Біржі в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Самостійна робота №8

з предмету: «Основи економічної теорії»

Студентки 4 курсу 1 групи

Форма навчання - денна

Козішкурт Ксенії Ігорівни

КИЇВ 2014

1) Біржі та їх місце в ринковій економіці

біржа ринкова економіка торгівля

Біржова торгівля - одна з форм організованого ринку, тобто ринку, який функціонує за встановленими правилами. Будь-якому організованому ринку властиві наступні риси:

* наявність затверджених правил торгівлі, розрахунків і постачання активів;

* існування організації, яка керує роботою ринку;

* концентрація попиту і пропозиції в часі і в просторі;

* регулювання з боку держави і громадських організацій роботи ринку.

Назва «біржова» торгівля веде своє походження від назви організації, що здійснює цю торгівлю, - біржі. У цьому розумінні, біржова торгівля - це організована торгівля, оскільки її створила особлива організація, що одержала назву біржі.

Товарні біржі служать місцем формування ринкових цін, комерційної інформації. Біржі роблять вплив на процес ціноутворення. Біржова інформація публікується, тоді як результати актів купівлі-продажу фірм є комерційною таємницею.

Одне з призначень бірж усередині країни - це організація оптового обігу, тобто на біржу покладається організуюча роль на ринку. Не усуваючи природних законів ринку, закону попиту і пропозиції, товарна біржа вносить елементи оздоровлення, регулювання і планування в економіку країни. Через біржу здійснюється якнайшвидший рух товарів зі сфери виробництва в сферу споживання, оскільки біржова торгівля можлива тільки у разі отримання диференційованого прибутку (прибутки від спекуляції).

Біржі також виконують роль економічного утворення підприємців.

Біржа є місцем розподілу запасів у часі і просторі завдяки концентрації товарів у себе. Просторовий розподіл відбувається таким чином, що термінова торгівля доти »тримає товар у повітрі», доки не з'ясується, де буде найвища ціна і найбільша потреба в цьому товарі.

Завдання розподілу в часі полягає в тому, щоб запаси не випускати відразу на ринок за заниженими цінами, а більш-менш рівномірно - в межах можливості, що створюється виробниками, - розподілити їх протягом року.

Розвиток товарних бірж обумовлений низкою економічних умов, які найбільше виявляються в умовах функціонування вільної ринкової економіки. До найважливіших умов належать:

1. Свобода вибору і здійснення підприємницької діяльності.

2. Економічна самостійність суб'єктів господарювання, заснована на різноманітті форм власності.

3. Необмежена кількість учасників підприємницької діяльності у сфері товарного виробництва та торгівлі.

4. Повна і інформованість кожного суб'єкта господарювання про поточну економічну та біржову кон'юнктуру.

5. Мобільність обігу матеріальних, трудових, фінансових та інших видів ресурсів.

6. Вільний вибір партнерів по операції.

7. Вільне ціноутворення.

8. Відкритість економіки держави зовнішнім зв'язкам. Головною метою товарних бірж є проведення вільних торгів і укладання контрактів із закупівлі та продажу товарів за ринковими цінами, які складаються під впливом попиту і пропозиції.

Біржа є постійно діючим оптовим ринком, на якому торгівля здійснюється за встановленими біржею правилами у формі гласних публічних торгів, що проводяться в заздалегідь визначеному місці і в певний час.

Сучасна, ефективно функціонуюча біржа є складним механізмом, інформаційно насиченим, ємким за технікою, з підбором високопрофесійних фахівців.

Біржова торгівля на відміну від інших видів торгової діяльності має наступні основні риси:

1. Регулярність відновлення торгівлі й організованого ринку.

2. Підлеглість певним, наперед установленим правилам біржової торгівлі. Кожна біржа виробляє свої правила торгівлі на даній біржі і всі учасники біржової торгівлі зобов'язані їх дотримуватися. Недотримання встановлених правил карається штрафами або виключенням з членів біржі.

3. Приуроченість до певного місця і часу.

