Платоспроможність страховиків як напрямок адаптації законодавства України до законодавства ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЬ СТРАХОВИКІВ ЯК НАПРЯМОК АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ДО ЗАКОНОДАВСТВА ЄС

Н. Пацурія

Процес інтеграції України до Європейського Союзу (далі - ЄС) зумовлює необхідність приведення законодавства України у відповідність до законодавства ЄС.

Згідно статті 51 "Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" від 16 червня 1994 року Україна прийняла на себе зобов'язання вживати заходів для поступового приведення національного законодавства у відповідність до законодавства ЄС у таких пріоритетних сферах як: митне право, законодавство про компанії, банківське право, бухгалтерський облік компаній, податки, включаючи непрямі, інтелектуальна власність, охорона праці, правила конкуренції, державні закупівлі, охорона здоров'я та життя людей, тварин, рослин, довкілля, захист прав споживачів, технічні правила і стандарти, транспорт, енергетика, включаючи ядерну, а також фінансові послуги, включаючи страхування.

Законодавчі засади адаптації законодавства в Україні визначені Законом України від 18 березня 2004 року "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" [4]. Відповідно до вказаного Закону адаптація законодавства є процесом приведення законів України та інших нормативно-правових актів у відповідність з acquis communautaire.

Безпосереднім завданням адаптації законодавства України про страхові послуги до законодавства ЄС є уніфікація європейської та української юридичної термінології, а також внесення змін та/або доповнень до відповідних нормативних актів, а у разі відсутності в Україні нормативних актів, необхідних для правового врегулювання певних відносин в сфері страхування, та у випадку якщо таке регулювання передбачене директивами ЄС, - розробка та запровадження нових.

Одним із головних напрямки адаптації законодавства України до законодавства ЄС, у сфері страхування вбачається, зокрема, положення, щодо визначення платоспроможності страховиків.

У всьому світі питання платоспроможності страхових компаній, тобто їх здатності належним чином виконувати прийняті на себе зобов'язання, висуваються у число головних чинників, що зумовлюють порядок нормального функціонування страхового ринку [6]. Вимога до страхових компаній забезпечувати достатній запас платоспроможності є одним із найбільш важливих загальноприйнятих регуляторних правил. Запас платоспроможності - це один з важливих аспектів фінансової стабільності страховика.

За загальним правилом, рівень платоспроможності страхової компанії має бути достатнім для забезпечення виконання нею своїх зобов'язань перед страхувальниками та третіми особами, за укладеними договорами страхування. Визначальним є те, що в ЄС до страхових компаній висуваються однакові вимоги щодо запасу платоспроможності, завдяки чому забезпечується належний захист інтересів страхувальників усіх страхових компаній і створюються рівні умови для здійснення діяльності страховиками [12].

Опис регулювання в Acquis communautaire. Режим забезпечення платоспроможності страховиків ЄС, так званий пакет "Платоспроможність 1", був створений у 70-ті роки XX століття на підставі Директив 73/239/ЄЕС та 79/267/ЄЕС [9]. В подальшому Директиви 2002/12/ЄС та 2002/13/ЄС внесли зміни і доповнення до Перших Директив, що визначали посилені умови забезпечення платоспроможності страхових компаній. З огляду на необхідність встановлення особливих вимог до умов платоспроможності страховиків, що здійснюють страхування життя 5 листопада 2002 року було прийнято Директиву 2002/83/EC [3], що скасувала дію Директиви 79/267/ЕС та 2002/12/EC.

Основною вимогою зазначеної Директиви щодо належного виконання страховиками своїх зобов'язань перед страхувальниками є встановлення в державах - членах ЄС суворого нагляду відповідними державними органами за забезпеченням платоспроможності страховиків, які здійснюють види страхування, інші, ніж страхування життя, та страхування життя і проведення перевірок щодо стану платоспроможності таких страховиків.

У відповідності до ст.14 Директиви 73/239/ЄЕС органи нагляду інших держав - членів ЄС зобов'язані надавати органам держав - членів ЄС, на території яких перебуває головний офіс організації, всю необхідну інформацію для здійснення такої перевірки.

Однією із умов забезпечення платоспроможності страховика щодо здійснення видів діяльності, інших, ніж страхування життя є створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань.

Так, стаття 15 Директиви 73/239/ЄЕС встановлює вимоги про те, що кожна держава - член ЄС зобов'язана вимагати, щоб страхова організація формувала технічні резерви достатнього розміру. Розмір таких резервів повинен визначатися відповідно до правил, встановлених державою, або, у випадку відсутності таких правил, відповідно до встановленої в такій державі практики.

