Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

У механізмі функціонування кредитної системи держави особлива роль належить банківським установам, які є багатофункціональними організаціями, що діють у різних сегментах на ринку позичкових капіталів. Банківські установи акумулюють основну частку кредитних ресурсів шляхом залучення вільних грошових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності та населення і надають своїм клієнтам повний комплекс фінансових послуг, включаючи розрахунково-касове обслуговування, прийом депозитів, кредитування, купівлю-продаж та збереження цінних паперів і іноземної валюти та інші банківські операції і надання відповідних послуг.

Метою роботи є висвітлення проблеми ризиків, на які ідуть комерційні банки, граючи на міжбанківському ринку валют.

Об`єктом є процес купівлі-продажу валют на ринку. Предметом є безпосередні ризики банків у вигляді втрати прибутку, зменшення капіталу чи інших грошових збитків.

Сучасні валютні ринки характеризуються підвищеною мінливістю валютних курсів, які дедалі важче піддаються прогнозуванню. Це пояснюється інтеграційними процесами у світі, зростанням кількості суб'єктів валютних відносин, появою нових фінансових та банківських продуктів. Тому вміння правильно оцінювати свої ризики на міжбанківському валютному ринку є надзвичайно актуальним питанням для фінансових установ, які прагнуть не лише успішно функціонувати, а й керувати певними макроекономічними ризиками.

Особливого значення це питання набуває в країнах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, де правильний міжбанківський менеджмент може врятувати банк від дефолту за умов нестабільної макроекономічної ситуації.

Отже, питання мінімізації банківських ризиків є досить істотним та важливим, а оцінка міри ризиків та сфера управління різноманітними ризиками і врахування їх у банківській діяльності є актуальною складовою як політики банківських установ, так і їх стратегії.

1. Основні теоретичні відомості про міжбанківський ринок

Як свідчить практика, ризик є невід'ємною складовою у будь-якій сфері економічної діяльності, особливо у діяльності банківських установ. Тобто для функціонування банківських установ ризик є постійною притаманною складовою і будь-яке рішення у банківській діяльності, що заслуговує на увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, а банківська справа зокрема є дуже чутливою не лише до різноманітних соціально-економічних чинників, а й до політичних, природно - кліматичних тощо. Отже, у банківській діяльності йдеться про те, щоб взагалі уникнути ризику, а головне завдання полягає у тому, щоб раціонально управляти банківськими ризиками і якомога правильніше та ефективно оцінювати структуру та рівень ризику, здійснюючи ту чи іншу банківську операцію, прагнучи знизити ступінь ризику до мінімального рівня. [1]

Ризики - це характерна ознака будь-якого виробника, у тому числі і банку, що відбиває можливі несприятливі наслідки у випадку неуспіху. Ризик виражається можливістю одержання таких небажаних результатів як втрата або зменшення прибутку, зменшення капіталу та інших грошових збитків. [1]

Аналізуючи ризики комерційних банків на сучасному етапі варто враховувати:

1. Кризовий стан економіки перехідного періоду, що виражається не тільки падінням виробництва, фінансовою нестійкістю багатьох організацій, а й знищенням ряду господарських організацій, політичною нестійкістю.

2. Незавершеність формування банківської системи.

3. Відсутність або недосконалість деяких основних законодавчих актів, невідповідність між правовою базою і реально існуючою ситуацією. [2]

Ризики виникають у зв`язку з рухом фінансових потоків і виявляються на ринках фінансових ресурсів в основному у вигляді процентних, валютних, кредитних, комерційних, інвестиційних ризиків.

Валютний ризик - це ризик втрат при купівлі-продажу іноземної валюти за різними курсами

Даний ризик, або ризик курсових втрат пов`язаний з інтернаціоналізацією ринку банківських операцій, створення спільних підприємств та банківських організацій і диверсифікацією їхньої діяльності, і являє собою можливість грошових втрат у результаті коливання валютних курсів.

При цьому зміна курсів валют по відношенню один до одного відбувається в силу численних чинників, наприклад, у зв`язку із зміною внутрішньої вартості валют, постійним переливом грошових потоків із країни в країну, спекуляцією та ін. Ключовим чинником, що характеризує будь-яку валюту є ступінь довіри до валюти резидентів і нерезидентів.

Довіра до валюти - складний і багатофакторний критерій, що складається із кількох показників, наприклад; показник довіри до політичного режиму, ступеня відкритості країни, ліберизації економіки і режиму обмінного курсу, експортно-імпортного балансу країни, базових, макроекономічних показників і віри інвесторів у стабільність розвитку країни у майбутньому. [3]

На сьогоднішній день у світовій практиці існує кілька типів режимів валютних курсів в залежності від від специфіки кожної конкретної країни.