4. Прилюдність - тобто біржова торгівля ведеться у присутності всіх членів біржі або з їх відома.

5. Гласність - результати біржової торгівлі є відкритими для широкої публіки, відомості про них надходять у суспільство через ЗМІ.

6. Концентрація попиту і пропозиції щодо товарів, які реалізуються на біржі.

7. Специфічний характер операцій - зустрічний за принципом подвійного аукціону.

8. Спекулятивний характер операцій, прагнення учасників торгівлі до максимального комерційного успіху.

9. Регулювання з боку держави і громадськості.

Місце товарної біржі в системі оптової торгівлі можна визначити як пункт перетину покупця і продавця, і не просто як контрагентів, а як суб'єктів різних підсистем економіки - виробництва і споживання. Значення товарної біржі - це забезпечення умов для гарантованої реалізації якісного товару, перш за все, - визначення оптимальної ціни на нього, яка найбільш чітко відповідає попиту і пропозиції.

2) Фондова біржа. Закон України "Про цінні папери та фондову біржу"

Головним інститутом фондового ринку є фондова біржа. На світовому фондовому ринку на сьогодні функціонує близько 200 фондових бірж, які, з позиції правового статусу, мають певні особливості.

Фондова біржа - це біржа, що оперує цінними паперами, тобто грошовими документами, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам (ст. 1 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 p.).

Об'єктами операцій фондової біржі є акції, облігації місцевих позик і підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, векселі. До цього переліку додано приватизаційні папери, які засвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації часток майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду (приватизаційні майнові сертифікати, житлові чеки та земельні бони).

Фондова біржа - це місце, де знаходять один одного продавець і покупець цінних паперів, де ціни на ці папери визначаються попитом і пропозицією на них, а сам процес купівлі-продажу регламентується правилами і нормами. В умовах ринкової економіки діяльність фондової біржі є природною, а сама біржа є регулятором фінансового ринку, організованим і таким, що регулярно функціонує, ринком з купівлі-продажу різних фінансових інструментів.

Фондова біржа сприяє широкому розгалуженню капіталу, створює умови для ліквідності довгострокових вкладів, які здатні швидко переводитись у кошти, задовольняючи бажання кредиторів здійснювати короткострокові інвестиції та прагнення дебіторів одержувати довгостроковий капітал.

Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Кабінетом Міністрів України (Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. зі змінами і доповненнями, розділ ІІ, ст. 32, 33).

Поняття "правове становище" і "діяльність фондової біржі" регулюються розділом II "Фондова біржа" Закону України "Про цінні папери і фондову біржу".

З погляду правового становища фондова біржа - це підприємство у формі акціонерного товариства, яке зосереджує в собі попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу.

За організаційно-правовою сутністю фондова біржа є фінансово-посередницькою структурою, де згідно з чинним законодавством та статутом такого підприємства здійснюються торгові угоди між продавцями і покупцями фондових цінностей за участю біржових посередників.

Фондова біржа не укладає угоди з цінними паперами, а відповідно до сутності своєї ролі, завдань, функцій створює умови, необхідні для їх здійснення, обслуговує угоди.

Перейнявши від товарної біржі інструментарій торгівлі, фондова біржа досить швидко залишила позаду свою попередницю. У XVII-XVIII ст. фондова біржа періодично ставала епіцентром підвищеної ділової активності, що часто закінчувалося крахом шахрайських, фіктивних підприємств, акції яких стали причиною ажіотажу. Це був час зародження акціонерних підприємств - вони виникали як епізодичні, випадкові, незакономірні, оскільки обслуговували специфічні потреби, але це гальмувало їх розвиток. Варто пригадати акціонерні компанії типу Ост-Індських (одна була заснована в Голландії, інша - в Англії). Вони були формою, в якій монополія на торгівлю з колоніями надавалася групі купців. Більш ідеальною виявилася саме акціонерна форма, оскільки вона давала змогу деякою мірою потенційно забезпечити "соціальну справедливість" і зрівняти привілеї, що отримували купці, які об'єднувалися в такі компанії, акції яких емітувалися досить широко, щоб кожний бажаючий міг їх придбати, а з ними - і доступ до прибутків від колоніальної торгівлі.

