Ознаки та методи розрахунку страхових ризиків

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Ознаки страхових ризиків

Характеристика ризику - завершальний етап оцінки ризику, на якому узагальнюються дані попередніх етапів і пов'язаних з ними невизначеностей з метою обґрунтування висновків і рекомендацій, необхідних для управління ризиком.

Об'єктивна необхідність дослідження та вивчення сукупного ризику підприємства пояснюється тим фактом, що будь-яка його операційна, інвестиційна та фінансова діяльність у ринковому середовищі здійснюється виключно в умовах загрози формування негативних (або ж неочікуваних позитивних) фінансово-економічних результатів - скорочення прибутків (формування збитків), падіння ринкової вартості підприємства або, у найгіршому випадку, оголошення неплатоспроможності підприємства з наступною його ліквідацією за процедурою банкрутства.

Це, у свою чергу, дає змогу говорити про існування своєрідних центрів формування ризиків(аналогічно до центрів затрат або центрів доходів підприємства), на основі яких можна структурувати три узагальнюючі рівні (напрями) центрів формування ризику.

Формування класифікаційних ознак на основі наведеного вище структурування ризиків підприємства дає змогу виділити такі основні види (групи) ризиків:

- операційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах операційної діяльності підприємства;

- інвестиційний ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах інвестиційної діяльності підприємства;

- фінансовий ризик, формування якого притаманне господарським операціям, які реалізуються в межах фінансової діяльності підприємства.

2. Визначення страхового ризику та його ознаки

Ризики - можлива небезпека втрат, зумовлена певними природними явищами (землетруси, паводки, засуха тощо), випадковими подіями техніко-технологічного характеру (пожежа, аварії, вибухи тощо), кримінальними явищами (крадіжки, розбійницькі напади, шахрайство тощо) та явищами суто економічного характеру, різноманітність котрих досить стрімко зростає у зв'язку з поглибленням суспільного поділу праці, розвитком кредитної системи (порушення ритмічності поставок, кризи неплатежу, інфляція тощо).

Класифікація ризиків може бути досить різноманітною залежно від критерію, покладеного в її основу. З огляду на те, чи готовий суб'єкт взяти на себе відповідальність за страхове відшкодування збитків потерпілим внаслідок настання небажаних, уразливих з погляду економічних (або інших) інтересів подій, розрізняють страхові та нестрахові ризики.

Страховий ризик - певна подія, в разі настання якої проводиться страхування. Вона має ознаки ймовірності та випадковості. Страхується той ризик, за яким можна оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитку й обчислити ціну страхової послуги та можливу частку страхового відшкодування.

Нестрахові ризики - події, які теж супроводжуються певними втратами для потерпілого, але не підлягають страхуванню, найчастіше у зв'язку з відсутністю бажаючих взяти на себе зобов'язання щодо відшкодування збитків, спричинених цими подіями. Це, як правило, ризики, за якими неможливо оцінити ймовірність страхового випадку, визначити розмір збитків та ціну страхової послуги.

З розвитком ринкових відносин зростає ступінь ризику, отже, зростає потреба суспільства в засобах захисту та механізмах обмеження ризику. Страхування компенсує збитки (або частину їх) у грошовій формі, а не відшкодовує товарно-матеріальні цінності, і, таким чином, не може повністю усунути порушень перебігу відтворювального процесу. Але воно послаблює залежність суспільного виробництва та окремого підприємця від непередбачуваних небажаних випадків і являє собою вироблений суспільством механізм боротьби із порушенням економічної рівноваги. Та часткова або повна компенсація збитків - не єдина функція страхування. Важливе значення мають превентивні(попереджувальні) заходи, спрямовані на запобігання страхового випадку (протипожежні заходи, запобігання дорожньо-транспортним пригодам, епідеміям тощо) та репресивні, спрямовані на усунення страхового випадку (боротьба з пожежею, паводком, епідемією і т. ін.).

3. Оцінка ризиків та визначення можливості їх страхування. Методи оцінки ризиків

Оцінка імовірності настання ризиків та величин можливих збитків переважно здійснюється на підставі огляду об'єкта страхування та вивчення інформації про нього. Основним показником оцінки ризику є імовірність його настання (реалізації). Розрахунок здійснюється для певної групи однорідних за характеристиками і величиною об'єктів, які знаходяться в приблизно однакових умовах. При цьому визначаються відповідні для цієї групи об'єктів показники ризиків. Так, при страхуванні майна визначають імовірність пожежі або стихійного явища (буря, злива, ураган), а при страхуванні життя - імовірність дожиття особи до певного віку або імовірність смерті на певному проміжку часу.

Показники імовірності настання випадкових подій можна визначити експертним, математичним або статистичним способом.

