Рейтингове оцінювання діяльності банків

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Cутність, призначення та класифікація рейтингів у банківській діяльності

На сучасному етапі динамічного розвитку соціально-економічних відносин рейтинги зазнали масового використання в таких сферах, як політика, економіка, фінанси, соціологічні питання. Та найбільшого розвитку рейтинги набули у сфері банківництва, оскільки вони допомагають вирішувати проблему аналізу фінансового стану установи. Дана проблема стосується постійного аналізу великої кількості фінансових показників діяльності банку та контролю за їх дотриманням. Використовування рейтингів дозволяє виявити негативні аспекти банківської діяльності, визначити причини їх появи, а також застосувати своєчасні заходи щодо їх мінімізації та усунення.

Рейтинг банку (від англ. rating - оцінка, оцінювання, віднесення до розряду, категорії) - узагальнююча порівняльна оцінка фінансового стану комерційних банків та їх ранжування за певними критеріями. [14].

В банківській енциклопедії Національного банку України термін рейтинг банку визначається, як позиція банку на ринку залежно від певних параметрів і показників діяльності, фінансового стану, виконання економічних нормативів, вимог законодавства тощо. А визначення рейтингу є одним із методів аналізу, який дозволяє одержати комплексну оцінку фінансового стану банків і порівняти їх між собою. [9]

Рейтинг у фінансово-кредитному енциклопедійному словнику трактують як систему оцінки діяльності банків, яка базується на порівнянні фінансових показників роботи та даних балансу різних банків. [23]

Таким чином, рейтинг можна визначити як комплексну порівняльну оцінку діяльності суб'єктів економічної системи з метою прийняття управлінських рішень, що базується на даних фінансової звітності та експертних оцінках. [8]

Рейтингова оцінка передбачає визначення належності банку до класу, розряду, категорії. Кінцевим результатом рейтингування банків є рангована таблиця, у якій банки класифіковані за певними ознаками. Така таблиця не може слугувати мірилом фінансової стійкості банків і формалізує тільки розподіл їх за обраними критеріями. Отже, місце банку в списку не є свідченням фінансової надійності, а показує тільки її ступінь стосовно інших банків. [10]

Необхідність рейтингу банків, інших кредитно-фінансових та нефінансових інституцій зумовлена бажанням учасників фінансового ринку орієнтуватися, знати і мати інтегральну оцінку фінансової позиції інших учасників, що виступають як партнери, конкуренти чи нейтральні особи, бачити особисту позицію стосовно них. У результаті рейтингу на визначену дату отримують оцінку стану учасників фінансового ринку за шкалою низки диференційованих і особливим чином вирахуваних інтегральних показників. Шляхом рейтингових оцінок досягається транспарентність (відкритість) фінансового ринку для його учасників.

Про важливе значення рейтингу свідчить те, що за кордоном учасники фінансового ринку намагаються самі надавати необхідну інформацію рейтинговим агентствам, оскільки встановлення в таблиці рейтингу оцінки NR (немає рейтингу) розглядається як сигнал для потенційних клієнтів про несприятливу фінансову ситуацію і вірогідну неплатоспроможність наведеної у списку установи без рейтингу. [11]

В Україні проблеми становлення цілісної системи рейтингів та їх публікування пов'язані з:

- відсутністю належного фінансового законодавства про банківську діяльність та функціонування інфраструктури ринку інформаційних послуг;

- відсутністю законодавчого визначення замовників на рейтингову інформацію та відповідальності за несвоєчасне подання достовірних звітних даних для встановлення рейтингів;

- недостатніми напрацюваннями власних методик рейтингів, обмеженою та слабкою їх апробацією, невисокою довірою до них з боку користувачів аналітичної інформації, відсутністю належних умов для застосування відпрацьованих рейтингових методик високорозвинених країн;

- проблемністю створення рейтинговими агентствами власної достовірної інформаційної бази про банки;

- відсутністю п.ідтримки з боку НБУ та інших державних структур і їх сприяння становленню інфраструктури ринку інформаційних послуг.

Рейтингова система дає можливість оцінювати загальний стан і стабільність банківської системи, дозволяє отримати інформацію для визначення пріоритетів у діяльності банківського нагляду та здійснення належного контролю за банківською системою.

Рейтингова система передбачає ретельний аналіз стану банку. Такий аналіз можна провести лише під час комплексної інспекційної перевірки, яка дає змогу повною мірою визначити, як керівництво банку ставиться до ризиків і як здійснює управління ними.

Рейтинг банків визначається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим вважають рейтинг, визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. [9]

У міжнародній практиці існують різні типи узагальненої оцінки діяльності банків. Найбільш повна узагальнена класифікація існуючих рейтингів представлена у табл. 1.1. [22]:

Таблиця 1. Класифікація рейтингів

За типом власності:	- державні; - недержавні.
За сферою розповсюдження:	- міжнародні; - національні
За ступенем прозорості:	- відкчсвуриті; - закриті.
За способом оцінювання:	- експертні; - бухгалтерські (балансові).
За метою побудови:	- бальні; - індексні; - номерні; - регресійні.
За призначенням:	- уніфіковані; - диференційовані.
За фактором часу:	- короткострокові; - довгострокові.
За формою спостереження:	- інсайдерські; - дистанційні.
За характеристикою фінансової діяльності:	- оцінка кількісних (об'ємних) показників; - оцінка якісних показників.

Розглянемо більш детально кожен із видів рейтингів.

Недержавні рейтинги - це рейтинги, які публікуються незалежними рейтинговими агентствами. Їхньою особливістю є: по-перше, відкритість, тобто кожний бажаючий може поцікавитись рейтингом конкретного банку, звернувшись до періодичних спеціалізованих видань; по-друге, складаються на основі офіційної банківської звітності.

