Фінансові методи державного регулювання банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 336.717; 336.76(477)

ФІНАНСОВІ МЕТОДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

Версаль Наталія Іванівна

Київ 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі фінансів, грошового обігу та кредиту в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Василик Остап Дмитрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України Савлук Михайло Іванович, Українська фінансово-банківська школа, директор (м. Київ)

кандидат економічних наук, Буковинський Станіслав Альбінович, керівник апарату Ради Національного банку України (м. Київ)

Провідна установа: Інститут економічного прогнозування НАН України, відділ фінансово-бюджетного прогнозування (м. Київ)

Захист відбудеться “3” жовтня 2001 р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.001.12 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 03022, м. Київ, вул. Васильківська, 90а, ауд. 704.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий “31” серпня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат економічних наук Жилінська О.І.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Банківська система є важливою складовою економічної системи держави. Забезпечення стабільного прозорого функціонування банківських установ є однією з умов виходу української економіки з кризи. Виконання цієї умови в трансформаційний період можливе лише за наявності інституту регулювання. У вітчизняній економічній літературі до останнього часу відсутні комплексні дослідження з питань регулювання діяльності комерційних банків. Простежується й однобічне трактування поняття регулювання, яке розглядається лише з позицій держави, що в свою чергу свідчить про спрощений підхід до вивчення питання регулювання банківської діяльності, і потребує подальшої розробки. Відкритим залишається питання щодо узгодження цілей регулювання банківської діяльності, а саме: стабільність банківських установ, стабільність економіки та захист інтересів кредиторів, і насамперед, вкладників банку.

Вимагає наукового обґрунтування створення системи фінансових методів регулювання діяльності комерційних банків, яка б відповідала трансформаційним процесам в Україні. До сьогодні існують значні розбіжності в тлумаченні таких понять як фінансові методи та фінансові інструменти, відсутні чіткі рекомендації щодо їх впорядкування. Відчувається брак ґрунтовних досліджень взаємодії фінансових інструментів, і насамперед, фінансових нормативів. У зв'язку з тим, що значна кількість фінансових інструментів знаходиться в розпорядженні центрального банку, виникає потреба пошуку альтернатив у складі суб'єктів регулювання.

Застосування фінансових методів в регулюванні банківської діяльності активно досліджується світовою економічною наукою. Зацікавленість у вивченні цих питань виникає вже на початку ХІХ ст., однак наукового характеру вона набуває на початку ХХ ст. Проблематиці державного регулювання економічних процесів присвячено чимало праць як вітчизняних, так і зарубіжних вчених, а саме роботи Кейнса Дж.М., Ерроу К., Тінбергена Я., Самуельсона П., Лівшиця А.Я., Шамхалова Ф.І., Михасюка І.Р., Пікулькіна В.А., Кулієва Т.А. та інших видатних вчених. Ознайомлення з вказаними науковими роботами дало змогу більш систематизовано підійти до дослідження конкретних проблем державного регулювання, і насамперед питань регулювання банківської діяльності. Відповідно питанням регулювання банківської діяльності присвячено чимало праць зарубіжних вчених, а саме Роуза П., Полфремана Д., Сінкі Дж., Бургхофа Х., Бюссельман Е., Шустера Л., Фогеля Т., Ціммера К., Бонна Й. та інших вчених.

У наукових колах України дослідженням окремих питань державного регулювання банківської діяльності присвячені праці вітчизняних економістів: Бєсєдіна В.Ф., Бланка І.О., Василика О.Д., Гальчинського А.С., Геєця В.М., Грушка В.І., Даниленка А.І., Дем'яненка М.Я., Заруби О.Д., Ковальчука Т.Т., Костіної Н.І., Климка Г.Н., Кононенка В.І., Кравченка В.І., Лукінова І.І., Лютого І.О., Мельника А.Ф., Михасюка І.Р., Мороза А.М., Нестеренка В.П., Опаріна В.М., Пилипченка О.І., Поддєрьогіна А.М., Пуховкіної М.Ф., П'ятаченка Г.О., Савлука М.І., Федосова В.М., Черваньова Д.М. та інших.

Разом з тим в існуючих наукових розробках виділяються окремі аспекти державного регулювання діяльності економічних суб'єктів і повністю відсутнє комплексне відображення застосування фінансових методів державного регулювання банківської діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою частиною науково-дослідних робіт НДФІ та кафедри фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка, а саме теми “Дослідження інструментів державного регулювання економіки та визначення їх впливу на наповнення Державного бюджету” (номер державної реєстрації 0198U005951). Автором розроблені пропозиції в частині щодо визначення сутності та класифікації фінансових методів і фінансових інструментів.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення сутності, ролі та закономірностей розвитку державного регулювання діяльності вітчизняних банківських установ за допомогою фінансових методів. Для досягнення поставленої мети були сформульовані наступні завдання:

з'ясування економічної природи державного регулювання та необхідності існування інституту регулювання взагалі;

обґрунтування змісту понять “регулювання”, “державне регулювання”, “державне регулювання банківської діяльності”, “фінансові методи державного регулювання”, “фінансові інструменти державного регулювання”;

узагальнення досвіду та розробка системи фінансових методів та відповідних їм інструментів державного регулювання банківської діяльності;

дослідження фінансових показників діяльності банківських установ як найбільш дієвих інструментів впливу на банківські інститути;

визначення засад побудови фінансових нормативів та механізму їх впливу на діяльність банківських установ;

з'ясування можливостей впливу державних органів регулювання на прибутковість комерційних банків;

узагальнення зарубіжного досвіду державного регулювання банківської діяльності та розробка пропозицій щодо його використання в умовах України.

