Центральні банки в умовах глобалізації: основні напрямки трансформації монетарної політики національного та міжнародного рівня

Формування валютних союзів в сучасних умовах вже не може спиратися на теорію оптимальних валютних зон - традиційний інструмент аналізу процесів монетарної уніфікації. Глобалізаційні детермінанти формування валютних союзів відображають наступні взаємопов'язані зрізи: відтворювальний, макроекономічний та інституціональний.

Відтворювальний зріз формується на стику поєднання процесів регіональної інтеграції і трансформації моделей економічного зростання. Подолання викликів глобалізації на сьогодні можливе за умов формування потужної економічної структури з масштабним ємним внутрішнім ринком, який би забезпечив певне зниження рівня відкритості економіки. Якщо кейнсіанськоорієнтовані моделі імпортозаміщення та управління попитом можна ототожнити з ендогенним зростанням, а експортоорієнтовані - з екзогенним, то регіональна інтеграція та побудова глобально стійкої економічної структури забезпечить сплав ознак обох моделей, а монетарна уніфікація забезпечить цементування процесів такої інтеграції та створення внутрішніх стимулів для її більш ефективного функціонування.

Макроекономічний зріз проявляється у наступних аспектах: по-перше, сучасний рівень мобільності капіталів унеможливлює підтримання таких систем стимулювання регіональної інтеграції, які базуються на обмеженні коливань валютних курсів; по-друге, сучасні валютні кризи мають кластерний характер, тобто часто поширюються за регіональною ознакою внаслідок того, що окремі країни інтегровані через систему торгівельних зв'язків, а монетарна уніфікація, у свою чергу, дозволяє забезпечити стимули для розвитку інтрарегіональної торгівлі та ліквідувати вразливість окремої країни до валютних криз регіонального характеру; по-третє, наявність феномену “страху перед плаванням” у групі країн певного регіону опосередковано відображає відносну курсову стабільність між їхніми валютами через крос-курси щодо певної світової валюти, внаслідок чого використання валютного курсу як інструменту макроекономічної корекції обмежене, а ризик конфлікту з іншими монетарними цілями високий, через що усунення курсу через створення валютного союзу дозволяє мінімізувати вразливість до валютно-фінансових потрясінь; по-четверте, валютна уніфікація створює ендогенні передумови для розвитку фінансових ринків (ефект масштабу, усунення покраїнного валютного ризику в структурі процентних ставок тощо), внаслідок чого зростають можливості у сфері фінансування та інвестування, що зменшує залежність економіки від зовнішніх запозичень та волатильних потоків капіталу; по-п'яте, формування валютного союзу демонструє сумісність тривалої еволюції центробанків (примат внутрішньої рівноваги при реалізації монетарної політики) з послабленням ролі валютного курсу в макрополітиці, що випливає як з того, що інтеграційна зона, як правило, є більш закритою економікою, ніж її індивідуальні члени, так і з того, що пріоритет внутрішньої рівноваги та мобільність капіталів унеможливлюють систематичну монетарну реакцію на валютний курс; по-шосте, монетарна уніфікація зменшує кількість валют у глобальній економіці, внаслідок чого створюються передумови для послаблення імперфекцій глобальних ринків капіталу, які є основою високої волатильності міжнародних фінансових потоків.

Інституціональний зріз демонструє, що створення наднаціональних монетарних інститутів може виявитись більш ефективним засобом підвищення незалежності центрального банку, що є принциповим фактором забезпечення формального та фактичного захисту політики стабільності цін, як основи виваженої макрополітики. Важливість даного явища випливає з того, що ризик макродестабілізації на тлі глобалізаційних процесів суттєво підвищується в умовах неефективної політики. Інституціональний фактор захисту автономії центробанку тут буде усувати монетарний фактор провокування криз. Так само, жорстка монетарна політика у валютному союзі створюватиме макроекономічне середовище для розвитку конкуренції та інноваційності економіки, що є важливим елементом виживання у глобальному конкурентному середовищі. У дисертації наводиться приклад, що інтеграційні процеси можуть служити сприятливим підґрунтям для підвищення незалежності центробанків з політико-економічної точки зору, порівняно з випадком, коли би посилення автономного статусу монетарних органів розглядалося би виключно у внутрішньополітичному контексті.

Аналіз процесів формування та функціонування сучасних валютних союзів (Європейського, Східно-карибського, Західно-африканських) та тенденцій до валютної інтеграції у Перській затоці, Латинській Америці та у Південно-Східній Азії дозволяє виявити суттєву роль глобалізаційних детермінант. Втім, дія останніх суттєво зважується набором факторів, що випливають з внутрішньої логіки регіональної інтеграції та її політичної підтримки, внаслідок чого найбільш суттєво фактори глобалізації зумовлюють необхідність монетарної уніфікації саме там, де має найбільш глибока інтеграція з міжнародними фінансовими ринками. В основі природи факторів глобалізації, що зумовлюють процеси валютної уніфікації знаходиться модус конфлікту цілей монетарної політики в рамках проблеми “трилеми”. Існують конкретні специфічні форми прояву даного явища, які можна поділити на дві групи: а) ті, які погіршують ефективність або унеможливлюють роботу функціональних елементів стимулювання регіональної інтеграції по типу обмежень на курсові коливання, що робить несумісним даний сформований рівень регіональної інтеграції та її інституціональне забезпечення рівню мобільності капіталів (випадок ЄВС); б) ті, які системно поєднують проблему довіри до монетарної політики та імперфекції глобальних ринків капіталу (фактично усі інші регіональні інтеграційні об'єднання з поправкою на Східно-карибський та Західно-африканські валютні союзи, для яких валютна інтеграція також відображає процес випереджаючої адаптації до викликів глобалізації). Проте, основною рестрикцією щодо розвитку валютних союзів на сьогодні слід визнати проблему політичної інтерпретації відповідності тої чи іншої країни критеріям оптимальності валютної зони.

