Правове регулювання статусу Національного Банку України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

з навчальної дисципліни: Банківське право України

на тему: «Правове регулювання статусу Національного Банку України»

Вступ

За визначенням Європейської директиви центральних банків головною метою діяльності центрального банку є підтримка цінової стабільності через втілення в життя послідовних заходів монетарної політики. Хоча в деяких законах про центральні банки ще вживаються положення “підтримка стабільності валюти” або “підтримка національної грошової одиниці”, на практиці більшість центральних банків ставлять за мету саме досягнення ціневої стабільності як більш правильного визначення довгострокової мети монетарної політики. Термін “цінова стабільність” використано в законах багатьох європейських держав, наприклад, Франції, Іспанії, Португалії тощо. Більш того, для виконання вимог Європейської директиви центральних банків усі країни Європи -- члени ЄС -- мають змінити (адаптувати) свої закони щодо визначення цілей та статусу незалежності своїх центральних банків. національний банк політика законодавчий

Закон України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. цілком відповідає вимогам європейського законодавства, закріпивши основні функції (завдання) центрального банку -- забезпечення стабільності національної валюти шляхом регулювання емісійної, монетарної, кредитної та розрахункової діяльності банківської системи.

Національний банк є особливим центральним органом державного управління, основним завданням (функцією) якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Виконуючи своє основне завдання, Національний банк сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, і цінової стабільності. Національний банк України - найважливіша ланка всієї банківської системи держави. На відміну від багатьох інших відомств, які постали на ґрунті колишніх республіканських чи союзних, НБУ являє собою принципово нову структуру.

Головне призначення центрального банку - це управління грошовим оборотом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий оборот через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей. Своє призначення він реалізує завдяки тому, що відіграє в економічній системі особливу роль, а саме роль: емісійного банку.

Головною метою цієї курсової роботи є дослідження правового статусу Національного банку України (далі НБУ).

Об'єктом дослідження є НБУ. Предметом - правовий статус НБУ в Україні.

У процесі дослідження використано методи аналізу і синтезу, статистичних порівнянь, групування (при опрацюванні зарубіжного досвіду організації банківського нагляду та запобігання використанню банків у відмиванні «брудних» грошей), динамічних рядів (при дослідженні формування статутних капіталів банків, виконання банками України економічних нормативів, процесу реорганізації вітчизняних банків).

Інформаційною базою дослідження є закони, прийняті Верховною Радою України, постанови і декрети Кабінету Міністрів, укази Президента, які регламентують діяльність банківської системи, нормативні документи і статистичні матеріали Національного банку України, методичні матеріали міжнародних організацій.

1. Правовий статус Національного Банку України

1.1 Організаційно-правові основи функціонування Національного банку України

Національний банк України (НБУ) виступає першорівневим елементом банківської системи, регулює її діяльність у межах законодавчо наданих йому прав та повноважень, несе відповідальність перед суспільством за функціонування банківської системи загалом.

НБУ утворений на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно з Постановою Верховної Ради Української РСР "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про банки і банківську діяльність" від 23 березня 1991 р.

НБУ е державною власністю України і виступає виразником інтересів та завдань держави в сфері регулювання економіки; його правовий статус, функції, повноваження і принципи організації діяльності визначаються Конституцією України, Законом України "Про Національний банк України" (від 20 травня 1999 р.) та іншими законодавчими актами.

Національний банк України має статутний капітал, що формується за рахунок державних коштів. Розмір статутного капіталу становить 10 млн грн.

Порядок формування статутного капіталу центрального банку не є однаковим у всіх країнах. Статутний капітал банку може належати державі (Франція, Німеччина). Держава може володіти тільки частиною капіталу, а інша частина може перебувати у власності акціонерів (Австрія, Швейцарія, Японія). І нарешті, весь капітал банку може бути власністю приватних акціонерів (СІЛА, Італія). Порядок (джерела) формування статутного капіталу центрального банку не має принципового значення для його функціонування, оскільки цільова спрямованість діяльності центральних банків визначається не інтересами акціонерів, а державними інтересами, тобто інтересами всього суспільства.

Головний банк країни -- НБУ -- є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом державної власності й перебуває у його повному господарському веденні. У той же час НБУ виступає як самостійний економічний суб'єкт, що має здійснювати свої витрати за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису (додатки 2 і 3), а в окремих випадках -- за рахунок державного бюджету України. Економічна самостійність банку посилюється також тим, що він не несе відповідальності за зобов'язаннями органів державної влади, які, своєю чергою, теж не відповідають за зобов'язаннями НБУ.

Водночас, незалежність центрального банку не може бути абсолютною, адже монетарна політика, яку визначає центральний банк, є складовою загальної економічної політики держави. У своєму впливі на реальну економіку вона взаємодіє з фіскальною, ціновою, інвестиційною та структурною політиками. Як провідник монетарної політики центральний банк повинен враховувати загальноекономічні цілі та узгоджувати свої дії з урядом й іншими державними установами, що формують загальноекономічну політику держави.

