Історія розвитку банківської системи

Також структурною складовою світової банківської системи є Європейський банк реконструкції і розвитку. Був створений у 1991 році з метою сприяння країнам Центральної і Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД) у становленні ринкової економіки після краху адміністративно-командної системи. Сприяючи процесу переходу до орієнтованої на ринок економіки,

Банк надає пряме фінансування для діяльності приватного сектору, структурної перебудови і приватизації, а також фінансування інфраструктури, що підгримує таку діяльність. Його капіталовкладення допомагають також будівництву і зміцненню організаційних структур. Основними формами фінансування ЄБРР є кредити, вкладення в акціонерні капітали (акції) і гарантії. ЄБРР фінансує проекти як у приватному, так і в державному секторах, надаючи пряме фінансування кредитним організаціям, а також підприємствам інфраструктури, промисловості та торгівлі. За допомогою його капіталовкладень також ведеться підготовка кваліфікованих кадрів, підвищується ефективність функціонування ринків і зміцнюється їхня організаційна база.

Важливу роль у світовій банківській системі відіграє Банк міжнародних розрахунків. Банк міжнародних розрахунків є однією з перших кредитних установ регіонального типу. Його було засновано під час реалізації плану Юнга після Першої світової війни 20 січня 1930 р. відповідно до міжурядових угод. Основна мета його створення полягала у врегулюванні проблем платежів Німеччини. Засновниками БМР стала група із шести центральних банків (Бельгії, Великобританії, Німеччини, Італії, Франції та Японії) і група банків США, яку очолив Банківський дім Моргана.

З одного боку, юридично БМР має структуру акціонерної компанії, а з іншого - він створений як міжнародна організація, діяльність якої регулюється міжнародним правом і користується привілеями та імунітетом, необхідними для виконання своїх функцій.

Цілі Банку міжнародних розрахунків:

- сприяння співпраці між центральними банками;

- забезпечення сприятливих умов для міжнародних фінансових операцій;

- виконання ролі довіреної особи або агента з проведення міжнародних розрахунків своїх членів.

У міру збільшення капіталу БМР за час свого існування значно розширив свою різноманітну діяльність.

Таким чином, на сучасному етапі світова банківська система представлена такими масштабними організаціями, як Європейська система центральних банків, Всесвітній банк, Група Світового банку, Європейський банк реконструкції і розвитку, Банк міжнародних розрахунків та ін..

2.2 Глобалізаційні процеси у банківській системі України

Характерною рисою сучасних світових економічних відносин стає інтенсивний розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення їх взаємозалежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація та швидке зростання ринків капіталу.

Необхідно враховувати, що в останні роки у світовій банківській індустрії розвинених країн мали місце досить важливі зміни, що позначилися на ефективності та конкурентоспроможності банківського сектору. Банки активно застосовують технічні інновації у банківських інформаційних технологіях. Велике значення має той факт, що світова фінансова індустрія була значно дерегульована за останні два десятиріччя, були зняті географічні та економічні обмеження, завдяки чому активізувалися процеси злиття та поглинання, що призвело до підвищення концентрації банківського капіталу. Врахування останніх тенденцій розвитку світової банківської індустрії є важливим для визначення стратегії розвитку вітчизняної банківської системи, оскільки дозволить задіяти всі механізми, що забезпечать динамічне економічне зростання.

Зараз Україна за багатьма економічними параметрами займає позиції між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. З огляду на це в теперішній дискусії про долю банківської системи України в умовах глобалізації важливо враховувати деякі загальні закономірності цього процесу.

Глобалізація - новітній етап інтернаціоналізації, що почався три - чотири десятиліття тому на базі нової хвилі науково-технічних досягнень і характеризується трьома основними якісними особливостями.

