Облігації як об’єкт банківської діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

КОНТРОЛЬНА РОБОТА з теми:

Облігації як об'єкт банківської діяльності

Зміст

Вступ

1. Місце Центрального банку в банківській системі України

2. Облігації як об'єкт банківської діяльності

Висновки

ВикористанА літературА

ВСТУП

Центральні банки створені та функціонують у багатьох країнах. Вони відрізняються за назвами, порядком утворення, обсягом повноважень. Проте, незважаючи на певні об'єктивні відмінності, центральним банкам притаманні спільні риси. Центральний банк характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом державної влади, уповноваженим здійснювати державне управління в сфері банківської діяльності, а з іншого, - банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків.

Правовий статус центральних банків характеризується такими основними чинниками:

* рівнем нормативно-правового закріплення;

* ступенем самостійності (незалежності) в системі органів державної влади;

* характером взаємовідносин з іншими банками та фінансово-кредитними установами [1].

Центральні банки - це юридичні особи, що мають особливий статус, відмітна ознака якого - відособленість майна банку від майна держави. Хоч формально це майно перебуває у державній власності, центральний банк наділений правом розпоряджатися ним як власник. Цим центральний банк відрізняється від державного банку, майно якого повністю контролюється державою.

Дослідження свідчать, що за своїм правовим статусом центральний банк має бути незалежною і впливовою установою, яка здійснює грошово-кредитне регулювання на основі закріплених за ним законом повноважень та забезпечує надійність і стабільне функціонування кредитно-банківської системи. Однак у реальних умовах незалежність багатьох центральних банків виявляється обмеженою, зокрема у результаті конфліктів, що виникають через протиріччя між задекларованими урядом завданнями економічної політики і необхідністю підтримки стабільності національної грошової одиниці.

Одним з об'єктів банківської діяльності є облігації. Надійність облігації залежить від декількох причин. Найбільш надійна облігація для інвестора - це державна, короткострокова, іменна, серійного погашення з плаваючим відсотком, яка забезпечена матеріальним носієм. Зміна будь-якого з цих факторів призведе до зниження надійності.

На ринку капіталу відсоток за облігаціями встановлюється під впливом двох тенденцій. Зі збільшенням відсотка покупці (інвестори) прагнуть до збереження своїх коштів, зниження поточних витрат і вкладення їх в облігації. Попит на облігації підвищується. Однак фірми (емітенти) із зростанням відсотка будуть знижувати суму інвестицій, що скоротить обсяг пропозиції на кредитування шляхом продажу облігацій.

1. Місце Центрального банку в банківській системі України

На верхньому рівні банківської системи знаходиться Національний банк України.

Це центральний банк країни, особливий центральний орган державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначають Конституція України, Закон України «Про Національний банк України» та інші закони України.

Національний банк України має статутний капітал, який є державною власністю. Розмір статутного капіталу становить 10 мільйонів гривень. Він може бути збільшений за рішенням Ради Національного банку України. Джерелами формування статутного капіталу Національного банку є доходи його кошторису, а за необхідності - Державний бюджет України [1].

Національний банк - це економічно самостійний орган, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах затвердженого кошторису, а у визначених законом випадках - також за рахунок Державного бюджету України. Національний банк є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і перебуває в його повному господарському віданні. Національний банк не відповідає за зобов'язаннями органів державної влади, а органи державної влади не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Національний банк не відповідає за зобов'язаннями інших банків, а інші банки не відповідають за зобов'язаннями Національного банку, крім випадків, коли вони добровільно беруть на себе такі зобов'язання.

Одержання прибутку не є метою діяльності Національного банку. Плановані доходи та витрати Національного банку відображаються в кошторисі його доходів і витрат.

Національний банк за підсумками року в разі перевищення кошторисних доходів над кошторисними витратами, затвердженими на поточний бюджетний рік, вносить до Державного бюджету України наступного за звітним року позитивну різницю на покриття дефіциту бюджету, а перевищення витрат над доходами відшкодовується за рахунок Державного бюджету України наступного за звітним року.

Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також у межах своїх повноважень - цінової стабільності.

Крім цього, Національний банк виконує інші функції, визначені Законом України «Про Національний банк України», зокрема, відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики, визначає та проводить грошово-кредитну політику; монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг; виступає кредитором останньої інстанції для банків і організовує систему рефінансування; встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна; визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками; визначає напрями розвитку сучасних електронних банківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації; здійснює банківське регулювання та нагляд; веде Державний реєстр банків, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках; складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прогнозування; здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій; забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами; аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин тощо [2].

