Стратегії і напрямки розвитку інвестиційної діяльності регіональних банків Львівщини

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЛЬВІВСЬКА ФІЛІЯ

Кафедра фінансів та обліку

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА

З ДИСЦИПЛІНИ "Банківські операції"

На тему: «Стратегії і напрямки розвитку інвестиційної діяльності регіональних банків Львівщини»

Виконав

студент групи ФК-31

Горака А.

ЛЬВІВ 2013

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ЯК ДЖЕРЕЛО ЙОГО ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ І ПРИБУТКОВОСТІ

1.1 Поняття і завдання інвестиційної діяльності комерційних банків. Інвестиційна політика банку

1.2 Класифікація банківських інвестицій в реальні активи та цінні папери

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ «ОТП БАНК»

2.1 Загальна характеристика ЗАТ «ОТП БАНК»

2.2 Аналіз інвестиційної діяльності ЗАТ «ОТП БАНК»

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЙОГО ФІНАНСОВИЙ СТАН

3.1 Державне регулювання інвестиційної діяльності банків як фактор стабілізації його фінансового стану

3.2 Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках Львівщини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

інвестиційний комерційний банк ризик

Актуальність теми. На сучасному етапі переходу економіки України до ринкової моделі проблема залучення інвестицій та підйому на цій основі вітчизняного виробництва є центральною, саме від її успішного рішення залежить напрямок і темпи подальших економічно-соціальних перетворень в Україні і в кінцевому результаті політична стабільність суспільства. Рішення проблеми залучення інвестицій потребує розробки та впровадження в практику визначених стратегій реалізації інвестиційної діяльності, що ефективно забезпечує залучення і цільове використання інвестицій.

Саме кредитні установи у світовій практиці є значним сегментом на ринку інвестування та відіграють значну роль у цьому процесі. Українські банки мають ще незначний досвід у здійсненні інвестицій, але з кожним роком ці операції зростають. Такі дані підтверджуються не тільки цифровими показниками, а й значним зростанням відповідних служб та підрозділів у банківських установах. Поведінка комерційних банків на інвестиційному ринку значною мірою залежить від обраної ними інвестиційноїс тратегії, яка випливає із загальної стратегії банку і має вплив на формування інвестиційної політики, вибір шляхів її реалізації, форм і методів управління ресурсами.

Проте питання інтегрованої оцінки поточних і перспективних напрямів, параметрів і співвідношення інвестиційної діяльності комерційних банків у реальному і фінансовому секторах, визначення пріоритетних напрямів удосконалення системи її нормативно-правового забезпечення, загальних методологічних підходів до опрацювання системи маркетингового забезпечення розробки інвестиційної стратегії банку та обґрунтування перспективних напрямів її реалізації з урахуванням специфіки трансформаційного періоду та виходячи із завдань середньострокової перспективи на сьогодні вивчені недостатньо. Викладене і стало основою вибору теми дослідження, обґрунтування його мети та визначення завдань, які необхідно вирішити відповідно до вимог практики.

РОЗДІЛ 1. ІНВЕСТИЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ЯК ДЖЕРЕЛО ЙОГО ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ І ПРИБУТКОВОСТІ

1.1 Поняття і завдання інвестиційної діяльності комерційних банків. Інвестиційна політика банку

Головна функція банків на сьогоднішній день - надання кредитів. Але не всі банківські ресурси можуть бути розміщені у вигляді позик, більша частина позик неліквідна - вони не можуть їх продати тоді, коли банку терміново будуть потрібні грошові кошти. Інша проблема полягає в тому, що позики через велику імовірність їх неповернення позичальником, е найбільш ризиковими банківськими активами. Більше того, для малих і середніх банків більша частина позик, що видається, пов'язана з окремими регіонами. Тому значне зменшення економічної активності в цьому регіоні погіршує якість кредитного портфеля банку. До того ж, весь доход банку по кредитам підлягає оподаткуванню, що змушує банки шукати ефективні податкові "сховища" в періоди, коли чисті надходження по наданим позикам е високими. Через пі перечисленні причини банки почали займатись іншою формою активних вкладень - інвестиційною діяльністю.

У широкому розумінні слова під інвестиціями прийнято розуміти використання коштів з метою отримання доходу і нарощування капіталу. З цієї точки зору фактично всі активні операції комерційних банків можуть розглядатися як інвестиції. Однак у світовій практиці при класифікації активів комерційних банків поняття інвестицій застосовується здебільшого у вузькому значенні слова, означаючи вкладення коштів банками виключно у цінні папери на тривалі періоди часу. Отримання доходу-одне із завдань інвестиційної діяльності, яка повинна забезпечувати досягнення ще таких важливих цілей як безпека вкладень, їх ріст та ліквідність.

Вимоги щодо дохідності інвестицій, як правило, вищі ніж вимоги до дохідності позичкових операцій банку. Це пов'язано, насамперед, із строками вкладень коштів, оскільки цінні папери купуються банком здебільшого на триваліші строки ніж ті, на які видаються кредити. У цьому випадку платою за додатковий ризик тривалого вкладення капіталів е вищі доходи за цінними паперами. Це безумовно, не означає, що банки не можуть реалізувати цінні папери на вторинному ринку у випадку необхідності, але тоді рівень доходу, що може бути отриманий банком, значно знижується.

Ще однією важливою метою інвестиційної діяльності е забезпечення належного рівня ліквідності вкладених коштів, яка вказує на можливість порівняно швидко і без втрат перетворити придбані інвесторами цінні папери на безпосередні платіжні засоби. Реалізація даного завдання е особливо важливою для комерційних банків, ліквідність яких - одна з найважливіших умов їх нормального функціонування. Зрозуміло, що знайти на ринку цінні папери, які б відповідали усім цілям інвестування, практично неможливо, оскільки деякі з них вступають у взаємосуперечність. У зв'язку з цим комерційні банки повинні, насамперед, визначити цільові пріоритети своєї інвестиційної діяльності, на основі чого здійснюється вибір тих видів цінних паперів, які найбільше відповідають цілям банку.

Інвестиційними вважаються лише операції банку з акціями і облігаціями, тобто видами цінних паперів, які здебільшого відзначаються масовим характером емісії та мають властивість обертатись на вторинному ринку.

