Корпоративне управління в банківській діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

банківський корпоративний управління

Тема корпоративного управління в банках надзвичайно актуальна у світлі ситуації на зарубіжних фінансових ринках. Українські банки змушені підвищити рівень організації корпоративного управління, щоб успішно конкурувати з іноземними банками та запобігти власному банкрутству. На макрорівні, тобто рівні комерційного банку, регулювання з боку НБУ впливає на рівень прибутковості банку та його фінансову стабільність, що є метою корпоративного управління в комерційному банку. Саме у такому випадку можна максимізувати ефект від банківського регулювання та корпоративного управління.

У світі спостерігається підвищений інтерес до інвестування в Україну, тому для банків зараз ідеальний час для покращення своїх міжнародних відносин та інтеграції до міжнародного ринку капіталу. Для цього необхідне дотримання міжнародних стандартів. Очевидно, що банки, які покращують стандарти корпоративного управління, мають кращі можливості щодо залучення іноземного капіталу.

1. Участь НБУ в корпоративному управлінні банківської діяльності

Згідно постанови Правління Національного банку України від 02.08.2004

№ 361 «Про схвалення Методичних рекомендацій щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України» корпоративне управління - система організації діяльності та контролю банку, визначає розподіл прав і обов'язків між різними учасниками корпорації, а саме: спостережною радою банку (радою директорів), керівництвом (правлінням) банку, акціонерами та іншими зацікавленими сторонами (для банків - насамперед вкладниками та іншими кредиторами), а також правила та процедури прийняття рішень щодо справ банку. У такий спосіб забезпечується визначення та виконання завдань організації та моніторинг її діяльності. Основною метою корпоративного управління є забезпечення чесного та прозорого бізнесу, відповідальності та підзвітності всіх залучених до цього сторін [ 6 ].

За визначенням Базельського комітету по банківському нагляду корпоративне управління у банківських організаціях - це керівництво їх діяльністю, яке здійснюється радами директорів та менеджерами вищої ланки з використанням методів за допомогою яких банки:

- встановлюють цілі свого бізнесу, до якого відноситься: створення

економічної вартості для власників;

- управління поточною діяльністю кампанії;

- врахування інтересів заінтересованих сторін;

- забезпечення відповідної корпоративної діяльності та корпоративної

поведінки банків вимогам надійної банківської практики, діючому

законодавству та нормативній базі;

- захист інтересів вкладників.

В науковій літературі проблематика корпоративного регулювання та управління в банківському секторі є достатньо новою. Вчені, серед яких варто окремо виділити А.Костюка, О. Мороза, О. Качана, Ж. Матука, Н. Дєєву, та інших, акцентували увагу на функціях центрального банку - нагляді та контролі.

Банківське регулювання - діяльність НБУ в частині формування адміністративно-правових норм, які сприяють стабільному розвитку банківської системи України.

Цільова складова даного визначення, тобто «стабільний розвиток банківської системи України» є ключовою у визначенні ролі НБУ в корпоративному управлінні в банках України, тому що повністю відповідає цільовій складовій корпоративного управління в банку - системі економічних відносин, які виникають у процесі розробки, затвердження, реалізації та контролю за реалізацією стратегічних рішень органами управління банку, які діють від імені та в інтересах широкого кола стейкхолдерів, з метою створення прибутку і забезпечення стійкості банку. Суть даного терміна - створення прибутку і забезпечення стійкості банку. Сукупність таких прибуткових і стійких банків і забезпечує стабільний розвиток банківської системи.

У практиці НБУ функція регулювання в частині корпоративного управління в комерційних банках реалізується в декількох напрямках:

ь участь НБУ в законотворчому процесі;

ь розробка відповідних положень НБУ. Нагляд з боку НБУ за формуванням

органів корпоративного управління комерційних банків є ключовим питанням участі НБУ в корпоративному управлінні в комерційних банках.

