Банківська система України

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Банківська система України

1.1 Формування банківської системи у незалежній Україні

1.2 Банківська система України на сучасному етапі

2. Національний банк України

2.1 Правове становище Національного банку

2.2 Керівні органи Національного банку

3. Комерційні банки в Україні

3.1 Комерційні банки - початок розвитку на Україні

3.2 Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України

Висновки

Список використаної літератури

Практична частина

Вступ

Процес переходу України до якісно нової форми економічних відносин, що базуються на ринкових принципах ведення господарства, зумовив необхідність внесення кардинальних змін до фінансово-кредитної сфери економіки, яка відіграє ключову роль у забеспеченні руху грошових потоків, тим самим створюючи базові передумови суспільного відтворення. Основною ланкою цієї сфери є банківська система, якій належить провідне місце у загальному механізмі організації й регулювання господарського життя суспільства і від ефективності функціонування якої вирішальною мірою залежить успіх соціально-економічних перетворень у країні загалом.

Банківська система України сьогодні - один із найрозвинутіших елементів господарського механізму, оскільки її реформування було почато раніше за інші сектори економіки, що визначалося ключовою роллю банків при вирішенні завдань переходу до ринку. Саме банки відіграють основну роль в утворенні оптимального середовища для мобілізації й вільного переливу капіталів, нагромадженні коштів для структурної перебудови економіки, приватизації й розвитку підприємництва. Водночас усебічне розкриття їхніх потенційних можливостей у реалізації функції фінансового посередництва на ринку значною мірою визначається особливостями структурної організації банківської системи країни, яка забезпечує складний механізм практичної реалізації взаємозв'язків і взаємовідносин між банківськими установами, від чого, у кінцевому підсумку, залежать результати їхньої діяльності та ефективність кредитно-фінансового обслуговування усіх ланок народногосподарського комплексу.

Отже метою функціонування банківської системи повинно бути економічне та правове забезпечення стабільного розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного конкурентного середовища на фінансовому ринку , забезпечення захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків , створення сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки вітчизняного товаровиробника в чому ми повинні впевнитися.

1. Банківська система України

1.1 Формування банківської системи у незалежній Україні

Розпад СРСР, прийняття ВРУ у липні 1991 р. Декларації про державний суверенітет та проголошення у серпні 1991 України незалежною демократичною державою відкрили нову сторінку у розвитку власної банківської системи. 20 березня 1991 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон “Про банки і банківську діяльність”, за яким на базі Української республіканської контори Державного банку СРСР створено Національний банк України. З перших днів його діяльність спрямована на зміцнення державності України, він проводить єдину державну політику у сфері грошового обігу, кредитування та забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні.

Декларація про державний суверенітет та Закон “Про економічну самостійність Української РСР”, яку законодавчо закріпили за нашою державою право самостійного формування власної банківської системи, заклали фундамент створення нових комерційних банків.

У процесі формування банківської системи України можна виділити чотири етапи:

1 етап - 1991-1992 рр. - перереєстрації та реорганізації.

Із жовтня 1991р. НБУ починає перереєстрацію комерційних банків України, що були зареєстровані ще Держбанком СРСР.

У цей же період галузевий капітал, тобто частка капіталу, вкладеного у комерційні банки різними державними установами, поступово витісняються ринковим капіталом спільних та малих підприємств, акціонерних товариств, державні банки акціонуються, а точніше приватизуються персоналом банків та великими клієнтами.

2 етап - 1992-1993 рр. - виникнення банків “нової хвилі”.

На цьому етапі у різних бюджетних та позабюджетних фондів та диверсифікації пасивів діючих банків виникає наука комерційних банків. У комерційних банках спостерігалося подальше зменшення частки “міністерського” капіталу, що було спричинено постановою Кабінету Міністрів “Про передачу міністерських пакетів акцій на управління до Міністерства фінансів України”. Цією постановою передбачалося, що Міністерство фінансів буде одержувати дивіденди по акціях, що належать іншим міністерствам. Зрозуміло, що це не влаштовувало власників акцій і вони поспішили вилучити свої кошти із комерційних банків та інших комерційних товариств.

У цей же час спостерігалося масове народження дрібних “кишенькових” банків. Значна частина їх мала приватний капітал, але цей капітал був надто мізерним, щоб забезпечити ліквідність банку. Ці банки непогано заробляли на гіперінфляції.1992-1994р.р. , використовуючи цей зовнішній незалежний від них фактор.

3 етап - 1994-1996 рр. - це етап банкрутства.

Активізація роботи Національного банку України і побудови чіткої системи регулювання діяльності комерційних баків співпала з періодом призупинення інфляційних процесів, які були основним джерелом безбідного існування цілої низки комерційних банків. Ці банки не були готові до жорсткого контролю з боку НБУ, до зміни кон'юнктури фінансового ринку, до централізованого управління банківською системою, що поставило їх на межу банкрутства. Процес масового банкрутства комерційних банків вніс ускладнення у функціонування не тільки банківської системи, а й позначився на всій економічній системі, була підірвана довіра до банківської системи у вкладників.

На кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Важливим моментом функціонування банківської системи цього періоду була зміна складу акціонерів, зміна власників багатьох комерційних банків та окремих філій шляхом продажу та перепродажу.

4 етап 1996-1998 рр. - стабілізація та впровадження національної валюти - гривні.

Для цього етапу є характерною боротьба Національного банку з інфляційними процесами, створення сприятливих умов для проведення грошової реформи і введення в обіг національної грошової одиниці - гривні. Також у цей період посилився контроль за діяльністю комерційних банків із боку НБУ.

