Страхування транспортних засобів та вантажів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки молоді та спорту України

Миколаївський міжрегіональний університет розвитку людини

ВНЗ ВМУРоЛ «Україна»

Контрольна робота

з дисципліни: "Страхування"

Виконала:

Столяр О.І.

Студентка 3-го курсу

ООГ-33

Перевірив:

Юрін Є.Г.

Миколаїв - 2013

Зміст

1. Суб'єкти страхових правовідносин.

2. Принцип страхового інтересу та його зв'язок з об'єктом страхування.

3. Поняття, значення і продукти маркетингу в страхуванні.

4. Страхові резерви, їх види та призначення.

5. Страхування транспортних засобів та вантажів.

6. Способи управління страховими ризиками.

1. Суб'єкти страхових правовідносин

Носіями загально цивільних прав та обов'язків у страхуванні є суб'єкти страхових правовідносин, які є учасниками договірних відносин, що спрямовані на виконання попередньо обумовлених страхових зобов'язань. Суб'єктами страхування є страховик, страхувальник, застрахований та отримувач.

Страховиком в Україні називається юридична особа (суб'єкт підприємництва), створена у формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю, та яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Кількість засновників страховика повинна бути не менше трьох. Закон допускає утворення державних страхових організацій. Здійснення страхової діяльності в Україні іноземними страховиками (нерезидентами) заборонено, але обмежень на участь нерезидентів у статутному фонді страховика - резидента України законом не передбачено.

Відповідно до умов, страховик є фінансовою установою, тобто юридичною особою, яка відповідно до цього Закону надає одну чи декілька фінансових (страхових) послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому чинним законодавством. Страхова діяльність належить до виняткового виду підприємницької діяльності, тобто предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування та фінансова діяльність, пов'язана з формуванням страхових резервів, їх використанням з метою компенсації матеріальної шкоди чи здійснення матеріальної допомоги громадянам, коли настають певні події в їх житті, а також діяльність, пов'язана з розміщенням страхових резервів та керуванням цими резервами з метою отримання страховиком інвестиційного прибутку. Ліцензія дозволяє здійснювати страхову діяльність тільки в Україні та видається спеціальним уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг відповідно до вимог, встановлених чинним законодавством України

Страховик повинен мати повністю сформований статутний фонд у розмірі не менше 1.000.000 EUR або 1.500.000 EUR (для страхування життя як виключного виду страхової діяльності) за валютним обмінним курсом НБУ. Загальна частка іноземних осіб у статутному фонді страховика - резидента України законодавчо не регламентована.

Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Уповноваженим органом, але не більше 25 відсотків загального розміру статутного фонду.

Не можуть використовуватися для формування статутного фонду:

* Грошові кошти, що перебувають у страхових резервах (наприклад, у випадку перереєстрації страховика, який раніше вже здійснював страхову діяльність та формував страхові резерви).

* Векселі, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу.

* Нематеріальні активи.

Вартість матеріальних активів, які використовуються для формування статутного фонду, повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів за умови, що вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства.

Страховик в Україні обмежується у можливостях монополізації ринку і побудови “фінансово-страхових пірамід” шляхом створення мережі власних дочірніх фірм. Для цього передбачено обмеження загального розміру внесків страховика до статутного фонду інших страховиків України на рівні не більше 30% його власного статутного фонду, та обмеження щодо обсягу вкладення коштів до статутного фонду окремого страховика на рівні не більше 10% від статутного фонду. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

Страхувальник - це особа, яка в силу умов, визначених чинним законодавством чи договором страхування, зобов'язується сплатити страховику премію (плату за страхування), а в разі, якщо передбачена подія відбулася (настання страхового випадку), має право вимагати від страховика страхову виплату собі, або застрахованій особі, якщо про страхування цієї особи страховиком був укладений договір особистого страхування, або іншій особі-отримувачу, котрому страхувальник, відповідно до вимог законодавства чи умов договору страхування, доручає отримати страхову виплату.

Правове положення страхувальника визначається нормою статті 3 Закону України “Про страхування”, згідно з якою страхувальником може бути будь-яка юридична чи дієздатна фізична особа, яка уклала з страховиком договір страхування, або яка є страхувальником відповідно до вимог закону. З погляду наявності правоздатності, будь-які юридичні особи можуть виступати як страхувальники. Цей факт не викликає жодних особливих проблем, однак можливість лише дієздатних фізичних осіб виступати страхувальниками потрібно пояснити.

Річ у тому, що, зазвичай, здатність до здійснення угод фізичною особою визначається залежно від того, по-перше, до якої категорії з дієздатності ця особа належить, та, по-друге, до якої категорії належить угода. Вимога закону про необхідність наявності дієздатності у страхувальника зумовлена економіко-правовими особливостями страхування, як особливого виду цивільних правовідносин.

Обов'язки страхувальника не обмежуються лише сплатою страхової премії (внесенням страхових внесків), а діють протягом усього терміну дії договору страхування. Їх можна розділити на дві групи. До першої належать обов'язки, пов'язані з ставленням страхувальника до об'єкту страхування: виконання правил експлуатації майна чи дбайливе ставлення до життя чи здоров'я. Для виконання подібних обов'язків потрібно мати розуміння їх важливості й певну зрілість страхувальника.

Друга група містить обов'язки страхувальника, що виникають з настанням страхового випадку: необхідність запровадження заходів із зменшення розміру шкоди, своєчасне повідомлення страховику про те, що ця шкода заподіяна, звернення страхувальника до компетентних державних органів (до пожежного нагляду, слідчих органів, ДАІ та ін.).