Об'єктом дослідження є діяльність вітчизняних банківських установ.

Предметом дослідження є теоретичні і практичні проблеми застосування фінансових методів державного регулювання діяльності комерційних банків України. банківський фінансовий регулювання установа

Інформаційною базою дослідження є законодавчі та нормативно-правові акти з питань регулювання банківської діяльності, статистичні матеріали Державного комітету статистики України, Національного банку України, енциклопедичні видання, монографічні дослідження та статті зарубіжних і вітчизняних авторів.

Методологія та методика дослідження базується на системному загально-теоретичному осмисленні об'єктивних історичних процесів виникнення та розвитку державного регулювання діяльності банківських установ. При вирішенні поставлених завдань у роботі використовувались економіко-статистичні, економіко-математичні методи, а також методи аналізу та синтезу, індукції та дедукції, порівняльних характеристик. Теоретичною та методологічною основою даного дисертаційного дослідження стало вивчення та творче переосмислення основних досягнень зарубіжної та вітчизняної фінансової науки з проблем державного регулювання банківської діяльності.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації дістало подальший розвиток дослідження теоретичних основ і тенденцій розвитку державного регулювання діяльності вітчизняних банківських установ з використанням фінансових методів;

визначено поняття регулювання банківської діяльності як об'єктивного процесу, основою якого є окреслення меж, що здійснюється за допомогою різноманітних методів та відповідних їм інструментів, які знаходяться в розпорядженні державних та недержавних установ, для забезпечення стабільності банківської системи. Обґрунтовано необхідність державного регулювання банківської діяльності з позицій особливостей функцій, які виконуються банківськими установами, стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників;

уточнено класифікацію фінансових методів державного регулювання банківської діяльності (за формою впливу на діяльність банківських установ (прямі, непрямі, змішані); за ступенем ефективності державного регулювання (методи, які держава використовує як монополіст, та методи, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки)). У зв'язку з цим подано авторську класифікацію фінансових інструментів державного регулювання банківської діяльності (в залежності від того, у складі якого методу вони використовуються та в залежності від того, якими власне державними органами вони застосовуються);

визначено поняття і сутність фінансових показників як інструментів регулювання банківської діяльності; розроблено принципи побудови (системність, порівнянність, нормативність, достовірність та відкритість) та функції фінансових показників (інформаційна, попереджувальна (сигналізаційна) та контрольна);

встановлено на основі аналізу взаємозв'язків фінансових нормативів з прибутковістю вітчизняних комерційних банків, що правило негативного зв'язку показників загальної ліквідності та прибутковості не виконується в умовах трансформаційних процесів;

запропоновано адаптацію моделі прибутковості власного капіталу до умов діяльності українських банків та відображено можливості її використання органами державного регулювання банківської діяльності;

обґрунтовано можливість використання мікроекономічних моделей (модель Марковітца) державними органами для прийняття рішень у сфері регулювання діяльності вітчизняних комерційних банків.

Практичне значення одержаних результатів полягає у розробці конкретних рекомендацій щодо застосування фінансових методів у регулюванні діяльності комерційних банків. Розроблені автором пропозиції можуть бути використані органами регулювання банківської діяльності під час розробки фінансових нормативів. Окремі положення і висновки дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі при викладанні курсів “Теорія грошей”, “Теорія кредиту”, “Банківська справа”, “Грошово-кредитні системи зарубіжних країн” на кафедрі фінансів, грошового обігу та кредиту Київського національного університету імені Тараса Шевченка при розгляді тем “Кредитна система”, “Банківська система”, “Грошово-кредитна політика центрального банку”, “Аналіз діяльності комерційних банків” тощо (довідка Київського національного університету імені Тараса Шевченка № 013/159 від 24.04.2001). Висновки та окремі положення дисертаційного дослідження, зокрема пропозиції, пов'язані з вдосконаленням аналізу Звіту про прибутки та збитки банку на основі застосування моделі прибутковості власного капіталу використані під час підготовки річного звіту Ощадного банку України (довідка Ощадного банку України № 16-34/102/2891 від 13.04.2001). Пропозиції в частині методичних рекомендацій щодо визначення оптимального кредитно-інвестиційного портфелю банку використовуються Управлінням активних і пасивних операцій банку “Велес” при визначенні напрямків кредитування (довідка банку “Велес” № 11-329 від 18.04.2001).

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дослідження доповідались на наукових конференціях, що проводилися на базі економічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на міжнародній науково-практичній конференції “Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)” (19-20 листопада 1998 рік, м. Київ), на другій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України” (23-24 вересня 1999 рік, м. Суми), на першій міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах” (17-18 лютого 2000 рік, м.Дніпропетровськ), на науково-практичній конференції за міжнародною участю “Державна регіональна політика та місцеве самоврядування” (30 травня 2000 рік, м. Київ).

Публікації. Теоретичні і практичні результати дослідження, методологічні розробки, висновки і пропозиції автора відображені в 7 публікаціях (2,1 др. арк.).

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, 3 розділів, 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел з 189 найменувань та 8 додатків. Роботу викладено на 178 сторінках машинописного тексту, що містить 17 таблиць, 9 рисунків.

Основний зміст

Вирішення основних завдань дисертаційної роботи, визначених її метою, здійснено шляхом дослідження проблем, згрупованих у трьох розділах.

