Генезис і сутність страхування: аналіз наукових концепцій

З'ясування сутності будь-якої господарсько-правової категорії вважається неможливим без усвідомлення її соціально-економічного призначення і соціального ефекту, який досягається у суспільстві завдяки її функціонуванню та визначає роль такої категорії в економіці країни [16, с. 14].

Зміст економічної категорії «страхування», як ефективного способу боротьби із різного роду небезпеками та із наслідками згубного впливу небажаних подій, складають суспільні відносини щодо попередження, подолання, зменшення і відшкодування за рахунок заздалегідь акумульованих коштів руйнівних наслідків несприятливих подій (стихійних лих та/або нещасних випадків, тощо), що завдали матеріальних збитків.

Як вірно вказують науковці, більшість теоретичних конструкцій зберігаючи свої основні рис набуті за часів становлення, трансформуються залежно від конкретних соціально-економічних умов [20, с. 59].

Так і страхування як соціальний інститут має давню історію розвитку, що бере початок на етапі виникнення цивілізації і утворення перших ознак державності. В умовах ринкової економіки та наслідків світової фінансово-економічної кризи, страхування відносять до тих галузей народного господарства, які стрімко розвиваються, адже саме в таких умовах приватний сектор вимагає всебічного захисту за відсутності фінансових гаранті з боку держави.

Попри те, що в сучасній економіці роль і значення страхування зростає, як економічною так і правовою наукою ще й досі не вироблено єдиного загальновизнаного підходу до розуміння сутності цієї наукової категорії. Саме вказані проблемні питання обумовлюють актуальність теми дослідження.

Історію виникнення та розвитку страхування досліджували: В.Р. Ідельсон, В.К. Райхер, Л.І. Рейтман, В.І. Серебровський, В.К. Турбіна, Ю.Б. Фогельсон, Г.Ф. Шершеневич, М.Я. Шимінова, В.П. Янишен та інші автори. Підґрунтям для проблем дослідження сутності страхування стали також праці українських і російських вчених-юристів дореволюційного періоду: А.Г. Гойхбар - га, С.Є. Ліона, Д.І. Мейера; радянського і сучасного періоду: М.М. Агаркова, С.А. Рибнікова, В.В. Богдана, М.І. Брагінського, В.С. Бєлих, Є.Н. Гендзехадзе, М.В. Гордона, К.О. Граве, Х.О. Гурвічюте, О.В. Дзери, О.С. Йоффе, І.В. Кривошеєва, В.А. Кройтора, Н.С. Кузнєцової, Н.П. Лещенко, Л.А. Лунца, В.В. Луця, Т.С. Мартьянової, Н.О. Саніахмєтової, Є.О. Харитонова, Я.М. Шевченко, К.К. Яічкова, В.Н. Яковлєва та інших. При дослідженні вказаної проблематики також аналізувалися роботи дослідників у галузі економіки - В.Д. Базилевича, В.Г. Баторіна, К.Г. Воблого, О.Д. Заруби, С.С. Осадця.

Цілями статті є аналіз існуючих науково-теоретичних концепцій в страховій доктрині стосовно з'ясування сутності наукової категорії «страхування» та оцінка вироблених окремими науковцями, на тлі вказаних концепцій, власних теоретичних уявлень про страхування як соціально-економічний та правовий феномен.

Принагідно відзначимо, що категорія страхування містить ряд недостатньо вирішених і недосліджених в науці питань: визначення місця, ролі і значення страхування в сучасній економіці України та на ринку фінансових послуг, та цілий пласт проблематики пов'язаної з необхідністю екстраполяції загальнотеоретичних положень про правову природу страхування на специфічні умови провадження страхової діяльності.

Протягом тривалого часу вчені намагалися визначити поняття страхування та з'ясувати його сутність. Попри це, актуальною і на сьогодні вбачається думка В.І. Серебровського, яку він висловив у першій половині ХХ століття, про те, що». й до сьогодні не вдалося визначити таке поняття страхування, яке з одного боку, не було б занадто вузьким і охоплювало усі види страхування, а з іншого боку, не було б занадто широким і не охоплювало б сферу сторонніх явищ» [22, с. 7].

