Страхування депозитів та банківських гарантій

Размещено на http://www.allbest.ru/

14

Страхування депозитів та банківських гарантій

Зміст

1. Страхування депозитів та банківських гарантій 3

2. Страхування повітряних суден. Страхування вантажів, що перевозять авіаційним транспортом 14

Задача 1 19

Задача 2 19

Використана література 21

1. Страхування депозитів та банківських гарантій

В умовах загальної кризи економіки України та її банківського сектора однією з найболючіших проблем є захист інтересів вкладників, особливо найбільш незахищених з них - фізичних осіб. Першочергової ваги набуває соціальний аспект гарантування вкладів. Клієнти, приймаючи рішення про внесення коштів на рахунки комерційних банків, часто мають обмежені можливості для того, щоб оцінити ступінь ризику таких операцій. Тому в країнах із розвинутими ринковими відносинами розробляються механізми, які захищають вкладників від інвестиційного ризику. До таких механізмів належить і система страхування банківських депозитів.

Можна виділити 3 головні цілі страхування вкладів:

сприяння утворенню і мобілізації заощаджень, що має надзвичайно важливе значення для забезпечення задовільної загальнонаціональної норми накопичення (реальних інвестицій);

захист банківської системи від фінансових криз, забезпечення стійкості банківської системи і грошового обігу;

захист дрібних вкладників від ризиків, які вони не здатні оцінювати і враховувати в своїх економічних рішеннях.

Сьогодні обов'язкові системи страхування депозитів створено у 68 країнах світу, 32 з них - європейські. Природньо, що найбільш серйозно ця проблема ставиться в рамках Європейського Союзу. Сучасна практика страхування депозитів у європейських країнах доводить ефективність застосування єдиних міжнародних стандартів. В ідеалі вклади резидента кожної з держав-учасників Європейського Союзу в банках своєї країни і в банках всіх інших країн в межах співтовариства повинні користуватися однаковим захистом без будь-якої дискримінації. Резидентами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. В даний час до цієї мети ще досить далеко, це і змушує керівництво Європейського Союзу постійно займатися даною проблемою.

Укладення Маастрихтського договору і створення валютного союзу помітно інтенсифікувало зусилля європейських інтеграторів у банківській сфері, включаючи і гарантування вкладів. Як і в багатьох інших областях, ці зусилля наштовхуються на великі труднощі, пов'язані з відмінностями у банківських системах країн, особливостями історичного розвитку, локальними інтересами, консерватизмом банкірів і чиновників тощо. Але, незважаючи на всі ці труднощі, за останні два десятиліття було досягнуто значного прогресу і закладено базу подальшої уніфікації.

Як відомо, центральні органи Європейського Союзу почали займатися проблемою створення єдиної системи захисту вкладників приблизно з середини 70-х років. Як наслідок, з'явилася Директива Комісії європейських співтовариств від 17 грудня 1977 року, в якій ставилося завдання створення однакових і формальних систем страхування депозитів у країнах-учасницях.

У Директиві від 22 грудня 1986 року № 87/603 міститься вказівка Європейської комісії про створення систем гарантування депозитів. Особливо підкреслюється необхідність створення таких систем в тих країнах, де вони ще відсутні. У даному документі також конкретизуються вимоги щодо системи гарантій банківських депозитів.

На початку 90-х рр. органи Європейського Союзу знову почали проявляти підвищену активність в області уніфікації банківського, зокрема депозитно-страхового, законодавства і відповідної практики. У Директиві від 14 квітня 1992 року були сформульовані основні принципи, якими пропонувалось керуватися в цій області.

Новіший документ - Директива Європейського Союзу від 30 травня 1994 року №94/19 - становить для нас певний інтерес з декількох точок зору. Це свого роду інструкція для законодавців і банкірів, що включає всі потенціально істотні аспекти системи гарантування вкладів, подає необхідність гармонізації систем гарантій на всій території ЄС.

Завдяки встановленню однакового для всіх держав-членів ЄС ліміту страхового покриття його обсяг у розрахунку на душу населення в багатших країнах знизився, а в бідніших (які вразливіші стосовно морального ризику) - зріс [4, 40].

