвитку;

Ш розробка і впровадження правових норм функціонування ринкової економіки;

Ш здійснення цілеспрямованого впливу на економічну діяльність у господарюючих суб'єктів через фінансові важелі;

Ш контроль за дотриманням антимонопольного законодавства для захисту і стимулювання конкуренції;

Ш регулювання зовнішньоекономічних відносин;

Ш соціальний захист громадян;

Ш фінансування суспільних потреб.

Держава виконує свої економічні функції, застосовуючи різноманітні форми і засоби впливу на економіку. Серед основних форм державного регулювання ринкової економіки виділяють форми правового, економічного і адміністративного регулювання.

У правовому регулюванні велике значення має правова основа підприємницької діяльності. Правові регулятори захищають систему ринкового підприємництва, визначають права і обов'язки підприємств та інших суб'єктів ринкової економічної системи.

Ш фінансове регулювання (через систему податків з фірм і населення та державні фінанси);

Ш грошово-кредитне регулювання (через регулювання грошової

маси і ставки процента);

Ш цінове регулювання (корекція рівня цін товарного ринку);

Ш структурне регулювання (через зміну структури економіки і, відповідно, структури попиту і пропозиції на ринку);

Ш соціальне регулювання (соціальний захист населення через державний перерозподіл доходів).

Найбільше значення сьогодні мають фінансові, грошово-кредитні, структурні і соціальні форми регулювання економіки.

1. КРЕДИТ ТА ЙОГО ФОРМИ

1.1 Виникнення кредиту

Кредит (лат. creditum -- позика, борг) -- є формою руху позичкового капіталу. Це система економічних відносин, які виникають в економічному обороті тимчасово вільних грошових коштів, з одного боку, і як нагальна потреба додаткових грошових засобів -- з іншого, для розпорядження та використання на певний строк на умовах повернення з відсотком; продаж товарів з відстрочкою платежу.

Кредит виник ще в період розпаду первіснообщинного ладу на основі становлення товарно-грошових відносин і майнової диференціації общини. В рабовласницьку добу він існував у формі лихварського кредиту. Кредиторами-лихварями були купці, відкупщики податків і храми. Згідно із законом позичковий відсоток у Давньому "Римі коливався від б до 48%. За феодалізму кредиторами-лихваря-ми були купці, церкви і монастирі. Вони надавали позики дрібним виробникам, феодальній знаті. Ставки кредиту були високими. Так, у Німеччині за феодалізму позичковий відсоток коливався у межах 21-43%. Кредит сприяв первісному накопиченню капіталу. За капіталізму кредит -- це рух позичкового капіталу (грошової позики), що надається в кредит на умовах повернення у певний термін з виплатою відсотка. Форми позичкового капіталу різноманітні -- комерційний (кредит товарами), банківський (кредит грошима), споживчий (кредит населенню), державний кредит тощо. Основними формами позичкового капіталу є комерційний і банківський кредит.[4]

2. КРЕДИТНА СИСТЕМА ЯК ОСНОВА РИНКУ ГРОШЕЙ

Кредитна система в умовах ринкової економіки виступає провідною ланкою фінансової системи в цілому. Це пояснюється тим, що кредитування є основною формою фінансового забезпечення діяльності суб'єктів господарювання, а також відіграє важливу роль діяльності держави і фізичних осіб. Кредит як форма фінансових відносин відображає перерозподільні відносини с приводу використання на поворотній і платній основі тимчасово вільних фінансових ресурсів. Він поділяється на комерційний і банківський.

Комерційний кредит відображає взаємовідносини купівлі-продажу між суб'єктами господарювання з відстрочкою платежу. Він оформляється борговим зобов'язанням - векселем. Надання комерційного кредиту не передбачає руху грошових потоків, вони мають місце тільки при сплаті заборгованості у встановлені строки.