У першому розділі “Теоретичні основи розробки фінансових методів державного регулювання діяльності комерційних банків” на основі комплексного підходу визначено економічну природу державного регулювання в системі регулювання діяльності господарюючих суб'єктів, з'ясовано необхідність державного регулювання банківської діяльності, розкриті теоретичні основи формування фінансових методів регулювання діяльності комерційних банків.

У ході проведеного дослідження встановлено, що діяльність економічних суб'єктів потребує регулювання. Це є справедливим для всіх економічних систем, оскільки регулювання в першу чергу передбачає встановлення правил, яких мають дотримуватися усі без виключення. Проте відкритим залишається питання щодо того, хто встановлюватиме і слідкуватиме за дотриманням цих правил. У сучасному суспільстві перевага віддається державним органам влади. Однак розвиток економічних відносин відкриває нові перспективні вирішення даної проблеми і з'ясовується, що на роль регуляторів претендують й інші суспільні утворення. У зв'язку з цим вважаємо, що необхідно перш за все з'ясувати сутність категорії регулювання безвідносно до таких звичних прикметників як державне, грошово-кредитне, економічне, валютне тощо. Тому пропонуємо визначати регулювання як об'єктивний процес, основою якого є окреслення меж, що здійснюється за допомогою різноманітних методів та відповідних їм інструментів для досягнення певної мети.

Як свідчить проведене дослідження, суб'єктами регулювання є не тільки державні органи влади, але й інші можливі об'єднання людей. Це дає підстави виділити три основні види регулювання: державне, наддержавне (регулювання, що здійснюється, по-перше, міжнародними організаціями світового та регіонального рівнів, по-друге, інститутами окремих країн, в коло інтересів яких входить Україна) та асоціативне (регулювання, що провадиться різноманітними асоціаціями, тобто договірними об'єднаннями юридичних та фізичних осіб на недержавному рівні). Можна також з впевненістю зазначити, що в Україні представлені всі вище перелічені види регулювання, однак лідируючу роль відіграє саме державне регулювання.

На підставі проведеного аналізу теоретичних досліджень, що здійснювалися на протязі 20-80 років, встановлені основні причини необхідності державного регулювання діяльності господарюючих суб'єктів: небезпека виникнення природної монополії, небезпека руйнівної конкуренції, наявність зовнішніх ефектів та суспільних товарів, можливість використання економічними суб'єктами своїх владних позицій для впливу на інших учасників ринку тощо.

У результаті аналізу домінуючих теорій державного регулювання 90-х років (теорія інтересів суспільства, теорія інтересів груп, теорія захоплення, теорія бюрократії) виявлено, що питання державного регулювання варто досліджувати комплексно, тобто з врахуванням небезпек, які може приховувати в собі процес регулювання: зловживання з боку державних службовців, неефективність регулюючого апарату, бюрократизм тощо. Це дає підстави стверджувати, що втручання держави у економічні процеси не є панацеєю від усіх негараздів і за певних умов регулюючий вплив держави може мати не тільки позитивний, але й негативний ефект. Таким чином, кожний крок держави на шляху розширення своїх повноважень, повинен мати економічне обґрунтування. І тому необхідно доводити навіть не те, що лише держава має виключне право на регулювання економічного життя суспільства, а спроможність держави справді покращити ситуацію в економічній сфері.

З'ясовано, що банківська діяльність, як і будь-яка діяльність економічних суб'єктів, приховує в собі багато небезпек. Та на відміну від інших видів діяльності саме діяльність комерційних банків залишається на сьогодні найбільш регульованою в Україні. Це пов'язано, насамперед, з тим, що банкам притаманні функції, які вирізняють їх з-поміж інших економічних суб'єктів: трансформаційні, інформаційні, спонукальні та контрольні. Нами було встановлено, що специфіка діяльності банків в першу чергу зумовлена такими функціями як трансформація строків, ризиків, ліквідності. Виконання цих функцій і приховує у собі небезпеки, які банківська установа не завжди може передбачити і самотужки подолати, що у свою чергу свідчить про необхідність наявності інституту регулювання. Однак цим не вичерпується обґрунтування необхідності регулювання банківської діяльності, оскільки існує принаймні ще дві важливі передумови регулювання: захист інтересів вкладників та стабільність банківської системи. Важливим є також розуміння того, що держава здійснює регулювання діяльності банківських інститутів не тільки тому, що непокоїться про стан справ у банківській системі, але й тому, що банківська система є важливим інструментом для впливу на всі економічні процеси в країні.

У ході дослідження встановлено, що захист інтересів вкладників фактично є складовою стабільності банківської системи, оскільки одним з основних факторів, які можуть спричинити проблемну ситуацію в банківській системі, є паніка вкладників (масове закриття рахунків). Проте в Україні цю проблему необхідно розглядати дещо в іншій площині: наявність інституту захисту інтересів вкладників має слугувати відновленню довіри населення до банківської системи, яка фактично була зруйнована на початку 90-х років.

На підставі аналізу моделей банківського регулювання, головною метою яких є імітування проблемної ситуації в банківській системі (як правило, найбільш актуальною проблемною ситуацією для західних країн вважається паніка вкладників) та знаходження шляхів її вирішення за допомогою математичного апарату, було з'ясовано, що найбільш дієвими для регулювання діяльності банків є такі важелі як норми власного капіталу, страхування вкладів фізичних осіб, продаж активів банку, що потрапив у кризове становище, та лімітування залишків на рахунках фізичних осіб.