Підтримуючи вищенаведену позицію економіст К.Г. Воблий вказував, що не дивлячись на всі невдалі спроби визначити єдине поняття страхування, що охоплювало б усі види, теоретики не втратили ще надії його віднайти [5, с. 18].

Точки зору представників різних теоретичних шкіл, щодо проблематики з'ясування сутності страхування, формують на сьогодні єдину страхову доктрину, яка дає потужний імпульс для необхідного оновлення як юридичної так і економічної страхової науки.

Систематизуючи основні існуючі теоретичні концепції щодо визначення сутності страхування, стає зрозумілим, що їх положення зводиться до наступного.

Теорія евентуальної потреби. Засновником вказаної теорії у 1898 році став відомий представник італійської економічної школи У. Гоббі, який вбачав призначення страхування у забезпеченні майбутньої випадкової потреби, яка полягає в усуненні наслідків шкоди. На думку У. Гоббі вказана потреба виникає як при знищенні так і при пошкодженні майна, і саме усунення різниці між потребами і засобами їх задоволення є завданням страхування [1, с. 34].

Відомий цивіліст В.І. Серебровський розглядав теорію У. Гобі як фундаментальну, і визначав, що метою страхування є задоволення випадкової потреби. При цьому страхування він розглядав як наукову категорію, що є формою розподілу між заздалегідь невідомою кількістю осіб майбутньої, невідомої і випадкової потреби [22, с. 8].

Прихильником теорії евентуальної потреби був також видатний німецький економіст А. Манес, який у своїй праці «Основы страхового дела», що визнається короткою енциклопедією страхування, писав». страхування покликане слугувати задоволенню майнових або грошових випадково виникаючих потреб страхувальників за допомогою взаємних внесків багатьох осіб» [15, с. 40].

В свою чергу В.Р. Ідельсон спираючись на ідею евентуальної потреби, як на сутність страхування визначив, що сучасне господарство на кожному кроці повинне зважати на різні потреби, з яких безліч випадкових і які зовсім неможливо передбачати [12, с. 19].

Отже, слід відзначити, що У. Гобі, А. Манес, В.І. Серебровський, В.Р. Ідельсон вбачали основну мету страхування у задоволенні випадкових потреб страхувальників.

Слід вказати, що всі наступні теорії, які з'являлися у страховій доктрині, певним чином ґрунтували свої наукові позиції на теорії евентуальної потреби. Проте, як вірно визначають сучасні дослідники, теорія потреб не здатна розкрити природу будь-якого правового інституту, тому що відбиває лише наявність певних мотивів одного із учасників правовідносин. Крім того, будь-яка потреба реалізується, як правило, при укладенні певної угоди (договору), і в цьому сенсі страхування не є виключенням. Вказівка на випадковий характер потреби, що задовольняється за допомогою страхування, не є ознакою, що притаманна лише договорам страхування, в алеаторних договорах спостерігається саме такий випадковий характер зустрічного надання, прив'язаного до події, щодо якої невідомо, настане вона чи ні [10].

Теорія страхового фонду передбачає необхідність його формування за допомогою внесків невизначеної кількості осіб. До представників теорії страхового фонду страхова доктрина відносить 1.1. Степанова, К.Г. Воблого, В.К. Райхера, К.А. Граве, Л.А. Лунца, Ф.В. Коньшіна.

Так, зокрема, К.А. Граве та Л.А. Лунц під страхуванням у широкому розумінні вбачали сукупність заходів, щодо створення ресурсів (матеріальних та/або грошових), за рахунок яких провадиться вирівнювання шкоди, відновлення втрат в суспільстві у разі настання стихійних лих або нещасних випадків [9, с. 44]. Під створенням матеріальних та/або грошових ресурсів науковці розуміли страховий фонд, що перебуває у розпорядженні спеціалізованої організації і використовується тільки у разі виникнення збитків від стихійних лих або нещасних випадків, коли збитки зазнають особи, які робили внески до зазначеного фонду.

