Размещено на http://www.allbest.ru/

• Розвиток ринку облігацій внутрішньої державної позики в Україні
• Вступ
• облігація державна позика

Протягом останніх декількох років фінансовий ринок України динамічно розвивається.

Сукупні активи фінансових посередників збільшилися за останні 5 років у 5 разів приблизно до 50% від ВВП, а обсяги торгів на організованому фондовому ринку - більше ніж вдвічі і складають 4.2% від ВВП.

Проте, загальний рівень розвитку фінансового ринку залишається досить низьким.

Найрозвинутішою складовою ринку залишаються комерційні банки при тому, що інші інститути та ринки дуже сильно відстають у своєму розвитку. Така ситуація типова для країн із перехідною економікою і є результатом незавершеності законодавчого регулювання діяльності фінансових інститутів та ринків, а також непродуманості економічної політики, щодо приватизації, валютного регулювання, підтримання низької інфляції тощо. Як наслідок, невеликий та фрагментований фінансовий ринок не виконує притаманних йому функцій, зокрема мобілізації капіталу для розвитку реального сектору, ефективного розподілу ресурсів, диверсифікації інвестиційного портфелю, хеджування ризиків та ін..

Саме через виконання цих функцій фінансовий ринок сприяє реальному зростанню економіки в країнах з розвиненою економікою.. Дотепер фінансовий ринок відігравав мізерну роль у реальному зростанні вітчизняної економіки. Проте, із подальшою лібералізацією економічної політики та глибшою світовою інтеграцією потреба у розвинутому фінансовому ринку ставатиме все більш відчутною. За таких умов низький рівень фінансового сектору може стати на заваді довгостроковому економічному зростанню.

Очевидно, що майбутній розвиток фінансового сектору України фактично неможливий без реформування більшості складових ринку. Це мають бути суттєві кроки, спрямовані на розвиток інституційної структури ринку, збільшення його прозорості та впровадження ефективної та відкритої регуляторної політики та нагляду.

Відповідно, основними ініціативами влади щодо забезпечення розвитку ринку фінансових послуг в Україні є такі. Було підписано Указ Президента України від 24 листопада 2005 року №1648/2005, яким визначено „План заходів щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні” та „Основні напрями розвитку фондового ринку України на 2005-2010 роки.”

Крім того, самі учасники ринку пропонують можливі стратегії та основні напрямки подальшого розвитку фінансового ринку в Україні. Так, фінансова компанія „Автоальянс” розмістила на своєму Інтернет-сайті „Пропозиції щодо покращення функціонування фондового ринку України”. Українська асоціація інвестиційного бізнесу за підсумками роботи конференції „Управління активами: стратегії та ризики” затвердила рішення, в якому наводяться основні завдання щодо вдосконалення функціонування ринку фінансових послуг в Україні. Проект Розвитку ООН в рамках Комісії „Блакитної стрічки - Україна” також визначає основні завдання щодо розвитку фінансових ринків в Україні.

Всі ці документи та дослідницькі роботи визначають основні напрямки розвитку та пріоритетні завдання щодо реформування ринку фінансових послуг в Україні. В рамках цієї роботи ми аналізуємо поточну ситуації на фінансовому ринку України, що склалася на кінець 2005 року (розділ ІІ) та основних факторів, що перешкоджають подальшому розвитку фінансового ринку. Виходячи з аналізу та досвіду країн центральної та східної Європи, де фінансовий і фондовий ринок успішно розвиваються (розділ ІII), представлено власне бачення авторів на проблему реформування ринку фінансових послуг України (розділ IV) та обговорення пріоритетних кроків що уже в найближчі рік-два можуть дати поштовх до швидкого зростання ринку.

1. Розвиток ринку облігацій внутрішньої державної позики в Україні

Розвиток біржової торгівлі викликав створення значної кількості спеціалізованих брокерських компаній, основним видом діяльності яких стали операції за кошти на ринку цінних паперів. Значний інтерес до брокерського бізнесу був зумовлений такими факторами, як значний рівень прибутковості, поява великої кількості зовнішніх покупців, зацікавлених у портфельних інвестиціях в українські ЦП, і так званий інвестиційний бум на ринках, що народжуються (зокрема в Росії). У цей період починається процес концентрації власності шляхом придбання стратегічними покупцями ЦП на відкритому ринку, причому значна кількість операцій відбувається шляхом купівлі ЦП у населення.

Цей період характеризується бурхливим розвитком інфраструктури фондового ринку: з'являється велика кількість торговельних майданчиків, розвиваються реєстраторські й депозитарні установи, створюється позабіржова фондова торгова система, розвиваються професійні асоціації та спілки. На жаль, сьогодні можна констатувати: органи влади і контролю не були належним чином підготовлені до такого бурхливого розвитку ринку, що призвело до значної кількості правопорушень та зловживань.

Фондовий ринок - порівняно новий сегмент ринків, що розвиваються, який, незважаючи на мінливість ситуації, повинен бути передбачуваним та ефективним. Проте досвід становлення фондових ринків у пострадянських та інших країнах, що розвиваються за ринковим шляхом, свідчить про необхідність корекції самої гіпотези щодо ефективності фондових ринків. Йдеться про те, що на емерджентних ринках інвестори при отриманні нової інформації схильні припускати систематичні помилки. З одного боку, вони часто переоцінюють значення позитивних новин, що призводить до "перегріву" фондового ринку, занадто бурхливого зростання цін на акції, що потім змінюється на спад. З іншого боку, інвестори нерідко недооцінюють значення негативних новин - при надходженні негативної інформації курс акцій падає, але масштаби цього падіння неадекватні вагомості інформації. Згодом відбувається поступове зниження котировок до адекватного рівня. Такі тенденції фондового ринку, що властиві для країн з перехідною економікою, різко збільшують амплітуду підйомів і спадів курсів цінних паперів, посилюють кризові явища. Для недопущення останніх політика держави на ринку цінних паперів має здійснюватися таким чином, щоб існуючим інструментарієм (насамперед за допомогою зростання облікової ставки) стримувати невиправдане зростання курсової вартості цінних паперів у період підйому фондового ринку і, відповідно, уповільнювати темпи зменшення вартості фондових цінностей у фазі його падіння.