При цьому до інвестиційних відносяться лише операції, для яких характерним е як вкладення банківського капіталу, так і отримання прибутку. Усі інші операції банків з цінними паперами, пов'язані з їх купівлю - продажем за дорученням клієнта, зберіганням у спеціальних сховищах, управлінням на довірчій основі, заставою, участю у емісії цінних паперів та інші до без-посередньо інвестиційних операцій банку не належать, а е складовою частиною посередницьких, трастових або позичкових операцій.

Основні етапи організації інвестиційних операцій комерційними банками можна подати в такій послідовності:

· вибір пріоритетних цілей інвестування, розробка на цій основі головних напрямків інвестиційної політики та механізму її реалізації;

· вибір стратегії інвестиційної діяльності;

· розробка основ диверсифікації інвестиційного портфеля за різними критеріями;

· здійснення інвестиційного аналізу і вибір на цій основі конкретних фондових інструментів;

· безпосередні операції у формуванні портфеля інвестицій та його регулярному оновленню.

В цілому розробка інвестиційної політики передбачає вибір шляхів вкладення грошових ресурсів на певний період для забезпечення відповідного рівня дохідності і розширення операцій банку. Оскільки така розробка е організаційно оформленим процесом, для його нормального здійснення банк повинен забезпечити такі передумови: наявність необхідної інформації та надійних джерел її отримання;

відпрацьований процес затвердження інвестиційної політики та її оперативного перегляду;

аналітичний апарат для оцінки затрат і результатів різних інвестиційних проектів та їх впливу на діяльність банку в цілому.

В основі інвестиційної політики кожного банку лежить той чи інший вид стратегії, що застосовується при вкладенні коштів у цінні папери. Як правило, комерційні банки, вкладаючи капітали, орієнтуються на проведення пасивних або активних інвестицій. Пасивна стратегія орієнтована на тривалі строки зберігання цінних паперів з метою отримання доходів від процентів за ними при мінімальному ризику. Активні інвестиційні операції навпаки, спрямовані на швидке отримання максимального прибутку у відносно короткі строки, але це пов'язано із значно більшим ризиком. У результаті переваги тієї чи іншої стратегії в інвестиційній діяльності визначаються цільовими пріоритетами, яких дотримується банк.

За останні роки було розроблено ряд альтернативних стратегій відносно розподілу строків інвестування, кожна з яких має свої переваги та недоліки.

Ця стратегія не максимізує дохід від інвестицій, але ц перевагою е зменшення відхилень доходу в ту чи іншу сторону, а також для її проведення не потрібно значних управлінських талантів. Більше того, цей підхід, як правило, приносить інвестиційну гнучкість, тому цінні папери весь час погашаються і забезпечують постійно надходження грошових коштів, якими банк скористатися при появі багатообіцяючих можливостей.

Інша розповсюджена стратегія-політика короткострокового акценту - передбачає купівлю тільки короткострокових цінних паперів і розміщення всіх інвестицій в межах короткого проміжку часу. Наприклад, банківський інвестиційний менеджер може прийняти рішення-інвестувати 100 %- фондів банку, які не задіяні в кредитних операціях і готівкових резервах, в цінні папери, які погашаються через 2 роки або раніше. Цей підхід розглядає інвестиційний портфель перш за все, як джерело ліквідності, а не доходу (дод. 2) Протилежний підхід підкреслює роль інвестиційного портфеля як джерело доходу. Банк може дотримуватись так званої стратегії довгострокового акценту, інвестуючи кошти в облігації з діапазоном строків погашення від 5 до 10 років. Для забезпечення вимог, пов'язаних з ліквідністю, цей банк, можливо, буде в значній мірі користуватися позиками на грошовому ринку.

Об'єднання короткострокового і довгострокового підходів до інвестицій складає стратегію "штанги", у відповідності з якою банк, з однієї сторони, вкладає більшу частину своїх засобів в портфель короткострокових високоліквідних цінних паперів, а з іншої сторони - в довгостроковий портфель облігацій при мінімальних або нульових вкладеннях на проміжні строки. Короткостроковий портфель забезпечує ліквідність, а довгостроковий - дохідність.

Найбільш агресивною із всіх стратегій визначення інвестиційного горизонту е підхід процентних очікувань. Він передбачає постійне оновлення цінних паперів, що зберігаються у банку, у відповідності з поточними прогнозами процентних ставок і економічної кон'юнктури. Цей підхід сукупної якості портфеля або процентних очікувань, передбачає скорочення строків погашення цінних паперів, коли очікується ріст процентних ставок, і навпаки, збільшення строків, коли очікується падіння процентних ставок. Подібний підхід збільшує можливість значних капітальних приростів, але і можливість значних капітальних збитків. Він потребує глибоких знань риночних процесів, пов'язаний з великим ризиком, якщо очікування виявляться помилковими, і пов'язаний з великими витратами, так як потребує частого виходу на ринок цінних паперів.

Якщо е перспектива суттєвого виграшу на очікуваній віддачі або е можливість зниження ризику без значних втрат очікуваної дохідності, банки без вагання торгують своїми не заставленими цінними паперами. Вони особливо агресивно настроєні, коли надходження по кредитам малі і продаж цінних паперів, ринкова вартість яких зросла, збільшить чистий дохід і прибуток акціонерів. Але оскільки втрати в результаті торгівлі цінними паперами знижують чистий дохід до сплати податків, портфельні менеджери не люблять йти на подібні втрати, якщо не можуть довести раді директорів, що збитки будуть компенсовані більш високими доходами по новим активам, купленим за рахунок надходжень від продажу цінних паперів. Взагалі, банки торгують цінними паперами, якщо:

а) очікуваний дохід після сплати податків може бути підвищений за допомогою ефективних стратегій податкового управління;.

б) можна зафіксувати більш високу норму доходу на віддаленому кінці кривої доходності, коли планується падіння процентних ставок;

в) ці операції будуть сприяти загальному покращенню якості активів;

г) інвестиційний портфель може бути оновленим на користь цінних паперів більш високої якості без відчутних втрат очікуваного доходу, особливо якщо загострюються проблеми, пов'язані з кредитним портфелем.