Головне призначення НБУ як центрального банку -- це управління грошовим обігом з метою забезпечення стабільного не інфляційного розвитку економіки. Центральний банк впливає на грошовий обіг через зміну пропозиції грошей і зміну ціни грошей.

НБУ бере безпосередню участь у формуванні пропозиції грошей, причому як у формуванні її готівкового компоненту, так і безготівкового (депозитного). Він здійснює емісію готівки для того, щоб забезпечити нею банки в обмін на їхні резерви, розміщені в центральному банку. Банки постачають готівку своїм клієнтам (вкладникам) в обмін на їх депозити, залишаючи у своїх касах незначну суму готівки як резерв. Готівка, що емітована центральним банком, випущена в обіг комерційними банками і циркулює у поза банківській сфері, є важливим компонентом пропозиції грошей.

Ще важливішим компонентом пропозиції грошей, ураховуючи його розміри, є гроші суб'єктів економіки, розміщені в банках на депозитних рахунках, тобто безготівковий компонент. У формуванні цих грошей центральний банк також відіграє визначальну роль. Він забезпечує банківську систему додатковими резервами, надаючи банкам позички та купуючи у них цінні папери на відкритому ринку.

Таким чином, НБУ як особливий орган банківської системи створює так звані гроші підвищеної ефективності -- готівку в обігу і резерви банків, що слугують грошовою базою для зростання пропозиції грошей.

НБУ має, як правило, монопольне право здійснювати емісію готівки. Проте маса готівки, необхідна для обігу, визначається головним чином поведінкою суб'єктів економіки (фізичних і юридичних осіб), котрі вирішують, в якій пропорції вони триматимуть гроші готівкою і на депозитних рахунках у банках. Основні чинники, що впливають на це рішення:

-- довіра до банківської системи, тобто рівень ризику, пов'язаний із розміщенням коштів у банках (ймовірність банківської паніки);

-- сподіваний дохід від розміщення коштів у банках, який визначається рівнем депозитної процентної ставки банків;

-- масштаби тіньової економіки, підґрунтям якої е спроба уникнути контролю за законністю бізнесу, а також спроба уникнути сплати податків;

-- рівень доходів суб'єктів економіки. НБУ, регулюючи пропозицію грошей, впливає на ціну грошей, тобто на рівень процентних ставок.

НБУ має особливий правовий статус, зумовлений тим, що він поєднує у собі окремі риси банківської установи і державного органу управління. Він здійснює банківські операції, що приносять дохід (кредитування комерційних банків, операції з цінними паперами на відкритому ринку, операції з іноземною валютою тощо), але метою проведення цих операцій не є отримання прибутку. Центральний банк використовує ці операції як інструменти управління грошовим ринком (як інструменти монетарної політики), керуючись лише державними інтересами та чинним законодавством.

Правовий статус НБУ можна охарактеризувати таким чином: це державний орган управління з покладеними на нього особливими функціями у сфері грошово-кредитних відносин і банківської діяльності.

Для реалізації цих функцій НБУ наділяється відповідними державно-владними і цивільно-правовими повноваженнями:

-- він є самостійною юридичною особою;

-- його майно відокремлено від майна держави;

-- НБУ може ним розпоряджатись як власник;

-- він не є комерційною організацією.

Організаційний статус НБУ пов'язаний із вирішенням низки важливих питань, що стосуються його діяльності, а саме:

-- визначення на законодавчому рівні завдань і функцій центрального банку;

-- формування статутного капіталу банку першого рівня;

-- визначення взаємовідносин банку з органами державної влади;

-- порядку призначення і звільнення вищого керівного складу центрального банку.

Філії (територіальні управління) НБУ не мають статусу юридичної особи і не можуть видавати нормативні акти, діють від його імені в межах отриманих від нього повноважень. Завдання і функції філій НБУ визначаються Положенням, яке затверджує Правління НБУ Закон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. - метод. пособие. - К.: МАУП,1997. - 224 с. - с.200-214.

.

1.2 Головні функції Національного Банку України

Функції, які здійснюються всіма без винятку центральними банками, поділяють на регулюючі, контрольні й обслуговуючі. До регулюючих функцій відносять:

- управління сукупним грошовим обігом;

- регулювання грошово-кредитної сфери;регулювання попиту та пропозиції на кредит.

Контрольні функції включають: здійснення контролю за функціонуванням кредитно-банківської системи; проведення валютного контролю.

Обслуговуючі функції полягають: в організації платіжно-розрахункових відносин комерційних банків; у кредитуванні банківських установ і уряду; у виконанні центральним банком ролі фінансового агента уряду.

Зміст діяльності Національного банку України розкривається через систему його функцій, в основних напрямах функціонування. Для виконання завдань, покладених на цей особливий центральний орган державного управління Законом України “Про Національний банк України” (статті 6 і 7), передбачено такі функції.

Національний банк України проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн, випускає гроші в обіг, а також випускає національні грошові знаки.