Було проведено фінансову реорганізацію банків, більш дієвим став контроль за їх діяльністю і виконанням умов функціонування збоку НБУ. Однак, залишається значним системний ризик внаслідок надмірної відкритості банківської системи для слабких підприємств та неякісного менеджменту. Не вдається повністю задовольнити потреби приватного сектору, який сьогодні активно зростає.

Висока вартість фінансового посередництва обмеженість кількості послуг, відсутність відповідної для країн з ринковою економікою фінансової структури, стимулів заощаджувати та розміщувати позичкові фонди, низька життєздатність фінансових інститутів, повільний прогрес у галузі створення стабільного ефективного банківського нагляду доповнюють те коло проблем, вирішення яких треба передбачити у державній програмі реформування та розвитку банківської системи України.

1.2 Банківська система України на сучасному етапі

Сучасний етап розвитку України характеризується гострою необхідністю створення цілісної програми соціально-економічного розвитку суспільства, а також забезпечення необхідних умов реальних перетворень фінансової, кредитної та грошової систем, адаптації їх до специфіки ринкових відносин. При цьому у сфері фінансового забезпечення економічної реформи подальшого вдосконалення потребує фінансове та податкове законодавство. З цієї позиції істотне значення має питання удосконалення правового регулювання банківської системи України.

В процесі становлення банківської системи, а також розвитку економіки України реєструються все нові комерційні банки, а ті банки, які не виживають в таких жорстких умовах ліквідуються або банкрутують, їх виключать із “Республіканської книги реєстрації банків, валютних бірж та інших фінансово-кредитних установ”.

На протязі останніх років пройшло інтенсивне зростання загальної кількості комерційних банків, склалася інфраструктура ринку, в обіг були введені основні інститути, задіяна система державного регулювання і контролю діяльності, необхідна законодавча база, підготовлена достатня кількість кваліфікованих банківських кадрів, склались базові передумови для повноцінного функціонування інститутів в умовах ринкової економіки.

У 1995-1996 р.р. завершився етап екстенсивного розвитку банківської системи, її діяльності характеру взаємодії з іншими економічними структурами, відомствами і організаціями, включаючи державу. Таким чином, сучасна банківська система України була сформована і створена в цілому в період з 1989 по 1994 р.

7 грудня 2000 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України “Про банки і банківську діяльність”.

Стаття 4 Закону встановила дворівневу банківську систему в Україні:

“Банківська система України з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону”.

Дворівнева структура банківської системи України:

Перший рівень - Національний банк України,

Другий рівень - система інших банків.

Перший рівень банківської системи займає НБУ який має статус юридичної особи. Основна його функція полягає в забезпеченні стабільності грошової одиниці - визначила Конституція України.

Повноваження і принципи організації НБУ визначаються законодавством.

Статутний капітал Національного банку є загальнодержавною власністю. Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило за рахунок своїх коштів. При перевищенні доходів над видатками банк суми перевищення відраховує в державний бюджет.

Фінансово-правові норми українського чинного законодавства визначають порядок утворення і компетенцію другого рівня банківської системи комерційних банків.

Комерційні банки різних видів і форм власності на акціонерних або пайових засадах створюються відповідно з Законами України “ Про Національний банк України”, “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства і фондову біржу” та Інструкціями Національного банку України. Створювати банки можуть українські та іноземні юридичні та фізичні особи (не менше трьох), крім Рад народних депутатів всіх рівнів, їх виконавчих органів, державних підприємств, політичних, профспілкових організацій і об'єднань, партій, громадських фондів.

Забороняється бути засновниками військовослужбовцям усіх правоохоронних органів, державних організацій, покликаних здійснювати контроль за діяльністю банків.

Національний банк України встановлює мінімальний розмір статутного фонду акціонерного банку.

Статутний капітал акціонерного банку може формуватися тільки за рахунок власних коштів акціонерів. Забороняється збільшувати статутний капітал і створювати нові банки за рахунок нерозподілених прибутків або коштів інших фондів.

Завдання Національного банку України, комерційних банків і Асоціації українських банків, полягає в тому, щоб спільними зусиллями подолати труднощі, які виникли внаслідок фінансової кризи і вжити заходів щодо вирішення нагальних проблем, які стоять перед банківською системою країни, сприяти подальшому їх зміцненню і розвитку.

2. Національний банк України

2.1 Правове становище Національного банку України

Перший рівень банківської системи України, як вже зазначалося, займає НБУ. Його було створено на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР згідно постанови Верховної Ради Української РСР від 20 березня 1991 р. “Про банки і банківську діяльність”. 7 жовтня 1991 р. Постановою Президії Верховної Ради України “Про статут Національного банку України “ було затверджено статут НБУ.

В правовій та економічній літературі сформувалися визначення так званих “банків” , які можна називати Центральним (або національним) банком країни. Вважається, що Центральний банк має бути:

- єдиним емісійним центром, який має монопольне право грошової емісії на території країни, який зберігає і враховує національні золото-валютні резерви;

- банком уряду, зобов'язаним підтримувати державні економічні програми, здійснювати кредитування дефіциту державного бюджету, розміщувати державні цінні папери;

- органом стабільності національної грошової системи;

- кредитувати комерційні банки, коли в них не вистачає коштів;

- органом банківського нагляду, який підтримує необхідний рівень стандартизації і професіоналізму, в національній кредитній системі.

Всім цим органам відповідає Національний банк України. Він представляє інтереси держави в центральних банках інших держав, міжнародних банках та фінансово кредитних організаціях.

Згідно Закону України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999р.

Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим законом та іншими законами України.