Степанов, якого відносять до прихильників теорії страхового фонду [2, с. 1] відзначав, ще у 1875 році, що страхування припускає наявність коштів, заздалегідь і спеціально призначених для відхилення наслідків нещастя. Безпосередньо ж під поняттям страхування

Степанов розумів самостійну господарську діяльність, яка виявляється в заощадженні, спеціально призначеному для відхилення можливого зруйнування цінностей від випадкового нещастя [24, с. 13]. З огляду на наведену дефініцію, на нашу думку, є підстави віднести

Степанова до представників іншої наукової течії, які визначають страхування як вид господарської діяльності.

Сучасний дослідники С.А. Навроцький, визначаючи сутність страхування, трактує його як особливу форму економічних відносин обмінно-перерозподільчого характеру з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності з метою управління різними видами ризику.

В свою чергу, український економіст О.А. Гвозденко визначає економічну сутність страхування через формування страховиком страхового фонду за рахунок страхових внесків страхувальників, призначеного для страхових виплат страхувальникам при настанні страхових випадків, що зазначені у договорі [7, с. 24].

Головним принципом, на якому будується теорія страхового фонду є принцип відплатності, сутність якого полягає в наявності потреби у зацікавленої особи у відверненні від себе в майбутньому негативних майнових наслідків. Саме вказана потреба змушує осіб звертатися до спеціально створеної організації - страховика, який формує страховий фонд за рахунок платежів зацікавлених осіб, що і дозволяє задовольнити потреби останніх у разу настання страхового випадку. Фактично, як доводить практика, зацікавленість у забезпеченні евентуальної потреби не обмежується однією особою, подібний інтерес виникає у невизначеного кола осіб.

Вказана форма організації страхового фонду (який адмініструє спеціально створена господарська організація), як стверджував В.К. Райхер, і є страхуванням в його найбільш розвиненому виді. Таким чином, відзначив В.К. Райхер, страхування - це форма організації централізованого (в певному сенсі) страхового фонду за рахунок децентралізованих джерел - із внесків, що сплачуються до цього фонду його учасниками [19, с. 54].

Ф.В. Коньшін, в свою чергу, визначив страхування як один з методів створення централізованого страхового фонду для відшкодування за рахунок страхових внесків втрат у народному господарстві від стихійних лих і нещасних випадків, а також для виплати відповідних сум у зв'язку з настанням певних подій, пов'язаних з життям і працездатністю застрахованих [13, с. 12]

На нашу думку теорія страхового фонду, не охоплює всіх відносин, які виникають у суспільстві з приводу страхування, вона залишає без уваги систему зобов'язальних правовідносин, що вникають між страховиками і страхувальниками, як правило, на підставі договору страхування або відповідно до закону.

З цього приводу А.І. Худяков відзначав, що «питання формування, розподілу і використання страхового фонду перебувають поза рамками страхових відносин: ці питання не регулюються договором страхування, і страховик не несе перед страхувальником жодних зобов'язань, пов'язаних з формуванням цього фонду». Крім того, посилаючись на норми Цивільного кодексу Російської Федерації (далі - ЦК РФ) автор вказує, що в їх змісті немає навіть згадки про страховий фонд, проте саме він (ЦК РФ) регулює страхові відносини. З огляду на це, А.І. Худяков приходить до висновку, що страхові відносини не є виключно відносинами щодо формування та використання страхових фондів, це відносини з надання страхового захисту [29, с. 65].

В.Ю. Абрамов теж вважає, що подібний підхід до розкриття сутності страхування не можна визнати оптимальним, з огляду на те, що теорія страхового фонду не розкриває цільового призначення страхування, яке полягає у відновленні втрачених матеріальних благ при настанні випадкових подій. Як вірно зазначає В.Ю. Абрамов те, що страховий фонд є економічною базою для організації страхової справи, не викликає сумнівів, проте визначення страхування як форми організації страхового фонду не розкриває цільове призначення страхування, призначенням якого перш за все є відновлення втрачених благ при настанні випадкових і непередбачуваних подій [2, с. 5].

Теорія відшкодування шкоди. Сутність вказаної теорії полягає у розумінні страхування як способу боротьби з негативними наслідками випадкових небезпек, які спричиняють шкоду. Зрозуміло, що забезпечити шкоду можливо тільки при наявності заздалегідь накопичених для вказаних цілей коштів, проте метою акумулювання таких коштів, на думку представників вказаної теорії, виступає саме боротьба з наслідками страхових випадків.