Прикладом державної рейтингової системи є система CAMELS, яка використовується органами банківського нагляду України. Одним із головних недоліків є закритість методики для широкого загалу.

Що ж до поділу на міжнародні та національні рейтинги, то на даний час найбільший авторитет у світі мають три рейтингові агентства Moody's, Fitch i Standard&Poor's, які надають рейтинги міжнародного значення. Національні рейтинги - це рейтинги, які становлять національні рейтингові агентства. Серед найбільш відомих рейтингових агентств України є рейтингове агентство «ІВІ - Рейтинг», ТОВ «РЮРІК», ТОВ «Кредит-рейтинг», ТОВ «Українське кредитно-рейтингове агентство». [22]

При розробці рейтингів, залежно від складу оцінюваної інформації виділяють два основні підходи: експертний та бухгалтерський.

Експертний підхід ґрунтується на використанні досвіду та кваліфікації фахівців у сфері банківської діяльності та передбачає визначення на основі всієї доступної їм інформації якісних оцінок стану та перспектив діяльності банку.

Бухгалтерський підхід передбачає оцінку стану банку виключно на основі його офіційної фінансової звітності, аналізу кількісних показників і рівня виконання встановлених вимог. На практиці при розробці рейтингів, зазвичай, використовують обидва підходи, поєднуючи переваги кожного із них, що підвищує надійність прийнятої системи рейтингування. [9]

Відповідно до технології побудови номерна система рейтингу розрахована на слабо деталізовану методику з невеликим охопленням факторів, що впливають на фінансовий стан банку, та мають невелику шкалу критеріальних значень, її зміст полягає у присвоєнні кожному з показників, що узагальнюють фінансовий стан банку, певного місця у рейтингу банків. Як правило, номерний рейтинг будують за об'ємними показниками банківської діяльності.

Для побудови рейтингу в рамках більш складних методик використовують бальну систему. Вона дозволяє здійснити оцінку фінансового стану банку в балах, що присвоєні йому за кожним з оціночних показників. Зведена бальна оцінка банку дає можливість визначити належність останнього до тієї чи іншої групи банків.

Індексний метод побудови рейтингу трапляється відносно рідко. При його використанні вираховують індекс кожного з оціночних показників фінансового стану банку. Розрахунки можуть проводитися відносно базових даних чи середніх значень, розрахованих за кілька періодів (років). Після складання індексів за окремими показниками переходять до розрахунку комбінованих індексів, попередньо зваживши індивідуальні індекси за їх часткою в сукупності. Рейтинг орієнтується не на статистичні значення, а на показники, що ранговані з урахуванням ризику. [11]

Регресійна методика передбачає визначення деякої сукупності банків, розрахунок значень факторних показників по кожному банку і середніх за їх сукупністю. З метою елімінування масштабу показників обчислюються узагальнюючі показники у вигляді відношення показників окремих банків до середнього їхнього значення за сукупністю банків. Далі усереднюються узагальнені показники шляхом розрахунку середніх величин. Наступним етапом регресійного аналізу є визначення взаємозв'язку між результатами банківської діяльності і чинниками, які їх визначають. Для цього використовується кореляційно-регресійний аналіз, у ході якого вимірюється взаємозв'язок між показниками ефекту банківської діяльності, зокрема доходом, прибутком тощо як результативної ознаки і факторними показниками, на основі яких здійснюється оцінка рейтингу [10].

За призначенням рейтинги можна розділити на такі, що:

- призначені інформувати будь-яких учасників фінансового ринку (уніфіковані);

- орієнтовані тільки на його професійних учасників (диференційовані).

До першої групи можна віднести інтегральні рейтинги А. Альтмана, В. Кромонова, Є. Ширінської, А. Гуревича. До другої групи - рейтинги CAMELS НБУ, О. Шматова тощо. [11]

Інсайдерські рейтинги охоплюють дослідження на місцях, тобто вивчення організації банку «всередині». Їх розробка була обумовлена необхідністю у формалізації процедури аналізу надійності банків контролюючими органами. Методика дистанційного аналізу опирається винятково на дані фінансової звітності банків. Через не досить деталізовану звітність дистанційний аналіз може призвести до помилкових висновків. [22]

З точки зору характеристики фінансової діяльності рейтинги банків можна розбити на два види:

- оцінка кількісних (об'ємних) показників;

- оцінка якісних показників.

Метою оцінки кількісних параметрів банку є визначення масштабів розвитку діяльності окремих банків та банківської системи загалом. Цей критерій оцінки зумовлений потребою суспільства знати рівень розвитку банківської системи країни як віддзеркалення розвитку її економіки. Масштаби розвитку банківської діяльності, основу яких становлять депозитні та кредитні операції, відображають обсяги виробництва, обігу та споживання, розвиненість внутрішнього ринку, рівень економічного потенціалу країни загалом.

Необхідність оцінки об'ємних показників діяльності банку зумовлена також потребою клієнтів знати, в який банк їм доцільніше звернутися за послугами. Відомо, що сильний клієнт зацікавлений у великому за масштабами банку, середній клієнт - у середньому банку і дрібний клієнт - у невеликому банку. В результаті класифікація банків за об'ємними показниками передбачає їх оцінку саме за критерієм значущості клієнтів.