Загальною рисою фондових ринків пострадянських країн є значна присутність на них, особливо в докризовий період, іноземного капіталу, головним чином, спекулятивного й венчурного. Ринки, що розвиваються, незважаючи на характерні для них ризики, приваблюють міжнародних фондових спекулянтів можливістю швидкого отримання високих прибутків, недосяжних на розвинених ринках Заходу. Серйозні закордонні інвестори виявляють обережність до ринків пострадянських країн, не поспішають здійснювати довготермінові й значні грошові вливання. Ця обставина зумовлює підвищену чутливість фондових ринків країн з перехідною економікою до загальносвітової фінансової кон'юнктури, породжує залежність їхнього стану від мобільності фінансових ресурсів іноземних інвесторів. У 1997 р. приплив коштів закордонних інвестиційних фондів і банків призвів до значного зростання обсягів торгівлі цінними паперами, сплеску активності на українському, російському та інших фондових ринках країн, що розвиваються. Проте вилучення вказаними інвесторами капіталу з цих ринків, що відбулося згодом внаслідок світової фінансової кризи, несприятливої економічної, політичної та інвестиційної ситуації в пострадянських країнах, значно загострило проблему функціонування фондових систем і стало міцним поштовхом до їхнього обвалу. Масштабний відплив спекулятивних іноземних капіталів, за рахунок яких на 30-35% фінансувався внутрішній державний борг і на 60-70% збільшення обсягів курсової вартості ринку акцій, став безпосередньою причиною кризи на російському фондовому ринку [1, 12].

Переважне представництво нерезидентів на ринку державних позик в Україні, так само, як і в Росії, загрожує фінансовій стабільності та економічній безпеці держави. На фінансову кризу в Україні, передусім на ринок ОВДП, істотно вплинув обвал зарубіжних фінансових ринків, підгрунтям якого є такі чинники. По-перше, перерозподіл сил та інтересів серед нерезидентів. По-друге, надмірні інвестиційні очікування постачальників капіталу від вкладень у спекулятивні програми. Подібна залежність від зовнішніх чинників, непрогнозована поведінка нерезидентів різко обмежує державне регулювання процесів внутрішніх позик. На кінець 1998 р. заборгованість уряду України за ОВДП становила 12,63 млрд грн, позитивне сальдо від залучення ОВДП у 1995-1997 рр. складало 5,31 млрд грн, негативне сальдо за 1998 р. -- -0,32 млрд грн. Таким чином, чисті витрати бюджету від побудови піраміди ОВДП за всі роки її існування становлять 7,64 млрд грн [2, 21].

У 1998 р. на ринку українських ОВДП, як і в попередні роки, утримувалися високі процентні ставки: залучення позик здійснювалося під 44-70% річних. Жодна держава світу, зокрема й пострадянська, не здійснювала позик за такими ставками. Так, реальна прибутковість облігацій внутрішньої позики на кінець 1996 р. становила: у Білорусі - 8,0% річних, у Казахстані - 0,3%, у Молдові - 22%, в Росії - 14,2% [2, 22].

У той час як концепція фінансової стабільності держави передбачає, що реальний відсоток за державними позиками не повинен перевищувати темпів економічного розвитку.

Саме надвисокі ставки прибутковості ОВДП сприяли, особливо у 1996-1997 рр., припливу міжнародних спекулятивних капіталів на український фондовий ринок. Масовий приплив нерезидентів на ринок ОВДП наприкінці 1996-1997 рр. не супроводжувався адекватними валютними інтервенціями НБУ, а наповнення валютних резервів використовувалося для зміцнення курсу гривні. Тобто ступінь залежності економічного розвитку країни від коштів інвесторів-нерезидентів поступово зростала. Коли ж нерезиденти під впливом подій на міжнародних ринках та загострення ситуації в Україні почали виводити свої капітали, єдиним джерелом для конвертації гривневих ресурсів стали міжнародні резерви НБУ. Лише за перше півріччя 1998 р. НБУ продав на валютному ринку 1,13 млрд дол. міжнародних резервів. А всього за 1998 р. по ОВДП було конвертовано й репатрійовано за кордон 2,3 млрд грн [2, 21].

Фінансова піраміда на ринку державних позик в Україні не була унікальною і мала свої аналоги. У 90-х роках з подібними явищами зіткнулося чимало країн, серед яких Аргентина (1991 р.), Мексика (1994 р.), Росія (1998р.). Основними напрямами виходу з кризової ситуації у згаданих вище країнах були: прагнення здійснити реструктуризацію боргу в часі з виплатою по зобов'язаннях у більш-менш віддаленій перспективі; швидкі стабілізаційні прямі запозичення коштів міжнародних фінансових організацій.

Таким чином, невпорядкована фінансова глобалізація, її надмірна асиметрія, породжена динамічним зростанням та подальшим ускладненням міжнародного фінансового світу за відсутності дієвих інституційних рамок його регулювання, об'єктивно вимагають посилення міжнародних механізмів регулювання капіталопотоків. Координація національної економічної політики та інтересів глобального капіталу має базуватися на визнанні реальної ролі емерджентних ринків, врахуванні тенденції перетворення ринків, що народжуються, у повноцінні фондові ринки.