Функції НБУ у формуванні органів управління комерційних банків:

ь затвердження голови правління комерційного банку, обраного

спостережною радою комерційного банку;

ь затвердження головного бухгалтера комерційного банку, призначеного на посаду головою правління банку й обраного в правління спостережною радою.

Доцільно виділити наступні функції акціонерів у формуванні органів управління комерційних банків:

вибори членів спостережної ради та її голови;

вибори членів ревізійної комісії та її голови. Участь НБУ у затвердженні ключових посадових осіб комерційного банку, раніше обраних акціонерами, або їхніми представниками в органах управління банку, з погляду теорій корпоративного управління більш доцільно назвати не корпоративним управлінням, а корпоративним регулюванням (через розробку положень НБУ, які регулюють процедуру призначення ключових посадових осіб банку). Власне саме корпоративне регулювання в банківському секторі є одним з ключових обов'язків НБУ, зазначених у Законі Україні «Про банки і банківську діяльність». Участь у корпоративному управлінні банком з боку НБУ повинно супроводжуватися:

делегуванням своїх кандидатів в органи корпоративного управління

комерційного банку;

участю через своїх представників в органах управління комерційного банку, у процесі розробки і затвердження стратегічних планів банку.

Дані функції банківським законодавством України за НБУ не закріплені. Тільки власники банку мають право на реалізацію зазначених функцій корпоративного управління.

Разом з цим було б доцільно надати можливість НБУ погоджувати призначення акціонерами банку кандидатури на посаду голову спостережної ради. Закон України «Про банки і банківську діяльність» такої можливості НБУ не дає.

Виконуючи роль регулятора банківського сектора України в частині формування складу спостережної ради комерційного банку, у НБУ з'явилася б прекрасна можливість закласти фундамент деяких найкращих практик корпоративного управління в комерційних банках України. Зокрема, це стосується створення інституту незалежних директорів у банках України. У вимоги до кандидатури голови спостережної ради банку, яка мала б обов'язково повинна пройти процедуру затвердження з боку НБУ, варто включити критерії незалежності голови спостережної ради банку.

Ініціативи НБУ щодо призначення тимчасових адміністраторів до окремих комерційних банків України, як спосіб вплинути на фінансову стабільність банківських установ в умовах фінансової кризи 2008-2009 рр., також належить до корпоративного регулювання, а не управління. Процедура призначення тимчасового адміністратора не вимагає участі Загальних зборів акціонерів банку, спостережної ради, або правління. Тимчасовий адміністратор не представляє інтересів жодної з груп власників банку. Окрім цього, підзвітність тимчасового адміністратора не відповідає основним концепціям корпоративного управління, адже тимчасовий адміністратор не підзвітний ані Зборам акціонерів банку, ані спостережній раді.

Власне кажучи, тимчасове адміністрування можна вважати дієвим тимчасовим заходом для запобігання «тунелюванню» активів банку його менеджментом, з метою захисту інтересів здебільшого дрібних власників та клієнтів банку [5, с.39].

На законодавчому рівні постійно відбуваються зміни щодо регулювання корпоративного управління у банкісському секторі. Зокрема, 1 березня 2011р. Парламент прийняв за основу проект закону «Про внесення змін до Закону «Про банки і банківську діяльність» (щодо визначення особливостей корпоративного управління в банках) (реєстраційний №6545), внесений народними депутатами Ю. Воропаєвим та О. Пеклушенком.

Законопроект спрямований на забезпечення захисту інтересів вкладників та кредиторів банків шляхом підвищення відповідальності керівників банку за результати його діяльності, створення ефективних механізмів управління ризиками.