Принципи функціонування системи гарантування банківських депозитів Польщі

У польському банківському секторі на основі Закону “Про Банківський гарантійний фонд” від 14 грудня 1994 р. діє єдина система гарантування банківських депозитів, обов'язкова для всіх банківських установ. Прагнення Польщі увійти до складу Європейського Союзу викликало необхідність пристосування польського законодавства до стандартів, діючих у країнах-членах ЄС. У відповідь на вказівки і директиви ЄС з питань гарантування депозитів вже в рішенні Сенату Польщі, яке визначало основні положення грошової політики на 1994 р., Президент Національного банку Польщі (НБП) був уповноважений гарантувати депозити фізичних осіб: до 1000 ЄВРО в повному обсязі, від 1 000 до 3 000 ЄВРО в обсязі 90% суми депозиту. Законом від 14.12.1994 р. був створений Банківський гарантійний фонд (БГФ), який розпочав свою діяльність 17 лютого 1995 р. На момент його заснування був внесений статутний капітал у розмірі 100 млн. польських злотих, сплачений рівними частинами НБП і Міністерством фінансів.

У систему гарантування були включені польські банки, діючі на підставі Закону “Банківське право”, а також регіональні асоціації кооперативних банків. Участь банків у системі має обов'язковий характер незалежно від їх масштабів і форми власності.

Діяльність БГФ концентрується на таких основних напрямах:

гарантування депозитів фізичних і юридичних осіб;

надання поворотної допомоги банкам, яким загрожує неплатоспроможність;

моніторинг і аналіз фінансового стану банків, а також діяльність по попередженню нестабільності банківської системи.

Усі суб'єкти, включені до системи гарантування депозитів, утворюють Фонд захисту гарантованих коштів, призначений для задоволення претензій вкладників збанкрутілих банків. Даний Фонд утворюється щороку як добуток суми засобів, що є базою для обчислення суми обов'язкового резерву, і ставки розміром до 0,4%. Ці засоби залишаються в банках у цінних паперах або грошових бонах НБП і використовуються як гарантії депозитів у випадку банкрутства банку.

У 2002 році гарантіями охоплені депозити фізичних і юридичних осіб до 1 000 ЄВРО - в повному обсязі, а від 1 000 до 18 000 ЄВРО - в обсязі 90% вкладу.

БГФ надає поворотну фінансову допомогу:

для попередження загрози банкрутства банку;

для злиття банку з іншим, коли банк, котрий приймається, знаходиться в стані неплатоспроможності;

для придбання новими пайовиками або акціонерами паїв чи пакету акцій банку, якому загрожує неплатоспроможність.

При наданні фінансової допомоги учасникам БГФ серед завдань Фонду слід виділити:

надання поворотної фінансової допомоги банкам;

контроль за використанням допомоги;

визначення розмірів обов'язкових річних внесків, які повинні вносити в Фонд його учасники;

контроль за реалізацією заходів по покращенню економічного стану учасників БГФ.

Джерелами фінансування Фонду є:

обов'язкові річні внески учасників;

засоби Фонду захисту гарантованих коштів;

процентні доходи від наданих Фондом позик, а також доходи від цінних паперів;

безповоротна іноземна допомога;

кошти бюджетних дотацій;

кредити НБП.

Основними джерелами фінансування діяльності БГФ є обов'язкові річні внески банків і засоби Фонду захисту гарантованих коштів.

Банки, які входять до обов'язкової системи гарантування депозитів, сплачують до БГФ обов'язкові річні оплати в розмірі:

ставки, що не перевищує 0,4% суми активів, гарантій і поручительств, скоригованих показниками ризику;

ставки, що не перевищує 0,2% суми скоригованих показниками ризику інших позабалансових зобов'язань, окрім обіцяних кредитів [11, ст. 13].

Функціонування системи гарантування банківських депозитів у Польщі має цікавий позитивний досвід: поєднання функції гарантування депозитів і надання фінансової допомоги банкам дбає про інтереси вкладників і одночасно забезпечує стабільність банківської системи. І варто зазначити, що Украні теж треба звернути увагу на таке розв'язання цієї складної проблеми.

До питання впровадження системи страхування депозитів в Україні необхідно підходити з великою обережністю. Небезпечними можуть бути як обмежена система, так і ліберальна система страхування вкладів. У випадку введення обмеженої системи втрати вкладників від краху банків стануть дуже великими, наслідком чого, закономірно, буде зростання недовіри до банківської системи з боку населення. У разі впровадження ліберальної системи страхування вкладів буде стимулюватись ризикована і тому дуже небезпечна політика з боку керівництва комерційних банків, оскільки вони будуть впевнені, що втрати вкладників будуть компенсовані за рахунок системи страхування.

