Служба маркетингу страхової компанії та її функції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Служба маркетингу страхової компанії та її функції

1. Служба маркетингу страхової компанії та її функції

Особливе місце в діяльності страхової компанії відводиться маркетингу - методу дослідження страхового ринку і впливу на нього з метою отримання компанією якомога більшого прибутку.

У страхуванні термін «маркетинг» стали вживати з початку 60-х років. Межі його використання досить широкі, проте найповніше розкриває його таке тлумачення:

Маркетинг -- це замкнений цикл дій, який постійно перебуває в активній динаміці і продукує інформаційно-консультативну допомогу насамперед вищим посадовим особам страховика, підрозділам андеррайтингу, аквізиції та зв'язків з громадськістю. Такий комплекс дій виконується за програмами трьох елементів маркетингу: стратегічного, оперативного та організаційного.

Маркетинг у страхуванні -- це комплекс заходів, спрямованих на формування й постійне вдосконалення діяльності страховика, а саме: а) розробка конкурентоспроможних страхових продуктів (послуг) для конкретних категорій споживачів (страхувальників); б) упровадження раціональних форм реалізації цих продуктів за належного сервісу та реклами; в) збір і аналіз інформації щодо ефективності діяльності страховика.

Огляд функціональних завдань, які вирішуються зазначеним комплексом заходів, показує, що практично жодний з основних видів статутної діяльності страховика не лишається поза увагою служби маркетингу. Першочергове її завдання -- пошук чи вибір потенційного клієнта страховика, формування насущних потреб цього клієнта у страховому захисті та з'ясування його платоспроможності. Далі служба маркетингу визначає параметри страхового продукту, пропозиції щодо його реалізації, збирає інформацію в середовищі фактичних споживачів страхових продуктів, розробляє рекомендації, спрямовані на вдосконалення роботи страховика з метою закріплення та розвитку категорій клієнтів, пошуку нових потенційних сегментів ринку.

До заходів стратегічного маркетингу відносять:

* дослідження страхового ринку та його сегментацію;

* визначення індикативних показників страхової продукції;

* розробку пропозицій та проектів щодо стратегії подальшого розвитку страховика.

Оперативний маркетинг передбачає:

* аналіз поточного стану реалізації страхових послуг;

* професійну підготовку фахівців та страхових посередників;

* організацію проведення рекламних заходів і зв'язків з громадськістю;

* розробку та впровадження додаткових сервісних послуг страхувальникам.

У межах організаційного маркетингу вирішуються такі завдання:

* моніторинг організаційних взаємозв'язків у структурі страхової компанії;

* підвищення ефективності взаємодії структурних підрозділів страховика;

* упровадження заходів щодо зміцнення корпоративної культури персоналу страховика.

З наведеного переліку випливає, що завдання службі маркетингу можуть ставитись, зокрема, в одній із таких форм:

1) у формі проблеми -- коли формулюється конкретна проблема в діяльності страховика і пропонується розробити варіанти її розв'язання чи усунення причин, що призвели до неї;

2) у формі задачі -- на вибір оптимального варіанта з наявних можливих, за конкретним питанням у діяльності страховика;

3) у формі запитів (вони, як правило, надходять від певних підрозділів чи фахівців страховика) -- щодо отримання експертної оцінки з конкретного питання (страхові тарифи аналогічних продуктів у конкурентів, ефективність нової запровадженої підрозділом форми реклами, градація запитів конкретної групи постійних клієнтів, оцінка якості інструктивних матеріалів для страхових агентів і т. ін.).

При цьому зі службою маркетингу має бути чітко узгоджена доцільна глибина дослідження, терміни виконання, обсяг очікуваних матеріалів та конкретна допомога (консультації, попередньо отримані дані тощо), яка має бути надана.

Окрім інформаційно-аналітичних матеріалів, перевагою яких є можливість доповнення, неодноразового використання, нагромадження та поширення в підрозділах, служби маркетингу можуть подавати свої продукти й у формі демонстраційних розробок.

Основними серед них можуть бути:

* проведення ділових ігор -- один із найефективніших методів підготовки до проведення важливих переговорів відпрацюванням варіантів і координацією дій учасників з боку страховика; набуття практичних навичок у діяльності фахівців (чи страхових посередників), якщо за функціональними обов'язками останні залучені до роботи з клієнтами;

* моделювання та аналіз конкретних ситуацій, демонстрування й оцінювання різних варіантів дій фахівців страховика в роботі з клієнтами;

* надання наочних матеріалів (макетів полісів, методичних розробок, рекламних матеріалів тощо) з власних досліджень, практики роботи конкурентів чи інших суб'єктів господарювання.

Однією з найважливіших умов при підготовці службою маркетингу кінцевих продуктів своєї діяльності є прояв розумної ініціативи, котра базується на глибокому усвідомленні фахівцями служби пріоритетних напрямків і принципів роботи страховика, і має на меті повне й усебічне використання в інтересах керівних органів і підрозділів страховика зібраної та систематизованої інформації, що її опрацьовує служба.