По-перше, світове господарство з більш або менш цілісної економічної системи почало перетворюватися в єдиний всесвітній економічний організм, скріплений уже не просто міжнародним поділом праці, а й гігантськими всесвітніми виробничо-торговими структурами, глобальною фінансовою системою і планетарною інформаційною мережею, інтелектуальною власністю. Світовий економічний простір стає єдиним полем для ділових ігор корпоративного бізнесу, коли географія розміщення виробничих потужностей, галузева структура інвестицій, виробництва й торгівлі визначаються суб'єктами господарської діяльності з урахуванням глобальної кон'юнктури, а економічні піднесення чи спади набувають всесвітніх масштабів. На зламі XX-XXI ст. глобалізація економіки стала всеохоплюючим процесом, що саморозвивається, своєрідною ланцюговою реакцією, що розгалужується та прискорюється, незважаючи на всі перешкоди. Цей процес, що розпочався у високорозвиненому ядрі світового товариства, крок за кроком, мірою техніко-економічного й соціально-політичного дозрівання різних країн світової периферії, крокує планетою. Він розтягнеться на багато десятиліть, можливо, вийде за межі XXI ст.

По-друге, в умовах глобалізації національні та міжнародні економічні відносини починають мінятися ролями. У минулому провідну роль відігравали перші. Найбільш розвинені в той чи інший період національні господарства визначали характер, форми й механізми міжнародних відносин, начеб накидаючи іншим країнам і світовому суспільству в цілому способи господарських відносин. Внутрішньо-економічні відносини є первинними, міжнародні - вторинними. Але, з формуванням наднаціональних фінансових та інших ринків і виробничо-торгових структур, всесвітні економічні відносини дедалі більше стають провідними, тоді як внутрішні відносини навіть дуже великих і могутніх країн вимушені пристосовуватися до реалій глобальної економіки. Іншими словами, світове господарство в епоху глобалізації поступово стає сильнішим і вагомішим.

По-третє, глобалізація об'єктивно приводить до розмиття і знецінення регулятивних функцій національної держави, яка вже не в змозі, як раніше, захищати національну економіку від небажаних зовнішньоекономічних впливів. Їй тим паче не під силу регулювати ті економічні, соціальні й культурні процеси, що вихопилися за межі національних кордонів, набули самостійності й стають некерованими. Міжнародні економічні процеси переростають у міждержавні, що більш або менш ефективно регулюються в односторонньому, двосторонньому чи багатосторонньому порядку національними державами, і в позадержавні, тобто глобальні, що майже або й зовсім не піддаються державному регулюванню. На стадії глобалізації розпочався складний процес трансформації національно-державної форми організації життя суспільства в деякі інші форми. Нічого подібного не було ні наприкінці XIX, ні на початку XX ст.

Сучасний розвиток світового господарства, зокрема фінансової сфери, характеризується активізацією процесів глобалізації та інтернаціоналізації, учасником яких є і Україна. Так, останніми роками спостерігається значний інтерес іноземних банківських груп до банківського сектору України з огляду на високий потенціал його розвитку, що відкриває для вітчизняної економіки як нові можливості розвитку, так і певні загрози, які можна було спостерігати під час фінансової кризи. Тому актуальним нині є аналіз процесів входження іноземного банківського капіталу в банківську систему України з метою максимального використання його переваг та протидії можливим загрозам.

Процес освоєння вітчизняного банківського сектору розпочався у 1995р. з приходом банківської групи ING (Голландія). У 2005 р. австрійськими інвесторами було розпочато бум по купівлі українських банків з моменту придбання ними другого за розмірами активів вітчизняного банку Аваль.

Основними мотивами входження іноземних банків у банківський сектор країн Східної Європи, у тому числі й України, є захоплення нових територій та отримання вищих прибутків. Так, у 2006 - 2008 рр. доходність банківського бізнесу сягала 60 - 70%: банки залучали кошти в іноземних материнських структур під мізерні відсотки (4 - 6% річних) і надавали резидентам країни позички під 20 - 80% річних залежно від виду кредитування. 2008 рік став найрезультативнішим для української банківської системи за всю історію її існування - фінансові установи заробили 7,3 млрд. грн. чистого прибутку.