Місцезнаходження керівних органів та центрального апарату Національного банку - місто Київ.

Однією з важливих ознак Національного банку є його статутний капітал. Відповідно до чинного законодавства (стаття 3 Закону “Про Національний банк України”) Національний банк має статутний капітал, що є державною власністю.

Розмір статутного капіталу становить 10 млн. гривень. Розмір статутного капіталу може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку. Джерелами формування статутного капіталу є доходи його кошторису, а при необхідності - Державний бюджет України.

НБУ являється економічно самостійним органом, і ця самостійність забезпечується державою. Він здійснює видатки за рахунок доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законодавством випадках - також за рахунок Державного бюджету України.

Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває у його повному господарському віданні.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а останні не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Це ж саме стосується і зобов'язань стосовно інших банків.

НБУ може відкривати свої установи, філії та представництва в Україні, а також представництва за її межами.

Національний банк, його установи, філії та представництва мають печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

Доходи і видатки Національного банку забезпечуються чітким виконанням чинного законодавства і реалізацією на практиці його функцій.

Як сказано в ст. 5 Закону “Про Національний банк України”, одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку, на відміну від інших функціонуючих банків.

Планові доходи та витрати НБУ відображаються в кошторисі його доходів і витрат. Цей кошторис повинен забезпечувати можливість виконання Національним банком його функцій, встановлених Конституцією України та Законом.

Формування фондів та резервів Національного банку на покриття фінансових ризиків, пов'язаних з виконанням його функцій, здійснюються згідно з положенням, що затверджується Радою Національного банку.

Національний банк виконує традиційні функції, що є характерним для центрального банку держави: являється емісійним та розрахунковим центром держави, банком-банків та банком уряду.

Основною функцією НБУ відповідно до ст.99 Конституції України та ст.6 Закону “Національний банк України” є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.

НБУ створює державну скарбницю держави і організовує її діяльність, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси.

НБУ затверджує бланки та форму безготівкових депозитів приватизаційних паперів, визначає умови зберігання, обліку та погашення приватизаційних паперів, за погодженням з Кабінетом Міністрів України порядок видавання приватизаційних паперів.

Національний банк не являється незалежним. Він підзвітний Президенту України та Верховній Раді України їх конституційних повноважень.

2.2 Керівні органи Національного банку

Національний банк України має ланку органів, що визначають цілі та напрямки діяльності НБУ, та керують багаточисленним штатом співробітників.

Відповідно до чинного законодавства керівним органом Національного банку є Рада Національного банку. Рада банку - Конституційний орган. Згідно з ст. 100 Конституції України Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово - кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням.

До основних повноважень Ради Національного банку відносяться виконання найбільш важливих завдань банківської діяльності.

Рада Національного банку :

1. Відповідно до загальнодержавної програми економічного розвитку та основних параметрів економічного та соціального розвитку України до 15.XI розробляє основні засади грошово-кредитної політики і вносить їх ВРУ для інформування.

2. Здійснює аналіз впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розробляє пропорції щодо внесення відповідних змін до неї.

3. Затверджує Регламент Ради НБУ.

4. Затверджує кошторис доходів та витрат НБУ та подає ВРУ та КМУ до 01.XI поточного року прогнозовані відомості про сальдо кошторису для включення до проекту Державного бюджету України на наступний

5. Приймає рішення про збільшення розміру статутного капіталу НБУ.

6. Визначає аудиторську компанію для проведення аудиторської перевірки НБУ

7. Затверджує щорічно до 01.VII звіт виконання кошторису НБУ та розподіл прибутку за звітний бюджетний рік.

8. Затверджує рішення Правління НБУ про участь у міжнародних фінансових організаціях.

9. Вносить рекомендації Правлінню НБУ в межах розроблених основних засад грошово-кредитної політики.

10. Вносить рекомендації Кабміну стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики та стан грошово-кредитної сфери України.

11. З метою забезпечення виконання основних засад грошово-кредитної політики має право застосування відкладного вето щодо деяких рішень Правління НБУ.

Засідання Ради Національного банку проводяться не рідше одного разу на квартал. Засідання Ради НБУ є правомочними за наявності не менше десяти її членів. Головує на засіданнях Голова Ради НБУ, а у разі відсутності його заступник.

Голова Ради НБУ обирається Радою НБУ строком на 3 роки. Він має заступника, який обирається Радою НБУ строком на 3 роки.

Звільнення Голови або його заступника протягом строку його повноважень здійснюється:

- у зв'язку із закінченням строку його повноважень

- за власним бажанням (з поданням письмової заяви)

- у разі систематичного невиконання своїх обов'язків за станом здоров'я протягом 4 місяців.

Правління НБУ згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інститути та інші засоби банківського регулювання забезпечує інші засоби банківського регулювання забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, організує виконання інших функцій та здійснює управління діяльністю Національного банку.

Повноваження Правління НБУ:

1. Приймає рішення:

- щодо економічних засобів та монетарних методів;

- про емісію валюти України та вилучення з обігу монет та банкнот;

- про зміну процентних ставок НБУ;

- про диверсикацію активів НБУ та їх ліквідності;

- щодо лімітів позабалансових зобов'язань НБУ;

- про формування резервів та покриття фінансових ризиків НБУ;

- щодо розподілу прибутку та порядку відрахувань доходів до бюджету;

- щодо мінімального розміру золотовалютних резервів НБУ;

- про встановлення лімітів операцій на відкритому ринку, які здійснює НБУ;

- про умови допуску іноземного капіталу до банківської системи;

- про встановлення економічних нормативів для банків;

- про застосування заходів впливу до комерційних банків;

- про створення і ліквідацію підприємств, установ НБУ;

- про участь у міжнародних фінансових організаціях;

- про купівлю та продаж майна для забезпечення діяльності НБУ.