Надходження чи отримання інформації для маркетингових досліджень у страхуванні забезпечують фахівці страховика та страхові агенти, зокрема й ті, які безпосередньо не пов'язані з поставленою перед службою маркетингу темою дослідження; сторонні страховики, що є партнерами, у тому числі іноземними; залучені за трудовими угодами компетентні сторонні фахівці; матеріали цільового опитування клієнтів як фактичних, так і потенційних; результати спілкування зі страховими брокерами та клієнтами інших страховиків; наявна у страховика науково-методична література та документи з архіву; робота зі спеціальною літературою в бібліотеках та навчальних центрах; аналіз рекламно-інформаційної продукції за аналогічними видами діяльності чи страховими продуктами. Робота зі збору інформації планується і ведеться як логічна ланка алгоритму маркетингового дослідження. Виконавці маркетингового дослідження в роботі обов'язково мають керуватись такими принципами, як об'єктивність, повнота, лаконічність та своєчасність. На підставі даних попередніх маркетингових досліджень страховик обирає варіанти можливих стратегічних напрямів своєї діяльності. Для аналізу очікуваної ефективності їх реалізації він за кожним із варіантів формує свою маркетингову політику. Як правило, ця політика містить у собі низку передумов, застережень та намірів щодо остаточних показників. Вони, у свою чергу, залежать від реальних можливостей страховика чи поставленої мети.

Маркетингова політика традиційно поділяється на такі основні види, хоча на практиці це залежить від конкретної ситуації і рішення страховика:

-- орієнтована на вибір потенційного страхувальника, тобто на пошук окремих категорій громадян, умовно відібраних за певними ознаками: за видом трудової діяльності; відношенням до майна; регіоном проживання (наприклад, орендарі, власники автотранспортних засобів, вантажопе-ревізники, працівники ризикових професій тощо);

-- орієнтована на окремі види страхування чи груп страхових продуктів: медичне, нещасних випадків, надання пакету страхових послуг тим, хто від'їжджає за кордон, і т. ін., або за порівняльною вартістю страхових продуктів, сервісним обслуговуванням при їх реалізації, розслідуванні; страхової події та виплат; страхових відшкодувань, забезпеченні асистансом, супроводженням ризику (наприклад, при страхуванні вантажоперевезень залізницею);

-- орієнтована відносно конкретних каналів реалізації, наприклад, поширення страхових полісів на підприємствах, відібраних за певними груповими ознаками (транспортно-експедиційні, туристичні тощо).

При цьому на тій чи іншій стадії проведення маркетингових досліджень обов'язково потребують вирішення питання суб'єктивного ставлення клієнта до страхування як інституту соціального захисту чи запропонованих йому конкретних страхових продуктів.

Отже, у сфері діяльності служби маркетингу доцільно виокремити такі об'єкти першочергової уваги:

1)страхове поле (категорія потенційних клієнтів страховика та об'єктів страхування);

2) якісні показники страхових продуктів;

3) канали реалізації страхових продуктів;

4) формування споживчого попиту.

Під страховим полем у практичній роботі пропонується розглядати такі два головні поняття:

1) клієнти як фактичні чи потенційні споживачі страхових послуг, їх поділ (його ще називають "сегментуванням ринку споживачів") для подальшого визначення або формування споживчих запитів, реалізації страхових продуктів тощо виконується за наявністю характерних ризиків, які потребують страхового захисту; місцем проживання, роботи чи іншим (наприклад, дачний кооператив, підприємство), де передбачається укладання договорів страхування; за купівельною спроможністю і т. ін.;

2) об'єкти страхування, які також доцільно класифікувати для подальшої обробки інформації, що буде здобута відносно них, а саме: життя та здоров'я, від нещасних випадків (працівників окремих професій чи підприємств, спортсменів, туристів); майно юридичних чи фізичних осіб, які визнані потенційними страхувальниками; вантажі, цивільна відповідальність тощо.

До якісних показників страхових продуктів насамперед слід віднести (і відповідним чином довести до відома клієнта) гарантію платоспроможності та надійності страховика.

Крім того, у полі зору служби маркетингу мають перебувати (та зіставлятися з показниками конкурентів) такі фактори:

-- відповідність умов страхування (правил, договорів) реальним потребам страхувальника;

-- конкурентоспроможність і прийнятна для страхувальника вартість;

-- зручність придбання полісу чи укладання договору, а також простота підготовки документа і отримання страхового відшкодування в разі страхового випадку;

-- якість юридичної підготовки договорів страхування, у тому числі і з погляду інтересів клієнта;

-- імідж та доброзичливість персоналу, затишок приміщень для роботи з клієнтами, а також привабливе оформлення страхових продуктів (полісів) і рекламно-інформаційних матеріалів.

Головні принципи, які мають перебувати в полі зору служби маркетингу і яким має відповідати штатна мережа з реалізації страхових продуктів, полягають у тому, що штатний реалізатор (у широкому розумінні) є повноважним представником страховика, і, як правило, саме за його роботою та наданою ним інформацією клієнти приймають рішення щодо укладання договору страхування та надання переваги тому чи іншому страховикові.

Існують чотири основні канали реалізації страхових продуктів:

1) офісний метод реалізації, коли клієнт самостійно прибуває чи запрошується до офісу страховика;

2) через відокремлені підрозділи та агентську мережу, які вишукують клієнта і працюють із ним за межами головного офісу;

3) через об'єднання страховиків;

4) брокерське посередництво.

Отже, служба маркетингу має відстежувати діяльність кожного з названих каналів та впливати на їх функціонування.

Головними критеріями оцінювання ефективності та предметом уваги з боку служби маркетингу щодо перших двох каналів має бути рівень реалізації ними страхових продуктів; розвиток контингенту постійних клієнтів; участь фахівців страховика в заходах маркетингових досліджень і вишукуванні потрібної інформації.