Банківський кредит являє собою форму взаємовідносин між позичальниками і спеціалізованими кредитними установами, сукупність яких становить кредитну систему. Кредитна система включає банківську систему та сукупність небанківських кредитних установ (квазібанки - майже банки). Банки виконують широкий спектр операцій, забезпечуючи рух грошових потоків і функціонування ринку грошей.

Квазібанки поділяються на дві групи:

· першу складають фінансові інститути банківського профілю з обмеженим колом банківських операцій (лізингові й факторингові компанії, кредитні спілки і товариства, ломбарди, товариства взаємного кредитування, розрахункові (клірингові)центри).

· другу групу складають фінансові інститути небанківського спрямування, які, маючи певні фінансові ресурси, здійснюють кредитні операції (страхові компанії, інвестиційні компанії і фонди, пенсійні фонди, фінансові компанії).

Основу кредитної системи становлять банки. Банківська система, як правило, є дворівневою.

1. До першого рівня належить центральний банк.

2. До другого рівня належить комерційні банки.

На центральний банк покладається дві основні функції - емісія грошей, які є інструментом фінансових відносин, і регулювання грошового обігу та організація діяльності банківської системи - ліцензування банківської діяльності і банківський нагляд. Крім того, центральний банк здійснює кредитування комерційних банків, виступаючи банком банків, та обслуговування уряду - організація касового виконання бюджету і обслуговування державного боргу.

Комерційні банки є головними інститутами банківської системи і грошового ринку. Основними їх функціями є акумуляція тимчасово вільних фінансових ресурсів і здійснення розрахунково-касового обслуговування та кредитування юридичних та фізичних осіб. [5]

Комерційний кредит -- це такий кредит, який надається одним функціонуючим у виробництві капіталом (підприємством чи фірмою) Іншому функціонуючому капіталу (фірмі) товарами з відстрочкою платежу. Позика надається товаром з виплатою процента і суми позики грошима через певний час, обумовлений у векселі.

Банківський кредит -- надається грошовим капіталом (банками та іншими кредитними установами) у вигляді грошових позик. Об'єктом банківського кредиту є банківський капітал. Завдяки цьому він здатен подолати обмеженість комерційного кредиту. Крім того, заміна комерційних векселів банківськими (банкнотами) посилює переваги банківського кредиту, тому сам кредит стає більш еластичним і масштабним. З виникненням і розвитком кредитних відносин безпосередньо пов'язаний процес становлення і розвитку кредитного ринку -- складової частини ринку інвестицій ресурсів -- ринку капіталів (див. схему «Структура ринку капіталів»). [6]

2.2 Ринок позичкового капіталу, або кредитний ринок

Ринок позичкового капіталу, або кредитний ринок, поділяється на ринок короткострокових і довгострокових засобів. На першому з них об'єктом купівлі-продажу є казначейські векселі (на державні цінні папери з короткотерміновими зобов'язаннями держави до 12 місяців, які випускають центральні банки), на другому -- довготермінові позики та цінні папери. Довготермінові ринки позичкових капіталів поділяють на ринок довготермінового кредиту і ринок цінних паперів, що набули значного розвитку на вищій стадії капіталізму, набагато перевищуючи обсяги реального капіталу. Ринок цінних паперів складається з ринку акцій, на якому здійснюється купівля-продаж прав класності на частку майна підприємства, і ринку облігацій, який, таким чином, пов'язує кредитний ринок з ринком цінних паперів.

Рис.1.1. Структура ринку капіталів

Інституціональними формами (інститути -- різні суспільні утворення, організації, установи) ринку капіталів виступають установи, які опосередковують кредитні угоди, а також купівлю-продаж акцій, У першому випадку -- це комерційні та іпотечні (надають кредит під заставу землі і нерухомого майна) банки, центральний емісійний банк, ощадні каси, страхові компанії, будівельні та інші товариства, у другому -- фондові біржі.

