Векселі та страхові операції як частина фінансово-кредитного ринку

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Вексель: визначення, види, операції з векселями. Поняття векселя

Невід'ємним елементом сучасного грошового обігу є вексель. Як платіжний засіб вексель може використовуватись для погашення заборгованості між ринковими суб'єктами, запобігаючи платіжній кризі. Водночас вексель є інструментом комерційного кредиту, що виступає у вигляді відстрочення платежу за надані товари та послуги. У буквальному перекладі слово “вексель” (wechsel, change, exchange, cambio) означає “розмін”. Час появи першого векселя достеменно невідомий. Розвиток міжнародної торгівлі викликав потребу в обміні місцевих грошей на іноземні, а незручності та небезпека транспортування реальних грошей обумовили потребу у здійсненні обмінної операції за допомогою спеціального документа: купець давав міняйлі (банкіру) певну суму в місцевій валюті, отримуючи письмове зобов'язання останнього в тому, що його кореспондент у місці призначення виплатить клієнту еквівалент зазначеної суми в іноземній валюті. Подібний прообраз сучасного векселя існував ще в античні часи, однак найперший такий документ, знайдений істориками, виписано в Італії у 1207 р. Однією з причин поширення векселів в епоху середньовіччя стала наявність заборони канонічними статутами та цивільним законодавством стягнення процентів з наданих у користування коштів. Так, на латеранському соборі в 1179 р. папа Олександр I I I засудив стягнення процентів і виголосив, що винні у цьому позбавляються причастя і християнського поховання. У Пізі постановою міської общини у 1286 р. було заборонено особам, які здійснювали кредитні операції, проживати у місті, громадянам - надавати їм притулок, а суддям - заслуховувати їхні скарги. Наслідком цього було маскування кредитних операцій під торговельні угоди, надання коштів під заставу, які оформлялись векселями, що, по-суті, мали фіктивний характер. Водночас активізація товарно-грошових відносин, розвиток ярмаркової торгівлі розширили сферу застосування векселів. У XV - XVI ст. купці вже мали можливість не лише переказати кошти у місце проведення ярмарку, а й отримати кредит від банкіра шляхом виписування ним векселя без внесення реальних коштів (у цьому разі вексель стає знаряддям кредиту), а також доручити банкіру отримати платіж за борговим зобов'язанням, наданим йому за продані товари (в даному випадку вексель відіграє роль засобу інкасування грошової суми).

Отже, до початку XVII ст. було відпрацьовано схему функціонування векселя, сформовано вексельні звичаї, на основі яких створюються законодавчі акти, що регулювали обіг векселів. Зокрема, перший з них - вексельний статут Болоньї - було ухвалено у 1569 р. Значним недоліком середньовічних векселів, що гальмував поширення вексельного обігу, була надмірна залежність векселя від конкретних осіб та матеріальних відносин між ними. Через це утруднювалася передача векселя, строк перебування векселя в обігу був невеликим, а єдиними особами, що видавали векселі, були банкіри. Ситуація докорінно змінилась у VII ст., після того, як було законодавчо легалізовано передавальний надпис - індосамент. Першою письмовою згадкою про індосамент є неаполітанський закон 1607 р., яким заборонявся передавальний надпис на векселі. Індосамент було законодавчо визнано Ордонансом Людовика XIV у 1673 р. Подальші вдосконалення вексельного законодавства, які, зокрема, відбиті у Вексельному Статуті Лейпцига 1682 р., Загальнонімецькому Вексельному Статуті 1847 р., британському Законі про вексель від 1882 р., призвели до перетворення векселя у безспірне боргове зобов'язання, яке повністю відірване від свого матеріального підгрунтя, в інструмент, доступний практично усім дієздатним особам.