1.2 Класифікація банківських інвестицій в реальні активи та цінні папери

Рисунок 1.1 - Класифікація операцій комерційних банків із цінними паперами

На базі приведеної класифікації можна виділити наступні напрями діяльності комерційних банків на фондовому ринку:

- операції з державними цінними паперами;

- купівля-продаж цінних паперів;

- депозитарно-реєстраторські функції;

- операції на ринку приватизації;

- випуск власних цінних паперів

- операції по довірчому управлінню коштами клієнтів.

На ринку державних цінних паперів банки виконують функції:

- інвестора,

- торговельного та платіжного агента,

- дилера та комісіонера,

- депозитарію державних цінних паперів.

Як торговцю цінними паперами банкові притаманні такі функції:

- комісійна діяльність з цінними паперами інших емітентів;

- комерційна діяльність із власними цінними паперами та паперами інших емітентів;

- управління фондовими портфелями на довірчих засадах.

Розвиток фондового ринку в Україні призвів до необхідності роботи на ньому депозитаріїв та незалежних реєстраторів. При здійсненні банками цих операцій можна виділити такі напрями як: виконання депозитарно-реєстраторського обслуговування власних цінних паперів, депозитарне обслуговування клієнтів банку, виконання функцій депозитарію інвестиційного фонду або інвестиційної компанії та виконання функції незалежного реєстратора.

На ринку приватизації банки виконують функції інвестиційного керуючого, агента фінансових посередників, обліково-розрахункове обслуговування клієнтів при проведенні приватизації, надання консалтингових послуг.

Функції банку як емітента з обслуговування власних цінних паперів полягають у:

- випуску цінних паперів;

- організації розміщення;

- забезпечення ліквідності;

-виплаті дивідендів акціонерам і доходів за власними борговими зобов'язаннями;

- веденні реєстру за іменними цінними паперами.

Операції банків із цінними паперами ще можна поділити на балансові та позабалансові. У свою чергу, балансові операції класифікують на:

- пасивні операції;

- активні операції.

Позабалансові операції з цінними паперами розподіляються на:

- андерайтинг - операції, пов'язані з первинним випуском і

розміщенням цінних паперів іншого емітента;

- брокерські операції - виконання банками доручень клієнтів про продаж (купівлю) цінних паперів;

- дилерські операції - комерційна діяльність банків з купівлі-продажу цінних паперів від свого імені та за свій рахунок;

- депозитарні операції - зберігання й управління цінними паперами.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ВПЛИВУ НА ФІНАНСОВИЙ СТАН БАНКУ НА ПРИКЛАДІ ЗАТ «ОТП БАНК»

2.1 Загальна характеристика ЗАТ «ОТП БАНК»

Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» - один з найбільших вітчизняних банків, визнаний лідер фінансового сектора України. На українському ринку він представлений з 1998 року, має стійку репутацію соціально відповідальної, надійної і стабільної структури, що пропонує споживачам сервіси європейської якості.

02 березня 1998 - засновано АКБ «Райффайзенбанк Україна» як банк зі 100% іноземним капіталом.

2001 - банк увійшов до 10-ки найбільших банків України.

2006 - стовідсотковим власником банку став OTP Bank Plc., лідер угорського банківського ринку, чия ринкова частка в Угорщині становить 25%. Банк було перейменовано в OTP Bank (АТ «ОТП Банк»).

Окрім Угорщини, OTP Bank Plc. присутній ще у восьми країнах ЦСЄ (в Україні, Словаччині, Болгарії, Румунії, Хорватії, Сербії, Росії та Чорногорії), забезпечуючи потреби майже 12 млн клієнтів, які обслуговуються у більш ніж 1500 банківських установах.

На сьогодні - АТ «ОТП Банк» є ядром фінансової групи, до складу якої входять компанії групи ОТП в Україні: компанія з управління активами ТОВ «ОТП Капітал», лізингова компанія ТОВ «ОТП Лізинг», ТОВ «OTП Адміністратор пенсійних фондів», ТОВ «ОТП Кредит» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна». Всі перелічені компанії проводять успішну діяльність, посідаючи провідні позиції у своїх сегментах.

Стовідсотковий власник банку - угорський OTP Bank Plc. - найбільший банк серед фінансових установ Угорщини, лідер угорського банківського ринку з ринковою часткою майже 25%.

Історія

1949 р. - в Угорщині засновано OTP Bank Plc. як Державний ощадний банк (National Savings Bank), який відразу почав діяльність з кредитування і розміщення депозитів, поступово поповнюючи перелік своїх послуг, розширюючи клієнтську базу і нарощуючи свою ринкову частку.

1990 - Державний ощадний банк трансформовано у Публічне акціонерне товариство з акціонерним капіталом 23 млрд угорських форинтів, а установу перейменовано на Національний ощадний і комерційний банк із брендовою назвою OTP Bank Plc.

1995 - розпочався процес приватизації банку, в результаті якого частка держави в капіталі банку зменшилася до однієї привілейованої («золотої») акції (яка згодом, у 1997 році, згідно із законодавством Угорщини, була переведена у категорію звичайних акцій), а акціонерами OTP Bank Plc. стали приватні та інституційні інвестори. Після приватизації розпочалося активне міжнародне розширення OTP Bank, який здійснив низку успішних придбань на банківських ринках країн Центральної та Східної Європи, зокрема:

2001 - перше успішне придбання дочірнього банку у Словаччині - OTP Banka Slovensko;

2003 - придбано банк у Болгарії - DSK Bank;

2004 - придбано банк у Румунії - OTP Bank Romania;

2005 - банк у Хорватії - OTP banka Hrvatska;

2006 - вдалі трансакції з придбання дочірніх банків у Сербії (OTP banka Srbija), Чорногорії (Crnogorska komercijalna banka), Росії (ОАО «ОТП Банк») та Україні (АТ «ОТП Банк»).