Якщо акціонерні товариства, які виникали в цей час, сприяли могутньому поштовху розвитку фондової біржі, то масовий перехід до акціонерної форми, що розпочався у другій половині XIX ст., закріпив за нею пальму першості у біржовому світі: без фондової біржі акціонерна справа по-справжньому розвиватися не може.

Виокремлюють такі характеристики фондової біржі:

1) це централізований ринок з фіксованим місцем торгівлі, тобто наявністю торгової площі;

2) на цьому ринку є процедура відбору найкращих товарів (цінних паперів), які відповідають деяким вимогам (фінансова стабільність і значні розміри емітенту, масовість цінного папера як однорідного і стандартного товару, масовість попиту, чітко виражена мінливість цін і т. ін.);

3) наявність процедури відбору кращих операторів ринку як членів біржі;

4) наявність тимчасового регламенту торгівлі цінними паперами і стандартних торгових процедур;

5) встановлення офіційних біржових котирувань;

6) спостереження над членами біржі (з позицій їх фінансової стабільності, загального ведення бізнесу та дотримання етики фондового ринку)*55.

*55: { Господарський кодекс України: офіц. вид. - К.: Ін Юре, 2004. - 224 с.}

Діяльність біржі ґрунтується на таких принципах:

- особиста довіра між брокером та клієнтом (наприклад, угоди на біржі укладають в усній формі й оформлюються юридично заднім числом);

- привселюдність (публікуються дані про всі угоди і дані, які надаються емітентом за погодженням з біржею про внесення акцій у біржовий список, незалежно від активності емітента);

- регулювання адміністрацією біржі й аудиторами діяльності дилерських фірм шляхом встановлення правил торгівлі та обліку.

Кожна країна розвиває діяльність фондових бірж, зважаючи на національні, економічні та інші особливості. Однак загалом усі вони належать до однієї з двох біржових систем, а саме моноцентричної або поліцентричної.

Моноцентрична біржова система - система, в якій домінуюче становище займає одна біржа, яка є фінансовим центром у країні. Інші біржі функціонують на регіональному рівні і вирішують місцеві фінансові проблеми. Найбільш логічне висування на перший план біржі, що знаходиться в головному фінансовому центрі країни. На цій біржі концентруються акції компаній, масштаби операцій яких є загальнонаціональними. Провінційні, або другорядні, поступово занепадають. Тому і з'являється моноцентрична система. Найвиразніше вона представлена у Великій Британії: у центрі біржової діяльності - міжнародна Лондонська фондова біржа, а регіональні фондові біржі, які фактично втратили самостійність, підпорядковані їй. Така система також характерна для Франції та Японії.

Водночас у країнах з федеративним устроєм більш імовірне формування поліцентричної біржової системи, за якої приблизно рівноправні кілька цент рів фондової торгівлі. Тобто поліцентрична система передбачає за функціонування основної, найсильнішої з погляду фінансових оцінок, діяльність ще кількох фондових бірж з високою часткою біржового обігу. Така система біржової діяльності характерна для Канади, де лідирують біржі Монреаля і Торонто, Австралії (Сідней, Мельбурн) та Німеччини*56.

*56: { Цивільний кодекс України : офіц. вид. - К.: Атіка, 2003.- 416 с.}

Нині біржа перестала виконувати посередницьку роль у створенні нових компаній, її головною метою стало отримання високого прибутку. Хоча угоди на біржі поділяються на інвестиційні (довгостроковий вклад грошей) та спекулятивні (короткостроковий характер угод), практично обидва види спрямовані на досягнення високого прибутку. Водночас довгостроковий прибуток біржової угоди може бути скоригований внаслідок зміни економічного становища через певний період після вкладення грошей.