2. Подає на затвердження Раді НБУ річний звій НБУ, проект кошторису доходів та витрат на наступний рік та інші документи і рішення;

3. Визначає організаційні основи та структуру НБУ, затверджує положення про структурні підрозділи та установи НБУ, статути його підприємств, порядок призначення керівників підрозділів, підприємств та установ.

4. Затверджує штатний розпис НБУ та форми оплати праці.

5. Встановлює порядок надання ліцензії та ведення банківських операцій, а також інших ліцензій у випадках та за процедурою, передбачених законом.

6. Видає нормативні акти НБУ.

7. Затверджує Регламент Правління НБУ.

8. Виконує функції, що випливають із основної мети діяльності НБУ.

Очолює Правління НБУ Голова НБУ.

Кількісний та персональний склад Правління НБУ затверджується Радою НБУ за поданням Голови НБУ.

Заступники Голови НБУ входять до складу Правління НБУ за посадою.

У статті 18 Закону “Про Національний банк України” визначений чіткий порядок призначення і звільнення з посади Голови НБУ.

Голова НБУ призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу ВРУ строком на 5 років.

Як і будь-який керівний орган влади, якому підпорядковані певні відділи, Голова Національного банку має повноваження, а також на нього покладені відповідні обов'язки.

Він:

1. Керує діяльністю НБУ

2. Діє від імені НБУ і представляє його інтереси без доручення у відносинах з органами державної влади, з банками, фінансовими та кредитними установами, міжнародними організаціями, іншими установами і організаціями.

3. Головує на засіданнях Правління НБУ.

4. Підписує протоколи, постанови, накази і розпорядження, а також угоди, що укладаються НБУ.

5. Розподіляє обов'язки між своїми заступниками.

6. Видає розпорядчі акти.

7. Приймає рішення з інших питань, що стосуються НБУ, що віднесені до його компетенції.

8. Одноосібно несе відповідальність перед ВРУ та Президентом України за діяльність НБУ.

3. Комерційні банки в Україні

3.1 Комерційні банки - початок розвитку на Україні

Комерційні банки основна ланка кредитної системи країни, в яке входять кредитні установи, здійснюючі різноманітні банківські операції для своїх клієнтів на початках комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не тільки свій власний капітал, але і привернутий фінансовий капітал у вигляді внесків, депозитів, міжбанківських кредитів і інших джерел. Причому привернуті засоби, як правило, значно перевищують об'єм власного капіталу комерційних банків.

Основною метою комерційних банків, які почали створювати в Україні в 1989 році, було оперативне отримання їх засновниками і клієнтами широкого спектру банківських послуг (включаючи отримання кредитів, рішення засновниками за допомогою особистого банку своїх групових або індивідуальних проблем, отримання максимального прибутку для своїх акціонерів або пайовиків, а також для власного розвитку.

Спочатку комерційні банки створювалися переважно як галузеві. Деякі банки виникли як дочірні банки державних спеціалізованих банків. Так, наприклад, був утворений Укрінбанк.

Такі банки, як Демосбанк, Київський кооперативний банк попередник Градобанку, виникли як кооперативні комерційні банки. Це пояснюється тим, що у той час кооперативи по виробництву товарів, виконанню робіт і наданню послуг були першими ринковими структурами, що діяли в оточенні господарських підприємств, організацій і установ, а часто і при них. Щоб легше і оперативне вирішувати питання отримання позик на свій розвиток, кооперативи почали створювати свої банки.

Надалі акціонерами або пайовиками комерційних банків все більше ставали різні комерційні структури і приватні особи. Цей процес особливо посилився після того, як в кінці 1992 року державним підприємствам було заборонено виступати засновниками комерційних структур, у тому числі і банків, а в 1993 році було ухвалено рішення про перерахування тих, що належать вказаним підприємствам дивідендів в дохід відповідно підлеглих державного або місцевого бюджету. Кооперативні банки були урівнені в правах з комерційними.

Поступово статус комерційних отримали колишні державні спеціалізовані банки. Так, на базі республіканських Жілсоцбанка був організований Укрсоцбанк, Агропромбанку АПБ "Україна" АК, Промбудбанку Промінвестбанк. Таке роздержавлення вказаних трьох банків привело до створення в банківській системі України нерівних умов для діяльності банків, поставивши в скрутне положення новоорганізовані банки.

Правильнішим було б за колишніми державними банками залишити статус державних спеціалізованих банків, через які прямувала б державна кредитна і фінансова підтримка пріоритетним напрямам розвитку економіки. Так, в більшості країн така підтримка виявляється сільському господарству, науці, державним підприємствам, житловому будівництву і так далі.

В умовах ринкової економіки істотні зміни відбулися в банківському контролі. Якщо раніше банки грали роль державних контролерів за діяльності суб'єктів господарювання, то в даний час цей контроль, як правило здійснюється на партнерських відносинах між банками і їх клієнтами.

Порядок створення і діяльності комерційних банків регламентується законами України "Про банки і банківську діяльність", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондової біржі", "Про підприємництво", "О аудиті", "О іноземних інвестиціях", "Про заставу" та інші, а також Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрацію комерційних банків і здійснення наглядом над їх діяльністю, затвердженим Правлінням Національного банку України 17 липня 1992 року.