До 1995 року страхування вкладів в Україні здійснювалося в обмеженому обсязі. Формально ці обсяги визначалися Законом України “Про банки і банківську діяльність” від 1991 року. В ньому було записано, що держава гарантує захист цінних паперів і вкладів в Ощадному банку України. Цей закон передбачав, що банками для забезпечення надійності вкладів створюється міжбанківський фонд страхування депозитів; порядок його створення встановлюється Національним банком України.

З метою створення цілісної системи страхування депозитів населення в банках України, починаючи з другої половини 1995 року, Національним банком проводилась робота з розробки положення про міжбанківський фонд обов'язкового страхування вкладів фізичних осіб. НБУ розробив та ввів у дію з 1 липня 1997 року Тимчасовий порядок формування комерційними банками фонду страхування вкладів фізичних осіб за рахунок придбання ними державних цінних паперів та передачі їх на зберігання НБУ.

НБУ підготував також проект Указу Президента України про заходи щодо захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків. Паралельно з цим Національним банком було проведено роботу з підготовки законопроекту про фонд страхування вкладів фізичних осіб. У роботі над цим документом із фахівцями НБУ тісно співпрацювали спеціалісти-консультанти Фонду Сороса. Цей законопроект було внесено до розгляду в рамках заходів Світового банку.

З 10 жовтня 1998 року набрав чинності Указ Президента № -996/98 “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків України”. Згідно з цим Указом із Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відшкодовували суми в розмірі вкладу, але не більше 500 гривень (сума еквівалентна 100 амер. доларів) кожному вкладнику комерційного банку, який сплачує збори і платежі до цього фонду. Сума відшкодування становила саме 500 гривень тому, що саме таким був середній обсяг вкладу фізичної особи на момент підписання указу. До речі, ним було передбачено (у разі зміни тенденції розвитку ринку ресурсів, залучених комерційними банками від вкладників) поступово збільшувати суму відшкодування [4, 40].

На виконання Указу Президента Кабінетом Міністрів України та Національним банком України 21 січня 1999 року була прийнята спільна Постанова за № 70, якою затверджувалось “Положення про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб”.

25 січня 1999 року Правління НБУ ухвалило Постанову № 29 “Про перерахування комерційними банками на рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відкритий у НБУ, початкових зборів”.

Відповідно до цієї Постанови упродовж 30 днів від дня її підписання усі комерційні банки, що мають ліцензію на залучення вкладів населення, повинні були перерахувати початковий збір до Фонду у розмірі 1% від зареєстрованого статутного капіталу. Загалом ця сума становила 19132 тис. грн. (учасники - 140 банків). Ще 20 млн. грн. у цей же термін було внесено НБУ як представником держави. За місяць після перерахування внесків Фонд розпочав виконувати свої функції.

Однак Національний банк вирішив на деякий час частково зберегти старий механізм страхування вкладів населення. До 1 січня 1999 року гарантією повернення вкладів фізичних осіб були заблоковані в кожному банку на депо-рахунку в НБУ державні облігації, що за номінальною вартістю становили 16,5% від обсягу залучених депозитів. Причому, вони враховувались також при розрахунку нормативів обов'язкових резервів. Проте, такий вид гарантування швидше сприяв вирішенню проблеми поповнення державного бюджету шляхом адміністративного розміщення серед банків додаткової кількості ОВДП, аніж захисту інтересів вкладників. З початком нового року НБУ скасував врахування цих ОВДП при виконанні резервних вимог, однак залишив облігації заблокованими.

Згодом був розроблений проект перехідного порядку формування банками коштів для гарантування вкладів населення за рахунок ОВДП на період до повного сформування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Передбачалося, що ОВДП з цього резерву будуть розблоковуватися поетапно. Упродовж 1999 року планувалося довести обсяг заблокованих ОВДП до 8% від суми залучених депозитів, у 2000 році - до 6%, у 2001 році - до 4%, а приблизно у 2004 році - взагалі розформувати цей резерв. Таким чином, можна сказати, що зараз в Україні діє подвійна система захисту вкладів населення. А якщо врахувати, що 10% від обсягу депозитів фізичних осіб банки мусять резервувати власне грішми як обов'язковими резервами, то система захисту буде вже потрійна.