Проте фінансово-економічна криза негативно вплинула на настрої інвесторів щодо ведення бізнесу в Україні, і у 2009 р. почалось згортання бізнесу окремими іноземними банками, хоча деякі іноземні фінансові структури намагалися скористатися кризою задля закріплення своїх позицій в Україні.

Взагалі, основними вигодами для України від присутності іноземного капіталу в банківській сфері можуть бути:

- впровадження передових методів банківської діяльності (стратегічного менеджменту та новітніх інформаційних технологій);

- збільшення кредитних ресурсів і забезпечення стабільності джерел їх формування;

- розширення спектра і підвищення якості послуг, комплексний підхід до обслуговування клієнтів;

- здешевлення банківських послуг і впровадження системи страхування банківських ризиків;

- досвіду санації, реорганізації і реструктуризації банків в умовах об'єднань, поглинання і злиття банків;

- підвищення конкурентоспроможності і кваліфікаційного рівня банківських працівників до європейських стандартів надання послуг.

Але деякі з цих переваг спростовуються тим, що інноваційні продукти створюються та реалізуються у високорозвинених країнах і, зазвичай, не експортуються до країн з нижчим розвитком, де розташовані філії банку; філії та дочірні закордонні банки не встановлюють нижчих відсоткових ставок за кредитами, порівняно з національними банками, збільшуючи цим самим прибутковість своєї діяльності.

Водночас, зростання присутності іноземного капіталу у банківській системі здатне провокувати значні загрози фінансовій безпеці України: відтік капіталів за кордон у формі виведення прибутків з негативними наслідками для платіжного балансу країни; ймовірність посилення іноземного контролю над банківською системою України і економікою держави в цілому; переважне кредитування підприємств з високими прибутками і низькими ризиками, тоді як брак кредитних ресурсів відчувають, насамперед, стратегічні для української економіки підприємства; перехоплення іноземними банками вигідних видів діяльності і менш ризикованої клієнтури, що загрожує банкрутством місцевим банкам; наростання розриву між розвитком фінансового і реального секторів економіки.

Зважаючи на небезпеки, які можуть виникнути в результаті наростання іноземного капіталу в банківському секторі України, доцільно було б вжити таких заходів для протидії їм:

- встановити на законодавчому рівні тимчасове обмеження на питому вагу іноземного капіталу в банківській системі Україні на рівні до 50%, щоб дати можливість вітчизняному банківському сектору досягнути необхідного рівня стійкості та конкурентоспроможності, відносно банківських систем розвинених європейських держав;

- на рівні Національного банку України забезпечити контроль відповідності капіталізації та розміру резервів іноземних інвесторів вимогам вітчизняного законодавства, а також перевірку репутації цих банків за інформацією, наданою незалежними рейтинговими агентствами;

- ухвалити Закон України «Про діяльність банків із іноземним капіталом», в якому чітко прописати всі особливості інтеграційних процесів, враховуючи як інтереси інвесторів, так і країни приймання. Цим Законом також можна створити сприятливі умови і заохотити банки з іноземним капіталом, зокрема із 100% іноземним капіталом, інвестувати в розвиток української економіки, особливо у пріоритетні галузі.

Утім, попри значні зміни в банківському секторі України, залишаються значні вади, що заважають подальшому розвиткові процесу глобалізації, а саме:

- нерівні для банків правила гри;

- недостатня захищеність прав кредиторів;

- високі витрати банківської діяльності через особливості її регулювання;

- надмірний тягар бартеру й неплатежів;

- недостатня кількість кредитоспроможних клієнтів;

- відсутність довіри клієнтів до банківського сектора;

- недостатні якість і асортимент банківських послуг;

- повільна реструктуризація банків.

Стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вирішення основного геополітичного завдання нашої держави - вступу України до Європейського Союзу.