Значення фондової біржі для ринкової економіки виходить за межі організованого ринку цінних паперів. Фондові біржі зробили переворот у проблемі ліквідності капіталу: для інвестора практично стерлися розбіжності між довго- і короткостроковими вкладеннями коштів. Але в міру розвитку операцій на фондових біржах склалося становище, коли для кожного окремого акціонера інвестиції (інвестований в акції капітал) мають такий самий ліквідний характер, як готівка, тому що акції в будь-який момент можуть бути продані на біржі.

Основним завданням Української фондової біржі (УФБ) є активізація вторинного фондового ринку в Україні. Біржа планує ввести на ринок нові фінансові інструменти.

Далі розглянемо характеристику цінних паперів, які можуть обертатися на фондовому ринку.

За правовою природою цінні папери є одним із видів матеріальних об'єктів, які мають широке застосування в ринковій економіці. У правовій та економічній науці обґрунтовуються різні погляди як на поняття цінних паперів, так і на перелік документів, які до них належать.

Закон "Про цінні папери та фондову біржу" (Закон України (BP УРСР) "Про цінні папери та фондову біржу" від 18 червня 199І р.) визначає цінні папери як грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, які визначають взаємовідносини між особою, що їх випустила, та їхнім власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

За Цивільним кодексом України*57 (ст. 194) цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила (видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Аналогічне за змістом визначення міститься і у ст.163 Господарського кодексу України*58.

*57: { Там само.}

*58: { Господарський кодекс України : офіц. вид. - К.: Ін Юре, 2004. - 224 с.}

У різних правових системах цінні папери визначаються по-різному. Наприклад, за законодавством США, цінні папери - це письмові документи, які є пайовими паперами корпорації (акції) або які свідчать про заборгованість (облігації, сертифікати). У Великій Британії під цінним папером розуміють інвестиції, які набувають форми акції або облігації. За Цивільним кодексом РФ, цінні папери - це документи з дотриманням встановленої форми й обов'язкових реквізитів, що посвідчують майнові права, здійснення і передача яких можливі тільки у разі їхнього пред'явлення.

Загалом цінні папери є юридичними документами, які відповідають певним вимогам та містять законодавчо визначені реквізити. Фундаментальними ознаками цінних паперів є їхня обіговість, стандартність та серійність, ринковість, ліквідність, урегульованість та визнання державою.

Обіговість - це здатність цінних паперів бути предметом цивільних правочинів, обертатися на фондовому ринку згідно зі спеціальними, законодавчо визначеними правилами, бути платіжним інструментом.

Стандартність та серійність - однойменні цінні папери мають стандартний набір реквізитів, стандартний склад суб'єктів, стандартні правила передачі та обліку прав на них, стандартні права, що з них випливають.

Ринковість передбачає те, що цінний папір обертається на своєму ринку цінних паперів з притаманною йому інфраструктурою, суб'єктним складом, правилами роботи.

Ліквідність - здатність цінного папера бути перетвореним на грошові знаки.

Урегульованість і визнання державою полягають у тому, будь-який документ лише тоді є цінним папером, якщо він визнаний таким на законодавчому рівні. Фактично ця риса є визначальною. Наприклад, коносамент за законодавством України не є цінним папером, проте є таким за законодавством багатьох європейських країн. За Цивільним кодексом РФ ощадна книжка є цінним папером, тоді як в Україні її не віднесено до них.

Особливості розміщення (видачі) та обігу цінних паперів в Україні регулюються спеціальними актами законодавства України: законами України "Про цінні папери і фондову біржу", "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні", "Про обіг векселів в Україні", "Про господарські товариства", "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", "Про іпотеку", "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати", "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю", "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" тощо.