До об'ємних показників можна віднести: обсяги сумарних активів, виданих кредитів, залучених депозитів, власного консолідованого балансу. За цими показниками, як правило, розставляють банки за рангом, тобто за номерами місць. Це робить рейтинг доступним для аналітичного використання широкими колами зацікавлених осіб. [11]

З точки зору «рейтингових інтересів» клієнтуру банків можна розбити на чотири групи:

- засновники та акціонери, які прагнуть, щоб компанія процвітала й отримувала якомога більше дивідендів. Для них найважливішими рейтинговими показниками є розміри капіталу і статутного фонду, сталість та репутація банку на ринку;

- клієнти, що знаходяться на розрахунково-касовому обслуговуванні та ті, що взяли кредит, - як резиденти, так і нерезиденти. Ці клієнти є найбільш вимогливими щодо номенклатури банківських послуг та якості обслуговування, їх цікавить достатність капіталу, надійність і платоспроможність банку. При цьому кредиторів особливо цікавлять дані про ефективність та ліквідність у динаміці;

- заощадники, які мають депозитні рахунки в банку. Вони зацікавлені, з одного боку, в максимальній процентній ставці, а з іншого - ця ставка не повинна привести банк до фінансового краху;

- банки-кредитори на ринку міжбанківських кредитів. Вони прагнуть максимізувати доходи завдяки високим ризикам, їх цікавить ліквідність та фінансова стабільність банків-контрагентів.

Отже, рейтинги є загальноприйнятим в усьому світі інструментом для комплексної оцінки банківських структур. Рейтинги виконують інформативну функцію, допомагають виробити довгострокову стратегію. На даний момент банківські рейтинги є найбільш розвиненим сектором рейтингових продуктів. Це зумовлюється, по-перше, значним суспільним інтересом до стану банків, по-друге, доступністю та відносною прозорістю звітності кредитних установ. Незважаючи на популярність банківських рейтингів на українському фінансовому ринку, їх використання у процесі банківської діяльності є досить обмеженим. Насамперед, це пов'язано з відірваністю існуючих методик рейтингової оцінки банків від реальних схем управління діяльності банків. Таким чином, в умовах нестабільної фінансової ситуації в Україні необхідним є використання комплексної системи рейтингів, яка сприятиме швидкому реагуванню управлінського персоналу банку на зміни як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, що мають вплив на діяльність фінансово-кредитної установи.

2. Особливості рейтингового оцінювання за національною системою CAMELS

Під час проведення узагальнювальної оцінки (рейтингу) банку необхідно використовувати стандартизовану систему, за допомогою якої аналізуються основні показники фінансового стану банку. Такою є загальновідома система «CAMELS», на базі якої (з урахуванням специфічних особливостей національної банківської системи) визначається рейтинг комерційних банків України. [19]

Нагляд за діяльністю банків, що ґрунтується на оцінках ризиків діяльності банків за рейтинговою системою CAMELS, полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, які охоплюють діяльність банку за всіма напрямами. Порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS визначає «Положення про порядок визначення рейтингових оцінок за рейтинговою системою CAMELS». [12]

Метою оцінки діяльності банків за рейтинговою системою є визначення банків, у яких незадовільний фінансовий стан, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства банку та вимагають посиленого контролю з боку служби банківського нагляду Національного банку України та вжиття відповідних заходів для виправлення цих недоліків у діяльності банку та стабілізації його фінансового стану.

Рейтингова система дає можливість Національному банку України оцінювати загальний стан та стабільність банківської системи. Така оцінка ризиків дає змогу отримати інформацію для визначення пр.іоритетів у діяльності банківського нагляду та необхідних матеріальних і людських ресурсів для здійснення належного контролю за банківською системою.

Рейтинг банку, визначений за системою CAMELS, є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання та не підлягає опублікуванню у засобах масової інформації. [11]

Визначення рейтингу банку за рейтинговою системою CAMELS - це стандартизований метод оцінки банків, ефективність якого залежить від якості підготовки до проведення інспекційних перевірок з урахуванням результатів безвиїзного нагляду, кваліфікації та об'єктивності інспекторів служби банківського нагляду. [12]

Система рейтингової оцінки для кожного комерційного банку складається з таких етапів:

- «попередній» рейтинг;

- «кінцевий рейтинг».

Рейтинг на «попередньому» етапі здійснює департамент безвиїзного нагляду за наявними формами звітності комерційних банків. За результатами цього рейтингу банку встановлюється відповідна рейтингова оцінка. Якщо рейтингова оцінка банку становить «З», «4» або «5» і при цьому банк не перебуває в режимі фінансового оздоровлення, ліквідації, банкрутства або припинення діяльності, він підлягає терміновому інспектуванню. Якщо банк перебуває в одному з наведених вище проблемних режимів, він потребує особливого нагляду Національного банку України, який здійснюється департаментом з питань роботи з проблемними банками та відповідними підрозділами регіональних управлінь НБУ.

Департамент інспектування разом з відповідними структурами регіональних управлінь під час детальної перевірки на місці визначає «кінцеву» рейтингову оцінку банку, тим більше, що рейтингову оцінку рівня менеджменту легше здійснювати безпосередньо в банку, при цьому можна уточнити і показники інших оцінок для сукупного рейтингу. [19]

За результатами інспектування до часу його завершення складаються довідки про перевірку (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, які до завершення строку проведення інспектування мають бути погоджені працівниками банку, відповідальними за певний напрям роботи. У разі відмови погодження цих довідок інспектори служби банківського нагляду мають отримати від банку пояснення щодо причин непогодження.