Ретроспективний аналіз фінансової стратегії закордонних країн в умовах кризи свідчить про обмежений набір засобів боротьби з такою ситуацією. Фактично інструментарій, що залучається, не виходить за рамки боргового сегмента фінансового ринку, не ув'язується з рухом корпоративних цінних паперів, не передбачає видимих інституціональних і структурних зрушень.

Що стосується ринку ОВДП цього періоду, яскравим прикладом буде ситуація 1997 року. Початок 1997 року на фондовому ринку України характеризувався досить високою дохідністю ОВДП (60-70 % річних ). Стабільний курс національної валюти робив для нерезидентів дуже вигідними вкладення в державні цінні папери. Адже на ринку акцій доти фактично не було ні ліквідних ЦП, ні інвесторів.

У першому кварталі Мінфін зменшив дохідність ОВДП до 25-35 % річних, його позиції тоді здавалися досить міцними. Стабільність курсу гривні все ще давала змогу іноземним інвесторам зберігати прийнятну дохідність у твердій валюті. В цей період відбувається кардинальна перебудова у структурі власників ОВДП. Дуже низькі доходи за цими ЦП змушують вітчизняні банки шукати інших інструментів для отримання доходу, оскільки вартість запозичених коштів для банків України набагато вища від вартості коштів іноземних інвесторів. Таким чином , питома вага іноземців у запозиченнях Мінфіну суттєво збільшувалася.

У другому кварталі 1997 року спостерігалося подальше зниження дохідності ОВДП - до 20-23 % річних. На цьому ринку остаточно почали домінувати нерезиденти. Такий висновок можна було легко зробити після 1 липня. Із цього дня прибуток за ОВДП на первинному ринку почав обкладатися 30-процентним податком. Це суттєво зменшило привабливість облігацій для вітчизняних інвесторів. Якби всі учасники ринку перебували в однакових умовах, то введення податку враз спричинило б або збільшення ставки розміщення ОВДП на первинному ринку, або суттєве зменшення обсягів запозичення Мінфіну. Але нічого подібного не сталося. Справа в тому, що нерезиденти сплачують податок у відповідно до двосторонніх міжнародних угод про уникнення подвійного оподаткування, тому зміни у внутрішньому податковому законодавстві їх аж ніяк не стосуються. А оскільки переважну кількість покупців на ринку ОВДП становили нерезиденти, то ринок зовсім не відреагував на запровадження нового податку.

За цих умов приплив іноземних інвесторів забезпечував стабільно високий попит на гривню, тож НБУ успішно поповнював валютні резерви. Але вже тоді експерти висловлювали побоювання з приводу можливої зворотної реакції. Адже в разі виникнення форс-мажорних обставин нерезиденти, як правило, масово покидають ринок, що спричиняє різку девальвацію національної валюти. На ринку корпоративних ЦП у другому кварталі 1997 року спостерігається активізація інвесторів. Підвищуються в ціні акції хімічної, нафтогазової, металургійної промисловості. Фондові індекси свідчать про поступове зростання. Тоді почали уже всерйоз говорити про прихід на наш ринок іноземних банків-депозитаріїв.

Але його не відбулося. Проте в третьому кварталі, за словами операторів, на ринку з'явилося декілька відомих іноземних інвесторів, які значно активізували ситуацію на ринку корпоративних ЦП. Це збіглося з періодом пільгової приватизації підприємств енергетики. Акції цих підприємств одразу привернули увагу інвесторів. Унаслідок недооціненості їхня курсова вартість за кілька місяців зросла більш як на 100 %. Такий перебіг подій підігрівав інтерес інвесторів до ринку акцій у цілому, що призвело до підвищення котирувань основної маси більш-менш ліквідних акцій.

А на ринку ОВДП в третьому кварталі з'явилися перші симптоми кризової ситуації. Мінфін продовжував проводити політику зниження дохідності держоблігацій, яка досягла рекордно низького рівня за час існування ОВДП - 19-23 % річних. Наприкінці вересня розпочався відплив коштів нерезидентів із цього ринку. Очевидно, такий рівень дохідності уже не влаштовував інвесторів. Мінфін відразу зіткнувся з гострими проблемами щодо виплат за розміщеними раніше позиками.

Ситуація змінилася тільки з 8 жовтня. Мінфін змушений був піти на поступки і підвищив ставку дохідності за ОВДП майже на 5 процентних пунктів. Необхідно зазначити, що цей крок емітента одразу покращив життя НБУ. Адже під час відпливу коштів нерезидентів Національному банку довелося витрачати валютні резерви. Відразу після підвищення рівня дохідності ОВДП на валютній біржі з'явилася пропозиція американського долара.

Здавалося кризу вже подолали, але справжні неприємності були ще попереду. Їх причиною став той самий форс-мажор, про який згадувалося раніше. Йдеться про кризу на світових фондових ринках, після якої іноземні інвестори почали масово виводити свої капітали з країн із перехідною економікою, в тому числі і з України. Щоб протистояти цьому процесу, НБУ довелося вдатися до непопулярних жорстких адміністративних обмежень на валютному ринку, а Мінфіну підвищувати дохідність ОВДП більш як удвічі.

Корпоративний ринок цінних паперів відреагував на різке підвищення дохідності ОВДП обвальним падінням курсу акцій. Фондові індекси з кінця жовтня до кінця року знизилися більш як на 30 %

Але все ж таки цей етап вніс позитивні моменти в розвиток фондового ринку України. Основними досягненнями цього етапу розвитку ринку можна назвати:

- розвиток ринкової інфраструктури (біржові та позабіржові установи, агенції з перереєстрації прав власності - незалежні реєстратори та депозитарні установи, створення професійних асоціацій);

- створення галузі професійних учасників фондового ринку (брокерських та фінансових компаній);

- поява та розвиток спеціальних державних контролюючих установ (державна комісія з цінних паперів і фондового ринку);

- активне входження до українського фондового ринку зовнішнього венчурного капіталу.

