Ризики споживчого кредитування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Контрольна робота

з управління банківськими ризиками

РИЗИКИ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУВАННЯ

Виконала:

Лапшина Катерина

Київ, 2013 рік



Зміст

1. Сутність ризику споживчого кредитування та його роль в банківській діяльності

2. Основні структурні елементи ризику споживчого кредитування

3. Способи управління та мінімізації ризиків споживчого кредитування в комерційному банку

Висновки

Список використаної літератури



1. Сутність ризику споживчого кредитування та його роль в банківській діяльності

Споживче кредитування є для банків найбільш ризикованим. Ризики споживчого кредиту пов'язані з великим відсотком неповернення кредитного ресурсу банку. Споживчий кредит - це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору. Споживче кредитування активно розвивається в нашій країні. Так, 30-50% усіх купівель у торгівельних мережах здійснюються у кредит і лідирує серед них побутова та аудіо- і відеотехніка. Найбільш розповсюджена сума купівель у кредит - 300-400 дол. США.

Близько 80% усього ринку споживчого кредитування в Україні сконцентровано в великих торгівельних мережах «Фокстрот», «Ельдорадо» та ін. Так протягом 2012 року кількість банків з числа 50 найбільших, що видають споживчі кредити готівкою, зросла майже вполовину - з 18 до 26 установ. Водночас середня сума позики на одну людину в Україні становить приблизно 105 євро, що значно менше від аналогічних показників країн Східної Європи - 790 євро в Польщі, а тим більше Західної Європи - 6058 євро в Німеччині та 9603 євро у Великобританії.

У зв'язку з тим, що прихід кризи у вересні 2008 року спричинив падіння сукупних доходів населення та збільшив ризик неплатоспроможності позичальника, у банків постає питання мінімізації власних кредитних ризиків в частині ризиків споживчого кредитування.

Рівень споживчого кредитного ризику вимірюється розміром фінансових втрат внаслідок неповернення (несвоєчасного повернення) позичальником основного боргу та несплати відсотків за кредитом. Вираженням рівня (величини) кредитного ризику є розмір відсоткової ставки за кредитною операцією. Це пояснюється тим, що ставка має компенсувати банку вартість наданих на певний строк коштів, (ризик зміни вартості забезпечення) і ризик невиконання позичальником своїх зобов'язань. Рівень такого ризику залежить від впливу та характеру прояву чинників, що зумовлюють його виникнення та розвиток.

Нині, коли Україна виходить із кризи й спрямовує зусилля на стабільне економічне зростання, актуальною є проблема поліпшення якості кредитного портфеля банків, оскільки значна кількість наданих позик не повертається їм своєчасно, що гальмує подальшу кредитну підтримку банками розвитку реального сектору економіки й негативно позначається на темпах і масштабах суспільного виробництва. За станом на 01.01.2012 р., прострочені кредити банків становили 79,3 млрд. грн., або 9,6% від загальної суми їх кредитних вкладень.

Тенденція щодо збільшення обсягів простроченої позичкової заборгованості за кредитами установ банківської системи України окреслилася з 2008 р., і зберігається досі, тоді як обсяги кредитних вкладень то збільшуються, то зменшуються (табл. 1).

Таблиця 1. - Динаміка кредитного портфеля і простроченої позичкової заборгованості банків в Україні:

Назва показника	2008 рік	2009	2010	2011	2012
Кредитний портфель: а) млн. грн.	485368	79244	747348	755030	825320
б) у % до попереднього періоду	180,2	136,6	99,7	101,1	104,2
Прострочені кредити: а) млн. грн.	6357	18015	69935	84851	79292
б) у % до кредитного портфеля	1,3	2,3	9,4	11,2	9,6
в) у % до попереднього періоду	142,7	205,3	171,9	109,4	91,8

Аналіз факторів, що в найменшій мірі впливають на зростання втрат банків за позиками, дозволив західним банкірам зробити наступні висновки. За даними Світового банку, внутрішні для банку фактори (надмірна концентрація кредитного портфеля, надмірна диверсифікація кредитного портфеля, відсутність ефективних методів оцінки та регулювання кредитних ризиків за етапами кредитного процесу, неадекватна оцінка впливу чинників кредитних ризиків, низький кваліфікаційний рівень, компетенція та досвід роботи фахівців тощо) є причиною 67% втрат банків за позиками, на частку зовнішніх факторів (стан розвитку економіки, кон'юнктура попиту на кредитні ресурси та їх пропозиції на фінансово-кредитному ринку, рівень конкуренції між банками, політична ситуація в країні форс-мажорні обставини тощо) доводитися, відповідно, 33% втрат.