Після закінчення інспекційної перевірки відповідно до інформації, що міститься в довідках про перевірки (інспектування) кожного компонента рейтингової системи, складається звіт про інспектування та визначаються рейтингові оцінки всіх компонентів рейтингової системи, а також комплексна рейтингова оцінка. Рейтинг банку, що визначений за рейтинговою системою, виставляється за формою встановленого зразка. Рейтинг банку є власністю Національного банку і конфіденційною інформацією, призначеною тільки для внутрішнього використання, та не підлягає опублікуванню в засобах масової інформації. Рейтинг доводиться Національним банком України до відома кожного окремого банку протягом 10 робочих днів після його погодження (затвердження). Банк має право використовувати інформацію про свій рейтинг на власний розсуд. [12]

Основою рейтингової системи CAMELS є оцінка ризиків та визначення рейтингових оцінок за основними компонентами. Комплексна рейтингова оцінка за рентинговою системою CAMELS визначається для кожного банку відповідно до рейтингових оцінок за кожним із компонентів:

- достатність капіталу (С);

- якість активів (А);

- менеджмент (М);

- надходження (Е); б) ліквідність

- чутливість до ринкового ризику (S). [11]

За рейтинговою системою передбачається визначити кожному банку цифровий рейтинг за всіма шістьома компонентами, а комплексна рейтингова оцінка визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із цих компонентів. Кожен компонент рейтингової системи оцінюється за п'ятибальною шкалою, де оцінка «1» є найвищою, а оцінка «5» - найнижчою, комплексна рейтингова оцінка також визначається за п'ятибальною шкалою.

Визначення комплексної рейтингової оцінки є суб'єктивним процесом, він має бути добре обґрунтованим і спиратися на переконливі аргументи. Комплексна рейтингова оцінка не може визначатися як середнє арифметичне рейтингових оцінок за компонентами рейтингової системи; має бути цілим числом та враховувати всі основні фактори, що відображені при визначенні рейтингових оцінок за всіма компонентами. Також підраховують, скільки компонентів рейтингової системи мають однакову рейтингову оцінку; аналізують, які саме компоненти мають однакову рейтингову оцінку; як правило, комплексну рейтингову оцінку виставлячють за рейтинговою оцінкою, що трапляється найчастіше.

Комплексна рейтингова оцінка та рейтингові оцінки компонентів рейтингової системи визначаються для банку як єдиної установи і не можуть використовуватися для оцінки стану філій банку.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «1» або «2», є надійними за всіма показниками, здатними протистояти більшості економічних спадів (крім надзвичайних), вважаються стабільними і такими, що мають кваліфіковане керівництво.

Банки, що отримали комплексну рейтингову оцінку «3», мають суттєві недоліки. Якщо ці недоліки не будуть виправлені за обґрунтовано визначений для цього час, то вони призведуть до значних проблем, пов'язаних із платоспроможністю та ліквідністю. У такій ситуації служба банківського нагляду має надати чіткі вказівки керівництву банку щодо подолання існуючих проблем.

Банки, які отримали комплексну рейтингову оцінку «4» або «5», мають серйозні проблеми, що вимагають ретельного нагляду та спеціальних оздоровчих заходів. Такі комплексні рейтингові оцінки вказують на те, що загальна платоспроможність банку під загрозою, потрібні негайні конкретні дії служби банківського нагляду.

Розглянемо детальніше характеристику рейтингової оцінки за окремими її компонентами.

Рейтингову оцінку достатності капіталу (С) визначають за рейтинговою системою на підставі таких факторів, як:

- відповідність обсягу регулятивного капіталу напрямам діяльності банку (банківські та інші операції);

- відповідність зростання обсягів статутного, регулятивного (в розрізі складників) капіталів зростанню активів на дату інспекційної перевірки, плани та перспективу;

- дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (у тому числі нормативів капіталу);

- наявність внутрішніх процедур щодо визначення достатності капіталу банку з урахуванням усіх ризиків, притаманних його діяльності (у тому числі ризику країни);

- наміри і можливості акціонерів щодо нарощування статутного капіталу з метою мінімізації ризиків, притаманних діяльності банку, дивідендна політика;

- вплив ризиків (у тому числі кредитного, валютного, зміни процентної ставки тощо), притаманних банку, на капітал банку;

- рівень формування резервів під активні операції;

- прибутковість та її вплив на регулятивний капітал банку;

- співвідношення обсягу негативно класифікованих активів (з урахуванням сформованих резервів під ці активні операції) до регулятивного капіталу;

- відповідність розмірів статутного та/або регулятивного капіталу планам розвитку мережі філій, відділень на місцевому, регіональному (в межах однієї області), міжрегіональному (на території всієї України) та міжнародному рівнях, а також відповідність їх розмірів проектам будівництва та реконструкції;

- доступ до ринків капіталу. [11]

Аналізуючи капітал банку, необхідно пересвідчитися в тому, що банк має достатній капітал для збереження коштів своїх вкладників. Банк постійно повинен мати визначений (згідно з вимогами НБУ) мінімальний обсяг капіталу. Як правило, це - рівень капіталу, необхідний для одержання відповідних ліцензій на здійснення банківських операцій. Коли ж мінімальний рівень капіталу стає недостатнім для захисту вкладів клієнтів, необхідно вчасно приймати рішення про його збільшення. [19]

Основне завдання аналізу капіталу - вчасно визначити і збільшити до необхідного рівня капітал банку. Виділяють три рівні капіталу: основний, додатковий, субординований.

Для того щоб визначити доступність капіталу, активи банку треба зважити з урахуванням коефіцієнтів ризику.

Рейтингова оцінка встановлюється на підставі таких критеріїв.

Рейтинг 1 (сильний) - банки, у яких:

- нормативи платоспроможності і достатності капіталу набагато перевищують відповідно 8 і 5%;

- показники капіталу кращі, ніж в інших банків;

- за результатами інспекторських перевірок якість активів відмінна.

Рейтинг 2 (задовільний) - банки, у яких:

- нормативи платоспроможності і достатності капіталу перевищують відповідно 8 і 5%;

- показники капіталу одні з найкращих;

- за результатами інспекторських перевірок якість активів задовільна або середня.