Страховик і страхувальник є основними суб'єктами договірних відносин, оскільки беруть участь в укладанні договору, підписують його, повинні виконувати всі його умови та мають право змінити або достроково припинити договір. Крім страховика та страхувальника та за їх згодою, договором страхування можуть визначатися ще такі його суб'єкти, як застрахований та отримувач страхової виплати (другорядні суб'єкти договірних відносин), які не є платниками страхової премії (внеску) та мають обмежені договором страхування права та зобов'язання щодо власної участі у цьому договорі.

Застрахована особа - це фізична особа, про страхування якої страхувальником укладений із страховиком договір страхування цієї особи. Тобто це є особисте страхування людини, у житті якої може статися страховий випадок, безпосередньо пов'язаний з її особистістю або обставинами її життя. Це може бути неповнолітня особа - дитина (при страхуванні її батьками), недієздатний інвалід (при страхуванні його опікуном), або робітник (при страхуванні робітника праценадавачем), чи будь-який громадянин, застрахований іншою дієздатною фізичною особою або юридичною особою (наприклад, підприємством - роботодавцем).

Застрахована особа, зазвичай, повинна погодити із страховиком умови її страхування страхувальником. Страховку застрахована особа не оплачує, проте вона може стати власником прав і обов'язків страхувальника згідно з умовами, що визначені у договорі страхування.

Стаття 3 ЗУ “Про страхування” побічно використовує цей термін при регулюванні відношень, що виникають тільки в особистому страхуванні. Проте слід зазначити, що у страховій практиці інших країн користуються цим терміном щодо договорів страхування відповідальності за заподіяння шкоди і договорів майнового страхування, якщо порушуються майнові права застрахованої особи.

У тому випадку, коли страхувальник є одночасно і застрахованою особою, немає потреби говорити про особливості регулювання правового стану цих осіб. Особливості правового стану застрахованої особи виявляються, якщо страхувальник не є застрахованою особою в особистому страхуванні. Через те що страховий випадок пов'язаний із життям, здоров'ям, працездатністю або іншими подіями в житті саме застрахованої особи, страхувальник не має права без письмової згоди на це дієздатної застрахованої особи призначити або замінити отримувача чи призначити себе для отримання страхової суми. Коли така згода застрахованої особи відсутня, договір страхування може бути визнаний недійсним. Заміна отримувача також неможлива без згоди на те застрахованої особи.

Заміна застрахованої особи у договорах особистого страхування у випадку, якщо вона особисто визначена у договорі, також не може відбуватися без її згоди. Але якщо застрахована особа індивідуалізується в договорі без визначення її особи, то її заміна може відбуватися і без її згоди. Наприклад, якщо за договором особистого страхування роботодавець застрахував колектив робітників певної професії (робочі місця) від нещасного випадку або захворювання на робочому місці тощо (так зване “професійне страхування” або “страхування робочого місця”), то коли такий робітник переходить на іншу посаду або звільняється, для його заміни в договорі страхування іншим робітником не потрібно згоди першого робітника.

Якщо розглядати термін “застрахована особа” у широкому розумінні як особу, майнові інтереси якої застраховано, то в майновому страхуванні при розбіжності застрахованої особи і страхувальника застрахована особа завжди може бути отримувачем суми відшкодування, тому що саме цій особі належить законне майнове право. Тому правове положення цієї застрахованої особи буде визначати можливість отримання нею компенсації завданих майнових збитків. Проте, українське страхове законодавство такої прямої норми не містить. Замість цього, воно містить право страхувальника при майновому страхуванні або страхуванні відповідальності (тобто страхуванню іншому, ніж особисте страхування), призначати громадян або юридичних осіб (вигодо набувачів), які можуть зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, для отримання страхового відшкодування, а також замінювати їх до настання страхового випадку.

Отримувач страхового відшкодування (страхової суми)

Отримувачем страхового відшкодування, згідно з страховим законодавством України, є:

* сам страхувальник (для особистого і майнового страхування), або

* застрахована особа (для особистого страхування), або

* потерпіла особа, яка належним чином довела наявність прямого причинно-наслідкового зв'язку заподіяного їй збитку із страховим випадком та належним чином підтвердила фактичний обсяг завданого збитку (для страхування відповідальності перед третіми особами), або

* інша особа - вигодо набувач, визначена страхувальником у договорі майнового страхування або у договорі страхування відповідальності, яка може зазнати збитків у результаті настання страхового випадку, або

* інша особа - вигодо набувач, визначена страхувальником за згодою застрахованої особи у договорі особистого страхування для отримання відповідних страхових виплат, або

* спадкоємець померлої застрахованої особи у випадку, якщо немає вигодо набувача для отримання відповідної страхової виплати по цьому випадку (для особистого страхування).

Отримувачем може виступати або юридична особа, або дієздатна фізична особа. Якщо отримувач конкретно зазначений у договорі, страхувальник може заміняти цю особу до моменту настання страхового випадку.

Зазвичай, для ідентифікації отримувача вказують найменування юридичної особи або прізвище, ім'я та паспортні дані громадянина. Проте, в ряді випадків для ідентифікації отримувача в договорі страхування вказують умови, за яких та або інша особа може стати отримувачем. Зокрема, договір страхування відповідальності за заподіяння шкоди третім особам укладається таким чином, щоб отримувачами могли бути тільки особи, яким може бути завдана така шкода.

Проте, договір страхування може бути укладений і без зазначення імені чи найменування отримувача (поліс на пред'явника). У цьому випадку в договорі визначається умова, що дозволяє індивідуалізувати отримувача при настанні страхового випадку, з якого випливає, що отримувачем може бути особа, котра має страховий інтерес у збереженні цілості майна чи особистості, яким може бути заподіяна шкода діями (бездіяльністю) страхувальника. Таким чином, вказівка на те, у якому випадку видається пред'явницький поліс, ще не вирішує питання про одержання страхового відшкодування пред'явником такого полісу. Пред'явник повинен довести, що саме він є законним претендентом на одержання страховки.