Значення кредитного ринку полягає у тому, що він, по-перше, зосереджує і надає підприємствам засоби для інвестування, по-друге, організовує переміщення тимчасово вільних грошових засобів з тих галузей і секторів економіки, де є їх надлишок, туди, де відчувається їх нестача.

Суб'єктами кредитного ринку виступають кредитори і позичальники грошей, перш за все підприємства і домашні господарства. Кредитний ринок спрямовує заощадження домашніх господарств на інвестування підприємств. Підприємства, як правило, є позичальниками грошей. Суб'єктом кредитного банку може бути й держава, яка виступає як позичальником (в умовах дефіцитного бюджету), так і кредитором (при наявності надлишкових засобів). [6]

Кредитна система -- це сукупність кредитних відносин, форм і методів кредитування в єдності з сукупністю кредитно-фінансових інститутів, які забезпечують функціонування цих відносин (див. схе-г му «Кредитна система»).

Банк (фран. banque -- фінансове підприємство) -- це фінансовий інститут, суб'єкт кредитних відносин, який акумулює грошові кошти, розпоряджається і використовує власні та запозичені кошти з метою одержання прибутку.

Зародки банківської справи існували ще при рабовласницькому ладі у вигляді корпорацій, що зберігали золото і срібло. У добу феодалізму (XIV-XVI ст.) банкіри кредитували королів, феодалів. Але найбільшого поширення банки набули за капіталізму в XVII-

XVIII ст. Перший акціонерний банк був організований в Англії, наймогутнішій у той час країні світу, у 1764 p., а в 1844 р. за ним була закріплена роль центрального банку. Вслід за цим утворюються банки в інших країнах світу, що сприяє витісненню з обігу металевих грошей. З посиленням концентрації банківського капіталу (кінець XIX-- початок XX ст.) банки стають одним із головних елементів ринкової економічної структури, що проявляється у виконуваних ними функціях:

Ш залучення тимчасово вільних грошових коштів та перетворення
їх у позичковий капітал;

Ш посередництво в кредитах (надання кредитів);

Ш посередництво в платежах (грошові розрахунки і платежі);

Ш операції з цінними паперами;

Ш випуск (емісія) кредитних знарядь обігу;

Ш консалтинг (надання консультаційних послуг).

Сукупність фінансових установ грошового ринку (що займаються банківською діяльністю) у їх взаємозв'язку і взаємодії, діяльність яких законодавче визначена, утворюють банківську систему.

Центральний банк країни є центральним органом кредитної системи. Він здійснює емісію кредитних грошей, акумулює і зберігає касові ресурси інших кредитних установ, зберігає державні золотовалютні резерви, кредитує комерційні банки, надає кредити під урядові програми, здійснює розрахунки і перевідні операції держави, грошово-кредитне регулювання макроекономічних процесів. До основних функцій центрального банку належать -- функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу, функція «банку банків», функція банку уряду та функція реалізації грошово-кредитної політики.

Функція монопольної емісії готівки й організації грошового обігу свідчить про те, що право випуску банкнот (кредитних грошей), організації грошового обігу в країні законодавче закріплюється тільки за центральним банком.

Функція «банку банків» -- передбачає діяльність центрального банку як міжбанківського розрахункового центру та кредитора останньої інстанції. Центральний банк не має справи безпосередньо з підприємцями і населенням. Його клієнтами І комерційні банки, які виступають посередниками між своїми клієнтами і центральним банком. Центральний банк зберігає вільну грошову готівку комерційних банків (касові резерви) як гарантійний фонд для погашення депозитів. Тобто комерційні банки зобов'язані зберігати частку своїх резервів у центральному банку -- так звані обов'язкові банківські резерви. Центральний банк установлює норму обов'язкових резервів, яка розраховується як відношення суми обов'язкових резервів до зобов'язань банку за депозитами і виражається у відсотках. Беручи на зберігання касові резерви комерційних банків, центральний банк надає їм кредитну підтримку, тобто виступає їхнім кредитором.