Засновниками, акціонерами комерційних банків можуть бути українські і іноземні юридичні і фізичні особи, за винятком Рад народних депутатів всіх рівнів, їх виконавських органів, політичних і профспілкових організацій, союзів і партій, суспільних фондів, комерційних банків. Ними також не можуть бути громадяни наступний категорій: військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, органів державної влади і управління, покликаних здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Засновниками банків не можуть бути особи, яким заборонено займатися підприємницькою діяльність до закінчення терміну, встановленого викокам суду, особи мають судимість за крадіжку, хабарництво і інші корисливі злочини.

Необхідно забезпечити банк приміщеннями з обладнаним касовим вузлом, пристроєм охоронної і пожежної сигналізації, спеціальних каналів зв'язку, постом міліції, обчислювальної і іншою банківською технікою і так далі.

Товариство вважається відкритим, якщо його акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки або купівлі-продажу на фондових біржах або в позабіржовому обороті. Акції банку у вигляді закритого акціонерного суспільства розподіляються між засновниками і не можуть розповсюдяться шляхом підписки і купуватися або продаватися на біржі або в позабіржовому обороті. Після реєстрації із закритого акціонерного суспільства він може бути реорганізований у встановленому законом порядку у відкрите акціонерне суспільство. При цьому необхідно мати на увазі, що в перші два роки існування банку у вигляді акціонерного суспільства, його засновники зобов'язані бути утримувачами акцій на суму не менше 25 % статутного фонду.

Засновники банку (незалежно від того, у вигляді якого товариства він організовується повинні укласти між собою договір, що визначає порядок здійснення ними спільній діяльності, відповідальності перед особами, які підписалися на акції, і третіми особами. Засновники також несуть відповідальність по зобов'язаннях, що виникли до реєстрації банку Національним банком України.

Якщо банк створюється у вигляді акціонерного суспільства відкритого типу, то засновники повинні зареєструвати інформацію про випуск акцій в Міністерстві фінансів України. При цьому необхідно представити наступні документи: а заява на реєстрацію інформації; б копію платіжного доручення на суму держмита у розмірі 0,1% від загальної суми емісії акцій . Окрім реєстрації інформація про випуск акцій підлягає обов'язковій публікації в органах друку Верховної Ради України (газета "Голос України", Кабінету Міністрів України (газета "Урядовій кур'єр" і офіційному виданні фондової біржі (газета "Факт" не менше чим за 10 днів до початку підписки на акції.

Засновницькі збори затверджують засновницькі документи банку (засновницький договір і статут, обирає раду і правління банку, їх голів, ревізійну комісію, затверджує регламенти роботи ради і правління, розробляє положення про неї. Збори можуть частина функцій, що відносяться відповідно до чинного законодавства до компетенції загальних зборів акціонерів, покласти на раду або правління банку.

Для реєстрації комерційного банку його рада представляє в двотижневий термін після перевірки фінансового стану засновників в регіональне управління Національного банку України наступні документи: заява про реєстрацію статуту банку за підписом голови ради; засновницький договір, підписаний засновниками банку і завірений їх друком ( для юридичних осіб або нотаріально (для фізичних; статут банку, затверджений засновницькими зборами і підписаний головою ради; протокол засновницьких зборів; економічне обгрунтування створення банку, включаючи розрахунковий баланс і розрахунок плану доходів, витрат, прибули на кінець першого року його діяльності; бухгалтерські баланси засновників, акціонерів; висновок аудиторської організації, що має ліцензію Національного банку України, про фінансовий стан засновників; зведення про професійну придатність голови правління і головного бухгалтера, рекомендованих засновниками; копії платіжного документа про внесення плати за реєстрацію; копію звіту про проведення відкритої підписки на акції із списком акціонерів; довідку про наявність необхідного приміщення для банку (якщо воно орендоване, то і договір оренди на термін не менше 5 років. Зміст кожен з документів визначено Тимчасовим положенням про порядок створення, реєстрацію комерційних банків і здійснення нагляду за їх діяльністю.

Отриманий від регіонального управління висновок з вказаними вище документами представляється в Національний банк України для реєстрації, яка повинна бути здійснена в місячний термін з моменту отримання заяви.

Комерційні банки можуть відкривати свої філії і представництва як на території України, так і за її межами на підставі письмової згоди регіонального управління Національного банку України. Необхідною умовою їх відкриття є повна оплата заявленого статутного фонду банку. І філія, і представництво не є юридичними особами. Це відособлені підрозділи банку, які виступають від його імені і діють на підставі своїх положень, затверджених відповідно до порядку, передбаченого статуту банку.

Реєстрація філії проводиться регіональним управлінням Національного банку України протягом місяця з дня отримання всіх необхідних документів. Зареєстрованій філії регіональне управління Національного банку України привласнює шестизначний номер по МФО (код банку, а якщо він обслуговується однією і тією ж розрахунковою палатою, що і головний банк, то філія може використовувати номером МФО, привласненим банку, з додаванням ще одного знаку.

3.2 Регулювання роботи комерційних банків Національним банком України

Стан і перспективи функціонування фінансових інститутів ринків капіталу мають важливе значення для національної економіки. Ось чому кредитно-банківська сфера служить об'єктом прискіпливого нагляду і регулювання з боку керівних органів. В кожній країні діє система правових актів, які регламентують різні аспекти банківської діяльності, роботу небанківських кредитно-фінансових установ, фондових бірж і т. д. Особливості історичного розвитку і дія різних політико-економічних факторів обумовили специфіку національного банківського і фінансового законодавства, форми і методи контролю за роботою банків. Стійкість комерційного банку залежить від багатьох аспектів його діяльності і має складну структуру. Головними її елементами є такі :

Капітальна стійкість банку. В її основі - обсяг власного капіталу, що забезпечує достатню суму грошових коштів, яку при необхідності можна використати для повернення депозитів, сформувати резерв для погашення непередбачених збитків чи боргів. Власний капітал банку є також джерелом фінансування розвитку банку, подолання негативних ситуацій, зумовлених форс-мажорними обставинами, запорукою необхідного реагування на кон'юнктуру кредитного ринку.