За підсумками дослідження встановлено, що державні органи регулювання банківської діяльності мають дотримуватися таких принципів як: достатність, адекватність, еластичність, послідовність, відкритість, справедливість, та визначено функції, які притаманні державному регулюванню діяльності комерційних банків: організаційна, захисна та стабілізаційна.

У роботі виявлено, що важливим є з'ясування питання, за допомогою яких фінансових методів та інструментів може здійснюватися державне регулювання діяльності комерційних банків. Головною проблемою при розгляді цього питання є розмежування таких понять як метод та інструмент, оскільки в багатьох наукових працях простежується їх ототожнення, у зв'язку з чим науковці взагалі уникають вживання цих понять, використовуючи такі синоніми як “засоби”, “способи”, “важелі” тощо. Тому пропонуємо розглядати метод та інструмент в економічному контексті наступним чином: методом є спосіб впливу на економічні одиниці за допомогою різноманітних інструментів. Таким чином, поняття фінансові методи державного регулювання діяльності комерційних банків використовується лише у тому розумінні, що в його основу покладено використання фінансових інструментів.

На підставі проведеного аналізу з'ясовано, що здійснювати розмежування між правовими та фінансовими методами недоцільно, оскільки фінансова система не може існувати в сьогоднішніх умовах без інституту права. У відповідності з цим та спираючись на сучасні досягнення у економічній, і насамперед, фінансовій сфері класифікацію фінансових методів державного регулювання банківської діяльності можна представити за наступними ознаками: за формою впливу на діяльність банків: прямі, непрямі, змішані; за характером впливу на банківську діяльність: фіскальна, грошово-кредитна, страхова політики; за ступенем ефективності державного регулювання: методи, які держава використовує як монополіст, та методи, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки.

З'ясовано, що перші дві ознаки класифікації фінансових методів можна вважати традиційними. Хоча, як правило, за формою впливу на банківську діяльність, вирізняють лише прямі та непрямі методи. Як засвідчили результати аналізу, така класифікація фінансових методів не відповідає сучасним перетворенням в економіці країни і побудова її можлива лише за принципом наявності проміжних ланок між суб'єктом та об'єктом регулювання. Це в свою чергу призводить до того, що більшість фінансових методів державного регулювання банківської діяльності буде зараховуватись до змішаної групи, а тому виникає питання доцільності побудови такої класифікації. Не менш суперечливою є класифікація за характером впливу на банківську діяльність, оскільки інструменти грошово-кредитної та страхової політик не завжди можна чітко розмежувати.

На підставі проведеного дослідження запропоновано вважати найбільш перспективною класифікацію за ступенем ефективності державного регулювання. У відповідності з цією класифікацією до фінансових методів, які держава використовує як монополіст, належать встановлення фінансових нормативів та відрахувань до резервних, страхових та інших цільових фондів, політика мінімальних резервів, податкова політика, фінансовий контроль. У свою чергу до методів, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки, можна зарахувати здійснення державних витрат, операції на відкритому ринку, процентну політику.

У другому розділі “Фінансовий механізм державного регулювання банківської діяльності” з'ясовано, за допомогою яких фінансових інструментів можлива реалізація державного регулювання банківської діяльності та відображений механізм їх впливу на діяльність комерційних банків. У зв'язку з цим особлива увага була зосереджена на одному з найбільш актуальних для української дійсності інструментів як фінансові показники та досліджено вплив фінансових нормативів на формування прибутковості вітчизняних комерційних банків.

З урахуванням здійсненого дослідження щодо розуміння сутності та систематизації фінансових методів державного регулювання банківської діяльності, визначено, що сукупність наявних у державі фінансових інструментів можна згрупувати в залежності від того, у складі якого методу вони використовуються (методи, які держава використовує як монополіст, або методи, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки) та в залежності від того, якими власне державними органами вони застосовуються (це, насамперед, центральний банк - Національний банк України як основний і єдиний орган грошово-кредитного регулювання, та інші державні органи влади).

Проведений аналіз стану державного регулювання вітчизняних банків засвідчив, що група інструментів держави як монополіста є на сьогодні найбільш поширеною та розробленою, хоча й залишається ще багато білих плям, особливо в такій сфері як удосконалення старих та обґрунтування і створення нових фінансових нормативів. Інструменти держави як монополіста носять обов'язковий характер, що забезпечує їх дієвість. В свою чергу інструменти цієї групи поділяються на дві підгрупи: превентивні інструменти центрального банку та примусові інструменти інших державних органів регулювання. Превентивні інструменти банківського регулювання спрямовані на те, щоб апріорі забезпечити нормальне функціонування банківських установ і наскільки це можливо виключити можливість банкрутства банків. Можна впевнено зазначити, що наявність превентивних інструментів центрального банку є передумовою ефективного використання інших інструментів і зменшує таким чином вартість їх використання. Примусові інструменти інших державних органів влади застосовуються, по-перше, для того, щоб забезпечити створення нормальних умов для функціонування економічної системи в цілому, і банківської зокрема, а по-друге, для захисту вкладників, і відповідно для запобігання масовому відтоку грошей з банківських установ.

У свою чергу група фінансових інструментів держави як рівноправного агента ринкових відносин також поділена на дві підгрупи: загальні інструменти центрального банку та непримусові інструменти інших державних органів влади. Призначення вищезазначених інструментів полягає у тому, щоб усувати незначні диспропорції на ринку банківських послуг. Хоча ця група інструментів є поки що не такою багаточисельною і дієвою як попередня, проте головним позитивним моментом є те, що держава за допомогою цих інструментів може впливати на банківську діяльність, не використовуючи свої владні позиції.

