Дослідження ринку страхових послуг

Размещено на http://www.allbest.ru/

10

Дослідження ринку страхових послуг

Зміст

1. Дослідження ринку страхових послуг. Методи вивчення страхового поля 3

2. Витрати страховика, їх класифікація за економічним змістом. Собівартість страхових послуг 10

Завдання 15

Використана література 17

1. Дослідження ринку страхових послуг. Методи вивчення страхового поля

Перехід до ринкової економіки об'єктивно зумовлює зростання потреби у страховому захисті усіх суб'єктів ринку, а таку потребу, у свою чергу, може забезпечити ефективне функціонування страхового ринку.

Існує значна кількість визначень страхового рийку. Найбільш поширеним с таке:

Страховий ринок це особлива сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі - продажу виступає специфічна послуга - страховий захист і на якому формуються попит і пропозиція на цю послугу.

Об'єктивними умовами його існування є суспільна потреба у страхових послугах та наявність страховика, здатного її задовольнити. На ринку відбувається суспільне визнання страхової послуги, а його головною функцією є акумуляція та розподіл страхового фонду. А тому страховий ринок ще визначають як інструмент розподілу страхового фонду для забезпечення страховою захисту фізичних та юридичних осіб.

На особливу увагу заслуговує характеристика суб'єктів страхового ринку, яка визначає його елементну структуру. До головних суб'єктів страхового ринку відносять страховиків, страхувальників, страхових посередників. Головне місце серед них займають страховики та страхувальники. Іншими учасниками страхових відносин є: застраховані особи, об'єднання страховиків, перестраховики, товариства взаємного страхування, органи державного нагляду за страховою діяльністю, професійні оцінювачі ризиків (андеррайтери, сюрвейєри), професійні оцінювачі збитків (аварійні комісари, аджастери, диспашери).

Загальну структуру страхового ринку України можна зобразити у вигляді схеми (рис. 1).

Рис 1 - Суб'єкти страхового ринку

Суб'єкти страхового ринку є самостійними у своїх рішеннях, між ними існує рівноправне партнерство, розвинена система горизонтальних і вертикальних зв'язків. На ринку забезпечується органічний зв'язок між цими суб'єктами шляхом спільного визнання потреби у страхових послугах, які пропонуються па ньому.

Відповідно до норм Закону України "Про внесения змін до Закону України "Про страхування" (2001 р.) страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства " з урахуванням особливостей страхового законодавства, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. В окремих випадках страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до чинного страхового законодавства, а також товариства взаємного страхування.

З метою координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та здійснення спільних програм страховики можуть утворювати спілки, асоціації та інші об'єднання. Ці об'єднання не можуть займатися страховою діяльністю. В Україні вже створені і провадять свою діяльність такі об'єднання як Ліга страхових організацій України, Моторне (транспортне) страхове бюро, Авіаційне страхове бюро, Морське страхове бюро. Національний ядерний страховий пул та інші.

Важливим суб'єктом страхового ринку є страхувальники. Ними визнають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. Страхувальники мають певні права та обов'язки під час дії договору страхування, які визначені законодавством та страховим договором.

Страховими посередниками можуть бути страхові або нерестрахувальні брокери, страхові агенти.

Об'єктами страхового ринку є страхові продукти - специфічні послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). Ціна на них формується па основі конкуренції і відображається у страховому тарифі. Купівля-продаж оформляється страховим договором (страховим свідоцтвом або полісом).

Особливості страхової послуги.

носить нематеріальний характер і пропонується покупцям на ринку як

обіцянка, обумовлена великою кількістю застережень;

віддалена від виконання тривалим строком;

може пути невиконаною, якщо при ризиковому страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж.

Законодавство визначає об'єкти страхування як майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю, володінням, користуванням, розпорядженням майном, а також з відшкодуванням шкоди, заподіяної страхувальником третій особі.

Специфіку взаємовідносин суб'єктів па страховому ринку визначає рівень розвитку його інфраструктури, яка забезпечує можливість реалізації економічних інтересів страховиків і страхувальників, посилює захищеність усіх сфер економічного життя суспільства, допомагає інтегруватися у світовий економічний простір, сприяє координації усіх суб'єктів страхового ринку, активізує страхову діяльність. її основними елементами є:

фінансово-кредитна система;

аудиторські служби

страхова експертиза;

правове та нормативне забезпечення;

розвинена система підготовки кадрів;

наукові дослідження;

інформаційні технології тощо.

Крім елементної класифікації, страховий ринок структурнзують за інституціональною, територіальною та галузевою ознаками.

Основу інституціональної та територіальної структури страхового ринку складають страхові компанії, в основу класифікації яких покладено: характер власності страховиків; їх спеціалізація; розмір статутного капіталу; територія обслуговування та інше.

Інституціональна структура базується на розмежуванні приватної, публічної і комбінованої форм власності. Відповідно до такого підходу розрізняють ринки акціонерних, корпоративних, взаємних та державних страхових компаній. В Україні їх діяльність регламентується Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням вимог Закону України «Про страхування».