Комерційна стійкість банку. Цей вид стану фінансової установи виражає:

рівень зв'язків банку з іншими субєктами ринкової інфраструктури;

розвинутість і міцність взаємовідносин із державою;

інтегрованість у систему міжбанківських відносин із державою;

якість співробітництва з кредиторами, дебіторами, клієнтами і вкладниками;

залежність банківської сфери вид стану економіки в цілому;

міцність зв'язку між обсягом грошового капіталу банку і його реальним капіталом;

концентрацію частки активів і приватних вкладів у розпорядженні одного фінансово-кредитного закладу;

контроль значного обсягу фінансових потоків у країні.

Організаційна стійкість банку. Організаційна структура банку і механізм її управління повинні відповідати як реалізації основної функції фінансово-кредитного закладу, так і конкретному асортименту банківських послуг і продуктів, що лежать в основі тактики і стратегії банку. Організаційна структурна стійкість комерційного банку визначається функціонально-технічною документацією, що регламентує всі аспекти його діяльності, які стосуються як організаційної структури, так і специфічних банківських операцій.

Функціональна стійкість банку. Вона, по-перше, залежить від рівня спеціалізації банку в обмеженому колі послуг та продуктів, що дає змогу спеціалізованому банку раціональнише й ефективніше управляти власним і залученим капіталом. По-друге, універсалізація банку (або розширення його операцій ) також веде до підвищення функціональної стійкості, оскільки це сприяє тому, що багато хто з клієнтів має можливість задовольнити весь асортимент своїх потреб у банківських продуктах і послугах в одному банку. І перший, і другий із зазначених критеріїв визначення функціональної стійкості банку та керування нею мають як позитивні, так і негативні аспекти. Так, високий рівень спеціалізації комерційного банку посилює його залежність від змін кон'юнктури на товарному й кредитному ринах і зумовлює перешкоди для можливості розширення банківських операцій у складних для банку ситуаціях.

У свою чергу універсалізація комерційного банку створює умови диверсифікації структури залучення грошових ресурсів від вкладників та інших клієнтів. Це послаблює залежність фінансово-кредитної установи від одного (навіть значного) клієнта. Разом із тим розширення обсягу та асортименту послуг та продуктів, що надаються банком, може зумовити надмірне ускладнення організації й управління банком і, як наслідок, зниження його доходності, конкурентоспроможності, чутливості до потреб ринкового середовища.

Фінансова стійкість банку. Ця характеристика діяльності банку вміщує зазначені вище основні показники, що розкривають і синтезують результативність інших складових стійкості фінансово-кредитного закладу, насамперед обсяг і стуктуру власних засобів, рівень доходності і прибутковості, норму прибутку на власний капітал, дотримання встановлених показників ліквідності, мультиплікативну ефективність власного капіталу, обсяг створеної додаткової вартості.

Підтримання банком фінансової стійкості дає змогу зберегти конкурентоспроможність на кредитному ринку. Проте це дуже складне завдання. Фінансовій стійкості комерційних банків України на сучасному етапі найчастіше загрожують такі негативні фактори:

триваючий цілеспрямований підрив їхньої ділової репутації;

недосконала система набору кадрів для комерційних банків;

надання клієнтам недостовірної інформації;

використання фальшивих векселів, цінних паперів і гарантійних листів;

неповернення виданих кредитів, правова неврегульованість цієї проблеми у сфері банківської діяльності;

недосконала оцінка кредитних ризиків;

відсутність систематизованих даних про несумлінних позичальників;

маніпулювання кредитними картками, банкоматами;

шахрайське вторгнення до банківських комп'ютерних мереж;

витік конфіденційної йнформації;

недосконалість структур, що забезпечують внутрішню та зовнішню безпеку банківських установ.

У підтримці фінансової стійкості комерційного банку зацікавлений не лише він сам, а й банківська система країни в цілому. Регулювання цього процесу перебуває у центрі управлінської діяльності центральних банків фактично всіх розвинутих країн.

Розробка методики аналізу банківської діяльності дозволяє визначити стан ліквідності, доходності і степеню ризику окремих банківських операцій, виявити джерела власних і залучених засобів, стуктуру їх розміщення на конкретну дату чи за деякий період, а також встановлює спеціалізацію і значимість окремих банків в банківській системі України.

Оскільки в нашій країні робота по оцінці фінансової стійкості банку є на стадії становлення і розвитку, доцільно використовувати передовий зарубіжний досвід в даній галузі. Для напрацювання загальноприйнятої методики аналізу роботи банку необхідно визначити суму показників банківської діяльності, вивчити їх оптимальні значення і на цій основі виробити критерії показників для рейтингової оцінки банку.

Аналіз діяльності комерційного банку- це завдання з багатьма невідомими, при вирішенні якого необхідно провести аналіз різних напрямків діяльності банку, його фінансового стану.

Дійсно, щоб дати оцінку фінансового стану комерційного банку і визначити перспективи фого розвитку, необхідно проаналізувати не тільки баланс і інші звітні матеріали самого банку, але і дати характеристику економічного стану клієнтів банку (кредиторів і позичальників ), оцінити конкурентів, провести маркетингове дослідження кон'юнктури ринку і т.д. В нашій країні далеко не вся така інформація використовується для оцінки фінансового стану банку. У більшості випадків аналіз фінансового стану банку будується на звітних (часто балансових) даних банку. При цьому слід мати на увазі, що аналіз фінансового стану банку, в основі якого лежать різні показники, важливий, але цього недостатньо.