Функція банку уряду. Ця функція передбачає діяльність центрального банку як фіскального (лат. fiscalis -- казенний) агента уряду. Центральний банк забезпечує касове виконання державного бюджету та здійснює операції, пов'язані з обслуговуванням державного боргу, надання коротко- і довгострокових кредитів державі, консультаційних послуг урядові з макроекономічного регулювання, збереження золотовалютних резервів.

Функція реалізації грошово-кредитної політики. Ця функція забезпечує регулювання макроекономічних процесів з метою впливу на господарську ефективність, темпи економічного зростання, стимулювання інфляційних процесів, забезпечення зайнятості. Основним об'єктом грошово-кредитного регулювання є грошова маса. Центральний банк застосовує два типи грошово-кредитної політики: політику «дорогих грошей» (рестрикційна -- лат. restrictio -- обмеження) і політику «дешевих грошей» (експансіоністська -- лат. expansio -- поширення).

Рестрикційну політику застосовують, як правило, у фазі різкого піднесення, як метод боротьби з інфляцією задля стабілізації грошової системи. Ця політика спрямована на підвищення рівня процентних ставок, стримування темпів зростання грошової маси в обігу, на обмеження кредитних операцій. позичковий капітал кредит гроші

Експансіоністська політика спрямована на подолання спаду виробництва, пожвавлення ділової активності, стимулювання інвестиційних процесів і збільшення платоспроможного попиту населення на товари і послуги, тобто на розширення обсягів кредитних операцій, зниження рівня процентних ставок, загальне зростання грошової маси.

Усі функції центрального банку взаємопов'язані і створюють об'єктивні передумови для виконання центральним банком функції регулювання всієї грошово-кредитної системи країни і економіки в цілому.

На відміну від центральних, значна частина яких одержує статус державних національних, усі комерційні банки, які знаходяться на нижчому рівні кредитної системи, у порівнянні з центральними є приватними і розбудовуються на засадах акціонерного капіталу (комерційні банки -- це акціонерні товариства).

Комерційний банк -- установа, яка створена для залучення грошових засобів юридичних і фізичних осіб та розміщення їх від власного імені на кредитних умовах: повернення, платності, терміновості, а також для здійснення інших банківських операцій з метою одержання прибутку.

Операції комерційних банків слід розділити на три групи: пасивні (по-залученню коштів); активні (по розміщенню коштів); комісійно-посередницькі (виконання операцій за дорученням клієнтів на комісійних засадах, тобто за винагороду, -- це інкасові, трастові та перевідні операції).

Інвестиційні банки -- це спеціалізовані кредитні установи, що здійснюють фінансування і кредитування інвестицій. Основними об'єктами інвестиційної діяльності є облігації приватних компаній і держави, акції корпорацій. Сукупність банківських ресурсів, вкладених у цінні папери, утворює інвестиційний портфель. Його структура дає змогу мінімізувати ризик невиконання емітентом (установа, що випускає в обіг цінні папери та інше) узятих на себе зобов'язань і отримати максимальний прибуток.

Іпотечні банки (грецьк. hypotheke - застава, заклад) -- це установи, що спеціалізуються на наданні довгострокових позик під заставу нерухомості -- землі та будівель. Такими є земельні банки, які дають позику під заставу землі. Ресурси іпотечних банків формуються за рахунок власних накопичень, іпотечних облігацій, за рахунок звичайних банківських послуг. Ці ресурси використовують для надання іпотечного кредиту -- довгострокової позики під заставу нерухомості, іпотеки. За несплату заборгованості в строк позичальник втрачає нерухомість, якою забезпечено кредит, і право на заставне майно переходить до банку або іншого власника.