Насамперед, ст. 99 Конституції України та ст. 6 Закону України “Про Національний банк України” визначають, що основною функцією Національного банку є створення таких грошово-кредитних механізмів, які спроможні забезпечити стабільність національної грошової одиниці (гривні) з метою цінової стабільності, стримування інфляції, платоспроможності, що створює передумови для економічного зростання в країні. Стабільність грошової одинці, як відомо, пов'язана зі стабільністю споживчих цін і курсовою політикою держави. На виконання своєї основної функції НБУ сприяє забезпеченню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, цінової стабільності, тобто утриманню системи цін на певному рівні підтриманням стабільного курсу грошової одиниці України. Основною метою цінової стабільності і є забезпечення купівельної спроможності національної грошової одиниці, яка досягається завдяки підтриманню низького рівня інфляції Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз.- К.: Ін Юре, 2000.- 248 c..

Національний банк виконує такі функції:

1. відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

2. монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

3. виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4. встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

5. організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

6. визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

7. визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

8. здійснює банківське регулювання та нагляд;

9. веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

10. веде офіційний реєстр ідентифікаційних номерів емітентів платіжних карток внутрішньодержавних платіжних систем;

11. здійснює сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

12. складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування;

13. представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

14. здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій;

15. забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

16. аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

17. організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот і монет та інших цінностей;

18. реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

19. бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України;

20. визначає особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснює мобілізаційну підготовку системи Національного банку;

21. здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які е обов'язковими для органів державної влади і місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.

Нормативно-правові акти Національного банку (інструкції, положення, правила) видаються і затверджуються у формі постанов Правління НБУ. Вони не можуть суперечити законам та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.

Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набувають чинності відповідно до законодавства України.

При здійсненні НБУ функцій щодо здійснення єдиної державної грошово-кредитної політики передбачається, що основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загально-державної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного і соціального розвитку України на відповідний період, що охоплюють прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

1.3 Принципи за якими здійснює банківський нагляд Центральний Банк України

Основні принципи ефективного банківського нагляду, розроблені Базельським комітетом з питань банківського нагляду, включають в себе 25 пунктів, необхідних для того, щоб система нагляду була ефективною Заруба Ю. Принципи і завдання інформаційної політики Національного банку України // Вісник Національного банку України.- 2007.- № 8.-C. 42-43..

Принцип 1. Цілі, незалежність, повноваження, прозорість та співробітництво. Ефективна система банківського нагляду повинна мати чітко визначені обов`язки і цілі для кожного органу, задіяного у нагляді за діяльністю банків

Принцип 2. Дозволені види діяльності. Дозволені види діяльності установ, які підлягають ліцензуванню і нагляду як банки, мають бути чітко визначені, а вживання слова «банк» у назвах має контролюватися якомога ширше.

Принцип 3. Критерії ліцензування. Орган, що здійснює ліцензування, повинен мати повноваження встановлювати критерії і відхиляти заяви від установ, які не відповідають встановленим стандартам.

Принцип 4. Передача часток істотної участі. Орган нагляду має повноваження розглядати і відхиляти будь-які пропозиції щодо передачі іншим сторонам часток істотної участі або контрольних пакетів акцій в існуючих банках, які знаходяться в прямому або опосередкованому володінні.

Принцип 5. Основні придбання. Орган нагляду повинен мати повноваження перевіряти за встановленими критеріями основні придбання чи вкладення банку, у тому числі організацію транскордонних операцій, підтверджуючи, що корпоративні організації чи структури не наражають банки на небажані ризики або не перешкоджають ефективному нагляду.

Принцип 6. Достатність капіталу. Органи нагляду повинні встановлювати для банків розумні і відповідні мінімальні вимоги щодо достатності капіталу, що відображають ризики, на які наражається банк, і визначати складові капіталу, зважаючи на його здатність покривати збитки.

Принцип 7. Процес управління ризиками. Органи нагляду повинні пересвідчитися в наявності у банків та банківських груп процедур для всебічного управління ризиками для визначення, оцінки, моніторингу і контролю або зменшення усіх суттєвих ризиків, а також для оцінки їх загальної достатності капіталу по відношенню до профілю ризиків.

Принцип 8. Кредитний ризик. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що у банках існує процес управління кредитним ризиком, який враховує профіль ризиків установи, а також є пруденційні принципи і процедури для визначення, оцінки, моніторингу і контролю кредитного ризику.

Принцип 9. Проблемні активи і резерви для відшкодування можливих втрат. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що банки встановлюють і дотримуються адекватних принципів і процесів управління проблемними активами та оцінки достатності резервів для відшкодування можливих втрат.

Принцип 10. Обмеження на великі сумарні обсяги наданих кредитів (максимальний розмір ризику). Органи нагляду повинні пересвідчитися у тому, що банки мають політику та процедури, які дають можливість керівництву визначати і керувати концентраціями у портфелі.

Принцип 11. Кредитування споріднених осіб. З метою запобігання зловживанням при кредитуванні споріднених осіб та вирішення питання конфлікту інтересів органи нагляду повинні встановити вимоги, щоб банки кредитували споріднені компанії і фізичних осіб з дотриманням принципу «на відстані витягнутої руки»; щоб здійснювався ефективний моніторинг такого кредитування; щоб вживалися належні заходи для контролю і зменшення ризиків; та списання таких кредитів відбувалося згідно із стандартними принципами і процесами.