Прихильниками доктрини відшкодування шкоди у різні часи були Р. Еренберг та М. Вольф.

Основна ідея вказаної теорії полягала в тому, що шкода є результатом певного факту, що тягне за собою знищення або пошкодження майна. З огляду на це завданням страхування науковці вважали відшкодування або зменшення розмірів шкоди.

Проте, ще на початку ХХ століття опоненти прихильників теорії відшкодування шкоди (Г.Ф. Шершеневич) вказували, що вона повністю відповідає цілям страхування майна, поте не є придатною для деяких видів особистого страхування, бо при такому страхуванні у осіб не виникає збитків у їх класичному розумінні, мова іде про певні грошові затрати осіб, що спрямовуються на відновлення здоров'я.

Теорія страхового ризику. Дана теорія була розроблена представниками економічної науки і стала об'єднуючим напрямком у загальній доктрині страхування. Зміст вказаної теорії полягає у тому, що ризик, який пов'язаний з можливими небезпеками, спонукує страхувальників вступати в страхові відносини. До прибічників теорії страхового ризику слід віднести юристів - науковців І. Лаптеву, І. Волкову [14; 6]. Крім того, слід вказати що сучасні дослідники - економісти (С. Осадець, Л. Горбач, Т. Турбіна, І. Корчевський) визначають, що ризикова функція вважається головною функцією у страхуванні. Ризик, як можливість спричинення збитків, обумовлює необхідність формування і функціонування в суспільстві системи страхових правовідносин. Тобто, поки існує ризик заподіяння збитків фізичним і юридичним особам внаслідок настання певних небезпек (страхових випадків), доти буде наявною в суспільстві необхідність у створенні і належному функціонуванні суб'єктів страхової діяльності (страхових та перестрахувальних компаній; страхових посередників; об'єднань страховиків; товариств взаємного страхування і т.ін.), завдяки яким можуть бути реалізовані страхові правовідносини [17, с. 16].

Теорія страхового договору. Представники правової науки, спробували об'єднати всі теоретичні напрямки для вироблення єдиного загального поняття страхування, яке вважали за можливе визначити через правову конструкцію договору. Адже юристи обґрунтовували свою позицію тим, що саме договори складають основну правову форму страхового відношення.

Так, зокрема, Г.Ф. Шершеневич відзначав, що страхування це договір, в силу якого одна сторона - страховик за обумовлену плату зобов'язується відшкодувати іншій стороні - страхувальнику збитки, які може зазнати майно останнього від передбаченого угодою нещастя [30, с. 315]. Прибічниками теорії договору страхування у різні часи були С. Ліон, В. Еренберг, А. Гойхбарг, Ю. Гірке.

Недоліком вказаного наукового напрямку визнають вузьке розуміння страхування, виключно у якості страхового договірного зобов'язання, проте, інший бік страхування у розумінні господарської діяльності - не враховує.

Теорія господарської діяльності. У зазначеному аспекті науковці розглядають страхування як діяльність страхових організацій по компенсації збитку, що виникає у страхувальників при настанні певних обставин (страхових випадків), передбачених законом або договором, шляхом здійснення виплат із страхового фонду, сформованого із внесків страхувальників [33, с. 24].

На думку професора Шахова В.В.: «страхова справа являє собою багатофактурну, динамічну систему, яка складається із постійно взаємодіючих частин. Основними складовими страхової справи є: система страхових компаній, державного страхового нагляду, асоціацій страховиків, галузі, підгалузі, види і різновиди страхування» [29, с. 15].

З цього приводу найбільш характерним є визначення

А. Вагнера, на його думку: «страхування це така господарська організація яка усуває, або певною мірою пом'якшує негативні наслідки випадкових непередбачуваних подій для майна певної особи таким шляхом, що воно розподіляє їх на ряд випадків, яким загрожувала однакова небезпека, але в дійсності не наступила.» [5, с. 18].

Професор Ідельсон В.Р., ще у 1907 році вбачав у страховій справі:»… такий вид господарської діяльності який отримує вигоду із страхових угод» [12, с. 3].