Ощадні банки залучають заощадження населення, які без допомоги кредитної системи не можуть функціонувати як капітал. Крім того, вони розміщують ці кошти в економіку через операції з цінними паперами, кредитування споживчих потреб населення, надання різноманітних юридичних послуг, здійснення валютних операцій. Результатом здійснення банківських операцій є банківський прибуток, який утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і відсотків, сплачених вкладникам, тобто це результат операцій банків по активах. Доходи банку формуються також від операцій з цінними паперами, біржових операцій та надання позик власного капіталу. [7]

3.2 Кредитно - банківська система

Внаслідок злиття промислового і банківського капіталу з'явилася якісно нова форма капіталу -- фінансовий капітал, який сприяє подальшому усуспільненню виробництва.

На сучасному етапі злиття банківського і промислового капіталу є процес прямого, а не через кредит проникнення банківського капіталу в промисловість. Це здійснюється через придбання банками акцій промислових компаній. Купуючи їх, банки встановлюють контроль за акціями, оскільки володіють їх контрольним пакетом.

Банки також купують акції промислових підприємств для спекулятивних операцій на біржі та отримання біржового прибутку. Банківський капітал проникає в промисловий через випуск і розміщення банками акцій промислових підприємств. Останні вдаються до випуску нових акцій і облігацій, коли їм потрібні додаткові капітали, вони доручають функцію розміщення цінних паперів банкам. Банки з випуску цінних паперів мають на меті отримання емісійного прибутку -- різниці між курсом продажу акцій і облігацій та курсом їх купівлі. Емісійний прибуток сягає 8-10%.

Проникнення банківського капіталу в промисловий здійснюється через участь у заснуванні нових підприємств, що дає змогу привласнювати значний засновницький прибуток.

Все це сприяє зменшенню частки банківського капіталу у структурі фінансового, який витісняється спеціалізованими кредитно-фінансовими установами (інститутами), які є структурною складовою кредитної системи небанківського типу, акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Рис. 3.1. Структура кредитно-банковської системи країни за ринкових умов.

Основним видом банківської діяльності є кредитування. Банківське кредитування (як і комерційний кредит) здійснюється на засадах строковості, платності, поверненості і гарантованості.

Строковість кредитування полягає у тому, що усі кредити надаються лише на певний строк -- це короткотермінові і довготермінові кредити. Принцип платності здійснюється при сплаті певного процента за користування кредитом, поверненості -- у поверненні банку всієї суми кредиту разом з процентами у визначений термін, гарантованості -- у захисті грошових коштів, виданих у кредит, шляхом забезпечення позики певним закладом (заставою) майном, товарами чи цінними паперами або гарантією іншого банку чи установи.

Кредитування може здійснюватися готівкою чи безготівковими засобами (у чековій формі).

Кредити готівкою здійснюються за рахунок тих грошових коштів, які банки одержують на строкові рахунки (клієнт гарантує, що він не буде чіпати ці засоби протягом певного часу -- кварталу, року чи більше, за що банк виплачує йому більші проценти), або за рахунок готівкових кредитів центрального банку.

Поряд із строковими рахунками банк відкриває також поточні (безстрокові) рахунки. Ці засоби надавати в кредит ризиковане, адже клієнт у будь-який момент може їх зажадати назад. Водночас банк не може допустити, щоб ці наявні грошові кошти без руху знаходилися у банківських підземеллях (резервах). Це різко обмежує можливості банку в акредитуванні. Намагаючись розірвати ці пута на шляху кредитної емісії і, водночас, не підірвати довір'я клієнтів, банки знайшли можливість і ці засоби використати для кредитування. Для цього комерційні банки утворили систему часткових банківських резервів, яка знаходиться в основі кредитних систем в більшості країн ринкової економіки.

Суть кредитної емісії полягає у збільшенні банками грошової маси країни за рахунок створення нових поточних рахунків у чековій формі для тих клієнтів, які беруть позику не готівкою, згоджуючись здійснювати свої майбутні операції в безготівковій формі -- за допомогою чеків.

"При цьому кредитна емісія має чіткі межі, які визначаються величиною резервних вимог центрального банку.

