Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

• Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами
• 1. Посередництво у здійсненні операцій з цінними паперами

Посередницькою діяльністю у сфері випуску та обігу цінних паперів є підприємницька діяльність суб'єктів господарювання (далі -- торговці цінними паперами), для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності або яким така діяльність дозволена законом.

Торговці цінними паперами мають право здійснювати такі види посередницької діяльності:

- виконання за дорученням, від імені та за рахунок емітента обов'язків з організації передплати на цінні папери або їх реалізації в інший спосіб;

- купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені, за дорученням і за рахунок іншої особи;

- купівлю-продаж цінних паперів, що здійснюється торговцем цінними паперами від свого імені та за свій рахунок. Законом можуть передбачатися також інші види посередницької діяльності з цінними паперами (діяльність з управління цінними паперами тощо) (ст. 356 ГКУ).

У ст. 357 ГКУ зазначається, що здійснення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів допускається на основі ліцензії, що видається в порядку, встановленому законодавством. Суб'єкти виключної посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів можуть здійснювати окремі види діяльності, пов'язані з обігом цінних паперів (надання консультацій власникам цінних паперів тощо).

Ліцензію на здійснення будь-якого виду посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів не може одержати торговець цінними паперами, який безпосередньо або опосередковано володіє майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого перевищує розмір, встановлений законом.

Торговець цінними паперами, який має ліцензію на здійснення будь-якого виду посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів, не може безпосередньо або опосередковано володіти майном іншого торговця цінними паперами, вартість якого перевищує розмір, встановлений законом.

Згідно зі ст. 358 ГКУ торговець цінними паперами не може здійснювати торгівлю:

- цінними паперами власного випуску;

- акціями емітента, у якого він безпосередньо або опосередковано володіє майном у розмірі понад 5 % статутного фонду.

У разі прийняття доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець цінними паперами зобов'язаний надавати особі, за дорученням і за рахунок якої він діє, інформацію про курс цінних паперів.

Торговець цінними паперами зобов'язаний надавати фондовій біржі інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами у строки і порядку, визначені правилами фондової біржі. Спеціальні вимоги до укладення угод щодо цінних паперів встановлюються законом. Особливості ведення бухгалтерського обліку, операцій з цінними паперами визначаються відповідно до закону (ст. 359 ГКУ).

Як зазначено у ст. 360 ГКУ, для забезпечення організації функціонування ринку цінних паперів утворюється фондова біржа -- акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу та здійснює свою діяльність відповідно до ГКУ, інших законів, а також статуту і правил фондової біржі.

Фондова біржа створюється засновниками -- торговцями цінними паперами в порядку, встановленому законом.

Діяльність фондової біржі спрямовується виключно на організацію укладення угод купівлі-продажу цінних паперів та їх похідних. Фондова біржа не може здійснювати операції з цінними паперами від власного імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію.

Фондова біржа набирає статусу юридичної особи з дня її державної реєстрації відповідно до закону.

Діяльність фондової біржі припиняється за умови, якщо кількість її членів протягом встановленого законом строку залишається меншою, ніж мінімальна кількість, визначена законом. Діяльність фондової біржі припиняється в порядку, встановленому для припинення діяльності господарських товариств, якщо інше не передбачено законом (ст. 361 ГКУ).

Торгово-посередницькі операції комерційних банків із цінними паперами включають:

- формування оптимальних індивідуальних портфелів цінних паперів для великих інвесторів на основі аналізу поточного стану фінансового ринку та побудову цільових функцій інвестування на і заданий період або дату;

- брокерські послуги (здійснення цивільно-правових угод із цінними паперами в якості повіреного або комісіонера), а також дилерські послуги (укладання угод із цінними паперами від свого імені та за свій рахунок шляхом здійснення котирувань цінних паперів із подальшим їх терміновим перепродажем клієнтам);

- надання коротко-, середньо- й довгострокових позик у процесі здійснення посередницької діяльності.

Таким чином, при виконанні дилерських послуг проходить короткострокове поєднання інвестиційних і торгово-посередницьких операцій банків, а при наданні кредитів для купівлі цінних паперів - кредитних і торгово-посередницьких операцій. Дані особливості відкривають перед банками значні можливості для розвитку торгово-посередницьких операцій.

Під трастовими (довірчими) операціями з цінними паперами розуміють діяльність КБ у ролі довіреної особи своїх клієнтів з управління ЦП від свого імені на власний розсуд із зобов'язанням збереження та примноження капіталу клієнта за визначену, як правило, процентну винагороду від приросту активів клієнта.

Виконання трастових операцій КБ України здійснюється у ролі агента клієнтів.

Під трастовими операціями розуміють операції банків або фінансових інститутів з управління майном, виконання інших послуг за дорученням і в інтересах клієнта на правах його довіреної особи. До них належать:

- управління спадщиною;

- управління пенсійними, державними, муніципальними фондами;

- опікунство;

- виконання агентських функцій (виплата дивідендів за акціями, зберігання цінних паперів, продаж облігацій тощо).