Принцип 12. Ризик країни та ризик переказу. Органи нагляду повинні пересвідчитися, що банки мають відповідні принципи та процеси для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю ризику країни та ризику переказу при здійсненні міжнародної діяльності з кредитування та інвестування, а також для підтримання адекватних резервів для відшкодування втрат за такими ризиками.

Принцип 13. Ринковий ризик. Органи нагляду мають бути переконані у тому, що у банках існують принципи і процедури для ретельного визначення, оцінки, моніторингу і контролю ринкових ризиків.

Принцип 14. Ризик ліквідності. Органи нагляду повинні бути переконані в наявності у банків стратегії управління ліквідністю, яка враховує профіль ризиків установи, наряду з пруденційними принципами й процесами для визначення, вимірювання, моніторингу та контролю ризику ліквідності, а також для управління ліквідністю на щоденній основі.

Принцип 15. Операційний ризик. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків принципів і процедур управління ризиками для визначення, оцінювання, моніторингу і контролю або зменшення операційного ризику. Ці принципи і процедури мають відповідати розміру і ступеню складності діяльності банку.

Принцип 16. Процентний ризик у банківській книзі. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності у банків ефективних систем для визначення, оцінювання, моніторингу та контролю процентного ризику в банківській книзі, включаючи чітко визначену стратегію, яка затверджена Радою і впроваджується вищим керівництвом банку; вони мають відповідати розміру і складності діяльності банку.

Принцип 17. Внутрішній контроль і аудит. Органи нагляду мають пересвідчитися в наявності в банках систем внутрішнього контролю, що є адекватними їх розміру та складності діяльності. Вони повинні включати чіткі механізми делегування повноважень і відповідальності; відокремлення функцій, пов'язаних із прийняттям банком на себе зобов'язань, виплатою його коштів та обліком його активів і зобов'язань; вивірку цих процесів; захист активів банку та відповідні незалежні функції внутрішнього аудиту і перевірки відповідності встановленим вимогам для визначення дотримання цих процедур контролю.

Принцип 18. Фінансові зловживання. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що банки мають належні принципи та процедури, включаючи жорсткі правила «знай свого клієнта», які сприяють встановленню високих етичних та професійних стандартів у фінансовому секторі та запобігають навмисному чи ненавмисному використанню банку для здійснення злочинної діяльності.

Принцип 19. Підхід до наглядової діяльності. Система ефективного банківського нагляду вимагає від наглядових органів належного розуміння операцій, здійснюваних кожним окремим банком та групою банків, а також банківською системою в цілому, з концентрацією уваги на її безпеці, надійності та стабільності.

Принцип 20. Методи нагляду. Ефективна система банківського нагляду має складатись з певних форм виїзного та безвиїзного нагляду, а також передбачати регулярні контакти з керівництвом банків.

Принцип 21. Наглядова звітність. Органи нагляду повинні мати засоби збору, розгляду та аналізу статистичної та іншої звітності банків, що подається до органу нагляду, на неконсолідованій і консолідованій основі, а також засоби незалежної перевірки достовірності цієї інформації шляхом проведення виїзних перевірок або залучення зовнішніх експертів.

Принцип 22. Бухгалтерський облік та розкриття інформації. Органи нагляду повинні пересвідчитися в тому, що кожний банк належним чином здійснює бухгалтерський облік операцій відповідно до положень та практики ведення бухгалтерського обліку, що широко застосовується в світовій практиці, та оприлюднює на регулярній основі фінансову звітність, яка достовірно відображає його фінансовий стан та прибутковість.

Принцип 23. Повноваження органів нагляду щодо застосування виправних дій. Органи нагляду повинні мати у своєму розпорядженні адекватні наглядові заходи для застосування своєчасних виправних дій. Ці заходи передбачають можливість відкликати банківську ліцензію або надати рекомендації щодо її відкликання.

Принцип 24. Консолідований нагляд. Важливим елементом банківського нагляду є здатність органів нагляду здійснювати нагляд за банківською групою на консолідованій основі, проводячи адекватний моніторинг і там, де це потрібно, застосовуючи відповідні пруденційні норми щодо усіх аспектів діяльності, що здійснюється групою у міжнародному масштабі.

Принцип 25. Відносини між наглядовими органами країни походження та країни перебування. Консолідований нагляд з урахуванням закордонної діяльності потребує співпраці та обміну інформацією між органами нагляду країни походження та різними іншими органами нагляду, що залучені до цього, головним чином з органами банківського нагляду країни перебування.

Основні принципи є нейтральними в плані різних підходів до питань нагляду, доки не досягнуті першочергові цілі.

1.4 Керівні органи Національного Банку України

Відповідно до статті 8 Закону України “Про Національний банк України” керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України Закон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. - метод. пособие. - К.: МАУП,1997. - 224 с. - с.200-214. .

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою.