За територіальною ознакою виділяють національний, регіональний та міжнародний страхові ринки.

За галузевою ознакою страховий ринок поділяють на:

ринок страхування життя;

ринок загальних видів страхування.

Таким чином, страховий ринок с складною, багатофакторною, динамічною відповідним чином структурованою, відкритою, мобільною, залежною від загальної економічної ситуації в країні та активності страховика системою.

Відповідно до ст. 1 5 Закону України «.Про страхування» страхова діяльність в Україні може проводитись за участю страхових посередників. Діяльність страхових посередників регламентується також Положенням «Про порядок провадження діяльності страховими посередниками», затвердженим постановок) Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1996 р. № 1523.

Страхові посередники допомагають страхувальникам перекласти витрати у зв'язку з різноманітними ризиками на професіоналів страховиків.

Страховими посередниками можуть бути страхові або перестра-хувальні брокери та страхові агенти.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів дуже схожа між собою, але їхній юридичний статус чітко розрізняється.

Страховими брокерами можуть бути юридичні особи або громадяни, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють їй винагороду посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу у страхуванні як страхувальник.

Посередницька діяльність страхових та перестрахувальних брокерів здійснюється як виключний вид діяльності і може включати:

консультування;

екепертпо-інформаційні послуги;

роботу, пов'язану з підготовкою, укладанням та виконанням (супроводом) договорів страхування (перестрахування);

інші посередницькі послуги у страхуванні та перестрахуванні за переліком, встановленим державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

До діяльності страхових брокерів застосовують такі обмеження:

страховий брокер не може проводити інші види діяльності, у тому числі посередницької, крім посередницької діяльності на страховому ринку; страховий брокер може укладати договори страхування з одним страховиком на суму страхових платежів, що не перевищує 35 % загальної суми страхових платежів за всіма договорами страхування, укладеними цим брокером протягом року;

розмір отримуваних страховим брокером - юридичною особою страхових платежів протягом кожного кварталу не повинен перевищувати розмір сплаченого статутного капіталу страхового брокера;

страховий брокер має право отримувати страхові платежі, якщо він забезпечує набрання чинності договором страхування не пізніше одного дня після отримання ним страхових платежів. В іншому разі такі операції здійснює страховик.

Перестрахові брокери це юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого імені па підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу в перестрахуванні як перестрахувальник.

Законодавство дозволяє здійснення діяльності страхового та перс-страхового брокера однією юридичною особою за умови виконання вимог щодо здійснення такої діяльності.

Порядок діяльності страхових та перестрахових брокерів регламентується Положенням "Про особливі умови діяльності страхових брокерів", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 747. Особливі умови діяльності страхових брокерів передбачають їх сертифікацію та включення до державного реєстру страхових брокері]! відповідно до Інструкції про порядок сертифікації страхових брокерів, ведення державного реєстру страхових брокерів та регулювання їх діяльності (1999 p.). Станом па 1 січня 2003 р. в Україні зареєстровано 68 страхових брокерів.

Страховими агентами можуть бути громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування).

Страхові агенти, на відміну від страхових брокерів, які у більшості випадків є уповноваженою особою покупця страхувальника.(згідно з письмовим або усним узгодженням) або страхової компанії як їхній представник чи консультант, с представниками продавця страховика і діють в його інтересах за винагороду згідно з агентською угодою (договором доручення). На 1 січня 2003 р. в Україні па страховому рийку працювало близько 34,3 тис. осіб, з яких 9,6 тис. страхових агентів.

Зазначимо, що під терміном "страховий агент" і "страховий брокер" потрібно розуміти не тільки фізичну особу, а її страхові агентства, які є структурним підрозділом страхової компанії з певною кількістю агентів, і брокерські контори з найманим персоналом. У страховій практиці посередницькі функції можуть виконувати також банки, туристичні агентства, транспортні підприємства, відділення зв'язку, нотаріальні контори, казначейства, універмаги, будівельні компанії та ін.

Водночас, незважаючи на те, що основною загальною функцією страхових агентів і страхових брокерів є сприяння продажу страхових послуг, їм притаманні свої, специфічні функції (табл. 1).

Функції страхових посередників

Страхувальники через мережу посередників можуть довідатися про ту чи іншу страхову компанію та скористатися її послугами. Посередники, як правило, оперативно реагують на зміни ринкової кон'юнктури страхових послуг, що дозволяє страховику пропонувати такі види страхування, які користуються найбільшим успіхом на ринку.

За допомогою посередників страховик отримує можливість користуватися джерелом первинної інформації проте, чого прагнуть страхувальники, як вони сприймають ті чи інші види страхування, що пропонують їм посередники. Це дає змогу страховій компанії розширити коло страхувальників та удосконалити страхові продукти.

З мстою створення відповідних умов та розвитку брокерської та агентської діяльності в Україні створено Асоціацію професійних страхових посередників.