2006 - в Україні OTP Bank Plc. придбав одного з лідерів вітчизняного фінансового сектора - АКБ «Райффайзенбанк Україна». На момент придбання банк обслуговував понад 100 тисяч клієнтів, надаючи повний спектр банківських послуг як корпоративним, так і приватним клієнтам, а також представникам малого та середнього бізнесу. Після завершення процедури придбання у листопаді 2006 року OTP Bank Plc. став стовідсотковим власником банку «Райффайзебанк Україна», який, відповідно, було перейменовано в OTP Bank (АТ «ОТП Банк»).

На сьогодні - міжнародна ОТР Group пропонує високоякісні фінансові рішення для забезпечення потреб майже 12 млн клієнтів, які обслуговуються у понад 1500 банківських установах у 9-ти країнах.

Прості акції банку котуються в категорії "A" на Будапештській біржі. Глобальні депозитарні розписки (ГДР), торгівля якими здійснюється за кордоном, котуються на фондовій біржі Люксембурга та торгуються на SEAQ International (автоматизована система котирування) в Лондоні. ГДР за Правилом 144а розміщені в електронній системі торгівлі цінними паперами PORTAL system.

2.2 Аналіз інвестиційної діяльності ЗАТ «ОТП БАНК»

У 2008 році Банк як провідний професійний оператор фондового ринку успішно розвивав свою діяльність і продовжив закріплювати свої позиції лідера серед кращих інвестиційних банків України. Значне зростання ліквідності ринку українських цінних паперів у звітному періоді дало змогу Банку збільшити обсяг операцій з цінними паперами більш ніж у 2 рази. Тільки у 2008 році Банк провів власних операцій з цінними паперами та операцій для клієнтів на загальну суму майже 5,37 млрд. грн, тоді як у 2006 та 2007 роках обсяг подібних операцій становив 1,3 млрд. грн та 1,9 млрд. грн відповідно.

Послуги зберігача цінних паперів

ОTРBаnk понад 8 років здійснює діяльність зберігача цінних паперів на фондовому ринку України та пропонує клієнтам повний спектр послуг з відповідального зберігання цінних паперів і проведення операцій на рахунках у цінних паперах.

У своїй діяльності ОTРBаnk використовує досвід провідних західних фондових ринків з урахуванням особливостей функціонування ринку цінних паперів України.

Операції на фінансових(валютному та грошовому) ринках

У 2008 році ОTРBаnk продовжував зміцнювати свої лідируючі позиції на вітчизняному грошовому та валютному ринках.

Діяльність на міжнародному фінансовому ринку

Розвиток бізнесу та встановлення відносин з міжнародними фінансовими установами та організаціями є одним з головних напрямів діяльності ЗАТ «ОТП Банк». Банк проводить активну роботу з іноземними банками щодо пошуку можливих шляхів взаємовигідного співробітництва. Послідовні дії ЗАТ«ОТП Банк» на міжнародному фінансовомуринку дозволили йому зарекомендувати себеяк надійного партнера для міжнародних фінансових організацій та іноземних інститутів, таких як Еurореаn Bаnkfоr Rесоnstruсtіоnаnd Dеvеlорmеnt (ЕBRD), Іntеrnаtіоnаl Fіnаnсе Соrроrаtіоn (ІFС), Rаіffеіsеn Zеntrаlbаnk Оstеrrеісh Аktіеngеsеllsсhаft (RZB), тощо.

Участь ЗАТ «ОТП Банк» у проектах міжнародних фінансових організацій свідчить про надійність і стабільність Банку, а також є показником визнання успішної багаторічної історії й досвіду роботи на міжнародному ринку капіталів.

Залучення коштів від іноземних банків під покриття закордонних експортних кредитних агентств (ЕКА) також є пріоритетним напрямом діяльності в фондуванні насамперед через довгостроковість і відносно низку вартість даного інструменту. ЗАТ «ОТП Банк» активно співпрацює з такими експортними кредитними агентствами, як Еulеr Hеrmеs (Німеччина),SАСЕ (Італія), СЕSСЕ (Іспанія), тощо. Також у2008 році ЗАТ «ОТП Банк» розпочав переговори про співробітництво з міжнародними форфейтинговими компаніями. Банк планує й надалі розширяти географію банків-партнерів, що дасть можливість нашим клієнтам активізувати діяльність і збільшувати кількість ринків збуту своєї продукції.

Успішні результати роботи ЗАТ «ОТП Банк»на міжнародному фінансовому ринку в 2008році свідчать про довіру іноземних фінансових установ до Банку та його позитивну кредитну історію, а також говорять про сильну позицію фінансової групи на ринку й гарні перспективи її подальшого розвитку.

Компанія ОTРСаріtаl була заснована в липні 2007 року з метою впровадження на українському ринку послуг з управління активами інвестиційних і пенсійних фондів.

На початку 2009 року під управлінням ОTР Fund Mаnаgеmеnt було сконцентровано понад 5,2 млрд. євро. Клієнти ОTРGrоuр мають змогу інвестувати вільні кошти в більш ніж 37 фондів, управління активами яких здійснюють професійні сертифіковані спеціалісти з великим досвідом роботи на фондовому ринку.

Маючи на меті впровадження високоякісних інвестиційних послуг для клієнтів ОTРGrоuр в Україні, компанія ОTРСаріtаl зосередила зусилля на створенні інвестиційних продуктів, що поєднують в собі європейський досвід інвестування ОTРGrоuр і високі стандарти обслуговування клієнтів ОTРBаnk.

Наприкінці 2007 року було завершено реєстрацію перших двох фондів під управлінням компанії ОTРСаріtаl: пайового інвестиційного фонду відкритого типу диверсифікованого виду «ОТП Класичний» та пайового інвестиційного фонду інтервального типу диверсифікованого виду «ОТП Збалансований».

Одним з пріоритетів роботи компанії ОTРСаріtаl є публічність й максимальна відкритість перед інвесторами. У травні2008 року розпочав роботу веб-сайт компаніїwww.оtрсаріtаl.соm.uа, який містить детальну інформацію як щодо самої компанії, так і щодо її інвестиційних продуктів. На сайті щоденно оновлюється інформація щодо вартості цінних паперів і обсягу активів інвестиційних фондів. У щомісячних і щотижневих інвестиційних публікаціях фахівці ОTРСаріtаl коментують події, які вплинули на розвиток світової і вітчизняної фінансової системи та звітують про результати діяльності інвестиційних фондів ОTР за відповідний період.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ЙОГО ФІНАНСОВИЙ СТАН

3.1 Державне регулювання інвестиційної діяльності банків як фактор стабілізації його фінансового стану

Становлення розвинутої ринкової економіки неможливе без створення умов для активізації інвестиційного процесу. Джерелом інвестицій як фактора економічного зростання є внутрішні та зовнішні вкладення. У зв'язку з цим необхідно розробити механізм, здатний забезпечити мобілізацію капіталу для інвестицій у реальний сектор.