Україна вже пройшла певну частину цього шляху. У 1998 р. набула чинності після ратифікації Угода про партнерство і співробітництво між Україною та Європейським Союзом. У 1998 і 2000 рр. указами Президента України затверджено стратегію і програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для становлення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською радою у грудні 1999 р. спільної стратегії ЄС щодо України. Принциповим кроком у зміцненні та розвиткові стратегічного партнерства стали п'ятий саміт Україна - ЄС (Ялта, вересень 2001 р.), а також прийняття "Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні" (12 грудня 2001 р.).

На початку XXI ст. чимало країн світу, особливо Європи, намагаються мати власну валюту, захистити себе від експансії долара. Як уважають оператори валютного ринку України, нова європейська валюта щодо її використання під час розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами є для суб'єктів господарювання України перспективною. Згодом євро може стати основною грошовою одиницею валютних розрахунків.

Отже, аналіз впливу на банківську систему України процесів глобалізації та інтернаціоналізації, зокрема шляхом нарощування іноземного капіталу у банківському секторі, показав, що протягом останніх років відбувалося зростання як кількості банків з іноземним капіталом, так і частки іноземного капіталу у статутному капіталі банків. Така тенденція, крім деяких позитивів (забезпечення економіки стабільними кредитними ресурсами, розширення спектру послуг та підвищення їх якості, підвищення кваліфікації працівників) несе із собою ряд потенційних загроз фінансовій безпеці України.

Тому для нейтралізації можливих негативних наслідків інтеграції банківської системи України у світовий фінансовий простір доцільно законодавчо встановити тимчасове обмеження на питому вагу іноземного капіталу в банківській системі Україні на рівні до 50%, забезпечити контроль відповідності капіталізації та розміру резервів іноземних інвесторів вимогам вітчизняного законодавства та ухвалити Закон України «Про діяльність банків із іноземним капіталом», в якому врегулювати основні проблемні питання.

банківський глобалізація економіка

ВИСНОВКИ

Сукупність усіх банківських установ, що функціонують у країні, перебувають у тісному взаємозв'язку між собою, утворюють банківську систему - специфічну економічну й організаційно-правову структуру, яка забезпечує функціонування грошового ринку та економіки загалом.

Банківська система є однією з найважливіших та невід'ємних структурних елементів ринкової економіки. Функціонування ринкової економіки жодної країни неможливе без ефективної банківської системи, яка забезпечує функціонування грошового ринку, активно обслуговує і впливає на всі економічні та соціальні процеси, які відбуваються в державі, виступає важливим складником інвестиційного процесу.

Сучасна світова банківська система має величезне значення в економіці завдяки зв'язкам цієї системи з усіма секторами економіки. Найважливіші функції банків полягають у забезпеченні безперебійного грошового обігу капіталу, в наданні можливостей отримання необхідного фінансування підприємствами, державою, приватними особами, а також створенні сприятливих умов для вкладання коштів із метою нагромадження заощаджень у національній економіці. Сучасні банки пропонують своїм клієнтам широкий набір послуг, беруть участь у найрізноманітніших фінансових операціях, забезпечуючи професійне виконання покладених на них функцій.

Тенденції розвитку банківської системи України вказують на те, що протягом останніх років вона перетворилась на одну з найбільш динамічних, стійких і стабільно працюючих сфер національної економіки. Але розширення спектра та обсягів банківських продуктів і послуг неможливе без відповідного технологічного розвитку банківських операцій, розроблення і впровадження високотехнологічних фінансових інструментів на основі використання мережі Інтернет, а також створення супермаркетів фінансових інтернет-послуг.

Для динамічного розвитку світового ринку фінансових послуг банкам необхідно створити системи інтернет-банкінгу та інтегрувати їх у діючі платіжні системи, а також сприяти запровадженню інших систем дистанційного обслуговування клієнтів (телебанкінг, мобільний банкінг тощо). Це передбачає створення відповідних систем захисту інформації під час надання послуг на банківських і фінансових ринках для запобігання можливості виконання шахрайських дій з банківськими електронними документами.

Размещено на Allbest.ru