Основною хибою цього етапу є переоцінка можливостей національного фондового ринку, штучне форсування його розвитку та стратегічні помилки у процесі проведення приватизації, посилені світовою фінансовою кризою.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в Україні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу ЦП (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

2. Особливості розвитку ринку ОВДП в Україні

Випуск державних цінних паперів бере свій початок в Україні з 1994 р., коли був підписаний Указ Президента України про випуск державних облігацій. 23 серпня 1994 р. було видано постанову Кабінету Міністрів України "Про випуск облігацій внутрішнього державного боргу". Згідно з рекомендаціями Міжнародного валютного фонду в Україні, з 1996 р. 30 відсотків дефіциту державного бюджету має покриватися за рахунок розміщення державних цінних паперів.

Українська держава отримала у "спадок" від колишнього СРСР його боргові зобов'язання: облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р., облігації Державної цільової внутрішньої позики 1990 р., казначейські зобов'язання СРСР, сертифікати Ощадного банку СРСР. Україна повинна знайти бюджетні кошти для викупу цих цінних паперів вже не існуючої держави.

З 15 червня 1994 р. згідно з Указом Президента "Про першочергові заходи по компенсації громадянам України втрат від знецінення цінних паперів і грошових заощаджень" на території України було призупинено дію цінних паперів колишнього СРСР. У листопаді 1996 р. було прийнято Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України". На підставі цього Закону встановлені зобов'язання держави перед громадянами України щодо державних цінних паперів колишнього СРСР. Ці папери відносяться на державний внутрішній борг України. Частина державного внутрішнього боргу щодо їх компенсації включає: облігації Державної цільової безпроцентної позики 1990 р.; облігації Державної внутрішньої виграшної позики 1982 р.; державні казначейські зобов'язання СРСР; сертифікати Ощадного банку СРСР.

Випуск облігацій внутрішньої державної позики в Україні розпочався з 1995 р. Згідно із Законом України "Про цінні папери і фондову біржу" рішення про випуск державних облігацій внутрішньої позики приймає Кабінет Міністрів України, місцевих позик -- місцеві ради народних депутатів.

Перший аукціон НБУ з продажу ОВДП відбувся у березні 1995 р. Аукціони з первинного розміщення державних цінних паперів проводилися, як правило, щотижнево. Спочатку в аукціонах з розміщення ОВДП брали участь лише комерційні банки, інші юридичні особи на аукціон не допускалися.

Випуск ОВДП здійснює Міністерство фінансів України. Воно за погодженням з НБУ визначає обсяги емісії облігацій за термінами погашення у межах загального обсягу емісії. Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення державних облігацій. НБУ виконує обов'язки генерального агента заслуговування випуску держоблігацій та їх погашення.

Таким чином, операції пов'язані з розміщенням і погашенням ОВДП, здійснюються через Національний банк України, а також комерційні банки-дилери, які виконують зазначені операції у порядку і на умовах, визначених НБУ. Погашення державних облігацій здійснюється установами НБУ та дилерами у межах коштів, що надходять від Головного управління Державного казначейства.

Отже, можна виділити такі основні характеристики ОВДП: емітент -- Міністерство фінансів України; генеральний і платіжний агент -- НБУ; розміщення ОВДП -- на аукціонах через комерційні банки; покупці ОВДП -- фізичні (з 1997 р.) та юридичні особи. Виплати відсотків і погашення ОВДП відбувається, як правило, в строки, визначені в умовах конкретного аукціону.

Право володіння державними облігаціями у вигляді записів на рахунках у системі електронного обігу цінних паперів засвідчують: для дилерів -- виписки з їхніх рахунків у Національному банку; для інших осіб -- виписки з їхніх рахунків у дилера, засвідчені підписом посадової особи та печаткою дилера.

Комерційні банки надають своїм клієнтам послуги за операціями з ОВДП. Це, наприклад, консультування, купівля ОВДП за дорученням і на умовах клієнтів на первинному і вторинному ринку, продаж ОВДП на вторинному ринку. За ці послуги банк бере певні комісійні.
У 1998 р. в Україні здійснено випуск конверсійних ОВДП з метою заміни на добровільних засадах ОВДП 1997 та 1998 рр.

Міністерство фінансів виступає від імені Кабінету Міністрів України гарантом своєчасного погашення конверсійних облігацій та сплати відсоткового доходу за ними.

Внаслідок світової фінансової кризи 1998 р. Масштаби вітчизняного ринку державних цінних паперів виявилися суттєво обмеженими. Для комерційних банків ОВДП втратили своє значення як один із найдохідніших і ліквідних елементів фондового ринку в Україні. В сучасних умовах ринок державних цінних паперів включає в себе: облігації внутрішньої державної позики всіх випусків (ОВДП), конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП), процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 р. (ПОВДП). Саме ці цінні папери придатні для забезпечення кредитів при рефінансуванні комерційних банків.

