Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ

Тернопільський національний економічний університет

Факультет банківського бізнесу

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Типи і функції комерційних банків»

Виконала:

Пилипчук Мар'яна Анатоліївна,

Студентка групи БС-31

Науковий керівник:

Забчук Галина Михайлівна,

к.е.н., доцент

ТЕРНОПІЛЬ - 2011

ЗМІСТ

• Вступ
• 1. Зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарств
• 2.Комерційні банки їх типи та функції :види комерційних банків, функції комерційних банків , кредитні відносини банків і підприємств ,розрахункові операції комерційних банків ,нові банківські послуги
• 3. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі
• Висновки
• Література
• Вступ
• Актуальність теми дослідження. Процес формування ефективної банківської системи в Україні - доволі непросте завдання, яке має низку своїх особливостей. Банки об'єктивно перебувають у центрі багатьох суперечливих, кризових та складно прогнозованих явищ, притаманних передусім економіці перехідного періоду. Водночас саме стрімкий розвиток українських банків став основою формування повноцінних ринкових відносин та сукупності базових елементів, пов'язаних із рухом фінансових ресурсів, без яких функціонування ринкового господарства неможливе.
• Сучасний комерційний банк - це автономне, економічно самостійне, незалежне комерційне підприємство, яке функціонує за умов повної економічної самостійності, партнерських взаємовідносин з клієнтами в межах державного контролю за його діяльністю з боку органів банківського нагляду. Специфіка діяльності комерційного банку визначається його функціями та операціями. Згідно з Законом України "Про банки та банківську діяльність" банк - це "юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб".
• З огляду на це, визначення головних проблем розвитку банківської системи України та обґрунтування шляхів їх розв'язання є надзвичайно актуальним завданням сучасної економічної науки, від успішного виконання якого значною мірою залежить подальший розвиток реального та фінансового секторів господарства.
• Об'єктом дослідження курсової роботи є теоретичні аспекти фінансової науки, зокрема тієї її частини, яка торкається діяльності банківської системи.
• Предметом дослідження курсової роботи є типи і функції комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві.
• Метою курсової роботи є дослідження типів та функцій комерційних банків та їх ролі у ринковому господарстві.
• Мета роботи реалізується шляхом виконання таких завдань:
• з'ясувати зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві;
• дослідити комерційні банка, їх типи та функції: види комерційних банків, функції комерційних банків, кредитні відносини банків і підприємств, розрахункові операції банків, нові банківські послуги;
• визначити проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі.

1. Зміст діяльності комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві

Банки як провідні суб'єкти фінансового посередництва

Гостра суперечливість між функціональними можливостями банків як комерційних структур та правовою обмеженістю їх діяльності робить надзвичайно актуальним правильне визначення самого поняття "банк". Будь-яка двозначність в його тлумаченні може створити можливість для використання в комерційних цілях функціональних переваг банківської діяльності й уникнути законодавчого її обмеження.

В українському законодавстві спочатку переважав надто широкий підхід до визначення банку. У першому Законі України "Про банки та банківську діяльність" (березень 1991 р.) банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції, передбачені цим законом . [11,ст.443].

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій [11, ст.444]:

приймати грошові вклади від клієнтів;

надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі - як центрального, так і комерційного. Перелічені операції є базовими, вони створюють первинну (родову) сферу банківської діяльності. Це місце їх визначається самою природою грошового ринку.

Отже, комплекс із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

Насправді банківські посередники, крім базових, можуть виконувати й багато інших, не базових, але потрібних для грошового ринку операцій. При цьому вони не перестають бути банками, тому що забезпечують комплекс базових операцій. Такі банки заведено називати універсальними. Але якщо фінансовий посередник виконує не всі базові операції, а тільки одну чи дві з них, чи можна його вважати банком в економічному розумінні? Якщо такий посередник не забезпечує комплексу базових операцій грошового ринку, він не є банком у повному розумінні цього слова, а скоріше це частина такого банку, яка може існувати тільки в кооперації з іншими подібними посередниками, що виконують решту базових операцій грошового ринку. Такі банки називають спеціалізованими [11, ст.445].

Серед фінансових посередників ключове місце займають банки. Це проявляється в такому:

на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон'юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають

банки мають можливість надавати економічним суб'єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях. Тому можливості впливу на грошовий оборот і економіку загалом у банків значно ширші, ніж у будь-якого виду небанківських фінансових посередників [11, ст.524].

Виділення банків в окрему групу характерне для всіх наявних класифікацій фінансових посередників. Навіть назвавши першу групу фінансових посередників депозитними інституціями, Фредерік С. Мишкін зауважив, що маються на увазі банки .Така одностайність із виділенням банків у самостійну групу фінансових посередників базується на двох їхніх функціональних особливостях:

банки приймають гроші на поточні (чекові) депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами. Це робить забезпечення ліквідності надзвичайно актуальною проблемою в діяльності банків.

розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей, що робить їх діяльність надзвичайно відчутною і вразливою для економіки [11, ст.525].

Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об'єктивна необхідність у системному суспільному контролі за банками. Основними цілями такого контролю є:

не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інтересів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контролю і регулювання банківських резервів через центральні банки;

забезпечити достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення економічних нормативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням [11, ст.525].