На підставі проведеного аналізу з'ясовано, що всі інструменти можуть застосовуватися державою одночасно, хоча є інструменти, які діють постійно (превентивні інструменти центрального банку та примусові інструменти інших державних органів влади), або ж які застосовуються час від часу (інструменти держави як рівноправного агента ринку).

Встановлено, що серед усього розмаїття фінансових інструментів найбільш дієвими є фінансові показники (фінансові нормативи) та нормативи відрахувань до резервних фондів банків, серед яких найбільший регулюючий вплив мають цільові резервні фонди (на сьогодні це резерви на покриття збитків за кредитними операціями). Тому вважаємо за доцільне спрямування зусиль НБУ, перш за все на створення саме цільових резервних фондів, оскільки, по-перше, українські комерційні банки ще не мають потужностей для створення власних методик оцінки якості активних операцій, по-друге, створення таких резервів залежить виключно від політики комерційних банків: чим вищий ризик позичальника, тим більшими мають бути резерви. Необхідним є також створення резервів на покриття збитків за інвестиційними операціями, оскільки фінансові ринки знаходяться в Україні ще у стадії розвитку.

Подальший аналіз фінансових інструментів дав змогу з'ясувати, що не менш впливовим інструментом в умовах України є страхування вкладів фізичних осіб, який несе в собі не тільки позитивні, але й негативні риси (втрата зацікавленості інвесторів контролювати процеси, що відбуваються на ринку банківських послуг та підвищена схильність банківських установ до проведення ризикованої політики). Запропоновано альтернативний варіант вирішення цієї проблеми - диференціація страхових виплат в залежності від розміру вкладів.

Проведений аналіз вітчизняних наукових праць засвідчив, що в українській науці останнім часом спостерігається відродження зацікавленості до вивчення фінансових показників, однак і досі залишається багато питань відкритими. Насамперед це стосується розмежування економічних та фінансових показників. У цьому зв'язку не слід забувати, що як фінанси є складовою економічної системи, так і фінансові показники - це лише частина економічних показників, а тому фінансові показники можна визначити як економічні показники, що характеризують різноманітні сторони діяльності, пов'язаної із створенням і використанням грошових фондів та накопичень держави, підприємств, установ та організацій. Більш глибоко сутність фінансових показників як економічної категорії розкривають функції та принципи їх побудови та використання. Відповідно до функцій належать: інформаційна, попереджувальна (сигналізаційна) та контрольна. Основними принципами побудови та застосування фінансових показників є: системність, порівнянність, нормативність, достовірність та відкритість. Також здійснено класифікацію фінансових показників в залежності від механізму розрахунку показників (якісні, кількісні фінансові показники) та в залежності від економічних суб'єктів, діяльність яких мають характеризувати фінансові показники.

З урахуванням результатів дослідження можна зазначити, що до фінансових показників належить і більша частина показників регулювання банківської діяльності. Регулювання банківської діяльності за допомогою фінансових показників може здійснюватися на основі різних підходів, до яких зараховують підхід на основі внутрішніх моделей, стандартизований та контрактний підходи. В українській практиці використовується одна з перших методик, яка була розроблена Базельським комітетом. У зв'язку з практикою українських банків фінансові показники діяльності комерційних банків можна поділити на обов'язкові до виконання, рекомендовані до виконання та власні розрахунки банків. Оскільки головна мета розробки та впровадження фінансових показників - запобігання ризиків у банківській діяльності, тому була запропонована класифікація ризиків, що притаманні банківській діяльності: на банківські ризики (це такі групи ризиків, які банк завдяки ефективній внутрішній організації може взагалі не допустити, а у випадку настання такого ризику досить швидко самостійно усунути (як правило, такі ризики розглядаються банком лише з негативного боку)) та небанківські ризики (це ризики, які виникають незалежно від банківських інститутів і відповідно не можуть бути ними усунуті. Такі ризики можна лише передбачити та або використати їх як шанс, або ж ухилитися від їх негативного впливу завчасними діями банку).

Дослідженням було виявлено, що фінансові нормативи, які встановлюються центральними банками розглядаються, як правило, як показники, що певним чином обмежують діяльність комерційних банків. Певною мірою це відповідає дійсності, оскільки головною метою органів регулювання є надійність банківських установ, а головною метою банку - отримання максимального прибутку. Проте в кінцевому підсумку, як свідчить проведене дослідження, цілі комерційних банків та державних органів влади є фактично однаковими: надійність, прибутковість та ліквідність.

Аналіз показників прибутковості та ліквідності на прикладі українських комерційних банків дає підстави стверджувати, що не існує чітко визначеного негативного зв'язку між показниками загальної ліквідності та прибутковості, оскільки в одних банках дійсно простежується негативний зв'язок, в той час як в інших спостерігається позитивний зв'язок між згаданими показниками. Те ж саме стосується і показників відношення зобов'язань до власного капіталу банку та прибутковості власного капіталу. В свою чергу між показниками відношення зобов'язань до власного капіталу банку та ліквідності спостерігається чітко негативний зв'язок (рис.1).