Банки, що використовують трастові операції, можуть мати такі цілі:

- отримання додаткового прибутку у вигляді процента від прибутку або у вигляді фіксованої суми;

- встановлення контролю над компаніями, фондами і їх грошовими коштами;

- придбання вигідних клієнтів і зміцнення зв'язків з ними;

- подолання обмежень, встановлених для банків законодавством деяких країн в галузі інвестиційної діяльності тощо.

Для клієнтури вигідність трастових операцій полягає в такому:

- велика прибутковість операцій, оскільки траст передбачає надання клієнту всього прибутку, що отримується внаслідок управління його власністю (за винятком комісійних, що отримуються банком);

- клієнт може брати участь у процесі управління коштами й у виборі напрямів інвестування;

- банк зберігає анонімність проведення таких операцій, оскільки

розпорядник траста має право здійснювати операції від свого імені і звичайно не повідомляє відомостей про обсяг переданого в траст капіталу і про того, кому цей капітал належать;

- психологічна привабливість для клієнтів трастових операцій. Трастові послуги надаються як окремим особам, так і організаціям.

Основні категорії послуг, що пропонуються банками фізичним особам:

- передача майна у спадщину;

- розпорядження майном, що заповідалося, в інтересах спадкоємців, після передачі його в спадщину;

- піклування про майно недієздатних або частково недієздатних осіб;

- розпорядження майном живої особи на її користь або на користь вказаної нею особи.

Завдання банку - отримати після смерті власника відповідні рішення суду, скласти докладний опис майна, зібрати і забезпечити активи спадщини, сплатити адміністративні витрати, розрахуватися за боргами, заплатити податки, розподілити частину майна, що залишилася, між спадкоємцями згідно із заповітом, а також можливо зробити особисті послуги членам сім'ї тощо.

Підприємствам, організаціям банк може надавати різні послуги -здійснювати управління активами, тимчасово управляти справами компаній при їх реорганізації, банкрутстві, ліквідації та ін. Ґрунтуючись на укладеному з клієнтом (юридичною особою) договорі, банк виконує такі операції:

- ведення рахунків для власників цінних паперів, емітентів;

- передачу прав власності на цінні папери;

- обмін цінних паперів за довіреністю (при реорганізації або злитті компаній);

- сплату процентів, погашення боргів;

- довірче управління фондами компаній (пенсійними та ін.);

- виплату дивідендів за акціями;

- звільнення майна від застави тощо.

При довірчому управлінні майном можливі дві ситуації. По-перше, коли банк (розпорядник) виконує функцію повного представництва інтересів клієнта. У цьому випадку розпорядник самостійно приймає рішення, без попередньої згоди та інформування клієнта. По-друге, банк може виконувати агентські функції, здійснюючи всі операції на основі попередніх розпоряджень клієнта. Виконання агентських функцій становить основну сферу трастових послуг банку. При цьому агентом є будь-яка особа, яка діє від імені й за дорученням іншої особи. Особа, що надає повноваження, називається принципалом, а яка виконує доручення - агентом. Відносини, що виникають між ними називають агентськими функціями. Банк виконує всі функції охоронця майна й активно управляє власністю, наприклад, аналізує стан портфеля цінних паперів дає рекомендації і пропонує способи інвестування капіталу тощо. Виконуючи функції агента, банк, за домовленістю з клієнтом, може наділятися рядом прав: від імені клієнта укладати угоди, отримувати позики, виписувати чеки, передавати цінні папери, індосувати векселі та ін.

Агентські (посередницькі) функції полягають в такому:

1. Зберігання активів:

- приймання цінних паперів на зберігання;

- обмін цінними паперами;

- купівля-продаж цінних паперів з метою забезпечення збереження активів;

- отримання прибутків за цінними паперами;

- своєчасне сповіщення довірителя про надходження на рахунки за цінними паперами;

- доставка, пересилання цінних паперів клієнтам;

- погашення облігацій з минулим терміном;

- отримання сум за заставними;

- оренда сейфів і т. д.

Банк отримує, зберігає і видає цінності за дорученням клієнта без будь-яких ініціатив або активних функцій.

2. Управління активами клієнта як агента або представника, що передбачає проведення банком операцій з цінними паперами або здійснення інвестування за дорученням клієнта:

- купівля-продаж цінних паперів;

- здійснення інвестицій в цінні папери, формування портфеля цінних паперів і спостереження за курсами цінних паперів, що зберігаються в портфелі;

- отримання всіх видів прибутків (за дорученням клієнтів);

- оплата рахунків довірителя;

- розміщення цінних паперів у заставу;

- виконання функцій довіреної особи з облігаційної позики;

- операції з вексельним і чековим портфелем;

- оформлення страхових полісів і т. д.

Крім цього, банк здійснює інформаційне, правове, консультаційне, методичне й аналітичне обслуговування клієнтів.

