Кредитна політика

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

кредит банківський капітал

Вступ

1. Кредитна політика та формування кредитного портфеля комерційними банками

1.1 Суть кредитної політики та її вплив на діяльність комерційних банків

1.2 Роль кредитної політики у формуванні кредитного портфеля комерційними банками

1.3 Управління кредитним портфелем та ліквідність комерційних банків

2. Характеристика кредитної діяльності банку, як механізм реалізації кредитної політики

2.1 Аналітична оцінка кредитної діяльності комерційних банків

2.2 Кредитні ризики та шляхи їх мінімізації

3. Шлях й удосконалення кредитної політики, в умовах перехідної економіки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ринкова трансформація України передбачає створення нової економічної системи, яка б охоплювала різноманітність ринкових відносин як у сфері виробництва, так і у сфері розподілу, обміну і споживання. Основою розподільчих відносин, які виступають об'єднуючою ланкою між виробництвом і споживанням є фінансові та кредитні відносини.

Цілеспрямований і динамічний розвиток економічної системи в повній мірі залежить від напрямів адекватної взаємообумовленості та взаємовпливу всіх елементів виробничих відносин. Тому, ринковий тип господарювання передбачає, передусім, зміну виробничих відносин, яка охоплює широкий спектр трансформації - від зміни форм власності до збалансованості обмінних операцій та адекватних розподільчих відносин, які б передбачали регулювання суспільним споживанням. В даних умовах одним із векторів, який би дав змогу ринковій трансформації економічної системи, може стати кредитна політика.

У сучасній банківській теорії відсутнє однозначне тлумачення терміну "кредитна політика". Діапазон тверджень змінюється від "кредитна політика - система заходів центрального банку та держави в кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу і досягнення інших економічних та соціальних цілей" до "кредитна політика повинна охоплювати склад кредитного портфеля і контроль над ним як єдиним цілим, а також встановлювати стандарти для прийняття конкретних рішень".

Кредитна політика виступає складовою частиною банківської політики, яка охоплює окрім кредитної, депозитну, валютну, процентну і інші види політики , які виражають основні функції комерційних банків . У цій частині кредитна політика на макроекономічному рівні підпорядкована державному грошово-кредитному регулюванню, розробка і втілення якої покладена на центральний банк.

Кредитну політику слід розглядати як на макроекономічному рівні - основу грошове - кредитного забезпечення та регулювання, і на мікрорівні - організацію процесу кредитування господарюючих суб'єктів. Розглядаючи кредитний механізм як організаційно-економічні заходи по організації процесу кредитування, які, відповідно, мають макро і мікрорівні, можна констатовані, що кредитна політика виступає формою прояву організації і управління кредитним механізмом.

Всі важливі рішення в банках потребують, щоби метою його політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і втаєним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі при переході до ринкових умов, коли банки націлені на першокласних та багатих клієнтів, які ні кількістю, ні якістю не можуть забезпечити всю банківську індустрію.

Досліджуючи кредитні взаємовідносини між підприємствами і банками, необхідно науково обґрунтувати функціонування кредитної політики, цілі та напрями її розвитку, її вплив на економічний розвиток держави.

Хоча кредитну політику на даному етапі розвитку банківської системи доцільно вважати сформованою, але кожен її етап в умовах економічної невизначеності набуває своїх специфічних рис, які залежать від функціонування всіх його елементів, їх взаємозв'язку і взаємообумовленості.

Однак недосконалість методів та форм мобілізації ресурсів для активних операцій, діючої системи кредитування, методів оцінки та запобігання кредитних ризиків, управління кредитними портфелями, регулювання кредитного механізму взагалі -- затрудняють процес формування повноцінних ринкових відносин.

Вивченню проблем функціонування кредитної політики в тих чи інших періодах розвитку економіки присвячено чимало наукових праць та періодичних видань багатьох вітчизняних, та зарубіжних економістів, до яких належать: М.Т. Бертков, Н.І. Валенцева, О. Заруба, В.В. Земсков, В.В. Кисельов, А.М. Косой, О.І. Лаврушин, A.M. Мороз, М.І. Савлук, В.М. Усоскін та інші.

Дана курсова робота на тему: "Кредитна політика банків та її розвиток в сучасних умовах" є певною спробою дослідження теоретичних та практичних засад функціонування кредитної політики, її окремих елементів, її взаємозв'язок, з'ясування можливості її дії на етапі становлення ринкових відносин в Україні.

1. Кредитна політика та формування кредитного портфеля комерційними банками

1.1 Суть кредитної політики та її вплив на діяльність комерційних банків

Основний зміст і роль банківської справи - це забезпечити залучення і надійність депозитів та вміле їх розміщення на основі виваженої розумної політики. Всі інші послуги є допоміжними і другорядними. В банку завжди повинно бути в наявності достатньо коштів для задоволення потреб вкладників, бажаючих вилучити їх і використати в розумних межах. І вкладники, і регулюючі органи (в особі центральних банків) виходять із того, що вкладені в банк кошти зберігаються і є в наявності завдяки необхідному рівню ліквідності і диверсифікації ризику. Ризик, який являє собою органічну частину будь-якого кредиту, що надається банком, повинен бути мінімальним. Акціонери, в свою чергу, вважають, що банк повинен забезпечити одержання прибутку, і, як правило, за рахунок розміщення коштів, який, з точки зору банку, повинен бути достатнім для стимулювання припливу капіталу і одержання дивідендів.