Необхідно створити рейтингову ситстему оцінки фінансового стану банку. Особливу увагу слід звернути на аналіз грошових потоків, так як рух грошових коштів неможливо прослідкувати за бухгалтерськими звітами. Враховуючи, що інтереси бувають короткочасні та тривалі, можливо, є сенс мати дві паралельні групи рейтингових оцінок: моментальні та прогнозні рейтинги. Ідея методики полягає в тому, що спочатку будується модель «ідеального банку» на основі повноцінного набору найбільш інформативних коефіцієнтів, які адекватно характеризують банк. Для цього необхідно мати список значень відповідних коефіцієнтів, які можна вважати достатніми. Також необхідний перелік мінімально допустимих (критичних) значень коефіцієнтів. У таблиці 2 (див. Додаток1) наведено один із можливих варіантів переліку таких значень.

В банках щодня приймаються рішення щодо залучення коштів на депозити і їх розміщення. В зв'язку з цим ліквідність банку по балансу може бути задовільною, але реальна ліквідність, виходячи з грошових потоків,- зовсім ні. В процесі аналізу банківської звітності основним об'єктом дослідження виступає вся його сукупна комерційна діяльність. При цьому суб'єктами аналізу виступають самі комерційні банки, їх контрагенти, включаючи НБУ, інші кредитні установи, аудиторські фірми, владні стуктури, реальні і потенційні клієнтм і кореспонденти, засновники і акціонери. Оскільки кожен із суб'єктів має власні цілі, то різні будуть напрямки і критерії аналізу.

Комерційні банки з допомогою аналізу своїх балансових даних перевіряють ступінь реалізації основних цільових установок у своїй діяльності: фактори їх доходності, збалансованість структури активних і пасивних операцій з метою підтримання ліквідності, дотримання економічних нормативів, встановлених НБУ, мінімізацію всіх видів банківських ризиків...

Комерційні банки також зацікавлені аналізувати дані про стан інших банків, однак вони не мають (і не можуть мати) всієї необхідної при цьому інформації. За кордоном банки володіють великими можливостями аналізувати інформаційні потоки, маючи при цьому єдину форму звітності банків, налагоджений облік і практику обміну інформацією, яка складається десятиліттями. Тепер банкіри розуміють, що за деяким винятком всі виграють від опублікування банківської інформації. Це накладає певну ринкову дисципліну на банки. В різних країнах при цьому є певні особливості.

Клієнти і кореспонденти банку визначають стійкість фінансового стану банку і його надійність, перспективи розвитку.

Аудиторські служби в процесі аналізу балансу перевіряють достовірність аналітичного і синтетичного обліку, звітності банку, правильність відображення діяльності банку в його балансі.

НБУ цікавить в першу чергу стан і стійкість банківсьвої системи. Він аналізує дотримання банками економічних нормативів, відрахувань в централізовані фонди і визначає ефективність регулювання державою банківської діяльності. Важливо відзначити, що НБУ, маючи всю необхідну для аналізу інформацію, складає свї рейтинги, але не публікує їх. НБУ широко публікує зведені, порівняльні та інші дані, необхідні для аналізу стійкості і надійності комерційних банків. У ході аналізу таблиць рейтингів було помічено, що рейтинги певного банку залежно від категорії користувачів інформації дещо відрізняються (див. додаток 2) [Джерело інформації - Інформаційний Бюлетень Асоціації комерційних банків].

НБУ може переводити комерційні банки на режим фінансового оздоровлення, підставою для чого може бути невиконання протягом трьох місяців загальновстановлених пруденцентних норм та нормативів ведення банківської справи, в обов'язковому порядку визначених НБУ. Невиконанням норм і нормативів слід вважати:

неякісну оцінку капіталу;

збиткову діяльність, яка характеризується наявністю збитків минулого та поточного років і неможливістю їх реального погашення протягом трьох місяців;

порушення встановлених НБУ економічних нормативів та оціночних показників діяльності банку;

неякісну структуру активів, в тому числі кредитного портфеля.

Тоді приймається рішення про надання стабілізаційної позики - це позика, яка надається Нацбанком комерційному банку для оперативного забезпечення його платоспроможності і ліквідності та підтримки виконання заходів фінансового оздоровлення.

НБУ здійснює нагляд за діяльністю комерційних банків, їх відділень, філій, представництв на території України. Він спрямований на забезпечення стябільності банківської системи, захист інтересів вкладників шляхом зменшення ризиків в діяльності комерційних банків. Зміст нагляду визначається повноваженнями, встановленими законом України «Про банки і банківську діяльність». Система нагляду спрямована на скорочення внутрішніх і зовнішніх ризиків. Серед зовнішніх виділяють ризик ліквідності, валютний ризик, ризик облікової ставки та ризик по цінних паперах. До внутрішніх відносять «комерційні ризики», повязані з людським фактором (кваліфікація персоналу і ділові якості керівників, виконавська дисципліна та якість аудиторської служби і ін.), а також «операційно-технічні ризики», які відображають ступінь працездатності систем, які забезпечують зовнішню роботу банку: системи безпеки, бухобліку,матеріально-технічних засобів, засобів звязку і т. п. На зниження внутрішніх ризиків спрямовані процедури реєстрації банків, ліцензування, внутрішніх перевірок, інспекції діяльності комерційних банків Нацбанком. При цьому для забезпечення фінансової стійкості банку вважливим є не тільки визначення загальної концепції його розвитку, але й розробка раціональних схем формування пасивів і розподіл його ресурсів за основними категоріями активів.

