Класифікація банківських платіжних карток

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класифікація банківських платіжних карток

Банківські пластикові картки є сучасним платіжним засобом, що використовується достатньо давно в усьому світі. Для початку зупинимось на історичному аспекті виникнення платіжних карток.

Вперше пластикові картки, тоді ще правда паперові, запровадили у 1914 році деякі американські крамниці. Вони видавали їх своїм постійним відвідувачам, які були гідні такої довіри. То були власне кредитні картки з рельєфно витиснутими на них ім'ям та адресою клієнта. Продавці за допомогою копіювального паперу могли швидко занести дані про клієнта у касові книги. Усвідомивши, що загальна мережа карткового обслуговування збільшить клієнтуру кожного з торговельних підприємств, власники майже тисячі крамниць та інших торговельних закладів у 1936 році погодились у такий спосіб кредитувати спільних клієнтів.

Першу банківську кредитну картку випустив в 1951 році Franklin National Bank. В другій половині 50-х років ряд крупних банків: Bank of America, Chase Manhattan і Marine Midland Trust, ввели в обіг власні кредитні картки. Bank of America, використовуючи мережу своїх відділень, зміг забезпечити умови найбільш широкого прийому своїх кредитних карток. В 1966 році Bank of America почав надавати ліцензії на свою систему як в США, так і в інших країнах. Однак форми контролю, які використовувались цією системою не влаштовували банки, які прагнули автономності і самостійності в операціях з картками. Це призвело до того, що в 1970 році Bank of America змушений був передати операції з кредитними картками компанії National Bank Americard, Inc. (NBI), в якій він став одним із членів. В 1977 році NBI отримала назву VISA USA Inc., а в кінці - VISA International. Сьогодні VISA об'єднує більш 25000 банків, а її картка - найрозповсюдженіша в світі.

Паралельно з нею в США (а потім і в усьому світі) почала діяти система, що випустила першу картку з пластику - American Express.

Як VISA, так і MasterCard з моменту встановлення прийняли рішення не допускати подвійного членства для банків-учасників. Однак, загострення конкуренції на ринку кредитних карток привело ці організації до визнання необхідності співпраці, і в 1984-85 роках представники обох організацій узгодили ряд стандартів і почали випуск спільних списків заборонених до приймання карток.

В 1992 році європейські карткові компанії EuroCard, Eurocheck Holding і Eurocheck International утворили нову компанію Europay International, що означало створення нової об'єднаної європейської карткової платіжної системи, яка отримала права на управління торговими марками EuroCard i Eurocheck. Пізніше права на ведення операцій в Європі були надані новій системі і з боку MasterCard International. Таким чином, банк, що приєднався до системи Europay, отримує можливість випускати і картки EuroCard, і картки MasterCard.

Компанії MasterCard i Europay з метою розширення спектра пропозицій заснували на паритетних засадах нову систему Maestro, що випускає однойменну дебетову картку. Компанія Europay International отримала права на діяльність у Європі від Cirrus - дочірньої компанії MasterCard, що випускає картку для використання тільки в банкоматах.

Банки знайшли привабливим спосіб розширення кредиту клієнтам через кредитні лінії в поєднанні з банківськими картками. Географія їх ринку також розширювалась, оскільки банки могли випускати картки для споживачів, які мешкали не тільки поблизу банка. Разом з цим, новим клієнтам були запропоновані нові інші банківські послуги. Дохід від власників карток поєднувався з доходами від дисконту, сплаченого торгівцями, і новими депозитними ресурсами, які створювались за рахунки від продажу.

В умовах розвитку ринкових відносин в Україні пластикові картки стали одним із найбільш зручних інструментів здійснення безготівкових розрахунків.

Довгострокова відсутність єдиного нормативно-правого визначення банківської пластикової картки викликало неправильне тлумачення цього терміна і призвело до того, що на банківському ринку України тривалий час усі види платіжних карток називались кредитними або пластиковими. Необхідно визнати, що в усьому світі, та в Україні, зокрема, ще не вироблено єдиної системи класифікації пластикових карток, які використовуються у банківській діяльності. В численних публікаціях як економічного, так і юридичного спрямування практично як синоніми вживаються терміни «пластикова картка», «банківська пластикова картка» «кредитна картка», «розрахункова картка», «платіжна картка», «банківська платіжна картка» тощо.

Ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначає платіжну картку як платіжний інструмент, що виконує функцію засобу ідентифікації, за допомогою якого держателем цього інструмента ініціюється переказ коштів з відповідного рахунка платника або банку, а також здійснюються інші операції, передбачені відповідним договором. За допомогою спеціальних платіжних засобів формуються документи за операціями із застосуванням спеціальних платіжних засобів або надаються інші послуги держателям спеціальних платіжних засобів.

Згідно з Постановою Правління національного банку України «Про затвердження Тимчасового положення про Національну систему масових електронних платежів» №161 від 24.04.2000 платіжна картка - це:

· банківська платіжна картка, емітована банком України відповідно до чинного законодавства України, за допомогою якої власник картки має змогу здійснювати оплату товарів, послуг та одержувати готівкові кошти;

· банківська платіжна картка, емітована іноземним банком, за допомогою якої власник картки має змогу здійснювати оплату товарів, послуг та одержувати готівкові кошти;

· платіжна картка, емітована іноземною небанківською установою, за допомогою якої власник картки має змогу здійснювати оплату товарів, послуг та одержувати готівкові кошти;

· корпоративна банківська платіжна картка, емітована банками України та іноземними банками, за допомогою якої власник картки має змогу розпоряджатися картрахунком юридичної особи.

Пиріг С.О. визначає банківську платіжну картку як персоніфіковану пластикову картку з магнітною смугою або чіп-модулем, яка є ключем доступу до управління банківським рахунком і надає її власнику можливість безготівкової оплати товарів або послуг в різних торгових і сервісних підприємствах, що приймають картки до оплати, одержувати готівку у відділеннях банків і в банкоматах, а також користуватися іншими додатковими послугами та певними перевагами.

На думку Дмитра Кирилюка, термін «платіжна картка» (а точніше, прикметник «платіжна», який є його складовою) не відображає увесь обсяг суспільних відносин із використанням пластикових карток, що регулюються зазначеним Законом та Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій із їх застосуванням, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року №137 (пластикова картка може використовуватися не лише як інструмент для здійснення платежів, а й як інструмент для зберігання коштів із можливістю їх отримання у готівковій формі через банкомат, як інструмент отримання кредиту тощо).

Крім того, із самого визначення, що міститься у Законі України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» випливає, що платіжні картки виступають інструментом здійснення не тільки платіжних, а й інших видів операцій. Також необхідно звернути увагу на те, що зазначене поняття за своїм обсягом виходить за межі банківської діяльності, оскільки платіжні картки можуть емітуватися не тільки банками, а й підприємствами торгівлі та послуг.

Дмитро Кирилюк підкреслює, що було б логічним, якби вищезазначені нормативно-правові акти, що регулюють відносини по використанню пластикових карток саме в банківській сфері, оперували б відповідним понятійним апаратом, який би у разі вжиття того чи іншого терміну без згадки про нормативно-правовий акт, в якому його було вжито, дозволяв встановити, що зазначений термін вживається саме у контексті банківських відносин.

На думку науковців та на мою власну думку, колу відносин, що регулюються Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій із їх застосуванням, затвердженим Постановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року №137, якнайкраще відповідає термін «банківська пластикова картка». По-перше, даний термін підкреслює, що відносини, які регулюються зазначеними нормативно-правовими актами, обмежуються банківською сферою, а по-друге, що вони не зводяться до відносин, які виникають у сфері платежів. Показовим є також факт, що в Енциклопедії банківської справи України вживається саме термін «банківська пластикова картка», під яким мається на увазі платіжно-розрахунковий документ, який видається банком.

Платіжна картка являє собою пластину стандартних розмірів, виготовлену з спеціальної, стійкої до будь-яких пошкоджень пластмаси. Основна функція платіжної картки - забезпечення ідентифікації особи. Більш наглядно призначення платіжної картки можна розглянути за допомогою класифікації.