Основні умови випуску процентних облігації внутрішньої державної позики 2000 р. були затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1455 від 22.09.2000 р. Процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 р. випускаються на пред'явника загальним обсягом емісії до 10 500 000 000 (десять мільярдів п'ятсот мільйонів) гривень. Номінальна вартість однієї процентної облігації становить 1000 гривень. Термін погашень процентних облігацій становить від 16 до 123 місяців. На процентні облігації дохід у 2002--2010 рр. розраховується Мінфіном та оголошується не пізніш, як 15 грудня року, який передує року нарахування доходу.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13 жовтня 1997 р. в Україні було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик. Згідно з цим Положенням рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається сільською, селищною, міською, районною, обласною, міст Києва та Севастополя радами. Емітентом облігацій місцевої позики виступає відповідна Рада. Встановлено, що джерелом погашення облігацій місцевої позики не можуть бути кошти від випуску нової позики. Це виключає можливість використання так званих "фінансових пірамід". З цією ж метою забороняється погашення облігацій місцевої позики будь-якими цінними паперами або їх конвертування у будь-які інші цінні папери. Максимальний розмір сумарної вартості випусків облігацій місцевої позики не повинен перевищувати ЗО відсотків доходної частини бюджету емітента за попередній рік.

Емітент може реалізувати своє право на випуск облігацій місцевої позики з моменту реєстрації інформації про випуск облігацій у Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

В інформації про випуск облігацій місцевої позики вказуються: відомості про емітента (місце знаходження, керівний склад, депутатський склад і результати голосування про випуск облігацій); фінансовий стан емітента (виконання бюджету за доходами і видатками за останні три роки, надходження та використання позабюджетного фонду за останні три роки, наявність простроченої кредиторської заборгованості та із платежів до бюджету, користування банківськими кредитами, надання позик за рахунок бюджету); інформація про попередні випуски облігацій місцевої позики; економічне обґрунтування випуску облігацій місцевої позики (очікуване надходження коштів, структура грошових потоків, направлення коштів на погашення облігацій); відомості про емісію облігацій місцевої позики (мета і форма випуску, загальна сума емісії, строк обігу облігацій, їхні реквізити, початок і закінчення передплати, порядок оплати облігацій, рівень відсотків за облігаціями та механізм їх нарахування, кошторис витрат з обслуговування місцевої позики).

У 1995--1997 рр. рішення про випуск місцевих позик було прийнято в 11 областях України. Фактично випуски були проведені в Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській, Запорізькій, Київській, Луганській, Львівській, Одеській, Полтавській, Харківській, Херсонській областях. На жаль, у ході випуску облігацій місцевих позик в Україні було допущено ряд серйозних порушень (найвідоміша в цьому плані -- одеська місцева позика травня -- червня 1997 р.)

Організація випуску та обігу облігацій місцевої позики підвищує у регіонах роль фінансистів у вирішенні місцевих соціально-економічних проблем.

Важливе значення має вихід українських цінних паперів, в тому числі муніципальних, на фондові ринки іноземних країн.

Випуск і розміщення зовнішніх державних позик перебувають в Україні у зародковому стані. Це пов'язано як з низькою привабливістю нашої економіки для іноземних інвесторів, так і з надмірною заполітизованістю цієї проблеми. Негативне значення з перспективної точки зору мала перша невдала спроба випуску облігацій зовнішньої державної позики в Україні у 1994 р. Указ Президента України "Про державні товарні облігації матеріальних ресурсів України" від 7 квітня 1994 р. був відхилений Верховною Радою України. Такий розвиток подій загальмував вихід України з вітчизняними борговими зобов'язаннями на зовнішній ринок.
Указом Президента України від 10 липня 1998 р. було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій зовнішніх державних позик України. Ці облігації випускаються і обертаються з метою здійснення запозичень на міжнародних та іноземних фондових ринках. Облігації зовнішніх державних позик України -- це цінні папери, що потверджують зобов'язання держави відшкодувати власникам цих облігацій їхню номінальну вартість та доход відповідно до умов випуску облігацій. Первинне розміщення, обслуговування обігу та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. Для цього Міністерство може залучати іноземні та українські кредитні установи, організації (банки, інвестиційні компанії тощо).

3. Причини розвитку ринку ОВДП

У результаті децентралізації фінансової системи, що здійснюється в Україні, основний обсяг соціальних витрат переноситься на місцевий та регіональний рівні. Фінансові ресурси регіонів визначаються виробленим у розрахунку на душу населення національним доходом, оскільки фінансові надходження забезпечуються, насамперед, з доходів економічних суб'єктів. Потребу у фінансових ресурсах регіонів розраховують на основі фактичного рівня витрат. У той же час існують суб'єктивні відмінності у розмірах території, географічному положенні, кліматі, економічній структурі регіонів. Фактичні витрати, з одного боку, можуть не охоплювати завдань, які не розв'язуються через відсутність коштів, а з іншого можуть зростати просто при марнотратних витратах. Крім того, за рівнем витрат не можна визначити, наскільки жителі регіону забезпечені суспільними благами. Конкретна система міжбюджетних відносин в Україні може з'явитися тільки в результаті пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя. Розв'язання проблеми міжбюджетних відносин має важливе значення як з точки зору виконання соціальнихфункцій держави, так і забезпечення економічного зростання України. На частку місцевих органів влади припадає майже половина бюджетних видатків України, у т. ч. 90% державних витрат -на охорону здоров'я, 75% витрат - на освіту і близько 70% - на соціальний захист населення. При цьому місцеві бюджети практично не мають довгострокових податкових гарантій, які б відповідали функціям, що покладені на них.
На підставі вивчення статистичних і монографічних оригінальних джерел можна стверджувати, що ринок муніципальних цінних паперів є прийнятним і цивілізованим інструментом регулювання,міжбюджетних відносин у країні.
Державний механізм соціального регулювання (вирівнювання) намагається утвердити соціальну справедливість, це йому де в чому вдається, але об'єктивні економічні закони невмолимі та неприборкані навіть у жорстко плановому господарстві. Що з того, що централізовано виділяються "великі гроші", наприклад, Волинській та Закарпатській областям на розширення мережі дитячих садочків, поліклінік тощо? Все одно вони не зможуть їх освоїти за браком у них будівельної бази.