Основним нормативним документом ФГВФО є Положення “Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів вкладникам комерційних банків у разі їх ліквідації” затверджене постановою Правління НБУ №8 від 11.01.2001 р. [4, 41].

За період з 1998 року до 2002 року спостерігалося постійне збільшення питомої ваги вкладів населення в загальному обсязі залучених коштів комерційних банків. Ця тенденція продовжує розвиватися. Більшість депозитів населення (80%) оформляється як строкова, решта (20%) - як вклади до запитання. Вклади в національній валюті становлять 57%, в іноземних - 43% від загальної суми [9].

Серед основних завдань Фонду гарантування вкладів фізичних осіб необхідно виділити:

забезпечення захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків України, що сплачують внески до фонду, шляхом відшкодування за рахунок коштів фонду втрат за вкладами;

здійснення організаційно-управлінських заходів щодо забезпечення виплати вкладникам сум відшкодування;

забезпечення надходження та акумуляції сум зборів з комерційних банків, які сплачуються до фонду, та інших коштів, призначених для відшкодування вкладникам втрат у разі недоступності вкладів;

забезпечення цільового використання коштів, які перебувають на рахунках фонду.

Важливим напрямом роботи фонду є контроль (у межах його повноважень) за ризиками в діяльності банків-учасників. Для фонду головним завданням в управлінні ризиками є виявлення на ранніх етапах проблем у діяльності комерційних банків та подання рекомендацій Національному банку України щодо застосування заходів впливу до тих банків, діяльність яких є ризиковою як для вкладників, так і для фонду. Згідно з законом, участь комерційних банків, що мають банківську ліцензію, у фонді є обов'язковою. Дія цього закону не поширюється лише на Державний Ощадний банк України (його вкладники захищені державою).

Всі банки-учасники фонду поділені на дві категорії:

Повноправні учасники фонду - банки, які дотримуються встановлених НБУ економічних нормативів і діяльність яких не викликає стурбованості наглядових органів.

Тимчасові учасники фонду - банки, які не виконують встановлених економічних нормативів та/або яким зупинено дію банківської ліцензії [2, ст. 2].

Фонд гарантує кожному вкладнику банку-учасника фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, але не більше 1200 гривень (еквівалент 230 амер. дол.) [2, ст. 3]. Фонд гарантує виплату відшкодування лише власникам іменних рахунків (за анонімними та кодованими рахунками, а також власникам депозитних сертифікатів на пред'явника компенсація не сплачується).

Відшкодування вкладів в іноземній валюті відбувається у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним курсом НБУ на день настання недоступності вкладів.

Фонд не відшкодовує гарантовану суму за вкладами, розміщеними:

Членам наглядової ради, ради директорів і ревізійної комісії банку, вклади в якому є недоступними.

Працівникам незалежних аудиторських фірм, які здійснювали аудиторські перевірки банку протягом останніх 3 років.

Акціонерам, частка яких перевищує 10% статутного капіталу банку.

Вкладникам, які на індивідуальній основі отримують від банку пільгові відсотки та мають фінансові привілеї, що призвели до погіршення фінансового стану банку [2, ст. 4].

Ліквідатор банку має надати протягом 20 робочих днів з дня настання недоступності вкладів повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, із визначенням суми, яка підлягає відшкодуванню. Фонд у місячний строк перевіряє подані розрахунки та приймає рішення про відшкодування коштів вкладникам, а протягом 3 робочих днів з дня прийняття рішення повідомляє вкладників через засоби масової інформації [2, ст. 31].

Виплата гарантованої суми через банки-агенти здійснюється протягом 3 місяців з дня настання недоступності вкладів, а у разі ліквідації системоутворюючого банку - до 6 місяців.

Керівними органами фонду є адміністративна рада та виконавча дирекція. Адміністративна рада формується шляхом делегування до її складу двох представників Кабінету Міністрів України, двох представників Національного банку України, одного представника Асоціації банків. Адміністративна рада координує роботу фонду щодо захисту інтересів вкладників, здійснює контроль і нагляд за діяльністю фонду, приймає рішення в межах своїх повноважень і несе відповідальність за виконання покладених на фонд завдань і здійснення ним своїх функцій. Питання, що пов'язані з поточною діяльністю фонду, вирішує виконавча дирекція, кількісний склад якої затверджується адміністративною радою [2, ст. 12-18].

Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності. Кошти фонду не включаються до державного бюджету України [2, ст. 21].