Рейтинг 3 (посередній) - банки, у яких:

- показники основного і сукупного капіталу відповідають нормативам;

- середня позиція проміж інших банків за показниками капіталу;

- середня якість активів, що визначено під час перевірок.

Рейтинг 4 (граничний) - банки, які:

- виконують один із двох установлених нормативів;

- перебувають у кінці своєї групи за показниками капіталу;

- демонструють явну нездатність або проблеми з якістю активів за результатами інспектування.

Рейтинг 5 (незадовільний) - це банки:

- які порушують установлені нормативи або які мають негативні показники капіталу (дефіцит капіталу);

- у яких показники капіталу гірші серед інших банків групи;

- що мають граничну або незадовільну якість активів за результатами інспекторських перевірок. [4]

При визначенні рейтингової оцінки якості активів (А) потрібно враховувати такі фактори:

- співвідношення між обсягом нестандартних активів та сукупними активами;

- рівень активів з негативною класифікацією з урахуванням сформованих резервів під ці активи в сукупних активах;

- дотримання вимог банківського законодавства України, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України (у тому числі нормативів кредитного ризику та інвестування);

- концентрацію за активними операціями щодо одного позичальника/ контрагента або групи пов'язаних позичальників/контрагентів, рівень галузевих концентрацій, концентрацій за країнами тощо;

- обсяг операцій з інсайдерами та ставлення до них керівництва;

- ефективність управління кредитним портфелем і портфелем цінних паперів з точки зору стратегій, положень, процедур та систем контролю;

- претензійно-позовну роботу;

- рівень резервів на покриття можливих збитків за активними операціями (порівняно з нестандартними активами), правильність їх розрахунків і повноту формування;

- якість, обсяги, тенденції та управління іншими активами, у тому числі кошти в інших банках, дебіторська заборгованість, вкладення в основні засоби та нематеріальні активи тощо. [11]

Низька якість активів є найпоширенішою проблемою для нестійких і погано керованих банків, хоча це і не єдина причина їхньої фінансової слабкості. Метою проведення аналізу якості активів банку є визначення їхньої життєздатності і правильності відображення їхньої вартості у звітності банку. З метою найточнішого аналізу якості активів використовується система класифікації кредитів, інших видів активів та забалансових статей. [19]

Активи, що визнаються задовільними (стандартними), не підлягають класифікації.

Активи, з якими банк має явні проблеми і за якими кінцеве погашення не гарантоване, класифікуються як субстандартні.

Активи, збитки за якими майже безсумнівні, але їхній розмір поки що не можна точно встановити, класифікуються як сумнівні.

Активи, які безперечно не будуть погашені і, таким чином, не є життєздатними активами банку, класифікуються як збиткові.

За необхідності можна виділити ще одну категорію активів - «особливо згадані», до якої входять активи, що не є задовільними, але поки що не викликають настільки серйозного занепокоєння, щоб бути занесеними до категорії субстандартних. Однак такий підхід не завжди застосовується під час аналізу якості активів. [19]

Для визначення рейтингової оцінки менеджменту банку потрібно враховувати такі фактори:

- повне розуміння керівництвом банку ризиків, пов'язаних із діяльністю банку, зі змінами в економічному середовищі та обізнаністю спостережної (наглядової) ради зі справами банку;

- фінансовий стан банку, а саме достатність капіталу, якість активів, надходження, ліквідність та чутливість до ринкового ризику;

- підготовку та запровадження планів (як короткострокових, так і довгострокових), достатність внутрішніх положень, процедур (у тому числі тих, що регламентують діяльність підрозділів та працівників банку в частині проведення внутрішнього фінансового моніторингу) та систем внутрішнього контролю на всіх основних напрямах діяльності банку;

- наявність внутрішнього та зовнішнього аудиту, їх незалежність і достатність, реагування керівництва банку на результати аудиту;

- належне виконання вимог чинного законодавства України та нормативно-правових актів Національного банку України;

- наявність практики і тенденцій щодо кредитування інсайдерів на більш сприятливих умовах, оцінка впливу інсайдерів на діяльність банку;

- роль і взаємодію правління (Ради директорів) та Спостережної (наглядової) ради банку, наявність/відсутність конфлікту інтересів;

- оптимальність організаційної структури, чітко розроблений механізм взаємозв'язку між підрозділами, наявність постійно діючої програми підготовки кадрів і її фактичне виконання;

- достатність інформаційних систем управління, оцінку внутрішньої звітності та звітності, що подається до Національного банку України, її достовірність та адекватність;

- наявність плану дій на випадок непередбачених обставин;

- розвиток мережі підрозділів банку (філій, відділень тощо) та якість управління ними, оптимальність проектів будівництва та реконструкції;

- якість та дієвість розроблених банком правил внутрішнього фінансового моніторингу та програм його здійснення;

- своєчасність виявлення, реєстрації фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, їх аналіз та надання у визначених законодавством випадках інформації про такі фінансові операції до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу;

- взаємодію та сприяння суб'єктам державного фінансового моніторингу з питань проведення аналізу фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу;

- достатність заходів щодо запобігання розголошення (у тому числі особам, стосовно фінансових операцій яких здійснюється фінансовий моніторинг) інформації про факт передавання відомостей про фінансову операцію клієнта до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового моніторингу та зберігання інформації та документів з питань фінансового моніторингу;

- організацію належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- організацію належної роботи з оцінки ризику клієнтів щодо можливості легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом;

- реагування на рекомендації, зауваження та вимоги Національного банку України, у тому числі щодо порядку класифікації активних операцій, виправлення звітності за результатами інспекційної перевірки тощо.