У нашій країні вексельний обіг зародився у XVIII ст. у період петровських реформ. Особливого поширення він набув наприкінці XIX початку XX ст., досягаючи в 1913 р. 71% сукупного товарообігу Російської Імперії, причому вексельні кредити комерційних банків сягнули 71,1% вексельного обігу. Після приходу до влади більшовиків вексельний обіг було ліквідовано і тимчасово відновлено лише на період проведення так званої нової економічної політики. У 20-х роках у СРСР вексель активно використовувався в господарському обороті аж до кредитної реформи 1930 - 1932 рр., якою було ліквідовано комерційний кредит і обмежено сферу використання векселя зовнішньоекономічною діяльністю відповідних радянських установ. Розвиток міжнародних економічних відносин здавна вимагав уніфікації вексельного права. З цією метою проводилось кілька міжнародних конференцій, найвідомішою з яких стала Женевська конференція 1930 р. На конференції було прийнято конвенцію № 358, більш відому як Женевська вексельна конвенція. Цим документом встановлювався Одноманітний закон про переказні векселі і прості векселі (ОВЗ), положення якого країни-учасниці зобов'язались прийняти як національні вексельні закони. Крім цього, на конференції були прийняті Конвенція №359 про врегулювання колізій законів про переказні та прості векселі, а також Конвенція №360 про закони про гербовий збір стосовно переказних та простих векселів. У відповідність до женевських вексельних конвенцій привели своє законодавство більшість європейських та ряд інших країн світу, які формують женевську систему вексельного права. Разом з тим в ряді країн вексельне законодавство базується на основі британського закону про векселі (Bills of Exchange Act) 1882 р. До них належать Великобританія, США, більшість членів Британської співдружності націй. Ще ціла низка країн не приєднались ні до женевської, ні до британської системи вексельного права. СРСР як учасник женевської конференції, у 1936 р. приєднався до женевських вексельних конвенцій, а 7 серпня 1937 р. було затверджено Положення про переказний і простий вексель, який, за винятком кількох пунктів, повністю збігається з ОВЗ. Проте прийняття даного документа не означало визнання комерційного кредиту, тому появи векселя у внутрішньому господарському обороті довелось чекати аж до кінця 80-х років.

Види векселів.

Необхідність упровадження вексельного обігу закономірно постала у зв'язку з переходом України від планово-розподільчої до ринкової системи господарювання. У прийнятому у червні 1991 р. Законі України “Про цінні папери та фондову біржу” вексель було легалізовано як цінний папір, що “може випускатись і обертатись” у країні. У тому ж 1991 р. Україна підтвердила чинність Положення про переказний і простий векселі від 1937 р. Остаточно ж відкрило шлях до активізації вексельного обігу прийняття Верховною Радою України Постанови “Про застосування векселів у господарському обороті України” від 17 червня 1992 р., в якій визнається прихильність до стандартів Женевської вексельної конвенції 1930 р. Закон України “Про цінні папери та фондову біржу” від 18 червня 1991 р. визначає вексель як цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю). За формою та способом використання векселі поділяють на прості і переказні. Простий вексель означає зобов'язання однієї особи виплатити зазначену суму коштів іншій особі за поставлені товари чи надані послуги. Переказний вексель є наказом позичальнику виплатити певну суму коштів пред'явнику векселя. Залежно від характеру угод, що спричинили появу векселя, розрізняють комерційні та фінансові векселі. Комерційний вексель з'являється в обігу в результаті реальної угоди з купівлі - продажу цінностей, виконаних робіт, наданих послуг. Звідси походять синоніми комерційного векселя: товарний, торговий. Фінансовий вексель виникає внаслідок фінансової операції і засвідчує отримання грошової позики. Векселі, в основу яких покладено реальні фінансові угоди і котрі виписані (акцептовані) авторитетними особами, передусім банками, мають досить широку сферу обігу. В обігу, однак, можуть з'являтись і фіктивні, безгрошові векселі, до яких належать так звані дружні, бронзові, підроблені векселі. Підроблений вексель - це вексель, в якому міститься підроблений підпис векселедателя або акцептанта, фальсифіковано вексельну суму чи строк погашення. Підробка здійснюється з метою отримання коштів у банку під даний вексель. Дружній (приятельський) вексель також не передбачає реальної кредитної операції. Він акцептується з метою надання допомоги в отриманні кредиту під вексель неплатоспроможній особі. Як правило, обидва суб'єкти угоди акцептують векселі один на одного для того, щоб згодом отримати під них кредит у банку. Такі векселі, коли кілька суб'єктів виступають то векселедателем (платником), то векселедержателем (покупцем) називають зустрічними. Однак зустрічні векселі не завжди є фіктивними (дружніми чи бронзовими), оскільки вони можуть з'являтись і в результаті реальних торгових відносин між контрагентами. Бронзовий (дутий, вигаданий) вексель виписується на ім'я неіснуючої або заздалегідь неплатоспроможної особи. Метою подібної операції є отримання кредиту чи збільшення заборгованості неплатоспроможної особи для того, щоб майно банкрута залишилось у близьких йому осіб, замість того, щоб перейти у власність реальних кредиторів. На відміну від дружнього векселя, в якому особа, що його акцептувала (підписала) бере на себе вексельні зобов'язання, бронзовий вексель виникає для обману кредиторів. Проблема, однак, у тому, що, незважаючи на економічну дефективність дружніх та бронзових векселів, у них немає юридичних дефектів, оскільки підписи не фіктивні, наявні усі реквізити. Це вимагає підвищеної уваги з боку працівників банку до здійснення вексельного кредитування.

Економічна сутність векселя.