У четвертому розділі - “Монетарний аналіз функціонування глобальної фінансової архітектури” - виявляються основні системні риси глобальної фінансової архітектури та дається їх монетарна інтерпретація, на основі чого розглядаються проблеми побудови системи глобального регулювання та суперечності реалізації міжнародної політики макроекономічної координації та реформування МВФ.

У дисертації виявляється та розкривається зміст таких основних рис сучасної глобальної архітектури: конкуренція провідних валют за виконання ролі деномінації валютних резервів та виконання ролі засобів обслуговування міжнародних трансакцій, що можна ототожнити з монетарним лесеферизмом (по-суті, він сформувався ще за золотого стандарту, але на той час обмежувався спільною субстанціонально-вартісною основою обігу, тоді як в епоху хартальних грошей в його основі знаходиться якість макроекономічної політики та її сприйняття міжнародними фінансовими ринками); блоковий поділ світу, який відповідає принципу тріади (США, ЄС, Японія) та демонструє утворення своєрідних гравітаційних геоекономічних полів, які діють через механізми міжнародної торгівлі, інтеграції фінансових ринків, кореляції процентних ставок та валюти прив'язки; асиметричний статус долара США в рамках тріадного поділу світу, що простежується у перевищенні значення долара у валютних резервах світу, порівняно з його значенням в обслуговуванні міжнародних трансакцій та значенням фізичної економіки США в глобальному ВВП, експорті та фінансових активах, внаслідок чого утверджується тенденція до посилення монетарної форми взаємозалежності, порівняно з відтворювальною. Формується тенденція до системного відтворення платіжних дисбалансів в глобальній економіці, характер яких вже відображає структурний зв'язок між економічним зростанням та поточним рахунком і мобільністю капіталів. Її принциповою рисою є те, що зростання валютних резервів в світі описується експоненціальним трендом, а прискорення нагромадження зовнішніх активів центробанків припало на кінець 1990-х років, коли особливо гостро постала проблема зовнішнього дисбалансу США. При цьому стан поточного рахунку США з динамікою глобальних валютних резервів знаходиться у лінійному статистично значимому зв'язку (за період 1965-2004 рр.) та в експоненціальному статистично значимому (за період 1995-2004 рр.). У світлі підтримання зовнішніх профіцитів та гіпертрофії валютних резервів в Азії це говорить про наступне: макростратегія США спроможна виступати фактором як глобальної інфляції чи дефляції тою мірою, якою країни третього світу (понад усе розвинутої Азії) запобігають корекції американського платіжного балансу та штучно стримують зниження курсу долара задля власних експортних переваг.

З огляду на блоковий поділ світу, виникнення феномену торгівельної та макрофінансової гравітації (кореляція потоків капіталу і бізнес-циклу та процентних ставок за блоковим принципом з перекосом у бік залежності від ставок у США) і інтеграцію фінансових ринків можна констатувати, що в глобальній економіці формуються широкі оптимальні валютні зони. Такі зони відображають належність країни чи регіону до того чи іншого валютного блоку з точки зору вищого рівня відповідності традиційним критеріям оптимальності валютної зони. Вразливість окремої країни, яка ще не визначилась з ідентифікацією з тим чи іншим валютним блоком і сповідує ідеологію зовнішньоторговельної диверсифікації, до коливань курсів між трьома провідними валютами різко підвищується, оскільки фінансові та торговельні потоки можуть мати відмінну валюту деномінації, що через монетарний вираз платіжного балансу може негативно впливати на макрофінансову стабільність. За рахунок регіональної інтеграції з'являтимуться передумови для того, що торговельні та фінансові потоки матимуть одну валюту деномінації і припадатимуть на один валютний блок, через що створюватимуться передумови для підвищення макрофінансової стійкості країни у глобальному вимірі.

Волатильність потоків капіталу, валютних курсів та капіталізації фінансових ринків, спорадичні валютні кризи тощо демонструють виникнення глобальних провалів ринку та глобальних суспільних благ (фінансова стабільність в окремій країні може розглядатись як одне з них). При цьому формування цілісної системи глобального регулювання виявляється неможливим. Це випливає як з того, що не існує відповідності між глобалізацією економіки і глобалізацією суспільства (Дж.Сорос), не існує відповідного інституціонального підґрунтя для реалізації моделі глобального уряду чи гегемоністських концепцій глобальної стабільності (внаслідок сформованого рівня взаємозалежності), так і з того, що на сьогодні сформувався якісний розрив між монетарними детермінантами розвитку глобалізації і тривалою еволюцією центральних банків. Реальне регулювання глобальних процесів (за будь-якої моделі) потребує модернізації чинної міжнародної валютної системи з відповідними наслідками щодо обмежень на національну монетарну політику, але це не відповідає сформованому рівню інституціонального забезпечення функціонування сучасних центробанків та методологічних засад монетарної політики, коли орієнтація на внутрішню рівновагу із забезпеченням цінової стабільності стає визначальною ознакою їх еволюції, а мобільність капіталів розглядається як провідний фактор алокаційної ефективності економіки в глобальних масштабах. Такі реформи міжнародного монетарного устрою як запровадження нового спільного резервного активу, створення цільових валютних зон, таргетування глобальних грошових агрегатів тощо є неможливими, оскільки внутрішньо несумісні з утвердженням сучасного історичного типу центральних банків.

