Андеррайтинг і його основні складові

Андеррайтинг (underwriting) - (у страхуванні) процес оцінювання та прийняття ризиків на страхування (перестрахування).

Одночасно приймаються принципові рішення, які в міжнародній страховій термінології називаються андеррайтингом - чи брати взагалі об'єкт на страхування, в яких межах відповідальності та за яких конкретних умов договору.

Процес андеррайтингу складається з таких етапів:

- оцінювання ризиків, притаманних об'єкту, що пропонується взяти на страхування;

- вироблення рішення про страхування об'єкта або відмову у страхуванні;

- визначення строків, умов та розміру страхового покриття;

- розрахунок розміру страхової премії;

- підготовка та подання пропозицій відповідним службам страховика за схемою перестрахування.

Завершальною стадією даного етапу є підписання договору страхування, яке може бути через засоби зв'язку, але обов'язково з невідкладним обміном оригінальними примірниками договорів, завірених відповідними підписами та печатками, як того вимагає законодавство, і отримання страхових платежів. Тільки після цього починає діяти страховий захист.

2. Страхування будівель і споруд, що належать громадянам

Будівлі за ступенем важливості належать до пріоритетного майна. Знищення або пошкодження будь-якої будівлі завдає її власникові величезних збитків. Тому кожний власник будівлі чи будівель повинен заздалегідь подбати про те, щоб у разі виникнення таких збитків мати змогу покрити їх. У пригоді тут можуть стати грошові заощадження та страхування. При цьому страхування має переваги, які полягають у тому, що зобов'язання за договором страхування починають виконуватися з моменту його укладення. А для нагромадження значних заощаджень потрібен тривалий час. Тому страхування будівель відіграє велику роль у захисті економічних інтересів громадян, які можуть зазнати матеріальних збитків унаслідок непередбачуваних подій.

У сучасних умовах фізичні особи, власники будівель або повнолітні члени їхніх родин, а також фізичні особи, які тимчасово користуються або розпоряджаються будівлями на законних підставах, можуть бути страхувальниками й укладати договори добровільного страхування.

До переліку об'єктів, що підлягають страховому захисту, належать різні споруди: житлові, садові й дачні будинки, господарські (сараї, погреби, гаражі) та зовнішні (тротуари, тераси, огорожі, ворота) будівлі, зведені на постійному місці, у тому числі й ті, під заставу яких страхувальник одержав кредит в установі банку. Одночасно з будівлями приймається на страхування додаткове обладнання до них (газопровід, водяні, газові лічильники, грати на вікнах тощо). Договором можна передбачити страхування цивільної відповідальності страхувальника та членів його родини за шкоду, яка може бути заподіяна при користуванні (розпоряджанні) будівлями. При цьому страхувальник має право вільно вибирати об'єкт страхування, а саме, він може застрахувати:

- усі будівлі, які розташовані на його земельній ділянці;

- окремі будівлі (лише житловий будинок або гараж);

- окремі конструктивні елементи (тільки вікна, двері або дах);

- будівлі, зведення яких не закінчено.

Винятком з переліку об'єктів страхування є будівлі, що підлягають знесенню, дуже старі, аварійні, а також ті, що містяться в зоні, якій загрожують обвали, зсуви, повені або інші стихійні лиха, якщо про це оголошено в установленому порядку. У рамках страхування будівель не підлягає страхуванню рухоме майно, що там перебуває (предмети домашньої обстановки, побуту та особистого споживання, будівельні матеріали).

Відповідальність страховика зі страхування будівель полягає у відшкодуванні збитків, що виникли внаслідок стихійного лиха (буря, ураган, блискавка, злива, град, обвал, зсув, сель, вихід підґрунтових вод, осідання ґрунту, повінь, землетрус); пожежі, вибуху, аварії опалювальної системи, водопровідної або каналізаційної мережі, проникнення води із сусіднього приміщення, викиду газу; неправомірних дій третіх осіб.

Страхування будівель не передбачає відшкодування збитків, що виникли через гниття, знос, ураження домовим грибком; ремонтні роботи, конструктивні недоліки будівель, які були відомі страхувальникові до настання страхового випадку; навмисні дії страхувальника; ведення воєнних дій, виникнення громадських заворушень, конфіскацію майна, екологічні катастрофи.