У світі наразі не вироблено єдиної системи класифікації банківських платіжних карток. В економічних працях їх класифікація здійснюється за різними критеріями та із використанням різних підходів до системи такої класифікації. Класифікація банківських платіжних карток має здійснюватись з урахуванням положень чинного законодавства (тобто, до класифікації необхідно включати лише ті види карток, які прямо чи опосередковано передбачаються законодавством України). На жаль, Положення №137 «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням» також не приділяє уваги питанню класифікації банківських платіжних карток.

Всі картки, що знаходяться в обігу, можна класифікувати за територіальною ознакою, а саме:

- глобальними або міжнародними, є платіжні картки, за якими клієнт може оплатити товари або послуги у різних географічних точках світу, в тому числі, використовуючи точки обслуговування, що належать організаціям, не пов'язаним безпосередньо з емітентом ніякими зобов'язаннями. Наприклад VISA, Маster Саrds;

- локальними БПК є такі платіжні системи, які обмежені незначною областю точок обслуговування (банкоматів і РОS), де клієнт може отримати готівку й оплатити товари або послуги, що належать емітенту чи організаціям, пов'язаним з ним певними зобов'язаннями. Як правило, ці системи і використовуються для організації зарплатних проектів.

Залежно від можливості здійснення операцій за карткою у разі, якщо необхідна для проведення трансакції сума перевищує ту, що заходиться на картрахунку, банківські платіжні картки поділяють на дебетові та кредитні. Дебетова банківська платіжна картка передбачає розрахунки у межах власних коштів клієнта, які обліковуються на його картковому рахунку. Кредитна банківська платіжна картка передбачає виконання розрахунків за рахунок кредиту у банку. На практиці чисто кредитні картки застосовуються досить рідко. Розповсюдженою є дебетно-кредитна схема (абзац 4 п. 5.3 Положення №137 «Про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням»), згідно із якою договором між банком та клієнтом обумовлюється можливість надання овердрафту (короткострокового кредиту, що надається банком у разі перевищення суми операції за платіжною карткою встановленого витратного ліміту).

Залежно від сфери застосування (корпоративна / некорпоративна сфера) банківські платіжні картки поділяються на особисті та корпоративні. Особиста картка є платіжною карткою, емітованою на ім'я клієнта - фізичної особи, що не є суб'єктом підприємницької діяльності. Корпоративна картка є платіжною карткою, емітованою на ім'я довіреної особи клієнта - юридичної особи або фізичної особи - підприємця (п. 2.3 Положення №137).

Окремим видом банківських платіжних карток є наперед оплачена платіжна картка - заздалегідь випущена емітентом платіжна картка, яка дає змогу її держателю виконувати операції у межах попередньо внесених (сплачених) коштів, що обліковуються на окремому картрахунку клієнта або консолідованому картрахунку банку.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що Національному банку необхідно приділити належну увагу розробленню та запровадженню сучасного та ефективного механізму правового регулювання обігу банківських платіжних карток, в тому числі не обходити стороною питання їх класифікації.

Тепер розглянемо розвиток в світі такого виду комерції, як електронна.

Спочатку Інтернет був лише одним із середовищ для передачі інформації між користувачами. На другому етапі, який триває досі, мережу почали використовувати ще й для надання різноманітних послуг і продажу товарів - виник електронний бізнес. На третьому етапі розвитку необхідна інформація акумулюватиметься безпосередньо для кожного клієнта, а спеціальна аналітична система забезпечуватиме її доставку за запитом користувача.

Електронна комерція (від англ. e-commerce) - це сфера цифрової економіки, що включає всі фінансові та торгові транзакції, які проводяться за допомогою комп'ютерних мереж, та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій.

До електронної комерції відносять:

· електронний обмін інформацією (Electronis Data Interchange, EDI),

· електронний рух капіталу (Electronic Funds Transfer, EFS),

· електронну торгівлю (E-Trade),

· електронні гроші (E-Cash),

· електронний маркетинг (E-Marketing),

· електронний банкінг (E-Banking),

· електронні страхові послуги (E-Insurance), тощо [32].