Суттєво підвищується значення такої альтернативи глобальному регулюванню як міжнародна координація макроекономічної (монетарної) політики. У даній сфері сформувалася досить суперечлива ситуація. З одного боку, наростаюча сила “ефекту переливу” посилює затребуваність координації, з іншого, - формується тенденція до самоусунення центробанків з процесу міжнародної координації політики. В дисертації з'ясовано, що це відбувається внаслідок того, що: індикаторами та об'єктами прикладання координаційних зусиль є валютні курси та платіжні баланси, тоді як монетарна політика здійснюється у відповідності до пріоритету внутрішньої рівноваги; поточні валютні курси та потоки капіталу настільки волатильні та масштабні, що реакція на них з боку центробанків втрачає свою ефективність та транспарентність; валютні інтервенції як інструмент координації політики можуть бути використані тільки в окремих екстремальних випадках, а не на постійно діючій основі; основним об'єктом координації стають узгодження принципів макрополітики, зокрема спільність монетарних пріоритетів та інституціонального дизайну центробанків, а не окремі акції чи дії; підвищується значення немонетарних форм координації, понад усе у сфері банківського нагляду та фінансового моніторингу.

Під впливом трансформацій у сфері монетарної політики внаслідок глобалізації суттєво змінюються зв'язки між МВФ та національними центробанками. В умовах послаблення монетарного фактора валютних криз (зокрема, внаслідок зниження інфляції, позитивних зрушень у сфері реалізації монетарної політики, підвищення незалежності центробанків, з одного боку, та імперфекцій глобальних ринків з іншого боку тощо) та неефективності виконання ролі кредитора останньої інстанції з національного рівня через тенденцію до доларизації пасивів у фінансово-банківському секторі кредитні лінії МВФ розглядаються не як складові програм макростабілізації (коли вплив на монетарну політику національного рівня по-суті був безпосередній), а як складові міжнародного кредитування останньої інстанції. Втім, як показано у дисертації, моделі такого кредитування, які потребують радикальних змін у міжнародній валютній системі, неімплементабельні, а ті, які їх не потребують, не вирішують повною мірою проблему морального ризику. При цьому утверджується ситуація, коли немонетарний характер криз та неспроможність центробанків одразу боротися із валютними та внутрішніми банківськими кризами (інструмент - процентні ставки - тут виконуватиме взаємовиключну місію) призводить до того, що розв'язання проблеми валютних дестабілізацій за відпливу капіталу зміщується у сферу боргового менеджменту з використанням приватних механізмів врегулювання кризових ситуацій. А це, у свою чергу, є свідченням того, що в сучасних умовах вплив МВФ на монетарні процеси в окремих країнах знижується.

У п'ятому розділі - “Монетарна політика постсоціалістичних країн у глобалізаційному ракурсі” - виявляються внутрішні та глобальні фактори монетарної політики трансформаційних економік, глобалізаційні детермінанти необхідності приєднання таких країн до ЄВС, характерні риси впливу глобалізації на формування стратегій запровадження євро, на основі чого розробляються принципи монетарної інтеграції України із зоною євро.

Постсоціалістичні країни тим більшою мірою потрапляють під вплив процесів глобалізації, чим більшою мірою вони просуваються шляхом ринкової трансформації. Монетарна політика, водночас будучи і інструментом реформ, і їх об'єктом, у процесі ринкового реформування здійснюється у відповідності до внутрішньо трансформаційних та глобалізаційних факторів. Основними каналами впливу глобалізації на монетарні процеси у постсоціалістичних економіках є: висока торгівельна відкритість, волатильність короткострокових капіталів, валютна субституція пасивів, приплив ПІІ та ефект Баласи-Самуельсона. У тих трансформаційних економіках, де відбулося відносно швидке просування по шляху реформ, відкритість детермінує більш руйнівний вплив інфляції на ВВП, як і передбачає теорія, тоді як у здебільшого пострадянських країнах руйнівний вплив гіперінфляції на ВВП може не пов'язуватись з рівнем відкритості, що говорить про внутрішньо трансформаційні детермінанти глибокого економічного спаду. В сукупності згадані канали відображають суперечливий вплив глобалізації на центральні банки, оскільки є фундаментальними чинниками конфлікту щодо контролю за інфляцією і намаганнями обмежити коливання валютних курсів, зокрема запобігаючи їх переоцінці. Саме даний конфлікт, помножений на процеси інтеграції таких країн з глобальними фінансовими ринками, виступив основою стереотипних за характером прояву валютно-фінансових криз, які впродовж 1996-1998 рр. пережили більшість перехідних суспільств.

Найбільш дієвим засобом розв'язання конфлікту цілей монетарної політики в умовах інтеграції постсоціалістичних країн Європи є запровадження євро. Гносеологічні засади обґрунтування монетарних аспектів євроінтеграції мають ряд особливостей. Не спостерігається акцентування на проблематиці оптимальності валютної зони, а, навпаки, дана теорія розглядається як неефективний інструмент обґрунтування переходу на євро перехідних економік. Серед вигод від запровадження євро в основному виділяється елімінування різниці в цінах, посилення конкуренції, стимулювання інвестицій, зниження процентних ставок, приплив ПІІ, посилення макростабільності. Обґрунтування запровадження євро не враховує факторів глобалізації. Так, зазначені фактори можна поділити на дві умовні групи: ті, які безпосередньо пов'язані з глобалізацією і специфікою трансформаційних економік, та ті, які випливають з необхідності виконання критеріїв євроконвергенції, тобто формальних передумов вступу до ЄВС.