Договір страхування укладається на підставі усної або письмової заяви страхувальника терміном на 1 рік або на кілька місяців.

Укладати договір страхування починають з таких дій:

- уточнюють факт належності будівель особі, з якою укладається договір;

- з'ясовують, оголошено чи ні в даній місцевості про загрозу обвалу, повені або іншого стихійного лиха. Якщо про таку загрозу оголошено, договір не укладається (крім поновлення на ще один строк);

- обов'язково оглядають будівлі у присутності страхувальника;

- з'ясовують, чи забезпечені будівлі (особливо садові, дачні будинки) належним доглядом (постійне проживання, систематичне відвідування, нагляд родичів, сусідів і т.ін.);

- дають страхову оцінку будівель, щоб правильно визначити страхову суму.

При укладанні договору страхування будівель насамперед важливо визначити їх вартість, тобто дати відповідну страхову оцінку. На підставі страхової оцінки визначають розмір страхової суми, страхового платежу, а в разі знищення або пошкодження будівель - розмір збитку та страхового відшкодування. Крім того, правильність визначення страхової оцінки впливає на загальні фінансові результати страховика.

Для визначення вартості будівель страховики користуються послугами експертів або відповідними оцінними документами бюро технічної інвентаризації, органів комунального господарства, що їх має кожний власник будівель. Оцінні документи складають на підставі інвентаризаційних документів (поверхових планів, опису будівель і т.ін.). При оцінюванні будівель використовуються оцінні норми, під якими розуміють вартість у грошових одиницях певної одиниці вимірювання (метра квадратного, метра кубічного, метра погонної довжини) нової будівлі. В оцінних документах зазначається первісна та дійсна вартість будівель. Первісна вартість - це вартість нової будівлі, обчислена згідно з існуючими в даному регіоні оцінними нормами. Дійсна вартість обчислюється відніманням від первісної вартості суми зносу.

У страховій практиці застосовують кілька варіантів визначення страхової оцінки будівель.

Варіант І - страховою оцінкою може бути дійсна вартість будівель на день укладення або поновлення договору.

Варіант II - передбачає визначення страхової оцінки із застосуванням відповідних ринкових цін, що склалися на будівлі в даному регіоні (тобто первісної вартості). У такому разі реалізується принцип повноти страхового захисту. Коли б не існувало страхування на базі ринкової вартості, страхувальникові довелося б самостійно нести витрати, які перевищують дійсну вартість при відбудові будівель.

В Україні страхова сума визначається окремо для кожної будівлі, що приймається на страхування, за домовленістю страхувальника зі страховиком, але не може перевищувати дійсної вартості будівлі (страхова оцінка). Коли договір укладено на страхову суму, що менша за страхову оцінку, страховик несе пропорційну відповідальність, тобто страхове відшкодування виплачується у такому проценті від суми збитку, який процент страхова сума становить від дійсної вартості будівлі.

Якщо страхувальник має намір збільшити страхову суму в період дії договору страхування (через інфляційне зростання вартості будівлі, у зв'язку з прибудовою до останньої або в разі страхування не на повну вартість), укладається додатковий договір на термін, що залишився до кінця чинності основного договору. При цьому загальна страхова сума за основним та додатковим договорами не повинна перевищувати дійсної вартості будівель.

Страхові платежі визначають за розміром страхової суми, терміном страхування та ступенем ризику з одночасним використанням граничних розмірів тарифних ставок: на будівлі в сільській місцевості - від 0,2 до 0,45 % страхової суми; на будівлі в міській місцевості - від 0,18 до 0,4% страхової суми, які затверджено постановою Кабінету Міністрів від 17 вересня 1996 р. № 1122. Якщо страховий платіж становить значну суму, страхувальникові може бути надане право сплатити її як одноразово, так і частинами: у два або три строки. Сплата можлива готівкою - представникові страховика або безготівково - через бухгалтерію підприємства, де працює страхувальник. При сплаті платежу готівкою страхувальник одночасно одержує страхове свідоцтво певної форми. Для того щоб сплатити платіж безготівково, страхувальник подає доручення до бухгалтерії підприємства, яка має утримати платіж із його заробітної плати та перерахувати на рахунок страховика в установі банку. Страхове свідоцтво видається страхувальникові в обумовлений договором термін після надходження платежу на рахунок страхової компанії. У разі неперерахування страхового платежу за страхувальника, який подав доручення, договір страхування вважається таким, що не відбувся.