Зокрема, проект передбачає внесення змін до чинного закону з таких питань:

- визначення поняття конфлікту інтересів та запровадження вимог щодо його уникнення у банку;

- вдосконалення структури управління банку шляхом раціонального і чіткого розподілу повноважень між органами управління банку, а також створення належної системи підзвітності та контролю;

- підвищення вимог щодо кваліфікації членів ради банку, а саме визначено, що не менш як на 1/4 рада банку повинна складатися з осіб, які мають повну вищу освіту в галузі економіки або права (інші члени ради банку повинні мати повну вищу освіту та освіту у галузі управління);

- створення належної системи внутрішнього контролю для забезпечення ефективної банківської діяльності, достовірної фінансової та іншої звітності, дотримання законодавства і стандартів внутрішньобанківських положень;

- вдосконалення системи управління ризиками банку.

Законопроектом розширюються повноваження та підвищується роль ради в управлінні банком. Згідно із документом, рада визначається основним органом, що здійснює загальне керівництво діяльністю банку, контроль за діяльністю його виконавчого органу, захист прав учасників банку, а також визначає стратегію, бізнес-план розвитку банку, політику управління ризиками тощо. Водночас, проектом пропонується передбачити право Національного банку України вимагати заміни члена ради банку у разі неналежного виконання ним своїх обов'язків.

2. Стан корпоративного управління банківської діяльності

Сьогодні українські банки вимушені вживати заходів щодо покращання практики корпоративного управління завдяки впливу ринкових сил, таких як підвищення конкуренції (як з боку національних, так і з боку іноземних гравців), збільшення активності інвестиційних фондів як альтернативних джерел фінансування тощо. Для українського банківського сектору залучення іноземних кредитів або інвестицій є одним з найкращих способів отримання більш дешевого капіталу. Однак, іноземні інвестори очікують побачити інформацію та структуру у знайомому та зрозумілому їм форматі, зокрема щодо чіткої та нормально функціонуючої системи управління, розкриття фінансової інформації, підготованої згідно Міжнародних Стандартів Фінансової Звітності (МСФЗ), належної практики прозорості та надійного управління ризиками.

За таких обставин українські банки все більше уваги приділяють приведенню власної практики корпоративного управління у відповідність до найкращих міжнародних стандартів.

Заходи, до яких вдаються банки з метою впровадження найкращої практики корпоративного управління:

· Достатність капіталу. Майже усі українські банки відповідають законодавчим вимогам щодо розміру статутного капіталу - 120 мільйонів грн. Фактично, багато банків намагаються збільшити капіталізацію для того, щоб збільшити обсяг активів та отримати більшу частку ринку. Однак, деякі банки замість того, щоб збільшувати реальний притік грошових коштів до банку, створюють ілюзію збільшення капіталу за допомогою бухгалтерських схем. Найбільш популярним способом збільшення капіталу «на папері» є переоцінка основних засобів.

· Підготовка фінансової звітності. Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» банки зобов'язані готувати фінансову звітність відповідно до Національних стандартів (принципів) бухгалтерського обліку. Нормативні акти НБУ чітко визначають зміст річного звіту та фінансової звітності. Крім зазначеного вище, провідні українські банки готують окремий пакет фінансових звітів відповідно до МСФЗ, аудиторську перевірку яких здійснюють міжнародні аудиторські фірми.

· У сфері визнання доходу. Всі банки використовують один і той самий принцип нарахування при визнанні доходів, однак на практиці існує значна різниця між фінансовою звітністю, підготовленою згідно українських та міжнародних стандартів. Отже, наразі все ще існують декілька механізмів відстрочки визнання доходів в майбутніх періодах (наприклад, переоцінка фінансових інструментів згідно їх справедливої вартості).

· Управління активами та пасивами та практика управління ризиками. За ініціативою регуляторів від банків вимагається формалізувати практику управління ризиками через створення Комітету з управління активами та пасивами, Кредитного та Тарифного комітетів. Всі ці заходи є дуже важливими та вимагають ефективного нагляду з боку Правління. Ці кроки дозволяють банкам зрозуміти, оцінити та передбачити вплив ринкових та кредитних ризиків.

Оскільки для банківської галузі характерним є високий рівень державного нагляду, основні заходи, до яких вдалися банки для застосування найкращої практики, були здійснені під тиском регулятора.