Найбільшого поширення набув останній, хоч при відсутності статистичних даних застосовується експертний і математичний. В загальному (ризиковому) страхуванні (страхування будівель, споруд, транспортних засобів, людей від нещасних випадків) імовірність реалізації ризику в масиві однорідних об'єктів (будинків, автомашин та ін.) визначають на підставі фактичної частоти появи випадкових подій ЧВП за певний проміжок часу. Цей показник визначається шляхом ділення кількості пошкоджених об'єктів КПО до загальної кількості об'єктів ЗКО, тобто:

ЧВП = КПО:ЗКО;

Величину цього показника виражають коефіцієнтом, в процентах або в проміле. Згідно із законом великих чисел, частота появи випадкових подій для значної кількості об'єктів, котрі знаходяться приблизно в однакових умовах, характеризується певною стабільністю: річні кількості випадків коливаються в невеликих межах, а середня частота за 5 чи 10 років зберігає майже незмінну величину. Тому показник частоти реалізації ризику використовують як показник імовірності настання страхової події і. Отже:

ЧВП = і = КПО-ЗКО;

В страховій практиці це дозволяє розраховувати імовірність настання страхової події діленням кількості договорів страхування, за котрими в попередні роки здійснювались виплати к до загальної кількості страхових договорів К. На підставі статистичних даних про збитки, заподіяні в попередні роки, і про вартість застрахованих об'єктів, визначають ще один показник - співвідношення ризиків. Він дорівнює частці від ділення середнього розміру страхового відшкодування одного потерпілого об'єкта на середню вартість і застрахованих об'єктів. Обидва показники - імовірності настання страхової події та співвідношення ризиків - є базовими при обґрунтуванні можливостей і страхування того чи іншого об'єкта.

При страхуванні життя імовірність дожиття до певного віку або смерті і на певному проміжку часу визначається на підставі статистики тривалості життя з допомогою порівняно складніших, ніж при загальному страхуванні, формул.

Отримані таким чином показники імовірності настання страхових випадків використовуються як базові елементи тарифних ставок-нетто, які становлять основу ціни страхування. Подібного типу розрахунки називаються актуарними, а спеціалісти, котрі їх виконують - актуаріями.

Основні показники для договору страхування визначають в ході переддоговірної роботи спеціалісти з оцінювання і прийняття ризиків на страхування - андеррайтери. Це слово в страхуванні має два значення і означає як спеціаліста з оцінки ризику, так і страхову компанію, котра цей ризик взяла на страхування (дослівно - підписалася під його страхуванням).

Світова практика страхування визначила верхні розміри показника імовірності настання страхової події, перевищення котрих робить страхування невигідним, а тому і недоцільним. Якщо імовірність настання страхової події дорівнює або більша 0,16-0,18 (16-18 %), то страхуванням такого ризику займаються спеціалізовані страхові компанії (часто для цього створюються так звані "кептивні" компанії). Ризики з імовірністю настання від 0,2 (20 %) взагалі не беруться на страхування. В переважній більшості страхуються ризики з імовірністю настання від 0,0001 до 0,1 (від 0,01 до 10 %).

Методи оцінки ризику.

Теорія і практика оперують різними методами оцінки ризику, різноманіття яких викликано безліччю ризиків і ризикових ситуацій. Аналіз існуючих методів оцінки ризику дозволяє виділити наступні їх групи:

1. Математичні, статистичні методи. Зазвичай застосовуються для оцінки ризиків частих і однорідних подій, оцінки кількісного розміру ризику, до них відносяться:

¦ теорія ігор;

¦ теорія статистичних рішень;

¦ теорія диференціального числення.

2. Теоретичний опис систем (процесів) і побудова причинно-наслідкових зв'язків. Найбільш ефективно для оцінки ризиків рідкісних або унікальних подій, націлене на оцінку якісних і кількісних характеристик ризику. До нього відносяться:

¦ морфологічний підхід;

¦ метод побудови дерев.

3. Експертні методи. Застосовуються при оцінці індивідуальних, специфічних ризиків, відкритті нових ринків, тобто у всіх галузях економіки за відсутності аналогів, високий ризик; оцінюють кількісні та якісні сторони ризику.

4. Інші методи:

¦ порівняльний, заснований на порівнянні окремих ризикових груп: метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин, метод відсотків;

¦ імітаційне моделювання.

Коротко охарактеризуємо деякі із зазначених методів, а також приведемо ряд прикладів їх застосування в практичних ситуаціях. З іншими підходами до оцінки ризику додатково можна ознайомитися у тематичній літературі. Оцінка ризику в теорії ігор. Центральним поняттям теорії ігор є поняття конфлікту. Конфлікт може виникнути з відмінності цілей, які відображають не тільки неспівпадаючі інтереси різних сторін, але й багатосторонні інтереси одного і того ж особи. Наприклад, при визначенні напрямів діяльності інвестор вибирає варіант, погоджуючи часто суперечливі вимоги (підвищення доходів, зменшення ризику і т.д.). Математична формалізація конфлікту виражається в його моделі, яку називають грою. Математична модель гри повинна відображати основні риси конфлікту (соціально-економічної проблеми), тобто описувати:

> Безліч зацікавлених сторін (гравців, суб'єктів, осіб, сторін, учасників);

> Можливі дії кожної із сторін, іменовані також стратегіями або ходами;

> Інтереси сторін, представлені функціями виграшу (платежу) для кожного з гравців.