Причому недарма на першому місці в списку основних причин втрат банків за позиками виділяють банкрутство компаній. Індивідуальний позичальник банку в повній мірі відчуває на собі вплив цього фактора. Тому, аналізуючи кредитоспроможність позичальника (у тому числі фізичної особи), банкір обов'язково повинен з'ясувати фінансовий стан компанії, в якій він працює.

Рис. 1. - Фактори, що спричиняють втрати банку при кредитуванні (в т. ч., споживчому):

Багато теоретичних аспектів, що стосуються сутності ризику, кредитного ризику і ризику споживчого кредитування, зараз є дискусійними, позиції вчених щодо них серйозно розходяться. Розбіжності починаються з самого визначення поняття ризику, змісту і трактування його сутності.

Доцільно звернути увагу на розмежування цих понять з точки зору більшості українських науковців та фінансових експертів:

- Ризик - це відхилення від очікуваного (запланованого) результату майбутньої події в результаті прояву факторів внутрішнього або зовнішнього середовища, тобто можливість понесення потенційного збитку, який може виникнути в результаті майбутніх подій і нанести збитки або додаткові витрати. Однак відхилення від запланованого результату може привести не тільки до негативних, але й позитивних результатів;

- Кредитний ризик - це ймовірність того, що фактичний прибуток від інвестиції буде відрізнятися від очікуваного і спричинить за собою виникнення збитків (витрат) внаслідок непогашення боржником кредиту або частини кредиту (відсотків по кредиту), а також штрафів, пені, неустойок, викликаних неналежним виконанням позичальником своїх обов'язків відповідно до умов договору перед кредитором.

До недоліків банківської діяльності, що свідчить про серйозні проблеми в відношенні управління кредитним ризиком можна віднести наступні:

- відсутність документа, що викладає кредитну політику банку;

- відсутність обмежень концентрації ризиків у кредитному портфелі;

- надмірна централізація і децентралізація кредитного керівництва;

- поганий аналіз кредитної операції;

- поверхневий фінансовий аналіз позичальників;

- завищена вартість застави;

- відсутність контролю за використанням позик;

- неповна кредитна документація;

- невміння ефективно контролювати кредитний процес.

- Ризик споживчого кредиту - це ризик кредитування позичальників обумовлений тим, що для погашення позики потрібні альтернативні джерела доходів (наприклад, зарплата позичальника, заощадження, фонди коштів), а отже успішне погашення кредиту залежить від факторів, не пов'язаних з об'єктом кредитування. Ризик споживчого кредиту можна розкласти на три складові (фактори):

- технічний фактор, який полягає в гострій конкуренції між банками, у прагненні якомога більше розширити коло своїх клієнтів і в введенні спрощених процедур оцінки і оформлення кредитів;

- класичний фактор розриву за строками у структурі активів і пасивів банків, так як такі види споживчих кредитів, як автомобільного кредитування, видаються на середньо-довгострокові періоди, а ресурсна база банків в основному характеризується своєю короткостроковістю. Так як розширення кредитування пов'язане зі зниженням процентних ставок, а залучення, наприклад, депозитів, якщо не з ростом, то хоча б зі стабільним рівнем ставок, то в довгостроковому періоді веде до скорочення маржі банку і негативно впливає на його фінансову стійкість;

- макроекономічний чинник полягає в тому, що споживчий кредит відрізняється від кредитів, спрямованих у реальний сектор економіки, тим, що спрямований не на отримання прибутку, а на особисте споживання. Пропоновані поняття ризику, кредитного ризику, ризику споживчого кредитування поєднують в собі розуміння спектру проявів ризику. Розуміння сутності ризику споживчого кредитування повинно ґрунтуватися як на розумінні сутності ризику (суспільне та економічне явище), так і на результатах аналізу особливостей споживчого кредиту та його ролі в економіці.

2. Основні структурні елементи ризику споживчого кредитування

Останнім часом в Україні спостерігається зростаюча тенденція банківського споживчого кредитування. Причому відбувається зростання не лише абсолютних величин кредитів, наданих банками фізичним особам, а й питомої ваги споживчих кредитів у загальній сумі банківських кредитів. Це свідчить про позитивні тенденції у сфері банківського споживчого кредитування. Разом із тим необхідно зазначити, що вітчизняні банки зіткнулися з проблемою неповернення населенням отриманих кредитів. У зв'язку з цим, доцільно розглянути основні структурні елементи ризику, що чинять вагомий вплив на джерело загального ризику споживчого кредитування.

В найзагальнішому плані ризики неповернення споживчих кредитів можна умовно поділити на дві категорії:

- глобальні, пов'язані з ризьким погіршенням загального економічного стану в країні (різке зростання цін, знецінення національної валюти, зростання безробіття тощо);

- індивідуальні, пов'язані з неможливістю або небажанням клієнта сплачувати борг за кредит.

Оскільки споживче кредитування вважається ризиковим, тому банки свідомо закладають високі ставки за кредитами. Сфера ризиків споживчого кредиту охоплює не тільки частину фінансових ризиків (банківські ризики, ризики небанківських кредитних установ тощо), а також і інші види не фінансових ризиків. Основними групами ризиків споживчого кредитування виступають фінансові (кредитний ризик, ризик ліквідності, ринковий ризик), операційні (технологічний ризик, інформаційний ризик, ризик виконавця, шахрайство) та надзвичайні ризики (політичний ризик, юридичний ризик, форс мажорний ризик, ризик репутації).

Розрізняють два основні види ризику споживчого кредитування: ризик кредитора та ризик позичальника (рис. 2). Ризики кредитора пов'язані, насамперед, з великим відсотком неповернення кредитного ресурсу банку, що особливо актуальним стало з початком економічної кризи 2008 року. Внаслідок того, що доходи більшості населення не можна назвати високими і отримання позики є проблематичним для більшості потенційних клієнтів, банки змушені знижувати вимоги до позичальників. Залучаючи більше число клієнтів, тим самим банк збільшує власні кредитні ризики при споживчому кредитуванні. Способом убезпечити себе виступає підвищення процентної ставки за кредитом, яка стає компенсацією ризиків для банку, так як випадки неповернення кредиту за даними програмами найбільш вірогідні.

Слід відзначити, що ризик при споживчому кредиті є не тільки у кредитора (банку), але і у позичальника. Перш за все, умови кредитування можуть не завжди бути прозорими, що призводить до появи, в результаті, великих сум переплати за рахунок додаткових комісій. Тому для усунення даного ризику позичальникові необхідно попередньо вивчити умови кредитування банків, а перед підписанням договору уважно вивчити його. Для більшої впевненості у відсутності кредитного ризику і підводних каменів позичальнику бажано вивчити відгуки споживачів даного банку, а також розрахувати кредитні платежі за допомогою кредитного калькулятора. Тому перш, ніж взяти кредитну позику, важливо зважено оцінити фінансову можливість та рівень доходу, щоб платежі за кредитом були посильними для клієнта, адже своєчасне погашення заборгованості і акуратне виконання зобов'язань - гарантія можливості заробити хорошу кредитну історію.

Рис. 2. - Ризики споживчого кредитування для кредитора та позичальника:



Слід зазначити, що специфічні принципи кредитування населення - масовість, не фінансова привабливість, невиробниче використання позикових коштів і соціальна диференціація - визначають особливості прояву ризику в споживчому кредитуванні, але їх порушення веде не до ризику прямих збитків (втрат) кредитора, а до спотворення статусу кредитних відносин.

Макроекономічний компонент показує вміст в ризику об'єктивних та інертних рис і виявляється в першу чергу у формі економічного, фіскально-монетарного і соціально-політичного ризиків, знаних в сучасній науковій літературі єдиним терміном «ризик країни».

Ризик країни на макрорівні - це можливість зміни поточних та майбутніх економічних, соціально-політичних та фіскально-монетарних умов в тій мірі, в якій вони можуть вплинути на здатність держави, галузі, фірми та окремого громадянина відповідати за своїми зобов'язаннями. Економічний ризик на макрорівні формується за умови загальної економічної стабільності, що впливає на банк через інтенсивність конкуренції, місткість ринку кредитних ресурсів і величину попиту на роздрібний кредит.

Фіскально-монетарний ризик, подібно економічному, також впливає двояко: з одного боку, він визначає ступінь кредитоспроможності позичальників-фізичних осіб за допомогою регулювання рівня податкового тягаря і соціальних гарантій через фіскальну і бюджетну політику, з іншого - шляхом грошово-кредитного регулювання здійснюється вплив держави на вартість послуг банків і мотивація господарств суб'єктів, у тому числі економічно активного населення здійснювати дії, необхідні для досягнення імперативно заданих цілей.

Соціально-політичний клімат для кредитування фізичних осіб є одним з найбільш потужних ризикогенних факторів. Зміни в ньому відбуваються відносно повільно, але їх вплив носить повсюдний і найчастіше нездоланний характер. Для українскої дійсності і раніше негативною стороною кредитування населення є низька кредитна культура населення. Цю особливість можна назвати характерною рисою українского менталітету: всі країни на етапі становлення національного ринку роздрібного кредиту проходили обумовлений даною обставиною період кредитного буму.

Рис. 3. - Складові ризику споживчого кредитування:

Результатом відсутності обліку цього фактору ризику як істотного в націоональному масштабі зумовило в 2003 р., збільшення частки простроченої заборгованості за кредитами у населення Південної Кореї до 13,5% (більш ніж у п'ять разів в порівнянні з 2001 р.), збільшення загального обсягу неповернених кредитів в найбільші банки Японії в березні 2002 р., до 381 млрд доларів.

Тим не менш важливим досягненням в даному напрямку стало законодавче закріплення інституту бюро кредитних історій. Окремою складовою ризику кредитування фізичної особи на мікрорівні є індивіду-альний ризик конкретного позичальника.

Незважаючи на те, що для кредитування населення, як зазначалося раніше, характерний масовий підхід, величина окремого кредиту безпосередньо визначає рівень впливу індивідуальних властивостей окремих позичальників на загальну величину ризику в кредитному портфелі.

Група ризиків внутрішнього походжлення формується в результаті ви-бору банком балансу між затратністю і ризикованістю проведеної кредитної політики і включає в себе стратегічний, операційний, технологічний і репутаційний ризики.

Стратегічний ризик передбачає коректне цілепокладання при побудові ризик-менеджменту. Ефективне управління кредитними ризиками здійснюється тільки в тому випадку, якщо воно в цілому узгоджується зі стратегією банку.

Банк, практикуючий стратегію захоплення ринку, не може робити основну ставку на методи поточного управління ризиком унаслідок «молодості» портфеля. Навпаки, при виході на стабільний обсяг роздрібного портфеля банк не може ефективно керувати загальним рівнем кредитного ризику застосовуючи превентивні методики, оскільки більша частина ризику формується за вже виданими кредитами. Технологічний ризик являє собою витрати обмеженої ефективності внутрішніх бізнес-процедур у системі управління ризиком.

Переслідуючи мету економії витрат на формування і модернізацію системи скорингу, поточного моніторингу кредитної угоди, а також бажання підвищити оперативність дії системи, банк неминуче стикається з необхідністю пропорціонально збільшити ризикованість своїх операцій.

Величина даного ризику також формується при розподілі сфер відповідальності між підрозділами банку.

Наприклад, орган, мотивований на максимізацію видач кредитів, не може бути одночасно мотивований на якість прийняття рішення і максимізацію повернення заборгованості.

З метою підвищення ефективності контролю за рівнем ризику і економії витрат на оплату праці, виконання тих чи інших функцій може бути сконцентровано в головному офісі або для цілей прискорення адаптації до регіональної специфіки розподілено по зовнішнім підрозділам.

Банк також може відмовитися від формування відповідних органів, воліючи передати операції зовнішньому виконавцю (аутсорсинг), що є менш ризикованим, але більш дорогим штатним підрозділом. Вибір банку в даному випадку також багато в чому залежить від обраної ним стратегії поведінки і цілей розвитку діяльності.

Операційний ризик є винятково внутрішнім по відношенню до банку ризиком і являє собою можливість виникнення кредитного ризику внаслідок технічних збоїв при проведенні операцій, навмисних і ненавмисних дій персоналу, аварійних ситуацій і т. д.

Операційний ризик відображає поточну залежність виробництва обраної технології від людського фактора.

Банк може посилити контроль за діями окремих операційних працівників, результатом яких може стати втрата банком права вимоги погашення заборгованості від позичальника, або зовсім заборонити здійснення окремих дій на рівні програмного забезпечення, наприклад ліквідувати можливість редагування оформлених документів по кредитах і тим самим уникнути ризиків, пов'язаних з недостатньою кваліфікацією персоналу або посадовими зловживаннями.

Репутаційний ризик формується позиціонуванням банку по відношенню до його клієнтської бази, його дія тісно корелює з описаним раніше чинником кредитної культури мас і окремих позичальників. В залежності від того, який сегмент обраний банком в якості основного, а також від зовнішнього стереотипного образу кредитної організації, сформованого у позичальника.

Це, багато в чому визначається прагнення боржника виконувати свої зобов'язання, особливо якщо він має заборгованість за кредитами в декількох банках.

3. Способи управління та мінімізації ризиків споживчого кредитування в комерційному банку

Наявність елементів ризику, якими неодмінно супроводжується процес споживчого кредитування, породжує необхідність їхнього попередження, відшкодування, зменшення збиткових наслідків (табл. 2). Важливе місце у функціонуванні споживчого кредиту посідає питання управління ризиками, що спонукає до необхідності пошуку різних способів протидії як першопричинам ризиків, так і їх наслідкам.

Таблиця 2. - Умови посилення дії окремих елементів у складі ризику кредитування населення та ефективні методи управління ризиком:

Елемент ризику	Умови посилення впливу ризику	Пріоритети та методи мінімізації ризику
Економічний	- Проникнення на ринок іноземних учасників - Підвищення рівня безробіття - Здешевлення праці (за рахунок іноземних трудових ресурсів) - Загальноекономічна криза	- Скорочення загального сегмента позичальників шляхом звуження продуктового ряду - Жорсткість вимог до позичальника - Реалізація частини проблемного портфеля
Фіскально-монетарний ризик	- Збільшення податкового тягаря населення - Зміна характеру грошово-кредитної політики	- Встановлення рухомого продуктового ряду та умов по кредитах, збільшення термінів кредитування - Вихід на закордонні ринки
Соціально-політичний	- Активне проведення реформ - Зниження обсягу наданих населенню гарантій - Розвивається характер ринку роздрібного кредиту	- Диверсифікація портфеля на нові соціально захищені сегменти - Скорочення термінів, максимальної суми кредиту
Індивідуальний	- Активне кредитування на великі суми - Мала диверсифікація портфеля по групам населення	- Посилення експертної складової в скорин говій моделі - Персональний аналіз і обслуговування боргу - Посилення моніторингу за станом цільового сегменту
Стратегічний	- Захоплення ринку при слабкої політика превентивних засобах зниження ризику - Стратегія закріплення на ринку при стабільному поточному моніторингу ризиків	- Посилення контролю за ефективністю заходів ризик-менеджменту - Оптимізація каналів зворотного зв'язку
Технологічний	- Орієнтація на окремі етапи управління ризиком; - Орієнтація на універсалізацію роботи підрозділів	- Хеджування підвищеного ризику підвищеною ставкою - Використання аутсорсингу на нецільові етапи управління ризиком
Операційний	- Проведення операцій в режимі off-line - Концентрація індивідуальних повноважень - Відсутність ефективного контролю алгоритмів дій співробітників - Використання нештатного персоналу	- Централізація повноважень і відповідальності - Організація оперативного контролю роботи операціоністів - Технічне обмеження дій операціоністів
Репутаційний	- Широка практика реструктуризації заборгованості - Присутність випадків списання свідомо небезнадійних боргі	- Активні превентивні заходи і інкасуючий супровід проблемного портфеля - Диверсифікація портфеля виходом в нові регіони

Загалом управління ризиками в споживчому кредитуванні здійснюється шляхом:

- системного виявлення, аналізу, оцінки та контролю ризиків: ліквідності, достатності капіталу, кредитного, процентного, операційного, валютного, ринкового тощо;

- встановлення цільових, критичних та граничних значень ключових показників ризику;

- постійного моніторингу фактичних значень ключових показників ризику;

- застосування адекватних заходів реагування у разі наближення фактичних значень ключових показників ризику до критичних або граничних значень;

- інформування керівництва банку про поточний стан справ у сфері управління ризиками, прогнозні та перспективні оцінки його розвитку.

Традиційно методи управління кредитним ризиком поділяються на:

1) методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;

2) методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.



Рис. 4. - Традиційні методи управління ризиками споживчого кредитування на рівні однорідного та портфелю споживчих кредитів:

Задля зниження імовірності невиконання індивідуальним позичальником зобов'язань за кредитною угодою і мінімізації втрат банку у випадку неповернення кредиту, останній здійснює ряд превентивних заходів з управління кредитним ризиком (табл. 3).

Одразу після виявлення причин виникнення кредитного ризику на рівні позичальника на першому етапі, банк здійснює кількісну оцінку, яка проводиться в процесі розгляду кредитної заявки, в ході моніторингу позичальника, в процесі розгляду необхідності і можливості зміни умов кредитування.

Таблиця 3. - Управління кредитним ризиком окремого позичальника:

Етап управління кредитним ризиком	Зміст управління кредитним ризиком
Ідентифікація факторів кредитного ризику	Ризик виражається в потенційних причинах невиконання позичальником своїх зобовязань за кредитною угодою.
Кількісна оцінка кредитного ризику	Полягає в оцінці кредитоспроможності позичальника і включає два етапи: 1. визначення кредитного рейтингу позичальника, як показника, що характеризує імовірність невиконання зобовязань за кредитною угодою; 2. визначення масштабу втрат банку при невиконанні позичальником зобовязань за кредитною угодою
Вибір варіанта стратегії ризику	Враховуються результати кількісної оцінки рівня кредитного ризику конкретного позичальника
Вибір способу мінімізації кредитного ризику	Здійснюється вибір з наступних інструментів зниження рівня кредитного ризику: - підвищення рівня інформованості банка про готовність позичальника виконувати умови кредитної угоди, фінансові можливості позичальника, поетапне кредитування; - встановлення відносин стійкого партнерства між банком-кредитором і позичальником, підвищення ступеня фінансових можливостей позичальника.
Контроль зміни рівня кредитного ризику	Постійний моніторинг діяльності позичальника для оперативного врахування зміни рівня кредитного ризику

Зміст кількісної оцінки полягає у визначення кредитоспроможності позичальника, тобто наявності передумов для одержання кредитів, спроможність повернути їх, що розраховується банком за кожним позичальником-фізичною особою.

При визначенні кредитоспроможності позичальника під час обслуговування боргу мають враховуватись як кількісні показники (економічна кредитоспроможність), так і якісні характеристики (особиста кредитоспроможність) позичальника, що підтверджується відповідними документами і розрахунками.

До якісних характеристик позичальника, зокрема належать:

- загальний матеріальний стан клієнта (наявність підтверджуючих документів);

- соціальна стабільність клієнта (наявність стабільної роботи, ділова репутація, сімейний стан тощо);

- вік клієнта;

- кредитна історія.

До основних кількісних показників оцінки фінансового стану позичальника-фізичної особи належать:

- сукупний чистий дохід та прогноз на майбутнє;

- накопичення на рахунках в банку;

- коефіцієнти, що характеризують поточну платоспроможність позичальника і його фінансові можливості виконати зобов'язання за угодою.

Для визначенні інтегрованого показника фінансового стану позичальника необхідно:

- значення кожного показника помножити на вагоме значення;

- знайти суму всіх значень.

Залежно від стану платоспроможності, фінансової стійкості, солідності та можливості виконувати свої зобов'язання перед банком фізична особа - позичальник повинна бути віднесена до одного з п'яти класів, які характеризують його надійність. Відповідно до таких критеріїв здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику. На підставі класифікації валового кредитного ризику та враховуючи прийнятне забезпечення, банк визначає чистий кредитний ризик за кожною кредитною операцією і зважує його на встановлений коефіцієнт резервування.