Види трастів, що перебувають в управлінні банків, мають різні форми.

Прижиттєвий траст засновується особою за домовленістю з банком. Наприклад, клієнт переводить грошові кошти в довірче управління банку, доручаючи йому виплачувати прибуток протягом його життя, а після смерті передати капітал спадкоємцям.

Страховий траст виникає, якщо клієнт призначає банк довіреною особою за страховим полісом і доручає йому виплачувати прибуток або передати всю суму поліса своїм спадкоємцям після його смерті.

Корпоративний траст засновується у формі майна, що закладається в банку, наприклад, для забезпечення випуску облігацій.

Траст на користь найманих службовців має дві форми - пенсійний фонд або план участі в прибутках. У першому випадку підприємець вносить кошти у фонд, що перебуває в управлінні банку, для виплат співробітникам по досягненні пенсійного віку. Якщо працівники вносять гроші у фонд, то він називається пенсійним трестом з участю, в іншому випадку - без участі. У другому випадку підприємець переводить частку прибутку в траст-фонд, відкритий в банку, для подальшого розподілу внесків і подальших прибутків від фонду на користь працівників компанії.

Якщо у ведення банку передається реальна власність, банк може здавати її в наймання, експлуатувати відповідно до інструкцій клієнта. У цьому випадку виникає поняття траста з нерухомості.

Згідно з прийнятим у всьому світі трастовим законодавством, банк не має права розпоряджатися вилученими в трастове управління коштами як своєю власністю (у цьому полягає відмінність від інших залучених коштів), а може лише провести операції з переданим у довірче управління майном від свого імені, виходячи з інтересів клієнта. Отже, весь прибуток належить не банку і повинен бути перерахований бенефіціару, вказаному в договорі, за вирахуванням комісійної винагороди і величини операційних витрат.

Таким чином, за трастові послуги, що надаються, банк отримує комісійну винагороду, її величина може визначатися сумою самого траста, прибутків від нього або обох показників.

2. Порівняльно-правова характеристика органів управління торгово-біржовою діяльністю в іноземних країнах

біржовий цінний інвестор портфель

Діяльність товарних бірж у Росії й Україні розвивалася значно повільніше, ніж в інших країнах. За указом Петра І в 1703 р. у Санкт-Петербурзі створюється перша товарна біржа. Тільки після промислового перевороту в 80-90 роках XIX сторіччя в Росії відбувається дійсний біржовий бум: виникає Одеська біржа (1796 p.), Кременчуцька (1834 р.), Рибинськая (1842 p.), Московська (1837 p.). Наприкінці сторіччя в Російській імперії налічувалося вже 114 бірж.

Характерний економічний підйом і розширення товарно-грошових відносин був обумовлений реформами 60-х років. Але далеко не завжди створені біржі досить успішно функціонували. Цікавий наступний факт, що приводить у роботах О. Штиллиха. Відкрита в 1811 р. у м. Рибинське біржа виявилася організацією в повному змісті мертвонародженою, тому що біржу ніхто не відвідував. В 1842 р. біржу відкривають знову, але й після цього купецтво віддає перевагу позабіржовим зборам, внаслідок чого доводилося гнати його на біржу, використовуючи для цього пожежні труби [4, с 281].

Приблизно в цей період товарні біржі створюються у всіх торгових центрах України: м. Київ (1869 р.), м. Миколаїв (1885 р.), м. Харків (1876 р.) і ін. На початку XX століття в Україні здійснювали свою діяльність 11 товарних бірж. Як правило, це були спеціалізовані біржі по торгівлі окремими видами продукції, а саме хлібні, фруктові, м'ясні, винні. Найбільші обороти мала Київська товарна біржа, Миколаївська хлібна й Одеська зернова біржі.

Початок першої світової війни, а потім події 1917 р. привели до повного припинення діяльності товарних бірж у т.ч. й в Україні. Однак у період нової економічної політики Радянської республіки відзначається поновлення діяльності товарних бірж. Уже в 1925 р. біржі, які діяли до 1917 p., відновили свою діяльність. Умовою цього процесу стала внутрішня економічна політика, що виявилася в пожвавленні капіталу й підприємництва. Однак, незважаючи на певні успіхи й значення біржової торгівлі, у СРСР починається компанія зі згортання діяльності товарних бірж. Так, у постанові ЦВК СРСР від 21.01.1927 р. указувалося, що надмірний розвиток біржової мережі в країні ускладнює контроль за її діяльністю з боку державних органів. Це призвело до того, що вже наприкінці 1928 р. всі біржі припинили свою діяльність.

Перехід до ринкової економіки став об'єктивним фактором, що обумовив появу в країнах колишнього СРСР великої кількості товарних бірж. Так, уже на початок 1992 р. у Росії було зареєстровано приблизно 800 бірж. За станом на квітень 1992 р. в Україні діяло вже близько 70 товарних бірж, товарообіг яких становив близько 10 млрд. крб. (1,81 млн. дол. США).