Особливою роллю банківських операцій є надання кредитів, і робота банкірів зводиться до того, щоби вирішити, кому можна довірити гроші вкладників і на які цілі. Дана функція банків являє собою вкрай важливий і надзвичайно чутливий процес. Банк повинен визначити, які кредити він буде надавати, скільки кредитів кожного типу він буде надавати, кому він буде надавати кредити і за яких обставин ці кредити будуть надаватися.

Всі важливі рішення в банках потребують, щоби метою його політики було підтримання оптимальних співвідношень між кредитами, депозитами та іншими зобов'язаннями і власним капіталом. Тому, правильна кредитна політика здатна підвищити якість кредитів, і, звісно, фінансовий стан банку. Все вищезазначене підкреслює необхідність кредитної політики в роботі банків, і в значній мірі при переході до ринкових умов, коли банки націлені на першокласних та багатих клієнтів, які ні кількістю ні якістю не можуть забезпечити всю банківську індустрію.

Основне призначення політики в банку - це забезпечення послідовності дій і дотримання надійності і чіткості позитивної практики в роботі. Принципів обраної політики повинні дотримуватися всі - від голови правління банку до окремо взятого співробітника. Отже, політика, в контексті банківської справи, - це спосіб виконання послідовно пов'язаних дій, де принципи являють собою основу визначення її і спосіб її здійснення. Кредитна політика - це лише одна із сторін широкого спектру політики, яку проводять банки в своїй діяльності. В нашій країні, в період переходу до ринку, коли кредитна політика знаходиться в залежності від фінансової стабільності, спаду економіки, кризи платежів, банки не дотримуються чітких критеріїв у кредитній політиці і не прагнуть розробляти їх самі. По мірі стабілізації економічного простору, фінансової ситуації, і коли держава поступово стає суб'єктом фінансового ринку, банкам необхідно буде самим активно розробляти внутрішню політику, в тому числі і кредитну. Цьому буде сприяти і загострення конкуренції на ринку капіталів.

На вибір стратегічних цілей кредитної політики вітчизняного кредитного ринку впливають перш за все, з однієї сторони, структура банківської системи в регіональному аспекті та привабливість вітчизняної економіки - з іншої. Цей зв'язок виявляється в наступному:

нерівномірність регіонального розвитку банківської системи і міжбанківської конкуренції;

посилення міжбанківської конкуренції за відсутності значних різниць у процентних ставках по депозитах та кредитах в регіональному аспекті приводять до скорочення маржі і створюють тенденцію більшої привабливості для банків на фінансових та валютних ринках;

наявність тенденції падіння питомої ваги дешевих кредитних ресурсів по регіонах створюють передумови до пасивної політики щодо участі банківського капіталу в кредитуванні економіки;

Розробка кредитної політики повинна починатися із загального контексту, в якому визначаються загальні характеристики видів кредиту, які пропонуються банком, характеристику клієнтів і ринків на яких ці кредити будуть розповсюджуватися в відповідності з останніми стратегічними рішеннями, прийнятими в банку. В ньому також може визначитися напрямок галузевого кредитування, а також окремих категорій клієнтів.

Структура кредитної політики комерційного банку

Кожен конкретний банк в своїй діяльності буде розробляти умови кредитування відповідно до своїх потреб і можливостей з метою надання послуг, які б відповідали потребам ринку. Разом з тим, всі банки повинні вести свою кредитну діяльність і розробляти кредитну політику на основі наступних принципів:

мета кредиту повинна бути реальною і розумною;

банк повинен глибоко вивчити і зрозуміти можливості і потреби клієнта, а також сферу і ринки його діяльності;

при наданні кредиту слід впевнитися в тому, що він може бути погашеним протягом вказаного періоду часу;

позика надається тільки для цільового використання на реалізацію конкретного проекту чи господарської операції, аналіз яких свідчить про їх достатню дохідність в умовах економічної кон'юнктури;

заборона кредитування певних господарських операцій, зокрема, покриття збитків від господарської діяльності, збільшення розміру статутного фонду боржника, внесення платежів в бюджет і позабюджетні фонди підприємств, які допустили прострочену заборгованість по раніше отриманих позиках;

банк повинен пересвідчитися в тому, що він не понесе значних збитків у випадку, якщо боржник буде нездатним погасити свої зобов'язання;

кредитор повинен бути повністю впевненим в боржнику.

Якщо боржником виступає банк, то в нього повинна бути достатня капітальна база, його ліквідність повинна бути допустимою, а ризики, які присутні в його кредитному портфелі, повинні бути мінімальними.