Саме банк, на відміну від інших фінансових установ, є універсальною організацією, що може надавати максимальну кількість і забезпечувати найкращу якість послуг в інвестиційній сфері. Але на українському фондовому ринку професійна інвестиційно-банківська діяльність недостатньо розвинута, і це гальмує процес виходу підприємств на фондовий ринок.

Таким чином, розвиток інвестиційно-банківської справи стає необхідною і важливою передумовою удосконалення інвестиційного механізму українського фондового ринку.

Значним джерелом інвестицій повинен стати ринок цінних паперів. Однак на сучасному етапі український фондовий ринок характеризується низькою ринковою капіталізацією, недостатньою прозорістю та ліквідністю. Основний обсяг угод з цінними паперами укладається поза межами організованого ринку.

Загальною проблемою вітчизняного фондового ринку залишається нестача внутрішніх інвестиційних коштів, тобто головним чином відсутність грошей у більшої частки населення. Стримування розвитку фондового ринку відбувається за рахунок: недосконалої нормативно-правової бази, нерозвиненості інфраструктури, недовіри вітчизняних та іноземних інвесторів до вітчизняного фондового ринку, несприятливого податкового клімату для здійснення інвестицій у цінні папери.

Подальший розвиток цього ринку повинен здійснюватись за такими напрямами: продовження процесів приватизації та корпоратизації державних підприємств, прискорення процесу створення холдингових компаній, більш поширене використання додаткових емісій акцій для залучення коштів безпосередньо до підприємств, збільшення їх капіталу.

Таким чином, головними причинами інвестиційної кризи в Україні за останнє десятиріччя були:

- млявість політичних (демократичних) і економічних ринкових реформ;

- недосконалість і нестабільність законодавства;

- постійне зниження обсягу внутрішніх накопичень внаслідок падіння національного виробництва;

- репресивний характер податкової системи, надмірне вилучення її каналами прибутку та інших ресурсів простого та розширеного відтворення;

- слабкість матеріальної бази через розлад усіх галузей економіки та зруйнування ринку збуту товарів;

- мізерність фінансових ресурсів, в тому числі внаслідок відходу держави з інвестиційної сфери і фактичного небажання недержавних структур займатися виробничими інвестиціями;

- необґрунтовані надії на приплив іноземних інвестицій;

- значні масштаби взаємних неплатежів.

Система державного регулювання інвестиційної діяльності має досить складну структуру. Вона охоплює не тільки заходи (механізми) регулювання конкретних процесів, а й інструменти, тобто засоби, регулювання, що використовуються окремими напрямами (складовими) економічної політики. А вся цілісна система регулювання спрямовується на реалізацію функцій життєдіяльності суспільства, які держава бере на себе. Тому система державного регулювання інвестиційної діяльності повинна будуватися за ієрархічним принципом: спочатку встановлюються функції системи, далі визначаються напрями проведення економічної політики, що спрямовуються на реалізацію цих функцій, потім здійснюється підбір інструментів втілення в життя цієї політики і, нарешті, розроблюються заходи регулювання конкретних процесів.

Активне державне регулювання інвестиційної діяльності необхідне державі з будь-якою системою господарювання. Першоосновою пожвавлення інвестиційної діяльності в умовах України є захист конкуренції і регулювання цін на інвестиції, державна підтримка інвестицій і підприємництва з метою розвитку ринкових відносин і конкуренції в інвестиційній сфері. Держава втручається в інвестиційну діяльність в країнах з різним рівнем ринкових відносин, незалежно від форми власності інвестора. В теорії існує два протилежних підходи щодо втручання держави в інвестиційний процес. В першому випадку держава бере на себе якомога більше функцій інвестора (концентрацію капіталу, забезпечення проектно-кошторисною документацією, матеріально-технічними ресурсами, розподіл доходів від інвестицій). В другому випадку держава надає максимальну свободу інвесторам. При цьому держава впливає на інвестиційний процес через макроекономічні регулятори: податкову, амортизаційну, кредитну політику, систему санкцій і субсидій.

Для забезпечення сталого економічного розвитку, інвестиційної привабливості національної економіки, окремих галузей і регіонів держава через податкові пільги, пільгові кредити і державні субсидії намагається залучити вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Тому важливою функцією держави є спрямування інвестицій на розвиток економіки і повну зайнятість. 3 цією метою в країні заохочується створення підприємств з іноземними інвестиціями, міжнародних концернів і консорціумів.

В числі інших важливіших функцій держави в роботі визначені:

- створення правових основ функціонування ринку капіталу;

- формулювання стратегічних і тактичних цілей та пріоритетів;

- регулюванню іноземних інвестицій і валютного ринку;

- дотримання спрямованості інвестицій на вирівнювання сукупного попиту і сукупної пропозиції;

- додержання соціальних цінностей;

- частковий перерозподіл доходів галузей і виробництв та ін.

Наведені функції мають ту особливість, що вони не можуть виконуватися за допомогою ринкових важелів. З іншого боку, всі вони вкрай необхідні для ефективного розвитку суспільства. Саме тому держава повинна взяти на себе їх реалізацію за допомогою системи державного регулювання.

Визначені функції державного регулювання інвестиційної діяльності реалізуються засобами економічної політики. Економічна політика є стратегічною лінією дій, що проводиться Урядом, і конкретизується системою засобів і заходів у сфері управління економікою з метою надання визначеної спрямованості економічним процесам, згідно з цілями, завданнями і пріоритетами розвитку держави. В роботі обгрунтовані і упорядковані складові соціально-економічної політики, а також показано, що економічна політика охоплює всі проблеми створення і підтримки стабільного розвитку економіки і позитивних зрушень у соціальній сфері. Вона складається з політик нижчого рівня, що спрямовані на реалізацію цілей в окремих сегментах економіки. Це макроекономічна політика, цінова, фінансово-бюджетна, грошово-кредитна, інвестиційна, структурна, зовнішньоекономічна та ін.