Економічна сутність векселя полягає в такому: 1. Вексель - це свідоцтво боргу. Право власності на вексель зумовлює право на зобов'язання, покладені в основу векселя, а вексель є символом цих зобов'язань під час надання, обігу та виконання останніх. Реалізація прав, що випливають з векселя, можлива лише по його пред'явленні, а у разі втрати векселя вимоги до боржника реалізують через складну судову процедуру. 2. Вексель - це грошове зобов'язання. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути лише гроші. 3. Вексель є абстрактним борговим зобов'язанням, тобто незалежним від причин виникнення боргу, відносин між суб'єктами вексельної операції, часу і місця здійснення угоди. В тексті векселя відсутні будь-які положення, які б пов'язували оплату векселя з виконанням умов товарної угоди. Відповідальність за векселем не залежить від матеріальної основи, тобто безпосередніх боргових зобов'язань, що спричинили появу векселя. Так, боржник за векселем зобов'язаний виплатити суму боргу будь-якому пред'явнику векселя, вказаному в тексті вексельного бланка, навіть при наявності підстав відмовитись від оплати за товарною угодою, наприклад, через непоставку, недопоставку, некондиційність товару тощо і навіть якщо гроші помилково було сплачено раніше. Пред'явник векселя твердо переконаний в оплаті векселя, і його інтереси ніяк не перетинаються зі стосунками постачальника товару та його покупцем. 4. Вексель - це безспірне боргове зобов'язання. Особа, що є платником за векселем, жодним чином не може ухилитись від сплати боргу чи продовжити термін використання кредиту. 5. Вексель - це безумовне боргове зобов'язання. Платіж вексельної суми має бути здійснений незалежно від причин виставлення векселя, навіть якщо в тексті векселя міститиметься згадка про котрийсь із документів, що лежав в основі появи векселя. 6. Вексель є письмовим документом, виписаним строго за встановленою формою і не може існувати поза письмовою формою. Тобто, ні усна заява боржника при свідках про визнання боргу, ні аналогічне визнання, записане на магнітних носіях інформації, не має сили векселя. До втрати сили векселя призводять і порушення в заповненні його змісту. Іншими словами, все у тексті векселя, що не відповідає встановленим вимогам, вважається ненаписаним. Перелічені ознаки векселя відрізняють його від інших боргових зобов'язань. Однак економічна сутність векселя може бути реалізована лише за наявності строгих і недвозначних регулюючих норм, котрі впорядковують відносини між суб'єктами вексельної угоди.

Операції з векселями комерційних банків.

У сучасній ринковій економіці вексель відіграє помітну роль у господарській практиці та у діяльності комерційних банків. Вексельні операції комерційних банків в Україні регулюються Положенням “Про операції банків з векселями”, затвердженим Постановою Правління Національного банку України 25 травня 1999 р. Цим документом визначено, що комерційні банки у сфері вексельного обігу можуть здійснювати кредитні, торговельні, гарантійні, розрахункові, комісійні та довірчі операції. Крім цього, окремі банки України виступають також у ролі емітентів векселів (рис. 1). Кредитними вважаються вексельні операції, котрі супроводжуються наданням або залученням грошових коштів проти векселів чи під забезпечення векселями. Кредитні операції банків з векселями можуть бути активними - врахування векселів, надання кредитів під заставу векселів, або пасивними - переврахування придбаних векселів, одержання кредитів під заставу векселів. Торговельними є операції з купівлі або продажу векселів за ціною, що встановлюється у відсотках до суми векселя. До активних торговельних операцій належить придбання векселів, а до пасивних - продаж придбаних векселів. Гарантійні операції супроводжуються взяттям банком на себе зобов'язань платежу за векселями з умовою оплатити векселі при настанні певних обставин і в обумовлений строк. До гарантійних належать операції з авалювання та надання гарантій на забезпечення оплати векселів (наприклад, при розрахунках з допомогою документарного акредитиву).

Рис. 1. Операції банків з векселями

Розрахункові операції поділяються на операції з оформлення заборгованості векселями (акцептування переказних векселів банком, виданих на банк кредитором банку; видача простих векселів банком кредиторові банку; видача банком переказних векселів на боржника банку; видача банку простих векселів боржником банку) та на операції з розрахунків із використанням векселів (вексельний платіж банку кредиторові; вексельний платіж боржника банку). Виконання комісійних та довірчих операцій пов'язано з інкасуванням векселів; оплатою векселів, у яких банк є особливим платником (доміциліатом); зберіганням векселів (оригіналів, копій і примірників); купівлею-продажем, а також обміном векселів за дорученням клієнтів. Угоди про кредитні, торговельні та гарантійні операції, а також інкасування векселів і зберігання, купівлю, продаж і обмін векселів за дорученням клієнтів (інших банків) мають бути укладені в письмовій формі з урахуванням вимог чинного законодавства. Розрахункові операції можуть здійснюватись без угод (договорів) на підставі первинних документів (реєстрів, актів тощо). Організаційне забезпечення проведення операцій з векселями визначається банком. У банках, які активно використовують векселі, як правило, створюються спеціалізовані структурні підрозділи, до основних функцій яких належать: координування здійснення установами банку операцій з векселями; контроль за дотриманням вимог законодавчих та нормативних актів; здійснення юридичної та фінансової експертиз векселів, що подаються в банк; накопичення, оброблення і зберігання інформації про фінансовий стан зобов'язаних осіб за векселями, що належать банку на праві власності або перебувають у заставі; контроль за строками здійснення відповідних дій за векселями (платіж, акцепт тощо); складання, видача й акцептація банком простих і переказних векселів.