Щоб забезпечити такий суспільний контроль за банківською діяльністю, банки не тільки абстрактно-теоретично, а й практично виділяються в окрему інституційну структуру. Вона називається банківською системою і функціонує на підставі окремого, банківського законодавства, яке передбачає досить жорстку регламентацію роботи банків та чіткий механізм нагляду і контролю за їх діяльністю.

Отже, банки займають особливе місце в ринковому середовищі тому, що здійснюють грошово-кредитне обслуговування всіх елементів (ланок) ринкової інфраструктури. Відповідно до цього визначаються основні завдання банків:

забезпечення безперервності й ефективності грошового обороту;

здійснення контролю на макро- та мікроекономічному рівнях;

проведення заходів щодо стабілізації національної грошової одиниці;

сприяння підвищенню ефективності економіки України в цілому та виробничої сфери зокрема тощо.

2. Комерційні банка, їх типи та функції: види комерційних банків, функції комерційних банків, кредитні відносини банків і підприємств, розрахункові операції банків, нові банківські послуги

комерційний банк розрахунковий операція

За формою власності комерційні банки можуть бути:

унітарними, тобто заснованими на принципах єдиновладдя. Такі банки мають єдиного власника в особі держави чи приватної особи;

з колективною формою власності.

Нині в Україні функціонують два унітарні комерційні банки з державною формою власності: Державний ощадний банк України (Ощадбанк) та Державний експортно-імпортний банк України (Укрексімбанк). Статутні капітали цих банків сформовано за рахунок бюджетних коштів.

Створення нового державного банку можливе за наявності відповідного рішення Кабінету Міністрів України та позитивного висновку НБУ щодо заснування такого банку. При цьому в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік мають бути передбачені витрати на формування статутного капіталу новостворюваного банку.

За організаційно-правовою формою діяльності комерційні банки можуть створюватись як:

акціонерні товариства відкритого і закритого типів (акціонерні банки);

товариства з обмеженою відповідальністю (пайові банки);

кооперативи (кооперативні банки) [4, ст.6].

Акціонерні банки формують свій капітал за рахунок об'єднання індивідуальних капіталів засновників шляхом випуску і розміщення акцій банку. Причому всі емітовані акції мають бути іменними, оскільки банки за чинним законодавством не мають права на випуск акцій на пред'явника. Власником капіталу є акціонерне товариство, тобто банк. Акціонери не мають права вимагати від банку повернення своїх внесків. Саме тому акціонерні банки вважаються більш стійкими і надійними.

Пайові банки формують свій капітал за рахунок грошових внесків (паїв) у статутний капітал. При цьому за кожним із учасників зберігається право власності на його частку капіталу, тобто банк не є власником цього капіталу. Пайові банки в Україні створюються на принципах товариств з обмеженою відповідальністю, в яких відповідальність кожного учасника обмежена розміром його внеску в статутний капітал банку.

Кооперативні банки в Україні можуть створюватись за територіальним принципом: місцеві та центральний кооперативні банки.

Станом на 1 квітня 2011 р. в Україні було зареєстровано 196 банків.

Залежно від величини активів усі банки поділяються на чотири групи:

малі банки з активами до 50 млн. грн.;

середні - з активами від 50 млн. грн. до 100 млн. грн.;

великі - з активами від 100 млн. грн. до 1 млрд. грн.;

найбільші банки з активами понад 1 млрд. грн.

На банківському ринку України за даними на початок другого кварталу 2011 р. більшість банків малі та середні. Десятка найбільших банків за обсягом активів - це Приватбанк, Укрексімбанк, Ощадбанк, Укрсоцбанк, Промінвестбанк,ВТБ,Альфа-банк,ОТП Банк,Фінанси та кредит,Надра.Ці самі банки є найбільшими і за іншим критерієм - обсягом капіталу. На них припадає понад 53.9% всього банківського сектора країни..

За розміром статутного капіталу банки можна поділити так:

малі банки зі статутним капіталом до 5 млн. євро;

середні - зі статутним капіталом від 5 до 10 млн. євро;

великі - зі статутним капіталом від 10 до 30 млн. євро;

найбільші - зі статутним капіталом понад 30 млн. євро.

Безумовно, лідером за цим критерієм є Укрексімбанк (обсяг статутного капіталу на початок четвертого кварталу 2011 р. становив понад 163 млн. грн.). Решта банків із найбільших за обсягом активів входять до групи великих за розміром статутного капіталу. Лише 20 банків належать до категорії середніх і мають статутний капітал від 5 млн. до 10 млн. євро. Більшість банків, що функціонують на вітчизняному ринку, належать до категорії малих.

За секторами ринку в яких функціонують банківські установи, усі банки можна поділити на:

міжнародні, які здійснюють свою діяльність як в Україні, так і за її межами;

міжрегіональні, які здійснюють свою діяльність на території всієї України;

регіональні, що обслуговують, як правило, клієнтів одного регіону (міста, району, області) [4, ст.7].

Більшість комерційних банків, що функціонують на банківському ринку України, є регіональними. Причому значна частина таких банків (понад 50%) сконцентрована в Києві та Київській області, а також в областях, які традиційно вважаються індустріальне розвиненими (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Одеська, Харківська - понад 20%).