Договір страхування набирає чинності з наступного дня, якщо він сплачується готівкою, або з дня надходження його на рахунок страховика - у разі безготівкового розрахунку. Такий порядок набуття договорами чинності стосується договорів, які укладаються вперше, а також додаткових договорів, укладених у зв'язку зі збільшенням страхової суми. У разі поновлення договору на новий термін до закінчення дії попереднього договору, він набирає чинності з наступного дня після закінчення дії попереднього договору. Дія договору страхування припиняється через такий строк, на який його було укладено, у день, що передує числу, з якого договір набрав чинності. Водночас припиняється дія додаткового договору. Якщо страхувальник не сплатив чергової частини платежу, дія договору припиняється наступного дня після числа, зазначеного у страховому свідоцтві для сплати платежу. Дія такого договору може бути поновлена, якщо протягом певного (передбаченого його умовами) терміну з дня, визначеного для сплати чергового платежу, страхувальник звернувся із заявою про поновлення договору, страховик оглянув будівлі і за час прострочки сплати страхового платежу не сталося страхового випадку.

Передбачається також умова дострокового розірвання договору страхування з ініціативи страхувальника (наприклад, втрата права власності у разі продажу або дарування будівель і т.ін.). Тоді, якщо за період страхування не було страхового випадку, страхувальникові повертається частка сплаченого платежу. Обчислюється вона пропорційно до невикористаного строку, за який страховик має нести відповідальність, зі зменшенням на певну суму, використану для ведення справи страхової компанії. У разі зміни страхувальником будівель (замість проданих будівель придбані інші) укладається новий договір. Страховий платіж обчислюють тоді на підставі характеристики нових будівель з урахуванням невикористаної частки платежу за попереднім договором.

Щоб заохотити страхувальників до подальшої співпраці, страховики передбачають різні пільги. По-перше, постійним страхувальникам може бути наданий пільговий (наприклад, місячний) строк для укладення нового договору. Такий договір, незалежно від дня сплати страхових платежів, вважається поновленим і набирає чинності з дня закінчення дії попереднього договору. Якщо в такий пільговий строк станеться страховий випадок, а договір страхування не поновлено, страхове відшкодування виплачується згідно з умовами, установленими попереднім договором. По-друге, постійним страхувальникам, які за час страхування не отримували страхового відшкодування, у разі поновлення договорів можуть надаватися знижки в певному розмірі від страхового платежу. При цьому постійними страхувальниками визнаються такі фізичні особи, які протягом кількох років безперервно укладали договори страхування будівель.

Укладений договір страхування свідчить про те, що в разі настання страхового випадку страхувальникові буде відшкодовано збиток. Оперативне вирішення питання про виплату страхового відшкодування створює сприятливі передумови для швидкого відновлення майнового стану страхувальника, що його він мав до страхового випадку. А тому, якщо страховий випадок настане, страхувальник має вжити заходів щодо зменшення збитків, завданих страховим випадком; повідомити протягом доби компетентні органи (залежно від події - пожежний нагляд, органи міліції і т.ін.); письмово повідомити про будь-який випадок страховика; дати змогу представникові страховика оглянути пошкоджені будівлі, не виконуючи робіт з їх відновлення. У разі невиконання страхувальником зазначених вимог страховик має право не виплачувати страхового відшкодування. Страховик, у свою чергу, зобов'язаний:

- прийняти та зареєструвати заяву страхувальника про знищення або пошкодження будівель;

- запросити особу, відповідальну за заподіяну шкоду (якщо така є), для складання страхового акта;

- скласти страховий акт;

- при потребі про інформацію, пов'язану зі страховим випадком, зробити запит до компетентних органів або самостійно з'ясувати причини та обставини страхового випадку;

- обчислити суму збитку та страхового відшкодування;

- виплатити страхувальникові страхове відшкодування;

- на суму виплаченого страхового відшкодування пред'явити винній особі (якщо така є) регресний позов.