1.2 Роль кредитної політики у формуванні кредитного портфеля комерційними банками

Банки, являючись самостійною кредитною установою, проводять свою кредитну політику з врахуванням ряду факторів. До останніх належать: економічні і політичні умови, рівень розвитку банківського законодавства, ліквідність кредитної установи, спеціалізація банку, наявність ресурсної бази та її структура.

Вплив факторів на кредитну політику комерційного банку

Нестабільність політичної ситуації в країні може стримувати кредитні вкладення всередині країни і стимулювати їх відплив за кордон. Економічні умови здійснюють основний вплив на розвиток кредитних операцій. Економічна ситуація складається під впливом податкової політики держави, вимог центральних банків до оцінки діяльності комерційних банків, ділова активність підприємств і таке інше. В період спаду виробництва, кризи платіжної дисципліни попит на кредит, як платіжний засіб, істотно зростає, одночасно посилюється ризик неповернення кредитів. Інформація, яка супроводжує економічну кризу, істотно зростає, одночасно посилюється ризик неповернення кредитів. Інформація, яка супроводжує економічну кризу, різко скорочує довгострокові кредитні вкладення, сприяє переливу капіталу з виробничої сфери в сферу торгівлі і посередницьких операцій.

Аналізуючи вплив факторів на пріоритети кредитної політики вітчизняних комерційних банків, можна зробити ряд висновків.

Загальні пріоритети в кредитній політиці вітчизняних комерційних банків залежать, перш за все, від економічної ситуації тих процесів, які притаманні перехідному до ринку періоду, а також від пристосування банків до нових умов роботи. Отже, враховуючи реалії економічного стану та пріоритети кредитної політики, комерційні банки розробляють свою стратегію та тактику роботи із кредитною складовою.

Рушійною силою стратегії у використанні розробленої кредитної політики є конкурентноздатність установи банку. Остання полягає в розумінні сили конкуренції, її глибинних причин, а також основних сильних і слабких сторін банку по відношенню до них.

Джерела конкурентних переваг комерційних банків, з однієї сторони, однакові в цілому світі, і з іншої - можуть бути конкретно специфічними для кожного ринку.

До джерел конкурентної сили слід віднести: достатність капіталу банку, якість його активів, забезпеченість висококласними спеціалістами, інформаційне забезпечення, технологічне забезпечення та спадкоємство пропонованих операцій та послуг.

Ключовим фактором надійності і конкурентоспроможності банківської системи в ринковій економіці є достатність капіталу. В банківській практиці достатність капіталу тісно пов'язана з адекватністю останнього, яка має відношення до обсягу акціонерних коштів з метою підтримки його діяльності. Не існує єдиного рівня необхідних коштів різних типів банків. Розмір власного капіталу залежить, перш за все, від розміру балансу та типу бізнесу, в якому вони працюють, а також від політики банку в умовах конкурентного середовища. Зрозуміло, чим більш ризиковим є кредитний портфель, тим більше потрібно акціонерних коштів для підтримки його діяльності. Разом з тим, надмірна "капіталізація" банку, яка проходить через випуск акцій, тобто збільшення власних коштів, порівняно з оптимальною потребою, може негативно вплинути на його діяльність. Таке положення приводить до порівняно дорогого способу фінансування потреб банку. Як правило, дешевше і вигідніше залучити кошти вкладників, чим нарощувати власний капітал. Тому керівники окремих банків прагнуть знайти оптимальне співвідношення між власним капіталом та іншими статтями балансу з врахуванням проблеми "прибуток-ризик".

Наявність ресурсів в банку є основним для проведення кредитної політики. Якщо кредитна операція є доходною і менш ризикованою, то банк може збільшити обсяг грошових коштів, які призначені для кредитування, якщо ризики будуть надмірними, обсяг кредитних операцій суттєво скоротиться.

1.3 Управління кредитним портфелем та ліквідність комерційних банків

Кредитні операції є величезним джерелом доходів банку і разом з тим величезною статтею активів. Як такий кредитний портфель являє собою найбільше джерело ризиків, які впливають на надійність та безпеку банку. Ефективне управління кредитним портфелем дає змогу мінімізувати ризики і відповідно збільшити прибутковість позичкових операцій.

Розумне управління кредитним портфелем встановлює параметри кредитного портфеля, визначаючи при цьому, яка доля ресурсів банку може бути використана для видачі позики, які типи кредитів можуть видаватися, яку частину кредитного портфеля можуть складати позики даного типу, яка допустима концентрація кредитів окремим боржникам і галузям.

Якість управління кредитним портфелем прямо пов'язана з прибутковістю банку, а також забезпечення високого рівня надійності і мінімізації ризику банківських операцій, що можливе за умови дотримання банками належного рівня своєї ліквідності. Основним принципом підтримання ліквідності банку є відповідність активів до термінів очікуваного виникнення потреби в коштах для погашення зобов'язань перед кредиторами і вкладниками.