Для визначення рейтингової оцінки надходжень банку (Е) потрібно враховувати такі фактори:

- оцінку тенденцій та рівень прибутковості;

- якість, структуру і достатність надходжень (здатність покривати витрати, збитки, забезпечувати стабільне зростання рівня регулятивного капіталу, повноту формування резервів під активні операції та виплату дивідендів акціонерам у достатньому розмірі);

- обсяг і тенденції змін різних компонентів доходів/витрат, прибутковості активів і витрат за зобов'язаннями (тенденції);

- залежність від непередбачених доходів та схильність до непередбачених витрат, від ризикових видів діяльності або нетрадиційних джерел доходу;

- якість бюджетного (підготовка кошторисів) та фінансового планування, а також якість контролю за виконанням цих планів;

- коригування статей доходів/витрат, результату діяльності за результатами інспекційної перевірки;

- ефективність системи ціноутворення;

- вплив можливих санкцій за судовими процесами тощо.

Однак, викладені вище фактори вважаються більш вагомими, ніж порівняння середніх значень рентабельності активів за відповідною групою банків із значеннями рентабельності активів для конкретного банку, який належить до цієї групи. [11]

Надходження банку та його рентабельність - важливі показники, що характеризують ефективність діяльності банку та його загальний фінансовий стан. Тому аналіз цих показників має велике значення для забезпечення стабільності банківської системи.

Банк повинен мати достатній розмір надходжень (прибутків), щоб забезпечити свій розвиток. Іншими словами, він мусить направляти достатній обсяг прибутків на підтримування або збільшення свого капіталу. Якщо коефіцієнти капіталу банку мають тенденцію до погіршення, це свідчить про те, що прибуток банку невисокий, або що недостатній обсяг його прибутків залишається нерозподіленим. Це, зокрема, може бути у разі виплати надто великої частки прибутків у формі дивідендів власникам банку. [19]

Для визначення рейтингової оцінки ліквідності (L) банку враховують такі фактори:

- компетентність керівництва та фахівців відповідних підрозділів банку з питань визначення ліквідності банку, ефективності стратегії управління фінансовими потоками і політики забезпечення ліквідності, з питань контролю та моніторингу ліквідної позиції банку;

- оперативність, вчасність та адекватність рішень щодо управління активами та пасивами;

- тенденції, обсяг і джерела ліквідних активів (у тому числі високоліквідних), що можуть бути використані для виконання поточних зобов'язань банку;

- стабільність залучених коштів, відповідність строків і сум повернення залучених та розміщених коштів;

- залежність від дорогих, нестабільних джерел фінансування (міжбанківські кошти тощо) для забезпечення потреб у ліквідності;

- можливість банку диверсифікувати джерела фінансування балансових і позабалансових статей;

- процеси планування, у тому числі наявність планів фінансування в надзвичайних ситуаціях та на випадок непередбачених проблем з ліквідністю, контролю та моніторингу;

- виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо ліквідності банку (у тому числі нормативи ліквідності), аналіз причин невиконання, тенденцій;

- інформаційні системи управління ліквідністю.

Одним з основних обов'язків керівництва банкує підтримка обсягу ліквідних активів на рівні, що достатній для виконання поточних зобов'язань, за умови максимального збільшення надходжень та зменшення ризику. Цей обов'язок вимагає від керівництва ґрунтовного розуміння балансу банку, його клієнтської бази (кредитів, депозитів та інших залучених коштів) та економічної ситуації. Керівництво, яке підтримує ліквідні активи (у тому числі високоліквідні) на високому рівні, звичайно, не йде на високий ризик, і обсяг надходжень за таких умов буде нижчим. Якщо керівництво підтримує обсяг ліквідних активів (у тому числі грошових коштів) на мінімальному рівні, забезпечуючи короткочасні великі прибутки, то це може свідчити про те, що активні операції в такому банку пов'язані з більшим ризиком. Керівництво, яке підтримує ліквідність банку через залучення міжбанківських кредитів, має розуміти, що за таких умов процес управління активами та зобов'язаннями стає складним, вимагає від нього особливого вміння і кваліфікації та не може продовжуватись на такому рівні тривалий час.

Рейтингову оцінку чутливості банку до ринкового ризику (S) здійснюють з урахуванням таких факторів:

- чутливості надходжень банку або економічної вартості його капіталу до несприятливих змін процентних ставок за залученими та розміщеними коштами, валютних курсів, коливань цін на цінні папери тощо;

- розуміння керівництвом банку ринкових ризиків, його здатність визначати їх, вимірювати, здійснювати моніторинг за ними та їх контролювати, враховуючи розмір банку, складність його операцій та притаманні цим операціям ризики;

- характеру, складності та обсягів операцій, пов'язаних із ринковим ризиком, на який наражається банк;

- наявності, адекватності положень і процедур, інформаційних систем управління щодо управління ринковим ризиком;

- наявності й ефективності лімітів (числових обмежень) ринкового ризику;

- виконання вимог нормативно-правових актів Національного банку щодо обмеження ринкового ризику (у тому числі нормативу ризику загальної відкритої довгої/короткої валютної позиції);

- ефективності внутрішнього контролю, що забезпечує надійність функціонування процесу управління ринковим ризиком, у тому числі визначає підзвітність і розмежування повноважень;

- достатності функцій внутрішнього аудиту, що забезпечують періодичні перевірки дотримання вимог внутрішніх лімітів і положень щодо: управління ринковим ризиком, а також вимог Національного банку щодо його обмеження; достовірності та структури систем вимірювання ринкового ризику (у тому числі методів вимірювання); підтвердження припущень (вихідних даних).