Актуальні проблеми страхування депозитів комерційних банків України

Створення Фонду страхування депозитів фізичних осіб в Україні стало вирішальним кроком, зробленим у напрямку захисту інтересів вкладників. Однак, на сьогоднішній день існує ряд невирішених питань принципового характеру:

Явно занижений розмір страхового відшкодування нівелює головну мету створення фонду - захист грошових заощаджень населення, а відтак і поповнення ресурсної бази банківської системи за рахунок залучення коштів середніх і великих вкладників - фізичних осіб. В подальшому доцільно було б пов'язувати розмір відшкодування з якоюсь зафіксованою у певному відрізку часу константою - наприклад, із розміром мінімальної заробітної плати чи з курсом твердої валюти. Можливо, з обома показниками водночас, застосовуючи перший щодо страхування депозитів у національній валюті, а другий - в іноземній. Це сприяло б зростанню довіри населення до системи гарантування вкладів та банківської системи країни в цілому.

Подальше формування страхового фонду, процедура якого враховувала б особливості кожного банку, - одне з найважливіших завдань вітчизняної системи страхування вкладів фізичних осіб. Проаналізувавши динаміку формування фонду впродовж 2001 року, виявимо, що певна кількість банків постійно зволікає з перерахуванням регулярних внесків. До таких банків-порушників слід застосовувати жорсткіші заходи впливу.

Фонд гарантує виплату відшкодування лише власникам іменних рахунків. За анонімними та кодованими рахунками, а також власникам депозитних сертифікатів на пред'явника компенсація не сплачуватиметься. Але ці залучення також включаються до бази обрахування щорічного збору до Фонду. Тобто, у банків абсолютно безпідставно відволікається певна частина залучених ресурсів.

Процедура закриття та призначення ліквідатора банку в зв'язку з банкрутством може розтягнутися на досить довгий період. Тому вітчизняним законодавством має передбачатися можливість розрахунку із вкладниками за рахунок коштів страхового фонду відразу після припинення діяльності банківської установи, а не після призначення ліквідаційної комісії.

Заслуговують на увагу окремі пропозиції НБУ щодо поліпшення діяльності фонду. Їх необхідно було б врахувати у найближчому майбутньому. Серед зазначених пропозицій слід виокремити такі:

надати фонду право на безспірне стягнення з банків-учасників фонду суми несплачених зборів та пені;

обмежити вкладення коштів фонду в державні цінні папери зі строком погашення до 6 місяців;

розширити джерела формування коштів фонду за рахунок щорічних внесків у розмірі 10 % від перерахованої до держбюджету суми перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами Національного банку [3, ст. 39].

На даному етапі в Україні першочерговим завданням має бути, безумовно, створення ефективно діючої системи обов'язкового страхування депозитів фізичних осіб. Наступним кроком може стати охоплення страховими гарантіями також інших видів депозитів.

банківський депозит фінансовий заощадження

2. Страхування повітряних суден. Страхування вантажів, що перевозять авіаційним транспортом

До обов'язкових видів авіаційного страхування відносять страхування цивільної відповідальності авіаперевізника перед пасажирами, власниками багажу, вантажу, пошти та третіми особами Legal Aviation Third party, passanger's, baggage, cargo and mail liability). Повітряний транспорт, як і інший транспорт, може бути небезпечним як для учасників перевезення і для навколишніх людей і їхнього майна. Адже після великих авіакатастроф буває, що авіакомпанія банкрутує і стає неспроможною виплатити відшкодування потерпілим сторонам. Тому держави світу, котрі, обстоюючи інтереси своїх громадян, приєдналися до відповідних міжнародних конвенцій, що вимагають від кожної авіакомпанії-авіаперевізника обов'язково застрахувати свою відповідальність, причому на ліміт, не менший за встановлений у країні, на території якої виконуються польоти.

Факт цього виду страхування обов'язково підтверджується сертифікатом міжнародно визнаної форми, текст якого має бути англійською мовою з обов'язковим зазначенням міжнародного страхового брокера, через котрого здійснювалось розміщення ризику. Крім того, сертифікат має містити назву та всі реквізити страхувальника, назву авіакомпанії-страхувальника та всіх співстрахувальників, ліміт відповідальності, строк дії страхового захисту та реєстраційний номер повітряного судна.