Як переконує світовий досвід. Центральні банки застосовують такі види режимів валютних курсів:

· фіксований

· валютний курс;

· вільно плаваючий курс;

· регульований плаваючий валютний курс;

· систему множинних валютних курсів;

· подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс - це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо. [3]

Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткій відповідності до долара США. Деякі країни прикріп свої національні валюти до євро, деякі до валют сусідніх держав (Бутан - до індійської рупії, Лесото - до ранда ПАР) або до декількох валют (кошика валют), наприклад до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючий курс - це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного «плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. [3]

Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим «регульованого плаваючого курсу, зокрема визначений «валютний коридор». Валютний коридор - можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні Щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кожний із яких використовується для певних цілей. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні валютні курси можуть бути: [3]

валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

вільними ринковими курсами, встановленими під впливом попиту і пропозиції.

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі та продажу різняться більше як на 2% (менша різниця між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою і не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб для отримання доходів. Доходи виникають під час продажу Центральним банком іноземної валюти імпортерам за ціною (курс пролажу Центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі Центрального банку). [3]

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певних секторів економіки. Порівняно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів є своєрідним податком на ці товари. Низький курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найприйнятніша для країн, які роблять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або заниження експортних цін.

Залежно від складу країн-учасниць розрізняють валютні системи: національні, регіональні та світову.

Національні валютні системи історично виникли раніше за інші. Кожна з них являє собою систему діючих у конкретній країні правил і механізмів забезпечення співвідношень національної валюти та іноземних валют. Юридично ці системи закріплюються у державних правових актах, що мають узгоджуватися з нормами міжнародного права.

Національна валютна система є складовою грошової системи країни. Але вона виходить за національні кордони і набуває відносної незалежності від встановлених країною-емітентом правил. Особливості кожної національної валютної системи визначаються рівнем економічного розвитку країни та станом її зовнішньоекономічних зв'язків.

Світова та регіональні валютні системи тісно пов'язані з національними валютними системами. Вони являють собою системи правил і механізмів, які забезпечують співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. [7, c145-146]

Світова та регіональні валютні системи були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвивалися залежно від економічних потреб окремих країн та усього світу. Вони постійно змінюються й вдосконалюються.

ризик банк міжбанківський валютний

2. Ризики банків на міжбанківському ринку валют

Валютна позиція - це співвідношення вимог та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності - відкритою.

Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань. [5]

При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку позначається знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція - знаком мінус. З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку, у тому числі обмежується ризик загальної довгої і короткої відкритої валютної позиції банку [8].

На розмір відкритої валютної позиції банків впливають:

1. купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти та банківських металів,

2. поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги і зобов'язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними,

3. одержання (сплата) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та їх нарахування, що враховуються на відповідних рахунках,

4. купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту,

5. надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду,

6. погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат),

7. інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках в іншій, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів за незмінності пасивів і навпаки). [7, c. 151-153]

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банки можуть здійснювати такі валютні операції [3]:

1. купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

2. купівлю іноземної валюти або банківських металів на міжбанківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов'язань;

3. купівлю банківських металів без наявності зобов'язань на міжнародному ринку за рахунок власної або купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;

4. купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), одержаними резидентами від уповноважених банків та фінансових установ, а також від нерезидентів;

5. купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями;

6. купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей; залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку; розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

7. з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);

8. за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними його витратами, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат; з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає його з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як співвідношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і зобов'язаннями банку та розраховується його загальна відкрита валютна позиція в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).

Величина загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом).

Нормативне значення загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку має бути не більше, ніж 30%. У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої та короткої відкритих валютних позицій банку - не більше ніж 20% і 10% відповідно [11, c. 282].

Щоб ефективно управляти валютним ризиком, необхідно вміти його вимірювати, тобто визначати ймовірність та обсяг можливих втрат за певний проміжок часу. Нині у світовій практиці найпоширенішим підходом до оцінки ризиків є VaR-методологія [10, c. 142]. Вона полягає у статистичній оцінці максимальних втрат заданого активу (портфеля активів) протягом визначеного проміжку часу при заданому рівні значимості.

Особливість банківської діяльності полягає в тому, що вона має властивість постійного залучення фінансових ресурсів, у вигляді депозитних вкладів та їх розміщення серед своїх клієнтів, у вигляді позик, з метою отримання прибутку у вигляді відсоткових доходів. Отримання прибутку постійно пов'язане із ризиком втрати не тільки відсоткових доходів, але і основного боргу, тобто грошових коштів.