Банки наражаються на ринковий ризик унаслідок прийняття ними «неторговельних позицій» (їх чутливість до змін процентних ставок, валютних курсів), а також унаслідок їх торговельної діяльності (операції купівлі, продажу фінансових інструментів). Незалежно від джерела або характеру ринкового ризику керівництво банку має належним чином усвідомлювати, який вплив має ринковий ризик на поточний та майбутній стан банку, здійснювати управління ним у всіх основних напрямах діяльності банку, зокрема, в залученні коштів, кредитуванні, інвестиційних, валютних та позабалансових операціях тощо.

Банки з незначним ринковим ризиком, але недостатньою системою управління ним можуть отримати нижчу рейтингову оцінку за цим компонентом, ніж банки з помірним рівнем ринкового ризику, які за результатами інспекційної перевірки продемонстрували, що ринкові ризики контролюються і контролюватимуться в майбутньому.

Сукупний рейтинг визначається на підставі рейтингових оцінок за кожним із шести компонентів за п'ятибальною шкалою. Визначення сукупного рейтингу має бути добре обґрунтованим і враховувати всі основні фактори, що відображені при отриманні рейтингових оцінок за всіма компонентами. При цьому аналізується, скільки компонентів мають однакову рейтингову оцінку. Комплексна рейтингова оцінка, як правило, виставляється за рейтинговою оцінкою, що зустрічається найчастіше.

Рейтинг банків складається за результатами кожної інспекційної перевірки та є дійсним до проведення наступної інспекційної перевірки. Базовим є рейтинг, що визначений за результатами останньої інспекційної перевірки банку. Якщо в період між інспекційними перевірками працівники служби банківського нагляду провели перевірку окремого компонента рейтингової системи (наприклад, достатність капіталу та/або якість активів тощо), то затверджений рейтинг банку може бути змінений (поліпшений/погіршений) на підставі даних цієї перевірки. [19]

Отже, на сучасному етапі формування дієвої банківської системи необхідним є визначення ефективності діяльності її елементів, тобто банківських установ. Саме рейтинги дозволяють всебічно оцінити фінансовий стан комерційних банків задля уникнення ризику втрати грошей їх вкладників та підвищення рівня банківської діяльності. В Україні національною рейтинговою системою вважається система CAMELS, яка передбачає ретельний аналіз фінансового стану банку. Такий аналіз поводиться під час комплексної інспекційної перевірки, що і дає змогу повною мірою визначити, яку фінансову політику веде банк та як взаємодіє з виникаючими ризиками. Отримана під час аналізу інформація є конфіденційною, не призначена для широкого використання та не публікується у засобах масової інформації. У зв'язку з цим клієнти банку не мають доступу до визначних моментів діяльності банківської установи, що і робить рейтинг CAMELS суто диференційованим.

3. Основні методики рейтингового оцінювання комерційних банків

рейтинг банківський camels

Сучасна практика аналізу діяльності банків свідчить, що існують деякі основні методики визначення рейтингу, але в чистому вигляді, як правило, вони не застосовуються, тому банківські рейтинги визначаються за методиками, в основі яких лежить змішаний підхід. Відмінною рисою більшості методик банківських рейтингів є наявність ряду компонентів (іноді інтегральних), отриманих експертним шляхом або за допомогою простих математичних операцій над даними звітності, які характеризують співвідношення між різними показниками. На основі таких компонентів обчислюється підсумковий рейтинг, що вважається адекватною класифікацією ступеня відповідності банку заданим критеріям та його місця серед іншихбанківських установ.

Сучасні положення рейтингової оцінки діяльності банків передбачають доцільність використання рейтингів у процесі планування, організації, мотивації та контролю банківської діяльності, що значно прискорює процес ухвалення рішень за рахунок інтегрування великої кількості показників в комплексну оцінку. Впровадження в діяльність банку системи рейтингових оцінок є можливим за рахунок дотримання принципів об'єктивності, прозорості, достовірності, обґрунтованості та цілеспрямованості, що були сформульовані в результаті визначення позитивних сторін та недоліків застосування рейтингів в банківській діяльності. [5]

Проте на сучасному етапі недостатнього розвитку аналізу діяльності банків України, порівняно із західними країнами, існують такі негативні риси, як: використання необґрунтованих коригувальних ваг показників, різна кількість та склад показників, неврахування об'єктивних можливостей об'єкта рейтингування. До позитивних рис можна віднести відносну простоту розрахунку рейтингу, відкритість, використання зведених показників. [7]

Таким чином, існує обґрунтована необхідність аналізу існуючих методик рейтингування банків та виділення комплексного методу, який би надавав повну та цілком достовірну інформацію як для спеціалістів банківської справи, так і для споживачів банківських послуг.

Як зазначалось раніше, за призначенням рейтинги можна розділити на ті, що орієнтовані тільки на його професійних учасників (диференційовані) та ті, що призначені інформувати будь-яких учасників фінансового ринку(уніфіковані).

До першої групи можна віднести рейтинги CAMELS НБУ, О. Шматова тощо. До другої групи - інтегральні рейтинги А. Альтмана, В. Кромонова, Є. Ширінської, А. Гуревича.