Наприклад, якщо у аеропорту однієї з країн український літак під час рулювання пошкодить світлотехнічне обладнання аеропорту або літак іншої авіакомпанії, то керівництво аеропорту вправі затримати подальший політ українського літака до підтвердження легальності та дії сертифікатів страхування, які неодмінно мають бути на борту літака. Якщо таке підтвердження отримано й установлено зв'язок зі страховиком, то українська авіакомпанія може здійснювати подальший політ. Інакше літак буде затримано, авіакомпанія-експлуатант понесе великі збитки і дозволу на виліт не буде отримано доти, доки не підтвердиться дійсність сертифіката страхування. Тому страховик має уважно оформляти сертифікати як бортові документи літака, використовуючи лише міжнародно визнаний текст, та мати змогу підтримувати при потребі цілодобовий зв'язок зі своїми клієнтами.

Щодо відшкодування збитків пасажирам важливо пам'ятати, що ліміти відповідальності в різних країнах неоднакові. Наприклад, в Україні цей ліміт становить не менш як 20000 дол. США за кожну особу, у країнах Європейського союзу - не менш як 100000 дол., а у США, Канаді, Японії - не має обмежень. Необмежений ліміт відповідальності означає, що особа, яка потерпіла від авіаційної події, може подати позов на необмежену суму, і він може бути визнаний судом. У такому разі загальна сума відшкодування повинна бути саме такою, яку визнав суд.

Відповідальність за багаж здебільшого встановлюється як Ідол, за 1кг, а за вантаж - 20дол. за 1кг. Тому страхування цього виду може здійснюватись як з визначенням лімітів відповідальності окремо за одного пасажира, за 1 кг багажу або вантажу та окремо перед третіми особами. У практиці при страхуванні цього виду дуже часто застосовують так званий єдиний комбінований ліміт (combine single limit). Ліміт відповідальності в комбінованому ліміті - це загальна максимальна страхова сума (страхове відшкодування), що може сплатити страховик за сукупністю позовів третіх осіб, пасажирів, вантажовласників стосовно одного страхового випадку.

Як приклад можна згадати катастрофу літака, що сталась у одній із країн Європи, де уламки літака зруйнували будівлі й стали причиною смерті кількох осіб, котрі перебували тут на цей час. Крім того, загинули

всі пасажири, які були на борту. Страхова сума - комбінований ліміт відповідальності становив 500 млн. дол. Виплата, у мільйонах доларів, здійснювалась так: пасажирам (або спадкоємцям за законом), за їхній багаж і вантаж - 380 млн. дол.; сім'ям загиблих на землі - 80 млн. дол.; компенсація за зруйновані будівлі - 40 млн. дол. Усього - 500 млн. дол. Страхування каско повітряних суден (Aviation Hull). Цей вид страхування здійснюється з метою захисту майнових інтересів власника повітряного судна. Оскільки в Україні власником більшості повітряних суден є держава, то цей вид є обов'язковим. Страхова сума має бути не меншою за залишкову балансову вартість літака. Страхування повітряного судна, або каско (Hull), можна здійснити за двома основними умовами:

тільки від повної загибелі (Total loss only);

повної загибелі та пошкодження (Hull all risks). Повна загибель повітряного судна означає:

а) повну втрату повітряним судном здатності здійснювати політ у зв'язку з руйнуванням основних елементів несучих конструкцій (планера) або в разі, коли компетентною комісією встановлено, що аварійний ремонт цього повітряного судна технічно неможливий чи економічно недоцільний (вартість ремонту буде більшою за страхову суму);

б) зникнення повітряного судна безвісти, коли воно після планового польоту, здійснюваного в період дії договору обов'язкового страхування, не прибуло до місця призначення і заходи щодо його розшуку протягом 60 діб не дали наслідків або його розшук офіційно припинено до закінчення зазначеного терміну;

в) втрата повітряного судна у зв'язку з вимушеною посадкою на важкодоступну та не придатну для евакуації цього повітряного судна місцевість.

Договір страхування може передбачати інші страхові випадки з оплатою додаткових страхових платежів за тарифами, установленими страховиком. Як, наприклад, включати покриття від «військових ризиків» (тероризм, бойові дії, страйки, переворот і т. п.), або від пошкоджень із зазначенням величини франшизи.

Слід звернути увагу, що згідно з Чиказькою конвенцією всі аварійно-рятувальні роботи та розслідування авіаційної події здійснюються виключно державними авіаційними властями тієї країни, на території котрої сталася ця подія.