Послуга йде за капіталом - закон ринкової економіки. Цей закон прорвав кордони планової економіки. Послуга повинна йти за потребою - керівництво до дії в цивілізованому суспільстві. Але гуманні рішення здійснюються тільки при міцній фінансовій підтримці багатої економіки. Для сильних соціальних програм необхідні великі кошти.

Досвід розвинених економік свідчить, що місцеві органи влади не можуть нормально функціонувати, не випускаючи місцеві облігації. Муніципальні позики є одним із важливих інструментів фінансування критичних суспільних потреб, таких, як розвиток систем електропостачання, водопостачання та каналізації, будівництва житла, розвиток транспортних мереж, будівництво об'єктів освіти, охорони здоров'я і т. п. Можливість одержати значні додаткові фінансові ресурси для розвитку інфраструктури міст через випуск облігацій обумовлює, згідно зі світовим досвідом, високі темпи розвитку ринку муніципальних цінних паперів. « Емісія облігацій місцевих позик забезпечує можливість зниження вартості обслуговування внутрішнього боргу, залучення в. економіку регіону коштів іноземних інвесторів та, що більш важливо, сприяє трансформації заощаджень населення в інвестиції.

Місцеві органи влади можуть бути активними учасниками фондового ринку, виступаючи як емітенти боргових цінних паперів. Згідно із чинним законодавством України рішення про випуск облігацій приймається органами місцевого самоврядування. Структура та обсяги випуску муніципальних позик залежить від грошової та фінансової ситуації, а також від загального соціально-економічного стану країни.

Крім емітентів (місцевих органів влади), зацікавленими учасниками ринку виступають інвестори та посередники, включаючи інфраструктурних учасників - депозитарії, біржі, торговельні системи.

Розвиток ринку муніципальних облігацій повинен бути націленим на пріоритетне використання ресурсів, малодоступних для недержавного сектора коштів фізичних осіб і нерезидентів, що повинно забезпечити максимізацію ефекту приватних інвестицій, служити стимулом зростання внутрішньої норми нагромадження. Зрозуміло, що розвиток ринку муніципальних запозичень взаємопов'язаний з поліпшенням інвестиційного клімату регіонів для внутрішніх та іноземних інвесторів. Привабливі риси облігаційної форми муніципального запозичення:

* зниження вартості запозичень (емісія облігацій дозволяє знижувати відсоткові ставки щодо запозичених ресурсів, мобілізуючи на внутрішньому фінансовому ринку вільні кошти нерезидентів, фізичних осіб і небанківських установ для покриття дефіцитів і тимчасових касових розривів місцевих бюджетів, фінансування сезонних робіт. Широке коло інвесторів забезпечує можливість запозичення на більш привабливих умовах порівняно із залученням на ці цілі прямих кредитів комерційних банків);

* відсутність негативних перерозподільчих ефектів (на відміну від використання для фінансування бюджетних розрахунків банківських векселів випуск облігацій дає можливість уникнути негативного впливу ефекту перерозподілу, у результаті якого профінансовані за допомогою векселів за номіналом підприємства та організації бюджетної сфери з метою отримання "живих" грошей змушені продавати їх із 15-40% дисконтом кінцевим інвесторам, що погашають векселі за номіналом звичайно шляхом сплати податків або пред'являють їх до погашення за номіналом після закінчення строку обігу);

* фінансування виробничих проектів (велика надійність і ліквідність муніципальних облігацій дозволяє зробити їх оптимальним інструментом залучення інвестицій у виробництво. Емісія конвертованих муніципальних облігацій, призначених для фінансування конкретних виробничих проектів, дозволяє забезпечити страхування прямих іноземних інвестицій);

* удосконалення інфраструктури регіональних фондових ринків (успішне проведення позик відіграє важливу роль у поліпшенні інвестиційного клімату в регіоні, створює потужний імпульс розвитку інфраструктури регіональних фондових ринків);

* сприяння міжрегіональному руху капіталів (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити гостру проблему залучення капіталу зі столиці до регіонів, активи в комерційних банках Києва, де проживає 5% населення країни, складають біля 82% сукупних активів українських комерційних банків. Процес доступу регіонів до столичних фінансових ресурсів ускладнюється через відносну слабкість філіальної мережі київських комерційних банків. При цьому ринок міжбанківських кредитів також не в змозі повністю забезпечити доступ регіонів до сконцентрованих у Києві грошових ресурсів через низькі ліміти міжбанківського кредитування, встановленого для переважної більшості регіональних комерційних банків. Прискорений розвитвк ринку емісійних боргових цінних паперів стає необхідною умовою ефективного міжрегіонального руху капіталу);

* сприяння трансформації заощаджень населення в інвестиції (емісія муніципальних облігацій дозволяє вирішити проблему трансформації заощаджень населення в інвестиції).

Емісія облігацій місцевої позики має шанс стати тим інструментом фондового ринку України, що: дозволить профінансувати створення та розвиток вільних економічних зон; дасть поштовх до подальшого розвитку фондового ринку; стане одним із напрямів легалізації коштів, що обертаються в тіньовій частині нашої економіки.

При створенні в регіонах інфраструктури ринків муніципальних цінних паперів не слід ігнорувати основним її елементом соціальним. Він характеризує ступінь включення в ринкові процеси та ступінь довіри населення регіонів до творців ринкових реформ.