Операції з векселями

Всі операції з векселями можна поділити на дві групи:

1. операції, пов'язані з видачею та погашенням векселей, тобто операції з власними векселями, точніши з векселями, по яким підприємство виступає або платником (векселедателем в простих та та трассатом-акцептантом в переказних векселях), абовекселедателем-трассантом (в переказних векселях);

2. опреації, пов'язані з обігом векселей, тобто операції з чужими векселями, а точніши з векселями, в яких підприємство виступало надписником, яке не приймало участі в складанні векселя.

До першої групи операцій відносяться:

- видача простого векселя;

- трассування:

на іншого платника наказу третій особі;

на іншого платника власному наказу;

на самого себе;

- доміціляція векселя;

- оплата векселя.

До другої групи операцій відносяться:

- облікова операція (індосування);

- ломбардна операція (кредит під заставу векселя);

- комісіонна операція (інкасування векселів і супроводжуючих їх товарних документів);

- депозитна операція (зберігання та керування векселями);

- акцептна операція (акцептний кредит);

- гарантійна операція (поручительство по векселям).

Доміціляція векселів.

Якщо платнику представляється зручним, щоб вексель при настанні строку платежу бувоплачений не їм самим, а третьою особою, тоді складається доміцільований вексель. Місцеплатежу по ньому відрізняється від місця проживання платника - векселедателя в простих та акцептанта в переказних векселях. Особа, яка буде платити по векселю і замінює акцептантаабо векселедержателя, називається доміціліатом, а особа, яка уповноважує доміціліатазробити платіж, - доміціліантом.

Для трассата доміціліювання має ту перевагу, що звільнює його від турбот, які пов'язані з оплатою векселя. Для векселедателя доміціліювання корисно в тих випадках, коли він проживає в будь-якому населенному пункті, де немає установи банків. Шляхомдоміціліювання векселя в одному з банківських пунктів вексель стає «прийнятним» як для банків, так і для інших осіб, які бажають його приобрести; він легше може бути облікован, а при інкасуванні по такому векселю не потрібно нести накладних витрат (дамно, порто та інш.)

По звичаям, що склалися, для доміціліювання векселя трассант у переказних іпершепридбавач в простих векселях доручають доміціліювати вексель: перший - трассату, а другий - векселедателю. Потім трассат (векселедатель) звертається до особи, яка мешкає по місцю передбачуваній або бажаємої доміціляції, з проханням про дозвіл доміціліювативексель, сповістити умови покриття і додаткові умови відносно самої операції: розмірукомісіонної винагороди, відсотків по рахунку на залишкм сум та інше. Комісіонер дозволяє призначити себе доміціліатом, як правило, на умові попереднього покриття (при наявності кредиту з боку доміціліата по відношенню до доміціліанта питання про покриття не виникає, сторонами нормуються лише умови доміціляції). Трассат в переказному та векселедатель в простому векселях доміцілюють потім вексель у доміціліата та письмову повідомляють їх про це, а також трассанта в переказному та першепридбавача в простому векселі, надсилая тому або іншому сам доміцілійований вексель (прийнято, що доміцілійований вексель по-перше акцептується трассатом, щоб не визивати підозри у першепридбавача щодо платежа).

Доміціліант надсилає свому доміціліату відповідне покриття, а тот потім оплачує у строкдоміцілійований у нього вексель; він же перекреслює підпис особи, яка забов'язана платежомпо векселю - акцептанта в перказному та векселедателя в простому векселях, - і повертає йому або іншому сплачений та касирований (знищений) таким чином доміцілійований вексель.

Право доміціліювати весель належить виключно векселедателю (трассанту), так як тільки він має право обумовлювати вексель в його істотних частинах, до яких належить місце платежу. Після того, як векселедатель вказав місце платежу, ні одна особа, навіть він сам, не можуть змінити його.

У випадку відмови доміціліата оплатити доміцілійований у нього вексель повинен бути зроблено протест з позначенням причини відмови від платежу. Отже, доміціліат не забов'язаннічим, навіть в тому випадку, коли він пообіцяв трассату оплату векселя.