Такий зв'язок термінів розміщення коштів із термінами залучення ресурсів є важливим фактором перетворення його активів для виконання своїх зобов'язань.

Світова банківська практика використовує різні системи показників, які виступають в якості економічних інструментів виміру і управління банківською ліквідністю. Основними параметрами оцінки при цьому є:

ступінь участі власних коштів в активних операціях комерційного банку;

рівень величини власного капіталу банку в обсязі зобов'язань по пасиву;

ступінь вкладення ресурсів банку в операції з підвищеним ризиком.

В Україні, згідно з діючими нормативними актами НБУ, розраховують наступні показники ліквідності: норматив миттєвої ліквідності, норматив загальної ліквідності, норматив ресурсної ліквідності та нормативне співвідношення високоліквідних активів до робочих активів банку.

Однак відносні показники оцінки відповідності активів і пасивів балансу банку відображають існуючий стан на якусь певну дату, що обмежує оперативну можливість регулювання рівня своєї платоспроможності. Тому, для комплексної оцінки і регулювання ліквідності комерційного банку слід враховувати вплив факторів, які пов'язані із зміною структури активів і пасивів, а також методи управління ними, від яких залежить стан ліквідності, передбачивши при цьому можливі тенденції зміни останньої і, таким чином, виконання своїх зобов'язань перед клієнтами. Серед основних напрямів такої роботи слід відмітити: збільшення обсягу власних коштів, оцінку ризику окремих статей активів, їх дохідності та ліквідності; аналіз впливу кредитних операцій, їх структури на ліквідність; прогнозування зміни співвідношення обсягу пасивних та активних операцій, а також процес управління позиками.

Використання для ліквідності методу, який ґрунтується на встановленні її рівня за допомогою різних коефіцієнтів, передбачає виділення певної постійної величини, яка б була базовою для порівняння з нею інших показників, спроможних характеризувати діяльність банку і обсяг його операцій. Найбільш часто для цього використовується величина власного капіталу комерційного банку, сума його активів або зобов'язань.

Безумовно, пріоритет належить власним коштам. Це обумовлено рядом причин. По-перше, захисною функцією капіталу, який виступає своєрідним "буфером" покриття можливих претензій до банку, і, в певній мірі, гарантійним фондом виконання зобов'язань перед вкладниками. По-друге, капітал банку в загальному об'ємі кредитних ресурсів являє собою найбільш постійну, відносно стійку, величину. Ця обставина дозволяє банку використовувати його розмір в якості резерву покриття найбільш ризикових операцій і, тим самим, варіювати питомою вагою ризикових активів в структурі балансу відповідно до величини власних коштів. Для оцінки достатності величини банківського капіталу у світовій практиці використовують різні методи. Один із найстаріших - це співвідношення власного капіталу банку до залучених коштів.

Кредитними операціями в банку управляє кредитний комітет. В його склад входять члени ради і управління банком, представники кредитних підрозділів, а також відділів, які пов'язані з ними. Комітет розглядає всі питання, пов'язані з кредитними ризиками, аналізує якість кредитного портфеля, а також:

розробляє критерії видачі позик;

встановлює обмеження на позики залежно від їх типу і на обсяг видачі одному боржнику;

виробляє політику щодо повернення безнадійних кредитів і списання невиплачених позик;

затверджує стандарти на кредитну документацію і кредитні застави.

Методичне забезпечення для аналізу кредитоспроможності клієнта в різних комерційних банках має свої особливості, хоча ідея його здійснення однакова для всіх банків - оцінка клієнта з точки зору повернення основного боргу і процентів по ньому.

Управління кредитним портфелем на рівні комерційного банку можна представити рисунком:



Размещено на http://www.allbest.ru/

Отже, управління кредитним портфелем комерційного банку охоплює ряд заходів: від вибору критерію і оцінки якості позик до розробки механізму упраління сумнівними та безнадійними кредитами.

2. Характеристика кредитної діяльності банку, як механізм реалізації кредитної політики

2.1 Аналітична оцінка кредитної діяльності комерційних банків

Комерційні банки - основна складова кредитної системи держави. В сучасних умовах збільшується потреба в ефективних та стабільних банках, від яких великою мірою залежить відновлення економічного зростання. Одним з основних видів діяльності вітчизняних банківських установ є кредитування. На жаль, для України, як і для інших країн перехідної економіки, характерне несвоєчасне повернення банком наданих кредитів. Це знижує їх дохідність ї є однією з причин незадоволеного попиту на кредити.

У 2000 році динаміка темпів зростання заборгованості за кредитами свідчить про стійку тенденцію до нарощування комерційними банками обсягів кредитування.

Залишки заборгованості за кредитами, наданими комерційними банками в національній та іноземній валюті (включаючи заборгованість за міжбанківськими кредитами), за дванадцять місяців зросли в номінальному виразі на 64.5% і становили 20.7 млрд. грн. Реальне зростання заборгованості за цими кредитами в національній валюті становило 42%, в іноземній - 44.4%. Воно відбулося в основному за рахунок кредитів, наданих суб'єктам господарювання.