Членом Ради Національного банку може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів і при цьому має досвід постійної роботи в органах законодавчої влади, або на керівних посадах центральної виконавчої влади, або банківській установі, чи наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) Національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Кримській автономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком - Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці Закон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. - метод. пособие. - К.: МАУП,1997. - 224 с. - с.200-214.

Рада НБУ складається із 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім - Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить: розроблення основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням; розроблення рекомендацій правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання; затвердження кошторису доходів і витрат банку; затвердження бухгалтерського балансу банку; право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

Правління НБУ - це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ Солтис Я. Сучасний стан і основні чинники стабільності банківської системи України // Економічний часопис. - 2001. - №3. - С. 10-11.

Порядку реалізації Радою Національного банку України права відкладального вето присвячена окрема стаття Закону України “Про Національний банк України -- стаття 13. Згідно з цією статтею рішення Ради Національного банку України щодо Основних засад грошово-кредитної політики та з питань, визначених пунктами 4--8, 11 статті 9 цього Закону, є обов'язковими для виконання Правлінням Національного банку. Рекомендації Ради Національного банку розглядаються Правлінням Національного банку протягом п'яти робочих днів. За результатами такого розгляду Правління Національного банку зобов'язане надіслати Раді Національного банку вмотивовану відповідь. У разі, коли Рада Національного банку застосовує відкладальне вето щодо рішень Правління, таке рішення набирає чинності лише при його підтвердженні двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку не пізніше п'ятиденного строку від дня застосування вето. Якщо рішення своєчасно не підтверджується двома третинами від загальної кількості членів Правління Національного банку, воно вважається таким, що не набрало чинності. У разі, коли рішення Правління Національного банку набрало чинності до моменту застосування відкладального вето щодо нього, його дія зупиняється на період розгляду Правлінням Національного банку відкладального вето. Рішення Ради Національного банку підлягають оприлюдненню, крім випадків, коли такі рішення становлять державну, банківську або службову таємницю відповідно до закону. Членам Ради Національного банку забороняється розголошувати державну, банківську або службову таємницю, яка стала їм відома у зв'язку із здійсненням ними їх повноважень відповідно до Регламенту.

Всі структурні підрозділи НБУ та установи системи об'єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах уряду, нормативних актах НБУ.

Призначення посадових осіб в системі НБУ та їх підпорядкованість здійснюється тільки по вертикалі. Так, начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно із наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ. Структури нижчого рівня та підрозділи системи НБУ підпорядковуються вищестоящим органам НБУ, не маючи ніяких горизонтальних зв'язків підпорядкування місцевим органам влади й управління.

2. Роль НБУ у проведенні грошово - кредитної політики та банківського нагляду

2.1 Проведення НБУ грошово - кредитної політики

Грошово-кредитна політика - це сукупність заходів, що реалізуються державою і спрямовані на регулювання грошово-кредитних відносин. Держава встановлює загальні умови для реалізації цих відносин, формуючи законодавчу базу, визначаючи загальну організацію функціонування кредитних структур і законодавчі основи здійснення грошової емісії та емісії цінних паперів. Розроблена на цій основі грошово-кредитна політика з боку її практичної реалізації забезпечується центральним банком країни, який, виконуючи розроблену і затверджену політику у сфері розвитку кредитно-грошових відносин, у той же час є досить незалежним у своїх діях Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика.- К.: Знання України, 2006.- 332 c..

Для регулювання стану грошово-кредитного ринку Національним банком України використовуються наступні інструменти грошової політики:

1. облікова ставка Національного банку, як базова ціна національної валюти, та заходи по регулюванню рівня процентних ставок банківської системи;

2. обов'язкове резервування залучених коштів комерційних банків;

3. операції по підтриманню ліквідності комерційних банків через кредитні аукціони, ломбардне кредитування та операції РЕПО;

4. запровадження в обіг державних цінних паперів та операцій з ними на грошово-кредитному ринку;

5. операції на валютному ринку по підтриманню курсу національної валюти Міщенко В.І., Стельмах В.С. Роль Національного банку України в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2004.- C.130-137..

На сьогодні можна сказати, що Національний банк України володіє всіма методами та інструментами по забезпеченню регулювання грошово-кредитного ринку.

Значне місце в державному регулюванні грошового обігу належить центральному банку в силу його ключового положення в національній системі кредитно-грошових відносин Журавка Ф.О. Валютно-курсова політика НБУ як фактор цінового впливу на конкурентоспроможність українських підприємств // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.18.- Суми: УАБС НБУ,2006.- C.73-81.. Його можливості контролю за приростом грошової маси дуже великі: непрямий вплив на грошову базу (суму готових грошей, залишки на резервних рахунках комерційних банків в центральному банку) через надання своїх ресурсів, зміну норми проценту, проведення операцій на відкритому ринку, рефінансування, зміна рівня банківської ліквідності - безпосередній шлях до досягнення бажаних результатів.

Покладену на нього функцію контролю за грошовим обігом центральний банк може здійснювати в декількох формах.