Встановлено, що оскільки однією з основних цілей банківської діяльності є отримання прибутку і відповідно максимізація прибутковості, необхідно вивчати, яким чином впливають фінансові нормативи, що встановлюються регулятивними органами, на прибутковість власного капіталу, для чого прибутковість власного капіталу представлено як функцію від прибутковості активів, загальної ліквідності та показника співвідношення зобов'язань до власного капіталу банку. Згідно проведеного аналізу встановлено, що важливим є не стільки вивчення впливу кожного із зазначених нормативів (загальна ліквідність, показник відношення зобов'язань до власного капіталу банку), скільки дослідження сукупного впливу цих нормативів на прибутковість власного капіталу. Це обумовлюється тим, що зв'язок між зазначеними нормативами є негативним, тобто при збільшенні загальної ліквідності, співвідношення зобов'язань та власного капіталу банку зменшується, і навпаки. Внаслідок цього відбувається нівелювання негативного зв'язку загальної ліквідності та показника співвідношення зобов'язань до власного капіталу з прибутковістю власного капіталу. Також нами було встановлено, що підвищення показника відношення зобов'язань до власного капіталу призводить до зростання прибутковості власного капіталу у тому випадку, якщо спостерігається негативний зв'язок між показником загальної ліквідності та прибутковістю активів (прибутковістю власного капіталу).

У третьому розділі “Удосконалення механізму державного регулювання банківської сфери” розглядаються питання удосконалення державного регулювання банківської діяльності.

Це насамперед, покращення аналітичної бази для прийняття рішень у сфері банківського регулювання та можливі шляхи узгодження цілей держави і банківських установ.

На підставі проведеного дослідження виявлено, що державні органи регулювання, як і інші агенти ринку, можуть користуватися лише зовнішньою інформацією (баланс банку, звіт про прибутки та збитки), тому можливості аналізу прибутковості є дещо обмеженими. Однак для полегшення аналізу цього показника, а також відображення впливу держави на його структуру нами була запропонована адаптована до українських умов модель розрахунку прибутковості власного капіталу. ПВК-модель має багато позитивних рис, серед яких можна назвати, по-перше, зручність аналізу структури витрат та доходів комерційного банку; по-друге, можливість розширення бази аналізу за рахунок використання банківськими аналітиками внутрішньої інформації; по-третє, можливість вивчення впливу держави на формування прибутковості банківських установ. На основі аналізу ПВК-моделі на прикладі українських банків ми дійшли висновку, що держава може використовувати фінансові методи на кожному етапі формування прибутковості капіталу. І в першу чергу використовуються власне фінансові методи держави як монополіста: встановлення фінансових нормативів та відрахувань до страхових фондів, політика мінімальних резервів, податкова політика, здійснення державних витрат тощо. Наочно було продемонстровано лише вплив двох фінансових інструментів: нормативу власного капіталу та податку на прибуток.

Дослідженням з'ясовано, що регулювання банківської діяльності на рівні впливу на прибуток може здійснюватися й іншими шляхами. Так, загальний розвиток економіки є дуже вагомим чинником. Не менш важливим є і те, які галузі народного господарства визначаються як пріоритетні, оскільки визначення певної галузі пріоритетною означає, що для її розвитку будуть створені спеціальні передумови (пільги, фінансування). Головною проблемою залишається питання фінансування пріоритетних галузей економіки. Саме тут держава може побудувати таку політику, яка б заохочувала банківські установи для підтримки визначених пріоритетними галузей економіки. І в жодному разі не можна використовувати примусові методи. Тому нами було запропоновано проводити визначення пріоритетних галузей економіки на основі мікроекономічних підходів, а саме визначення оптимального з точки зору банку кредитно-інвестиційного портфелю. В роботі подано коротку характеристику теорій, згідно яких можна визначити оптимальну структуру кредитно-інвестиційного портфелю. По-перше, це найбільш ранні теорії, які об'єднані назвою теорії портфелю, серед яких найбільш відомими є модель Марковітца (1952) та модель Шарпа (1963), по-друге це теорія ринку капіталів, яка складається з двох моделей: цінова модель ринку капіталів (CAPM - capital asset pricing model) та модель цінового арбітражу (APT - arbitrage pricing theory), по-третє, це ринкова модель. Однак зважаючи на те, що в Україні поки що не створений ефективно працюючий фінансовий ринок, нами було запропоновано розглядати не дохідність акцій (як це запропоновано у зазначених моделях), а прибутковість галузей взагалі. У зв'язку з цим найбільш придатною до української дійсності виявилася модель Марковітца. На її основі ми провели дослідження щодо кореляції прибутковостей окремих галузей економіки і дійшли висновку, що даний підхід виправдовує себе і може бути використаний державою для впливу на діяльність банківських інститутів непримусовими методами.

Висновки

Проведене дисертаційне дослідження дало змогу більш ґрунтовно підійти до пошуку шляхів розв'язання проблем регулювання банківської діяльності і сформулювати наступні висновки:

1. Регулювання банківської діяльності запропоновано розглядати як об'єктивний процес, основою якого є окреслення меж, що здійснюється за допомогою різноманітних методів та інструментів для досягнення стабільності в банківській системі. Важливою рисою цього визначення є те, що регулювання розглядається не лише з позицій держави. Держава як орган регулювання приховує у собі чимало небезпек (зловживання державних службовців, бюрократизм, неефективність регулюючого апарату тощо), тому існує об'єктивна потреба не тільки доведення на кожному етапі розвитку суспільства необхідності та доцільності державного регулювання діяльності економічних суб'єктів, а й пошуку альтернатив державному регулюванню.

2. Доведено, що втручання держави зумовлене як загальними (наявність зовнішніх ефектів, суспільних товарів, небезпека створення монополій та руйнівної конкуренції), так і специфічними причинами (виконання комерційними банками трансформаційних функцій, дотримання стабільності банківської системи, паніка вкладників).