Облікова операція.

Облікова (дисконтна) операція, яка здійснюється з векселями, складається з того, що підприємство або фінансова установа - банк, предоставляє векселедержателю кредит, коли придбає у нього вексель в оплату товарів, робіт, послуг (або просто як фінансовий документ, цінний папір) до настання строку платежа за ціною, котра менше, вказаної на векселі, на величину обліку (дисконта).

Облік векселів полягає у передачі їх векселедержателем - дисконтантом у повну власність векселепридбавачу - дисконтера по передаточним на його ім'я надписам (шляхоміндосування) в обмін видачі коштів або заліку їх по розрахункам у розмірі валюти векселя з утриманням на користь дисконтера відсотків, так званого дисконта. По векселям з іншого міста може утримуватися особливий вид комісії дамно, і поштово-телеграфні витрати або порто. Операція обліку по відношенню як до дисконтанту, так і до дисконтера зветьсяобліковой, бо і дисконтант і дисконтер обліковують, а у випадку іноземного векселя -негоціюють, тобто продають і покупають вексель.

Однорідною з обліковою операцією є операція по передачі векселів в уплату боргу: розрахунок робиться на тих самих підставах, а різниця складається в тому, що належна з дисконтера сума не може бути отримана грошима, а зараховується в уплату боргу за йогоособистоим рахунком.

Ломбардна операція.

Ломбардна операція, яка здійснюється з векселями, складається з передачі векселів до банку для забеспечення отриманих кредитів, а саме:

- за позиками строковими за позичковими рахунками;

- за позиками до запитання за спеціальним позичковим рахунком.

Всі ці векселя забеспечуються індосаментом (бланковим, рідше іменним).

По лобардним векселям комісію, дамно, порто і витрати по проесту банки у відповідних випадках нараховують на свою користь, з відношенням їх на дебет рахунку боржника, тільки тоді, коли ці векселя ними інкасовані або опротестовані.

Комісійна операція.

Комісійні операції, які здійснюються з векселями за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають:

- прості і переказні векселя і супроводжуючи їх документи для інкасо до настання по ним строку платежу, а у випадку неплатежу - в їх протесту;

- переказні і прості візо-векселя для пред'явлення до акцепту, а у випадку неакцепту - в їх протесті;

- протестовані векселя для інкасо, але не судовим порядком, а шляхом пред'влення їх до платежу тим особам, які вказані довірителем.

За здійснення всіх цих операцій банки утримують на свою користь комісію, а по векселям з іншого міста, крім того, дамно і порто.

Без комісії банки виконують доручення постійних клієнтів по розрахунковим ікореспонденським рахункам як на інкасо, так і на пред'явлення до акцепту місцевих векселів.

Депозитна операція.

Депозитні операції або операції депо, які здійснюються з векселями, виконуюються за участю банків, які забеспечують їх проведення. Банки приймають векселя:

- на збереження (чисте депо);

- на збереження і керування (кваліфіковане депо);

- на збереження, в керування і розпорядження (забеспечуюче депо).

При чистому депо банк приймає на себе забов'язання зберігати векселя, відповідати за всі наслідки їх загибелі або порчи і повертати їх за першою вимогою клієнта; при кваліфікованому депо банк, крім того слідкує за строками векселей, інкасує строкові векселя і в певних випадках протестує їх, а також здійснює всі інші дії, необхідні для охорони правдоверителя. Витрати банка по інкасуванню і опротестуванню погашаються за рахунок сум, які поступають в оплату векселів.

Забеспечуюче депо на умовах застави служить для цілей забеспечення видаваємихклієнту позик і складає основу ломбардних операцій.

Акцептна операція.

Акцептна операція, яка здійснюється з векселями, виконується за участю банків, якізабеспечують їх проведення. Вона полягає в тому, що банк акцептує виставлений на нього переказний вексель за умовою, що клієнт предоставить банку покриття до настання строку платежу по векселю. В цій операції, на відміну від облікової, банк сам виступає платником. Сума для оплати векселя банком предоставляється клієнтом не пізніше, чим за день до настання строку. Тому банки предоставляють акцептний кредит тільки першокласним позичальникам при безумовній впевненості в їх кредитоспроможності, а в якостізабеспечення утримують у себе соло-векселя позичальника; від менш надійних позичальників банки потребують також надання гарантії та додаткового високоліквідного забеспечення.

Ремітент може використати акцепт в різних целях: передати в уплату боргу своєму кредитору або облікувати в банку для миттєвого отримання коштів. В останньому випадку дисконтером може виступати сам банк-акцептант, який не бажає пускати свій акцепт в обіг, - тим самим він переводить акцептний кредит в облікову позику, але він може і не обліковувати власний акцепт, а за згодую з ремітентом депонувати його у себе до настання строку платежу.