Щодо першого то, можна виділити наступне: по-перше, вступ до ЄВС не просто завершує формальний процес євроінтеграції, а означає приєднання постсоціалістичних країн Європи до глобально стійкої економічної структури (усувається розрив між зовнішньоторговельними, макрофінансовими та монетарними аспектами гравітаційної сили єврозони; трансформується модель економічного зростання на основі посилення витоків ендогенності; посилюється позиціонування в системі глобальної фінансової архітектури, зокрема усувається вразливість до коливання провідних валют); по-друге, дані країни мають тенденцію до перебування у стані довгострокової зовнішньої нерівноваги, що посилює їх вразливість до глобальних процесів, але, водночас, є елементом прискорення економічного зростання на основі інноваційно-інвестиційних процесів за умов браку національних заощаджень та підвищення значення випереджаючого росту продуктивності праці на тлі конвергенції заробітних плат в розширеному ЄС; по-третє, це забезпечить потужні стимули для фінансової інтеграції, внаслідок чого покращаться можливості для міжчасового згладжування інвестицій та споживання, внутрішніх та зовнішніх шоків, синхронізації ділових циклів в розширеному ЄС та подолання проблеми асиметричних шоків, що, в підсумку, має позначитись на стимулюванні економічного зростання та посиленні його стійкості в глобальних умовах; по-четверте, усуватимуться внутрішні конфлікти монетарної політики, які, з одного боку, випливають з проблеми реакції на валютний курс у контексті доларизації пасивів та високої торговельної відкритості, збереження його значення для цінової стабільності, та з послаблення його ролі як номінального якоря та підвищення мобільності капіталів з іншого; по-п'яте, інтеграція з ЄВС забезпечить необоротне посилення каркасу макроекономічної політики на основі принципу цінової стабільності та фіскальної збалансованості.

Щодо другого, то основна проблема полягає в тому, що саме з глобалізацією пов'язана ситуація, коли кандидати на вступ до ЄВС стикаються з ризиком невиконання критеріїв євроконвергенції у їх структурній цілісності. Такі критерії передбачають досягнення внутрішньо суперечливих цілей (норматив інфляції та обмеження на коливання валютних курсів). Мобільність капіталів (не прогнозований вплив на валютні курси та грошову базу) та ефект Баласи-Самуельсона (діє як інфляціогенний фактор, який може бути елімінований за рахунок номінальної ревальвації, що може не співпадати із завданням по підтриманню нормативу курсових коливань) суттєво ускладнюють досягнення таких цілей. Необхідність запобігання інфляційним наслідкам ефекту Баласи-Самуельсона та контролювати валютні курси може не тільки виключати виконання нормативу щодо процентних ставок, але й зумовлювати підтримання їх на завищеному рівні, що, з огляду на вищезгадане, справлятиме депресивний вплив на економіку, а це є викликом реальній конвергенції. Факт конфлікту цілей на тлі лібералізації операцій з капіталом актуалізує проблему спекулятивних атак, що в умовах валютної субституції пасивів (зокрема, в світлі антиципації переходу на євро) погіршує стан фінансового сектора тощо. Як наслідок, затримка із запровадженням євро в умовах специфічного впливу глобалізації на виконання трансформаційними економіками вимог щодо вступу до ЄВС є самодостатнім фактором необхідності прискорення даного процесу.

У світлі проаналізованих у дисертації стратегій переходу на євро, можна побачити наступну закономірність. Країни з фіксованими курсами швидше переходять на систему ERM II, порівняно з країнами, які перейшли на плавання та таргетування інфляції наприкінці 1990-х початку 2000-х років, оскільки в останніх волатильні потоки капіталу більш негативно впливають на можливості підтримання обмеженого діапазону коливань з метою забезпечення цінової стабільності. А руйнівний вплив глобалізації на ефективність реалізації плану номінальної конвергенції багато в чому випливає з того, наскільки та чи інша країна здійснювала політику мінімізації інфляції та процентних ставок задовго до вступу у ЄС, а не ЄВС. Фіксація курсів (чи обмежень на їх коливання) не виконує функціональної ролі для вирівнювання ділових циклів у випадку нових членів ЄС та кандидатів на приєднання, внаслідок чого валютний курс не повинен розглядатись як домінуюча над інфляцією ціль монетарної політики в умовах позитивного шоку продуктивності в експортному секторі.

Із зазначеного можна зробити наступні висновки для України. По-перше, в умовах глобалізації монетарна уніфікація повинна розглядатись як невід'ємна складова західного інтеграційного вектора, оскільки передбачає включення вітчизняної економіки до структури, стійкої за глобальними мірками. По-друге, необхідність вступу до ЄВС випливає не тільки з факторів глобалізації (див. вище) та з тенденції до регіональної інтеграції у західному напрямку і необхідності відповідного геоекономічного позиціонування України, але й з того, що монетарна інтеграція у східному напрямку є неефективною (вразливість Росії до викликів глобалізації, несумісність макроекономічних пріоритетів та структур економіки, невідповідність критеріям оптимальної валютної зони, суперечливий характер формування валютного союзу між Росією та Бєларуссю тощо). По-третє, для більш успішного виконання маастрихтських критеріїв в контексті викликів глобалізації необхідна випереджаюча адаптація засад макроекономічної політики до вимог євроінтеграції. Це забезпечуватиме мінімізацію інтеграційного шоку (який має інституціональну, макроекономічну та імплементаційну складові). Стратегія монетарної інтеграції із зоною євро повинна спиратись на наступні принципи: інституціональної симетрії; антиципації режиму макроекономічної політики; макроекономічної, монетарної, однорідності; технологічної сумісності (табл. 1).

Таблиця 1 Характеристика принципів монетарної інтеграції із зоною євро

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене узагальнення і нове вирішення проблеми теоретичних підходів до дослідження закономірностей трансформації центральних банків в умовах глобалізації, що виявляється у розробці загальнотеоретичних положень, в яких обґрунтовуються взаємообумовлений зв'язок між характером монетарного вибору у відкритій економіці і розвитком процесів глобалізації, а також варіанти можливого запобігання викликам глобалізації (на національному, регіональному рівні та рівні міжнародної фінансової архітектури) з огляду на еволюцію центральних банків як інституцій у контексті еволюції міжнародної валютної системи.