Як свідчить практика, у процесі своєї діяльності перед банківськими установами постають різні види ризиків, що характеризуються між собою місцем та часом виникнення, зовнішніми та внутрішніми умовами, які впливають на них, способом аналізу ризиків і методами їхнього прояву. Крім того, усі види банківських ризиків взаємозалежні і впливають на діяльність банку. Хоч незначна зміна одного із видів ризику істотно впливає на інші і зумовлює зміну майже всіх інших ризиків [банківські ризики]

3. Оцінювання ризику позиції банку на валютному ринку за методом Монте-Карло

Загалом метод Монте-Карло є групою кількісних методів, що базуються на отриманні великої кількості варіантів реалізацій стохастичного (випадкового) процесу, який формується таким чином, щоб його імовірнісні характеристики співпадали з аналогічними величинами задачі, що вирішується. Вважається, що метод Монте-Карло з'явився у 1949 році, коли вийшла статтяМетрополіса і Улама «Метод Монте-Карло». Широкого розвитку цей підхід набув з появою перших електронних обчислювальних машин. Спочатку метод широко застосовувався в ядерній фізиці та математиці, однак зараз він часто використовується для вирішення задач в різних галузях, у тому числі для аналітичних досліджень фінансових ринків. Світова практика банківського ризик-менеджменту підтверджує успішне використання метода Монте-Карло у процесі оцінки вартості під ризиком (VaR) та свідчить про численні його переваги.

На сучасному етапі розвитку банківського бізнесу, економічної статистики, моделювання та інформаційних технологій VaR-методика є популярним методом прогнозування ринкових ризиків банку. Під VaR (Value at Risk) розуміють виражену в грошових одиницях величину, яку не перевищать очікувані протягом певного часу втрати з заданою імовірністю [7, с. 285]. Основними перевагами оцінки вартості під ризиком (VaR) є узагальнюючий ефект впливу різних факторів ризику на інтегральну величину ризику фінансового показника, врахування кореляції між впливом різних факторів ризику та можливість обґрунтованого встановлення лімітів відкритих позиції [9, c. 111].

По-перше, метод Монте-Карло передбачає моделювання великої кількості сценаріїв зміни цін на активи та повну переоцінку відкритих позицій банку. Тому порівняно з методами локального оцінювання, що базуються на існуючій вартості позиції та лінійній функції, метод Монте-Карло характеризується вищою точністю результатів і дає можливість розрахунку ризиків для фінансових інструментів з нелінійними ціновими характеристиками. Наприклад, вартість похідних цінних паперів у майбутньому залежить від вартості базового активу, а не тільки від зміни їх поточної ціни. Динаміки цін і більшості класичних фінансових активів є результатом впливу багатьох факторів та не може бути адекватно оцінена лінійною функціє

По-друге, метод Монте-Карло передбачає використання будь-якого розподілу ймовірностей на відміну від параметричних методів, що базуються на нормальному розподілі. Для розподілу ймовірностей більшості фінансових активів характерні т.з. «товсті хвости» - відхилення країв розподілу від нормального. Як наслідок оцінки VaR, розраховані на основі нормального розподілу, часто завищені або занижені.

По-третє, через можливість моделювання великої кількості траєкторій цін, Монте-Карло дає можливість моделювання несподіваної поведінки ринків - трендів, кластерів високої чи низької волатильності, мінливих кореляцій між факторами ризику, сценаріїв розвитку ситуації тощо. Це підвищує точність оцінки VaR порівняно з методом історичного моделювання та параметричними методами.

По-четверте, використання складних програмних комплексів сприяє подальшому удосконаленню методу Монте-Карло у напрямку збільшення кількості сценаріїв та використання «штучного інтелекту».

Ці переваги обґрунтовують доцільність використання методу Монте-Карло для оцінки ринкових ризиків у вітчизняних фінансових установах.

Висновки

Валютний ризик належить до категорії ринкового ризику. Під валютним ризиком розуміють можливість одержання банком грошових збитків або зменшення вартості його капіталу внаслідок несприятливих змін валютних курсів між моментом придбання і моментом продажу позицій у валюті. З економічної точки зору валютний ризик є наслідком незбалансованості активів і пасивів щодо кожної з валют за термінами і сумами.

Розробка методик VaR різних інструментів значно підвищує ефективність ризик-менеджменту в банку у напрямку управління портфелем фінансових активів та контролю за його ризикованістю.

Впровадження методології Монте-Карло сприяє підвищенню точності та адекватності VaR-оцінок. Базуючись на повній переоцінці вартості фінансового інструмента та генерації великої кількості сценаріїв, метод Монте-Карло усунув похибки параметричних методів, пов'язаних з припущеннями про нормальний розподіл ймовірностей та лінійні характеристики цін на фінансові активи.

Зважаючи на складність реалізації та ймовірність похибок моделі в умовах нерозвинутого фінансового ринку, перспективним напрямом удосконалення інструментарію ризик-менеджменту в банку є паралельна підготовка більш адекватних методологій, що враховують специфіку українського ринку, наприклад симуляційних сценаріїв, вироблених за допомогою нейронних мереж. В сучасних умовах стрімкого розвитку інформаційних технологій доцільно відзначити перспективну можливість використання більш точної методології Монте-Карло, що базується на використанні засобів штучного інтелекту

Список джерел