Слід зазначити, що біржі створювалися в умовах економічної нестабільності, спаді виробництва, відсутності відповідної законодавчої бази, обмеження й заборони використання капіталів приватних осіб. Біржі, створені в цей період, були чимось середнім між ярмарком, торговим домом і властиво біржею. Головною метою засновників бірж була швидка окупність внесених коштів з високою прибутковістю первісних капіталовкладень. При цьому явно недостатнім, а іноді й просто низьким були класність й якість послуг самих учасників цих бірж, до того ж що споконвічно призначали непомірно високу плату за свої послуги.

Як наслідок протягом 1992-1994 років спостерігається спад активності біржової діяльності й зменшується кількість реальна діючих бірж. В 1995 році уряд України приймає ряд заходів економічного й правового характеру, спрямованих на розвиток біржового ринку. Завдяки комплексному підходу створюються необхідні умови для подальшого розвитку діяльності товарних бірж, здатних виконувати макроекономічні функції. В 1997 р. здійснювали торгово-біржову діяльність уже 95 товарних бірж у т.ч. біржі нерухомості -- 15, універсальні товарні й товарно-сировинні -- 51 спеціалізовані -- 14, агропромислові --15.

Надалі загальна кількість товарних бірж продовжує зростати. Уже на 1 січня 2000 р. кількість товарних бірж становила 365, а на 1 січня 2002 р. в Україні було зареєстровано 493 біржі. Розміщено такі біржі майже у всіх обласних центрах, окремі з них мають філії. Тільки на території Донецької області за станом на 1 жовтня 2004 р. здійснювали практичну діяльність 31 біржа, у той час як в 2003 р. така кількість становила 19 бірж. При цьому товарні біржі перебувають практично у всіх великих містах Донецької області: Донецьк (17), Маріуполь (6), Макіївка (1), Селидово (1), Ясиновата (1), Червоноармійськ (1), Дружківка (1), Слов'янськ (3), Краматорськ (1), Амвросієвка (1), Горлівка (1).

Таким чином, можна констатувати факт, що за кількістю товарних бірж Україна перевершує багато розвинених країн світу в т. ч. і США, однак результати їхньої діяльності не порівнянні. Так, показники результатів діяльності товарних бірж у різних регіонах України досить сильно відрізняються. З більш ніж 400 товарних бірж, зареєстрованих на території України, основна питома вага в загальній вартості укладених угод доводиться на 15-20 бірж. Так, за даними Донецького обласного управління статистики в 2004 р. на частку 5 найбільших бірж доводиться 94,6% обласного біржового товарообігу. Відповідно інші 28 товарні біржі у сукупності становлять усього 5,4 % біржового товарообігу області [8].

За станом на 10 липня 2004 р. в Україні здійснювали практичну діяльність 274 товарні біржі, що становить 61% від загальної кількості зареєстрованих -- 449. Таким чином, загальна динаміка біржового обігу в Україні й кількість товарних бірж не збігаються (див. діаграму).

Із цього видно, що великий кількісний показник бірж в Україні скоріше свідчить не про ефективність торгово-біржової діяльності, а про наявність цілого ряду проблем економічного й правового характеру.

Незначні обсяги біржової торгівлі на більшості товарних бірж України протягом ряду років стали наслідком втрати її пріоритетів при закупівлі або реалізації продукції й матеріально-технічних ресурсів. Як результат -- суб'єкти господарювання втратили інтерес до біржових структур, і в цей час «біржовий бум» за короткий період трансформувався в проблему ефективності діяльності.

У цей час товарні біржі України перебувають у певній кризі, тому сучасний стан торгово-біржової діяльності в Україні можна визначити як фазу пошуку нових форм торгово-біржової діяльності, необхідності переходу від торгівлі реальним товаром до біржової торгівлі терміновими контактами. Це у свою чергу вимагає відповідного правового забезпечення торгово-біржової діяльності, що припускає розробку нової правової моделі відносин у цій сфері господарювання.

Торгово-біржова діяльність являє собою складний комплексний предмет правового регулювання, що регулюється як загальними, так і спеціальними нормами різних нормативно-правових актів.

Особливе місце в регулюванні торгово-біржової діяльності займають норми ГК України. Зокрема, ч. 2 ст. 178 ГК України передбачає, що правові умови створення й діяльності товарних бірж, а також основні правила здійснення торгово-біржової діяльності визначаються дійсним кодексом, прийнятими відповідно до нього законами й іншими нормативно-правовими актами. З огляду на те, що торгово-біржова діяльність носить некомерційний характер варто звернутися до ст. 54 ГК України, що визначає загальні вимоги щодо регулювання некомерційної господарської діяльності. Зокрема, ця норма передбачає, що на суб'єктів господарювання, що здійснюють некомерційну господарську діяльність, поширюються загальні вимоги з регулювання господарської діяльності з урахуванням особливостей її здійснення різними суб'єктами господарювання, які визначаються ГК й іншими законодавчими актами.