Розвиток процесів глобалізації як процесу підвищення цілісності світового господарства, взаємозалежності країн та тенденції до конвергенції безпосередньо пов'язаний з характером монетарного вибору у відкритій економіці, який передбачає, що мобільність капіталу (без якої неможлива глобалізація) повинна кореспондувати або з фіксованими валютними курсами і підпорядкуванням монетарної політики потребам пристосування до платіжного балансу (міжнародний золотий стандарт), або з плаваючими курсами та орієнтацією монетарної політики на внутрішню рівновагу (постбретонвудський період). Як показала тривала еволюція міжнародної валютної системи та центральних банків як інституцій, орієнтація на внутрішню рівновагу стає домінуючим принципом монетарної політики, який поступово субординує усі інші аспекти монетарного вибору у відкритій економіці (мобільність капіталів, валютний курс), але, приймаючи до уваги затребуваність капітальної мобільності для розвитку процесів міжнародної інтеграції та використання переваг відкритості національної економіки для економічного зростання та підвищення добробуту, стає фундаментальною передумовою для розвитку процесів глобалізації.

На основі розробленого методологічного підходу до етапізації розвитку центральних банків виявлено їх п'ять історичних типів та на основі всебічного аналізу сучасних процесів трансформації монетарних органів стверджується, що утвердження сучасного історичного типу стає загальною закономірністю такої еволюції, яка співпадає у часі з розвитком процесів глобалізації. Крім того, глобалізація створює передумови для того, що саме сучасний історичний тип центральних банків є найбільш ефективним інституціональним та функціональним фактором забезпечення проведення стабільної монетарної політики та підтримання макрофінансової стабільності в країні.

Із глобалізацією пов'язані фундаментальні зміни у зовнішньому оточенні центральних банків, макроекономічних процесах, характері реалізації монетарної політики. Зокрема, найбільш фундаментальним явищем є те, що глобалізація створює ендогенні передумови для зниження інфляції, водночас ризик інфляційної дестабілізації зростає, а економічні наслідки для країни від послаблення контролю за інфляцією є пропорційними до того, наскільки інтегрована країна з глобальною економікою. Глобалізація стає безпосереднім фактором підвищення нейтральності монетарної політики (що видно з аналізу зв'язку між інфляцією і безробіттям на прикладі розвинутих країн), втім, характер такої нейтральності суттєво відрізняється в розрізі великих та малих економік. Також із глобалізацією пов'язані відмінності в характері зв'язків між такими факторами монетарного вибору як інфляція, динаміка ВВП і безробіття та ступенем відкритості економіки, який для великих економік є нижчим, ніж для малих. Із глобалізацією фінансових ринків пов'язана закономірність, коли довгострокові ставки починають вирівнюватися швидше, ніж короткострокові. З одного боку, це свідчить про те, що центральні банки зіткнулися з проблемою суттєвого послаблення своєї спроможності проводити політику стабілізації ВВП, але з іншого боку, з огляду на збереження кореляції між такими ставками, можна констатувати відсутність повної інтеграції фінансових ринків.

На тлі глобалізації актуалізується така закономірність як трансформація інституціонального каркасу центральних банків. Зокрема, найбільш яскравим проявом цього є делегування центробанкам мандату на здійснення політики стабільності цін, оскільки це є відображенням адаптації до зростання затребуваності ринкового саморегулювання та інноваційності в умовах загострення глобальної конкуренції. Макроекономічний вимір цього напряму випливає з забезпечення жорсткого інституціонального захисту незалежності монетарних органів, а останній слугує засобом запобігання макроекономічній дестабілізації, викликаній неконтрольованою інфляцією, втрати від якої мультиплікуються рівнем розвитку глобалізаційних процесів.

Лібералізація руху капіталу та перехід до плаваючих курсів створили передумови для швидкого розвитку міжнародних валютних та фінансових ринків. При цьому, глобалізація детермінує складне переплетення затребуваності як гнучкості валютного курсу, так і підтримання його стабільності, що особливо яскраво простежується на прикладі країн, що розвиваються. Якщо для розвинутих країн питання режиму валютного курсу практично вирішено на користь плавання, то країни, що розвиваються, попри оголошення плаваючого курсу, тяжіють до його фіксованого значення, породжуючи фундаментальні ризики для макрофінансової стабільності в умовах глобалізації, оскільки остання за конфлікту цілей монетарної політики щодо внутрішніх макрозмінних та валютного курсу є фактором валютних криз та руйнівних фінансових потрясінь. Відповідно, формується тенденція до підвищення гнучкості валютного курсу, або до усунення курсу як такого. В останньому випадку доларизація розглядається як радикальний засіб забезпечення монетарних передумов для макроекономічної стабільності в умовах збільшення зовнішніх зобов'язань приватного сектору, волатильності та імперфекцій міжнародних фінансових ринків і збереження недовіри ринків до монетарної політики в країнах, що розвиваються, навіть попри кардинальну дезінфляцію і ряд позитивних інституціональних змін у сфері функціонування центральних банків.

В умовах глобалізації традиційні уявлення про передумови та детермінанти формування валютних союзів, представлені в основному теорією оптимальних валютних зон, потребують перегляду. Дана теорія вже не може вважатися гносеологічним підґрунтям формування валютних союзів в умовах глобалізації, оскільки остання породжує цілий комплекс передумов для монетарної уніфікації, серед яких слід виділити три зрізи: відтворювальний (формування глобально стійкої економічної структури з масштабним внутрішнім споживчим ринком, внаслідок чого відбувається трансформація моделі економічного зростання у бік посилення ендогенності, а рівень відкритості такої структури знижується); макроекономічний (знижується ризик коливань валютних курсів, внаслідок чого монетарна політика за мобільності капіталів може здійснюватись відповідно до пріоритету внутрішньої рівноваги без ризику конфлікту цілей та відповідного провокування валютних спекуляцій; усуваються передумови для регіонального поширення валютних криз та створюються передумови для розвитку інтрарегіональної торгівлі; зона єдиної валюти є потужним фактором розвитку та поглиблення фінансових ринків, внаслідок чого послаблюється залежність від зовнішніх потоків капіталу); інституціональний (створення монетарних інституцій валютного союзу забезпечує вищий рівень стабільності макроекономічної політики (незалежність центрального банку та мандат на проведення політики стабільності цін; фіскальна дисципліна), внаслідок чого довіра до неї зростає, а ризик дестабілізації при глобальних потрясіннях зменшується).