Кожен банк може видати у формі кредитів лише частину тієї суми, яку він одержав від своїх вкладників. Але усі банки разом можуть надати значно більше грошей, ніж внесли їх вкладники. Розмір цього перевищення прямо пов'язаний з рівнем резервних вимог через співвідношення, яке називають мультиплікатором депозитів і яке визначає межі зростання грошової маси за рахунок безготівкових грошових засобів.

Мультиплікатор депозитів (мультиплікатор грошовий) -- показник, що характеризує можливості економіки у цілому і банківської системи зокрема, збільшувати грошову масу в обороті. В основі дії цього мультиплікатора лежить процес обов'язкового резервування частини засобів, які отримуються комерційними банками у вигляді депозитів на спеціальних рахунках у центральному банку.

Величина мультиплікатора визначається так: Мультиплікатор депозитів = 100. ставка резервних вимог

Сучасний етап розвитку банківської системи в Україні свідчить про те, що в нашій державі відбувся процес становлення дворівневої банківської системи, який набув глибокого впливу на загальноекономічний розвиток. Але становлення і реформування банківської системи випереджало реформування економіки, наслідком чого були значні тіньові обороти капіталу, відплив його за кордон. Система страхування депозитів і кредитів практично не діяла. Як наслідок, на початок XXI ст. в Україні було зареєстровано 214 банків, а їх

агрегований капітал становив усього 4,9% від загального обсягу ВВП. В країнах Західної Європи цей показник становив 80% від ВВП, тому першочерговим завданням банківської системи України стає процес нарощування банківського капіталу. [7]

3.3 Позичковий процент і його норма

Поділ кредитного ринку на грошовий ринок і ринок облігацій зумовлений відмінністю конкретних форм кредиту з точки зору їх ліквідності.

Ліквідність -- це сукупність легкості, з якою кредитні засоби перетворюються на платіжні засоби, тобто оборотність кредиту. Найвищою ліквідністю володіє готівка -- банківські вклади, які не обмежені певним строком і по яких можна одержати гроші у будь-який момент (чеки, кредитні картки тощо). До засобів з низькою ліквідністю відносять майно, а з форм кредиту -- облігації, які не так легко перетворити на готівку, якщо вони не продаються і не купуються на ринку цінних паперів.

При аналізі категорії процента важливо розрізняти номінальну і реальну процентну ставку.

Номінальна ставка процента -- це неточна ринкова процентна ставка без врахування темпів інфляції.

Реальна ставка процента -- це номінальна ставка з урахуванням очікуваних темпів інфляції.

Інфляція -- знецінення паперових грошей, яке проявляється як процес зростання загального рівня цін на споживчі товари і послуги.

Індекс цін -- коефіцієнт, що показує, у скільки разів змінився загальний рівень цін за даний період.

Кількісна характеристика інфляції визначається її рівнем, який вимірюється через показник темпу інфляції. Цей показник обчислюється за такою формулою: де Р0 -- індекс цін базисного періоду; Р -- індекс цін поточного періоду.

За темпами інфляції розрізняють: «повзучу» (до 10% на рік) «галопуючу» (понад 10%) і гіперінфляцію (понад 2000% або 50% на місяць чи 1% на день).

Виходячи з цього, банки оперують позичковим капіталом, джерелом їх доходу може бути лише позичковий процент.

Ставка процента, яка використовується при дисконтуванні доходів і витрат, називається дисконтною ставкою, або нормою дисконту.

Методика оцінки майбутньої прибутковості вкладеного капіталу, що ґрунтується на дисконтуванні, тобто приведенні майбутніх витрат і прибутків до їх нинішньої вартості, передбачає застосування широко відомої в економічній теорії формули: де VР -- теперішня вартість майбутньої суми; Vr -- майбутня вартість теперішньої суми грошей; t -- період інвестування (кількість років); r -- коефіцієнт річної процентної ставки.