При цьому, технічні резерви повинні бути покриті відповідними за вартістю активами, розміщеними в кожній країні, в якій здійснюється діяльність. У разі, якщо держава - член ЄС дозволяє покриття технічних резервів вимогами до перестраховиків, вона зобов'язана встановити процентну частку таких активів.

Пункт 2 Директиви 2002/13/ЄС, що вносить зміни до ст.16 Директиви 73/239/ЄЕС, визначає, що кожна держава - член має право вимагати від страхової компанії, головний офіс якої знаходиться на її території, адекватної фактичної маржі платоспроможності стосовно всієї діяльності такого страховика і у будь-який момент.

При цьому, фактичний запас платоспроможності складається з активів страхової компанії, вільних від будь-яких передбачуваних зобов'язань, за вирахуванням будь-яких нематеріальних активів, включаючи:

(а) сплачений статутний капітал або, у випадку з компанією взаємного страхування, чинний початковий фонд, та будь-які рахунки учасників; (b) резерви (статутні та вільні), що не відповідають андеррайтинговим зобов'язанням; (c) прибутки чи збитки, отримані після вирахування дивідендів, що підлягають сплаті.

Пункт 3 Директиви 2002/13/ЄС доповнює Директиву 73/239/ЕЕС статтею 16 а, на підставі якої нормативний запас платоспроможності визначається на основі річної суми страхових премій або внесків, або на основі середнього розміру вимог за останні три фінансових роки.

В свою чергу пункт 4 Директиви 2002/13/ЄС, який викладає статтю 17 Директиви 73/239/ЕЕС у новій редакції, встановлює, що одна третя нормативного запасу платоспроможності повинна становити гарантійний фонд, який не може бути нижчим, ніж 2 мільйони євро. Однак, у певних випадках, він має становити 3 мільйоні євро.

Крім того, ст.18 Директиви 73/239/ЄЕС встановлює, що держави-члени ЄС не повинні встановлювати ніякі правила щодо вибору активів понад активи, що представляють технічні резерви.

Згідно з вказаною Директивою необхідно, щоб у страхових організацій, крім технічних резервів, був додатковий резерв, достатній для виконання своїх страхових зобов'язань, відомий під назвою маржа (рівень) платоспроможності, і представлений вільними активами для захисту від ринкових коливань.

Вимоги стосовно маржі платоспроможності до страхових компаній, що здійснюють діяльність з прямого страхування життя, передбачені Директивою 2002/83/EC [3] від 5 листопада 2002 року, яка скасувала Директиви 79/267/ЄЕС та 2002/12/ЄС.

Опис регулювання в законодавстві України. Чинне законодавство України у п.9 ст.36 Закону України "Про страхування" передбачає як основну функцію Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг) - здійснення контролю за платоспроможністю страховиків, відповідно до прийнятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками.

Так, розпорядження Держфінпослуг від 21 серпня 2003 року № 37 "Про затвердження Типової програми перевірок страховиків та страхових посередників" [11] встановлює, що при проведенні Держфінпослуг перевірок мають бути висвітлені питання роботи страховиків та страхових посередників щодо забезпечення платоспроможності страховика, формування та обліку страхових резервів та безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифіковані їх розміщення. В процесі проведення перевірок Держфінпослуг встановлює дотримання вимог статті 30 Закону України "Про страхування" щодо забезпечення платоспроможності; фінансовий стан страховика; наявність коштів, які забезпечують його платоспроможність; розмір сплаченого статутного та гарантійного фондів.

Положення ст.29 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" відповідають вимогам Директиви 73/239/ЄЕС щодо контролю за фінансовою стабільністю страхових компаній. Одним із напрямів нагляду уповноваженого органу є додержання встановлених критеріїв та нормативів щодо якості активів та ризиковості операцій; положення ч.1 ст.39 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг" щодо порушення законів та інших нормативно-правових актів, що регулюють діяльність з надання фінансових послуг і застосування заходів впливу [10] та пункту 6 ч.1 ст.40, згідно з яким таким заходом може бути план відновлення фінансової стабільності фінансової установи, відповідає вимогам пункту 2 ст.20 Директиви 73/239/ЄЕС.

Стаття 30 Закону України "Про страхування" наступним чином визначає умови забезпечення платоспроможності страховиків. Згідно вказаної статті страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності: наявності сплаченого статутного фонду та наявності гарантійного фонду страховика; створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань; перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

Закон України "Про страхування" визначає, що до гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви, які є часткою власних коштів страховика, що резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів). Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Однією із умов забезпечення платоспроможності страховиків Закон України "Про страхування" визначає створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань.

Згідно ст.31 Закону України "Про страхування" страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування).