У сучасній практиці можна виділити два основних управлінських підходи, які відображають концепцію регулятора банківської діяльності та корпоративну концепцію (див. таблицю 2.1).

Концепцію регулятора слід розглядати як зовнішній елемент менеджменту. З огляду на функції регулятора його роль у процесі управління банками полягає в розробці методологічної бази і нормативно-правових актів з питань банківської діяльності та здійснення регулювання і нагляду за дотриманням встановлених вимог.

Сутністю корпоративної концепції є розробка такої системи управління банком, яка б забезпечувала стабільність його діяльності з урахуванням інтересів як акціонерів, так і клієнтів.

До того ж зазначена концепція має забезпечувати компроміс інтересів між управлінцями банку та його акціонерами, тобто забезпечувати ефективну структуру корпоративного управління банком.

Наведені в таблиці 2.1 функції управління мають свою специфіку залежно від концепції, яка реалізується в процесі управління банком.

Таблиця 2.1

Характеристика концепцій управління банком

3. Напрями покращення корпоративного управління

Національний банк України здійснив багато кроків на підтримку корпоративного управління в українській банківській системі, які можна розподілитиза такими трьома категоріями:

а) прозорість;

б) зовнішній нагляд за діяльністю банків;

в) оперативні коригувальні заходи.

Стандарти прозорості та розкриття інформації також є важливими складовими досконалого механізму корпоративного управління. Стандарти звітності та бухгалтерського обліку в Україні були підсилені з метою приведення у відповідність до міжнародної найкращої практики. Однак у вимогах щодо розкриття інформації згідно прийнятого в Україні варіанту міжнародних стандартів є багато прогалин, зокрема в галузі стратегій управління ризиками та параметрів ризиків, концентрації ризиків, оцінки фінансових інструментів, розкриття інформації про реальних власників та політики винагород тощо. Таким чином, слід здійснити подальший перегляд стандартів розкриття інформації, та врахувати вимоги, встановлені найкращою практикою корпоративного управління. Зараз, із появою на ринку міжнародних гравців, які вимагають об'єктивного аналізу інформації, такі зміни у стандартах розкриття інформації та прозорості є дуже важливими.

Механізм зовнішнього нагляду за діяльністю банків також активно застосовується у моніторингу змін фінансової позиції та результатів, достатності капіталу, а також загальної ефективності та відповідності управлінської практики банків. Крім того, НБУ публікує квартальні фінансові показники банків у періодичному виданні «Вісник НБУ».

Крім використання адекватності капіталу як загальноприйнятого показника надійності банків, НБУ, відповідно до українських умов, встановив декілька додаткових критеріїв для оцінки діяльності банків, а саме: 3 коефіцієнти ліквідності, 4 коефіцієнти кредитних ризиків, 2 інвестиційних коефіцієнти, а також нормативи валютної позиції як показники, що підтверджують якість активів. Аналіз цих нормативів дозволяє регулятору втрутитися, застосувавши набір обов'язкових дій, аби зупинити погіршення стану банків, які демонструють ознаки слабкості.

Хоча український банківський сектор і зробив декілька кроків у напрямку впровадження найкращої практики корпоративного управління, деякі питання залишаються все ще невирішеними. Серед таких слід зазначити наступні:

1. Покращання прозорості та розкриття інформації про:

а) реальних власників;

б) політику винагород;

в) дивідендну політику;

г) наявність та зміст опублікованих річних звітів.

2. Використання схем оптимізації податків при визнанні доходів.

3. Ефективне (а не формальне) функціонування внутрішнього аудиту.

4. Активна участь членів спостережної ради у стратегічному управлінні банком, а також створення та активне функціонування комітетів спостережної ради.