3. Важливим є розуміння, що в умовах перехідної економіки лише держава може здійснювати регулювання банківської діяльності, оскільки, по-перше, вона за своїм призначенням повинна уособлювати інтереси усіх прошарків суспільства, по-друге, інші суспільні утворення не мають необхідних передумов для виконання цієї місії.

4. На основі критичного розгляду підходів до класифікації методів державного регулювання банківської діяльності встановлено, що проводити розмежування між правовими та економічними методами недоцільно, оскільки економічна система не може існувати в сьогоднішніх умовах без інституту права. В складі економічних методів виділено групу фінансових методів державного регулювання банківської діяльності, які визначаються як спосіб впливу на діяльність банківських установ за допомогою фінансових інструментів. Вважаємо за доцільне виділяти три групи фінансових методів: за формами впливу на банківські інститути - прямі, непрямі, змішані; за характером впливу на банківську діяльність: фіскальна та грошово-кредитна політики, політика страхування; за ступенем ефективності державного регулювання - методи, які держава використовує як монополіст (встановлення фінансових нормативів та відрахувань до резервних, страхових та інших цільових фондів, політика мінімальних резервів, податкова політика, фінансовий контроль), а є методи, які держава використовує як рівноправний суб'єкт ринкової економіки (здійснення державних витрат, операції на відкритому ринку, процентну політику).

5. Запропоновано класифікацію фінансових інструментів державного регулювання банківської діяльності. З'ясовано, що найбільш дієвими інструментами в Україні є на сьогодні фінансові показники (нормативи) та норми відрахувань до резервних фондів. Відповідно були сформовані основні принципи побудови та застосування фінансових показників (системність, порівнянність, нормативність, достовірність та відкритість). Функціями фінансових показників пропонуємо вважати інформаційну, попереджувальну, контрольну.

6. Аналіз показників прибутковості та ліквідності на прикладі українських комерційних банків дає підстави стверджувати, що не існує чітко визначеного негативного зв'язку між показниками загальної ліквідності та прибутковості, оскільки в одних банках дійсно простежується негативний зв'язок, в той час як в інших спостерігається позитивний зв'язок між згаданими показниками. Те ж саме стосується і співвідношення пар показників відношення зобов'язань до власного капіталу і прибутковості власного капіталу.

7. Для полегшення аналізу показника прибутковості власного капіталу, а також відображення впливу держави на його структуру запропонована адаптована до українських умов модель розрахунку прибутковості власного капіталу. На основі аналізу моделі на прикладі українських банків ми дійшли висновку, що держава може використовувати фінансові методи на кожному етапі формування прибутковості капіталу. І в першу чергу використовуються власне фінансові методи держави як монополіста: встановлення фінансових нормативів та відрахувань до страхових фондів, політика мінімальних резервів, податкова політика, здійснення державних витрат тощо. Наочно було продемонстровано лише вплив двох фінансових інструментів: нормативу власного капіталу та податку на прибуток.

8. Встановлено, що головною проблемою державних органів у трансформаційний період залишається питання фінансування пріоритетних галузей економіки. У цьому зв'язку запропоновано здійснювати вибір пріоритетних галузей економіки з урахуванням кредитно-інвестиційної політики комерційних банків.

Список опублікованих автором праць за темою дисертації

1. Версаль Н.І. Показники ефективності банківської діяльності // Фінанси України. 1998. № 7. с. 96 - 101. 0,4 д.а.

2. Версаль Н.І. Передумови та проблеми регулювання банківської діяльності в Україні // Фінанси України. 1999. № 9. с. 32 34. 0,2 д.а.

3. Версаль Н.І. Банківська діяльність як об'єкт регулювання // Наукові праці НДФІ. 2000. №12. с. 65 - 73. 0,5 д.а.

4. Версаль Н.І. Проблеми класифікації регулювання банківської діяльності / Банківська система України: теорія і практика становлення // Збірник наукових праць: В 2 т. Т. 2. Суми: ВВП Мрія - 1 ЛТД: Ініціатива, 1999. с. 408 - 410. 0,2 д.а.

5. Версаль Н.І. Механізм банківського регулювання: основні етапи / Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах // Економічний вісник Дніпропетровського державного фінансово - економічного інституту, т. 1. Дніпропетровськ: ДДФЕІ, 2000. с. 232 - 234. 0,2 д.а.

6. Версаль Н.І. Прибутковість комерційних банків // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. К.: Вид-во УАДУ, 2000. Вип. 2. в 4 ч. Ч. 4. с. 31 - 35. 0,3 д.а.

7. Версаль Н.І. Проблеми вивчення фінансових показників // Матеріали міжнародної наукової конференції “Валютно-фінансові проблеми ринкової трансформації (приклад України)”. К.: 1998. с. 46 - 49. 0,3 д.а.

Анотація

Версаль Н.І. Фінансові методи державного регулювання банківської діяльності. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2001.

У дисертаційній роботі досліджені теоретичні та практичні питання державного регулювання банківської діяльності з використанням фінансових методів та відповідних їм інструментів.

Розкрито економічну природу та доведено об'єктивну необхідність регулювання банківської діяльності. З'ясовано, що регулювання не є державною монополією і може здійснюватися іншими суспільними утвореннями, хоча в трансформаційних умовах перевага віддається саме державному регулюванню.

Досліджено суть та структуру фінансових методів державного регулювання діяльності комерційних банків. Визначено роль фінансових інструментів у формуванні фінансових методів. У зв'язку з цим розглянуто систему фінансових інструментів, які є в розпорядженні органів державної влади. Досліджено вплив фінансових нормативів на прибутковість вітчизняних комерційних банків.