Методики публічних (уніфікованих) рейтингів досить різноманітні за змістом та кількістю аналітичних показників, а також за методами розрахунку узагальненої (інтегральної) оцінки. Водночас вони мають і багато спільного. Так, вихідними даними служать як абсолютні показники, що характеризують масштаби банку: капітал, чисті активи, статутний капітал, валюта балансу, так і відносні: платоспроможність, прибутковість власного капіталу, прибутковість активів, ліквідність, рівень капіталізації. У більшості методик підсумковий рейтинг визначається як середньоарифметичний показник, де кожен з різноманітних показників діяльності банку береться з певним коефіцієнтом ваги, котрий відображає його значущість. Найчастіше коефіцієнти ваги встановлюються за методом експертних оцінок, що зумовлює певний суб'єктивізм цих методик. Як правило, такий аналіз проводять професійні аналітичні компанії (агентства, центри). Основним інформаційним джерелом є публічна фінансова звітність банків, хоч у процесі аналізу можна використати будь-яку іншу доступну інформацію про діяльність банку. [20]

Система В. Кромонова вважається найбільш повною та універсальною методикою рейтингового оцінювання комерційного банку. Розрахунок рейтингової оцінки за методикою Кромонова включає в себе три етапи. На першому етапі проводиться визначення абсолютних параметрів на основі балансу, на другому - обчислення параметричних коефіцієнтів, на останньому - розрахунок поточного індексу надійності. Критеріями надійності у системі Кромонова виступають шість наступних коефіцієнтів:

- генеральний коефіцієнт надійності (k1) - відношення капіталу банку до працюючих активів. Показує міру забезпеченості ризикованих вкладень банку його власним капіталом, за рахунок якого будуть погашатися можливі збитки у випадку неповернення того чи іншого працюючого активу. Цей коефіцієнт, який представляє особливий інтерес для кредиторів і вкладників банку;

- коефіцієнт миттєвої ліквідності (k₂) - відношення ліквідних активів банку до його зобов'язань «до запитання», який показує, чи використовує банк гроші клієнтів як власні кредитні ресурси і якою мірою клієнти можуть претендувати на одержання відсотків по залишках на поточних рахунках, а також якою мірою їхні платіжні доручення забезпечені можливістю банку швидко здійснювати платежі. Цей коефіцієнт представляє найбільший інтерес для клієнтів, які існують в банку на розрахунковому і касовому обслуговуванні;

- крос-коефіцієнт (k₃) - відношення всіх зобов'язань банку до працюючих активів;

- генеральний коефіцієнт ліквідності (k₄) - відношення ліквідних активів і захищеного капіталу до сумарних зобов'язань банку, який показує забезпеченість засобів ліквідними активами, нерухомістю і цінностями клієнтів. Іншими словами, цей коефіцієнт характеризує здатність банку задовольнити вимоги кредиторів у мінімальний термін при неповерненні виданих позичок, і розраховується за формулою:

- коефіцієнт захищеності капіталу (к₅) - відношення захищеного капіталу до усього власного капіталу, який показує, наскільки банк враховує інфляційні процеси і яку частку своїх активів розміщує в нерухомість, цінності й устаткування. Цей коефіцієнт можна використовувати також як непрямий показник забезпеченості банку (банки, розраховані на короткочасний термін діяльності, зазвичай не вкладають кошти в розвиток);

- коефіцієнт фондової капіталізації прибутку (к₆) - відношення власних ресурсів банку до грошей, які внесли засновники. Поряд з ефективністю роботи банку він характеризує його незалежність від окремих засновників. [18]

Так, за найважливіший беруть генеральний коефіцієнт надійності, котрий має найбільшу вагу - 45%. Інтегральний показник, розрахований як сума базових коефіцієнтів з урахуванням їхньої ваги, показує рівень надійності банку проти іншого - стовідсотково надійного банку. Для кожного з базових коефіцієнтів запропоновано «еталонні» значення (критеріальні рівні), порівняння з якими уможливлює виявлення найпроблемніших зон.

Якщо отримане значення вище 40-50 балів, то банк вважають достатньо надійним, якщо нижче 25-30 балів, то надійність банку є сумнівною [17.]

Більш повну систему рейтингових оцінок надійності банків запропоновано О.Б. Ширінською. Вона розроблена на базі методики В. Кромонова і містить певні конструктивні зміни до неї, тому фактично є її вдосконаленням. Так званим «рейтингом Ширинської передбачається використання у системі рейтингових показників також коефіцієнтів рентабельності (RОА, RОЕ). Крім того, ця система включає в себе розрахунок 12-ти параметрів балансу банку. Обчислюється п'ять видів диференційованих коефіцієнтів, що характеризують структуру активів і пасивів банку, рівень його ліквідності, надійності та рентабельності. Далі визначається синтетичний коефіцієнт через систему зважених часткових коефіцієнтів за такою формулою, де К - відповідні коефіцієнти. [17]

Система рейтингової оцінки за методикою Ширинської характеризується дворазовим збільшенням кількості застосовуваних коефіцієнтів і ранжуванням їх в окремі групи. Новаторством цієї рейтингової методики є присвоєння коригувальних ваг не лише коефіцієнтам, а й групам, до яких вони віднесені. Після присвоєння коригувальних ваг для кожної групи обчислюють узагальнювальні коефіцієнти шляхом перемножування наведених вище коефіцієнтів на встановлені для них емпіричні ваги та подальшого підсумовування дооугків. Ширинська запропонувала використовувати для відсікання суб'єктів оцінки єдиний коефіцієнт - показник якості кредитного портфеля, який вказує на питому вагу прострочених позик у кредитному портфелі банку. Банк, у кредитному портфелі якого частка простроченої заборгованості перевищує 3%, вилучається з рейтингу. [24]

Недоліком подібних методик є суб'єктивне встановлення вагомості окремих показників, яке суттєво залежить від мети аналізу та користувачів інформації.

В Україні, незважаючи на вже визнані переваги рейтингового аналізу, нині ще не опрацьовано єдиної методики, яка б давала змогу достовірно аналізувати фінансовий стан банківських установ і одночасно була б доступною та зрозумілою широкому колу користувачів. Науковці роблять лише окремі спроби створити методику рейтингового оцінювання надійності банків, адаптовану до вітчизняних реалій та максимально об'єктивну. Та важливо розуміти, що кожна з пропонованих методик рейтингового аналізу лише тоді здобуде визнання, коли її буде апробовано в процесі тривалого використання, а достовірність оцінок підтверджено практикою. [20]

Размещено на Allbest.ru