Усі функції Національного банку можна об'єднати в дві групи:

1) організаційні функції (організація й управління грошовим обігом);

2) функції захисту інтересів вкладників і кредиторів.

Аналізуючи норми законодавчих актів, які визначають правовий статус центробанків, можна дійти висновку про те, що центральні банки певною мірою об'єднують три функції:

* нормотворчу (видання нормативних актів, що є обов'язковими для виконання всіма учасниками банківських відносин, за винятком випадків, коли вони суперечать законам);

* виконавчу (здійснення державного регулювання банківської діяльності; реалізація грошово-кредитної політики; співпраця з Урядом);

* попереджувально-карну (в аспекті юридичної відповідальності, оскільки центробанки, як правило, спроможні самостійно застосовувати широкий спектр санкцій за порушення учасниками банківського законодавства).

На нашу думку, недоречно говорити про поєднання Національним банком функцій трьох гілок влади, адже Національний банк виконує ті функції, які за своєю правовою природою ніяк не відрізняються від функцій інших центральних органів державної виконавчої влади. Так само, як і Національний банк України, Міністерство внутрішніх справ видає обов'язкові для виконання накази (нормотворча функція), здійснює регулювання певних видів життєдіяльності суспільства (виконавча) та застосовує штрафи (попереджувально-карна). Усі ці функції, як і функції Національного банку України, реалізуються виключно в межах процесу державного управління та відповідають законодавчому статусу Нацбанку, як «особливого центрального органу державного управління». Таким чином, Національний банк України належить до гілки виконавчої влади країни. Особливість же статусу Національного банку як державного органу полягає в особливості взаємозв'язків банку з Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою України та Президентом України, закріплених законодавчо [2].

Як правило, не викликає суттєвої дискусії думка, що для управління банківською системою на верхньому рівні необхідна наявність сильного та незалежного центрального банку, на який не може вплинути будь яка гілка влади. Основними принципами, за якими повинна визначатися незалежність центрального банку є те, що:

* вона може і повинна бути виключно правовою і визначається законодавством відповідної країни про центральний банк;

* виходячи із своєї суті, соціального призначення, виконуваних функції центральний банк не може бути необмежено незалежним. Він являє собою головний грошово-кредитний державний орган, а цс означає, що, здійснюючи свою діяльність, переслідуючи при цьому свої законодавчо закріплені цілі, центральний банк повинен виходити з вищих інтересів держави та суспільства, а також враховувати цілі та дії інших державних органів, координувати з ними свою діяльність та підтримувати робочі відносини;

* незалежність центрального банку - продукт тривалого періоду її становлення; її слід розглядати в історичному та порівняльно-правовому аспекті, без чого неможливо отримати скільки-небудь достовірних та значимих результатів;

* оскільки незалежність центрального банку нерозривно пов'язана із загальною системою фінансів держави, то будь-які перетворення та реформи, що стосуються незалежності центрального банку, можуть проводитись лише після великої системної підготовчої роботи і повинні мати поступовий характер [2].

Аналізуючи основні функції та завдання центрального банку можна виділити основні напрями, за якими відбувається взаємодія між центральним банком та банківською системою.

Такими напрямами є:

1) проведення грошово-кредитної політики;

2) організація регулювання готівкового грошового обігу;

3) рефінансування банківських установ (внаслідок виконання центральним банком функції «банку банків» або останнього кредитора);

4) здійснення банківського нагляду та банківського регулювання;

5) створення єдиної інформаційної мережі банківської системи, всередині якої відбувається постійний обмін інформацією.

Останній напрям не є виразом конкретної функції центрального банку, однак логічно випливає з усієї його діяльності, оскільки на сучасному етапі розвитку інформаційних технологій уявити собі іншу модель обміну інформацією або повну відсутність такого обміну неможливо.

Національний банк, здійснюючи банківське регулювання та банківський нагляд, не наділений компетенцією втручатися в оперативну діяльність банківських установ, які є самостійними суб'єктами підприємницької діяльності.

Виходячи із статусу незалежного органу та функціональних особливостей правового статусу, Нацбанк повинен бути єдиним емісійним центром, який як публічна установа держави користується монопольним правом грошової емісії на території країни. Він повинен бути банком держави, який зобов'язується підтримувати загальнодержавні економічні програми якщо вони звичайно не суперечать грошово-кредитній політиці. Він також повинен бути банком банків, тобто виступати кредитором останньої інстанції, який надає банкам і фінансово-кредитним інститутам можливість рефінансування на певних умовах і у випадках тимчасового дефіциту ліквідних коштів. Одночасно Національний банк України повинен залишатися органом банківського нагляду і контролю, який визначає необхідний рівень стандартизації і компетентності в національній кредитно-фінансовій системі. Таким чином, можна говорити про подвійну правову природу Центробанку, який, з одного боку, є органом державного управління в сфері банківської діяльності, а з іншого - займається господарською діяльністю [3].