Запропоновані нові підходи до прийняття державою рішень у сфері регулювання діяльності комерційних банків.

Ключові слова: державне регулювання, банківська діяльність, фінансові методи, фінансові інструменти, фінансові показники, фінансові нормативи.

Аннотация

Версаль Н.И. Финансовые методы государственного регулирования банковской деятельности. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.04.01 - финансы, денежное обращение и кредит. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2001.

В диссертационной работе исследованы теоретические и практические аспекты государственного регулирования банковской деятельности с использованием финансовых методов и соответствующих им инструментов.

Раскрыто экономическую природу и доказано объективную необходимость регулирования банковской деятельности. Установлено, что регулирование не является исключительно прерогативой государства и может осуществляться другими общественными объединениями, к которым мы относим наднациональные объединения и ассоциации. В то же время в трансформационных условиях преимущество принадлежит именно государству, что обуславливается в первую очередь отсутствием общественных объединений, которые могли бы конкурировать с государственными органами регулирования. В то же время следует отметить, что государственное регулирование имеет существенные недостатки: злоупотребления со стороны государственных служащих, неэффективность аппарата регулирования, бюрократизм и т.д. Поэтому необходимо осуществлять государственное регулирование любой сферы экономики, придерживаясь таких принципов, как достаточность, адекватность, эластичность, последовательность, открытость, справедливость. Соответственно функциями государственного регулирования банковской деятельности являются организационная, защитная, стабилизационная.

Необходимость банковского регулирования рассматривается с позиций особенностей функций, исполняемых банками в современном обществе (прежде всего, трансформационные функции: трансформация сроков, рисков, ликвидности), защиты интересов вкладчиков и стабильности банковской системы. Установлено, что защита интересов вкладчиков является одним из условий стабильного функционирования банковской системы, поскольку паника вкладчиков может дестабилизировать ситуацию на рынке банковских услуг. Но для Украины, как и для других постсоветских государств, эту проблему необходимо рассматривать еще с одной позиции: существование института защиты интересов вкладчиков является одним из условий возобновления доверия населения к банковской системе.

Определена сущность и структура финансовых методов государственного регулирования деятельности коммерческих банков. Рассмотрены новые подходы к их классификации, что обусловлено изменением функций государства в экономической системе. Мы предлагаем выделять три группы финансовых методов: в зависимости от формы влияния на деятельность банковских институтов - прямые, косвенные, смешанные; по характеру влияния на банковскую деятельность: фискальная и денежно-кредитная политики, политика страхования; по степени эффективности государственного регулирования - методы, которые государство использует как монополист (установление финансовых нормативов и отчислений в резервные, страховые и иные целевые фонды, политика минимальных резервов, налоговая политика, финансовый контроль), и методы, которые государство использует как равноправный субъект рыночной экономики (осуществление государственных затрат, операции на открытом рынке, процентная политика).

Отображена роль финансовых инструментов в формировании финансовых методов. В связи с этим рассмотрена система финансовых инструментов, которые находятся в распоряжении государственных органов власти. Всю совокупность финансовых инструментов государственного регулирования банковской деятельности можно сгруппировать в зависимости от того, в составе какого метода они используются (методы, которые государство использует как монополист, или методы, которые государство использует как равноправный субъект рыночной экономики) и в зависимости от того, какими собственно государственными органами они применяются (это, прежде всего, центральный банк - Национальный банк Украины как основной и единственный орган денежно-кредитного регулирования, и другие государственные органы власти).

Установлено, что наиболее влиятельными инструментами регулирования банковской деятельности являются финансовые нормативы и нормативы отчислений в резервные фонды (прежде всего, формирование резервов на покрытие убытков от кредитных операций). Анализ финансовых нормативов, с помощью которых регулируется банковская деятельность, позволил нам выяснить, что они отображают основные цели банков - надежность, прибыльность, ликвидность. Кроме того, существующие финансовые нормативы соответствуют действительному положению дел в банковской системе и практически не ущемляют деятельность коммерческих банков. Таким образом, возможен поиск оптимума в отношениях органы регулирования - банковские учреждения.

В работе исследовано влияние финансовых нормативов (общая ликвидность, отношение обязательств к собственному капиталу) на прибыльность отечественных коммерческих банков. Доказано, что между показателями отношения обязательств к собственному капиталу и общей ликвидности существует обратно - пропорциональная связь, и это играет решающую роль в исследовании влияния этих показателей на прибыльность собственного капитала. Установлено, что из существующего правила относительно негативной взаимосвязи показателей ликвидности и прибыльности есть исключения. Это доказано на основе эмпирических данных по украинским банкам.

Предложены новые подходы к принятию государством решений в сфере регулирования деятельности коммерческих банков. Мы считаем, что регулирование банковской деятельности на уровне влияния на формирование дохода возможно и иными методами, которые требуют дальнейшего изучения: установление приоритетных отраслей экономики с учетом кредитно-инвестиционной политики коммерческих банков.

Ключевые слова: государственное регулирование, банковская деятельность, регулирование деятельности коммерческих банков, финансовые методы, финансовые инструменты, финансовые показатели, финансовые нормативы.

Annotation

Versal' N.I. Financial methods of state regulation of bank activity. The manuscript.

The dissertation on reception of a scientific degree of the candidate of economic sciences behind a speciality 08.04.01 - finance, monetary circulation and credit. - Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2001.