До загального належать норми Законів України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про власність», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про захист економічної конкуренції» і багато інших, що встановлюють загальні положення господарювання. Це також окремі правові інститути Цивільного кодексу України, зокрема зобов'язального права, позовної давності, представництва й деякі інші (у тій частині, у якій вони поширюються на всіх суб'єктів господарювання, а значить і на діяльність товарних бірж).

До спеціальних норм, насамперед, варто віднести положення Закону України «Про товарну біржу», прийнятого в 1991 році і який є основним нормативно-правовим актом, що регламентує діяльність товарної біржі.

Аналогічні закони є й у ряді інших країн, зокрема в Росії, Бєларусі, Вірменії й інших країнах СНД. Норми таких законів регулюють основні питання діяльності товарної біржі, зокрема: організацію торгів, укладання угод, правовий статус учасників біржових торгів й ін. Протягом декількох років біржова діяльність у Росії й Україні не була врегульована спеціальним законом, але здійснювалася, і навіть успішно. Так, на момент введення в силу Закону, в Україні вже було зареєстровано 50 товарних бірж.

Поряд із законами, значну роль у регулюванні торгово-біржової діяльності грають підзаконні нормативно-правові акти: Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України й ін. Так, Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення формування й функціонування аграрного ринку» від 6 червня 2001 р., став правовою основою цілого ряду заходів щодо розвитку біржової торгівлі сільськогосподарської продукції. У деяких країнах СНД (Молдова, Казахстан й ін.) регулювання діяльності товарних бірж здійснюється на рівні указів Президента при відсутності спеціальних законів.

Важлива роль належить постановам і розпорядженням уряду. Так, основні напрями розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції викладені в постанові Кабінету Міністрів України від 20 липня 2000 p., №1148 «Про заходи щодо вдосконалення регулювання ринку зерна».

Крім цього є й ряд відомчих нормативно-правових актів, прийнятих різними міністерствами й комітетами. Наприклад, Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією, затверджені спільним наказом Міністерства сільського господарства й продовольства України, Міністерством економіки України й Міністерством фінансів України №103/44/62 від 3 квітня 1996 р. Цей нормативно-правовий акт має важливе значення, як при розробці й затвердженні товарною біржею власних Правил біржової торгівлі, так і при визначенні загальних підходів до організації й регулювання біржових торгів.

Істотна роль у регулюванні біржової-торгово-біржової діяльності приділяється таким локальним нормативним актам, як Правила біржової торгівлі й Устав біржі, які затверджуються конкретною товарною біржею. Варто звернути увагу, що значення локальних нормативних актів як джерел права, що регулюють торгово-біржову діяльність багато в чому визначається історичними традиціями. Так, О. Штиллих указує, що звертаючись до організації російських бірж, необхідно, насамперед, відзначити, що вони вироблялися й продовжують вироблятися частиною в порядку загального торгівельного законодавства, частиною в порядку затвердження уставів окремих бірж. Організація російських бірж може бути з'ясована за таких умов лише при паралельному вивченні біржового законодавства й уставів [4, с 285].

Це повною мірою відповідає й реаліям сьогоднішнього дня. Згідно ст. 17 Закону Правила біржової торгівлі розробляються відповідно до діючого законодавства і є основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі й вирішення спорів з цих питань.

Правовий звичай. Правовий звичай, як джерело права, являє собою історично сформоване правило поведінки, що одержало офіційне визнання й забезпеченість державним примусом. Дослідження закордонного досвіду дозволяє стверджувати, що відношення держави до правового звичаю як джерела права в сучасних умовах господарювання (у т.ч. й у біржової торгівлі) радикально змінилося. Від повного заперечення звичаю до визнання його в якості субсидіарного, а в цей час у деяких країнах й як основного джерела права рівного закону -- така еволюція поглядів у західному правознавстві на його роль і місце [5, с 41].

У контексті даного питання варто звернути увагу на те, що законодавство України, а саме ст.7 Цивільного кодексу України, прийнятого в 2003 р. (далі -- ЦК України), уводить офіційне поняття звичаю як джерела права. Згідно ЦК України звичай визначається, як правило поведінки, що не встановлено актами цивільного законодавства, однак є устояним у певній сфері цивільних відносин. Звичай може бути зафіксований у відповідному документі.