Ключовим для визначення правового статусу Національного банку є поняття його автономії.

До складу поняття автономії центрального банку включається ряд показників. Зокрема, автономія означає наділення центрального банку свободою дій, а також забороною переглядати чи скасовувати рішення керівних органів центрального банку будь-якими органами законодавчої або виконавчої влади, за винятком оскарження таких актів у судовому порядку.

До критеріїв автономії центрального банку належать:

1) залежність центрального банку від інших органів державної влади;

2) фінансові відносини між урядом і центральним банком;

3) процедура призначення на посаду голови та членів керівних органів;

4) строк повноважень голови та членів керівних органів;

5) стабільність посад голови та членів керівних органів;

6) «інтерналізація» керівних органів банку.

Так, Національний банк та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки і здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку.

Державні органи обмінюються інформацією. Національний банк на запит Кабінету Міністрів України надає інформацію щодо монетарних процесів. Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади на запит Національного банку України надають інформацію, що мас вплив на стан платіжного балансу.

Національний банк України підтримує економічну політику Кабінету Міністрів України, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності грошової одиниці України.

Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу.

Національний банк України має право подавати Кабінету Міністрів України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України [4].

Національний банк підзвітний Президенту України та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень.

Національний банк України мас право подавати Президенту України у встановленому порядку пропозиції щодо законодавчого врегулювання питань, спрямованих на виконання функцій Національного банку України.

Не допускається втручання органів законодавчої та виконавчої влади або їх посадових осіб у виконання функцій і повноважень Ради Національного банку чи Правління Національного банку інакше, як у межах, визначених цим Законом.

Національному банку забороняється надавати прямі кредити як у національній, гак і в іноземній валюті на фінансування витрат Державного бюджету України.

Щодо статусу керівника центрального банку, то Конституція України в статті 85 закріплює, що призначає на посаду та звільняє з посади Голову Національного банку України Верховна Рада України за поданням Президента України. Цим підтверджується ефективність статусу керівника і значимість самого центрального органу державного управління. Строк повноважень Голови Національного банку України визначається згідно зі статтею 18 Закону «Про Національний банк України» і становить 5 років. У разі не затвердження Верховною Радою України кандидатури, запропонованої Президентом України, питання керівництва Національним банком, а також порядок внесення нової кандидатури регулюються Законом України «Про тимчасове виконання обов'язків посадових осіб, яких призначає на посаду за згодою Верховної Ради України Президент України або Верховна Рада України за поданням Президента України». Одна кандидатура може вноситись не більше двох разів [4].

Важливим для автономії є й інтерналізація керівних органів банку. Голові, членам Правління та службовцям Національного банку України заборонено бути народними депутатами України, членами Уряду України, займатися підприємницькою діяльністю, виконувати роботу за сумісництвом, крім викладацької діяльності. Службовцям Національного банку забороняється входити до керівних органів та бути акціонерами комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ. Усім, хто працює в НБУ, заборонено брати позички від будь-яких кредитних установ, за винятком Національного банку.

В особливому становищі порівняно з працівниками Національного банку, членами його Правління, знаходяться члени Ради НБУ. Члени Ради НБУ здійснюють свої повноваження на громадських засадах, не одержуючи при цьому офіційної плати від банку. Отже, можна зробити висновок, що члени Ради НБУ не можуть розглядатися як його службовці. Вони можуть займати інші державні посади, займатися іншими видами діяльності. Таким чином, створюються реальні підстави для зовнішнього втручання в організацію та проведення монетарної політики Центробанку.

До складу Ради Національного банку входять члени Ради Національного банку, призначені Президентом України та Верховною Радою України. Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України, входить до складу Ради Національного банку за посадою. Президент України та Верховна Рада призначають по сім членів Ради Національного банку шляхом прийняття відповідного указу або постанови. Строк повноважень членів Ради Національного банку - сім років, крім Голови Національного банку, який входить до складу Ради Національного банку на строк здійснення ним повноважень за посадою.

За Законом «Про Національний банк України», Раду Національного банку очолює Голова, якого обирають члени Ради строком на три роки. Членом ради може бути громадянин України, який має вищу економічну чи фінансову освіту або науковий ступінь у галузі економіки та фінансів, і досвід постійної роботи в органах законодавчої влади або на керівних посадах в органах центральної виконавчої влади, або ж наукової роботи за фінансовою чи економічною тематикою [5].