Оцінка відповідності. Наведене доводить, що з питань забезпечення перевірок стану платоспроможності страховиків державним органом, законодавство

України повністю відповідає наведеному положенню Директиви 2002/13/ ЄС.

З огляду на викладене вище, слід відзначити, що положення ч.1 ст.30 Закону України "Про страхування" (далі - Закон) щодо зобов'язання страховиків дотримуватися певних умов забезпечення платоспроможності, зокрема вони повинні створювати достатнє забезпечення для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань, відповідають вимогам ст.13 та ст.15 Директиви 2002/13/ ЄС, в яких зазначено, що страховики повинні встановлювати страхові резерви, технічні резерви та активи, які відповідно до встановлених норм, виступають у якості забезпечення, а також створювати механізми перевірки всієї страхової діяльності компанії і стану платоспроможності.

В свою чергу, положення ч.11 ст.30 Закону України "Про страхування" в цілому відповідає вимогам ст.16 та ст. 17 Директиви 73/239/ЄЕС, що стосуються маржі платоспроможності.

Проте, відповідно до Закону використовується інший спосіб підрахунку нормативного запасу платоспроможності страховика, який здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя. Таким чином, положення ч.7 ст.30 Закону "Про страхування" відповідають ст.18 Директиви 2002/13/ ЄС не встановлювати жодних обмежень щодо вибору активів, які не потрібно використовувати для покриття технічних резервів, оскільки в Законі сказано, що джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

У частині 1 статті 30 Закону сказано, що страховики повинні забезпечити перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності. Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними частинами страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності. На додаток у статті 30 Закону зазначено, що маржа повинна складатися із фактичного сплаченого статутного фонду, гарантійного фонду, страхових резервів та вільних резервів, що відповідає вимогам пункту 2 статті 27 Директиви.

Пункт 2 статті 29 Директиви зазначає, що гарантійний фонд страховика повинен становити мінімум 3 мільйона євро. В зв'язку з тим, що макроекономічні показники України та держав-членів ЄС суттєво відрізняються, то сума повинна бути визначена для вітчизняних страховиків відповідно з реаліями української економіки.

Положення пункту 9 статті 36 Закону щодо контролю за платоспроможністю страховика відповідають вимогам статті 38 Директиви, яка підкреслює необхідність застосовувати механізми відновлення фінансової спроможності у критичних випадках.

Положення статті 30 Закону щодо страхових резервів відповідає вимогам статті 20 Директиви, в якій вказано, що страховики зобов'язані створювати страхові резерви, які були б достатніми для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань. Крім того, фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Положення пункту 6 частини першої статті 40 Закону "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон) щодо відновлення платоспроможності відповідають вимогам статті 38 Директиви, оскільки в ній сказано, що повноважним органам надано право здійснювати фінансове відновлення страховика, якщо компетентний орган має всі підстави вважати, що інтереси страхувальників під загрозою.

Проте, на сьогодні в рамках ЄС готуються нові вимоги до вирішення питань платоспроможності страховиків під назвою Платоспроможність ІІ.

Платоспроможність ІІ є наслідком недостатньої ефективності Платоспроможності І, встановленої Директивами 73/239/ЄЕС та 79/267/ЄЕС.

За оприлюдненими статистичними даними, впродовж п'яти останніх років 85 страхових компаній ЄС перебували під невідступним контролем з боку регулятивних органів держав - членів через невідповідність капіталу вимогам Платоспроможності І, і з рештою 20 з них припинили своє існування [12].

Головними причинами неплатоспроможності вищевказаних страховиків визнають наступні чинники: переоцінка страхових зобов'язань, невідповідне управління капіталом, неадекватне визначення страхових тарифів, невідповідне охоплення перестрахуванням наявних страхових зобов'язань, невідповідності між корпоративним управлінням та внутрішнім контролем.

Головною метою Платоспроможності ІІ є встановлення системи платоспроможності страховика "на підставі ризику". Така система полягає в тому, щоб кожен фактичний ризик страховика, який він приймає на страхування, відповідав вимогам з наявності капіталу. Тобто, чим вище ризик, тим вище вимога до капіталу страховика [2].

Платоспроможність ІІ підвищує вимоги до відповідальності страховиків і надає можливість використовувати власну модель "засновану на підставі ризику" у разі вирахування цільового капіталу [1].

Однак загальне фінансове становища страхової компанії залежить також і від інших факторів. До них відносяться правила технічного розрахунку пасивів та оцінки активів, призначених для їх покриття. При визначенні загального фінансового становища потрібно також враховувати балансування активів і пасивів, кількість і характер угод про перестрахування, а також наслідки застосовуваних принципів обліку та актуарних розрахунків. У зв'язку з цим постає цілий ряд складних питань, які потребують глибокого вивчення.