По-перше йому підпорядкована грошова емісія. Для ефективного виконання центральним банком своїх задач необхідно виключити можливість будь-якого тиску з боку уряду чи інших державних структур для здійснення своєї політики або ведення інших операцій, так як подібне втручання може викликати безконтрольне збільшення ліквідності банківської системи. Дана обставина викликає законодавчого регулювання банківської системи.

По-друге, центральний банк здійснює непрямий контроль над грошовою масою через вплив на процентну ставку - норму мінімальних обов'язкових резервів на рахунках в центральному банку для комерційних банків, який здійснюється законодавчо, з диференціацією за видами депозитів і кредитних інститутів.

В цілому можна сказати, що вплив центрального банку на ринок грошового обігу в країні значний, але не має вирішального значення. При проведенні грошово-кредитної політики по усуненню інфляції в масштабі цілої держави, слід відзначити, що грошові відносини не відірвані від інших сфер економічного і соціального життя країни. Активні дії, що проводяться виключно в рамках можливостей центрального банку, без інших комплексних заходів можуть не мати потрібної дії, і навіть викликати зворотній ефект. Обмеження емісії, підвищення мінімальних обов'язкових резервів і зменшення попиту на кредити, особливо в умовах олігополістичної структури ринку, може призвести до скорочення інвестицій і об'ємів виробництва Ветрова І. Національний банк України: питання незалежності і управління золотовалютними резервами // Юридична Україна.- 2007.- № 8.-C. 30-35.

Уповноваженим банкам було надано дозвіл приймати заявки клієнтів на купівлю іноземної валюти для здійснення про ліцензованих Нацбанком валютних операцій, пов'язаних із рухом капіталу.

Одним із головним індикаторів ефективності проведення валютної політики є курс національної грошової одиниці. Здійснення подальшої лібералізації валютного ринку України та зняття валютних обмежень, зокрема, на операції, пов'язані з рухом капіталу, доступом нерезидентів на валютний ринок України тощо, потребує посилення контролю за суворим дотриманням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності валютного законодавства України, заходів, передбачених в Указах Президента України, Кабінету Міністрів України та Національного банку щодо децентралізації і лібералізації валютного ринку.

2.2 Нагляд за діяльністю комерційних банків

Основним індикатором економічного розвитку країни є стан банківської системи. У державі, яка переживає загальну фінансову кризу, насамперед комерційні банки потрапляють у скрутне фінансове становище. Отже основною функцією Національного банку України є підтримання стабільності національної валюти, на що і спрямована його діяльність.

Національний банк як центральний банк держави постійно здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків. Для сприяння підвищення рівня їхньої ліквідності та надійності Національний банк України не раз підвищував вимоги щодо збільшення статутного фонду комерційних банків. З метою прискорення залучення в обіг коштів, куплених на цільових кредитних аукціонах Національного банку, в 1995 році тимчасово використовувалась 100% норма резервування на тимчасово вільні кошти придбані на цих аукціонах. Це стимулювало комерційні банки швидше пускати в обіг придбані кошти з метою фінансування пріоритетних народногосподарських об'єктів. З кінця 1995р. почалася практика обов'язкового резервування валютних депозитів Щербакова О. Валютна політика Національного банку України // Вісник Національного банку України.- 2007.- № 6.- C. 6-9.. В умовах, що склалися, це є важливим фактором стабілізації як валютного, так і всього грошового ринку.

Надання кредитів комерційним банкам для підтримання їх поточної ліквідності до 1994 року відбувалось переважно опосередковано через надання за рішенням законодавчих та виконавчих органів централізованих цільових кредитів безпосередньо клієнтам (підприємствам та організаціям). Із запровадженням кредитних аукціонів в 1994 році ліквідність потрапляла в комерційні банки і надалі в народне господарство на здоровій основі, та з повною відмовою в 1995р. від надання Національним банком України кредитів суб'єктам господарювання. Національний банк України припинив також виділення ресурсів комерційним банкам для кредитування на пільгових умовах, тобто під пільгову процентну ставку.

В цих умовах кредитна підтримка підприємств почала здійснюватись через поширення практики проведення цільових кредитних аукціонів по продажу кредитів комерційним банкам для кредитування підприємств, що потребують державної кредитної підтримки.

Однією з головних змін у застосуванні інструментів кредитування Національного банку в 1996 році, яка має довготермінові наслідки, є поширення використання таких нових для України, але широко застосовуваних у світі інструментів як ломбардне кредитування комерційних банків під заставу державних цінних паперів та угод РЕПО. Можливість запровадження цих інструментів виникла лише в умовах створення і розвитку ринку державних цінних паперів.

Центральний банк як головний орган державного регулювання економіки в межах своїх повноважень здійснює комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей монетарної політики, що, як правило, однакові в переважній більшості країн. Оскільки центральний банк не обслуговує безпосередньо суб'єктів господарювання, можливості його впливу на економічні процеси та грошовий обіг значною мірою зумовлюються взаємодією з комерційними банками, депозитно-позичкові операції яких є головним джерелом емісії і визначають обсяг та структуру грошової маси. Тому механізм реалізації грошово-кредитної політики центрального банку передбачає насамперед вплив на кредитну діяльність комерційних банків. Усі методи такого впливу поділяються на загальні й селективні (вибіркові).