До міжрегіональних відносять банки, які мають розгалужену мережу своїх філій та відділень на території країни. Передусім це Ощадбанк, який на початок 2011 р. мав більш як 8500 установ. До цієї групи входять також Приват Банк близько-3000 ,"Аваль" - близько 1000, Промінвестбанк -800, , Укрсиббанк-740,Укрсоцбанк-442.

Міжнародні банки - це насамперед банки, які створюються за участі іноземного капіталу і можуть мати свої філії за кордоном. Із 196 банків зареєстрованих на 1 квітня 2011 року було створено 55 за участю іноземного капіталу.

З них 20- із 100-відсотковим іноземним капіталом. Серед них Райфайзенбанк Аваль ,Сосьєте Женераль Україна - це банки, які входять до групи великих за обсягом активів.

Залежно від діапазону операцій, що їх виконують комерційні банки, у сучасних банківських системах розрізняють:

універсальні банки, які виконують широкий спектр операцій та надають різноманітні послуги своїм клієнтам,

спеціалізовані банки, які у своїй діяльності орієнтуються на:

а) обслуговування певної категорії клієнтів - банки з клієнтською спеціалізацією;

б) обслуговування переважно юридичних та фізичних осіб у межах певної галузі - банки з галузевою спеціалізацією;

в) надання невеликого кола послуг для більшості своїх клієнтів - банки із функціональною спеціалізацією.

Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація, оскільки вона принципово впливає на характер діяльності банку, визначає особливості формування активів і пасивів, побудову балансу банку, а також специфіку роботи з клієнтурою. У банківських системах різних країн за функціональною спеціалізацією розрізняють інвестиційні, інноваційні, ощадні, іпотечні, облікові, депозитні банки. Інвестиційні та інноваційні банки спеціалізуються на акумуляції тимчасово вільних грошових коштів на тривалі строки (у тому числі через облігаційні позики) і надання довгострокових кредитів. Ощадні банки спеціалізуються на кредитуванні населення за рахунок залучення невеликих за розмірами строкових депозитів. Іпотечні банки здійснюють кредитні операції на тривалий строк, здебільшого під заставу нерухомості. Значна частка їхніх пасивів формується за рахунок власного капіталу і капіталу, мобілізованого за допомогою випуску іпотечних облігацій. Облікові і депозитні банки історично спеціалізуються на здійсненні короткострокових депозитних і кредитних операцій. Тому в них серед активних операцій переважають кредитні та облікові операції з комерційними векселями, а серед пасивних - операції, пов'язані із залученням тимчасово вільних грошових коштів у депозити до запитання [4, ст.9].

В Україні згідно з чинним законодавством можуть функціонувати як універсальні, так і спеціалізовані банки. Причому банк вважається спеціалізованим, якщо понад 50% його активів є активами одного типу. Це можуть бути інвестиційні, іпотечні, розрахункові (клірингові) банки. Якщо ж понад 50% пасивів банку є вкладами фізичних осіб, такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку.

Представником банку з вираженою функціональною спеціалізацією в Україні є Ощадбанк, у пасиві якого близько 90% - це кошти фізичних осіб. Законом України "Про банки і банківську діяльність" [1] заборонена спеціалізація інших комерційних банків на залученні вкладів від фізичних осіб. Частка цих депозитів не повинна перевищувати 5% капіталу банку.

За Законом України "Про банки і банківську діяльність" [1] банки мають право створювати такі об'єднання: банківські корпорації, банківські холдингові групи та фінансово-холдингові групи.

До складу банківської корпорації чи банківської холдингової групи можуть входити тільки банки, а до складу фінансової холдингової групи - й інші установи, у тому числі ті, що надають фінансові послуги. Окремий банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання, при цьому він несе відповідальність за інших учасників згідно з укладеним між ними договором.

Усі банківські об'єднання створюються за попередньою згодою Національного банку України, підлягають обов'язковій реєстрації, а ліквідуються за рішенням його учасників або з ініціативи НБУ за рішенням суду. НБУ може ініціювати ліквідацію банківського об'єднання у випадку, коли його діяльність суперечить антимонопольному законодавству або загрожує інтересам вкладників чи стабільності банківської системи. При цьому ліквідація об'єднання не припиняє діяльності банку - його учасника.

Будучи самостійними суб'єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких конкретизується їх сутність та призначення.

Банки виконують такі функції:

трансформаційну;

емісійну [11, ст.450].

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

У зв'язку з цим можна виділити такі напрями цієї функції [11, ст.450]:

трансформація ризиків;

трансформація строків;

трансформація обсягів;

просторова трансформація.

Трансформація ризиків полягає в тому, що банки, діяльність яких пов'язана з високим ризиком, вживаючи відповідних заходів, можуть звести ці ризики для своїх вкладників та акціонерів до мінімуму. До таких заходів належать: диверсифікація активних операцій, створення резервів, диференціація процентних ставок залежно від ризикованості кредитів, страхування депозитів тощо. Завдяки цим заходам банки беруть на себе переважну частину ризиків непогашення позичок.