Процеси валютної уніфікації у Західній Європі, на Східних Карибах, в Західній Африці та Перській затоці демонструють, що в кожному з випадків присутній елемент глобалізації при обґрунтуванні валютної уніфікації, хоча він зважується на певний набір факторів, пов'язаний з внутрішньою логікою регіональної інтеграції. Найбільшою мірою фактори глобалізації при формуванні валютного союзу простежуються у Європі, найменшою - у Західній Африці. Глобалізація створює також передумови для потенційної затребуваності монетарної уніфікації у Латинській Америці та в Південно-Східній Азії.

Принциповими рисами сучасної глобальної фінансової архітектури та монетарної системи є: блоковий поділ світу між геоекономічними центрами; конкуренція провідних валют при виконанні ролі деномінації резервних активів; асиметрія між роллю долара США у глобальних резервах та роллю американської економіки в глобальному ВВП та експорті. Як наслідок, формується тенденція до зміщення акцентів з відтворювальної взаємозалежності в світі у напрямку посилення її монетарних аспектів саме в контексті домінування США. Платіжний дефіцит Сполучених Штатів є детермінуючим фактором динаміки глобальних валютних резервів (залежність між ними є експоненціальною), що на тлі значного профіциту платіжного балансу та гіпертрофії валютних резервів в Азії стає загрозливим фактором розгортання глобальної інфляції та відтворення платіжних дисбалансів у світі.

У глобальній економіці формуються своєрідні широкі валютні зони (належність країн до того чи іншого валютного блоку відповідно до того, з яким з них відповідність критеріям оптимальності валютних зон є більш вірогідною), внаслідок чого важливою є ідентифікація країни з тим чи іншим валютним блоком. В сучасних умовах глобальної інтеграції проблема “трилеми” вже актуалізується на рівні валютних блоків і може не підтверджуватись в середині блоків, що суттєво послаблює автономію монетарної політики від екзогенних факторів, зокрема, простежується наростаюча корельованість процентних ставок у світі ставками у США. З виникненням широких оптимальних валютних зон також виникає проблема того, що зовнішньоекономічна орієнтація країни та торговельні, фінансові, валютні та монетарні аспекти глобальної взаємозалежності можуть не співпадати, внаслідок чого відсутність інтрарегіональної компоненти розвитку робить такі країни надзвичайно вразливими до коливання валютних курсів, переш за все, між доларом та євро.

Незважаючи на істотні монетарні проблеми глобальної економіки, на сьогодні не існує передумов для формування цілісної системи глобального регулювання, попри те, що існують глобальні провали ринку та вже виникли глобальні суспільні блага; валютно-фінансова стабільність в окремій країні на сьогодні є одним з них, оскільки за сучасного розвитку ринків капіталу та їх імперфекцій кризи мають тенденцію до міграції. Неможливість виникнення системи глобального регулювання багато в чому зумовлюється відсутністю справжнього глобального суспільства та тим, що гегемоністські концепції стабільності на сьогодні не відповідають рівню взаємозалежності у світі. Більше того, будь-які спроби обмеження на національну монетарну політику з метою підтримання глобальної стабільності будуть неефективними як з міркувань того, що провідні центральні банки не відступлять від пріоритету внутрішньої рівноваги (особливо в контексті проведення політики стабільності цін), так і з міркувань того, що на сьогодні не існує ні засобів ні передумов для заходів, які би, обмежуючи коливання валютних курсів, виступили фактором забезпечення такої стабільності. Основна передумова цього, - циклічна дивергенція, яка розвивається на тлі того, що глобалізація створює внутрішні передумови для синхронізації бізнес-циклів. Але саме з фінансовою глобалізацією пов'язана ситуація, коли міжнародна диверсифікація портфелів мінімізує вплив шоків пропозиції з однієї країни на іншу, що стає фундаментальною передумовою для реальної регіоналізації. Відповідно, одним з найбільш ймовірних варіантів підвищення стабільності глобальної фінансової архітектури є міжнародна координація макроекономічної політики.

Глобалізація створила специфічну ситуацію, коли, з одного боку, наростаюча сила “ефекту переливу” є фактором затребуваності координації. При цьому, саме з проблемою дефіцитних платіжних балансів та відхиленням валютних курсів від фундаментально рівноважних пов'язується реалізація міжнародної координації макрополітики як такої. З іншого боку, платіжні баланси не є факторами внутрішньої монетарної політики, а підтримання валютних курсів на рівноважних траєкторіях привнесе тільки додаткові флуктуації ринків. Зокрема, простежується тенденція до послаблення участі центральних банків в процесах міжнародної координації макрополітики, з огляду на те, що монетарна політика здійснюється з орієнтацією на цінову стабільність і це інституціонально формалізовано, отже в багатьох випадках має національну політичну легітимність. За рахунок цього зростає роль міжнародної координації фіскальної, регуляторної та наглядової політики; практика багатосторонніх інтервенцій стає скоріше виключенням, а їх застосування відбувається у екстремальних випадках.