Є й інші визначення, зокрема: електронна комерція - це така форма постачання продукції, за якою вибір та замовлення товару здійснюється через комп'ютерні мережі, а розрахунки між покупцем та постачальником відбуваються з використанням електронних документів і/або електронних же засобів платежу.

Або коротко: електронна комерція - створення вартості за рахунок використання цифрових технологій.

Електронну комерцію можна розглядати як складову таких більш широких понять, як електронний бізнес та електронна торгівля.

До «електронної торгівлі» належать:

· глобальний електронний маркетинг (просування традиційних товарів та послуг);

· «електронна комерція»;

· «віддалені послуги» (консультування, юридичною та бухгалтерською підтримкою та ін.;

· «дистанційна робота» (організація «розподілених офісів», в яких сумісно працюють люди, що перебувають у різних місцях).

Таким чином, поняття «електронна торгівля», «електронний бізнес» включають, окрім електронної комерції, такі види діяльності, як реклама, проведення маркетингових досліджень, підтримка зв'язків із постачальниками і користувачами, організація документообігу тощо. Частиною цього бізнесу є і так званий Internet-банкінг (тобто можливість користуватися послугами банків через Internet).

Не будучи єдиною технологією, електронна комерція має ознаки різнобічності. Вона об'єднує широкий спектр бізнес-операцій, що містять у собі:

· обмін інформацією;

· встановлення контактів, наприклад, між потенційними замовниками і постачальниками;

· перед - та післяпродажну підтримку, наприклад, надання докладної інформації про продукти та послуги, документації, відповідей на питання замовників тощо;

· продаж товарів і послуг;

· електронну оплату із застосуванням різноманітних електронних платіжних систем;

· організацію розповсюдження продуктів, включаючи як управління доставкою і її відстеження для фізичних продуктів, так і безпосередньо доставку продуктів, що можуть розповсюджуватися електронними засобами;

· можливість організації віртуальних підприємств - групи окремих фахівців або навіть незалежних компаній для ведення спільної комерційної діяльності;

· здійснення бізнес-процесів, спільно керованих компанією та її торговими партнерами.

Переваги стабільного й урегульованого ринку електронної комерції зрозумілі - це і доступ до експортного ринку, інвестиційного капіталу, швидке зростання підприємств міської економіки, створення нових робочих місць і очікуване збільшення податкових надходжень від застосування електронних платежів.

З розвитком технологій в Інтернеті змінювався й характер цих бізнес-процесів та саме поняття електронного бізнесу. На першій стадії електронний бізнес зводився просто до присутності компанії в Інтернеті. При цьому клієнти на web-сервери компанії знаходили лише маркетингову інформацію. Це давало компанії змогу впродовж усієї доби мати односторонній контакт зі своїми замовниками. Інтернет-системи ведення бізнесу другого покоління характеризуються тим, що web-сервер компанії інтегрується із внутрішньою бізнес-системою компанії. Це дає змогу автоматизувати не лише інформаційне забезпечення клієнтів, а й оформлення замовлень. Саме такі системи називаються системами «електронної комерції». За приклад можуть слугувати Інтернет-магазини, системи експрес-доставки тощо. Але й вони мають низку вад, головна з яких - непродуктивна участь співробітників компаній замовників у пошуку необхідних товарів на численних торговельних сайтах і тривалий додатковий аналіз знайденої інформації. Тому в основу створення систем електронного бізнесу третього покоління покладено стратегію інтеграції інформаційних бізнес-систем постачальників та замовників. Системи електронної комерції третього покоління нині лише розробляються.

Отже, сьогодні електронна комерція знаходиться на стадії інтенсивного зростання, яка буде тривати ще не один рік, про що свідчать дані щодо світових доходів від електронної комерції. Так, за оцінкою експертів агентства Invesp.com, в 2011 році світовий ринок електронної комерції досягнув 680,6 млрд. доларів США, що на 18,9% вище ніж в 2010 році. Велика кількість компаній в усьому світі бачать в мережі Інтернет великий комерційний потенціал та можливість переводу свого бізнесу на якісно новий рівень.

картка дебетовий електронний комерція

Размещено на Allbest.ru