Різновидом правового звичаю є звичай ділової практики, що займає особливе місце в регулюванні біржової діяльності. У сфері діяльності товарних бірж звичаї ділового обороту мають досить широке поширення, засновані на історичних традиціях. О. Штиллих пише, що там, де Біржовий закон не має застосування, товарні біржі підлеглі звичаєвому праву, що розвилося на ґрунті торгівельних потреб. Головна його складова частина -- це узанції (узанція -- торгівельний порядок, що доповнює в деяких відносинах умови договору). Вони розподіляються на загальноприйняті місцеві звичаї й біржові звичаї й установлюються й шануються місцевими купцями за вільною згодою. Отже, біржові узанції опираються на загальноторгівельні звичаї. Узанції -- вища сила комерційного звичаю, що розвився між контрагентами, видрукувані зазвичай на звороті контрактів, або останні складені так, що в тексті обговорене застосування до загальноприйнятих звичаїв, наприклад, словами «Відповідно до загальноприйнятих гамбурзьких звичаїв для торгівлі кавою» [4, с. 85].

До основних ознак, що характеризують звичай ділової практики як регулятор торгово-біржової діяльності варто віднести: тривалість існування, постійність дотримання, визначеність, не протиріччя законодавству.

Сукупність вищевказаних ознак дозволяє визначити звичай ділової практики як джерело права в сфері діяльності товарних бірж, а також розмежувати звичай ділової практики від ділового звичаю, що застосовується в сфері торгово-біржової діяльності [6, с 99].

Під торгівельним звичаєм варто розуміти правила, фактично встановлені між учасниками договору. При цьому, якщо звичаї є джерелом права, то звичності ними не визнаються й виступають лише як спосіб тлумачення договору, виходячи з попередньої поведінки учасників договірних відносин. Крім цього торгівельний звичай застосовується тільки за умови, що це правило знайшло своє відбиття в угоді у вигляді прямого відсилання або умови, що припускається. Прикладом торгівельного звичаю використання в практиці біржової торгівлі є Правила ІНКОТЕРМС - 2000.

Нормативний договір. Як джерело права, нормативний договір являє собою угоду двох або декількох суб'єктів, які встановлюють права й обов'язки, як загальні правила поведінки на майбутнє для невизначеного кола суб'єктів [3, с 48]. Нормативний договір як джерело регулювання біржової-торгово-біржової діяльності знаходить свій прояв у типових договорах, затверджуваних товарною біржею відповідно до Закону й ГК України. Використання при укладанні біржових контрактів таких уніфікованих засобів, як типові контракти, дозволяє забезпечити єдиний підхід до визначення загальних правил поведінки учасників біржової торгівлі, на майбутнє.

Особливістю нормативного договору як джерела права в сфері торгово-біржової діяльності є стандартизація умов угоди, яку укладають між собою учасники біржової торгівлі.

Таким чином, типовий біржовий договір можна розглядати як нормативний договір, що, як джерело права, виконує правове регулювання господарських відносин у біржовій торгівлі внаслідок недостатнього регулювання їхніми актами вищої юридичної чинності. Крім цього варто підкреслити, що типовий біржовий договір, що припускає безпосередню трансформацію норм правил біржової торгівлі в договірні умови, дає можливість товарній біржі як органу, що затвердив типовий договір, здійснювати контроль складної договірної практики.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок, що правова основа здійснення торгово-біржової діяльності представлена сукупністю різних нормативно-правових й інших актів, що мають як загальний, так і спеціальний характер, їхня безліч, а також наявність однорідних суспільних відносин, що складаються в процесі організації й здійснення торгово-біржової діяльності дозволяє затверджувати, що сформувалося законодавство про торгово-біржову діяльність як правовий інститут господарського законодавства, якому з однієї сторони властиві всі основні характеристики такого законодавства, з іншого боку -- власні характеристики, що відображають особливості діяльності товарних бірж як одного з видів господарської діяльності. Ще на початку XX ст. О. Штиллих досліджуючи біржове законодавство Німеччини, Росії й інших країн відзначав, що як за старих часів із цивільного права виділилося особливе торгівельне, так у новітній час із торгівельного права розвилося особливе біржове право [4, с 221].

У той же час слід зазначити, що чинний Закон багато в чому не відповідає сучасним вимогам розвитку торгово-біржової діяльності. Невирішеними залишаються питання підвищення надійності й забезпечення гарантій виконання біржових контрактів, створення й впровадження розрахункових і клірингових систем і багато іншого. З урахуванням цього, на сьогодні, Верховна Рада України розглядає ряд законопроектів щодо змін й доповнень цього Закону.

3. Дати визначення наступних термінів

Цінний папір -- документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери (Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 № 334/94-ВР);

цінний папір -- грошовий документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та визначає взаємовідносини між особою, яка їх емітувала, та їх власником і передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цього документа, іншим особам (Інструкція з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків України, зате, постановою Правління НБУ від 30.12.97 № 466).

Цінні папери - грошові документи, що визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила (емітувала, відтак називається емітентом), та їх власником: засвідчують право володіння корпоративними правами (як акції) чи відносини позики (як облігації), і здебільшого передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

Штучна монополія - означає зосередження в чиїхось то руках ринку збуту або виробництва і ринку збуту того або іншого продукту. Штучна монополія може бути випадковою, стійкої або загальною. Абсолютна ж монополія, що охоплює всю економіку, повністю виключає механізм вільної конкуренції. Монополії виникають заради тих економічних вигод, які вони отримують у результаті встановлення на ринку монопольних цін.