В рамках трансформації глобальної фінансової архітектури зазнає фундаментальних змін функціонування МВФ. Перш за все можна виділити, що формується тенденція нав'язування МВФ ролі міжнародного кредитора останньої інстанції, а модифікація характеру валютних криз в умовах глобалізації створює передумови для того, що саме ця роль починає відводитись Фонду в системі глобального регулювання. У свою чергу, це є принципово відмінною роллю, порівняно з тою, яку виконував МВФ при заснуванні і яку почав виконувати після переходу до системи плаваючих курсів. Відповідно, за цих обставин та за підвищення монетарної ефективності центральних банків, чому сприяють інституціональні трансформації під егідою Фонду, вплив МВФ на монетарну політику країн-реципієнтів радикально знижується.

Ринкова трансформація постсоціалістичних країн відображає складне переплетіння внутрішньо економічних та глобальних факторів монетарної політики. Основний вплив глобалізації на монетарну політику перехідних суспільств справляється через канал високої торговельної відкритості, волатильності короткострокових капіталів, припливу ПІІ та ефекту Баласи-Самуельсона. Це, в підсумку, виступило принциповим фактором затребуваності переходу на гнучкіші валютні курси та таргетування інфляції у найбільших постсоціалістичних економіках (Польща, Чехія, Угорщина). Валютно-фінансові кризи, які пережили практично більшість постсоціалістичних країн, зокрема Україна у 1998 р., відображають стереотипний зв'язок між глобальною волатильністю фінансових ринків та конфліктом цілей монетарної політики.

Глобалізація створює фундаментальні передумови для інтеграції країн Центрально-Східної Європи до зони євро. Це випливає з розробленого обґрунтування необхідності формування валютних союзів в умовах глобалізації та специфічної вразливості таких країн (ефект Баласи-Самуельсона, значний зовнішній дефіцит, вразливість до волатильних потоків капіталу тощо), а також з того, що виконання критеріїв євроконвергенції само по собі створює передумови для затребуваності більш швидкого переходу на євро: такі критерії передбачають конфлікт цілей монетарної політики, що є вкрай небезпечним в умовах глобалізації; мінімізація інфляції на тлі припливу капіталу та ефекту Баласи-Самуельсона може справляти депресивний вплив на економіку тощо.

Аналіз стратегій інтеграції із зоною євро та специфічний вплив глобалізації на трансформаційні економіки дозволяє стверджувати: принциповим є випереджаюче виконання маастрихтських критеріїв і відповідні інституціональні реформи у сфері функціонування центральних банків, які би забезпечили згладжений перехід на реалізацію макроекономічної політики відповідно до стандартів ЄС та ЄВС. Відповідно, така стратегія повинна будуватись на основі наступних принципів: інституціональної симетрії; антиципації режиму макроекономічного регулювання; макроекономічної однорідності; технічної сумісності. В сукупності це дозволить мінімізувати інтеграційний шок (який має інституціональний, макроекономічний та імплементаційний аспекти). Наростаюча інтеграція України з глобальною економікою актуалізує вибір на користь пріоритету монетарної уніфікації у західному напрямку, для чого необхідне реформування НБУ, трансформація його основного завдання, поступове забезпечення мінімізації інфляції до маастрихтських нормативів ще до вступу в ЄС та підвищення гнучкості валютного курсу, що покращить передумови для виконання критеріїв конвергенції та запобігатиме інтеграційному шоку з огляду на випереджаючу адаптацію до стандартів макроекономічної політики ЄС та ЄВС.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії та навчальні посібники:

1. Козюк В.В. Сучасні центральні банки: середовище функціонування та монетарні рішення. - Тернопіль: Астон, 2001. - 300 с.

2. Козюк В.В. Державний борг в умовах ринкової трансформації економіки України. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 238 с.

3. Мельник В.В., Козюк В.В. Міжнародна інвестиційна діяльність. - Тернопіль: Карт-бланш, 2003. - 249 с. (Внесок автора: виклад розвитку теорій міжнародного інвестування, методик прогнозування валютних курсів, впливу макрополітики на міжнародні інвестиційні процеси, особливостей ринку золота та системи державного регулювання міжнародної інвестиційної діяльності)

4. Козюк В.В. Незалежність центральних банків. - Тернопіль: Карт-бланш, 2004. - 244 с.

5. Козюк В.В. Монетарні проблеми функціонування глобальної фінансової архітектури. - Тернопіль: Астон, 2005. - 512 с.

6. Козюк В.В. Трансформація центральних банків в умовах глобалізації: макроекономічні та інституціональні проблеми. - Тернопіль: Астон, 2005. - 320 с.

У провідних наукових фахових виданнях:

7. Козюк В.В. Основні тенденції сучасної боргової політики в світлі глобалізації економіки та зміни макроекономічних пріоритетів // Вісник ТАНГу. - 2001. - Вип. 16. - С. 20-27.

8. Козюк В.В. Лондонський клуб кредиторів: історія виникнення та аспекти співробітництва з трансформаційними економіками // Історія народного господарства та економічної думки України. - 2002. - Вип. 33-34. - С. 19-26.

9. Козюк В. Глобальні чинники макроекономічної політики: фіскальні та монетарні аспекти // Вісник ТАНГу. - 2002. - Вип. 4. - С. 44-49.

10. Козюк В.В. Інтеграційні та глобалізаційні передумови трансформації монетарної політики у Європі // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2002. - Випуск 36 (частина ІІ). - С. 225-232.

11. Козюк В.В. Структурно-функціональний аналіз розвитку центральних банків // Банківська справа. - 2003. - №1. - С. 64-73.

12. Козюк В. Центральні банки та монетарна політика в системі кейнсіанського макрорегулятивного механізму // Вісник ТАНГу. - 2003. - №1. - С. 73-79.

13. Козюк В.В. Порівняння монетарних устроїв України й Польщі в світлі євроінтеграційних процесів та двостороннього співробітництва // Вісник ТАНГу. - 2003. - №2. - С. 74-79.