Розмір заподіяного страхувальникові збитку та страхового відшкодування визначається на підставі страхового акта.

На кожний страховий випадок, внаслідок якого було знищено або пошкоджено будівлі, страховик складає акт певної форми, в якому беруть участь страхувальник або повнолітній член його родини, двоє свідків та винна особа (якщо така є).

У страховому акті, що складається на місці страхової події, у результаті ретельного огляду пошкодженої (знищеної) будівлі подається характеристика випадку, який стався; зазначаються розміри будівлі та будівельні матеріали її конструктивних елементів; наводяться відомості про розмір знищених або пошкоджених будівель; перелічуються роботи з рятування будівель; констатується наявність залишків знищеної або пошкодженої будівлі, придатних для подальшого використання.

Зазначені дані є базою для розрахунку суми збитку.

Визначити суму збитку та страхового відшкодування - найскладніша та найвідповідальніша робота страховика, що передбачає такі послідовні етапи:

- установлення факту загибелі або пошкодження будівель;

- визначення причини завданого збитку та вирішення питання про наявність страхового або нестрахового випадку;

- визначення ступеня знищення або пошкодження будівель. При оцінюванні ступеня знищення або пошкодження будівлі розрізняють тотальний та частковий збиток.

Тотальний збиток, або знищення будівлі, констатується тоді, коли вартість відновлюваних робіт з урахуванням вартості залишків та витрат, понесених страхувальником з метою запобігання збиткам або їх зменшення, перевищує дійсну вартість будівлі. Залишки від знищених будівель та окремих конструктивних елементів беруться до уваги лише в тому разі, коли вони придатні для подальшого використання за призначенням, і враховуються за кількістю будівельного матеріалу (цегли, каменю, пиломатеріалів, шиферу і т.ін.), що його можна одержати при розбиранні зруйнованої будівлі або окремо її частини.

Розмір тотального збитку визначається:

- при повному знищенні будівлі без залишків будівельних матеріалів, придатних для будівництва, - як сума вартості (оцінки) будівлі з урахуванням суми зносу та витрат з рятування будівлі;

- якщо будівлю знищено, але є залишки будівельних матеріалів, придатних для будівництва, - як різниця між сумою вартості будівлі (з урахуванням суми зносу) та витрат з її рятування і сумою вартості залишків матеріалів (із сумою зносу) з урахуванням їх знецінення внаслідок страхового випадку.

Сума збитку набирає такого вигляду:

Sзб=((B-I)+P)-3

де В - первісна вартість будівлі;

І - сума зносу;

Р - витрати з рятування будівлі;

З - вартість залишків, придатних для будівництва.

андеррайтинг страхування будівля збиток

3. Страхування відповідальності автоперевізника за вантаж

Страхування відповідальності перевізників - це відносини із захисту майнових інтересів осіб, які зазнали збитків у зв'язку зі здійсненням перевезень пасажирів чи вантажів. Воно проводиться на основі договорів, укладених на користь третіх осіб, майновим інтересам яких нанесений збиток діями страхувальника при експлуатації транспортних засобів, зв'язаної із здійсненням перевезень пасажирів чи вантажів.

Страхувальниками за договором страхування відповідальності перевізників можуть виступати юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, що володіють на правах власності, оренди, лізингу, оперативного управління засобами транспорту, займаються їх експлуатацією з метою виконання перевезень пасажирів чи вантажів на основі ліцензії (сертифікату) або отриманого у законодавчому порядку офіційного дозволу на здійснення таких перевезень.

Страхування відповідальності перевізників містить види страхування, що можуть бути розподілені за типами транспортних засобів, на які поширюється страхування, і за категорією осіб, при заподіянні збитку яким наступає відповідальність страховика (рис. 1). Таким чином, насамперед можна виділити страхування відповідальності перевізників водного транспорту (воно називається страхуванням відповідальності судновласників), страхування відповідальності повітряних (передусім авіаційних) перевізників, страхування відповідальності автомобільних перевізників і страхування відповідальності залізничних перевізників.