Як правило, при страхуванні цього виду також застосовуються уніфіковані умови страхування та стандартні винятки. Деякі основні винятки:

- страхова компанія не несе відповідальність за втрату або шкоду, заподіяну будь-якій частині повітряного судна, що сталася внаслідок фізичного зносу, механічної поломки або дефекту. Цей виняток не поширюється на втрату або шкоду, що сталася в результаті такого фізичного зносу, механічної поломки або дефекту;

- страхова компанія не несе відповідальності, якщо повітряне судно використовується для незаконних дій або перебуває поза географічними межами, зазначеними у договорі страхування, за винятком випадків форс-мажорних обставин (вимушена посадка);

- страхування не поширюється на зобов'язання, які є винятком із закону про радіоактивне забруднення внаслідок авіапере-везень.

Страхування повітряних суден є саме тим видом авіаційного страхування, за яким зафіксовано найбільше страхових випадків і здійснюється найбільше страхових виплат, оскільки поламокта пошкоджень літаків буває чимало.

Дуже важливо при укладанні договору з цього виду страхування зазначати не лише авіаексплуатанта, але й вигодонабувача, тобто власника повітряного судна. При цьому страховикові бажано також поцікавитись у страхувальника, чи не перебуває дане повітряне судно під заставою, бо в такому разі права вигодонабувача переходять до компанії (особи), в якої цей літак заставлено. Така ситуація досить часто виникає у практиці авіаційного страхування як в Україні, так і за кордоном. Як правило, страхувальниками є авіакомпанії-авіаексплуатанти. Останні не є власниками повітряних суден, які вони експлуатують, і при страхуванні «каско» у першу чергу повинні бути враховані майнові інтереси власника або всіх співвласників. У практиці авіакомпанії часто використовують двигуни, які вони беруть у лізинг. Вартість кожного з цих двигунів може бути різна.

Задача 1

Розрахувати обсяг страхового відшкодування та розмір франшизи виходячи із наведених даних

Оскільки франшиза умовна то розмір знаходимо як

Страхова сума * 4% = 700 * ,04 = 28 тис. грн..

Оскільки сума менша за розмір умовної франшизи то страхове відшкодування не виплачується

Задача 2

Страхова компанія "Гарант-Авто" уклала із громадянином Шустреньким P.P. додатковий договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів. Оформити поліс UA 02/2423877 за системою "Зелена картка" згідно з такими даними:

Базовий страховий платіж 291,49 грн. множиться на коефіцієнти відповідного типу полісу в залежності від статусу особи (юридична або фізична), типу транспортного засобу (об'єму двигуна), місця переважного використання автомобіля та інші.

Відповідно до коефіцієнтів змінюється вартість полісу. Чим більший стаж водія, менший об'єм двигуна і менше кількість населення на території переважного використання транспортного засобу, тим менша вартість страхової послуги.

291,5 * 1,25 * 1,35 * 1,2 * 1,1 = 676,0грн

Використана література

1. Бюлетні НБУ (2001). - К.: НБУ. - № 1-12.

2. Закон України “Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 20 вересня 2001 року № 2740-ІІІ.

3. Конопатська Л., Бондар Н. Актуальні проблеми страхування депозитів комерційних банків // Вісник НБУ. - 2001. - № 11. - С. 37.

4. Огієнко В., Раєвська Т. Фонд гарантування вкладів візичних осіб - гарант захисту “малих” вкладників в Україні // Вісник НБУ. - 2001. - № 6. - С. 39.

5. Положення “Про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів вкладникам комерційних банків у разі їх ліквідації” затверджене постановою Правління НБУ № 8 від 11 січня 2001 року.

6. Постанова Кабінету Міністрів України та Національного банку України “Про затвердження Положення про фонд гарантування вкладів фізичних осіб” від 21 січня 1999 року № 70.

7. Постанова Правління Національного банку України “Про нормативи обов'язкового резервування коштів банківською системою України” від 25 грудня 2000 року № 500.

8. Постанова Правління Національного банку України “Про перерахування комерційними банками на рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відкритий у НБУ, початкових зборів” від 25 січня 1999 року № 29.

9. Указ Президента України “Про заходи щодо захисту прав фізичних осіб-вкладників комерційних банків України” від 10 жовтня 1998 року № 996/98.

Размещено на Allbest.ru