Гарантійна операція.

Гарантійна операція, яка здійснюється з векселями, полягає в тому, що третя особа - підприємство або банк приймає на себе відповідальність по забов'язанням доверителя чи у формі письмової гарантії, чи у формі авалювання векселя і тим самим предоставляєавальний кредит. Якщо доверитель не зможе виконати свої забов'язання по відношенню до свого контрагента, а саме - у строк погасити векселя, гарантор бере на себе оплату данихзабов'язань, тобто гарантор страхує ризик непогашення кредиту у формі гарантії платежу, причому гарантія є безвідзивною і не залежить від виконання сторонами по угоді своїхзабов'язань.

Гарантії, в забеспечення оплати векселів, як правило, надаються банками, так як очами ділового світу тільки вони можуть забеспечити солідність та добротність фірми.

Гарантійна операція вигідна банкам, тому що в момент видачі гарантії не виникаєімобілізація грошових коштів; в той же час це одна з найбільш ризикоаваних операцій, бо не можливо наперед (до моменту платежу по забов'язанням) передбачити, чи зможедоверитель погасити свої забов'язання. Винагорода банка виражається у вигляді комісії, яка виплачується доверителем до видачі гарантії; її розмір складає 1-8% в залежності від суми, строків забов'язань і ризику операції.

2. Страховий ринок і його структура

Значна соціально-економічна роль страхування в процесі забезпечення життєдіяльності людини і суспільства, ефективного функціонування суб'єктів господарювання, розуміння характерних рис страхового ринку та його інфраструктури набуває все більшої актуальності.

Зміст та характерні риси страхового ринку

Сучасна наука не має єдиної думки стосовно тлумачення поняття "страховий ринок". Так, страховий ринок розглядається як система економічних відносин, у процесі реалізації яких відбувається формування попиту та пропозиції на страхові продукти і об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, як форма зв'язку між учасниками страхових правовідносин.

Більш повною мірою зміст страхового ринку характеризує Б.В. Шахов, який тлумачить страховий ринок як особливе соціально-економічне середовище, форму економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються попит та пропозиція на нього.

Об'єктивною передумовою виникнення страхового ринку є суспільна необхідність у страховому захисті і наявність специфічних суб'єктів господарювання (страховиків), що здатні задовольнити ці потреби шляхом реалізації страхових продуктів.

Класифікація структури страхового ринку.

Страховий ринок формується під впливом діалектичної єдності двох систем - внутрішньої системи страхового ринку та зовнішнього середовища, які характеризуються безперервною їх взаємодією в процесі розвитку. Внутрішня система страхового ринку є повністю керованою страховиком. До її елементів належать: страхові продукти, система ціноутворення та гнучка система знижок, власні канали збуту та систему формування попиту страховика, фінансові можливості страховика, людські ресурси страхової компанії. Зовнішнє середовище має істотний вплив на внутрішню систему страхового ринку, обмежує її. Зовнішнє середовище охоплює дві групи елементів. До першої належать елементи оточення, на які страховик не може впливати внаслідок об'єктивних причин, серед яких демографічні (чисельність населення, віковий та статевий склад, міграція) та загальноекономічні характеристики суспільства (наприклад, купівельна спроможність населення). До складу другої групи (на ці елементи страховик має змогу впливати) входять: ринковий попит, інфраструктура страхового ринку, ноу-хау страхових послуг, конкуренція тощо.

Відповідно до критеріями, які покладені в основу класифікації (сегментації), страховий ринок може бути структурова-ний:

1) за територіальним критерієм (масштабом). У цьому аспекті виділяють регіональний (задоволення потреб у страховому захисті на рівні певної території, регіону), національний (на рівні певної держави) та міжнародний (сукупність національних страхових ринків) страхові ринки. На практиці міжнародний страховий ринок представлений локальними ринками, що характеризуються високою часткою міжнародних страхових операцій (Лондон, Цюрих);

2) галуззю страхування: ринки особистого та майнового страхування. Деякі економісти пропонують поділ на ринки особистого, майнового страхування, страхування відповідальності та страхування фінансових ризиків;

3) критерієм форми власності. Розмежування відбувається на основі форми власності, на якій створена страхова організація (публічній, приватній чи комбінованій);

4) доступом на "жорсткий ринок", коли ринок характеризується високою ціною страхових продуктів, що зумовлює недоступність цих послуг певним категоріям споживачів, та "м'який ринок", коли страхові послуги доступні практично усім;

5) співвідношенням попиту та пропозиції. Є ринки продавців (попит значно переважає пропозицію) та ринки покупців (попит знаходиться на значно нижчому рівні за пропозицію);

6) організаційною структурою. Ринок структурується за суб'єктами, що займаються страховою, посередницькою, наглядовою та іншою діяльністю на страховому ринку. Детальніше ці учасники страхового ринку будуть розглянуті нижче.