У процесі реалізації страхових послуг через об'єднання страховиків (бюро, консорціуми) фахівці маркетингу мають враховувати ось що. Стосовно розвитку цього каналу реалізації страховик, дістаючи змогу регулярно опосередковано укладати групові договори страхування або регулярно отримувати страхові платежі (через авіаційний чи морський пул страховиків), може потерпати від притаманних цьому каналу недоліків. Насамперед йдеться про те, що об'єднання страховиків працюють здебільшого за досить низькими тарифами і вплинути на їх підвищення чи поліпшення умов договорів під час безпосереднього спілкування з клієнтами страховик не має змоги, а також про значні накладні витрати (утримання персоналу виконавчої дирекції об'єднання, вступні та членські внески, витрати на проведення нарад, формування гарантійних фондів та досить високі комісійні).

Щодо роботи з брокерами - надання їм інформації, яка формує привабливість страховика демонструванням переваг чи переліку позитивних показників у його роботі порівняно з конкурентами, а також можливість переговорів з брокерами для отримання від них через учасників переговорів з боку страховика інформації для маркетингових досліджень.

Головним критерієм ефективності маркетингу страхової компанії є успішність реалізації страхових послуг.

Залежно від розмірів кадрового апарату страховика функції служби маркетингу можуть покладатися безпосередньо на окремий підрозділ з кількох співробітників або на одного фахівця. Цю службу доцільно підпорядковувати керівним посадовим особам страховика (скажімо, першому заступникові голови правління), враховуючи її повноваження з питань збирання, узагальнення та аналізу інформації, що стосується стратегічних напрямків розвитку страховика, контролю й роботи з визначення ефективності окремих заходів і видів діяльності конкретних фахівців та підрозділів. Ця служба в межах своїх функцій чи конкретних завдань повинна мати можливість доступу до необхідної інформації та опитування відповідних фахівців з інших підрозділів.

Для більшої наочності розглянемо приклад організації служби маркетингу в Страховій групі «ТАС». Функції окремих підрозділів Департаменту маркетингу та інновацій зображено в табл. 1.

Фаховий рівень та ділові якості спеціалістів служби мають відповідати таким основним вимогам:

* відданість справі і щира зацікавленість у розвитку фінансової потужності, прибутковості діяльності та зміцненні авторитету страховика;

* високий рівень теоретичної підготовки та практичних навичок з основних видів страхування, на яких спеціалізується страховик;

* уміння цілеспрямовано збирати, нагромаджувати й аналізувати інформацію та розробляти на її базі відповідні висновки й пропозиції;

* ініціатива, комунікабельність, виконавська дисципліна, уміння зосередитись на головному, широка загальна ерудиція.

Таблиця 1.

Функції служби маркетингу в страховій групі «ТАС»

Підрозділ	Функції
1. Управління нових страхових продуктів і перспективних видів діяльності	Аналіз, коригування й узгодження в керівних інстанціях та у процесі співпраці з галузевими підрозділами правил страхування, умов і зразків договорів та інших відповідних документів (полісів, сертифікатів тощо) на предмет відповідності чинному законодавству та стратегічним цілям Компанії. Аналіз інноваційних пропозицій з нових видів діяльності та прийняття рішень щодо доцільності їх упровадження. Розробка та впровадження нових страхових продуктів. Сегментація страхового ринку
2. Управління ана-лізу і розвитку систе- ми реалізації страхо- вих продуктів	Аналіз ефективності систем продажу страхових продуктів за критеріями відповідності їх поставленим статутним завданням. Формування необхідної мережі збуту, розробка і впровадження заходів з їх систематичного коригування. Поточний контроль за діяльністю систем збуту. Професійне навчання і забезпечення необхідними методично-інструктивними матеріалами фахівців Компанії, задіяних у системі збуту страхових продуктів. Розробка системи стимулювання діяльності страхових посередників.
Підрозділ	Функції
3. Управління рек- лами, дизайну і зв'язків з громадсь- кістю	Доведення до сегментованих категорій фактичних і потенційних страхувальників іміджевої інформації щодо компанії, її страхових продуктів, сервісних умов. Дизайн, розробка та виготовлення документації, необхідної для забезпечення діяльності галузевих підрозділів Компанії, страхових посередників і рекламних акцій. Планування та організація багатопрофільного рекламування. Проведення публічних рекламних, інформаційно-просвітницьких та іміджевих заходів у ЗМІ та через канапи масової інформації. Заходи із закріплення зв'язків із клієнтурою.
4. Управління ін- формації і дослі- дження ринку	Забезпечення інформацією керівництва Компанії та її підрозділів. Організація та проведення цільових досліджень за запитами керівництва і підрозділів та для власних потреб департаменту. Створення, розвиток і утримання тематичної бази даних на електронних і паперових носіях. Виконання цільових завдань і доручень керівництва Компанії з проведення заходів андеррайтингу за окремими договорами страхування

маркетинг страхування відповідальність прибуток

2. Страхування втрати прибутку від перерв у підприємницькій діяльності

В економічній, страховій літературі зміст поняття фінансового ризику не є однозначним. Здебільшого страхування фінансових ризиків розглядається у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні це страхування тлумачиться як страхування лише кредитних ризиків, а широке його розуміння охоплює також усі види страхового захисту тих ризиків, які виявляються в будь-якій сфері визначених фінансових відносин або безпосередньо спричинюють фінансові втрати.

Згідно з класифікацією ризиків, пропонованою Першою директивою ЄЕС від 24 липня 1973 року, до групи фінансово-кредитних ризиків віднесено як ризики, що виявляються у зв'язку із наданням кредитів, так і ризики, які призводять до інших фінансових збитків. Серед більш ніж десяти ризиків, об'єднаних у фінансову групу, найбільш загрозливим є ризик втрат прибутку. Прибуток є одним із найважливіших результативних показників фінансово-економічної діяльності будь-якого господарського суб'єкта. Отже, страхування від втрат прибутку є найбільш репрезентативним видом страхування фінансових ризиків.