3) Біржа праці. Закон України "Про зайнятість населення"

Біржа праці - це організація, що спеціалізується на посередництві між робітниками і підприємцями з метою купівлі-продажу робочої сили. Не усуваючи безробіття в цілому, біржі праці дозволяють упорядкувати наймання підприємствами робочої сили і скоротити громадянам час пошуку місця роботи. При існуванні системи страхування від безробіття біржі праці виконують також функції контролю за встановленням права на отримання допомоги безробітними і за її втратою. Біржі праці можуть мати різні форми: бюро, контори, товариства і т.п. Залежно від форм власності виділяються наступні їх основні види: приватні, що функціонують на комерційній основі: філантропічні, громадські і державні. Біржі праці, крім працевлаштування безробітних, звичайно надають послуги особам, охочим змінити місце роботи, вивчають попит і пропозицію робочої сили, збирають і поширюють інформацію про рівень зайнятості в розрізі професій і територій. До компетенції бірж праці входить також професійна орієнтація молоді, направлення молодих людей на курси для надбання професії. Важливе місце займає організація перенавчання і працевлаштування інвалідів. Направлення бірж праці не обов'язкові для підприємців, що можуть відмовити в прийомі на роботу. З іншого боку, відмова безробітного від направлення на роботу, як правило, спричиняє втрату права на допомогу по безробіттю. Діяльність бірж праці отримала міжнародно-правову регламентацію у ряді конвенцій МОП.

В цілому конкретні заходи діяльності бірж праці можна розбити на наступні групи: діяльність бірж як органу захисту інтересів торгівлі на ринку праці; створення центрального ринку; виявлення стану ринку і цін; сприяння розвитку вищих форм торгівлі трудовими ресурсами.

Серед переваг, які представляють біржові контракти, можна виділити:

1) поліпшення планування питань пропорційного рішення кадрових питань;

2) вигода;

3) надійність;

4) конфіденційність;

5) швидкість;

6) гнучкість;

7) ліквідність;

8) можливість арбітражу.

Біржа праці може:

а) знаходити зацікавлені організації кожен місяць або кожного кварталу, що дають замовлення на ті чи інші вакантні місця;

б) виконувати всю кількість замовлень організації, яка робить кадровий запит;

в) звернутися до традиційних ринків праці, скориставшись механізмом трудової підготовки на необхідні в даній місцевості потреби.

Біржа праці - це місце, куди звертаються безробітні, щоб знайти роботу і одержати допомогу з безробіття, поки ця робота не знайдена.

Служби зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону "Про зайнятість населення" і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Її обов'язки й права були визначені статтею 19 Закону України "Про зайнятість населення".

Слід зазначити, що діяльність бірж праці не робить істотного впливу на стан ринку праці. Направлення, що видаються біржами праці, не є обов'язковими для підприємців. Багато підприємців наймають працівників безпосередньо через відділи кадрів своїх підприємств, що дозволяє особливо кваліфікованим працівникам не користуватися послугами бірж праці, а зв'язуватися безпосередньо з підприємством.

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про зайнятість населення

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 24, ст.243)

{Із змінами, внесеними згідно із Законом № 406-VII від 04.07.2013}

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття.

4) Товарні біржі в Україні: історія і сучасність

Товарна біржа - організація, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які проводять виробничу і комерційну діяльність, і має на меті надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торгівельних операцій.

Товарна біржа - гуртовий, регулярно чинний ринок, де відбувається торгівля товарами за зразками або стандартами, в яких вказано перелік необхідних ознак (якість, сортність тощо).

Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, печатку із своїм найменуванням. Товарна біржа не вдається до комерційного посередництва і не має на меті одержання прибутку.

Торги на біржі.

Товарні біржі мають такі переваги:

· контрагенти, добровільно вибирають один одного;

· ціни формуються під впливом попиту і пропозиції;

· торги проводяться за єдиними, встановленими біржею, правилами;

· типова форма контрактів спрощує до мінімуму проведення торгів.

Біржовий договір.

Сама біржа не торгує, вона лише організовує оптову торгівлю. Її завдання створювати умови для здійснення торгової і посередницької діяльності іншим юридичним і фізичним особам.