Одночасно видача страхового поліса на пред'явника дозволяє спростити передачу права вимоги до страховика, тобто замінити отримувача в договорі страхування, наприклад, коли продають на біржі вантаж під час морського перевезення. Іноді, під час перевезення вантажу до місця призначення, його власник неодноразово змінюється. Кожний новий власник вантажу забезпечується страховим захистом, тому що жодних додаткових змін у договір страхування вносити не потрібно, а право на одержання страхового відшкодування передається новому власнику застрахованого майна через просте вручення страхового поліса на пред'явника.

Це ж правило повинно використовуватися і тоді, коли замінюють отримувача, названого в договорі страхування, іншою особою. Хоча норма Закону України “Про страхування”, що встановлює право страхувальника на заміну отримувача, має приватний характер (фактично потрібно узгодження заміни зі страховиком), виходячи з міжнародної практики в галузі майнового страхування, неможливо набути права вимоги на страхове відшкодування без наявності майнового інтересу. Об'єкт страхування (майновий інтерес) є майновою умовою договору страхування, тому при переході майнового інтересу від однієї особи до іншої повинна передбачатися і заміна отримувача без узгодження із страховиком.

Наприклад, орендар застрахував орендоване майно на користь власника, що продав це майно іншій особі. Разом із правом власності до нового власника перейшов і майновий інтерес у зберіганні цього майна. У такому випадку страхувальник має право замінити отримувача і без згоди страховика. Більше того, така заміна обов'язкова для сторін страхового договору у відповідності до загально цивільного законодавства.

Подібні обмеження для заміни особистості отримувача повинні бути встановлені в договорах страхування у разі смерті, якщо застрахованою особою є самий страхувальник. Так, якщо припустити можливість використання застави поліса страхування життя як засобу забезпечення зобов'язання щодо повернення довільним тримачем поліса узятого ним споживчого кредиту, то слід визнати, що у цьому випадку до поліса повинно бути внесено застереження про те, що страхувальник не має права на заміну отримувача без згоди раніше призначеного отримувача.

Належить відзначити і ще одну загальноприйняту в страховій практиці вимогу, яка справедливо встановлює можливість заміни отримувача у договорах особистого страхування, якщо страхувальник і застрахована особа не збігаються, тільки за згодою застрахованої особи.

Водночас є очевидною умова, за якої отримувач не може бути замінений іншою особою після того, як настав страховий випадок, або отримувач не виконав яке-небудь із зобов'язань за договором страхування, або він уже подав страховику вимогу про виплату страхового відшкодування або страхової суми.

2. Принцип страхового інтересу та його зв'язок з об'єктом страхування

Об'єкт страхування є необхідним елементом страхових правовідносин, як і будь-якого громадянського правовідносини, оскільки об'єкт - те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів договору, і те, що є предметом договірних відносин.

Страховий інтерес - це законний майновий інтерес, який присутній у страхувальника щодо певного об'єкта страхування і є безпосередньою основою для визначення предмета договору страхування.

Проблема взаємини страхового інтересу і об'єкту страхування протягом багатьох років носить дискусійний характер.

У ст. 4 Закону України "Про страхування" знайшла відображення теорія страхового інтересу як об'єкту страхування. Об'єктом страхових правовідносин, або об'єктом страхування в Україні є законний майновий інтерес страхувальника (застрахованого), що не суперечить законам даної держави, з яким цей інтерес пов'язаний і на території якого проводиться страхування.

Цей майновий інтерес повинен прямо і безпосередньо визначати предмет договору страхування і може бути пов'язаний:

- З життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням фізичної особи - страхувальника або застрахованої особи;

- З володінням, користуванням та розпорядженням страхувальником будь-яким майном;

- З відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або майну будь-якої особи чи шкоди, завданої юридичній особі.

Отже, об'єктом страхування не може бути особа, результати або процес його діяльності або його майно. Це очевидно, оскільки договір страхування укладається з метою отримання певної грошової суми, то й інтерес страхувальника повинен зводитися до права на отримання такої суми за певних умов, які визначаються фактом настання страхового випадку.

Наявність законного страхового інтересу є необхідною умовою для створення страхового зобов'язання.

Згідно з принципом страхового інтересу страхувальник повинен мати законний майновий (фінансовий) інтерес до конкретного об'єкта, який підлягає страхуванню, на підставі якого він може отримати користь у вигляді матеріальної захищеності від втрати життя, здоров'я, працездатності або збереження обсягу своїх матеріальних засобів, або звільнення його від виниклого боргу або від матеріальної відповідальності за шкоду іншим особам у вигляді наслідків його діяльності (бездіяльності).

Цей принцип вказує, що договір страхування передбачає відшкодування конкретних збитків, які нанесені конкретній особі. Якщо з'ясується, що страхувальник не мав майнового інтересу - не був власником, орендарем, користувачем загиблого майна - значить, він не може зазнати збитків і, отже, не може виступати страхувальником. У такому разі договір страхування визнається недійсним, або нікчемним.

Суперечки з цього базисного принципом в страхуванні виникають постійно. Наведемо приклад з морського страхування, де суперечка виникає, як правило, між судновласником і фрахтувальником. Залежно від формулювання умов чартеру у фрахтувальника виникає або не виникає майновий інтерес в судні, що випливає з покладеного на нього зобов'язання застрахувати судно від тих чи інших ризиків.