3. Взаємовідносини НБУ з органами законодавчої та виконавчої влади

Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків. Утримування нагляду визначається повноваженнями, установленими Законом України “Про банки й банківську діяльність”.

Система нагляду спрямована на скорочення зовнішніх і внутрішніх банківських ризиків.

До зовнішніх ризиків ставляться:

- ризик ліквідності (нездатність банку забезпечити безперебійну оплату своїх зобов'язань перед клієнтами)

- валютний ризик (збитки від несприятливої зміни валютного курсу в умовах відкритої валютної позиції)

- ризик дисконтної ставки (збитки від змін процентної ставки, установлюваної по кредитах НБУ, в умовах фіксованої процентної ставки по наданих кредитах)

- ризик по цінних паперах (збитки від зміни курсу цінних паперів, що перебувають у портфелі банку).

До внутрішніх ризиків віднесені комерційні, пов'язані з людським фактором ризики (кваліфікація персоналу, виконавська дисципліна, якість аудиторської служби), а також операційно-технічні ризики, що відображають ступінь працездатності систем, що забезпечують внутрішню роботу банку: системи безпеки, бухгалтерського обліку, матеріально-технічних коштів, засобів зв'язку.

На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, аудиторських перевірок, інспекції діяльності комерційного банку співробітниками НБУ.

Функцію нагляду здійснює Керування по банківському нагляді НБУ . Операції по нагляду виконують регіональні керування НБУ відповідно до доведеної їм програмою, окремими завданнями Керування по банківському нагляді.

Комерційні банки зобов'язані щомісяця представляти НБУ наступну звітну інформацію:

- баланс із додатком розрахунку економічних нормативів;

- звіт про кредитний портфель;

- звіт про портфель цінних паперів;

- звіт про валюту й валютну позицію;

- звіт про ризик процентної ставки;

- звіт про надання родинними особами кредиту банку.

Крім того, комерційний банк зобов'язаний не пізніше 5 днів після оформлення висновків місячної або річної перевірки надати НБУ звіт про роботу зовнішнього аудита, а наступного дня після оформлення відповідного кредитного договору - звіт про “більші” кредити. Керування банківського нагляду також вправі зажадати від банку надання будь-якої іншої інформації, необхідної для виконання його обов'язків, навіть якщо вона віднесена до банківської службової або комерційної таємниці. Однак отримана інформація не може бути розголошена без згоди комерційного банку.

Робота з банківського нагляду дифференцірована по трьох основних напрямках: загальний нагляд, інтенсивний нагляд і нагляд високого ступеня.

Загальний нагляд поширюється на стабільно працюючі банки, які фінансово стійкі, дотримують економічних нормативів, норми чинного законодавства й вказівки НБУ, мають гарну ділову репутацію. Його здійснюють регіональні керування НБУ. Загальний нагляд складається в контролі за дотриманням економічних нормативів і перевірці інших звітів, надаваних банками. Інформація про виявлених порушення направляється Правлінню НБУ для прийняття відповідних рішень.

Інтенсивний нагляд розпостроняться на банки, які періодично порушують економічні нормативи, а також допускають інші незначні порушення, не відрізняються фінансовою стабільністю.

Нагляд високого ступеня застосовується відносно банків, які систематично ( тобто два або більше рази ) порушують економічні нормативи й допускають інші грубі порушення або мають незадовільний фінансовий стан.

Ухвалюючи рішення щодо застосуванні інтенсивного нагляду й нагляду високого ступеня, Керування банківського нагляду НБУ проводить інспектування банків, їхніх відділень, філій і представництв, направлене на виявлення причин порушень і недоліків у роботі банку. Інспектори НБУ перевіряють законність виконуваних операцій, діяльність внутрішнього й зовнішнього аудита, стан обліку, вірогідність звітів і інших документів. За підсумками інспектування керівництву банку направляється інформація, у якій вказуються причини виявлених недоліків, оцінюються фінансовий стан банку, його можливості й шляхи виходу зі сформованої ситуації. Вимоги НБУ обов'язкові до виконання.

Стаття 4 Закону України “Про Національний банк України” передбачає, що Національний банк як економічно самостійний орган здійснює свої функції та повноваження незалежно від виконавчо-розпорядчих органів держави і не відповідає за політику уряду.

Згідно з законом "Про Національний банк України" органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатись у виконання банком функцій, передбачених на законодавчому рівні. Крім того, НБУ надано право підтримувати економічну політику уряду доти, доки вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниціЗакон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. - метод. пособие. - К.: МАУП,1997. - 224 с. - с.200-214.

.

Вищі органи держави й Національний банк з метою забезпечення розвитку ринкової економіки в державі будують свої взаємовідносини на основах всебічного співробітництва. Свою діяльність щодо виконання державної політики в сфері грошового обігу, кредиту, валютного регулювання, забезпечення стабілізації фінансового стану в державі вони здійснюють у тісному взаємозв'язку і взаємодії.