Учасники страхового ринку та їх діяльність як елемент структури ринку.

Страховий ринок, як зазначено вище, є особливим середовищем, на якому відбувається купівля-продаж особливого продукту - страхового захисту. Відповідно стає зрозумілим, що основними учасниками ринку є страховики (продавці продукту) та страхувальники (покупці), без них страховий ринок не здатен існувати.

Страхувальниками згідно із Законом України "Про страхування" визнаються юридичні та дієздатні фізичні особи, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

Страховиками згідно із Законом України "Про страхування" визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які отримали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхові організації можуть формувати свої відносини з іншими учасниками ринку на основі операцій перестрахування та співстрахування, а також мають можливість об'єднуватись у пули, асоціації та спілки для координації своїх дій, захисту своїх інтересів та здійснення спільних програм.

Особливою формою організації страховиків є товариства взаємного страхування - некомерційні організації, що створені з метою забезпечення страховим захистом майнових інтересів її членів.

Особливою формою діяльності на страховому ринку є операції перестрахування, проведення яких входить до компетенції перестрахових компаній. Перестрахові компанії (перестраховики) - організації, які не виконують прямих страхових операцій, а беруть у перестрахування ризики інших страховиків і можуть передавати частину з них в ретроцесію.

Серед всієї сукупності страхових організацій прийнято виділяти також кептивні страхові компанії. Кептивні страхові організації - це страховики, створені потужними фінансово-промисловими групами, перш за все з метою обслуговування їх потреб у страхуванні. Такі компанії дають змогу великим власникам не випускати з поля зору кошти, призначені для страхування їхніх майнових інтересів.

Дуже часто страхування розглядають лише як взаємодію цих суб'єктів, однак таке тлумачення не є повним. На страховому ринку наявна низка інститутів, що займаються обслуговуванням страхових операцій. Часто ці інститути називають інфраструктурою страхового ринку. Вона має надзвичайне значення для ефективного функціонування страхового ринку, адже дає змогу спростити та пришвидшити процес надання страхової послуги, підвищити якість продукту.

Серед цих інститутів виділяють: страхових посередників (страхові та перестрахові брокери, страхові агенти) та інститути, що покликані оцінити страховий випадок (сюрвейтер, дис-пашер).

Наявність та поширеність страхових посередників свідчить про ступінь зрілості страхових відносин. Страхові посередники становлять проміжну ланку в системі взаємовідносин "страховик - страхувальник". Серед страхових посередників виділяють страхових брокерів та страхових агентів. Відмінності між ними полягають у ступені залучення до процесу продажу послуги, за обсягами відповідальності, офіційному статусу.

Більш поширеними серед страхових посередників є агенти. Це фізичні чи юридичні особи, що діють від імені страховика та за його дорученням відповідно до повноважень, наданих страховиком. Документарно відносини "страховик - агент" оформлені агентським договором. Агент може виступати як лише від імені однієї компанії (така практика поширена в Європі), так і від кількох страховиків (практика США).

Страховий брокер - інша форма страхового посередництва. Ними визнаються юридичні особи, що діють від свого імені на основі отриманих інструкцій від страховика чи страхувальника. Функції страхового брокера полягають у пошуку оптимального страховика для страхувальника, супроводженні угоди страхування, проведенні консультацій тощо. Цей вид посередницької діяльності вимагає високої професійної майстерності, знання тенденцій та стану ринків, і, як правило, в багатьох країнах вимагає ліцензії.

Одним з важливих елементів процесу страхування є процедура оцінки.

Вірогідність настання страхового випадку та страхова сума мають бути кількісно обраховані ще на стадії підготовки угоди про страхування. Правильна оцінка вірогідності настання випадку дає змогу встановити оптимальну ціну на страховий продукт і уникнути ситуації, коли страховик буде нездатний виконати свої зобов'язання. Ці функції покладені на штатних чи незалежних актуаріїв.

У разі настання страхового випадку визначенням причини, характеру та розміру збитків, завданих страховим випадком, займається аварійний комісар (сюрвейтер). Висновок сюрвей-тера подається до страховика і спонукає страховика до задоволення чи відмови претензії страхувальника.

До того ж на функціонування ринку значний вплив мають й інші організації, які лише опосередковано залучені до процесу надання послуги, проте їхню роль не можна недооцінювати. До них належать: органи державного регулювання страхового ринку (Держфінпослуг), законодавчі органи, громадські організації, ЗМІ.