У теорії ігор не існує усталеної класифікації видів ігор. У рамках розглянутої теми - оцінка ризику - найбільш змістовними з практичного боку є гри в умовах різної інформованості сторін і різного ступеня неповноти інформації. За останнім критерієм оцінка ризику відбувається в іграх в умовах часткової невизначеності або повної невизначеності 14. Оцінка ризику в умовах часткової невизначеності - (1). Оцінка ризику в умовах часткової невизначеності традиційно відбувається в рамках так званих «ігор з природою». Відмітна особливість гри з природою полягає в тому, що в ній свідомо діє тільки один з учасників, в більшості випадків званий гравцем 1. Гравець 2 (природа) свідомо проти гравця 1 не діє, а виступає як не має конкретної мети і випадковим чином вибирає чергові «ходи» партнер по грі. Тому термін «природа» характеризує якусь об'єктивну дійсність, яку не слід розуміти буквальні, хоча цілком можуть зустрітися ситуації, в яких «гравцем» 2 дійсно може бути природа (наприклад, стихійні лиха). Методи оцінки ризику при прийнятті рішень в іграх з природою залежать від характеру невизначеності, від того, відомі чи ні ймовірності станів (стратегій) природи, тобто чи має місце ситуація ризику або невизначеності. Розглянемо методи, які застосовуються в обох випадках.

4. Тарифна ставка: структура та методика розрахунку

Тарифна ставка -- ціна страхового ризику та інших витрат, необхідних для виконання зобов'язань страховика перед страхувальником за підписаним договором страхування.

Сукупність тарифних ставок називається тарифом. Система відображення тарифів називається тарифним керівництвом. Тарифна ставка, за якою укладається страховий договір, називається брутто-ставкою. Вона складається з двох частин: нетто-ставки і навантаження. Нетто-ставка -- ціна страхового ризику (вибуху, пожежі тощо). Навантаження -- вартість, яка покриває витрати страховика з організації та ведення страхової справи, а також містить елементи прибутку.

Для розрахунку тарифів можуть бути використані кілька методів: на основі теорії імовірності та методів математичної статистики з використанням часових рядів; на базі експертних оцінок; за аналогією до інших об'єктів або компаній; з використанням математичної статистики і розрахунку дохідності. Розглянемо докладніше один із них. Методика розрахунків тарифної ставки на основі теорії імовірності включає: визначення імовірності настання страхового випадку; розрахунок нетто-ставки із 100 грн.; розрахунок ризикової надбавки з використанням стійких статистичних рядів; визначення можливого інтервалу змін показника з певною мірою вірогідності; розрахунок брутто-ставки виходячи із планової рентабельності; визначення структури брутто-ставки та частки кожного елемента в ній.

Р = Кв / Кд

де Кв -- кількість виплат за певний період (рік); Кд -- кількість підписаних за рік договорів.

К = Св / Сс де Св -- середня виплата на один договір;

Сс -- середня страхова сума на один договір. Тоді формула матиме вигляд:

,

або: Тн = В / С * 100,

де В -- загальна сума виплат страхового відшкодування; С -- загальна страхова сума застрахованих об'єктів.

Приклад.

Розрахувати тарифні ставки страхування ризику пошкодження пральних машин, що перебувають на гарантійному обслуговуванні. Факт виходу з ладу пральної машини носить випадковий характер. Імовірність настання страхового випадку визначається на основі теорії статистики. Якщо із 100 тис. вироблених пральних машин виходять із ладу 3500, то ймовірність страхового випадку дорівнює (3500:100000) = 0,035. Якщо страховиком застраховано 1000 машин, то страховику впродовж року доведеться здійснювати страхове відшкодування 35 разів.

Це означає, що з кожної сотні страхової суми слід отримати 3,5 грн. страхової премії, яка забезпечує страховий фонд, що розглядається як математичне сподівання виплати.

Як уже зазначалось раніше, у майновому страхуванні виникає потреба обчислення ризикової надбавки. Розглянемо методику її розрахунку. Ми відштовхувалися від того, що в середньому за рік виходять з ладу 3500 пральних машин. Насправді буває так, що одного року (чи місяця) виходять з ладу 3000 шт., а іншого -- 4200 шт. У першому разі в страховика виникає запас страхового фонду, в другому -- дефіцит. З цією метою створюється резервний фонд. Він розраховується на основі показника -- середньоквадратичного відхилення (а) за формулою:

де q -- число страхових подій кожного року (місяця); q -- середня кількість страхових подій; п -- тарифний період.