На відміну від багатьох видів страхування, предметом захисту яких є наявне майно, страхування від втрат прибутку є формою страхового захисту господарських суб'єктів від втрат майбутньої користі. Випадкова втрата майбутньої користі (у даному разі -- очікуваного прибутку) може настати передусім з причин випадкового спаду виробничого процесу або навіть його зупинки. Збитки, яких господарський суб'єкт може зазнати внаслідок цього випадку, не обмежуються лише втратою майбутньої користі. До них слід також додати кошти, витрачені на оплату так званих постійних потреб, зумовлених необхідністю постійно підтримувати життєдіяльність господарського суб'єкта, а також пов'язаних із процесом його повернення до попередньо визначеної виробничої програми. Крім того, якщо зниження чи призупинення виробничого процесу настало внаслідок непередбаченого випадку, то обсяг збитків може зрости за рахунок витрат, які здійснені з метою протистояння наслідкам цього випадку. Отже, втрата майбутньої користі, а відповідно і її страховий захист, ніколи не виявляються самостійно.

Страхування від втрат прибутку є страхуванням комплементарним для багатьох так званих базових видів страхування. Найпоширенішою базою для приєднання до страхування від втрати прибутку є страхування від ризику вогню. Воно, як комплексний вид страхування, може при цьому здійснюватися у будь-якій формі, що передбачає різноманітну композицію ризиків -- чи то у формі «від усіх ризиків», чи й у формі FLEX, яка передбачає стандартне об'єднання кількох найпоширеніших ризиків: Fire -- вогню, Lighting -- удару блискавки, Explosion -- вибуху. Поява хоча б цих традиційних ризиків призведе не лише до кількісних втрат реально існуючого майна, а й до тимчасового призупинення чи сповільнення ходу виробничого процесу, а відповідно -- і до втрати очікуваного прибутку.

З огляду на значну поширеність ризику вогню вогневе страхування користується найбільшою популярністю серед страховиків і страхувальників як базове для здійснення страхування від втрат прибутку. У світовій практиці страховий захист очікуваного прибутку грунтується також на інших майнових видах страхування. Конкретними видами такого страхового захисту є MLOP (Machinery Loss of Profit Insurance -- страхування від втрати прибутку через аварію машин) та ALOP (Advance Loss of Profits -- страхування втрат прибутку, спричинених перенесенням насамперед строків початку виробничого процесу, пов'язаного із модернізацією чи реконструкцією виробничого об'єкта).

Звичайне страхування майнових засобів досить часто покриває лише незначну частину втрат, яких господарський суб'єкт зазнав унаслідок прояву ризику. Набагато більшими можуть бути його втрати, завдані неотриманням сподіваного прибутку. Проте на звичайне базове майнове страхування покладається завдання забезпечити кошти, достатні для відтворення знищених засобів та предметів виробництва. З цією метою найбільш бажаним було б страхування майна основних фондів у його новій вартості від базових (найпоширеніших) ризиків.

Така форма страхової відповідальності, яка передбачає принцип «нове за старе», тобто коли страхова сума об'єкта береться на рівні його відновлюваної вартості, уже запроваджувалася в загальному порядку у Німеччині та Австрії ще в 1929 році. Організація такого страхового захисту стосувалася здебільшого ризику вогню. Таке страхування є середнім типом між страхуванням реальних майнових втрат у їх залишковій вартості і страхуванням втрат очікуваної користі, тобто страхуванням утрачених можливостей.

Страхове відшкодування, отримане при страхуванні у «новій вартості», дає змогу вчасно відновити виробничий процес, перерваний через настання випадкової події. Страхування від втрати прибутку передбачає виплату відшкодування, яке замінює для застрахованого суб'єкта регулярне надходження грошових коштів, необхідних для фінансування господарського процесу, зберігання фінансової кондиції на такому рівні, який був би досягнений при ненастанні страхового випадку.

Страхова відповідальність при страхуванні від втрат прибутку є збірною й охоплює такі види збитків:

* витрати, які мають постійний характер і є необхідними навіть протягом виниклої перерви виробничого процесу;

* прирости витрат на виробництво, а також додаткових витрат, спрямованих на отримання спаду виробництва в умовах, які склалися після страхового випадку. Нагромадження цих збитків зумовлює оренда додаткових виробничих площ, машин, механізмів, оплата праці за роботу в позаурочний час та інші заходи;

* втрата прибутку, обчислювана за спеціальною методикою.

Крім втрати прибутку, яка може статися через безпосереднє пошкодження майна і сповільнення чи зупинення виробничого процесу, прибуток може бути втрачений також тоді, коли настане страховий випадок у кооперанта даного господарського суб'єкта. Кооперант, який відіграє роль постачальника, зазнавши безпосередніх майнових втрат, не зуміє виконати домовленостей про постачання. Це призведе до таких самих негативних наслідків, як і вимушена перерва виробничого процесу через пошкодження майна. Велика ймовірність настання таких випадків також дає підстави для відповідного додаткового страхового захисту від їх наслідків. Такий вид страхування дістав назву Contingency Business Interruption -- від випадкового переривання бізнесу і може охоплювати такі самі ризики, що їх охоплює основне страхування від втрати прибутку.

Загальний обсяг страхової відповідальності страховика при страхуванні від втрат прибутку визначається величиною страхової суми. Страхова сума для потреб цього страхування обчислюється на базі передбачуваного обсягу прибутку та обсягу постійних витрат, які можуть скластися у господарському році. У практиці страхування від втрат прибутку застосовується поняття прибутку -- брутто. Прибуток-брутто, у свою чергу, складається з двох частин: власне прибутку в економічному значенні цього поняття, названого прибутком-нетто, та постійних витрат, які є чистими втратами в умовах простою виробництва.