У 2000 році комерційними банками України постійно надавалася відповідна кредитна підтримка кредитоспроможним суб'єктам господарської діяльності, переважно за рахунок самостійно мобілізованих ресурсів. Спостерігалася тенденція до зростання частки заборгованості за кредитами, направленими в народне господарство, відносно ВВП (з 9.3% у січні-грудні 1999 року до 12.4 - у січні-листопаді 2000 року). На 52.9% зросли кошти, залучені на банківські рахунки від фізичних та юридичних осіб, що збільшило ресурсну базу комерційних банків і дозволило їм активізувати кредитування реального сектора економіки.

Залишки заборгованості за кредитами, наданими суб'єктам господарювання, на 1 січня 2001 року становили 19.1 млрд. грн., або 92.5% від загального обсягу кредитних вкладень комерційних банків. За 2000 рік вони номінальне збільшилися на 62.3% (7.3 млрд. грн.). Це значно більше, ніж за 1999 рік, коли приріст заборгованості за кредитами становив 2.9 млрд. грн., або 33.1%. У національній валюті залишки заборгованості Зросли на 4.5 млрд. грн., або на 78.7%, в іноземній - на 2.8 млрд. грн., або на 46.6%. Реальне зростання заборгованості за кредитами в національній валюті (на 42%) випереджало їхнє зростання в іноземній (на 40.7%). У 1999 році зростання цих показників у номінальному виразі становило відповідно 12 і 61.7%, а реально заборгованість у національній валюті зменшилася на 6%, в іноземній - зросла на 6.3%. Відповідне зростання спричинило збільшення в загальній структурі кредитних вкладень частки кредитів у національній валюті на 5 відсоткових пунктів з відповідним зниженням питомої ваги кредитів, наданих у іноземній валюті Як і в попередні роки, кредитна діяльність комерційних банків була зорієнтована в основному на короткострокове кредитування. У 2000 році зберігалася стійка тенденція до зростання заборгованості за короткостроковими позичками, загальний приріст залишків заборгованості за ними становив 6.6 млрд. грн., або 71.8%, у тому числі в національній валюті - 3.9 млрд. грн., або 82.8%, в іноземній (у перерахунку на національну валюту) - 2.7 млрд. грн., або 60%. Реально заборгованість за короткостроковими кредитами в національній валюті зросла на 45.3%, а в іноземній-на 53.6%. На 1 січня 2001 року залишки заборгованості за короткостроковими позичками комерційних банків становили 15.7 млрд. грн., або 82.1% від загального обсягу (торік їхня частка дорівнювала 9.1 млрд. грн., або 77.6%).

2.2 Кредитні ризики та шляхи їх мінімізації

Кредитний ризик визначається ймовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов'язання гідно з кредитною угодою. Ступінь кредитного ризику в Україні визначається такими чинниками:

Недоступність достовірної інформації про кредитну історію клієнтів (адже в країні не існує централізованої бази даних, не ведеться взаємо обмін відповідною інформацією між банками.

Незадовільний фінансовий стан більшості позичальників.

За політизованість економіки України. Найпривабливіші підприємства і галузі перебувають під контролем певних політичних сил, що захищають їхні корпоративні інтереси на найвищому рівні. Це часом призводить до того, що ймовірність виконання умов кредитного договору залежить не від вимог законодавства, а від прихильності політичних лідерів.

Недосконалість законодавчого забезпечення кредитної діяльності.

Внесення частих змін в політику банку по наданню кредитів та формування кредитного портфеля.

Враховуючи вищесказане, кредитні ризики можна класифікувати наступним чином:

Банки зобов'язані створювати та формувати резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземній валютах.

Резерв під кредитні ризики поділяються на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні". Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом ,стягнення якої є неможливим . Формування резервів банки зобов'язані здійснювати щомісячно в повному обсязі незалежно від розміру їх доходів за групами ризику відповідно до сум фактичної кредитної заборгованості за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановлення строку для подання місячного балансу.

При класифікації кредитних операцій за ступенями ризику і віднесенні їх до груп, за якими розраховується резерв за факторингом, наданими зобов'язаннями, виконаними гарантіями і перуками, враховується строк погашення заборгованості, а саме:

"стандартна" - заборгованість, за якою строк погашення чи повернення, передбачений договірними умовами ,ще не настав, або зобов'язання, строк виконання за якими ще не настав;

"сумнівна" - заборгованість за факторинговими операціями та за виконаними банком гарантіями і перуками становить до 90 днів з дня виконання зобов'язання ,передбаченого договірними умовами.

"безнадійна" - заборгованість за факторинговими операціями та за гарантіями і перуками , виконаними банком, за якими клієнт не виконав своїх зобов'язань із строком більше, ніж 90 днів після настання строку платежу, передбаченого договірними умовами.