Економіст А. Манес вбачав у страхуванні «господарську організацію що діє на підставі взаємності з метою покриття випадкової майнової потреби.» [15, с. 40].

Наведенні визначення певним чином збігаються між собою. Вони мають у своєму змісті вказівку на необхідний елемент страхової діяльності, без якого її здійснення стає неможливим: господарська установа, господарська організація. Також у визначеннях наявний ще елемент, притаманний страховій діяльності: мета створення, існування і здійснення діяльності згаданої організації. Однак, зазначена мета тут підміняється безпосереднім процесом надання страхових послуг. Вказана думка обґрунтовується тим, що страхова організація (компанія) саме з метою отримання прибутку від надання послуг провадить певні дії при настанні страхового випадку по відшкодуванню понесеного збитку, або попередження певних негативних наслідків.

Визначення страхування, яке за поданими ознаками більш всього збігається з поняттям страхової діяльності, навів професор Воблий К.Г. у своїй праці «Основи економії страхування» у 1925 році. На його думку, страхування це вид господарської діяльності на основі солідарності і відплатності, що має на меті покриття майбутніх потреб, які викликаються настанням випадкової і разом з тим статистично можливої події [5, с. 18].

Вказана теорія також має свої недоліки, з огляду на звужене розуміння сутності страхування, проте, слід взяти до уваги, що наведені вислови були зроблені вченими ще на початку століття і були першими спробами розібратися у багатоскладній суті страхування, вивчити його з різних боків, та подивитися на вказане явище під іншим кутом зору - як на вид господарської діяльності.

Теорія страхових відносин / правовідносин, яка визнається найбільш науково обґрунтованою в страховій доктрині.

І.В. Стремковська визначає страхування як систему економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням [23].

Дещо по-іншому трактують це поняття сучасні вітчизняні теоретики страхової справи. Так, професор С.С. Осадець дає наступне визначення страхування - «це економічні відносини, за яких страхувальник сплатою грошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події, обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективно розміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, а у разі необхідності перестраховує частину останнього» [26, с. 184].

Російський вчений В.В. Шахов вказує, що під страхуванням, як правило, розуміється система економічних відносин, яка включає створення за рахунок організацій і населення спеціального фонду коштів і використання цього фонду для відшкодування збитку майна від стихійних лих та інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання громадянам (або їх сім'ям) допомоги при настанні різних подій у їхньому житті (досягнення певного віку, втрата працездатності, смерть тощо) [29, с. 15].

Професор Л.І. Рейтмана визначає страхування як сукупність особливих замкнених перерозподільних відносин між його учасниками з приводу формування за рахунок грошових внесків цільового страхового фонду, призначеного для відшкодування можливого надзвичайного і іншого збитку підприємствам і організаціям або для надання грошової допомоги громадянам [25, с. 144].

О.Д. Заруба розуміє страхування як перерозподільчі відносини у фінансовій системі пов'язані, з одного боку, з формуванням страхового фонду при допомозі фіксованих страхових платежів, а з іншого - з відшкодуванням втрат від цього учасниками страхування [34, с. 80].

В.М. Фурман розуміє страхування як інституційну форму економічних відносин із перерозподілу національного доходу, акумулювання, примноження й витрачання коштів страхового фонду, що будуються з урахуванням солідарності у розподілі й перерозподілі ризику, від платності у забезпеченні необхідного захисту життя, здоров'я, працездатності населення, майнових інтересів фізичних і юридичних осіб та їхньої відповідальності перед третіми особами у разі завдання останнім шкоди; платна система фінансової компенсації фізичним та юридичним особам у ситуаціях, пов'язаних з економічними збитками, породжуваними об'єктивними чинниками, що будується з урахуванням як вірогідності несприятливої події, так і її можливих наслідків, а також згідно зі встановленими кваліфікованими умовами; дієвий інструмент реалізації соціальної політики держави, основа системи соціального захисту населення; специфічна галузь як національної економіки, так і світового господарства [27, с. 120].