Ризикову надбавку, яка створює запасний резервний фонд, утворює двократне середньоквадратичне відхилення, або двосигмовидний інтервал. У нашому прикладі він становить 2а = 774,4 грн.

В цілому внесок на 100 тис. грн становитиме: 3637 + 774,4 = 4411,4 грн.

Тариф на 100 грн. дорівнює 4,41 грн. Із прикладу видно, що надбавка гарантує стійкість страхових операцій.

Якщо ряд нестійкий, то збільшують тарифний період, коли для цього є інформація, або беруть трисигмовидний інтервал.

Статистично встановлено: одиничне середньоквадратичне відхилення гарантує 68 % упевненості в тому, що витрати не вийдуть за межі тарифу; подвійне -- 95, а потрійне -- 97,9 %.

Відхилення, вищі трикратного середньоквадратичного, не використовують, оскільки, по-перше, 100 % -ї гарантії того, що втрати не перевищать величини тарифу, не можна досягти, і, по-друге, чотирикратне і ще вищі середньоквадратичні відхилення значно підвищували б тарифну ставку, а це звужувало б страхове поле внаслідок подорожчання страхових послуг.

У разі надто нестійких рядів або надто високої ціни об'єктів страхування використовують інститут перестрахування.

Про стійкість чи нестійкість ряду судять з того, наскільки медіана наближається до середнього члена варіаційного ряду (кількості страхових подій у нашому прикладі) або відхиляється від нього. Медіана ж розраховується як півсума двох членів, що знаходяться всередині ряду.

Ще однією частиною тарифної ставки є витрати на ведення страхової справи. Ці витрати нормувати практично неможливо, оскільки чинників, що впливають на їхню величину, багато і до того ж вони змінні. Найчастіше в актуарних розрахунках використовують класифікацію, яка відображає такі витрати на ведення страхової справи:

- організаційні;

- аквізиційні;

- ліквідаційні;

- управлінські;

- інкасаційні.

Організаційні -- витрати, пов'язані із заснуванням страхової компанії. їх відносять до активів страховика, оскільки вони, по суті, є інвестиціями.

Аквізиційні -- витрати, пов'язані із залученням нових страхувальників і укладенням нових страхових договорів при посередництві страхових агентів.

Ліквідаційні -- витрати з ліквідації збитків, спричинених страховим випадком: на оплату праці ліквідаторам (особам, що займаються ліквідацією збитків); понятим; судові витрати; поштово-телеграфні; витрати на відшкодування збитків страхувальнику.

Управлінські -- загальні управлінські витрати та витрати з управління майном.

Інкасаційні -- витрати, пов'язані з обслуговуванням готівкового обороту надходжень страхових платежів. Сюди входять витрати на виготовлення бланків квитанцій про прийняття страхових платежів, облікових реєстрів: книг, відомостей, довідок тощо.

Останньою складовою тарифу є прибуток від страхових операцій. Він не є обов'язковим компонентом страхового тарифу. Страховик може відмовитись закладати прибуток на деякий проміжок часу з того чи іншого об'єкта з метою розширення страхового поля. Однак, оскільки страхування -- комерційна діяльність, вона має бути прибутковою. У зв'язку з цим розглянемо прибуток як структурний елемент тарифу. Оскільки згідно з інструкцією з ліцензування страхової діяльності величина страхових резервів становить не більш як 50 % від страхових платежів, тариф дорівнюватиме нетто-ставці, помноженій на 2, тобто: 4,41 * 2 = 8,82 грн. з 100 грн., або 8,82 %.

Норматив.витрат на ведення страхової справи встановлюють у певному процентному відношенні до брутто-ставки, а прибуток -- до собівартості. Якщо перший норматив встановити на рівні 20--25 %, а прибуток -- на рівні 5 % від собівартості, то тариф буде значно нижчим.

Є і загальна методика розрахунку тарифу. Вона має вигляд:

страховий тарифний сукупний

Т = Тн + Н = Тн + Нс + Но*Тб,

де Т -- тариф; Тб -- брутто-ставка; Т- -- нетто-ставка; Н -- навантаження; Hc -- статті навантаження, що встановлюються в абсолютній сумі; Н0 -- статті навантаження, закладені в тариф у відсотках до брутто-ставки.

Тоді формула матиме вигляд:

Тб = 100(Тн+Нс) / (100 - Но).

Якщо ж усі елементи навантаження визначено у відсотках до брутто-ставки, то величину брутто-ставки обраховують за формулою:

Тб = 100*Тн / (100 - Но).

Размещено на Allbest.ru