На відміну від постійних витрат змінні витрати безпосередньо пов'язані з потребами виробництва. Це передусім сировина, матеріали, транспортні витрати та інші елементи затрат. Проте поділ витрат на постійні та змінні не є простим. Він потребує уважного аналізу кожної конкретної ситуації. При цьому слід спиратися як на матеріали бухгалтерського обліку, так і на особливості технології та організації даного виробництва. Вагомим елементом витрат є, як відомо, видатки на оплату праці, насамперед виробничого персоналу. По суті -- це змінні витрати. Однак з позиції виробничої та соціальної політики страхувальник не може уникнути цих витрат на період перерви виробництва. Адже існує необхідність зберегти кваліфікований виробничий персонал, а в разі тимчасового звільнення якихось працівників страхувальник зобов'язаний матеріально їх забезпечити.

Якщо взяти до уваги, що виробничий оборот страхувальника ідентичний виручці, отриманій ним від реалізації товарів та послуг, то величину прибутку-брутто можна обчислити спрощеним методом -- методом віднімання від величини виробничого обороту суми витрат змінного характеру.

Прибуток-брутто страхувальник обчислює за спеціальною методикою, причому його розрахунки мають бути підтверджені аудитором. Розрахунок прибутку-брутто є необхідним доповненням до заяви страхувальника про бажання застрахуватися від втрат прибутку. При подальшому розрахунку страхової суми на основі прибутку-брутто враховуються також усі чинники, які по-різному впливають на виробничий оборот та його складові елементи. Мають бути враховані сезонність виробництва, позиція страхувальника на ринку, загальні тренди розвитку підприємства і всієї галузі, показники діяльності кількох попередніх років. Додержуючи зазначених вимог щодо калькуляції величини страхової суми, можна максимально точно передбачити обсяги майбутніх виплат страхового відшкодування.

Особливістю страхування від втрат прибутку є те, що обсяг збитку залежить не стільки від розміру знищень (як у разі звичайних майнових страхувань), скільки від тривалості перерви виробничої діяльності. Чинник часу характеризується специфічним параметром, який визначається і застосовується лише при страхуванні від втрат прибутку -- терміном відшкодування. Ним є розрахунковий період діяльності підприємства, протягом якого нагромаджуються негативні результати від перерви виробництва через майнові збитки.

Тривалість цього періоду визначається безпосередньо страхувальником і має відповідати максимальній тривалості часу, необхідного підприємству для досягнення обсягу виробничого обороту, який воно мало до настання страхового випадку. Розрахунок цього терміну, як правило, доручається висококваліфікованим спеціалістам -- менеджерам ризику, брокерам. Вони мають врахувати не лише чинник часу, а й інші чинники, а саме: конструкцію застрахованих об'єктів, вид господарської діяльності, складність виробничої технології, наявність та доступ до фінансових ресурсів, необхідних для відновлення діяльності.

Страховик, як правило, погоджується на запропонований страхувальником термін відшкодування. Цей термін є періодом, лише в межах якого страховик несе відповідальність за втрату прибутку. Саме тому як страховик, так і страхувальник розуміють, що тривалість терміну відшкодування є найважливішим чинником впливу на страхову суму. Щоправда, у страховій практиці не додержують прямої залежності між установленим терміном відшкодування та обсягом страхової суми. У тих випадках, коли термін відшкодування береться коротшим за 12 місяців, страховики застосовують таблиці фракційного типу: для коротших термінів страхова сума встановлюється відносно вищою, ніж для триваліших термінів. Найпоширенішим є термін відшкодування тривалістю від кількох місяців до одного року. Місце терміну відшкодування в розрахунках прибутку-брутто, який належить відшкодувати, можна показати схематично (рис. 1.)

Рис. 1. Вплив терміну відшкодування на прибуток-брутто

Страхові тарифи для потреб страхування від втрат прибутку розраховують згідно з вимогами загальної методики з урахуванням певних особливостей оцінки ризику, який покладено в основу даного страхування. Зокрема, ризик втрати прибутку завжди є похідним від ризику настання майнових збитків як свого базового ризику. Особливість їх взаємозв'язку полягає також у тому, що між ними немає кількісної залежності. Адже навіть незначна майнова шкода здатна призвести до зупинки цілого виробництва, до цілковитої втрати прибутку. Отже, страховий тариф має враховувати ймовірності настання таких ризиків:

а) базового ризику (пошкодження, або знищення майнових засобів);

б) ризику сповільнення або зупинення виробничого процесу.

Крім цього, при калькуляції страхового тарифу мають ураховуватися такі особливості господарської діяльності страхувальника:

а) сезонність виробництва;

б) тривалість терміну відшкодування;

в) характер конкуренції в даній галузі;

г) частка власної участі у фінансуванні ризику втрати прибутку. Власна участь може становити, наприклад, 5 робочих днів, що означає початок відповідальності страховика із шостого дня перерви виробництва.

3. Майнове страхування засобів автотранспорту (Авто-КАСКО)

Страхування наземного транспорту охоплює залізничний транспорт та автотранспортні засоби. Страхування каско автотранспортних засобів - найбільш популярний серед страхувальників вид страхової послуги, оскільки автомобільний парк в Україні щорічно зростає, а відповідно збільшується загроза втрати транспорту внаслідок дорожньо-транспортних пригод та інших небезпек.

Страхування каско (hull insuranse) - страхування вартості засобів транспорту (суден, літаків, залізничних вагонів, автомобілів) без урахування вантажів.

Розглянемо правила добровільного страхування транспортних засобів, які використовуються страховою компанією „А-еліта".