У той же час кожний із вищезазначених перевізників може завдати збиток різним групам осіб, а тому договори страхування укладають на випадок:

а) нанесення шкоди життю і здоров'ю партнерів;

б) спричинення шкоди багажу пасажирів;

в) втрати, пошкодження чи неправильного пересилання вантажу, переданого на перевезення;

г) заподіяння збитків третім особам, які знаходяться поза транспортним засобом і не мають договірних відносин із перевізником.

Умови договорів страхування можуть відрізнятися між собою залежно від того, відносно яких перевезень діє страховий захист - внутрішніх чи міжнародних.

Така різноманітність умов страхування відповідальності пояснюється тим, що вони значною мірою базуються на цивільно-правових нормах, які регламентують відповідальність перевізників за шкоду, завдану третім особам, які, в свою чергу, достатньо специфічні для кожного з вищезазначених випадків.

У той же час загальні принципи проведення операцій страхування відповідальності перевізників дещо ідентичні, що дає змогу дати характеристику такого страхування в цілому.

За договором страхування страховик за отримані від страхувальника страхові внески виплачує витрати і збитки, які зазнав чи повинен зазнати страхувальник у зв'язку із заподіянням ним збитків третім особам протягом дії договору страхування. Причому відповідальність виникає при експлуатації тих, які належать йому, і вказаних у договорі транспортних засобів. У договорі обумовлюються страхові випадки, при яких збиток третім особам належить відшкодуванню відповідно до норм законодавства України, інших держав чи міжнародного права. При цьому об'єктом страхування є майнові інтереси страхувальника, зв'язані з його обов'язком у порядку, встановленому нормами законодавства, відшкодувати завданий збиток.

Страховим ризиком, на випадок настання якого проводиться страхування, є заподіяння збитку третім особам у результаті діяльності страхувальника як перевізника. Відповідно до страхового випадку у страхуванні відповідальності перевізників є документально зафіксована подія, яка тягне за собою причини обумовленого збитку третім особам, і є основою згідно з нормами законодавства для пред'явлення третім особам вимог до страхувальника про відшкодування цього збитку, а також безпосередньо зв'язана з експлуатацією належних страхувальнику і вказаних у договорі страхування засобів транспорту.

Зокрема за договором страхування страховими випадками можуть бути:

- тілесні пошкодження, захворювання чи смерть пасажирів, які знаходяться на застрахованому транспорті у зв'язку з нещасними випадками, аваріями й іншими випадками, зв'язані з експлуатацією такого засобу транспорту;

- втрата чи пошкодження багажу пасажирів внаслідок випадків, за наслідки яких несе відповідальність страховик відповідно до законодавства;

- втрата, недостача чи пошкодження вантажу, призначеного для перевезення, перевезеного чи того, що перевозиться на застрахованому виді транспорту з причин, за які страхувальник несе цивільно-правову відповідальність;

- прострочення в доставці вантажу чи прибуття пасажирів із причин, за які страхувальник несе відповідальність відповідно до законодавства;

- видача вантажу страхувальником у невідповідності із вказівками та затримку видачі чи без отримання взамін відповідного документа, які свідчать про наявність права власності на вантаж;

- смерть чи спричинення шкоди здоров'ю фізичних осіб, які знаходяться поза транспортним засобом, або втрата чи пошкодження їх майна в зв'язку з експлуатацією застрахованого засобу транспорту.

Умови страхування передбачають звільнення страховика від обов'язків здійснення страхової виплати, якщо спричинені третім особам збитки були викликані:

- спеціальними діями страхувальника і його представників, порушення будь-ким із них правил і вимог експлуатації засобу транспорту, проти пожежного захисту, зберігання вогне- та вибухонебезпечних речовин матеріалів;

- відомими (страхувальнику чи його представникам до виходу в рейс обставинами про непридатність транспортного засобу для експлуатації неготовності обслуговуючого персоналу до роботи через низький рівень кваліфікації чи фізичного стану будь-кого із них;

- відомими страхувальнику обставинами, про які страховик був своєчасно поставлений до відома;