Головним аргументом до вищесказаного є те, що економіка всіх розвинених країн (від яких ми чекаємо, отримуємо і "проїдаємо" кредити) розвивається за рахунок, свого потенційного інвестора домогосподарства та ін. заощаджень. У нашій країні через нерозвиненість фондового ринку зростаючі особисті накопичення населення не змогли забезпечити відповідний обсяг інвестицій. Лише менша частина заощаджень населення надходить на фінансовий ринок, що сприяє підтриманню відсоткових ставок на високому рівні. Недовіра населення до корпоративних цінних паперів, до недержавних інвестиційних інститутів визначає слабкість українських страховиків і пенсійних фондів, погіршує перспективи розвитку пайових інвестиційних фондів, суттєво звужує можливості залучення коштів населення корпоративними елементами. Найбільш популярним об'єктом приватних інвестицій залишається вільно конвертована валюта. У цих умовах надійні та легкодоступні для населення низькомонопольні муніципальні цінні папери стають важливою передумовою дедоларизації особистих заощаджень населення, мобілізації їх на цілі виробничого інвестування.

Серед причин, що стримують розвиток ринку муніципальних цінник паперів - недостатня нормативна база, хоча Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку наприкінці 1997 року затвердила Положення "Про випуск, реєстрацію і обіг облігацій місцевих позик", згідно з яким муніципальні облігації можуть випускатися в документарній формі на пред'явника або в бездокументарній формі на загальну суму, що не перевищує 30% від дохідної частини місцевого бюджету. У випадку, коли головною дохідною частиною бюджету виступають дотації та субвенції з бюджетів вищого рівня, обсяг випуску має погоджуватись з Міністерством фінансів України. Джерелом погашення облігацій не можуть бути кошти від випуску нової місцевої позики. Облігації можуть купуватися юридичними та фізичними особами виключно за рахунок власних коштів. Якщо сума випуску облігацій місцевої позики перевищує 5 млн. грн., обіг облігацій місцевої позики цього випуску здійснюється на організаційно оформлених ринках (фондових біржах і/або позабіржових торговельно-інформаційних системах, зареєстрованих ДКЦПФР).

Перші місцеві позики в Україні було зроблено в Києві (1995 рік). Столичні власті розмістили облігації на 1,9 млн. грн. На них було збудовано житло. З 1995 року в Україні випущено трохи більше десятка місцевих позик.
З 1995-1997 pp. рішення про випуск облігацій місцевих позик на загальну суму 400 млн. грн. були прийняті в 11 регіонах. Фактично ж облігаційні позики здійснені в 10 регіонах на загальну суму 222 млн. грн. Станом на 1 січня 1998 року в обігу, знаходилося муніципальних облігацій на суму 192,5 млн.грн.

Муніципальна позика в Харкові була спрямована на розвитої міської інфраструктури, тут залучили 1,6 млн. грн. Місцеві позики було зроблено в Дніпропетровську, Черкасах, Запоріжжі та ряді інших великих центрів. В Одесі облігації місцевої позики, випущені в травні-липні 1997 року, дали змогу місту додатково мобілізувати для реалізації своїх соціально-економічних програм 61 млн. грн. (половина цієї суми спрямована на будівництво житла).

З січня 1998 року у Харкові розпочалося розміщення третьої муніципальної позики обсягом понад 10 млн. грн., строком запозичення менше 5 років, що дасть змогу перейти до здійснення масштабного муніципального проекту "Дитяче харчування".

Отримують розвиток і безвідсоткові іменні облігації обласних підприємств, що дають право їх власникам на позачергове виконання робіт щодо додаткових послуг і спеціального консультування. Так, обласним підприємством електрозв'язку "Київоблтелеком" здійснена емісія 28 тис. шт. таких облігацій на суму 1 млн. грн. зі строком обігу 5 років. Для освоєння і введення в дію нових потужностей електрозв'язку випускаються цільові безвідсоткові облігації номіналом 5 грн. на загальну суму 6 млн. грн. обласного держпідприємства електрозв'язку "Вінницятелеком".

У 1998 році ДКЦПФР було зареєстровано одну емісію облігацій місцевої позики обсягом 0,5 млн. грн., здійснену Броварською міською радою. Крім того, на ринку обертаються облігації десяти емітентів, що були випущені до введення в дію Положення "Про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик", серед яких найбільш вагомими є випуски облігацій органами самоуправління Запоріжжя, Києва, Львова, Одеси, Харкова, Херсона та Автономної Республіки Крим.

Світовий досвід показує наявність певних проблем у розвитку ринку муніципальних цінних паперів та дещо негативний вплив муніципальних облігацій на загальну ситуацію в регіоні та в країні в цілому.

Розповсюдження муніципальних позик, побудованих за принципом ОВДП, веде в кінцевому рахунку до будівництва фінансових пірамід з добре відомими наслідками. Світова практика свідчить, що єдино виправданим може бути визнане тільки використання засобів позики у виробничих проектах, що матимуть конкретну економічну віддачу і відіграють важливу роль у соціально-економічному розвитку регіону.

Оскільки нині в державі не вистачає, власних коштів не лише для розвитку, але й для утримання Існуючого господарського комплексу, є необхідність розміщення місцевих цінних паперів як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Але цей процес в Україні досі законодавче не врегульований. Це призводить часом до грубих порушень, ставить під загрозу фінансову безпеку окремих регіонів і держави в цілому. Наприклад, Житомирською облдержадміністрацією 1997 року з порушенням чинного законодавства були авальовані векселі, випущені компанією Preferred Capital Investment на ім'я корпорації United Financial Services на суму 6,7 млрд. дол. Згідно із Постановою уряду №1438 від 22 грудня 1997 року "Про дії посадових осіб Житомирської облдержадміністрації з надання гарантій іноземним інвесторам і випуску зовнішніх боргових зобов'язань" МЗС було доручено проінформувати судові інстанції Іспанії та міжнародні фінансові установи про невідповідність вексельних та інших боргових зобов'язань, виданих Житомирською обласною адміністрацією, вимогам законодавства України.