Традиційно в правилах визначено об'єкт страхування: майнові інтереси, що не суперечать чинному законодавству та пов'язані з правом володіння, користування й розпорядження засобом наземного транспорту, термін експлуатації якого не перевищує 10 років. Разом з транспортним засобом на страхування береться відповідне приладдя та додаткове обладнання до нього.

Страховими випадками є знищення пошкодження або втрата транспортного засобу внаслідок:

* дорожньо-транспортної пригоди;

* стихійних лих (бурі, повені, землетрусу та ін.), нападу тварин, пожежі або вибуху в транспортному засобі;

* протиправні дії третіх осіб (крім угону та крадіжки);

* угон та крадіжки.

Не страхуються від угону автотранспортні засоби, які не обладнані протиугонними пристроями.

Страхова сума встановлюється на підставі страхової оцінки автотранспортного засобу, яка може бути визначена експертним шляхом, на підставі каталогу офіційного дилера чи рахунку-фактури заводу виробника.

Страховий тариф за всією сукупністю ризиків становить 6%. У той же час МСК „Надра" пропонує такі страхові тарифи в розрізі ризиків:

* дорожньо-транспортна пригода та інші пошкодження, що сталися в процесі руху - 3%;

* стихійні лиха, падіння дерев, напад тварин, пожежа та вибух - 0,5%;

* протиправні дії третіх осіб при знаходженні автотранспортного засобів у будь-якому місці - 1,0%;

* угон чи викрадення автотранспортного засобу при його перебуванні в будь-якому місці - 3,0%.

Сукупний страховий тариф становить 7,3%. Відповідно базовий страховий тариф може змінюватись у більший чи менший бік залежно від ступеня ризику, який визначають тип автотранспортного засобу, стаж водія, наявність та тип протиугонного пристрою тощо.

Обов'язково встановлюється безумовна франшиза. Наприклад, для такого ризику, як угон та крадіжка, вона становить 10% від страхової суми, для інших ризиків - від 0,5 до 1% від страхової суми.

Договір може укладатись на термін від декількох днів до одного року і набуває чинності з 00 годин доби наступної за днем надходження страхового платежу на розрахунковий рахунок страхової компанії.

Українські страховики пропонують різноманітні умови страхування засобів наземного транспорту. Але рідко можна знайти страхову компанію, яка взяла б на страхування автомобіль від усіх ризиків, незалежно від країни його виробництва і терміну експлуатації. І це зрозуміло: старі автомобілі і найбільш престижні моделі належать до категорії з підвищеним ризиком. Перші більше потерпають в ДТП, а другі частіше стають об'єктом для викрадення.

Серед умов страхування є ряд найбільш поширених обмежень, а саме:

* не приймаються на страхування легкові автотранспортні засоби та причти до них, термін експлуатації яких з моменту випуску їх заводом-виготовлювачем перевищує 10 років;

* не приймаються на страхування від угону легкові автотранспортні засоби всіх марок, не обладнані протиугонними пристроями;

* не береться під страховий захист багаж;

* не береться під страховий захист скло автотранспортних засобів, що має будь-які пошкодження і дефекти;

* не відшкодовуються збитки в таких випадках:

-- пошкодження (знищення) шин автотранспортного засобу та шин, установлених на причіпах до нього, які завдані внаслідок руху й не спричинили ДТП;

-- крадіжки коліс, у тому числі запасних, установлених на автотранспортному засобі та причіпах до нього, якщо крадіжка коліс сталася окремо, без угону або викрадення автотранспортного засобу чи причепа.

З огляду на різноманітність ризиків, що діють на транспортний засіб, їх доцільно визначати окремо. Це дає змогу надати договору страхування найоптимальнішої форми, поєднавши набір ризиків з фінансовими можливостями страхувальника.

Розглянемо повний спектр страхового захисту, який у класичному варіанті можна подати такими умовами.

Страховик здійснює добровільне страхування автотранспортних засобів, що належать юридичним та фізичним особам, і причепів до них, відповідного приладдя та додаткового обладнання.

Як правило, на страхування приймається автотранспортний засіб та причіпи до нього в технічно справному стані.

Так, не відшкодовуються збитки, пов'язані зі знищенням або пошкодженням транспортного засобу внаслідок:

1) військових дій, громадських заворушень;

2) захоплення, конфіскації, арешту, здійснених цивільною або військовою владами;

3) радіоактивного забруднення, внаслідок якого неможлива подальша експлуатація транспортного засобу;

4) вибуху внаслідок перевезення, зберігання боєприпасів,

вибухових речовин;

5) пожежі через порушення правил техніки безпеки при користуванні горючими рідинами на транспортних засобах.

До страхових ризиків більшість страховиків відносять:

а) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок аварії та інші пошкодження, що сталися у процесі руху;

б) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок протиправних дій третіх осіб при його знаходженні:

* у будь-якому місці;

* на стоянці, що охороняється, чи в гаражі;

в) пошкодження, знищення об'єкта страхування внаслідок стихійних лих (повінь, буря, ураган, смерч, цунамі, шторм, злива, град, обвал, лавина, зсув, вихід підґрунтових вод, паводок, повінь, сель, удар блискавки, просадка ґрунту, землетрус), падіння дерев, нападу тварин, а також пожежі чи вибуху в автотранспортному засобі;

г) угон або викрадення автотранспортного засобу й причепів до нього, а також крадіжка відповідного приладдя та додаткового обладнання в разі перебування:

* у будь-якому місці;

* на стоянці, що охороняється, чи в гаражі.

До переліку страхових випадків можна віднести одну, кілька або всі щойно перелічені події і конкретизувати їх у договорі страхування.