Трансформація строків означає, що, мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійно поповнюючи їх, банки одержують можливість деяку їх частину спрямовувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи. Це вигідно не тільки банкам (вони одержують більш високий дохід), а й їхнім клієнтам. Позичальники одержують можливість профінансувати свої довгострокові проекти, а кредитори банків - одержати більший дохід за своїми вкладами в банках.

Трансформація обсягів капіталів виявляється в тому, що, мобілізуючи великі обсяги дрібних вкладів, банки дістають можливість акумулювати великі маси капіталу для реалізації масштабних проектів. Без банків ці кошти залишались би розпорошеними, використовувалися б з низькою віддачею чи взагалі не використовувалися.

Просторова трансформація означає, що банки можуть акумулювати ресурси з багатьох регіонів і навіть з інших країн і спрямувати на фінансування проектів одного регіону, однієї країни, одного об'єкта. Таким чином розсуваються географічні межі грошового ринку, він перетворюється у міжнародний і світовий, що полегшує балансування попиту і пропозиції на грошовому ринку в будь-якому місці світового ринку.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

В економічній літературі називаються й інші функції банків, наприклад функцію акумуляції коштів, функцію регулювання грошового обороту. Акумуляція коштів є складовою трансформаційної функції, оскільки будь-який вид трансформації вимагає попередньої акумуляції грошових коштів. Регулювання грошового обороту теж досягається через дві названі нами функції - трансформаційну та емісійну. Через першу здійснюється структурне, якісне регулювання грошового обороту, а через другу - кількісне: маси грошей в обороті та загальної пропозиції грошей. Тому виділяти такі функції навряд чи є потреба. Проте це питання вимагає подальшого, більш глибокого аналізу [11, ст.452].

З функціями банків безпосередньо пов'язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх клопітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування.

Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.).

До основних умов банківського кредитування відносять:

1. Операції проводяться тільки в межах вільних кредитних ресурсів у національній або іноземній валюті.

2. Банки виходять із необхідності поєднання своїх інтересів з інтересами вкладників та держави.

3. Для забезпечення власної стійкості операції проводяться з дотриманням встановлених НБУ економічних нормативів. Про видачу кредитів у іноземній валюті обов'язково повідомляється НБУ.

4. Рішення про умови та порядок надання кредиту приймається колективно і визначається правилами банку.

5. Кредити надаються тільки право- та кредитоспроможним позичальникам, які мають власні оборотні кошти і самостійний баланс.

6. Позики видаються на забезпечення потреб сфери виробництва і сфери обігу, фізичним та юридичним особам незалежно від форми власності й організаційної будови.

7. Всі питання у кредитних взаємовідносинах будуються на договірній основі тощо [3].

Забороняється надання кредитів на такі цілі:

покриття збитків від господарської діяльності позичальників;

формування статутних фондів;

погашення раніше отриманих позик;

придбання цінних паперів інших підприємств і організацій;

без відповідного забезпечення, крім випадків надання бланкових кредитів.

Кредитний механізм - сукупність взаємопов'язаних прийомів та способів, що забезпечують реалізацію на практиці об'єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

1. Суб'єкти кредитування.

2. Об'єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Механізм надання чи погашення позик.

5. Система формування кредитних ресурсів та їх резервування.

6. Система формування та використання резервів із відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом та результатами кредитної діяльності.

Суб'єкти кредитування - особи, які беруть участь у процесі кредитування,це банк і позичальник.

Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи

заяву;

фінансово-економічну інформацію;

форми бухгалтерської звітності;

показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

розрахунок економічної окупності об'єкта;

відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Оцінка фінансового стану позичальника проводиться за такими показниками:

обсяг реалізації продукції;

прибутки і збитки;

рентабельність;

ліквідність активів;

рух грошових коштів, стан рахунків;

собівартість продукції;

ліквідність, оцінка забезпечення та ін. [3]

Об'єкти кредитування - певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об'єктів кредитування можна віднести:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потребу в додаткових коштах в зв'язку з тимчасовим їх замороженням.

4. Потребу для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб'єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Під формою кредитування розуміють вид банківського рахунка, який відкривається клієнтові при кредитуванні, де відображається рух кредитної заборгованості, що здійснюється за певними правилами, відповідно до нормативно-правової бази банку.

Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються в кредитних договорах, які укладаються, як правило, в письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

1. Предмет договору(мета, сума, строк, погашення, відсоток тощо).

2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад договір застави).

3. Зобов'язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту тощо).

4. Зобов'язання позичальника (використання на вказані цілі, стягненням банком штрафів, власне повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності тощо).

5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання та забезпечення, можливість розірвання угоди тощо).

6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки тощо).

7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна %, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси тощо).

8. Реквізити сторін [3].

Комерційні банки мають право вносити зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, та вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін.

Основні види кредитів:

1.Строкові:

- короткострокові до 1 року ( об'єкт - оборотні кошти ).

- середньо строкові 1-3 роки (об'єкт - основний і оборотний капітал).

- Довгострокові понад 3 роки (об'єкт - оборотні кощти)

2.Безстрокові:

- до запитання,повертаються на першу вимогу, банку ( об'єкт - оборотний капітал ).

Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

Розрахунково-касове обслуговування клієнтів є однією з трьох базових операцій банків, які конституюють їх як особливі фінансові установи, що називаються банками. Тому ці операції тісно пов'язані з усіма іншими банківськими операціями. Будь-яка операція банків - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. За своїм характером ці операції, власне, є послугами, і за них банки стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди, а не процента. Одержання таких доходів обходиться банкам відносно дешево і без значних ризиків для їх фінансового стану. Тому зростання обсягів розрахунково-касових операцій є надійним і вигідним способом збільшення доходів і підвищення рентабельності банківської діяльності.

Для клієнтів банків розрахунково-касові операції забезпечують одержання грошового еквівалента за реалізовану продукцію чи послуги, оплату необхідних для виробництва матеріальних ресурсів, виплату заробітної плати працівникам, оплату зобов'язань перед бюджетом та позабюджетними фондами, накопичення та використання заощаджень тощо. [4, ст.70].

Розрахунково-касові операції банків забезпечують переважну частину потоків сукупного грошового обороту. Будь-які перебої в розрахунково-касових операціях неминуче призводять до гальмування грошових потоків та розбалансування грошового обороту, що негативно впливає на стан економіки в цілому, на розвиток виробництва товарів та послуг.

Платіжна система в широкому розумінні - це сукупність визначених законом платіжних інструментів, норм, правил, а також механізмів та процедур їх застосування всіма суб'єктами грошового обороту. Учасниками платіжної системи є всі види підприємств, державні структури, громадські організації, населення, комерційні та центральний банки. Особливе місце в платіжних системах посідають банки. Вони не тільки беруть участь у них як звичайні платники та одержувачі платежів, а й як посередники в платежах, покликані якнайшвидше, в режимі реального часу доставити грошові кошти від платника до одержувача. Цю свою роль у платіжній системі банки виконують через сукупність розрахунково-касових операцій.

В організації розрахунково-касових операцій можна виділити три етапи: підготовка організаційних, технічних та технологічних передумов для здійснення платежу; формування та передавання інформації щодо платежу; переказування чи передавання грошей, тобто сам платіж. На першому етапі здійснюються такі дії, як. відкриття в банках рахунків для учасників платіжної системи, створення комп'ютерних систем зв'язку, приймання, оброблення, обліку та передавання інформації, емісія платіжних карток тощо. На другому етапі виконуються такі операції, як підготовка, забезпечення захисту, передавання банку та перевірка на справжність інформації, необхідної для здійснення платежу, на певних інструментах (носіях). На третьому етапі здійснюються приймання - видавання готівки по рахунках клієнтів, переказування грошей з рахунку платника на рахунок одержувача чи залік взаємної заборгованості.

Важливе місце в розрахунково-касових операціях посідають платіжні інструменти, під якими розуміють певних носіїв інформації, що слугують банкам правовою підставою для здійснення грошових переказів на рахунки чи виконання касових операцій (чек, вексель, платіжне доручення, різні види платіжних карток тощо). Такі інструменти, що виготовлені з паперу за строго стандартизованою формою, заведено називати розрахунковими документами. Інструменти, що застосовуються для здійснення платежів на електронній основі, заведено називати платіжними картками [4, ст.71].

Розрахунково-касові операції банки здійснюють з урахуванням загальних принципів, на яких базується організація платіжних систем. Особливе значення для організації банками розрахунково-касового обслуговування клієнтів мають такі принципи:

економічні агенти (юридичні особи) - власники грошових коштів мають право вибору форми платежу (готівкою чи безготівкове) та право вибору банку, в якому вони хочуть зберігати кошти і через який здійснюватимуть свої розрахунки у безготівковій формі;

зберігання коштів у банках та переказування їх здійснюється на банківські рахунки, які відкриваються клієнтам на їх прохання при згоді банків. Кожний клієнт має право відкрити кілька рахунків у різних банках та право на збереження в таємниці стану його рахунків. В Україні це право підприємств суттєво обмежене: їх платежі готівкою іншим підприємствам не можуть перевищувати 3,0 тис. грн. у день.

переказ коштів чи видача готівки з рахунку здійснюються банком за розпорядженням власника в порядку визначеної ним черговості та в межах залишку коштів на рахунку.

форма переказування банком коштів по рахунку клієнта визначається самим клієнтом відповідно до форми безготівкових розрахунків, передбаченої в його господарському договорі (контракті) з контрагентом, при невтручанні банку в договірні відносини між ними.

строк переказування банком коштів з рахунку визначається клієнтом відповідно до порядку його розрахунків з контрагентом, передбаченого в їх господарському договорі. Безготівкові платежі між господарськими агентами будуються на принципі строковості і можуть бути залежно від визначеного в договорі строку достроковими, строковими і простроченими.

відносини між банком і клієнтом у процесі розрахунково-касового обслуговування будуються на засадах партнерства і взаємної вигоди і здійснюються на підставі договору про розрахунково-касове обслуговування. У договорі передбачаються права та обов'язки сторін, а також їх відповідальність за невиконання взятих на себе зобов'язань з фіксацією розмірів штрафів за кожне з таких порушень [4, ст.72].