У спробах розвязати дилему надійність, ліквідність - прибутковість у світовій банківській практиці визначились три основних підходи до управління активами:

метод загального фонду коштів (обєднання джерел), в основі якого лежить ідея об'єднати всі ресурси банку з наступним їх розміщенням відповідно до визначених пріоритетів, призначення котрих - допомогти керівництву оперативних відділів розвязати проблему поєднання надійності, ліквідності і прибутковості [мал.2 , див. Додаток3];

метод розподілу активів або конверсія коштів [поділ джерел, мал.3, див. Додаток3]. Головною перевагою цього методу є зменшення частки ліквідних активів та вкладень додаткових коштів у позики та інвестиції, що веде до збільшення норми прибутку, і, відповідно, до його фінансової стійкості; банківська система національний банк україни комерційний

збалансований науковий підхід до розвязання управлінських проблем регулювання фінансової стійкості банку з використанням прогресивних методів та ЕОМ для вивчення елементів у складних модулях, наприклад, лінійного програмування.

Ці методи мають свої певні недоліки і переваги.

Банківська система України була утворена з уніфікованої системи, а законодавчою базою передбачався лише загальний принцип побудови банківської системи і зовсім було відсутнє визначення структури другого рівня. До початку 2001 року була відсутня як формальна, так і фактична спеціалізація банків, територіальна спеціалізація.

Однак комерційні банки України можна згрупувати за категоріями, наведеними нижче:

-- за формою власності: із 195 комерційних банків України (станом на 1 січня 2001 року) тільки 2 мають державну форму власності. Це державно-комерційний банк Ощадбанк і Укрексімбанк. Інші банки -- колективну форму власності;

-- за приналежністю статутного фонду та способу його формування банки в Україні можуть створюватися у формі АТ, пайових і кооперативних банків. В Україні кількість пайових банків становить 13%. Акціонерних банків більше, тобто 87% від комерційних банків України. Сума капіталу банку (тобто його власних коштів) визначається акціонерами -- учасниками банку, але не може бути меншою за розмір, встановлений НБУ. На 1 січня 2001 року загальна сума балансового капіталу банківської системи України становила 6,5 млрд. три. (17% пасивів банківської системи)2.

Згідно з новою редакцією Закону "Про банки і банківську діяльність", підписаного Президентом України 7 грудня 2000 року, вперше передбачено розподіл банків за територіальною ознакою і цілями створення. Головною метою створення кооперативних банків є не одержання прибутку, а можливість взаємного кредитування його учасників. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності й поділяються на місцеві та центральні кооперативні банки. Місцеві кооперативні банки є учасниками центрального кооперативного банку, до функцій якого належать централізація і перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Нове законодавство також номінальне передбачає диференціацію банків за спектром послуг, що надаються: банки в Україні можуть функціонувати як універсальні чи як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними та розрахунковими. Статус спеціалізованого банк отримує у тому разі, якщо більш як 50% його активів -- активи одного типу. Статус ощадного -- якщо більш як 50% його пасивів -- внески фізичних осіб. Закон не лише не зазначає особливостей, принципів діяльності спеціалізованих банків, а й не дає визначення Іпотечним, Інвестиційним, розрахунковим банкам. Нині відсутня статистична інформація щодо спеціалізації банківської системи України. Безперечно, спеціалізованим ощадним банком в Україні є Ощадбанк.

Банківські системи деяких іноземних країн характеризуються високою спеціалізацією окремих інститутів, як, наприклад, в Англії, де існує законодавче обмеження у виконанні операцій депозитними, торговельними банками, іншими кредитними установами. Однак українські банки важко поділити на групи за спеціалізацією, оскільки більшість із них має ліцензії на виконання практично усіх видів операцій. У цьому плані банківську систему України можна порівняти з універсальною німецькою банківською системою. Створення останньої зумовлене тим, що Німеччина за часів її промислового розвитку не мала у своєму розпорядженні достатнього капіталу, а також необхідної організації торгівлі цінними паперами і тому не могла здійснювати фінансування великих підприємств, не використовуючи банківські кредити у великих обсягах. Водночаз паралельно з універсально діючими банками у Німеччині функціонують також спеціалізовані банки та інші кредитні установи.

Висновки

Банки являються однією із найважливіших структур ринкової економіки. Банківська діяльність суттєво перевищує ефективність суспільного виробництва, сприяє зросту виробництва суспільної праці.

Україна на сьогоднішній день знаходиться у стані переходу до нової економічної системи, що заснована не на командно-розподільних, а на ринкових відносинах. Ринковій економіці потрібна відповідна банківська система, яка поступово починає складатися.

Відомо, що кредитно-банківська система має життєво важливе для любої країни світу, вона служить об'єктом пильного нагляду і регулювання як зі сторони НБУ так і зі сторони вищих органів державної влади й управління.

На сьогоднішній день банківська система України представлена двома рівнями, такими як НБУ та інші банки.

Національний банк встановлює правила та проводить реєстрацію інших банків, видає ліцензії на ведення валютних операцій, здійснює нагляд за діяльністю інших банків в Україні. Як банк-банків тобто центральний банк, веде рахунки інших банків, здійснює їх розрахунково-касове обслуговування, надає кредити банкам, встановлює правила існування міжбанківського кредитного ринку в Україні. НБУ організовує касове виконання бюджету банківської системи України, надає кредити уряду. Головною метою Центрального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці, це є чітко вказано в Основному Законі України - Конституції.