Цілі і принципи регулювання інвестиційної діяльності випливають з загальнодержавної економічної політики і її складової - інвестиційної політики.

Державна інвестиційна політика - це діяльність держави, що спрямована на створення сприятливих нормативно-правових та господарських умов для інвестування в основний капітал, формування підприємствами та організаціями необхідних фінансових засобів для інвестиційного розвитку, а також підтримка стійкої кон'юнктури на ринках капіталу та інвестиційних ресурсів. В цілому вона повинна бути спрямована на відтворення і збільшення основного капіталу на новій технологічній базі.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі розвитку економіки залежать від багатьох обставин і, в першу чергу, від ступеня загального розвитку економіки. Стратегічними цілями інвестиційної політики для умов України визначені:

- створення сприятливого інвестиційного клімату;

- залучення капітальних вкладень у виробництво;

- інвестиційне забезпечення структурної перебудови економіки;

- мобілізація всіх джерел інвестиційних ресурсів та їх ефективне використання;

- забезпечення зростання валового внутрішнього продукту;

- створення умов для нарощування внутрішніх інвестиційних ресурсів.

У відповідності з визначеними цілями головними завданнями інвестиційної політики є:

- збільшення обсягу інвестиційних ресурсів за рахунок всіх джерел фінансування (кредитні ресурси комерційних банків, кошти приватних та іноземних інвесторів, кредитні лінії, бюджетні та власні кошти);

- визначення пріоритетних напрямів використання капіталовкладень, в тому числі державних в межах бюджету;

- забезпечення ефективного використання капітальних вкладень, удосконалення їх відтворювальної і технологічної структури.

Система державного регулювання включає також визначення найважливіших соціальних, економічних та інших цілей і завдань на перспективу, в тому числі соціальних орієнтирів, основних пропорцій і структурних зрушень, а також найбільш ефективної соціально-економічної політики, яка сприяє їх реалізації. При цьому визначення економічних цілей має здійснюватись для країни в цілому, окремих її регіонів, сфер економіки, територіально-виробничих формувань, виходячи з нагальної необхідності задоволення потреб суспільства, наявних ресурсів і визначених пріоритетів розвитку.

У своєї суті схема державного регулювання інвестиційної діяльності для умов України передбачає:

- спрямування державної економічної політики на впровадження експортоорієнтованої моделі розвитку економіки;

- систематичне проведення моніторингу і аналізу основних показників інвестиційної діяльності;

- визначення пріоритетних напрямів інвестування, якісну розробку проектів і експертну оцінку об'єктів інвестування;

- визначення можливих джерел інвестування і оцінку їх ефективності;

- побудову механізму залучення інвестицій через проведення гнучкої податкової політики, перетворення амортизаційних відрахувань в інвестиційне джерело, створення конкурентного ринкового середовища, створення привабливого інвестиційного середовища, формування та розвиток грошового і фондового ринків, розвиток іпотечного і вексельного кредитування, сприяння інвестиційній спрямованості процесу приватизації, створення системи гарантій захисту прав іноземних інвесторів;

- створення системи державного нагляду, залучення державного контролю, створення відповідного інфраструктурного забезпечення.

У теорії і практиці податкового регулювання розвинутих країн Заходу податкова політика в останні роки проводилася згідно з кейнсіанською концепцією функціональних фінансів. Згідно з цією концепцією, величина видатків і норма оподаткування підпорядковуються потребам регулювання сукупного суспільного попиту, який повинен утримуватись на рівні, що забезпечує повне використання трудових ресурсів і капіталу за умови збереження стабільних цін.

В умовах України у податкової політиці необхідно забезпечити:

- відчутне зниження податкового навантаження;

- розширення бази оподаткування за рахунок збільшення масштабів виробництва;

- вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими та територіальними ознаками);

- створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і обов'язків платників податків та інших обов'язкових платежів.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності проявляє грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним Банком України і в рамках якої можуть застосовуватись інструменти прямого державного регулювання. В даному випадку об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Для економіки України проблема структурно-інвестиційних перетворень залишається однією з найгостріших. Вона проводиться державою як безпосередньо шляхом розробки і фінансування інвестиційних програм різного рівня, так і опосередковано - за допомогою важелів непрямого регулювання інвестиційної діяльності і, в першу чергу, в недержавному секторі економіки. Останнє особливо важливо, тому що пріоритети використання недержавних коштів для реалізації значної частини державних перетворень хоча і диктуються загальноекономічною ситуацією, але коригуються ринковою кон'юнктурою і тому дуже часто не співпадають з загальнонаціональними інтересами, а централізованих державних коштів явно недостатньо для фінансування масштабної структурної перебудови.

Центральним завданням промислової політики, як важливішої складової економічної політики держави, повинна стати підтримка тих виробництв, які поки що не вичерпали свого потенціалу розвитку і намагаються стати головними по випуску високоефективної вітчизняної продукції, спроможної зайняти стійке місце на внутрішньому і світовому ринках. У зв'язку з цим, суть промислової політики - це комплекс заходів, що забезпечують підвищення конкурентоздатності вітчизняних підприємств, тобто створення ними конкурентних привілеїв перед фірмами інших країн. При цьому в довгостроковій перспективі доцільно скерувати зусилля на розвиток конкурентних привілеїв високого порядку - унікальної продукції і технології, висококваліфікованих фахівців, відомих торговельних марок продукції, високої репутації фірм, - для чого у вітчизняній промисловості маються певні передумови. Тому в роботі пропонуються наступні шляхи вдосконалення промислової політики:

- підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на внутрішній ринок. При цьому випуск даної продукції повинен бути пов'язаний з розвитком стабільного ринку збуту;

- підтримка високотехнологічних виробництв, орієнтованих на зовнішній ринок;

- підтримка в необхідних розмірах сировинних виробництв, орієнтованих на внутрішній і зовнішній ринки;

- виробництво споживчих товарів для внутрішнього чи зовнішнього ринку;

- виробництво продукції виробничо-технічного призначення на основі технологій третього чи четвертого технологічних укладів для внутрішнього чи зовнішнього ринків.