Указані принципи організації грошових розрахунків обумовлені закономірностями функціонування ринку і найповніше виявляються в країнах з високорозвиненими ринковими економіками. У країнах з перехідними економіками, в тому числі і в Україні, ці принципи поступово утверджуються, і на певних етапах спостерігаються істотні відхилення від їхніх вимог у практиці організації платіжних відносин та розрахунково-касових операцій банків.

Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

Виникнення та подальший розвиток нетрадиційних банківських операцій та послуг зумовлені багатьма причинами. Зокрема, це:

зниження рівня дохідності традиційних банківських операцій та послуг;

загострення конкуренції між банківськими та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також між самими комерційними банками.

необхідність підвищення якості обслуговування своїх клієнтів

диверсифікація банківських доходів, зокрема шляхом збільшення в них частки непроцентних доходів, включаючи комісійні доходи;

необхідність підвищення ліквідності та платоспроможності комерційного банку;

необхідність зменшення ризиків, пов'язаних зі здійсненням традиційних операцій і наданням традиційних послуг;

залучення нових клієнтів з метою розширення та вдосконалення структури ресурсної бази комерційного банку [4, ст.340].

До нетрадиційних для банків України операцій та послуг можна, зокрема, віднести: лізинг; факторинг; довірчі (трастові) послуги; операції з дорогоцінними металами; гарантійні, посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги; фінансовий інжиніринг.

У своїй діяльності комерційні банки все більше уваги приділяють наданню клієнтам послуг. Банківським послугам притаманні такі ознаки:

для надання банківських послуг банкам не потрібні додаткові ресурси;

доходи від надання послуг банки одержують у вигляді комісії.

при наданні послуг діяльність банків спрямована на вчинення юридичних і фактичних дій, які безпосередньо не породжують або зовсім не повинні завершуватися матеріальними наслідками у традиційному розумінні.

Здійснюючи нетрадиційні банківські операції та надаючи послуги, слід особливу увагу звертати на їх правове оформлення. Найпоширенішою підставою виникнення зобов'язань є договір. За ознаками, які характеризують юридичні наслідки укладення окремих договорів, можна виокремити такі групи цивільно-правових договорів, якими оформляються нетрадиційні банківські операції та послуги:

договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (договори купівлі-продажу іноземної валюти, акцій; біржові та позабіржові угоди тощо);

договори про передання майна у тимчасове користування (договір оренди, договір лізингу тощо);

договори про надання послуг (договір доручення, договір комісії, кредитний договір, договір схову, договір про посередницькі послуги тощо).

В Україні значна частка нетрадиційних операцій та послуг не набула широкого застосування в практичній діяльності комерційних банків. Передусім це пов'язано з повною відсутністю чи недосконалістю існуючої законодавчої бази, яка регулює здійснення таких операцій або надання послуг, а також із сучасним станом економіки країни.

3. Проблеми та перспективи розвитку комерційних банків на сучасному етапі

Ефективність діяльності банківської системи України значною мірою залежить від рівня її капіталізації, який на сьогодні занизький. Як відомо, сумарний сплачений статутний капітал усіх банків нашої країни приблизно дорівнює обсягу капіталу одного із провідних зарубіжних банків. Порівнювати ж наш рівень із рівнем капіталізації банківських систем економічно розвинутих країн просто некоректно.

Проблемою недостатньої капіталізації зумовлюється і недосконалість як усієї вітчизняної банківської системи, так і окремих банків, які не мають можливості залучати значні ресурси й проводити масштабні активні операції (насамперед кредитні та інвестиційні).

Природно, що на сьогодні актуальною залишається проблема відставання темпів капіталізації банків від темпів зростання їхніх .

Проблемними є не лише кількісні показники, що характеризують рівень капіталізації, а й її якість. Річ у тім, що в структуру капіталу багатьох вітчизняних банків певною мірою входить переоцінка основних засобів, нараховані, але не сплачені відсотки, субординований борг. Поступове зростання цих та деяких інших складових за певних обставин можна вважати завуальованою формою штучного нарощування капіталу, що теж посилює загрозу фінансовій стабільності банківської системи.

Зрозуміло, що пошук адекватних підходів до розв'язання проблеми нарощування капіталізації вітчизняної банківської системи має перебувати у площині вирішення питання про джерела надходжень коштів та про формування складових капіталу банків, які можуть бути збільшені за цей рахунок.

Аналізуючи джерела вкладення коштів у банківську систему України шляхом внутрішнього чи зовнішнього інвестування, особливу увагу слід приділяти співвідношенню можливостей вітчизняних інвесторів та ризиків, якими може супроводжуватися залучення капіталів із-за кордону. З одного боку, йдеться про достатність у вітчизняних підприємств і фізичних осіб належного обсягу фінансових ресурсів для інвестування, від обсягу якого значною мірою залежать можливості якісного зростання активів.

Серед основних шляхів збільшення основного капіталу - проведення додаткових емісій акцій та капіталізація прибутку (реінвестування дивідендів). Щоправда, систематичне спрямування прибутку на поповнення капіталу (а отже, несплата дивідендів) знижує привабливість банківських акцій для потенційних інвесторів. Бо навіщо володіти цінними паперами, які не приносять доходу, або можливості зростання курсової вартості яких невизначені у зв'язку з відсутністю розвинутого вторинного фондового ринку? За таких обставин стимулом для відповідного розподілу прибутку на користь капіталізації може бути запровадження певних пільгових умов для оподаткування тієї його частини, яка спрямовується на збільшення банківського капіталу.