14. Козюк В.В. Глобальне підприємництво як фактор монетарної політики // Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє. - 2003. - Вип. 7. - С. 146-150.

15. Козюк В. Проблеми емпіричної верифікації незалежності центральних банків // Вісник НБУ. - 2003. - №5. - С. 48-51.

16. Козюк В. Поведінка центрального банку в світлі концепції сучасної монетарної теорії // Журнал європейської економіки. - 2003. - Том 2. - №2. - С. 226-248.

17. Козюк В.В. Щодо питання про зв'язок між інфляцією та незалежністю центральних банків у країнах колишнього СРСР // Вісник НБУ. - 2003. - №7. - С. 19-24.

18. Козюк В.В. Закономірності становлення центральних банків у перехідних економіках: аспекти взаємовідносин з урядом та виклики в умовах глобалізації // Науковий вісник Волинського державного університету. - 2003. - №12. - С. 28-32.

19. Козюк В.В. Етимологія глобалізації в аспекті монетарної політики // Вісник ТАНГу. - 2004. - №1. - С. 106-118.

20. Козюк В. Закономірності розвитку системи інструментів монетарної політики в трансформаційних економіках // Галицький економічний вісник. - 2004. - №1. - С. 5-14.

21. Козюк В.В. Еволюція міжнародного валютного устрою та глобалізація у світлі трансформації пріоритетів монетарної політики // Галицький економічний вісник. - 2004. - №2. - С. 3-15.

22. Козюк В. Процентні ставки та монетарна політика в світлі глобалізації фінансових ринків // Вісник ТАНГу. - 2004. - №2. - С. 144-152.

23. Козюк В.В. Незалежність центральних банків у світлі макроекономічного аналізу глобалізаційних процесів // Вісник НБУ. - 2004. - №7. - С. 24-28.

24. Козюк В.В. Проблеми макроекономічної політики у світлі формування глобальної рівноваги // Економіка України. - 2004 - №9. - С. 53-60.

25. Козюк В. Конвергенційні тенденції у сфері інституціональної організації центральних банків в умовах глобалізації: роль МВФ // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2004. - Випуск 46 (частина І). - С. 170-175.

26. Козюк В.В. Актуальні питання теоретичного обґрунтування офіційної доларизації в умовах глобалізації економіки // Актуальні проблеми економіки. - 2004. - №10. - С. 33-42.

27. Козюк В.В. Місце та роль центральних банків у формуванні глобалізаційних процесів // Банківська справа. - 2004. - №4. - С. 23-32.

28. Козюк В.В. Глобалізаційні детермінанти формування та функціонування Східно-карибського валютного союзу // Галицький економічний вісник. - 2004. - №4. - С. 9-16.

29. Козюк В.В. Зв'язок між інфляцією і безробіттям у світлі глобалізації та відкритості економіки // Журнал європейської економіки. - 2004. - Том 3 (№3). - С. 262-276.

30. Козюк В.В. Фінн Кідленд та Едвард Прескотт: внесок у розвиток теорії макроекономічної політики // Світ фінансів. - 2005. - Вип. 1. - С. 119-123.

31. Козюк В.В. Циклічні обмеження на варіанти формування нової моделі глобального регулювання // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2005. - Випуск 51 (частина 1). - С. 75-79.

32. Козюк В.В. Глобалізаційні та євроінтеграційні передумови переходу до таргетування інфляції у трансформаційних економіках // Науковий вісник Волинського державного університету. - 2005. - №1. - С. 138-144.

33. Козюк В.В. Вплив відкритості економіки на монетарну політику: емпіричний аналіз на прикладі країн ОЕСР // Вісник НБУ. - 2005. - №7. - С. 50-54.

34. Козюк В.В. Дезінфляція на тлі глобалізаційного процесу // Фінанси України. - 2005. - №6. - С. 40-46.

35. Козюк В.В. Методологічні засади дослідження тенденції до конвергенції у сфері функціонування центральних банків в умовах глобалізації // Галицький економічний вісник. - 2005. - №2. - С. 13-20.

36. Козюк В.В. Нова міжнародна фінансова архітектура: дефініційні контури та аспекти монетарного аналізу глобалізаційних процесів // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - №9. - С. 124-133.

37. Козюк В.В. Теоретичні засади формування валютних союзів в умовах глобалізації: макроекономічний аспект // Економіка України. - 2005. - №9. - С. 12-20.

38. Козюк В.В. Проблеми оптимізації фіскальної політики при вступі до ЄВС: аспекти виконання монетарних критеріїв євроконвергенції // Наукові праці НДФІ. - 2005. - Вип. 2. - С. 16-23.

В інших наукових виданнях:

39. Козюк В.В. Актуальні проблеми монетарної уніфікації у Західній Африці в контексті інтеграційних та глобалізаційних процесів // Світ фінансів. - 2004. - Вип. 1. - С. 130-140.

40. Козюк В.В. Валютні ради: колізії історичного досвіду та перспективи в умовах глобалізації // Наука молода. - 2005. - Вип. 3. - С. 90-94.

Матеріали конференцій:

41. Козюк В.В. “Грошова ілюзія” в моделі Р.Манделла: критика з позиції глобалізаційного аналізу // Матеріали восьмої наукової конференції Тернопільського державного технічного університету імені Івана Пулюя. - Тернопіль: ТДТУ. - 2004. - С. 224.

42. Козюк В.В. Глобалізаційні та євроінтеграційні передумови переходу до таргетування інфляції у трансформаційних економіках // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції „Реформування фінансово-кредитної системи і стимулювання економічного зростання”. - Луцьк: Редакційно-видавничий відділ “Вежа” Волинського державного університету імені Лесі Українки. - 2004. - С. 27-29.