Світовий досвід показує, що розвиток економіки відбувається за рахунок нових наукомістких виробництв і галузей. Прискореними темпами в них обновляється основний капітал. Ці галузі і виробництва відрізняє низька матеріалоємність продукції, відбувається мініатюризація. Розвиток старих традиційних галузей усе в більшій мірі визначається застосуванням нових технологій, заснованих на інформаційно-електронній техніці.

Таким чином, фундаментальним положенням сучасного промислового менеджменту є визнання того, що в даний час науково-технологічним інноваціям слід приділяти вирішальну роль у формуванні і підвищенні конкурентоздатності виробництва.

При визначенні заходів амортизаційної політики в роботі відзначено, що вона повинна бути спрямована на відшкодування зносу основного капіталу шляхом створення нормативно-правових і господарських умов для відтворення і повернення раніше інвестованого капіталу, формування підприємствами та організаціями власних фінансових засобів для відтворення основних фондів.

Метою амортизаційної політики слід визначити напрями та механізми запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу. Вона спрямовується на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

В числі інструментів амортизаційної політики в Україні необхідно більш ефективно використовувати норми амортизації (видові) по групах основних фондів та своєчасно проводити переоцінку основного капіталу.

Ринкові реформи і структурні перетворення, які відбуваються в економіці України, потребують значних інвестицій. Ситуація ускладнюється тим, що проблеми інвестування економіки доводиться вирішувати в умовах глибокої економічної кризи. Тому створення сприятливого інвестиційного клімату в Україні є надзвичайно важливою проблемою. Інвестиційний клімат можна вважати одним з основних факторів ефективного соціально-економічного розвитку.

Державне регулювання у сфері іноземних інвестицій має на увазі комплекс заходів, що здійснюються державними установами, організаціями та гілками влади, спрямованими на створення сприятливого клімату для іноземних капіталовкладень, надання гарантій інвесторам, формування сприятливого податкового поля, підтримання інфраструктури тощо, тобто, мова йде про заходи, що сприяють залученню капіталу у конкретне підприємство, галузь, регіон або країну в цілому.

Пріоритетні напрямки іноземного інвестування визначаються необхідністю переорієнтації виробництва на: підвищення життєвого рівня населення; випуск нових споживчих товарів; впровадження досягнень НТП, наукомістких та екологічно чистих технологій; збільшення експортного потенціалу України і зменшення залежності вітчизняної економіки від імпорту; створення оптимальної галузевої структури, яка враховувала б, в тому числі, і регіональну специфіку.

На мою думку, для стимулювання банків України до інвестиційної діяльності потрібно здійснити ряд мір, таких як:

- запровадження пільг з оподаткування та резервування залежно від складу портфеля цінних паперів і заохочення в такий спосіб комерційних банків займатися довгостроковими вкладеннями коштів в економіку країни;

- перегляд НБУ рівня ризику цінних паперів емітентів, у яких держава має значні пакети акцій, щоб запобігти відволіканню значної частини ресурсів комерційних банків для формування резервів;

- полегшення механізму надання кредитів рефінансування під заставу цінних паперів, які знаходяться в інвестиційному портфелі комерційного банку, аби додати банкам впевненості в тому, що вони будь-коли зможуть отримати кредит від НБУ і збільшуватимуть обсяги свого інвестиційного портфеля;

- Прискорення процедури розгляду та затвердження інвестиційних проектів;

- створення в структурі регіональних установ Національного банку України підрозділу з аналізу фондового ринку;

- адаптування класичних положень мінімізації ризику інвестування до особливостей динамічної діяльності сучасних комерційних банків;

- відстежування не менше двох разів на тиждень реальних обсягів пасивів з різною часовою стабільністю для запобігання ризику ліквідності;

- створення у структурі банку підрозділу, який би мобілізовував саме довгострокові активи та управляв ними;

- встановлення власних лімітів на інвестиції в цінні папери відповідно до розробленої власної стратегії розвитку банку;

- збільшення капіталізації банківських установ за рахунок зниження кількості неконкурентоздатних, шляхом їх злиття і приєднання.

- Розробка та запровадження системи оцінки інвестиційної привабливості міст (районів), окремих підприємств;

- Визначення потреб підприємств у інвестиційних ресурсах;

- Визначення пріоритетних сфер (галузей) інвестування;

- Організація інформування потенційних інвесторів через засоби масової інформації та міжнародну інформаційну мережу Іntеrnеt про правове регулювання інвестиційної діяльності в Україні й в області, про інвестиційні проекти та пропозиції, а також регулярне висвітлення ситуації щодо надходження інвестицій в економіку України, реалізації інвестиційних проектів;

- Організація роботи з постійного інформування банківських установ, розташованих на території області, про наявні інвестиційні пропозиції щодо розвитку пріоритетних галузей та підприємств.

- Вивчення пропозицій установ комерційних банків щодо кредитування окремих підприємств на території області, складання календарного плану реалізації прийнятих до фінансування проектів;

- Надання консультаційних послуг з питань розробки бізнес-планів та підготовки висновків про доцільність їх реалізації в рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності. Організація і проведення семінарів, конференцій з питань інвестиційної діяльності;

3.2 Шляхи зниження інвестиційних ризиків у банках Львівщини

Інвестиційний ризик - вірогідність виникнення непередбачених фінансових втрат в невизначених умовах інвестиційної діяльності.

Існують таки методи оцінки інвестиційних ризиків:

1) за середньоквадратичним відхиленням;

n-кількість спостережень;

Рt -ймовірність, що відповідає розрахованому доходу;

e - розрахований доход по проекту при різних конўюнктурах інвестиційного ринку;

eR-середній очікуваний доход за проектом;

Коефіцієнт варіації - рівень ризику в умовах, коли показники середніх очікуваних доходів відрізняються між собою.