Якщо вести мову про додатковий капітал, то насамперед слід розглянути можливості оптимізації залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Ще один напрям підвищення рівня капіталізації вітчизняної банківської системи пов'язаний із активізацією процесів злиття та поглинання банків. Власне, процеси концентрації банківських капіталів у такий спосіб уже набули загальносвітової тенденції, оскільки виявилися доволі дієвим інструментом, який дає змогу скорочувати витрати і підвищувати прибутковість банківського бізнесу. Однак в Україні такий метод концентрації капіталів застосовується не часто, що пояснюється недосконалістю відповідної нормативної бази, а також неготовністю більшості власників банківських установ поступатися контролем над ними шляхом перерозподілу чи взаємного обміну пакетами акцій.

Друга проблема пов'язана з підвищенням якості банківських активів, що є одним із найважливіших і пріоритетних завдань розвитку банківської системи та має розглядатися у контексті забезпечення стабільного функціонування банківських установ як необхідної умови належного ресурсного забезпечення усього господарства країни. Передусім йдеться про ефективність роботи підприємств, у діяльність яких спрямовуються банківські активи.

У макроекономічній площині є три основних способи розв'язання проблеми низької якості активів. Перший - це списання заборгованостей, що поліпшує фінансовий стан підприємств, проте погіршує фінансовий стан банків і не стимулює підприємства до фінансового оздоровлення власними силами. Другий - банкрутство боржників, однак якщо кількість позичальників, що зазнають банкрутства, сягне більше половини усіх суб'єктів господарювання (а діяльність близько половини підприємств в Україні є збитковою), то може виникнути системна економічна криза з усіма негативними соціальними наслідками. Третій - активна участь держави у фінансовому оздоровленні підприємств за допомогою впровадження програм реструктуризації, що може спричинити конфлікт інтересів у самому бізнес-середовищі. Як бачимо, вирішення порушеної проблеми на макроекономічному рівні пов'язане із цілою низкою труднощів як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру [12].

Із цього випливає висновок: оптимізація якості активів банківської системи як необхідна умова стабільного економічного розвитку має розглядатися передусім у мікроекономічній площині - з точки зору поліпшення роботи банківського менеджменту, спрямованої на мінімізацію відповідних ризиків за основними банківськими операціями. Важливим у цьому контексті є розгляд загальної структури активів банківської системи та визначення стратегічних завдань і пріоритетів для менеджменту.

Гострою проблемою реального сектору перехідної економіки, для І вирішення якої потрібні значні фінансові вливання, є низька технічна оснащеність підприємств, моральна та фізична зношеність обладнання. Її рівень у нашій країні загалом перевищує 50%, а середній строк використання обладнання на більшості підприємств - понад 20 років. За нинішньої норми інвестицій в Україні (10% від ВВП) та обсягів банківського кредитування суб'єктів господарювання (22% від ВВП, тоді як у промислове розвинутих країнах цей показник перевищує 100%), а також з огляду на структуру позичок, що надаються банками (у ній, незважаючи на позитивну тенденцію, переважають короткострокові кредити; див. додаток 3), говорити про стійкі темпи економічного зростання не доводиться [12].

Зважаючи на об'єктивний характер причин ситуації, що склалася (високі ризики вкладень у реальний сектор, низькі темпи структурних перетворень, інвестиційну непривабливість підприємств, відсутність достовірної інформації про їх фінансовий стан, недостатність заходів із правового захисту кредиторів тощо), потрібно усвідомлювати важливість саме кредитних важелів стимулювання економічного зростання. Очевидно, що подальші перспективи його забезпечення вирішальною мірою залежатимуть не лише від здатності банків задовольняти поточні потреби підприємств у поповненні коштів, необхідних для формування обігового капіталу, а й від спроможності банківської системи країни сприяти інвестиційному процесу.

Як відомо, можливості участі банківської системи країни у широкомасштабних проектах щодо кредитування інноваційно-інвестиційних потреб реального сектору господарства визначається передусім спроможністю банків акумулювати належний обсяг довгострокових ресурсів. Ліквідність же вітчизняних банківських установ нині має в основному короткотерміновий характер, оскільки навіть у структурі строкових вкладень значною є частка саме "коротких" ресурсів, малопридатних для задоволення довгострокових кредитних потреб підприємств .

Для довгострокових кредитних вкладень потрібні і довгострокові ресурси.

Оптимальна структура банківської системи України - це така її побудова, за якої динамічний розвиток вітчизняної економіки може бути максимально забезпеченим повноцінним набором основних банківських продуктів, яких потребують суб'єкти ринку: від споживчого кредитування і розрахунків - до надання доступу до рахунків через Інтернет. Неодмінною передумовою досягнення такої мети є формування адекватного конкурентного середовища на ринку банківських послуг [12].

Передбачається, що із плином часу (в міру посилення тенденції до зниження рентабельності банківського бізнесу) банки змушені будуть вдаватися до поступового впорядкування мережі власних філій, закриваючи їх у регіонах із високою концентрацією відповідних установ. Звісно, закриватимуться і ті філії банків, витрати на утримання яких стануть невиправданими.