При визначенні чистого кредитного ризику для розрахунку резерву сума валового кредитного ризику за кожною кредитною операцією окремо може зменшуватися на вартість прийнятого забезпечення (гарантій та застави майна й майнових прав).

Безумовні гарантії, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

Кабінету Міністрів України;

банків, які мають офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас".

Міжнародних багатосторонніх банків (МИРР, ЄБРР).

Предмети застави, що беруться до розрахунку резерву під кредитні ризики:

майнові права на грошові депозити, що розміщені в банку, який має офіційний кредитний рейтинг не нижчий, ніж "інвестиційний клас";

дорогоцінні метали, які належать позичальнику і знаходяться на зберіганні в банку-кредиторі, та за умови безперечного права звернення банком-кредитором стягнення, обумовленого договором, на ці метали в разі невиконання позичальником зобов'язань за кредитом;

державні цінні папери;

недержавні цінні папери - акції та облігації підприємств, ощадні сертифікати, інвестиційні сертифікати;

зареєстроване нерухоме майно;

рухоме майно;

інші майнові права.

Сума гарантій та вартість предмета застави береться до розрахунку резервів під кредитні ризики з урахуванням коефіцієнтів залежно від категорії кредитної операції.

При розрахунку чистого кредитного ризику за кредитами, що надані під заставу майнових прав на грошові депозити позичальника або поручителя, враховується вартість застави в розмірі 100% за умови передавання цих коштів в управління банку на строк дії кредитного договору.

За кредитами, класифікованими як "безнадійні", банк формує резерв на всю суму боргу за кредитом незалежно від наявності застави. Ураховуючи зміни кон'юнктури ринку, банком рекомендується щокварталу, а також у разі кожної пролонгації кредитного договору проводити перевірку стану заставленого майна та за потреби переглядати його вартість.

Якщо банк не здійснює перевірку стану заставленого майна, а також відсутні документи, що засвідчують наявність і стан забезпечення, то банк зобов'язаний формувати резерв під кредитні ризики на всю суму основного боргу.

Отже, для зниження кредитного ризику банк повинен диверсифікувати кредитний портфель. Рівень втрат від неповернення боргу може бути зменшений за рахунок видачі кредитів більшій кількості незалежних позичальників, здійснювати постійний контроль за якісними і кількісними показниками позичальника, потрібно серйозно сприймати НБУ щодо Формування страхових резервів.

3. Шляхи удосконалення кредитної політики, в умовах перехідної економіки

Кредитний портфель банку є "вершиною" кредитної діяльності. Його не можна прирівнювати до простої сукупності кредитів, оскільки кредити можуть взаємодіяти, внаслідок чого кредитний портфель характеризується не тільки сукупним ризиком, але і чисто портфельним ризиком. Як підсумок саме якість всього кредитного портфеля в цілому визначає ефективність кредитної діяльності.

Для того, щоб сформувати кредитний портфель банку необхідно здійснити відбір кредитів і досконало оцінити кредитоздатність позичальника.

На сьогодні в багатьох країнах існують різні системи оцінки кредитоздатності позичальника. Розглянемо деякі з них:

1. Система "П'ять С" Conditions - умови; Collateral - забезпечення; Capital -капітал; Capacity ( або Cash flow) - потенційні можливості (або потік грошових коштів).

2. PARSER - від анг. "parse" - робити граматичний розбір. Ця система оцінки налічує шість компонентів: Person - особа; Amount - сума; Repayment -погашення; Security - забезпечення; Expediency - доцільність; Remuneration винагорода.

3. CAMPARI. Character - репутація; Ability - здатність; Means - засоби; Purpose - мета; Amount - сума; Repayment - погашення; Insurance -страхування.

4. MEMO RISK - це найбільша за кількістю компонентів з наведених систем оцінки, поділяє їх на дві групи:

1) Management - управління 2) Repayment - погашення

Experience - досвід Interest - процент

Market - ринок Security - забезпечення

Operations - діяльність Control - контроль

Різні компоненти наведених систем мають дуже різне навантаження. Вагомість та, відповідно, трудомісткість одних аспектів аналізу кредитоспроможності (наприклад, Capacity або Cash flow) контрастує з другорядністю та / або дублюванням інших. Однак, доцільно було б у кредитній діяльності банків застосовувати нову систему оцінки кредитоздатності позичальників - "ЦЕНЗОР", її було створено та впроваджено в 1997 році. Зараз цей інструмент практично використовується в рамках Програми міжнародного інституту менеджменту. "ЦЕНЗОР" складається із метою елементів - Ціль; Експозиція; Наслідки; Забезпечення; Обставини; Репутація. Розглянемо детальніше кожен із елементів "ЦЕНЗОР".

РЕПУТАЦІЯ. У рамках аналізу елемента "Репутація" мають ретельно оцінюватись персональні властивості позичальника як суб'єкта кредитної угоди. Мова іде про такі особисті характеристики як чесність, порядність клієнта чи партнера кредитної організації, професійні здібності позичальника тощо. У сучасних умовах вітчизняного ринку аналітику, напевно, також слід вважати його найважливішим. Ц випливає з того, що саме на цій стадії аналітик має справу з найбільш вагомим, але найменш придатним для контролю з боку кредитора фактором - бажанням позичальника виконувати умови кредитної угоди. Проблема загострюється тим, що в Україні майже не розвинута міжбанківська система обміну кредитною інформацією подібно до тії, наприклад, що є між американськими комерційними банками завдяки діяльності агенцій типу Robert Morris Associate. Крім того, з'являються багато позичальників, які взагалі не мають кредитної історії.

Репутація, або властивості, оцінюється за трьома компонентами:

1. Цілісністю особистості - дотримання моральних та етичних принципів, мотивація людини, її фізичний та ментальний потенціал.

2. Компетентністю - володіння потрібними навичками, знаннями та запасом кваліфікації. Також слід оцінити загальне економічне мислення ключових менеджерів, прийняття ними сучасних соціальних та економічних стандартів.

3. Довірою ринку, яка є виміром ринкової репутації та обсягу управлінського досвіду, визначає здатність керівництва отримати кредит, переживати скрутні часи і т.ін.

Оцінка репутації керівництва великою мірою суб'єктивна. Проте необхідно застосовувати послідовні формалізовані критерії для оцінки якості менеджменту. Найчастіше використовують рейтингову експертну оцінку.

ОБСТАВИНИ. Аналіз елемента "Обставини" має бути зосереджено на оцінці стійкості позичальника до зміни зовнішніх умов бізнесу, що може значною мірою вплинути на здатність повернення позики. Компонент "Обставини" аналізується через оцінку також трьох ключових зон ризику:

1. Загальноекономічні умови. Зміни навколишнього можуть значно підвищити ризик неплатоспроможності позичальника. Це й динаміка специфічного бізнес-середовища і прийняття законодавчих актів, що впливають на фінансовий стан підприємств, і рівень злочинності тощо.

2. Галузеві умови. Оцінка стосується: а) структури галузі (рівень рентабельності в галузі; структура витрат та ін.); аналізу динаміки галузі (розглядається розмір ринку та характер його динаміки).

3. Конкурентна позиція підприємства. Аналіз має включати: а) впливовість підприємства - політичні орієнтири керівництва, здатність до лобіювання власних інтересів і ін; б) потенціал зміни - визначається життєздатність, стратегія підприємства, можливість майбутнього успіху чи адаптації до негативного перебігу подій; в) позиціювання - співвідношення ціна/якість для продукції підприємства, ключові фактори успіху, диференціація продуктів, конкурентоспроможність. При цьому визначається конкурентна позиція компанії.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. Компонент "Забезпечення" визначає важелі впливу на позичальника - рівень контролю банку та можливу ліквідаційну вартість застави з урахуванням часу, тобто чистої теперішньої вартості.

Оцінка забезпечення може виконуватися за трьома зонами кредитного ризику.

1. Стабільність підприємства. Кредитор має проаналізувати термін існування компанії; правовий статус підприємства; стан банківських рахунків позичальника; вік обладнання страхової полки позичальника та ін.

2. Чиста ліквідаційна вартість. Невелика ліквідаційна вартість може не покрити несплачені борги. Великі ліквідаційні витрати зменшать отриману кредитором чисту суму компенсації.

3. Можливість контролю. Основні аспекти, на які треба звернути увагу; перевірити документації; проведення інспекції на місці для перевірки існування застави; оцінка часової тривалості завершення юридичних дій та відповідальних витрат, у якому банку обслуговується позичальник, можливість контролювання розрахункового рахунку.

НАСЛІДКИ. Цьому компонентові _v відповідає аналіз фінансових наслідків попередньої діяльності підприємства, визначення ключових показників та надійності компанії. Елементу аналізу кредитоспроможності "Наслідки" властиві три зони ризику. 1. Рентабельність. 2. Ліквідність та оборотність. Ця зона ризику визначає здатність компанії виконувати свої поточні зобов'язання. 3. Надійність або ліверидж. Визначає адекватність капітал позичальника, ступінь фінансового ризику та стійкість. Це ознака зобов'язань власника своєму бізнесу. Значне переважання залучених коштів власним капіталом часто є причиною фінансового краху підприємства.

ЕКСПОЗИЦІЯ. Багато джерел підкреслюють виключну важливість цього елемента аналізу кредитоспроможності висвітлення (експозиції) та оцінки потоків грошових коштів.

Чому для цього елемента система "ЦЕНЗОР" використано саме термін "експозиція". Експозиція (від лат expositio - виставлення напоказ тлумачення, опису) у цьому контексті розкриття здатності до вчасного повернення боргу (а не тільки бажання, про що дбає насамперед оцінка репутації). Це висвітлення минулої та, головне, очікуваної та фінансової діяльності компанії, майбутньої короткострокової та довгострокової платоспроможності позичальника.

ЦІЛЬ. Останній компонент аналізу кредитоспроможності пов'язаний з метою кредитування. Якісну оцінку відповідного ризику може бути дано на підставі відповідей на запити. На що реально витрачатимуться гроші?; Чи згідно з діючим законодавством?, Чи відповідає позика кредитній політиці банку? Якщо аналітик дасть ґрунтовні відповіді на такі питання, він може значно доповнити свої висновки щодо компетенції керівника компанії -позичальника, сучасного рівня розуміння ним бізнесу.

Отже, "ЦЕНЗОР" сприяє підготовці якісних інвестиційних пропозицій, баченню різних аспектів ризику своїх проектів, взаєморозумінню позичальників та кредиторів, покращенню якості бізнес-планів та удосконаленню їхньої оцінки.

Висновки

В першому розділі розкрито роль та значення кредитної політики в діяльності комерційних банків. Зроблено висновок, що кредитна політика, як основа процесу управління кредитом визначає пріоритет в процесі розвитку кредитних відносин, з однієї сторони, і функціонування кредитного механізму, з іншої.

У другому розділі охарактеризовано кредитну діяльність комерційних банків, процес надання і погашення банківських позик. Здійснено оцінку кредитоздатності позичальників, яка мінімізує кредитний ризик при видачі кредитів. Слід зазначити, що у процесі аналізу банки можуть розробляти і застосовувати власні системи показників та групи методів, вибір яких залежить насамперед, від специфіки того сегмента ринку, який обслуговує банк, а також від рівня спеціалізації банку, видів кредитів, рівня кваліфікації працівників банку та ін.

В другому розділі подано класифікацію кредитних ризиків та методи управління ними на рівні окремої позики (аналіз кредитоспроможності клієнта та кредиту, структурування, документування, контроль) і на рівні кредитного портфеля (диверсифікація, лімітування, створення резервів).

Шляхи вдосконалення роботи комерційних банків з позичальниками є предметом розгляду третього розділу. До основних рекомендацій слід віднести:

Створення картотеки кредитної інформації яка б стала складовою частиною загальнодержавної системи контролю за кредитами. Будь-який банк міг би одержувати інформацію про клієнта, який протягом усього часу звертався за кредитом до різних установ. Така загальна система виконувала б контрольну функцію, оскільки кожний клієнт знав би, що інформація про порушення умов кредитної угоди зберігатиметься і, можливо, стане перепоною при одержанні нового кредиту.

Письмове затвердження "Керівництва по кредитній політиці банку", який би включав кредитну політику, норми кредитування і інструкцію по кредитуванні.

Проведення кредитного аналізу, який дозволив би провести "профілактику" кредитного ризику (запобіганню кредитів з низьким ризиком).

Диверсифікація кредитного портфеля. Рівень втрат від неповернення боргу може бути зменшений за рахунок видачі кредитів більшій кількості незалежних позичальників.

Дотримання вимог НБУ щодо створення резерву на покриття можливих втрат від кредитної діяльності.

Створення резервів за рахунок високоліквідних активів.

Взяти в штат кредитного працівника-менеджера, який би займався диверсифікацією кредитного портфеля, лімітуванням активних операцій, формуванням резервів і контролем всіх факторів, які впливають на збільшення кредитного ризику.

Створення потенційного кредитного _v портфеля. Передбачає створення резервного кредитного портфеля з необхідною якістю для своєчасної "санації"" кредитного портфеля, тобто заміну кредитів з низькою якістю на кредити з високою якістю, тобто кредити, які підвищують портфельну якість.

Список використаної літератури:

1. Закон України "Про банки і банківську діяльність" від 20.03.91 №872-ХП із змінами та доповненнями.

2. Інструкція № 10 "Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків" Затв. Постановою Правління НБУ від 30.12.1997 р. № 469.

3. Положення НБУ "Про кредитування", затверджено Постановою Правління НБУ від 28.09.95 № 246 із змінами та доповненнями.

4. Положення НБУ "Про порядок формування та використання резерву на можливі втрати за позиками КБ", затверджено постановою Правління НБУ № 122 від 27.03.98 р. та змін до нього, в т. ч. затверджених постановами Правління НБУ від 16.12.98 № 520, від 06.04.99 № 168.

5. Положення "Про кредитну політику КБ" від 19.10.99.

6. Положення "Про проведення оцінки фінансового стану позичальника" від 19.10.00.

7. Гуцал І.С. Функціонування кредитного механізму в Україні в перехідний період. - Тернопіль: Збруч, 1999. -312 с.

8. Дзюблюк О.В. Комерційні банки в умовах переходу до ринкових відносин. - Тернопіль: "Тернопіль", 1996 -140 с.

9. Дзюблюк О.В. Оцінка ефективності кредитних вкладень КБ // Фінанси України, 2000, № 9.

10.” Экономические риски при предоставление кредитов// Бизнес й банки -1996, № 45-с. 7.

11. Заруба О. Вдосконалення кредитної політики КБ // Банківська справа , 1996, № 1 -с. 15-23.

Размещено на Allbest.ru