Щодо проблеми реалізації права власності, зміни структури власності та впливу власників на діяльність підприємства, то детальний аналіз показує, що природа корпоративних конфліктів у банках є аналогічною такій в інших AT. Прикладом служать відомі за публікаціями у ЗМІ корпоративні конфлікти, у яких мають місце типові ситуації некоректної реєстрації нового власника; розмивання його пакета акцій усупереч законодавству і за сприяння чиновників, навіть незважаючи на рішення суду; неможливість реалізації права власності через збори акціонерів. Скандальна репутація банку, зрозуміло, не сприяє покращанню його іміджу.

Ще одна проблема, на яку хотілося б звернути увагу, - взаємовідносини власника з банком. Дуже часто власники, які володіють значною часткою акцій, здійснюють певний вплив на прийняття керівництвом банку різноманітних бізнес-рішень. При цьому юридичної відповідальності власник не несе, а заручниками прийнятого рішення у випадку понесених банком збитків можуть стати його вкладники. Слід зазначити, що проблема запобігання зловживанням з боку власників щодо діяльності банку достатньо чітко регулюється Законом України «Про банки і банківську діяльність», Інструкцією НБУ про порядок регулювання діяльності банків в Україні. Проте міра юридичної відповідальності в зазначених документах не прописана.

Очевидно, необхідно, щоб власники (фундатори) несли юридичну відповідальність за фінансовий стан свого підприємства, наприклад, в обсягах своїх часток у статутному капіталі банку, а права акціонерів, що не мають впливу на управління, були відповідно захищені.

Пильної уваги з боку банків потребує оцінка ризиків при проведенні активних операцій з урахуванням специфіки корпоративного управління клієнтів. Найбільш гостро ці проблеми постають при зміні структури власників таких клієнтів. При зміні у складі власників клієнта, що часто тягне за собою зміну орієнтирів та обслуговуючого банку, ризики неповернення коштів по активних операціях (наприклад, по кредитах), незважаючи на давню і гарну кредитну історію даного клієнта в банку, різко зростають у зв'язку з неможливістю контролю фінансових потоків клієнта в іншому банку. А оскільки перерозподіл власності в Україні ще не закінчено, то не можна не враховувати ці ризики.

Диверсифікація клієнтської бази (зокрема, за галузями промисловості) - один зі шляхів зниження ризиків утрати частки бізнесу у зв'язку з переходом значних клієнтів до іншого банку.

Наглядова рада та Правління Банку повинні ефективно використовувати результати роботи, яку виконує служба внутрішнього аудиту. Вони мають сприяти ефективності роботи зовнішніх аудиторів з метою забезпечення достовірності та об'єктивності фінансової звітності Банку, що відображає його фінансовий стан та результати діяльності. Розкриття відповідної інформації сприяє високій ринковій дисципліні та належному корпоративному управлінню.

Висновки

Основними механізмами опосередкованої участі Національного банку України в корпоративному управлінні в комерційних банках є затвердження НБУ призначення ключових посадових осіб комерційних банків, а саме голови правління, головного бухгалтера та голови спостережної ради комерційного банку. Зважаючи на сутність механізмів участі в корпоративному управлінні, вказані вище механізми все ж доцільно віднести до корпоративного регулювання. Затвердження голови спостережної ради комерційного банку слід вважати авторською рекомендацією Національному банку України. Реалізація рекомендації дасть НБУ можливість сформувати інститут незалежних директорів-членів спостережних рад, активна діяльність яких у складі ради банку підвищує рівень довіри до комерційного банку з боку акціонерів, інвесторів, клієнтів, та в результаті з боку самого регулятора ринку банківських послуг - Національного банку України.

Підсумовуючи викладене, слід підкреслити, що у наступні роки відбудеться зростання української фінансової системи не тільки за розміром, але й за складністю, оскільки конкурентні сили дедалі більше набиратимуть вагу, а фінансові ринки ставатимуть все більш розвиненими. Слід зазначити, що регулятивна база і далі підтримуватиме здорове зростання та розвиток, а також приділятиме особливу увагу покращанню пруденційного регулювання та нагляду. Справжній успіх реформ фінансового сектору, однак, залежатиме головним чином від організаційної ефективності самих банків.

Размещено на Allbest.ru