З точки зору В.Н Яковлєва страхування являє собою конкретні економічні (виробничі) відносини, що формуються під безпосереднім впливом об'єктивних вимог розвитку продуктивних чинників, що виникають між окремими особами і колективами осіб, що виражаються в конкретних вольових діях, (колективів) по переміщенню певної частини прибавочного продукту (особистого доходу) сільськогосподарських підприємств (окремих громадян) на заповнення втрат, заподіяних стихійними або іншими нещастями [32, с. 124].

В.В. Шахов, розглядаючи страхування з економічної точки зору, визначає його як систему економічних відносин, які включають сукупність форм і методів формування цільових фондів коштів і їхнє використання на відшкодування збитку, обумовленого різними непередбаченими несприятливими явищами (ризиками) [29, с. 15].

З юридичної точки зору до найбільш істотних ознак страхування можна віднести ті, які виділив В.І. Серебровский, визначаючи страхування як правовідносини, найбільш характерними ознаками якого, є: його ризиковий характер і його мета.

М.Л. Шимінова робить висновок про те, що страхування являє собою сукупність врегульованих суспільних відносин по формуванню і використанню грошового фонду, створюваного зацікавленими особами, що перебуває в оперативному управлінні спеціалізованої організації, з метою відшкодування збитку, заподіяного стихійними лихами і нещасними випадками, а також для виплати грошових сум при настанні певних подій у житті громадян.

Російська цивілістична наука, в свою чергу, вказує, що під страхуванням розуміється зобов'язання, в силу якого одна сторона - страхувальник, має право отримати грошову суму при настанні у визначений термін (або без такого) обумовленої події (страхового випадку) і несе обов'язок по сплаті страхових платежів, а інша сторона - страховик, зобов'язана виплатити вказану грошову суму і має право вимагати сплати страхових платежів [21, с. 97].

З точки зору фінансового права, страхування це - сукупність фінансово-правових норм, які регулюють відносини із формування цільових державних фондів грошових коштів, призначених для відшкодування збитків, завданих внаслідок реалізації певних страхових ризиків (природного, техногенного соціального та іншого характеру), передбачених законом та (або) договором, шляхом розкладки суми збитків між учасниками формування цих фондів [31, с. 15].

На думку дослідників страхові правовідносини у сфері господарювання являють собою врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають в сфері економіки між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, з приводу компенсації завданих збитків за рахунок заздалегідь акумульованих коштів, шляхом формування спеціально створеного страхового фонду особам, які постраждали внаслідок настання страхових випадків [18, с. 97].

З огляду на різноманіття наведених поглядів стає зрозумілим, що відсутність єдиного наукового підходу до визначення страхових правовідносин полягає у проблемі відсутності єдиного розуміння поняття правових відносин як базової категорії юридичної науки.

Як вказує О.П. Віхров у своїй праці «Організаційно - господарські правовідносини», у сучасному правознавстві категорія правового відношення виступає не тільки однією з центральних, фундаментальних, а й однією з найбільш складних і суперечливих, дискусійних. Із приводу правовідношення в науці продовжують зберігатися невирішені питання, немає єдності у трактуванні його поняття, не вдалося прийти до єдиного пояснення структури цього явища, не реалізовані можливості наукового пізнання правовідношення стосовно до його ролі у механізмі здійснення суб'єктивних прав і виконання відповідних обов'язків, тощо [4, с. 16].

Висновки. Слід вказати, що головним недоліком наведених вище визначень і теорій є намагання поєднати під назвою «страхування» різні явища. Сучасні науковці, розуміючи, що проблема визначення науково - обґрунтованого поняття страхової діяльності є актуальною, пропонують законодавчо більш точно сформулювати поняття «страхування» [8, с. 5] з цивільно-правової точки зору, з господарсько-правових позицій, визначитися із поняттям «фінансової діяльності у сфері страхування», в галузі зовнішньоекономічної діяльності і т.ін. [3, с. 15].

Перспективи подальших досліджень. З огляду викладене вище, вироблення теоретичних засад страхування дозволить істотно вдосконалити чинне законодавство України та практику його застосування, і головне - досягти значимих соціальних результатів.

страхування небезпека фонд внесок

Размещено на Allbest.ru