Експорт товарів - продаж товарів українськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності (у тому числі з оплатою в не грошовій формі) з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон.

При експорті підлягає сплаті тільки вивізне (експортне) мито, яке сплачується на загальних підставах по ставках, встановлених на експорт відповідними законами України.

Акцизний збір і ПДВ не сплачуються (ст. 5 Декрету КМУ від 26.12.92 р. № 18-92 «Про акцизний збір» і ст. 6 Закону про ПДВ).

Експорт товарів - митний режим, при якому товари вивозяться за межі митної території без зобов'язання про їх ввезенні на цю територію.

Експорт товарів здійснюється за умови дотримання заходів економічної політики та сплати наступних митних платежів:

Митні збори за митне оформлення.

Експортні (вивізне) мито.

Вивезення окремих товарів може бути заборонений, виходячи з міркувань державної безпеки, захисту громадського порядку, моральності населення, життя і здоров'я людини, захисту тварин і рослин, охорони навколишнього природного середовища, захисту художнього, історичного та археологічного надбання України і закордонних країн, захисту прав власності, у тому числі на об'єкти інтелектуальної власності, і, виходячи з інших інтересів держави на підставі актів законодавства України та міжнародних договорів.

Демпінг - (від анг. dumping - скидання) продаж товарів за цінами, нижчими від контрактних на міжнародних товарних ринках, за умови, що низький рівень ціни не зумовлюється відповідним рівнем витрат виробництва цього товару.

Оскільки демпінг порушує правила справедливої конкуренції та наносить збитки місцевим виробникам, держава може застосовувати до демпінгових товарів, антидемпінгові заходи, які можуть включати застосування антидемпінгового мита, встановлення обмежень на їх імпорт та інше.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту” демпінг - ввезення на митну територію України товару за цінами, нижчими від порівнянної ціни на подібний товар у країні експорту, що заподіює шкоду національному товаровиробнику подібного товару.

Аудиторська палата України - (АПУ) створена відповідно до Закону України ”Про аудиторську діяльність” і функціонує як незалежний орган. АПУ здійснює сертифікацію осіб, які мають намір займатися аудиторською діяльністю; затверджує стандарти аудиту; затверджує програми підготовки аудиторів та за погодженням з Національним банком України програми підготовки аудиторів, які здійснюватимуть аудит банків; веде Реєстр аудиторських фірм та аудиторів; здійснює контроль за дотриманням аудиторськими фірмами та аудиторами вимог Закону України ”Про аудиторську діяльність”, стандартів аудиту, норм професійної етики аудиторів; здійснює заходи із забезпечення незалежності аудиторів при проведенні ними аудиторських перевірок; регулює взаємовідносини між аудиторами (аудиторськими фірмами) в процесі здійснення аудиторської діяльності та у разі необхідності застосовує до них стягнення.

4. Вирішити тестове завдання:

А) В Україні запроваджуються такі види експертних (імпортних) квот

1) універсальні;

2) групові;

3) генеральні;

4) разові;

5) колективні.

Б) Форма зовнішньоекономічного договору (контракту) визначається правом держави:

1) за місцезнаходженням майна;

2) місця його укладення;

3) місця проживання сторони, яка зробила пропозицію укласти договір;

4) за правом обраним сторонами;

5) місця проживання сторони, яка прийняла пропозицію укласти договір Державна реєстрація іноземної інвестиції здійснюється (Впишіть правильну відповідь:

1) надсилання інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції в Мінфін;

2) присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера;

3) присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції порядкового номера; присвоєння інформаційному повідомленню про внесення іноземної інвестиції реєстраційного номера, який на усіх трьох примірниках засвідчується підписом посадової особи та скріплюється печаткою органу державної реєстрації.

4) присвоєння звання іноземного інвестора;

5) надсилання інформаційного повідомлення про внесення іноземної інвестиції в ДПІ.

5. Розв'язати практичне завдання

ТзОВ «Довіра» уклало договір купівля-продажу житлового будинку, який належав на праві приватної власності громадянину К. Угоду було зареєстровано на універсальній товарній біржі «Джип».

Через декілька днів після реєстрації, К. змінив своє рішення щодо продажу будинку і звернувся до суду із заявою про визнання договору купівлі-продажу між ним та ТзОВ «Довіра» недійсним на підставі того, що договір укладений без дотримання нотаріальної форми.

В якій формі укладаються біржові угоди?

Дайте вирішення спору.

Досягнення усної згоди учасників біржових торгів передбачає подальше юридичне оформлення угоди (додання цим умовам певної форми). Фактично це є останньою стадією укладання біржових угод на товарній біржі. Дана стадія передбачає юридичне оформлення договору шляхом надання умовам біржової угоди письмової форми і її реєстрації товарною біржею.