Сv = de / eR(3.1)

Умови вибору Ю mіnнСvіэ

2) коефіцієнта, що дозволяє оцінити ризик конкретного інвестиційного проекту по відношенню до рівня ризику інвестиційного ринку в цілому;

b = р * sц / sф (3.2)

р - кореляція між доходом від конкретного виду цінних паперів й середнім рівнем дохідності фондових інструментів в цілому;

sц - середньоквадратичне відхилення дохідності за конкретним видом цінних паперів;

sф - середньоквадратичне відхилення дохідності по фондовому ринку в цілому.

3) експертним шляхом - опитування кваліфікованих спеціалістів.

Далі розглянемо системи оцінок та методи обмеження ризиків іноземних інвестицій.

Ситуацію в країні, яку оцінює іноземний (і національний) інвестор з погляду своїх інтересів, називають інвестиційним кліматом. Він складається з багатьох факторів ризику, що обўєднуються в певні групи. Кожний чинник має свою частку й оцінюється в балах. У звўязку з цим стає можливим кількісне оцінювання як окремих груп ризику, так і інвестиційного клімату в цілому. Загальна оцінка визначається як середньозважена за трьома групами.

Рівень ризику, спеціалістами в різних країнах, оцінюється неоднаково. Московська аналітична лабораторія “ВЕДИ - ЦЄМИ” застосовує 10-бальну шкалу оцінювання ризику, де 1 - найкраща оцінка, а 10 - найгірша. Всі фактори ризику за цією системою зводять у три групи:

1) соціально-політична ситуація в країні та перспективи її розвитку;

2) внутрішньоекономічна ситуація та її перспективи;

3) зовнішньоекономічна діяльність та її перспективи.

Досить поширеною в США є система “Іntеrnаtіоnаl Busіnеss Соmраny USА (Рublісаtіоns) - Іnс”. Вона виділяє такі групи ризиків:

1) політичні;

2) фінансових транспортів;

3) експорту;

4) прямих інвестицій.

Групи ризиків оцінюються за 12-бальною системою від “А+” (найкраща оцінка) до “С” (найгірша). Загальна оцінка не виводиться.

Деякі американські, а також німецькі фірми використовують систему економічного оцінювання інвестиційних ризиків “BЕRІ”. Ця система дає кількісну оцінку як окремого, так і зведеного ризику, оцінюючи їх за 100-бальною школою, де 100 балів - найкраща оцінка.

Оцінювання ризиків - справа надзвичайно важлива для будь-якого інвестора. Для іноземного інвестора її значимість зростає, оскільки, потрапляючи в незнайоме середовище, він важче орієнтується, ніж вітчизняний інвестор. Саме тому для нього важливо знати недоліки та переваги різних систем оцінювання інвестиційного клімату. Аналізуючи фактори ризику, доцільно приділяти особливу увагу тим чинникам, з якими інвестор буде стикатися найчастіше і які мають найсильніший вплив на його інтереси.

Усі наведені системи недостатньо конкретні та слабко спеціалізовані за галузями, в які фірма прагне інвестувати капітал. І, зрештою, підбір факторів ризику і частка їх у будь-якій системі завжди містять у собі елемент субўєктивного.

Отже, системи оцінок інвестиційних ризиків не забезпечують потенційному інвестору можливості уникнути небезпеки. Вони покликані допомогти йому на початковій стадії інвестиційного проекту при вирішенні проблеми прийняття рішення стосовно того, “куди” (в яку країну, галузь і т.п.), “як” (спосіб проникнення на ринок) та “коли” (залежно від тривалості проекту) слід чи не слід спрямувати свій капітал.

Інвесторам, які вже діють за кордоном, важливо знати системи оцінок для вирішення проблем: варто чи не варто розширювати свою діяльність на певному ринку, збут якої продукції слід планувати, варто залишатись на цьому ринку чи ні.

Управління ризиком передбачає застосування певних обмежувачів збиткового впливу ризику на інвестиційний проект.

До методів обмеження ризиків відносять:

1) Підвищення вартості проекту на величину премії за ризик. Наприклад, якщо рівень інвестиційного ризику дорівнює за 10-бальною системою 1-2 балам, а за 100-бальною - 90 - 100 балам, то інвестор у вартість інвестиційного проекту не закладає премії за ризик. У міру зростання ризику від 2 до 3 балів (за 10-бальною системою) або від 80 до 90 балів (за 100-бальною) реальну ставку дисконту збільшують, як правило, на 3 процентні пункти. За умови, що рівень ризику перевищує 5 балів (менший 60 балів), дають 11 процентних пунктів дисконту і т.д.

Корекція ставки здійcнюється двома методами:

а) додаванням премії за ризик до вартості початково авансованого капіталу:

б) додаванням його до внутрішньої норми дохідності.

2) Створення (або розширення) резервного фонду як страховки від можливих втрат в інвестиційній діяльності.

3) Страхування політичного ризику через державні та напівдержавні організації.

Фондовий ринок ґрунтується на зобов`язаннях і відповідальності. Спеціалізованими учасниками фондового ринку є такі інвестиційні інститути:

1) фінансові посередники (брокери):

2) інвестиційні консультанти:

3) інвестиційні компанії:

4) інвестиційні фонди.

Фінансовий брокер - юридична особа, яка виконує посередницькі функції при купівлі-продажу цінних паперів за рахунок і за дорученням клієнтів.

Інвестиційні консультанти - юридичні та фізичні особи, які надають консультаційні послуги з проблем інвестування на основі підряду або договору. Вони виконують такі функції:

1) аналіз ринку ЦП (експертиза конкретних угод, вивчення та прогнозування конўюнктури ринку);

2) надання консультацій з питань права;

3) консультації з організації та методичного забезпечення емісії ЦП;

4) організація та супровід ЦП на біржу;

5) розробка нормативної документації з операцій із ЦП;

6) професійне забезпечення розробки проекту випуску ЦП та реалізації завдань інвестиційного проекту;

7) оцінювання портфеля (пакета) ЦП;

8) інформаційне обслуговування клієнтів;

9) підготовка і проведення робіт з приватизації державної власності та робіт, повўязаних з формуванням ринку цінних паперів.

Інвестиційні компанії (інвестиційні дилери) - юридичні особи, які діють на ринку ЦП не за рахунок клієнтів, а за рахунок своїх власних засобів. Вони виконують такі функції: