Регулювання банківської діяльності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відповідно до постанови Правління НБУ №180 від 09.06.97р. функції ліцензування операцій комерційних банків з валютними цінностями були закріплені за департаментом реєстрації та ліцензування банків НБУ. У зв'язку з цим виникла необхідність розробки єдиного нормативного акта, що регламентував би надання та розширення ліцензії на здійснення банківських операцій у національній та іноземних валютах. Враховуючи це, було розроблено нове Положення "Про порядок видачі банкам ліцензії на здійснення банківських операцій", затверджене постановою Правління НБУ №181 від 06.05.1998 року.

Серед цілої низки проблем, з якими стикаються українські комерційні банки, проблема внутрішньої організації банку залишається, на наш погляд, найменш вивченою. Але встановлення правильних взаємовідносин між акціонерами (учасниками) банку, Радою банку, яка їх представляє, з одного боку та виконавчим апаратом банку (Правлінням) - з другого, - є важливою частиною ефективного управління банком і відповідно впливає на результативність його діяльності. На практиці дуже часто виникає антагонізм у взаємовідносинах між Правлінням і Радою банку, що є досить типовим для країн в період переходу до ринкової економіки.

Аналіз практики показує, що в кінцевому рахунку така ситуація є наслідком помилкової уяви керівників підприємств-засновників про те, що вкладені в банк кошти на акціонерних чи пайових засадах формально залишаються в їх розпорядженні і тому надають їм право диктувати Правлінню банку куди і як ці (та інші залучені) кошти використовувати. При цьому тиск на Правління може мати різний характер і далеко не кожна професійна та порядна людина зможе чинити опір. Питання це досить складне і потребує уваги, але на першому етапі створення банку його вирішення можливо знайти саме в співбесіді з кандидатом на керівні посади банку, під час якої виявляться не лише якості його характеру, профпридатність та можливі стосунки з засновниками, а що найголовніше, виникне атмосфера взаємодовіри та партнерства, що у подальшому обумовить прозорість дій банку і можливість отримання допомоги від регулюючих органів.

Третій розділ роботи "Функціональні аспекти регулювання діяльності банків в Україні" присвячений питанням регулювання кредитної діяльності комерційних банків, їх депозитних і валютних операцій.

Кредитні операції є найбільш поширеними і ризикованими операціями у структурі активів комерційних банків і тому є одним з головних об'єктів регулювання з боку контролюючих органів.

Регулювання кредитної діяльності комерційних банків здійснюється двома видами методів - опосередкованим впливом через регулювання кредитних ресурсів банків інструментами грошово-кредитної політики і прямим регулюванням кредитних операцій через встановлення певних нормативів та контролю за їх дотриманням, визначенням принципів кредитування, умов та порядку здійснення окремих кредитних операцій тощо.

Опосередковане регулювання через грошово-кредитну політику НБУ здійснюється за допомогою таких інструментів як обов'язкове резервування, політика рефінансування, політика облікової ставки та інші. Ефективність цих інструментів регулятивного впливу на кредитну діяльність банків надзвичайно висока і нерідко є вирішальною, особливо за умов надзвичайних фінансових обставин, коли виникає гостра потреба негайного згортання кредитних вкладень банків. Така потреба виникла, зокрема, у вересні-жовтні 1998 року.

Метод прямого регулювання застосовується безпосередньо в межах банківського нагляду, завданням якого в даному випадку є мінімізація кредитних ризиків, а отже - підтримання ліквідності і стабільності банківської системи. Пряме регулювання кредитної діяльності включає первинний контроль у процесі створення та ліцензування банків, контроль за виконанням банками встановлених централізовано норм та правил, вимог своїх внутрішніх кредитних положень, контроль за формуванням в повному обсягу резервних фондів під кредитні операції та ін.

В дисертаційній роботі значну увагу приділено питанням контролю за концентрацією кредитів, які направлені на обмеження практики залучення в значних обсягах банківських кредитних ресурсів окремою особою або відносно малочисельною групою, а також на захист інтересів вкладників за допомогою розподілу кредитів серед широкого кола суб'єктів (територіальна, галузева, за формами власності диверсифікація та ін.). Питання концентрації кредитів повинні контролюватися як складова частина кредитної політики, отже під час регулярних перевірок цим відношенням необхідно приділяти більше уваги, ніж іншим компонентам кредитного портфелю. Проблема концентрації кредитів розповсюджується на одного позичальника, групу пов'язаних між собою позичальників, або позичальників, які функціонують і впливають один на одного в окремій галузі. Розгляд і аналіз різних видів концентрації кредитів є частиною внутрішньої роботи банку з управління активними і пасивними операціями. І завданням регулюючого органу є перевірка ефективності проведення цього аналізу, визначення його достовірності і вичерпності.

Важливе місце в роботі займають питання формування комерційними банками резервів за кредитними операціями. При регулярному і повному формуванні резерву виконується одна із задач регулюючого органу - підвищується ліквідність і стабільність банків. Крім того, необхідність створення резерву спонукає банки проводити більш зважену кредитну політику, тому що видача позичальнику з незадовільним фінансовим станом незабезпеченого кредиту призводить до втрати ресурсів (в розмірі 50% або 100% від суми кредиту), що робить подібне кредитування малопривабливим. На наш погляд, виникає питання щодо доцільності при розрахунку розміру резерву зменшувати його на певний відсоток вартості застави або суми гарантій по даному кредиту. Наявність якісного забезпечення або надійного гарантування бажано було б враховувати при визначенні класу позичальника і відповідно віднести наданий йому кредит до вищої групи. А зменшення абсолютної суми резерву на вартість застави негативно впливає на дієвість резерву як інструменту забезпечення надійності банків, тому що об'єкти застави, як правило, зазнають значних ризиків, пов'язаних з оцінкою, зміною кон'юнктури на ринках тощо.

В роботі також обґрунтовані пропозиції щодо зміни періодичності обчислення розміру резерву (раз на місяць); індивідуального підходу до окремих комерційних банків в питаннях встановлення строків та обсягів формування резервів в залежності від всіх аспектів їх діяльності.

Інструментом опосередкованого впливу на обсяг кредитних операцій банків, який широко застосовується в практиці НБУ, є обов'язкове резервування залучених коштів комерційних банків. Підвищення дієвості цього інструменту регулювання можливо досягти, на наш погляд, через скорочення терміну розрахунку резерву (до 7, 10 днів); диференціацію норм резервування в залежності від виду банку, валюти, характеру і строку вкладу, типу вкладника та ін.

Цілі державного регулювання депозитної діяльності комерційних банків більш явно і безпосередньо пов'язані з захистом інтересів клієнтів банків, ніж при регулюванні кредитної діяльності. В процесі регулювання депозитної діяльності банку особливе місце займають превентивні заходи захисту коштів вкладників шляхом зниження ризикованості банківських операцій. Так, необхідно істотно підвищити роль системи страхування депозитів, що дасть можливість зменшити банківські ризики з одночасним зменшенням адміністративних обмежень щодо діяльності банків на грошовому ринку. У роботі наведені конкретні рекомендації щодо створення і функціонування системи страхування депозитів в Україні. Узагальнити їх можна наступним чином:

- система захисту депозитів повинна встановлюватися законом і бути обов'язковою для всіх банків;

- ця система повинна охоплювати всі депозити дрібних вкладників і надавати обмежене покриття великим вкладникам;

- на першому етапі розвитку система страхування забезпечує покриття депозитів фізичних осіб, але в процесі розвитку повинні бути охоплені і інші вклади; - фонд страхування депозитів має діяти як незалежна організація, до складу керівництва якої повинні входити представники уряду, центрального банку та інших банківських установ;

- фонд повинен відповідним чином фінансуватися комерційними банками та отримувати підтримку держави у випадках непередбачених фінансових ситуацій;

- правила функціонування фонду повинні бути чіткими і дозволяти фонду страхування депозитів оперативно реагувати на можливі фінансові кризові явища.

Останнім видом банківських операцій, регулювання яких досліджується в роботі, є валютні операції. Важливою особливістю валютного регулювання є застосування переважно адміністративних методів управління. За сучасних економічних умов спостерігається об'єктивна тенденція до міжнародної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, що обумовлено виходом процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів. Таким чином створюються сприятливі умови для обігу тих національних валют, які мають найбільшу купівельну спроможність, стабільність, тобто високий рівень конвертованості за межами країн-емітентів. У зв'язку з цим зростає роль національного законодавства у визначенні статусу іноземної валюти, порядку її обігу з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету обігу національної валюти і захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на стабільність національної валюти. В дисертації проаналізовано процес формування механізму регулювання валютних операцій банків в Україні, розкрито його суперечливий характер, що проявився в частих змінах лібералізації та жорстких адміністративних обмежень з метою запобігання чи послаблення валютних наслідків фінансової кризи. Висока результативність такої політики валютного регулювання стала очевидною в період серпневої кризи 1998 року. Загострення ситуації на валютному ринку в цей період призвело до ажіотажного попиту на міжбанківському та біржовому ринках. Щоб стабілізувати становище, запобігти відпливу іноземної валюти та не допустити подальшої девальвації національної грошової одиниці, Національний банк України вжив рішучих адміністративних заходів щодо обмеження валютних операцій. Основні з них:

- припинення операцій з вільно конвертованою валютою на міжбанківському ринку і проведення їх виключно на УМВБ;

- поновлення обов'язкового продажу валюти від експортних надходжень у розмірі 50%;

- зменшення комерційним банкам ліміту відкритої валютної позиції;

- запровадження нового порядку допуску клієнтів на біржу для купівлі валюти з документальним підтвердженням фактичного надходження товарів та отриманням послуг по імпорту;

- заборона використання предоплатної форми безготівкових розрахунків з нерезидентами і рекомендації поширення акредитивної, інкасової форм розрахунків та гарантійних інструментів уповноважених банків.

Розуміючи, що введені обмеження могли призвести до негативних наслідків трансформації всього валютного ринку, НБУ чітко визначив тимчасовий характер терміну дії обмежень, постійно їх аналізував та коригував діючі механізми відповідно до зміни умов збалансованості попиту і пропозиції на валютному ринку аж до повного скасування введених обмежень.

ВИСНОВКИ

Дослідження основних засад державного регулювання банківської діяльності дало можливість виявити три групи причин необхідності його існування в економічних відносинах: специфіка діяльності банків, недостатність саморегуляції банків через ринковий механізм, необхідність виконання певних суспільних задач державного нагляду.

Державне регулювання охоплює всі сторони діяльності банків і розповсюджується як на інституційні, так і на функціональні її аспекти. Широкий спектр регулятивних заходів дає можливість класифікувати види банківського регулювання на: протекційні і превентивні заходи. Протекційні регулятивні заходи підрозділяються на спеціальні і договірні, а превентивні - на функціональні і інституційні.

Регулювання банківської діяльності здійснюється за допомогою певних інструментів, вибір яких залежить від об'єкта і цілі регулювання, від ступеню розвитку ринкових відносин. До інструментів банківського регулювання відносяться: процедура допуску банків на ринки, встановлення та контроль за дотриманням обов'язкових економічних нормативів, встановлення норм обов'язкового резервування та операції центрального банку по рефінансуванню.

Кінцевою метою регулювання банківської діяльності є забезпечення стабільності банківської системи, яка здійснюється передусім заради стабільності грошей. Згідно з Конституцією України Національний банк відповідає за сталість грошей в країні і тому в сучасних умовах саме він повинен здійснювати нагляд за діяльністю комерційних банків. В роботі обґрунтовано і доведено доцільність збереження існуючої в Україні практики організації державного нагляду за банківською діяльністю через центральний банк. В сфері конкретних завдань з вдосконалення регулювання діяльності комерційних банків з боку НБУ в дисертаційній роботі основна увага приділена наступним питанням:

1. Питання допуску банків на ринки. Існуючі вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу новостворених комерційних банків (1 млн. євро) в сучасних умовах можливо вважати оптимальними. В процесі стабілізації економіки Національним банком будуть поступово підвищуватися вимоги, і це цілком справедливо щодо універсальних банків. Разом із тим в роботі обґрунтована доцільність градації вимог до мінімального статутного фонду банків залежно від їхньої спеціалізації і місця функціонування, наприклад, до банків, які діють на принципах кредитної кооперації.

2. У процесі реєстрації і ліцензування комерційних банків регулюючим органам слід посилити вимоги з питань організаційної структури новоствореного банку, особливо дієвості і кадрового забезпечення підрозділів внутрішнього аудиту.

3. Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями формується комерційними банками з явним відставанням від реальних потреб. Слід встановити більш жорсткий контроль за формуванням комерційними банками резервів під кредитні ризики і застосовувати, в разі необхідності, певні заходи впливу.

Виникають сумніви щодо доцільності при розрахунку розміру резерву за кредитними операціями зменшувати його на певний відсоток вартості застави або суми гарантій по даному кредиту. Наявність якісного забезпечення або надійного гарантування бажано було б враховувати при визначенні класу позичальника і відповідно віднести наданий йому кредит до вищої групи.

Доцільно було б органам нагляду враховувати всі аспекти діяльності конкретного комерційного банку і розробити індивідуальний підхід щодо вимог до строків і обсягів формування резервів.

4. Проблеми, пов'язані з кредитною діяльністю банків. З боку регулюючих органів об'єктом вивчення і контролю є стан кредитного портфелю комерційних банків. Важливу роль в процесі зниження кредитних ризиків відіграють питання концентрації кредитів. У роботі надані конкретні рекомендації щодо виявлення та аналізу нових форм кредитних концентрацій. Важливе значення мають питання точного визначення як самим банком, так і регулюючим органом належності позичальника до категорії інсайдера. В окремих випадках доцільно надати банку право аргументованого визначення належності того чи іншого клієнта до групи інсайдерів при кредитуванні. Також викликає сумнів правомірність практики глобального обмеження кредитування інсайдерів при виконанні банком до такого позичальника всіх пруденційних норм.

Необхідно здійснювати контроль з боку регулюючих органів за розробкою та вдосконаленням внутрішніх документів комерційних банків, які регулюють їх кредитну діяльність.

5. Відновлення довіри до банків з боку вкладників - фізичних осіб. У період фінансово-економічної кризи восени 1998 року відтік вкладів населення у національній валюті з банків становив 15% від загальної суми вкладів. Доцільним є вирішення всіх питань з проблем створення і функціонування Фонду гарантування вкладів населення, а також вчасного перерахування внеску комерційних банків до Фонду, розрахункова сума якого становить 19132 тис. грн.

Система захисту депозитів повинна встановлюватися законом і бути обов'язковою для всіх банків. На першому етапі розвитку система страхування забезпечує покриття депозитів фізичних осіб, але в процесі розвитку повинні бути охоплені і інші види вкладів. Фонд страхування депозитів має діяти як незалежна організація, до складу керівництва якої повинні входити представники уряду, центрального банку і інших банківських установ. Правила функціонування фонду страхування депозитів повинні бути чіткими і дозволяти йому оперативно реагувати на можливі фінансові кризові явища.

Основні положення дисертації опубліковані в наступних роботах

1. Конопатська Л.В. Банківський нагляд: теорія і практика становлення в Україні// Проблеми фінансово-кредитного регулювання в перехідній економіці: Збірник наукових праць. - К., НАНУ, Інститут економіки, 1996, с.81-86. - 0,3 д. а.

2. Конопатська Л.В. Економічні нормативи банківської діяльності// Фінанси України. - 1997. - №9, с. 39-43. - 0,3 д. а.

3. Конопатська Л.В. Горячек І.Ю. Регулювання діяльності комерційних банків// Вісник Національного банку України. - 1998. - №7, с. 13-15. - 0,4 д. а.

4. Збірник виробничих ситуацій з навчальної дисципліни "Банківські операції" Мороз А.М., Олексієнко М.Д., Пуховкіна М.Ф., Конопатська Л.В. та ін. - К.: КНЕУ, 1998. - 379с. /Здобувачем підготовлено 4,1 д. а./. Особистий внесок: розробка варіантів зниження ризиків кредитних операцій, формування страхових фондів за кредитними операціями комерційних банків.

АНОТАЦІЇ

Конопатська Л.В. Регулювання банківської діяльності в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит. - Київський національний економічний університет, Київ, 1999.

В дисертації досліджуються методологічні та організаційні основи системи регулювання діяльності комерційних банків в Україні. Обґрунтована необхідність державного регулювання банківської діяльності. Визначені і уточнені тлумачення категорій "регулювання банківської діяльності" та "нагляд за діяльністю банків". Розроблена нова класифікація основних видів регулювання банківської діяльності, визначені його цілі та значення. Виявлені можливості впровадження у вітчизняну систему банківського нагляду окремих інструментів державного регулювання, які застосовуються у світовій практиці. Обґрунтована необхідність збереження існуючої організаційної форми державного нагляду за діяльністю банків в Україні як структурного підрозділу Національного банку України. Процес регулювання банківської діяльності в Україні досліджений в двох аспектах: інституційному та функціональному. Оцінені існуюча система допуску комерційних банків на ринки, особливості регулювання організаційної структури банків та основні заходи впливу НБУ на діяльність комерційних банків. Надані рекомендації щодо вдосконалення функціональних аспектів регулювання банківської діяльності на прикладі кредитних, депозитних і валютних операцій комерційних банків України.

Ключові слова: державне регулювання, банківський нагляд, центральний банк, банківська діяльність, комерційні банки, банківська система, економічні нормативи, банківські операції, Національний банк України. Конопатская Л.В. Регулирование банковской деятельности в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.04.01 - финансы, денежное обращение и кредит. - Киевский национальный экономический университет, Киев, 1999.

Специфика банковского сектора экономики требует усиленного контроля и надзора со стороны государственных органов регулирования. Основными целями регулирования банковской деятельности являются поддержание стабильности банковской системы, конкуренции между банками и защита интересов вкладчиков и кредиторов. Решение именно этих задач позволит, с одной стороны, эффективно выполнять банкам свои основные функции, а с другой - обеспечит стойкое и динамичное развитие национальных систем. Как свидетельствует практика, именно в период становления и развития качественно нового (рыночного) этапа функционирования кредитной системы, банковское регулирование отличается особенной сложностью и требует решения целого ряда проблем.

Акцентируя внимание на вопросах определения и практического применения механизмов и инструментов регулирования банковской деятельности, в работе раскрыты особенности их реализации на современном этапе экономического развития.

В диссертации определено место банковского надзора в системе государственных регулятивных мероприятий и его совершенствование на основе результатов анализа действующей практики в Украине и опыта развитых стран мира.

В работе теоретически разработано определение понятия "регулирование банковской деятельности", а также необходимость, суть и виды процесса регулирования. Рассмотрен механизм применения основных инструментов банковского регулирования и его организационные формы.

Процесс регулирования банковской деятельности в работе раскрыт с позиций институциональных и функциональных аспектов.

На основе опыта экономически развитых стран разработаны конкретные рекомендации использования таких форм регулирования банковской деятельности как регулирование допуска банков на рынки, страхование банковских депозитов, регулирование внутренней структуры коммерческих банков.

В диссертации дана оценка роли Национального банка Украины как главного государственного регулятивного органа банковской деятельности, доказана целесообразность закрепления за ним надзорных функций на данном этапе развития банковской системы.

Проанализированы основные меры воздействия Национального банка на коммерческие банки, их результативность и целесообразность использования.

В работе исследовано функциональное регулирование кредитных, депозитных и валютных операций коммерческих банков. Особое внимание уделено вопросам формирования коммерческими банками резервов по активным операциям, созданию и функционированию фонда страхования вкладов физических лиц.

Регулирование кредитной деятельности коммерческих банков осуществляется двумя методами - косвенным воздействием через регулирование кредитных ресурсов банков инструментами денежно-кредитной политики и прямым регулированием кредитных операций путем установления определенных нормативов и контролем за их соблюдением, определением принципов кредитования, условий и порядка осуществления отдельных кредитных операций и проч.

Метод прямого регулирования применяется непосредственно в пределах банковского надзора, задачей которого в данном случае является минимизация кредитных рисков, а, следовательно, поддержание ликвидности и стабильности банковской системы.

В диссертационной работе особое внимание уделено вопросам контроля за концентрацией кредитов, который направлен на ограничение практики привлечения в значительных размерах банковских кредитных ресурсов отдельным лицом или относительно малочисленной группой лиц.

В работе проанализирован процесс формирования механизма регулирования валютных операций коммерческих банков Украины, раскрыт его противоречивый характер, который проявился в частых изменениях либерализации и жестких административных ограничений с целью предупреждения или ослабления валютных последствий финансового кризиса.

Разработана система методических рекомендаций анализа бизнес-плана и интервьюирования руководителей банка в процессе его регистрации и лицензирования.

Ключевые слова: государственное регулирование, банковский надзор, центральный банк, банковская деятельность, коммерческие банки, банковская система, экономические нормативы, банковские операции, Национальный банк Украины.

Konopatska L.V. Regulation of the banking activity in Ukraine. - Manuscript.

This thesis for a Candidate of Economic Sciences Degree in specialty 08.04.01 - Finances circulation of money and credit. - Kyiv National Economic University, Kyiv 1999.