Таблиця 4. - Оцінка фінансового стану позичальника здійснюється за допомогою таких коефіцієнтів та факторів:

Назва коефіцієнта	Формула
Коефіцієнт платоспроможності (Кпп)	(не менше 2,0)
Коефіцієнт платоспроможності сім'ї (Кпс)	(не менше 2,0)
Коефіцієнт власної нерухомості (ВН)	ВН=1 - при наявності ВН=0,5 - знаходиться у власності іншого члена сім'ї
Наявність постійної роботи (ПР)	ПР=2 - при стажі роботи на постійному місці понад 3 роки ПР=1 - при стажі роботи на постійному місці від 1-3 років ПР=0 - при стажі роботи менше 1 року.
*МПП - щомісячні платежі за кредитом, включаючи проценти; Мд - середньомісячний дохід; МВ - середньомісячні витрати та платежі за кредитом та процентами; МДС - щомісячний дохід сім'ї; МВС - щомісячні витрати сім'ї; МПП - щомісячні витрати за кредитом.

Дана методика рейтингової оцінки кредитоспроможності фізичної особи розроблена для умов нашого середовища і широко використовується банками України. Рівень можливих і реальних втрат від неповернених кредитів може бути успішно зменшений за рахунок залучення великої кількості незалежних один від одного позичальників на різних умовах платності, строковості, галузевих ознак, циклічності обороту і т. д.

Збалансований таким чином портфель однорідних споживчих кредитів є диверсифікованим.

Лімітування, як метод управління кредитним ризиком, полягає у встановленні максимально допустимих розмірів наданих позичок, що дозволяє обмежити ризик. Завдяки встановленню лімітів кредитування банкам удається уникнути критичних втрат унаслідок необдуманої концентрації будь-якого виду ризику, а також диверсифікувати кредитний портфель та забезпечити стабільні доходи.

Ліміти можуть установлюватися за видами кредитів, категоріями позичальників або групами взаємопов'язаних позичальників, за кредитами в окремі галузі, географічні території, за найбільш ризикованими напрямами кредитування, такими як надання довгострокових позичок, кредитування в іноземній валюті тощо. Лімітування використовується для визначення повноважень кредитних працівників різних рангів щодо обсягів наданих позичок. Кредитний ризик банку обмежується встановленням ліміту загального обсягу кредитного портфеля, обмеженнями величини кредитних ресурсів філій банку і т. ін.

Ліміти визначаються як максимально допустимий розмір позички чи напряму кредитування і виражаються як в абсолютних граничних величинах (сума кредиту у грошовому вираженні), так і у відносних показниках (коефіцієнти, індекси, нормативи). За базу для розрахунку нормативів можна брати величину капіталу банку, обсяг кредитного портфеля, валюту балансу та інші показники. Наприклад, ліміт кредитування позичальників певної галузі може бути визначений як максимальний сукупний обсяг грошових коштів або як відношення суми кредитів у галузь до загальної величини кредитного портфеля.

Органи банківського нагляду в багатьох країнах лімітуванням регулюють діяльність банків, зокрема кредитну, установлюючи обов'язкові нормативи, які обмежують обсяги кредитів.

Страхування. Особливу увагу, в аспекті мінімізації споживчого кредитного ризику, слід приділяти розвитку та удосконаленню співробітництва банків зі страховими компаніями. Система страхування ризиків споживчого кредитування є сукупністю форм та видів страхування, які мають на меті мінімізувати ризики споживчого кредитування як на рівні позичальника, так і на рівні кредитної установи. Зокрема виділяють «страхування», що здійснюється за участю кредиторів, які виступають страхувальниками (банки). Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з матеріальними збитками, завданими страхувальнику внаслідок невиконання позичальником своїх обов'язків. Тобто страхується ризик неповернення споживчого кредиту кредитній установі.

Резервування.

Формування резерву на покриття можливих збитків за кредитами здійснюється у відповідності до вимог Постанови Правління Національного банку України від 06.07.2000 р., №279. З метою розрахунку резерву під кредитні ризики банк здійснює класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залежно від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням рівня забезпечення кредитної операції, крім однорідних споживчих кредитів. По портфелю однорідних споживчих кредитів - залежно від стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: «стандартна», «під контролем», «субстандартна», «сумнівна» чи «безнадійна».

Сек'юритизація споживчих кредитів це продаж активів банку через перетворення їх в цінні папери, які в подальшому розміщуються на ринку. В основному сек'юритизація застосовується до банківських кредитів, даючи можливість банкам передавати кредитний ризик іншим учасникам ринку - інвесторам, які купують цінні папери. Крім того, за допомогою сек'юритизації банк може здійснити трансферт ризику зміни відсоткової ставки та ризику дострокового погашення кредиту. Сек'юритизація активів знижує рівень ризикованості банку, покращує якість активів, дозволяє підвищити за інших рівних умов показники адекватності капіталу.

Процедура сек'юритизації дозволяє банку здійснити трансферт кредитних ризиків (передати ризик іншим учасникам ринку), оскільки разом із власністю на кредити та надходження за ними до інвесторів, котрі придбали цінні папери на ринку, переходить і кредитний ризик. У разі неповернення кредитів збитків зазнають інвестори.



Висновки

1. Споживче кредитування активно розвивається в нашій країні. У зв'язку з тим, що прихід кризи у вересні 2008 року спричинив падіння сукупних доходів населення та збільшив ризик неплатоспроможності позичальника, у банків постає питання мінімізації власних кредитних ризиків в частині ризиків споживчого кредитування. Багато теоретичних аспектів, що стосуються сутності ризику, кредитного ризику і ризику споживчого кредитування, зараз є дискусійними, позиції вчених щодо них серйозно розходяться.

2. Оскільки споживче кредитування вважається ризиковим, тому банки свідомо закладають високі ставки за кредитами. Основними групами ризиків споживчого кредитування виступають фінансові(кредитний ризик), операційні (технологічний ризик, інформаційний ризик, ризик виконавця, шахрайство) та надзвичайні ризики (політичний ризик, юридичний ризик, форс мажорний ризик, ризик репутації). Традиційно виділяють два основні види ризику споживчого кредитування: ризик кредитора та ризик позичальника. банк комерційний кредитоспроможність

3. Важливе місце у функціонуванні споживчого кредиту посідає питання управління ризиками, що спонукає до необхідності пошуку різних способів протидії як першопричинам ризиків, так і їх наслідкам. Традиційно методи управління кредитним ризиком поділяються на дві групи:

- методи управління кредитним ризиком на рівні окремого кредиту;

- методи управління кредитним ризиком на рівні кредитного портфеля банку.

Задля зниження імовірності невиконання індивідуальним позичальником зобов'язань за кредитною угодою і мінімізації втрат банку у випадку неповернення кредиту, останній здійснює ряд превентивних заходів з управління кредитним ризиком, основою яких є кількісна оцінка ризиків. На рівні портфеля однорідних споживчих кредитів виділяють такі методи управління як: диверсифікація, лімітування, страхування, резервування та сек'юритизація.



Список використаної літератури

1. Закон України «Про захист прав споживачів» від 02.12.2012.

2. Башлай С.В., Лобода Н.О. Теоретичні аспекти та особливості банківського кредитування фізичних осіб в Україні. // Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України. Т. 12: Збірник наукових праць: Наукове видання. - Суми: Мрія-1 ЛТД:УАБС, 2009. - 234 С.

3. Герасименко Р., Дегтярьова М. Проблемні позики та прогнозування їх частки в кредитному портфелі банку / Р., Герасименко., М. Дегтярьова // Вісник НБУ,квітень 2012. - с. 40-42.

4. Кредитування і контроль: Навч. посібник / В.Я. Вовк, Хмеленко. О.В. - К.: Знання, 2008. - 463 с. - ISBN 978-966-364-402-2:61.75 р.

5. Л.А. Бадалов. Способи компенсации риска потребительского кредитования. / Бадалов Л.А. // Автореферат дисертації 2011 р.

6. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент в банку. // Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: КНЕУ, 2004. - 468 с.

7. Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями:Положення, затверджене постановою Правління НБУ від 06.07.2000 р., №279.

8. Прошкина И.С. Практика потребительского кредитования в коммерческом банке // Банковские услуги (рус.) - 2011. - №10. - с. 2-5.

9. Потребительское кредитование:удача банкира, удобство клиента // Финансовая консультація (рус.) - 2010. - №11. - с. 45-47.

10. П.С. Уржумцев. Риски потребительского кредитования, 2009.

11. Основні показники діяльності банків України.

12. Управление рисками при потребительском кредитовании.

13. Щедрий П.В., Бігун О.М., Полєвик М.М. Практика страхування кредитів, наданих індивідуальним клієнтам, в банківській системі України // Страхова справа. - 2008. - №3. - с. 64-69.

Размещено на Allbest.ru