Біржові договори не можуть складатися від імені і за рахунок біржі, їх здійснюють лише члени біржі особисто або через своїх уповноважених, а також біржові брокери за дорученням членів біржі. Джерело доходу брокера-посередника - комісійна винагорода, яка передбачена статутом відповідної біржі. Поруч з брокерами в торгах беруть участь і члени біржі, так звані біржові маклери (ділери), які ведуть і фіксують договори.

Хід торгів.

Зазвичай, торг починає провідний маклер, який дає інформацію про товари, які виставляються на продаж. Якщо інформація маклера викликала бажання у брокерів придбати товар, вони підтверджують це, піднімаючи вгору руку з карткою, яка може бути синього або червоного кольору. Після оголошення всього списку і невеликої перерви починається обговорення пропозицій брокерів-продавців. В ідеальному випадку на пропозицію відкликається зацікавлений брокер-покупець, тобто контрагент, який бажає придбати всю партію товару. І договір зразу фіксується. Якщо такий варіант не проходить, то обговорюються зустрічні пропозиції брокерів-покупців про умови, на яких вони згодні придбати товар або його частину. Якщо і повторна спроба укласти договір виявляється невдалою, то вона відкладається, переходять до розгляду інших пропозицій.

У випадку досягнення домовленості між брокером-продавцем і брокером-покупцем, маклер фіксує договір записом в реєстраційній карті. Така реєстрація свідчить проте, що договір укладено.

Види договорів на товарній біржі

На товарних біржах здійснюються два основних види договорів: на реальний товар (spot) і строкові договори (futures).

Договори «спот» мають місце, коли продається-купується реально існуючий товар. Продавець заздалегідь завіз товар на склад біржі і отримав на це свідоцтво, яке потім, при здійсненні угоди купівлі-продажу, передається покупцю для оплати. Договори на реальний товар можуть бути з негайним постачанням і з відстрочкою його постачання.

Договори з відстрочкою постачання (товар обов'язково буде доставлений в майбутньому) називаються форвардними договорами. Об'єктом такого договору може бути, наприклад, урожай майбутнього періоду.

Строкові (ф'ючерсні) договори мають об'єктом не реальний товар, а стандартні ф'ючерсні контракти, в яких уніфіковано якість і кількість товару, умови його постачання, платежу, упаковка і маркіровка. Ф'ючерсний контракт (ф'ючерс) - договір між продавцем і покупцем про купівлю-продаж товару в майбутньому за узгодженою сьогодні ціною. Система гарантій, яка існує на ф'ючерсному ринку, забезпечує виконання зобов'язань. Оскільки метою учасників ф'ючерсної торгівлі є, як правило, не придбання товарів, а гра на різниці цін, то зобов'язання за ф'ючерсним контрактом виконується шляхом оплати або отримання різниці в ціні. Ф'ючерсний контракт не зв'язаний з конкретним продавцем або покупцем і може багато разів передаватися із рук в руки (третьому, четвертому і т. д. покупцеві). Особливим видом ф'ючерсного договору є опціон з премією, тобто договір з обмеженим, порівняно зі звичайним ф'ючерсним договором, ризиком. Опціон являє собою договірне зобов'язання купити або продати певний вид ф'ючерсного контракту за завчасно установленою ціною в межах узгодженого періоду. Сучасні ф'ючерсні договори здійснюються з метою спекуляції або страхування від цінових ризиків (хеджування). Спекулятивні операції - це гра на підвищенні або на пониженні ціни контракту. Хеджування являє собою страхування від цінових ризиків з метою уникнення втрат від зміни цін.

Заснування товарних бірж.

Історія діяльності товарних бірж в Україні.

Товарні біржі надають можливість для купівлі і продажу не товарів, а контрактів на їхнє постачання. На них продаються контракти на стандартизовані види товарів, що можуть бути продані великими партіями по чи зразках технічному опису. На товарних біржах виявляються базисні ціни, що формуються під впливом співвідношення попиту та пропозиції. Усі біржі є самостійними підприємствами і діють незалежно один від одного. В даний час діяльність товарних бірж регулюється Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про товарну біржу» зі змінами від 26 січня 1993 р. Закон спрямований на врегулювання відносин по створенню і діяльності товарних бірж, біржової торгівлі і забезпечення правових гарантій діяльності на товарних біржах.

Членство і керування на біржі.

Членами біржі є: засновники, вітчизняні й іноземні юридичні особи, а також фізичні особи. Членство на біржі надає право торгувати в її залі. Члени біржі можуть голосувати на зборах і на різних біржових виборах і брати участь у роботі комітетів. Члени біржі платять щорічний членський внесок, але звільняються від усіх загальних зборів, стягнутих з учасників біржових торгів. Для полегшення своєї роботи членам біржі надане право наймати службовців, яким дозволений доступ у торговий зал у виді чи клерків.

5) Особливості формування банківської системи в Україні

Розпад Радянського Союзу, прийняття Верховною Радою України у липні 1991 року Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 року України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про банки та банківську діяльність», за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.

Декларація про державний суверенітет та Закон «Про економічну самостійність Української РСР», які законодавче закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків. За 1989 - 1991 pp. було зареєстровано біля двох десятків українських банків.

У процесі формування сучасної банківської системи України можна виділити чотири етапи.

Перший етап - 1991 - 1992 pp. - це процеси перереєстрації та реорганізації. Із жовтня 1991 pоку Національний банк починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР. У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняється ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств. Державні банки «Промінвестбанк», «Агропромбанк», «Укрсоцбанк» акціонуються, а точніше, приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

Другий етап - 1992 - 1993 pp. - виникнення банків «нової хвилі». На цьому етапі з різних бюджетних і позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає низка комерційних банків таких, як «Аваль», «Інко» (отримує самостійність від Москви), «Відродження», «Трансбанк» та інші. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки «міністерського» капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів «Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України». Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів України буде одержувачем дивідендів за акціями, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших акціонерних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних «кишенькових» банків. Протягом року їх було зареєстровано більше сотні, значна частина з них мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції 1992 - 1994 pp., використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор. На кінець 1992 року в Україні у реєстрі НБУ зафіксовано 133 банки, ліквідовано 3 банки. На кінець 1993 pоку у книзі реєстрації вже 211 банків, ліквідовано протягом цього року ще 6 банків.

Третій етап - 1994 - 1996 pp. - це етап банкрутства. Активізація роботи Національного банку України з побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних банків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до більш жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства, Багато банків у цей період було ліквідовано: в 1994 pоці стали банкрутами та ліквідовано 11 банків; у 1995 році - 20 банків банкрутів, серед яких були найбільші комерційні банки - «Інко», «Відродження», «Економбанк», «Лісбанк»; у 1996 році прямими банкрутами стали 45 банків, а ще 60 опинилися у стані прихованого банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

Для цього періоду характерні й інші процеси, які істотно впливали на структуру банківської системи України. Так, на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва (всього їх було зареєстровано 14). З'являються 5 нових українських комерційних банків. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу. Таких змін зазнали близько 70 банків.

Четвертий етап - 1996 - 1998 pp. - стабілізація та впровадження національної валюти - гривні. Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

У роки незалежності України було не тільки реформовано, але й створено нову банківську систему:

- створені основи дворівневої банківської системи, валютного ринку та ринку цінних паперів;

- здійснено перший етап реформування грошової системи держави із введенням проміжної валюти - українського карбованця, що склало основу для проведення грошової реформи і введення національної грошової одиниці - гривні;

- створено національну платіжну систему із запровадженням нових прогресивних технологій перерахування коштів на основі електронних платежів, що дозволило досягти світового рівня обробки інформації у сфері міжбанківських розрахунків, значно підвищити їхню надійність, дало можливість максимально обмежити ризик створення фальшивих грошей в обігу та скоротити до мінімуму термін проходження платежів;

- уведено у дію Банкнотно-монетний двір та фабрику банкнотного паперу, що дало можливість створити потужності з друкування банкнот та карбування монет;

- розпочато реформування бухгалтерського обліку та звітності у банках;

- напрацьовано нормативну базу для здійснення монетарної політики та банківського нагляду;

- діяльність Національного банку України, його монетарна політика позитивно позначилися на подоланні гіперінфляції, керованості інфляційних процесів.