Наступна пара для суперечки - банкір і судновласник, який взяв кредит. Банкір зацікавлений в збереженні судна, тому що якщо воно не буде плавати і перевозити вантажі, то судновласник не виплатить банку кредитний борг. Виникає майновий інтерес банку, і тому за умовами більшості кредитних угод банкір вимагає застрахувати судно.

Таким чином, об'єкт страхування - це суб'єктивний інтерес. Страховий інтерес можна кваліфікувати як інтерес конкретної особи (громадянина або юридичної особи), пов'язаний з правом власності, іншими речовими правами, особистими немайновими правами і зобов'язальними правами. Майновий інтерес має персоніфікованість, належність особі, яка має і виражає такий інтерес. Для страхування цей взаємозв'язок може бути розглянута і з іншої точки зору: тільки носій, особа, що володіє майновим інтересом, може бути стороною в зобов'язанні зі страхування.

Страховий інтерес завжди представляє свого носія (володаря) у страховому правовідношенні і тому вказується при створенні страхового зобов'язання.

Страховий інтерес повинен носити майновий характер. Це прямо визначено в ст. 4 Закону України "Про страхування".

3. Поняття, значення і продукти маркетингу в страхуванні

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу - методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

Слово "маркетинг" походить від англійського "Market getting" - завоювання (захоплення, досягнення) ринку. Уперше застосували його американські фермери в 30-х роках XX ст. Офіційно термін "маркетинг" уперше запровадила Національна асоціація викладачів економіки США (1935 p.). Згодом термін вживається дедалі ширше і на сьогодні є одним із домінуючих і найбільш уживаних в умовах ринкової економіки.

У страхуванні термін "маркетинг" стали вживати з початку 60-х років.

Межі його використання досить широкі, проте найповніше розкриває його таке тлумачення:

Маркетинг у страхуванні - це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме:

а) розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників);

б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами;

в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Огляд функціональних завдань, які вирішуються зазначеним комплексом заходів, показує, що практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу.

Першочергове її завдання - пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку.

Маркетинг - це замкнений цикл дій, який постійно перебуває в активній динаміці і продукує інформаційно-консультативну допомогу насамперед вищим посадовим особам страховика, підрозділам андеррайтингу, аквізиціїта зв'язків з громадськістю.

Такий комплекс дій виконується за програмами трьох елементів маркетингу: стратегічного, оперативного та організаційного.

До заходів стратегічного маркетингу відносять:

* дослідження страхового ринку та його сегментацію;

* визначення індикативних показників страхової продукції;

* розробку пропозицій та проектів щодо стратегії подальшого розвитку страховика.

^ Оперативний маркетинг передбачає:

* аналіз поточного стану реалізації страхових послуг;

* професійну підготовку фахівців та страхових посередників;

* організацію проведення рекламних заходів і зв'язків з громадськістю;

* розробку та впровадження додаткових сервісних послуг страхувальникам.

У межах організаційного маркетингу вирішуються такі завдання:

* моніторинг організаційних взаємозв'язків у структурі страхової компанії;

* підвищення ефективності взаємодії структурних підрозділів страховика;

* упровадження заходів щодо зміцнення корпоративної культури персоналу страховика.

З наведеного переліку випливає, що завдання службі маркетингу можуть ставитись, зокрема, в одній із таких форм:

1) у формі проблеми - коли формулюється конкретна проблема в діяльності страховика і пропонується розробити варіанти її розв'язання чи усунення причин, що призвели до неї;

2) у формі задачі - на вибір оптимального варіанта з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;

3) у формі запитів (вони, як правило, надходять від певних підрозділів чи фахівців страховика) - щодо отримання експертної оцінки з конкретного питання (страхові тарифи аналогічних продуктів у конкурентів, ефективність нової запровадженої підрозділом форми реклами, градація запитів конкретної групи постійних клієнтів, оцінка якості інструктивних матеріалів для страхових агентів і т. ін.).

При цьому зі службою маркетингу має бути чітко узгоджена доцільна глибина дослідження, терміни виконання, обсяг очікуваних матеріалів та конкретна допомога (консультації, попередньо отримані дані тощо), яка має бути надана.

Окрім інформаційно-аналітичних матеріалів, перевагою яких є можливість доповнення, неодноразового використання, нагромадження та поширення в підрозділах, служби маркетингу можуть подавати свої продукти й у формі демонстраційних розробок.

Основними серед них можуть бути:

* проведення ділових ігор - один із найефективніших методів підготовки до проведення важливих переговорів відпрацюванням варіантів і координацією дій учасників з боку страховика; набуття практичних навичок у діяльності фахівців (чи страхових посередників), якщо за функціональними обов'язками останні залучені до роботи з клієнтами;

* моделювання та аналіз конкретних ситуацій, демонстрування й оцінювання різних варіантів дій фахівців страховика в роботі з клієнтами;

* надання наочних матеріалів (макетів полісів, методичних розробок, рекламних матеріалів тощо) з власних досліджень, практики роботи конкурентів чи інших суб'єктів господарювання.

Однією з найважливіших умов при підготовці службою маркетингу кінцевих продуктів своєї діяльності є прояв розумної ініціативи, котра базується на глибокому усвідомленні фахівцями служби пріоритетних напрямків і принципів роботи страховика, і має на меті повне й усебічне використання в інтересах керівних органів і підрозділів страховика зібраної та систематизованої інформації, що її опрацьовує служба.

4. Страхові резерви, їх види та призначення

Найважливішою особливістю фінансово-господарської діяльності страховиків є формування страхових резервів для забезпечення фінансової стійкості та виконання зобов'язань перед клієнтами. Вони відображають величину зобов'язань страховика перед страхувальниками за укладеними договорами страхування, але не виконаних на даний момент часу. Кошти страхових резервів використовуються для виплат страхових сум і страхових відшкодувань у тих випадках, коли для забезпечення виплат страхувальникам не вистачає поточних надходжень страхових премій.