Разом з тим існують обмеження страхових випадків, при яких страховик не здійснює відшкодування.

До страхових випадків не належать (а отже, виплати страхового відшкодування не здійснюються) ситуації, при яких було зафіксовано:

а) використання автотранспортного засобу та причепів до нього у заздалегідь відомому страхувальникові аварійному стані;

б) управління автотранспортним засобом особою, котра не має посвідчення водія;

в) управління автотранспортним засобом водієм, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння;

г) непокору владі (втеча з місця події, переслідування працівниками ДАІ), вчинення дій (крім тих, які кримінально караються), пов'язаних із порушенням Правил дорожнього руху;

д) порушення правил пожежної безпеки, перевезення та зберігання вогненебезпечних, вибухонебезпечних речовин і предметів, що легко займаються;

е) намір або грубу недбалість страхувальника чи його представника, а також порушення будь-ким із них установлених правил експлуатації автотранспортних засобів;

є) передання страхувальником керування автотранспортним засобом особі, що перебуває у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, а також особі, що не має посвідчення водія з дозволеною категорією відповідного транспортного засобу.

До страхових випадків, як правило, не належать і виплати страхового відшкодування не передбачають у разі знищення або пошкодження автотранспортного засобу та причепів до нього внаслідок:

* всякого роду воєнних дій чи воєнних заходів та їх наслідків, пошкодження чи знищення мінами, бомбами та іншими знаряддями війни, а також внаслідок громадянської війни, народних заворушень і страйків, конфіскації, арешту чи знищення за вимогою військових чи цивільних влад;

* прямого чи непрямого впливу атомного вибуху, радіації чи радіоактивного ураження, пов'язаних з будь-яким застосуванням атомної енергії і використанням радіоактивних матеріалів;

* перевезення автотранспортного засобу морським, залізничним та іншими видами транспорту;

* збитків, що виникли внаслідок участі автотранспортного засобу у спортивних змаганнях (перегони);

* гниття, корозії, зруйнування і (або) втрати природних властивостей матеріалів, що були використані в автотранспортному засобі, через зберігання в несприятливих умовах, природних хімічних процесів тощо;

* обробки теплом, вогнем чи іншим термічним впливом на автотранспортний засіб та причепів до нього (сушіння, зварювання, гаряча обробка тощо);

* збитків, завданих майну страхувальника, водія або пасажирів, що перебували у транспортному засобі під час страхового випадку;

* природного зносу транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей та вузлів, втрати товарного вигляду, заводського браку;

* пошкодження покришок, спричиненого поганим станом проїжджої частини, наїздом на гострі предмети, їх природним зносом (якщо таке пошкодження не призвело до збільшення збитків);

* експлуатації автотранспортного засобу чи причепу до нього з використанням покришок (шин) зі зносом протектора понад допустиму норму.

Не відшкодовуються непрямі збитки та інші видатки, що можуть бути спричинені страховим випадком (штраф, використання орендованого транспортного засобу, проживання в готелі під час ремонту, видатки на відрядження, упущена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, пов'язані з закінченням гарантійного терміну, моральні збитки тощо).

Договір страхування укладається, як правило, на один рік. Можливе укладання договору страхування на коротші терміни, наприклад при виїзді за кордон або на час перегону транспортного засобу.

Страхова сума визначається на підставі поданих заяви на страхування і документів, що підтверджують вартість автотранспортного засобу, причепів до нього та додаткового обладнання.

Можливе укладання договору страхування з умовою урахування ступеня зносу автотранспортного засобу, а також з урахуванням втрати товарної вартості.

Іншим важливим застереженням є застосування франшизи. Договір страхування укладається, як правило, за умови власної участі страхувальника у відшкодуванні збитків з установленим розміром безумовної франшизи.

За бажанням страхувальника при укладанні договору страхування може бути заявлена також умовна франшиза, що дає змогу застосувати знижки зі страхової премії.

До страховик випадків не відносяться також захоплення транспортного засобу третіми особами, добровільно допущеними страхувальником або його довіреною особою в салон та при використанні транспортного засобу в якості таксі, якщо це не обумовлено в заяві про страхування.

Відшкодуванню не підлягають непрямі збитки, пов'язані зі страховим випадком: штраф, плата за використання орендованого транспортного засобу, плата за проживання в готелі під час ремонту, витрати на відрядження, втрати внаслідок простою тощо.

Права та обов'язки сторін, які визначаються договором, мають загальноприйнятий характер із поправкою на специфіку об'єкта страхування та перелік страхових ризиків. Зупинимось лише на діях страхувальника при настанні страхового випадку і зазначимо, що страхувальник зобов'язаний негайно повідомити компетентним органам про пригоду та не проводити ніяких ремонтних робіт з пошкодженим транспортним засобом без попереднього його огляду представником страховика, крім тих, які зумовлені необхідністю продовження безпечного руху. Для здійснення ремонту страхувальник повинен отримати письмову згоду страховика. Протягом 24 год, не враховуючи вихідні та святкові дні, після настання страхового випадку чи надходження інформації про нього, письмово повідомити страховика, здійснити всі можливі заходи для рятування транспортного засобу, усунення причин, які сприяють виникненню додаткових збитків, а також забезпечити право на регресний позов до винної сторони. Крім того, страхувальник повинен надати страховикові можливість провести огляд і обстеження пошкодженого застрахованого транспортного засобу для визначення причин та розмірі збитків, надати необхідні документи, що підтверджують факт настання страхового випадку та розмір збитків та документи, що підтверджують оплату витрат по рятуванню транспортного засобу. За згодою сторін (або за вимогою однієї зі сторін) після настання страхового випадку розмір збитку може бути встановлений експертами. Експертиза може також проводитись для встановлення фактичних причин настання страхового випадку та визначення законності отримання страхового відшкодування страхувальником. Експертиза проводиться за рахунок сторони, що вимагала її проведення.