- неусуненням страхувальником протягом узгодженого зі страховиком строку обставин, які помітно підвищують ступінь ризику, про які відповідно до загальноприйнятих норм вказував страхувальнику страховик;

- використання засобів транспорту для навчання, участі у змаганнях, перевірки технічних характеристик й інших дій, не зв'язаних з діяльність страхувальника як перевізника;

- експлуатацією застрахованих засобів транспорту в умовах, не передбачених їх призначенням;

- використанням застрахованих засобів транспорту поза узгодженим у договорі страхування районом, якщо це не включено до переліку форс-мажорними обставинами;

- перевезенням великої кількості пасажирів і більшої ваги вантажу, ніж це передбачено нормами технічної експлуатації;

- експлуатацією транспортних засобів після прийняття судом рішень про призупинення діяльності;

- участю застрахованих засобів транспорту в контрабандних чи інших незаконних операціях;

- дією обставин непереборної сили;

- військовими діями, маневрами, іншими військовими заходами;

- дією мін, торпед, бомб, ракет тощо;

- арештом, захопленням, станом або затриманням застрахованого засобу транспорту в результаті військових дій, страйків і т. ін.;

- громадянськими війнами, революціями, повстаннями тощо;

- актами саботажу чи терористичними актами, здійсненими з політичних мотивів;

- конфіскаціями, реквізиціями або аналогічними засобами державних органів чи організацій;

- іонізуючою радіацією, токсичними, вибуховими й іншими небезпечними властивостями ядерного палива чи радіоактивних продуктів або відходів, і перевезених як вантаж на застрахованому засобі транспорту, і тих, які знаходяться поза ним;

- навмисними діями потерпшого, спрямованими на настання страхового випадку.

Договори страхування укладаються на основі письмової заяви страхувальника, в якій повинні вміщуватися такі дані: а) найменування, адреса страхувальника, його банківські реквізити; б) дані про заявлені на страхування засоби транспорту (їх кількість, види, типи, марки, вік, вантажопідйомність, пасажиромісткість, технічний стан та ін.); в) дані про кваліфікацію екіпажу; г) район, характер і інтенсивність експлуатації; ґ) характеристика вантажів, що перевозяться; д) перелік заявлених на страхування страхових ризиків; є) строк страхування і ліміти страхової відповідальності.

Договір страхування може бути укладений строком на певний період чи на час здійснення обумовленого рейсу.

Страхові внески за договором страхування встановлюються диференційовано за видами засобів транспорту з урахуванням вантажо-і пасажирообороту, дальності і маршрутів перевезень, характеристики і стану транспортних засобів, характеру вантажів і інших факторів, що впливають на ступінь страхового ризику.

При настанні страхового випадку страхувальник зобов'язаний:

- прийняти всі можливі і доцільні заходи щодо зменшення можливих збитків. При цьому страховик має право давати рекомендації, спрямовані на скорочення збитку, і яких страхувальник повинен дотримуватись;

- терміново повідомити про страховий випадок страховика чи його представника;

- терміново сповістити страховика про всі вимоги, які пред'являються йому в зв'язку зі страховим випадком, передавати страховику копії претензій потерпілих про відшкодування страхувальником збитків, повідомляти страховику про початок дій компетентних органів за фактом спричинення збитків;

- забезпечити участь страховика чи його представників у встановленні обставин і причин страхового випадку, розмірів спричиненого збитку;

- надавати страховику всю доступну страхувальнику інформацію і документацію, яка дає змогу говорити про причини, хід і наслідки страхового випадку, характер і розмір спричиненого збитку. При цьому страховик має право робити запит у страхувальника про будь-яку інформацію і документи, що відносяться до страхового випадку;

- надавати цілковите сприяння страховику в судовому і позасудовому захисті. При цьому страховик має право виступати від імені страхувальника у судових процесах;

- застосувати всі заходи для отримання з третіх осіб відшкодування своїх витрат і збитків, що оплачуються страховиком за умовами договору страхування;

- інформувати страховика про всі грошові суми й інші матеріальні цінності, отримані від третіх осіб для відшкодування витрат з претензій, які підлягають відшкодуванню страховиком.