Особливістю українського страхового ринку є те, що він останніми роками розвивався на фоні зростання макроекономічних показників (ВВП, доходів населення), формування фінансового ринку. Останнім часом в Україні відбувся перехід до розуміння страхового ринку як механізму розвитку.

Для українського ринку характерний суттєвий дисбаланс між різними учасниками ринку. На жаль, доходи від страхування громадян є значно меншими за доходи від корпоративного сектору. Так, обсяги зібраних страхових премій з корпоративного сектору становлять близько 80 % всіх зібраних премій на ринку.

Простежується й дисбаланс у галузевому розрізі. На частку страхування життя припадає лише 3,3 % зібраних премій, хоч і спостерігається тенденція до незначного зростання цієї частки (2,6 % у 2005 p.). Ця тенденція є тривожною для українського ринку, адже свідчить про дуже низьку платоспроможність населення. Зниження обсягів страхування життя провокує зниження у страхових компаній обсягів довгострокових інвестиційних ресурсів.

До того ж ринок страхування життя характеризується незначним рівнем конкуренції - 3 провідні компанії отримали

58,5 % страхових премій, що були зібрані на ринку, 10 провідних компаній - 90,1 %,

Особливістю українського ринку е суттєве щорічне зростання обсягів зібраних страхових премій за період 2000-2004 рр. (зростання становило в середньому 100 % за рік). Негативні тенденції намітились у 2006 р. - обсяги страхових премій зменшились на 34 %, 2006 р. характеризувався збільшенням премій на 7,6 %. Однак, незважаючи на значний потенціал розвитку страхового ринку України, співвідношення страхових премій до ВВП за результатами 2006 р. становило лише 2,6 % (найвище значення показника спостерігалось у 2004 р. - 5,6 %), тоді як у розвинених країнах цей показник становить 8-12%.

Серед ризикових видів страхування неодмінно слід виділити добровільне майнове страхування. На його частку припадає 80,4 % усіх зібраних страхових премій на ринку України. При цьому необхідно зазначити, що більшу частку в структурі добровільного майнового страхування все ще становить "фінансове страхування".

Обсяги сформованих страхових резервів також мають тенденцію до зростання, однак вони, як правило, короткострокові і представлені в основному грошовими коштами на депозитних рахунках у банках (46 % резервів) та цінними паперами (20 % резервів).

Загалом страховому ринку України властиві такі тенденції: темпи зростання значно випереджають темпи збільшення макроекономічних показників; реально зростають обсяги страхових операцій з усіх видів страхування; відбуваються структурні зміни на користь добровільних видів страхування; зростає фінансова надійність страховиків; низький рівень збитковості страхових компаній свідчить про невиконання страховиками основної функції - покриття втрат страхувальників; низькі обсяги страхування життя, в структурі зібраних премій страхування життя становить лише 3,3 %, наявна стійка тенденція до зниження цієї частки.

Серед факторів, що стримують розвиток страхового ринку, виокремлюють: низький платоспроможний попит на страхові продукти, низьку страхову культуру населення, низький рівень страхових виплат, відсутність єдиної державної стратегії розвитку страхового ринку, нерозвиненість фінансового, зокрема, фондового ринку.

комерційний вексель страховий ринок

Задача

Купонний процент по облігації становить 13% і виплачується раз на рік 1-го січня. Якою повинна бути ціна облігації 1-го січня 2013 р. після виплати по ній відсотків, якщо вона забезпечує дохідність на рівні 11%? Облігації погашаються по номінальній вартості 1000 грн. 01.01.17 р.

Розв'язання.

Для забезпечення дохідності на рівні 11% після виплати купонного проценту в розмірі 13% має зрости номінальна вартість на 11%. Тобто якщо номінальна вартість в 1000 грн. становить 100% при виплаті 13 % тоді ціна облігації має дорівнювати 111%, тобто 1110 грн.

Відповідь: ці на облігації має бути 1110 гривень

Список використаної літератури

1. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. - 4-те вид., перероб. і доп. - К.: Знання, 2005. - 351 с.

2. Шелудько В.М. Фінансовий ринок. - К.: Знання, 2008. - 535с.

3. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

4. Васюренко О.В. Банківські операції: Навчальний посібник.- 4-те вид., перероб. і допов.- К.: Знання, 2004.- 324с.- (Вища освіта ХХI століття).

5. Демківський А.В. Вексельна справа: Навчальний посібник.- К.: Либідь, 2003.- 336с

6. Міщенко В.І. Банківські операції: підручник/ В.І.Міщенко, Н.Г.Слав`янська, О.Г.Коренєва.- 2-ге вид., перероб. і доп.- К.: Знання, 2007.- 796с.- (Вища освіта ХХІ століття)

7. Господарське право України (За редакцією Н.О.Саніахметової).

Размещено на Allbest.ru