При настанні страхового випадку відшкодуванню підлягають тільки прямі збитки, виключаючи втрачену вигоду, витрати на оренду чи наймання транспортного засобу, моральну шкоду тощо.

Розмір збитку визначається:

* при повному або конструктивному знищенні автотранспортного засобу -- у розмірі його дійсної вартості за договором страхування за вирахуванням вартості вузлів, деталей та устаткування, що придатні для подальшого використання або реалізації;

* при пошкодженні автотранспортного засобу чи додаткового обладнання - в розмірі витрат на його відновлення (з урахуванням зносу на день настання страхового випадку) згідно з кошторисом-розрахунком, який складено експертом страховика і погоджено зі страхувальником.

Витрати на відновлення включають:

* витрати на матеріали і запасні частини, що необхідні для ремонту, за цінами на дату страхового випадку за вирахуванням зносу частин, вузлів, агрегатів та деталей, які замінюються в процесі відновлення (ремонту);

* витрати на оплату ремонтних робіт за тарифами на дату настання страхового випадку.

Не включаються до суми збитку:

* вартість ремонту та технічного обслуговування автотранспортного засобу, що не спричинені настанням страхового випадку;

* вартість робіт, що пов'язані з переобладнанням автотранспортного засобу, ремонтом або заміною окремих його частин, деталей і приладдя внаслідок їхнього зносу, технічного браку, поломки тощо;

* вартість заміни замість ремонту тих чи інших вузлів та агрегатів через відсутність у ремонтних підприємствах необхідних запасних частин і деталей для ремонту цих вузлів та агрегатів;

* втрати експлуатаційних якостей;

* втрати товарної вартості автотранспортного засобу;

* суми, які перевищують ціни на запасні частини до автотранспортних засобів, запропоновані страховиком та (або) спеціалізованою сервісною станцією, якщо страхувальник відмовився від таких послуг і придбає запасні частини за більш високими цінами.

Відшкодування збитків здійснюється за вирахуванням амортизаційного зносу запасних частин, що підлягають заміні, деталей та приладдя.

При визначенні суми страхового відшкодування враховуються страхова сума, різниця між страховою сумою і зазначеною в заяві на страхування вартістю автотранспортного засобу та франшиза.

Якщо майно було прийнято на страхування в зазначеній частці (%) від повної його вартості, то страховик здійснює виплату страхового відшкодування за системою пропорційної відповідальності. Остаточний розмір страхового відшкодування визначається за вирахуванням франшизи, зазначеної в договорі.

Для отримання страхового відшкодування подаються такі документи:

* заява про виплату страхового відшкодування;

* договір страхування;

* страховий акт;

* довідка дорожньо-патрульної служби про ДТП із зазначенням прізвища особи (осіб), які постраждали при цьому та особи (осіб), які винні у скоєнні ДТП, та витяг з протоколу про обставини ДТП (рішення);

* необхідна кількість фотокарток пошкодженого транспортного засобу (їх надання обов'язкове, якщо страховий випадок і ремонт автотранспортного засобу відбулися за межами України);

* довідка сейсмологічної служби про стихійне лихо;

* довідка слідчих органів про викрадення;

* документ, що посвідчує правонаступництво особи, яка звернулася за страховим відшкодуванням (у разі смерті страхувальника);

* свідоцтво про смерть (завірену копію) у разі смерті страхувальника;

* акт товарознавчої експертизи про розмір збитків чи рахунок сервісного центру про розмір необхідних затрат на відновлення;

* інші документи в разі необхідності.

Вибір сервісної станції страхувальник повинен узгодити зі страховиком, в іншому разі страховик має право переглянути розмір страхового відшкодування.

Страхове відшкодування виплачується протягом трьох робочих днів після прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування. Днем виплати вважається день списання коштів з розрахункового рахунку страховика.

Договір страхування, за яким виплачене страхове відшкодування, зберігає силу до закінчення терміну страхування. При цьому страхова сума становить різницю між початковою страховою сумою і виплаченим страховим відшкодуванням.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» // Урядовий кур'єр. -- 2001. -- 7 листопада.

2. Законодавство України про страхування // Збірник нормативних актів. -- К.: Атіка, 1999. -- 464 с

3. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'язкового авіаційного страхування цивільної авіації" № 1535 від 12.10.2002 р.

4. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку та правил обов'язкового страхування сільськогосподарських тварин" №590 від 23.04.2003 р.

5. Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження розмірів страхових платежів за додатковими договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" №539 від 29.04.2004 р.

6. Автострахование: теория, практика и зарубежный опыт: Специальное приложение к журналу «Финансы». -- М.: Финансы, 1995. -- 225 с.

7. Александрова М. М. Страхування: Навч. посібник -К.: ЦУЛ, 2002.

8. Базилевич В.Д., Базилевич КС. Страхування. - К.: Знання, 2002. - 216с.

9. Заруба ОД. Страхова справа: Підручник. - К.: ТОВ „Знання", КОО, 1998. - 321 с.

10. Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л. Страхування: Термінологічний словник. 2-е вид., випр. та доп. -Львів: Бескит Біт, 2002. - 104 с.

11. Страхування: Підручник /Керівник і наук. ред. С. С. Осадець, д-р, екон. наук, проф. - К: КНЕУ, 2002. - 528 с.

Размещено на Allbest.ru