За таких обставин скорочення витрат на персонал, техніку, оренду великих приміщень призведе до видозміни самої структури банківської системи, у якій нарівні із традиційними відділеннями банків вагому роль (поки що не ключову) відіграватимуть високотехнологічні електронні центри, котрі за допомогою сучасних комунікативних систем пов'язуватимуть клієнта із операційною системою банку.

На сьогодні динамічно змінюються види банківських послуг, форми бізнесу і способи комунікацій, ринки збуту і культура підприємництва. За таких умов загострюється потреба в гнучких, здатних пристосовуватися до зміни зовнішнього середовища банківських структурах. Передусім це стосується необхідності активного розвитку нових сегментів ринку банківських послуг: кредитування приватних осіб, підприємств малого та середнього бізнесу, іпотечного кредитування. Розвиткові зазначених напрямів банківського бізнесу може сприяти створення відповідних спеціалізованих банків.

Створення спеціалізованих фінансово-кредитних інститутів слід розглядати як важливий напрям формування ефективної структури банківської системи країни та забезпечення належного рівня конкуренції на фінансовому ринку. Звісно, банкам із плином часу доведеться конкурувати на багатьох сегментах цього ринку не лише одному з одним, а й з іншими фінансовими інститутами (страховими компаніями, інвестиційними й пенсійними фондами, платіжними системами). Відтак банківські установи, розробляючи стратегію власного розвитку, визначаючи перелік здійснюваних операцій та особливості формування філійної мережі, мають бути готовими до тенденції щодо скорочення частки традиційних банківських операцій на користь нових послуг і каналів їх просування на основі новітніх інформаційних технологій відповідно до запитів клієнтів [12].

Отже, удосконалення функціонування банківської системи країни має розглядатися як одне з пріоритетних завдань розвитку національної економіки в цілому. У з в'язку із цим розроблення та впровадження конкретних практичних заходів, спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних із недостатньою капітальною базою української банківської системи, оптимізацією її структури, забезпеченням оптимального управління банківськими активами та стимулюванням довгострокових вкладень, слід вважати необхідними умовами зміцнення стійкості банківського сектору, підвищення довіри до нього з боку інвесторів, вкладників і кредиторів, а також - підвищення його ролі у стимулюванні збалансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки України.

Висновки

Дослідивши типи і функції комерційних банків та їх роль у ринковому господарстві, можна зробити наступні висновки:

1. Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

приймати грошові вклади від клієнтів;

надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

здійснювати розрахунки між клієнтами.

2. Комплекс із трьох базових операцій - депозитних, кредитних і розрахункових - створює первинну сферу банківської діяльності, а фінансовий посередник, що виконує цей комплекс, є банківським інститутом, банком в економічному розумінні.

3. Класифікація банків здійснюється за різними ознаками - величина, форма власності, обсяг капіталу, форма обслуговування тощо.

4. Банки виконують такі функції:

трансформаційну;

емісійну.

Трансформаційна функція банків зумовлена посередницькою місією банків взагалі і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Полягає вона в зміні (трансформації) таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки, як рівень ризикованості, строковість, обсяги та просторове спрямування.

Емісійна функція банків полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот, збільшуючи пропозицію грошей, або ж вилучати їх з обороту, зменшуючи пропозицію грошей. Цю функцію виконує як центральний банк, емітуючи готівкові гроші, так і комерційні банки, емітуючи депозитні гроші через механізм грошово-кредитного мультиплікатора.

5. Кредитні операції банків здійснюються на основі положення НБУ "Про кредитування" (вересень 1995 р.)

6. Розрахунково-касові операції полягають у забезпеченні руху грошових коштів на рахунках клієнтів банків згідно з їхніми дорученнями. Ці операції посідають особливе місце в банківській діяльності і відіграють важливу роль у забезпеченні успішного перебігу економічних процесів на мікро- та макрорівнях.

7. Конкуренція між банками та небанківськими фінансово-кредитними установами, а також всередині самої банківської системи сприяє подальшій універсалізації банківської справи, розвитку та розширенню кола операцій та послуг, що їх може виконувати сучасний універсальний банк. Крім традиційних, базових для комерційних банків України операцій, вони виконують нові, не традиційні для них операції та послуги. До перших належать операції і послуги, пов'язані з формуванням банківських ресурсів, їх розміщенням в активи та здійсненням розрахунків між клієнтами.

8. Удосконалення функціонування банківської системи країни має розглядатися як одне з пріоритетних завдань розвитку національної економіки в цілому. У з в'язку із цим розроблення та впровадження конкретних практичних заходів, спрямованих на вирішення проблем, пов'язаних із недостатньою капітальною базою української банківської системи, оптимізацією її структури, забезпеченням оптимального управління банківськими активами та стимулюванням довгострокових вкладень, слід вважати необхідними умовами зміцнення стійкості банківського сектору, підвищення довіри до нього з боку інвесторів, вкладників і кредиторів, а також - підвищення його ролі у стимулюванні збалансованого розвитку всіх галузей і секторів економіки України.