Згідно законодавства українські страхові компанії формують два різних види страхових резервів:

- Резерви по ризикових видах страхування;

- Резерви зі страхування життя та накопичувального страхування.

Таке розмежування резервів пов'язане із загальносвітовою практикою поділу страхового бізнесу на загальне страхування (яке в нас прийнято називати "ризиковим") і страхування життя. Так, по страхуванню життя в силу його особливостей і специфіки формуються так звані математичні резерви. По ризикових видах страхування (іншим, ніж страхування життя) формуються технічні резерви.

Страхові резерви створюються в тій валюті, в якій страховики несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Резерви із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування формуються окремо від резервів для інших видів страхування.

Страхові резерви призначені виключно для забезпечення виплат страхових сум і страхового відшкодування за укладеними договорами страхування. Забороняється здійснювати виплати по ризикових видах страхування за рахунок резервів із страхування життя і медичного страхування, а також використовувати страхові резерви для будь-яких інших цілей, окрім як страхових виплат .

У світовій практиці страхового бізнесу прийнято також створювати резерв попереджувальних заходів (РПЗ), який призначений для фінансування заходів з попередження нещасних випадків, випадків втрати або пошкодження застрахованого майна, а також на інші цілі, передбачені страховиком і не суперечать чинному законодавству. Резерв запобіжних заходів формується шляхом відрахувань від страхової премії, що надійшла за договорами страхування у звітному періоді.

Технічні резерви

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про страхування" та Положення про формування резервів по ризикових видах страхування [2], всі страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за ризиковими видами страхування:

- Резерви премій (резерви незароблених премій) за договорами страхування, термін яких не закінчився на звітну дату;

- Резерви збитків (зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за заявленим вимогам страхувальників).

Резерв премій складається з:

- Резерву незаробленої премії;

- Додаткового резерву неистекших ризиків;

- Резерву катастроф;

- Резерву коливань збитковості.

Під незароблених премією розуміється частина страхової премії, що надійшла за договорами страхування, що діяли в звітному періоді, і належить до періоду дії договорів страхування, що виходять за рамки звітного періоду. Сума незаробленої премії - це страховий резерв, який призначений для виплати страхувальникам страхового відшкодування або страхових сум у майбутньому, і який називається резервом незаробленої премії (РНП).

Резерв неистекших ризиків створюється як доповнення до РНП, щоб компенсувати нестачу коштів технічних резервів унаслідок можливого (або вимушеного) заниження тарифів.

Резерв катастроф створюється звичайно з метою забезпечення страхових виплат на випадок природних катастроф або великомасштабних промислових аварій, в результаті яких збитків завдано значного числа страхових об'єктів, що перевищує середньостатистичний рівень, і виникає необхідність здійснення виплат страхового відшкодування в сумах, значно перевищують середні розміри, враховані при розрахунку базового страхового тарифу. Такий резерв формується страховиками у випадках, якщо чинним договором страхування передбачена страхова відповідальність при виникненні такого роду катастрофічних обставин.

Резерв коливань збитковості створюється для компенсації витрат страховика на здійснення страхових виплат у випадках, якщо значення збитковості страхової суми у звітному періоді перевищує очікуваний рівень збитковості, прийнятий за основу при розрахунку тарифної ставки за видом страхування.

Резерв збитків

До резерву збитків зараховуються суми, передбачувані до виплати за страховими випадками, які відбулися до закінчення фінансового року.

Резерви збитків поділяються на:

- Резерв заявлених, але неврегульованих збитків;

- Резерв що відбулися, але незаявлених збитків.

Резерв заявлених, але неврегульованих збитків (РЗУ) утворюється страховиком для забезпечення виконання зобов'язань, включаючи витрати по врегулюванню збитків за договорами страхування, невиконаним або виконаним не повністю на звітну дату, причому дані страхові зобов'язання виникли у зв'язку зі страховими випадками, які мали місце у звітному або попередніх йому періодах, і про факт настання яких у встановленому законом або договором страхування порядку вже було раніше заявлено страховикові.

Резерв відбулися, але незаявлених збитків (РПНУ) формується у зв'язку з що відбулися страховими випадками, про факт настання яких страховику не було заявлено у встановленому законом або договором страхування порядку на звітну дату. На практиці величина РНПУ обчислюється у розмірі близько 10% від суми страхової премії, що надійшла у звітному періоді, якщо звітним періодом вважається рік.

Резерви із страхування життя

Страхові резерви за видами страхування, які належать до страхування життя, формуються для забезпечення виконання зобов'язань страховика по страхових виплатах (у тому числі в довгостроковому вигляді - пенсій, ренти, ануїтетів) за укладеними договорами страхування при дожитті застрахованого до визначеного договором страхування терміну або віку і ( або) смерті застрахованого у відповідності з умовами, передбаченими договором страхування.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про страхування" страховики формують і ведуть облік таких резервів із страхування життя:

- Резерви довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

- Резерви належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичні резерви) обчислюються окремо за кожним договором відповідно до Методики формування резервів із страхування життя.

5. Страхування транспортних засобів та вантажів

Морське страхування

Морське страхування -- один із найдавніших видів страхування. Перший зі збережених донині страхових полісів було виписано в середньовічній Італії (1347) у зв'язку саме з морським перевезенням.

Сучасне страхування асоціюється з Лондонським Ллойдом, який розпочав свою діяльність 1688 року також із морського страхування. А воно й за тих часів робило вже не перші кроки.

Більш ніж за три сторіччя розвитку морського страхування було відпрацьовано головні принципи, поняття й механізми, які застосовуються і донині, іноді лише з невеликими змінами.