Харкові ведеться підготовка проекту першого випуску харківських єврооблігацій. Його обсяг становитиме близько 30% від міського бюджету або понад 70 млн. грн.

Муніципальні облігації можуть успішно замінити ОВДП при переорієнтації Мінфіну на залучення грошей з інших джерел. При цьому кошти будуть спрямовані на конкретні програми (дешеві кредити працюючим підприємствам, будівництво нових підприємств тощо), що сприятиме створенню нових робочих місць, збільшенню податкових надходжень, зменшенню соціальної напруги та розвитку інфраструктури ринку цінних паперів.

Відсутність інформаційної відкритості ринку муніципальних облігацій суттєво стримує його якісний розвиток і перешкоджає процесу інтеграції регіональних фондових ринків і створенню єдиного загальноукраїнського ринку муніципальних облігацій.

Серед вад формування вітчизняного ринку муніципальних облігацій: неможливість для учасників ринку централізованого доступу до проспектів емісії муніципальних облігацій; недоступність для учасників ринку інформації про кількісні результати проведення емісії муніципальних цінних паперів; нестача наукових досліджень, присвячених проблемам розвитку і функціонування ринку муніципальних цінних паперів в Україні і за кордоном.

В Україні професійне здійснення проекту з випуску та розміщення регіональної позики можливе лише за участю професійної фінансової кампанії, що має кваліфіковані кадри для виконання подібної роботи.
Муніципальні облігації є одним із потенційних, але поки що малозадіяних джерел фінансування інвестицій в економіку України. Доцільним є досвід РФ щодо випуску сільських та енергетичних облігацій з метою переоформлення їх заборгованості федеральному бюджету за товарними кредитами 1996 року підприємствам АПК і кредитами 1993 - 1995 pp. підприємствам енергетики та електрифікації. Особливостями сільських облігацій є уніфікованість їх випуску: емісія здійснюється рівними серіями на строк 1, 2 і 3 роки, бездокументарна форма випуску, купонний дохід у розмірі 10% річних.

Розміщення сільських та енергетичних облігацій здійснювалося з дисконтом на аукціонній основі.

Водночас існуюча непрозорість фінансової системи на регіональному і муніципальному рівнях спричиняє те, що органами влади обкладаються податком на прибуток доходи, що отримують від надання послуг із розміщення муніципальних цінних паперів. Адже відомо, що за корпоративними облігаціями підприємства повинні одразу ж сплатити 30% від залучених коштів як податок на прибуток, що забагато, а кошти, залучені через ОВДП, йдуть на фінансування дефіциту бюджету, а не на виробництво. Суттєву роль у підвищенні попиту відіграє пільговий порядок оподаткування доходів фізичних осіб за муніципальними облігаціями. Фізичні особи звільняються від сплати прибуткового податку за відсотками та виграшами за облігаціями суб'єктів і органів місцевого самоврядування. Відсотковий дохід у РФ за облігаціями суб'єктів і місцевих органів влади у юридичних осіб оподатковується за 15%.

З метою підвищення надійності муніципальних цінних паперів виплати відсотків і погашення облігацій можуть бути застраховані інвестором або емітентом у страховій компанії, а також забезпечені банківською гарантією. Страхуванню муніципальних облігацій, як правило приписується так званий стандарт '"нульових витрат". Страховики облігацій не передбачають жодних втрат. Відмова від сплати своїх зобов'язань за муніципальними облігаціями в США досі практично не реєструвалася.

Висновки

Фондовий ринок - порівняно новий сегмент ринків, що розвиваються, який, незважаючи на мінливість ситуації, повинен бути передбачуваним та ефективним.

На фінансову кризу в Україні, передусім на ринок ОВДП, істотно вплинув обвал зарубіжних фінансових ринків, підґрунтям якого є такі чинники. По-перше, перерозподіл сил та інтересів серед нерезидентів. По-друге, надмірні інвестиційні очікування постачальників капіталу від вкладень у спекулятивні програми. Подібна залежність від зовнішніх чинників, непрогнозована поведінка нерезидентів різко обмежує державне регулювання процесів внутрішніх позик.

Операції пов'язані з розміщенням і погашенням ОВДП, здійснюються через Національний банк України, а також комерційні банки-дилери, які виконують зазначені операції у порядку і на умовах, визначених НБУ. Погашення державних облігацій здійснюється установами НБУ та дилерами у межах коштів, що надходять від Головного управління Державного казначейства.

Внаслідок світової фінансової кризи 1998 р. Масштаби вітчизняного ринку державних цінних паперів виявилися суттєво обмеженими. Для комерційних банків ОВДП втратили своє значення як один із найдохідніших і ліквідних елементів фондового ринку в Україні. В сучасних умовах ринок державних цінних паперів включає в себе: облігації внутрішньої державної позики всіх випусків (ОВДП), конверсійні облігації внутрішньої державної позики (КОВДП), процентні облігації внутрішньої державної позики 2000 р. (ПОВДП). Саме ці цінні папери придатні для забезпечення кредитів при рефінансуванні комерційних банків.

Використана література

1. Барановський О. Програма вибудови російського фондового ринку // Цінні папери України. - 1999. - № 15. - 22 квіт.

2. Вахненко Т. Державні запозичення в Україні: підсумки 1998 року // Банківська справа.- 1999. - № 2.

3. Руденко В.Б. Перспективи портфельних інвестицій в Україні. Методологічний аспект // Фондовый рынок. - 1999. - № 12.

4. Цхведиани В. Взлеты й падения (размышляя о некоторых закономерностях, существующих и проявляющихся на фондовых рынках мира) // Фондовый рынок. - 1998. - № 12.

Размещено на Allbest.ru