Проте тривала економічна, фінансова та платіжна криза, гальмування процесу ринкових перетворень економіки інвестиційного процесу, серйозні недоліки у діяльності комерційних банків у сфері кредитування, розрахунків, порушення багатьма з них економічних нормативів, невпорядкованість та нестабільність нормативно-правового регулювання, недосконалість податкового та фінансового законодавства визначають необхідність поглиблення банківської реформи.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування з боку НБУ. Однак залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає. Очевидно, що без прискорення банківських реформ суб'єктам господарювання буде важко одержати доступ до необхідних інвестиційних коштів. Крім того, їм бракуватиме інших (крім кредитних) банківських послуг високої якості.

Висока вартість фінансового посередництва, обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн із ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів (приховані банкрути), повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

Принципи, що покладені в основу розробки програми реформування та розвитку банківської системи в Україні, такі:

1. Макроекономічна політика повинна бути спрямована на забезпечення стабільних умов для підприємницької діяльності.

2. Життєздатність (платоспроможність) фінансових інститутів повинна бути більш прозорою і забезпеченою.

3. Сприяння розбудові фінансової інфраструктури, яка включає інформаційні системи, правову систему та систему банківського нагляду.

4. Необхідно створити умови для зменшення витрат на фінансове посередництво.

Основними сьогодні є такі напрями реформування банківської системи України:

1. Забезпечення розбудови банківської системи, здатної ефективно та адекватно діяти в умовах ринкової економіки.

2. Удосконалення системи нагляду та контролю за діяльністю комерційних банків.

3. Встановлення клімату довіри до банківської системи з боку юридичних та фізичних осіб.

4. Створення умов для підтримання стабільності національної грошової одиниці - гривні.

5. Посилення мобілізації заощаджень населення та підприємницьких структур за рахунок створення ефективної системи страхування вкладів.

6. Ефективне використання фінансових інструментів для поліпшення грошово-кредитного регулювання на основі ринкової конкуренції та пріоритетності розвитку, а не за рахунок директивного розподілу кредитів.

7. Розв'язання проблеми неплатежів та запобігання їх виникненню.

8. Подальше вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи.

На початок 1999 pоку банківська система України налічувала 216 банків. Із загальної чисельності банків 180 установ функціонують у формі акціонерних товариств, причому: закритих акціонерних товариств - 53; у формі відкритих акціонерних товариств - 127 банків; 2 державних банки; у формі товариств з обмеженою відповідальністю - 34; банків, створених за участю іноземного капіталу - 28 (у тому числі зі 100 відсотковим іноземним капіталом - 9). З 1992 pоку із Книги реєстрації банків було вилучено 52 установи у зв'язку з порушенням банківського законодавства та з інших причин. За цей же період у 51 банку була відізвана ліцензія на здійснення валютних операцій. Кількість банків, які мають ліцензію НБУ на здійснення валютних операцій, налічує 161 установу, крім того, ще двом фінансово-кредитним установам надано таку ліцензію. Сплачений статутний фонд діючих комерційних банків на кінець 1998 року у гривневому еквіваленті складав 2015 млн. грн.

У період економічних реформ, які розпочались у 1989 - 1992 pp. в Україні в основному сформувалася нова банківська система, що базується на основі роздержавлення і розвитку кредитних інститутів різних форм власності. Система кредитно-фінансових інститутів складається сьогодні з двох рівнів - відомств Національного банку України (НБУ) і комерційних банків (КБ).

Протягом останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування банківських інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995 - 1996 pp. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності, характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена, в основному, у період з 1989 - 1994 рр. На сьогоднішній день вона має дворівневу структуру.

Размещено на Allbest.ru