У країнах з розвиненою ринковою економікою роль посередника все частіше виходить за межі простого встановлення контактів між страховиком і страхувальником. Мого завдання стають дедалі різноманітнішими і складнішими. Страховий посередник здійснює вивчення ризику, аналіз необхідних гарантій, формулювати умов договору, обробку статистичних даних тощо.

2. Витрати страховика, їх класифікація за економічним змістом. Собівартість страхових послуг

страхування грошовий брокер

Будь-яке підприємство у своїй діяльності здійснює витрати та отримує доходи.

Взагалі під "витратами" розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь. А "доходи" означають гроші, матеріальні цінності, одержувані внаслідок якої-небудь діяльності.

Порядок і послідовність витрачання та отримання доходу в різних галузях встановлюється по-різному. Так, у сфері виробництва спочатку здійснюються витрати, тобто використовуються відповідні ресурси на виготовлення продукції чи здійснення послуг, а потім відшкодовуються з виручки в результаті її розподілу за певними принципами та у відповідності до прийнятої фінансової політики на підприємстві. У страхуванні все відбувається навпаки: спочатку страховик акумулює кошти за рахунок отримання страхових премій, формує необхідний страховий фонд, запасний фонд, а потім їх використовує, тобто витрачає на компенсацію збитків у разі настання страхового випадку у страхувальників в межах взятих на себе зобов'язань.

Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси:

· виконання зобов'язань перед страхувальниками;

· фінансування діяльності страхової компанії.

Витрати страховика поділяються за економічним змістом на наступні великі групи(рис.2):

Рис. 2. Витрати страховика.

Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності. Вказані витрати за відповідними видами страхування у певному діапазоні (види ризиків, страхові об'єкти, територія, вік застрахованої особи тощо) не дуже різняться у страхових компаніях одного регіону, а отже, майже не підлягають коригуванню.

Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов'язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно змінюються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна розробити загальні рекомендації по їх обмеженню та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні розміру страхового тарифу. Так, за рахунок їх оптимізації, економного та ефективного використання коштів, зменшення норм використання тощо можливе зниження вартості страхової послуги.

В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх класифікації та визначенню класифікаційних ознак. В найбільш загальному плані зустрічаються наступні підходи у їх групуванні:

- постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуарних розрахунках);

- залежні та незалежні;

- загальні та конкретні на ведення справи страховика.

Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне страхування, вони є незмінними в межах релевантного діапазону. Вони повинні розкладатися на весь страховий портфель за укладеними договорами. В своїй більшості на відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов'язані із значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності. Питома вага цих витрат досить мала.

Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються певного виду страхування чи страхового полісу та можуть бути на них віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.

Деякі витрати мають характер залежних та незалежних. Їх нормують в залежності від страхової суми середньоспискового складу страхувальників.

Встановлюючи страховий тариф, страховик повинен враховувати у складі ціни страхової послуги не тільки страхові суми та відшкодування, а й витрати на утримання страхової компанії. У зв'язку з цим витрати на ведення страхової справи поділяються на певні види, кожний з яких має свою характеристику (табл..1).

Таблиця 1.1 Характеристика витрат на ведення страхової справи

Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов'язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.

Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.

Втирати при здійсненні інвестиційної діяльності досить незначні і пов'язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.

Завдання

За даними фінансової звітності страхової компанії сума надходженя страхових платежів за звітний період склала 950 тис.грн., а сума незароблених страхових платежів на початок і кінець звітного періоду відповідно 200 і 250 тис.грн. визначити суму зароблених страхових платежів.

Сума = 950 + 200 - 250 = 900 тис.грн.

Страхова компанія займається ризиковими видами страхування

Сума резервів - 1374 тис. грн. , резерви розмішені таким чином

Оцінити відповідність інвестиційної діяльності характеру страхової діяльності

Інвестиційна діяльність є головною, вона створює умови для виконання страхових зобов'язань перед клієнтами, особливо це стосується страхування життя. Ця позиція відстоюється в наукових колах Німеччини, Франції та США. Вважаємо, що страхова та інвестиційна діяльність є рівнозначними. Саме таке твердження має переконливі аргументи, адже не можна реалізувати інвестиційну функцію страхування без попереднього накопичення грошових фондів. І навпаки, ефективне розміщення страхових резервів і власних коштів страхової компанії - це засіб досягнення фінансової стійкості. Існує тісний взаємозв'язок між зазначиними видами діяльності.

Отже в першому році інвестиційні вкладення становили 240 + 132 = 372 / 1193 = 31,18%

В другому році 150 + 210 = 360 / 910 = 39,56

В третьому 300 + 150 = 450 / 780 = 57,69 5 отже відповідає даному виду діяльності страховика.

Використана література

1. Заруба О.Д. Страхова справа. - К.: Знання, 1998. - 321 с.

2. Основи страхової справи. Т.А. Федорова. - М.: БЕК, 2001. - 768 с.

3. Ротова Т.А. Руденко Л.С. Страхування: Навч. Посіб. - К.: КНЕУ, 2001. - 400с.

4. Страхування: Підручник / Керівник авт. Кол. І наук. ред. С.С. Осадець - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

Размещено на Allbest.ru