У свою чергу страховик зобов'язаний:

- скласти страховий акт;

- здійснити виплату страхового відшкодування за заподіяний страхувальником від збитку в обумовлені договором страхування строки;

- у випадку відмови від призначення своїх експертів, адвокатів і інших осіб для ведення претензійних і судових справ чи врегулювання збитків у зв'язку зі страховим випадком - відшкодувати страхувальнику фактичні витрати з оплати діяльності даних осіб. Суми страхового відшкодування визначаються страховиком після узгодження зі страхувальником на основі акта про страховий випадок з урахуванням офіційних претензій потерпших про відшкодування спричинених збитків, інших необхідних документів про факти, наслідки спричиненої шкоди, а також підтвердження про зроблені витрати.

У договорі страхування встановлюється грошова сума (яка називається лімітом відповідальності на весь строк дії договору), в межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування за договором. Крім того, можуть встановлюватися граничні суми виплат страхового відшкодування (ліміти відповідальності) з кожного зі страхових випадків і з кожної претензії, що витікає зі страхового випадку. При цьому виплати страхового відшкодування з кожної претензії і з кожного страхового випадку не можуть перевищити величину відповідного ліміту відповідальності. Якщо буде спричинена шкода кільком особам на суму, вищу ліміту відповідальності страховика, відшкодування кожному із потерпших (у випадку, якщо позови їм пред'явлені одночасно) виплачується у межах ліміту в сумі, пропорційній обсягу збитку, спричиненому кожній з цих осіб.

У червні 2002 р. Кабінетом Міністрів України прийнята постанова № 733 «Про затвердження Правил і порядку проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків при перевезенні небезпечних вантажів» Обов'язкове страхування небезпечних вантажів передбачено ст. 7 Закону України «Про страхування». Положення постанови зачіпають інтереси страховиків та їх клієнтів - відправників, перевізників і отримувачів небезпечних вантажів, експедиторів, а також третіх осіб, яким спричинений збиток під час такого перевезення. Згідно з Постановою, страхувальник зобов'язаний укладати договір до початку діяльності, пов'язаної з перевезенням небезпечного вантажу. Без нього ДАІ, наприклад, не буде видавати дозволу на перевезення такого вантажу автомобільним транспортом. Якщо перевізник виконує функції відправника чи отримувача, він також повинен застрахувати свою відповідальність у повному обсязі. Постановою (п. З, абзац 6) введений новий суб'єкт страхування - за згодою із перевізником ним може бути експедитор.

Страхова сума визначається залежно від класу небезпечного вантажу і складе від 1020 грн. до 2040 грн. за 1 т вантажу. На відшкодування збитків, спричинених життю і здоров'ю, має виділятися 50% страхової суми (у випадку смерті однієї людини - 8500 грн.).

Постановою введено два варіанти визначення розмірів страхових тарифів:

- у відсотках від страхової суми залежно від класу небезпечного вантажу і виду транспорту відповідно до додатка до постанови (п. 8,ч. 1);

- у відсотках від страхової суми залежно від обсягу небезпечних вантажів, які перевозяться, строку страхування, відстані перевезення та інших факторів (п. 8, ч. 2);

Пунктом 10 постанови передбачено, що на кожне перевезення відправнику і отримувачу повинен видаватися окремий договір страхування.

Контроль за наявністю і правильністю укладання договору страхування, згідно з постановою, повинні здійснювати центральні органи виконавчої влади, які мають повноваження щодо нагляду і контролю у сфері перевезення небезпечних вантажів та уповноважені ними організації.

За кордоном страхування відповідальності перевізників базується на чинному в кожній країні законодавстві про відшкодування шкоди потерпшим (у тому числі третій особі), спричиненої в період експлуатації транспортних засобів, у тому числі перевезення пасажирів і вантажів. Так, відповідальність перевізника вантажу починається з моменту прийому вантажу до перевезення і продовжується до моменту його доставки в пункт призначення із вказівкою вантажоотримувача, якому повинно бути надане повідомлення про доставку вантажу.

При підвезенні вантажів до суден залізницею (як в Англії, Франції, так і у всій Європі) у силу вступає Конвенція СІМ - «Міжнародна угода про транспортування вантажів залізницею». Уряд Англії підписав

Використана література