Незважаючи на деякий занепад вітчизняної морської індустрії в середині 90-х років, останнім часом в Україні намітилися тен денції до оздоровлення галузі. Поступово зростає попит на по слуги національних страховиків із боку власників річкових і морських суден, фрахтувальників, операторських компаній, морських посередників, таких як суднові агенти й брокери. страхування маркетинг правовідносини

Можна виокремити два основні джерела морського страхового права: у міжнародному масштабі -- англійський Закон про морське страхування (Marine Insurance Act) 1906 року (далі -- Закон), у національному -- Кодекс торговельного мореплавання України 1995 року (далі -- Кодекс).

У Кодексі найважливішим є розділ І «Договір морського страхування» частини VІІІ «Морське страхування». Окрім того, у розділі ІХ «Надзвичайні морські події» розглядаються питання загальної та часткової аварії, порятунку, зіткнень суден і забруднення довкілля, які безпосередньо пов'язані з морською страховою тематикою, а в розділі І «Межі відповідальності судновласника» частини Х є положення, що стосуються страхування відповідальності.

Інтернаціональна наступність у морському страхуванні простежується вже на рівні визначень. У статті 1 англійського Закону 1906 року говориться, що « договір морського страхування -- це договір, згідно з яким страховик бере на себе зобов'язання відшкодувати страхувальникові в порядку й розмірі, що обумовлені договором, його морські збитки, тобто випадкові збитки, яких він зазнав під час морського плавання » * .

Стаття 239 Кодексу говорить, що «за договором морського страхування страховик зобов'язується за обумовлену плату (страхову премію) у разі настання передбачених у договорі небезпек чи випадків щодо об'єкта страхування (страховий випадок) відшкодувати страхувальникові чи іншій особі, на користь якої укладено договір, понесений збиток».

Об'єкти. В обох випадках визначення недостатньо конкретні. Тому статті 2 і 4 Закону і 242 Кодексу містять перелік об'єктів морського страхування.

Основна відмінність Закону й Кодексу така: у Законі говориться, що договір може поширюватися на внутрішні водні шляхи та на перевезення суходолом, якщо останні є частиною морського перевезення, а Кодекс охоплює тільки «будь-які пов'язані з мореплаванням майнові інтереси», тобто має вужчу сферу дії.

Ми дотримуватимемося розширеного тлумачення сфери морського страхування, спираючись на практику Ллойду, де всі види страхування ще недавно чітко поділялися на морські і не морські.

Термін « морське страхування » неможливо знайти в класифікаціях, пропонованих східноєвропейськими авторами. Пояснюється це тим, що йдеться про комплексне поняття, яке охоплює види страхування, що традиційно належать як до страхування майна, так і до страхування відповідальності. Більш того, тут -- у страхуванні відповідальність судновласників -- є також елементи особистого страхування.

Основні види морського страхування такі:

· страхування каско суден на термін (Hull and Machinery);

· страхування каско суден на період будівництва (будівельні ризики -- Builders' Risks);

· страхування військових і страйкових ризиків (War and Strikes);

· страхування ризику втрати фрахту (Loss of Hire);

· страхування особливих майнових інтересів (Increased Value);

· страхування додаткової відповідальності (Excess Liabilities);

· страхування контейнерів;

· страхування відповідальності судновласників (Shipowners' Liability або P & I);

· страхування відповідальності фрахтувальників (Charerrers' Liability);

· страхування відповідальності суднових агентів (Ship's Agents Professional Indemnity);

· страхування відповідальності суднових брокерів (Ship Bro k er's Liability).

Деякі утруднення викликають види, які умовно можна назвати видами страхування, що їх розвиває ТТ клуб (Through Transport Club) -- один із перших страховиків тих підприємств, які перебувають «між морем і землею» -- портів, портової влади, операторів терміналів і складів, експедиторів тощо. Ці види традиційно перебувають на стику -- тяжіючи все-таки до морського страхування.

Проілюструємо розмаїтість видів морського страхування таким прикладом. Уявімо собі, що певне судно заходить із вантажем в український порт. Які особи зацікавлені укласти договори щодо ризиків, пов'язаних із таким перевезенням?

1. Вантажоодержувач чи відправник вантажу -- залежно від умов перевезення -- укладає договір страхування вантажів.

2. Судновласник має застрахувати:

· свою відповідальність за можливе незбереження вантажу;

· свою ж відповідальність у разі, коли шкоди було завдано третім особам;

· каско самого судна;

· ризик утрати фрахту.

3. Судновий менеджер (якщо судно є об'єктом справжнього менеджменту) страхує свою відповідальність -- за неправильне використання судна.

4. Фрахтовий брокер укладає договір страхування від професійних помилок.

5. Фрахтувальник, поліс якого покриває відповідальність перед третіми особами, у тому числі й перед власником судна за його ушкодження чи загибель, також має застрахуватися.

6. Субфрахтівник, якщо такий є, також страхує свою відповідальність

7. Стивідорі компанії чи оператори терміналів страхують свою відповідальність за загибель чи ушкодження вантажів.

8. Портова влада покриває свою відповідальність перед третіми особами -- особливо з огляду на те, що вони відповідають за навігаційну безпеку в акваторії порту.

9. Лоцмани, якщо вони є окремими від портової влади компаніями, страхують свої професійні помилки.

10. Суднові агенти страхуються від професійних помилок.

11. Страхові брокери (один із яких -- автор цих рядків) також зобов'язані мати поліс, що покриває їхні професійні помилки.

І перелік цей далеко не повний.

Практично в кожного учасника транспортного ланцюжка може бути свій договір страхування.