Форма угоди -- це спосіб вираження волі сторін, що беруть участь в угоді. Необхідною умовою законності договору є укладення його у формі, що передбачена чинним законодавством для даного виду договору.

Закон не передбачає спеціальних вимог щодо форми біржових угод і визначає лише загальне положення про те, що угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню (ст. 15). Таким чином, щодо біржових договорів діє загальне правило, установлене для господарських договорів, відповідно до якого він повинен бути укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами й скріплений печатками (ст. 181 ГК України).

Письмова форма біржового договору дозволяє найбільш точно зафіксувати волю суб'єктів угоди й тим самим закріплює доказ про дійсну спрямованість намірів цих суб'єктів. Загальні для всіх угод вимоги до письмової форми біржового договору визнаються дотриманими, якщо складено документ, що виражає зміст угоди й має підпис осіб, що склали угоду, або уповноважених ними осіб. Такий підхід повністю відповідає вимогам ГК України.

Варто звернути увагу, що воля сторін біржової угоди може бути виражена не тільки у формі, що традиційно сприймається як письмова, але й за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку, якими володіє товарна біржа. Це можливо в тому випадку якщо біржова торгівля здійснюється з використанням електронних торгівельних систем. Загальні положення законодавства й зокрема ГК України дозволяють уважати, що біржові договори, укладені з використанням електронних біржових систем в електронно-цифровій формі, являють собою певний різновид письмової форми біржових угод. Однак варто підкреслити, що в цьому випадку форма біржового договору повинна відповідати загальним вимогам, установленим Законом України «Про електронні документи й електронний документообіг» і Законом України «Про електронно-цифровий підпис».

З огляду на, що біржова угода укладається в простій письмовій формі, щодо юридичної кваліфікації усної угоди, укладеної між учасниками біржової торгівлі до оформлення біржового контракту, у науковій літературі мають місце різні точки зору. Так, пропонується вважати, що усна угода, укладена між учасниками біржової торгівлі попереднім договором, сторони якого зобов'язані в певний строк укласти договір на умовах, передбачених попереднім договором. При такому підході варто визнати, що учасники біржових торгів фактично укладають дві угоди -- попередній й основний договір [5, с 167].

Треба підкреслити, що відповідно до Закону біржова угода вважається укладена з моменту реєстрації на біржі.

Правове значення реєстрації біржової угоди полягає в тому, що саме із цим юридичним фактом законодавство пов'язує виникнення прав й обов'язків сторін біржової угоди. Реєстрація біржової угоди передбачає взаємні дії не тільки сторін договору, але й товарної біржі в особі уповноважених осіб біржі, зокрема по внесенню інформації відносно укладеної біржової угоди з метою обліку укладених біржових угод. Особливістю реєстрації біржової угоди є те, що необхідні дії можуть бути проведені тільки в певний час (угода повинне бути представлена до реєстрації й зареєстрована на біржі не пізніше наступного дня). На стадії реєстрації відбувається перевірка біржею дотримання сторонами загальних вимог щодо укладення біржових угод при проведенні торгів. Відповідно при виявленні будь-яких порушень ВІДНОСНО Правил біржової торгівлі товарна біржа має право відмовити в реєстрації угоди.

Певні особливості щодо реєстрації біржових угод на товарних біржах, які здійснюють торгівлю сільськогосподарської продукцію, установлюють Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Таким чином, реєстрація біржових угод є самостійним правоутворюючим юридичним фактом, що має конкретні правові наслідки

Використана література:

1. В і н н и к О.М. Господарське право: Курс лекцій. -- К., 2004.

2. В і х р о в О.П. Господарське право. Спеціальна частина: Навч. посіб. -- К./2004.

3. В і х р о в О.П. Правове регулювання функціональних видів господарської діяльності: Курс лекцій. Чернігів, 2006.

4. Господарське право України: Підруч. / За ред. В.М.Гайворонського, В.П.Жушмана. -- X., 2005.

5. Підприємницьке право України: Підруч. / За ред. Р.Б.Шишки. -- X., 2000.

6. Підприємницьке право: Підруч. / За ред. О.В.Старцева. -- К., 2005.

7. Правові основи підприємницької діяльності / Під рсд. В.І.Шакуна, П.В.Мельника, В.М.Поповичг К., 1997.

8. Саніахметова И.О. Підприємницьке право: Навч. посіб. -- К., 2001

9. Хозяйственное право / Под ред. В. В.Лаптева -- Т. 1. -- М, 1983.

10. Хозяйственное право: Правовое регулирование функциональных видов деятельности в социалической экономике / Под ред. В.В.Лаптева -- М., 1986.

11. Хозяйственное право: Учеб. / Под ред. В.В.Лаптева. -- М, 1983.

12. Хозяйственное право: Учеб. / Под ред. В.К.Мамутова. -- К., 2002.

13. Щербина B.C. Господарське право: Підруч. -- К., 2005.

Размещено на Allbest.ru