Висновки

Центральний банк країни - це емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Національний Банк України - центральний банк України.

Функції НБУ поділяються на регулюючі, контролюючі, обслуговуючі та функції центрального банку. Однією з функцій НБУ є впровадження грошово-кредитної політики. Основною метою грошово-кредитної політики є проведення грошово-кредитної політики держави є реалізація системи заходів у сферах грошового обігу та кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції, забезпечення зайнятості та вирівнювання платіжного балансу.

Цілі грошово-кредитної політики визначаються залежно від рівня розвитку економічних взаємовідносин у державі. їх можна поділити на три групи: стратегічні, проміжні, тактичні.

Інструменти грошово-кредитної політики -- це такі ре­гулятивні заходи (прийоми, методи), які перебувають у повному розпорядженні центрального банку, безпосередньо ним контро­люються і використання яких впливає на цільові орієнтири гро­шово-кредитної політики. Інструменти грошово-кредитної політики поділяють на безпосередні та опосередковані. Специфіка перехідної економіки України істотно деформує механізм грошово-кредитної політики та знижує його ефективність порівняно з роз­винутими ринковими економіками. Тому грошово-кредитна політика України потребує особливого підходу, орієнтованого на країну перехідного періоду.

Керівним органом Національного банку України є Правління, склад якого призначається Президією Верховної Ради України. Голова Правління обирається Верховною Радою України по поданню Голови Верховної Ради строком на чотири роки. Функції центрального банку визначаються його призначенням. Основними з них є функції: емісійного центру готівкового обігу; органу банківського регулювання та нагляду; банкіра і фінансового агента уряду; провідника монетарної політики.

НБУ випускає гроші й розподіляє їх між комерційними банками, вилучає з обігу застарілі банкноти й монети. Нові гроші видаються комерційним банкам по заявах, що відбивають їхні потреби в готівці, шляхом дебетного запису на рахунках комерційних банків в Нацбанку. Національний банк здійснює регулювання рівня процентних ставок банківських й інших фінансово-кредитних установ України.

Національний банк здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їхніх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стабільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків у діяльності комерційних банків.

Список використаної літератури

1. Арешкович Р. Банкнотно - монетний двір Національного банку України - символ державності /Арешкович Р//Вісник Національного банку України.- 2009.- № 8.-C. 30-37.

2. Ветрова І. Національний банк України: питання незалежності і управління золотовалютними резервами / Ветрова І // Юридична Україна.- 2007.- № 8.-C. 30-35

3. Журавка Ф.О. Валютно-курсова політика НБУ як фактор цінового впливу на конкурентоспроможність українських підприємств /Журавка Ф.О./ / Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.18.- Суми: УАБС НБУ,2006.- C.73-81.

4. Закон України “Про банки і банківську діяльність”.//Калина А.В., Кощеев А.А. Работа современного коммерческого банка: Учеб. - метод. пособие. - К.: МАУП,2007. - 224 с. - с.200-214.

5. Заруба Ю. Принципи і завдання інформаційної політики Національного банку України / Заруба Ю. // Вісник Національного банку України.- 2007.- № 8.-C. 42-43

6. Заставна З. Деякі аспекти розвитку функцій Національного банку України / Заставна З.// Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України: Зб. тез доповідей VIIІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (10-11 листопада 2005 р.).- Суми: УАБС НБУ,2005.- C.41-43.

7. Званська В.А. Особливості монетарної політики НБУ в умовах трансформаційної економіки України /Званська В.А. // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т.15.- Суми: УАБС НБУ,2009.- C.230-240.

8. Коваленко В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика. / Коваленко В.В. - К.: Знання України, 2006.- 332 c.

9. Кротюк В.Л. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. / Кротюк В.Л. - К.: Ін Юре, 2000.- 248 c.

10. Латковська Т.А. Правотворчість у системі функцій Національного банку України / Латковська Т.А.//Часопис Київського університету права.- 2010.- № 4.-C. 113-118.

11. Міщенко В.І. Організаційно-правові основи діяльності центральних банків. / Міщенко В.І - Суми: Слобожанщина, 2002.- 130 с.

12. Міщенко В.І. Роль Національного банку України в забезпеченні стабільності національної грошової одиниці / Міщенко В.І. Стельмах В.С. // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 9.- Суми: Мрія-1 ЛТД; УАБС,2009.- C.130-137.

13. Нелапший С.М. Національний банк як суб`єкт державного регулювання економіки / Нелапший С.М. // Проблеми формування і розвитку фінансово-кредитної системи України.- Х.: Константа,2004.- C.62-64.

14. «Про Національний банк України»: Закон України від 20.05.1999 № 679-XIV [Електронний ресурс] Верховна Рада України. Законодавство України. -- URL: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/679-14

15. Солтис Я. Сучасний стан і основні чинники стабільності банківської системи України / Солтис Я // Економічний часопис. - 2010. - №3. - С. 10-11

16. Щербакова О. Валютна політика Національного банку України /Щербакова О // Вісник Національного банку України.- 2007.- № 6.- C. 6-9.

Размещено на Allbest.ru