Страхування каско суден (СКС) -- вид морського страхування, що забезпечує захист судновласників та інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден (далі -- судновласників), від ризиків заподіяння збитку через загибель * належних їм суден.

Види збитків. Незалежно від розбіжностей у національних умовах страхування каско, про які йтиметься далі, усі страхові ринки надають покриття від небезпек, які можна поділити на три групи:

· безпосередньо пов'язані з фізичною загибеллю, ушкодженням чи ламанням корпусу, машин або устаткування судна;

· пов'язані з виникненням відповідальності перед третіми особами;

· витрати судновласника.

Фізична загибель, ушкодження, ламання

У цій групі розрізняють:

· повну загибель -- фактичну (руйнування, затоплення, зникнення судна безвісти) чи конструктивну (судно не зруйноване в цілому, але його відновлення чи рятування економічно недоцільне, як, скажімо, тоді, коли воно лежить на кораловому рифі й вартість операцій з його зняття перевищить відповідну страхову суму);

· ушкодження корпусу чи гвинтово-кермової групи;

· поломки машин і устаткування судна.

Страхова компанія відшкодовує відповідні збитки страхувальника, що б там не було: вартість загиблого судна чи витрати з ремонту його корпуса, машин і устаткування. Витрати з ремонту становлять перелік, який хоча й жодними умовами страхування не передбачено подавати докладно, добре відомий із практики претензійної роботи. Сюди належать, наприклад, вартість металу чи запасних частин, витрати з переходу судна до місця ремонту, заходу в порт, установлення й виходу з доку, використані під час переходу до місця ремонту та у процесі випробувань пальне й мастильні матеріали, зарплата екіпажу за період переходу до місця ремонту, витрати на доставляння запасних частин, у тому числі літаком, і багато інших позицій.

Відповідальність перед третіми особами

Із середини ХІХ століття на судновласника стали покладати зобов'язання відшкодовувати збитки іншого судновласника, якщо судно першого визнавалося винним у зіткненні суден. Договір СКС із самого початку став відшкодовувати тільки платежі, що стосуються постраждалого судна та його ремонту, а не загиблих на ньому людей чи вантажів. При цьому вважалося, що в будь-якому зіткненні є частка провини застрахованого судновласника, а тому за умовами страхування каско відшкодовувалося тільки 3/4 його витрат. Поступово страхування решти 1/4 почали здійснювати страховики відповідальності.

Ё За деякими національними умовами СКС (насамперед, за німецькими й норвезькими) можна застрахувати платежі власникам ушкоджених судном берегових чи плавучих споруд -- причалів, кранів, складів.

Ё На підставі різного роду спеціальних умов можна застрахувати низку ризиків відповідальності перед третіми особами. Такі ризики покриваються, як правило, полісом страхування відповідальності судновласника (зокрема, за англійськими Застереженнями про страхування рибальських суден, Застереженнями про страхування портових ризиків, Застереженнями про страхування яхт -- відповідальності за загибель чи травми третіх осіб).

Ё Витрати судновласника

Ё Один із найспецифічніших видів витрат стосується загальної аварії. Коли якась небезпека загрожує водночас і судну, і вантажу, який воно перевозить, судновласник може вдатися до витратних заходів, щоб урятувати свою справу (морські переве зення): зайти в порт-притулок, перевантажити вантаж, аби зняти судно з мілини, оплатити послуги рятувальників. Такі доцільні витрати відносяться на загальну аварію й розподіляються між судновласником і власниками вантажу. Частка, що припадає на судновласника, відшкодовується за договором страхування каско.

Основне джерело права у світовій загально аварійній практиці не кодифіковане. Це загальноприйнятий звід правил -- так звані Йорк-Антверпенські правила. Перша частина правила А в редакції 1994 року читається так:

«Загальноаварійні дії відбуваються тоді і тільки тоді, коли надзвичайні витрати чи пожертвування свідомо й доцільно спрямовуються на те, щоб захистити від небезпеки майно, задіяне у спільній морській справі (перевезенні, плаванні)»;

Ё Рятування. Із глибини віків іде практика виплати рятувальникові винагороди, порівнянної (залежної від вартості) з вартістю врятованого майна. Витрати з рятування судна з вантажем на борту належать до загально аварійних. Важливо, що умови договору рятування мають попередньо узгоджуватися зі страховиком.

Ё Витрати, які мають на меті запобігти збитку чи зменшити його розмір (Sue and Labour expenses) -- витрати, спрямовані на збереження (але не на рятування) судна, а також звичні й для інших видів морського страхування витрати з найму сюрвеєрів, адвокатів, експертів.

Обсяг покриття. З ініціативи як судновласника, так і страховика за договором страхування може пропонуватися різне за обсягом покриття. Спектр можливих умов -- від страхування лише повної (і навіть, як це практикується на німецькому ринку), тільки фактичної повної загибелі, до страхування повного обсягу ризиків (у Великобританії -- згідно із Застереженнями 280 і 284, про які йтиметься далі, у Східній Європі -- на умовах «із відповідальністю за загибель і ушкодження»).

Проміжні варіанти різняться тим, що містять ризики загальної аварії, рятування та відповідальності стосовно зіткнень. Наприклад, сюди належать британське Застереження 284 про страхування повної загибелі, загальної аварії, 3/4 відповідальності стосовно зіткнень, рятування та витрат. Щодо більшості зазначених варіантів як на західному, так і на східноєвропейському ринку існують стандартні умови страхування.

Умови та правила страхування. Обсяг покриття, що надається за договором СКС, докладно визначається відповідними умовами страхування. Єдиних для всього світу умов не існує. Найпоширенішими є британські умови -- так звані Застереження Інституту лондонських страховиків (ІЛС) -- об'єднання морських страховиків, яке, щоправда, з 1999 року під цією назвою вже не існує * .