Процент -- це плата або ціна грошового капіталу, яку одержує його власник. Розмір процента на використаний грошовий капітал виступає у вигляді процентної ставки.

Процентна ставка -- відносна величина процентних платежів, які виплачуються покулцем-підприємцем продавцю-власникові грошового капіталу за його надання у тимчасове розпорядження.

Таким чином, норма процента виступає важливим важелем регулювання попиту і пропозиції на грошовому ринку. Змінюючи її рівень, можна підвищувати або знижувати попит на грошові засоби. [8]

Монетарна політика -- система заходів держави з використанням грошових і кредитних важелів з метою економічного регулювання. Монетарна політика полягає у зміні пропозиції грошей » економіці, тобто впливі на грошову масу.

Грошові і кредитні методи регулювання діють у комплексі, тому що, з одного боку, сучасна грошова система є системою кредитних грошей, а з іншого -- пануючою формою сучасного кредиту є грошова форма. Усі способи грошово-кредитного регулювання мають сенс лише у тому випадку, коли не порушують вимог загальної економічної рівноваги товарної і грошової маси.

Ця рівновага фіксується рівнянням обміну, відомим ще як рівняння Фішера:

де: М -- пропозиція грошей;

Ш операції на відкритому ринку;

Ш встановлення облікової процентної старку;

Ш зміна обов'язкових резервних вимог.

Інвестування може здійснюватися готівкою і безготівковими грошовими засобами. Готівка знаходиться у розпорядженні центрального банку (нею він кредитує комерційні банки). Безготівкові чекові гроші в обіг випускають комерційні банки (так звана кредитна емісія). Основою їх забезпечення є поточні (позастрокові) банківські рахунки. Кредитувати усі їх засоби небезпечно, це може закінчитися банкрутством банку, якщо клієнти захочуть забрати гроші з поточних рахунків, а їх немає в наявності -- вони кредитовані. Саме це змусило утворити часткові банківські резерви. Готівка і обов'язкові резерви складають активи центрального банку. [10]

4.2 Політика контролю грошової маси

Ш норми обов'язкових резервів;

Ш частки готівки у загальній грошовій масі;

Ш обсягу активів центрального банку.

де М1 -- грошовий агрегат, що включає готівку і безготівкові гроші;

С -- готівка;

r -- норма обов'язкових резервів;

А -- активи центрального банку.

Вираз представляє коефіцієнт грошової ультиплікації, або грошовий мультиплікатор (К). Тоді M1 = K x A.

Отже, кредитна емісія (випуск безготівкових грошей комерційними банками) визначається величиною мультиплікатора, а останній -- нормою обов'язкових резервів. [11]

Грошово-кредитне регулювання здійснюється через монетарну економічну політику, напрями якої залежать від вибору конкретних методів грошового і кредитного регулювання, виходячи із поставлених цілей. Виділяють два основних варіанти монетарної (грошово-кредитної) політики: політика «дешевих грошей» і політика «дорогих грошей».

Політика «дешевих грошей» має на меті зробити кредит «дешевим» і легкодоступним. Політика «дорогих грошей» полягає в обмеженні пропозиції грошей, «подорожчанні» кредиту.

Коли центральний банк проводить політику «дешевих грошей», він намагається збільшити їх пропозицію такими діями:

Ш купівля державних облігацій в комерційних банків і населення;

Ш зниження резервної норми або зниження облікової ставки проценту.

Ш продаж державних облігацій;

Ш зростання резервної норми або підвищення облікової процентної ставки.

Наслідком цього буде скорочення грошової пропозиції, інвестицій, сукупного попиту і зайнятості. Цей напрям грошово-кредитної політики застосовується для подолання інфляції попиту в період економічного зростання. Грошово-кредитна політика лише створює відповідні умови для заміни пропозиції грошей, але вона не може гарантувати, що банківська система відреагує на них адекватно, тобто змінами у кредитуванні, особливо в період економічного спаду. [12]

Кількість грошей повинна бути достатньою для нормального ходу кругообігу продуктів і доходів. Як надлишок, так і нестача грошей створюють значні проблеми й ускладнення для здійснення грошового обігу.