Комісія з питань послуг (Commission Services) спільно з державами - членами ЄС, розпочала проект Платоспроможність ІІ для того, щоб визначити, чи потрібно буде вносити більш фундаментальні зміни до режиму забезпечення запасу платоспроможності страхових компаній ЄС. У рамках цього комплексного проекту проводиться вивчення та узгодження таких аспектів, як запровадження підходу, який більшою мірою базується на оцінці ризику, гармонізації створення технічних резервів, нових методах передачі ризиків.

Стає зрозумілим, що проект Платоспроможність ІІ - це продовження роботи, розпочатої в рамках проекту Платоспроможність І. Тоді, як метою етапу Платоспроможність І було внесення змін до чинного режиму забезпечення запасу платоспроможності в ЄС, обсяг проекту Платоспроможність ІІ є набагато ширшим. Він передбачає фундаментальний перегляд чинного режиму за багатьма аспектами у світлі змін, що відбуваються зараз у страхуванні, в управлінні ризиками, фінансових методах, системі фінансової звітності і т.п. Однією з основних цілей проекту Платоспроможність ІІ є створення такої системи забезпечення платоспроможності, яка б краще відповідала дійсним ризикам страхової компанії [12].

Огляду на викладене слід зазначити,що адаптація чинного українського законодавства до законодавства ЄС - обов'язкова передумова успішної реалізації європейських прагнень України. Розуміння важливості та складності цього процесу, конструктивна співпраця всіх гілок влади, вдале застосування підходів та методів до багатогранності європейського правового поля, а також врахування досвіду асоційованих країн ЄС дасть позитивний результат [7].

Література

виплата страховий платоспроможність законодавство

1. Solvency II. Swiss Solvency Test (SST) // http://www.uainsur.com/files/ forall/karpaty/vanko.ppt#3 Товариство актуаріїв України.

2. Solvency ІІ, Working papersPolicy issues for Solvency II - Possible amendments to the Framework for Consultation MARKT/2505/05, 15.04.2005, Annex to document MARKT/2505/05 // http: //ec.europa.eu/ internal_market/ insurance/ solvency2/ workpapers_en.htm.

3. Директива Європейського Парламенту та Ради 2002/83/ЄС від 5 листопада 2002 року щодо страхування життя // Official Journal L 345, 19.12.2002, р.1.

4. Закон України "Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Перелік актів законодавства України та acquis Європейського Союзу у пріоритетних сферах адаптації" № 1629-IV від 18.03.2004 р. // Офіційний вісник України. - 2004. - N 15 (30.04.2004). - ст.1028.

5. Закон України від 10 листопада 1994 року № 237/94-ВР "Про ратифікацію Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами" // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 46. - Ст.415.

6. Максимова О. Страховщик должен выполнять свои обязательства // Страховое ревю. - 1994. - №4. - С.5-6. (С.5-7); Орла- нюк-Малицкая Л.А. Платежеспособность страховой организации. - М.: Анкил, 1994. - С.4. (151 с.); Финансы / Под ред.В.М. Радионовой. - М.: Финансы и статистика, 1994. - (432 с); Сухов В.А. Государственное регулирование финансовой устойчивости страховщика. - М.: Анкил, 1995. - 0.8.(112 с.).

7. Мармазов В. Друзенко Г. Адаптація законодавства України до aCqUIS ЄС // Юр.газета. - №12 (12). - 24 грудня 2003 року. - http://www.yur-gazeta.com/oarticle/390

8. Перша Директива Ради 73/239/ЄЕС від 24 липня 1973 року щодо узгодження законів, підзаконних та адміністративних положень стосовно започаткування та ведення діяльності прямого страхування, іншого, ніж страхування життя (Official Journal L 228, 16.08.1973, р. 0003 - 0019).

9. Перша Директива Ради 79/267/ЄЕС від 5 березня 1979 року щодо координації законів, підзаконних та адміністративних положень з придбання цінних паперів та переслідування бізнесу прямого страхування життя // Official Journal L 63, 13.03.1979, р. 1.

10. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України "Про затвердження Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу" № 125 від 13 листопада 2003 року // Офіційний вісник України. - 2003. - № 50. - ст. 2631.

11. Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 21 серпня 2003 року № 37 "Про затвердження Типової програми перевірок страховиків та страхових посередників" // Юридичний вісник України. - 2003. - 11. - № 48.

12. Пацурія Н.Б., Бєлова О.А., Безручко Ю.В. Правове регулювання страхування та роздрібних фінансових послуг в Європейському Союзі та Україні: порівняльно-правовий аналіз. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 196 с.

Размещено на Allbest.ru