Інші національні умови (за ступенем поширеності):

· німецькі -- Загальні умови морського страхування (ADS -- Allgemeine Deutsche See-Versicherungs-Bedingungen) та умови страхування каско (DTV Hull Clauses) 1978 року зі змінами 1984 року;

· норвезькі -- Норвезький план морського страхування (Norwegian Marine Insurance Plan) 1996 року;

· американські -- American Institute Hull Clauses 2/6/77, що їх у Лондоні скорочено називають AHF (American Hull Form);

· французькі -- проформа полісу зі страхування каско від 1 листопада 1983 року зі змінами 1984 і 1992 років.

У Східній Європі велика частина умов базується на Правилах страхування суден Індержстраху в редакції 1986 року, які було розроблено з урахуванням досвіду СКС на провідних страхових ринках світу.

Застраховані ризики (небезпеки). Британський і континентальний підходи до страхування каско різняться тим, що згідно з другим страхувальникові, аби він одержав відшкодування, досить поставити страховика перед фактом збитку, тоді як у британській практиці страхувальник має довести, унаслідок дії якого із застрахованих ризиків стався збиток.

Отже, за британською системою доведення причини збитку -- обов'язок страхувальника, а за континентальною, у тому числі й східноєвропейською, системою страховик зобов'язаний довести, що збиток стався з однієї з виключених причин.

Стандартні британські умови страхування розрізняють дві групи причин страхових випадків:

· не пов'язані з «людським фактором»;

· пов'язані з ним.

Наведемо класифікацію причин у редакції британського Застереження 280 від 1 листопада 1995 року.

1. Ризики, що не залежать від волі судновласника:

· різні навігаційні небезпеки, включаючи затоплення судна, зіткнення, посадку на мілину;

· вибух, пожежа;

· крадіжка із застосуванням сили;

· піратський напад;

· навмисне викидання майна за борт;

· зіткнення чи зачіпання сухопутних транспортних засобів, доків або портового устаткування;

· землетрус, виверження вулкану, удар блискавки;

· подія під час навантажувально-розвантажувальних робіт чи у процесі бункерування.

2. Збитки, яким міг би запобігти судновласник:

· вибух котлів, ламання валів, прихований дефект устаткування чи корпусу -- недбалість капітана, офіцерів команди чи ремонтників-фрахтувальників;

· шахрайство з боку офіцерів команди;

· ушкодження від літальних апаратів та предметів, які впали з них;

· особливий ризик -- знищення за наказом влади судна, яке стало потенційним джерелом забруднення навколишнього середовища.

Якщо страхувальник зможе довести, що причиною збитку була одна з тих, які перелічено в п. 1, подальший розгляд практично відпадає. А коли йдеться про одну із причин п. 2, збитки судновласника буде відшкодовано лише в тому разі, якщо вдасться довести, що збитки сталися не через «брак належної дбайливості», тобто через недогляд або недбалість із боку страхувальника, судновласника, менеджера, суперінтендантів чи керівних працівників берегового персоналу судновласницької компанії.

Візьмемо, наприклад, витрати, спричинені ламанням на судні головного двигуна. Страховик, котрий спирається на британські умови страхування, може організувати сюрвей , у результаті якого з'ясується, скажімо, що двигун зламався через те, що було застосовано непридатну марку машинного масла. Страхувальник-судновласник причиною збитку оголосить недбалість офіцерів судна, зокрема старшого механіка. Страховик проведе розслідування обставин випадку. І коли з'ясується, що технічний директор судновласницької фірми, знаючи про відсутність на борту потрібної марки мастил, усе ж відправив судно в рейс -- такий збиток страховики не відшкодовуватимуть, оскільки він став результатом недбалості самого судновласника.

Страхування відповідальності судновласників і організація взаємного страхування

Страхування відповідальності судновласників (СВСВ) -- вид страхування відповідальності, що передбачає створення такої системи страхового захисту власників, менеджерів, операторів, а також інших осіб, пов'язаних з експлуатацією суден, яка діє у визначених договором страхування чи передбачених законодавством випадках і стосується зобов'язань судновласників перед третіми особами, включаючи команду судна.

У світовій практиці цей вид страхування відомий під назвою «Пі енд Ай» (Р & І = Protection and Indemnity), що традиційно перекладалася як «страхування захисту й відшкодування». Товариства взаємного страхування, котрі здійснюють цей вид операцій, іменуються «Клубами Пі енд Ай» (Р & І Cl u bs).

Ризики, що покриваються страхуванням. У світі існує близько 20 страхових товариств, які здійснюють СВСВ. У більшості з них умови страхування схожі за переліком ризиків чи страхових подій, які підпадають під дію договору страхування. Загалом існує близько 30 видів страхових подій, які можна поділити на кілька великих груп.

1. Життя і здоров'я. На судновласника можуть покладатися зобов'язання стосовно широкого кола осіб, у тому числі членів команди, пасажирів, лоцманів, вантажників і т. ін. Зобов'язання можуть виникати у зв'язку з такими подіями:

· смертю, травмами, захворюваннями (стосовно членів команди це нагадує звичайне групове страхування життя та від нещасливих випадків);

· необхідністю здійснення певних витрат -- на лікування, похорон, репатріацію, заміну померлого чи захворілого члена команди, зумовлених відхиленням від заданого маршруту з огляду на необхідність надати комусь із команди медичну допомогу тощо.

2. Майно третіх осіб. Найширший перелік видів майна, за загибель чи ушкодження якого може відповідати судновласник, охоплює:

· інші судна, ушкоджені з вини застрахованого судна -- ЗС -- через зіткнення, а також у разі відсутності безпосереднього контакту;