Забезпечення кількісної відповідності між потоком грошової маси і зустрічним потоком товарної маси дає можливість підтримувати тверду купівельну спроможність грошей.

Інституцією, яка здійснює грошово - кредитне регулювання в Україні, є НБУ - незалежний фінансово - економічний орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ проводить незалежну грошову (монетарну) політику. Постанови, положення та інші нормативні акти щодо регулювання грошового готівкового і безготівкового обігу приймає і затверджує Правління НБУ. Рішення Правління НБУ не потребують окремого затвердження в органах державної влади. НБУ координує діяльність банківської системи України в цілому.

Формування сучасного механізму забезпечення сталості грошей в Україні має спиратись на сильну виконавчу владу, що користувалася б загальною підтримкою населення і проводила б енергійні широкі радикальні економічні перетворення на всіх рівнях і стадіях суспільного відтворення.

Досягнення сталості грошей, стабільності економіки і фінансів включає об'єктивні економічні, соціально - політичні та фінансові мотиви. Економічні мотиви стабілізації економіки та впровадження власної національної валюти в Україні зумовлені багатими природними ресурсами, сучасними виробничими потужностями та наявністю висококваліфікованої робочої сили, яка за умов належного стимулювання і науково обгрунтуваного управління, здатна забезпечити ощадливість та схильність до витонченої, скрупульозно виконуваної роботи.

Авторитетна і стабільна гривна неодмінно приведе економіку України до збалансованого народногосподарського комплексу галузей і виробництв соціального спрямування, розвиток яких забезпечуватиме піднесення купівельної сили гривні та її ролі як вартісного законного платіжного та обігового засобу.

У формуванні в Україні ефективної і стимулюючої грошової системи потрібна не лише залагодження і цілеспрямована взаємодія усіх ланок господарсько - управлінського механізму а й:

глибокі знання, вміння і навички формування сучасних паперово - кредитних грошових систем і подолання інфляційних загроз;

належне розуміння переваг досягнення конвертованості гривні;

втілення у життя анти затратного і антиінфляційного механізму економічного зростання;

аналіз форм і методів успішних грошових реформ і його використання в процесі наступного вдосконалення грошового обігу.

Слід створити таку грошово - кредитну систему, яка б застерігала від помилкових дій у сфері регулювання грошового обігу на основі гривні. При цьому історичний досвід грошового обігу в Україні і нинішнє державотворення мають прискорити остаточний вибір способу суспільного поступу і допомогти нашому суспільству остаточно обрати такий суспільно - політичний лад, у якому взаємодія суб'єктів господарського життя спиратиметься на засади добросовісної конкуренції, а гривня на повну потужність свого невичерпаного потенціалу запрацює на економіку і добробут громадян.

СПИСОК ВИКОРОСТОНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

2. Білецька Л.В., О.В. Білецький, В.І. Савич «Економічна теорія», 2005р.

3. Гальчинський А. “Теорія грошей”, - Київ: “Основи”, 1998р.

4. Демківський А.В. “гроші та грошовий обіг”: навчально -

5. методичний посібник, - Київ: “ГРОТ”, 1999р.

6. Кучеренко Р.А. - Макроекономіка - методичний посібник, 2005р.

7. Кучукова Н.С. "Пошук стратегії забезпечення фінансової стабільності" //Гроші і кредит №5, 1993.

8. Лютий І.О. “Грошово - кредитна політика в умовах перехідної економіки”, - Київ: “Атіка”, 2000р

9. Мних Є.В. - Економічний аналіз: Підручник: Вид.2-ге, перероб. Та доп. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 472с.

10. Нурієв Р.М. Гроші, банки та грошово - кредитна політика - М.: Фінстатінформ, 1995.

Размещено на Allbest.ru