Стаття 19 Закону «Про Національний банк України» встановлює одноосібну відповідальність Голови Правління перед Верховною Радою України за діяльність Національного банку (а відповідно - і за діяльність Ради як вищого органу управління Національним банком України). Таким чином порушується адресність відповідальності та неспівпадіння її за суб'єктивним складом, що суперечить загальноприйнятій концепції юридичної відповідальності. Адже Голова Нацбанку несе відповідальність за рішення, прийняті Радою Нацбанку, вплив на прийняття яких у Голови обмежений.

Іншим керівним органом Національного банку України є Правління.

Відповідно до статті 16 закону «Про Національний банк України» очолює Правління Голова Національного банку, який призначається на посаду Верховною Радою України за поданням Президента України більшістю від конституційного складу Верховної Ради України строком на п'ять років. Кількісний та персональний склад Правління затверджується Радою Національного банку за поданням Голови Національного банку. Заступники Голови Національного банку входять до складу Правління за посадою.

Повноваження Правління Національного банку України визначені в законі.

Згідно зі статтею 22 Закону «Про Національний банк України» до системи НБУ входять: центральний апарат; філії (територіальні управління); розрахункові палати; Банкнотно-монетний двір; фабрика банкнотного паперу; Державна скарбниця України; Центральне сховище; спеціалізовані підприємства; банківські навчальні заклади; інші структурні одиниці і підрозділи, необхідні для забезпечення діяльності Національною банку.

центральний банк облігація

2. Облігації як об'єкт банківської діяльності

Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» (ч. І ст. 10) облігація - цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений у ньому строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачене умовами випуску).

Власник облігації є не власником або співзасновником емітента облігацій, а його кредитором, їх пов'язують боргові відносини. Для емітента позитивний момент при цьому полягає в тому, що власники облігацій не беруть участь в управлінні підприємством-емітентом, а лише отримують вартість облігації і відсотки по ній. У той же час власники облігацій як кредитори підприємства-емітента у випадку ліквідації останнього мають переваги перед акціонерами в задоволенні своїх вимог з майна емітента. Розмір дивідендів за акціями визначається кожного року на зборах акціонерів залежно від результатів господарської діяльності акціонерного товариства, при цьому через нестачу коштів або з інших причин дивіденди можуть зовсім не виплачуватися. Зобов'язання емітента облігацій по виплаті їх номінальної вартості і відсотків по них не залежать від результатів господарчої діяльності і не можуть бути переглянуті [6].

Відповідно до ч. 3 ст.10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» існують облігації двох видів: внутрішніх республіканських і місцевих позик та підприємств. Вищеназваний закон дозволяє підприємствам всіх форм власності бути емітентом облігацій і, крім того, закон дозволяє також об'єднанням підприємств випускати облігації. Однак, у цій галузі існує значний законодавчий недолік. Так, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про підприємства в Україні» до числа об'єднань підприємств відносить також консорціуми - «тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети». Не існує ніяких законодавчих заборон вказаному тимчасовому об'єднанню випускати облігації зі строком погашення значно більшим, ніж строк, на який створювався сам консорціум. Далі «спільна мета» досягається, консорціум ліквідується, а на вимоги власників облігацій прямо відповідає п.4 цієї ж статті закону: об'єднання не відповідає по зобов'язаннях підприємств, що входять до його складу, а підприємства не відповідають по зобов'язаннях об'єднання, якщо інше не передбачене установчим договором (статутом).

Відповідно до ч. 6 ст.10 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» облігації можуть бути іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. При цьому відповідно до ч. 7 ст. 10 вищеназваного закону облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред'явника.

Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» (ч. 8 ст. 10 і ч. 2 ст. 13) не вказує, чи можуть безпроцентні облігації бути лише цільовими, тобто такими, які дають їх власникам право на отримання будь-якого товару чи послуг, або можлива емісія безпроцентних облігацій, що продаються нижче номінальної вартості, а через певний строк емітент їх погашує, тобто викупає у держателів по номіналу. Відповідно до ч. 10 ст.10 вищеназваного закону до облігації може додаватися купонний лист на сплату відсотків. Облігації випускаються з дотриманням режиму публічності, передбаченого для акцій відкритих акціонерних товариств [6].

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» протокол рішення про випуск облігацій підприємств повинен обов'язково містити: фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження; відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента; найменування контролюючого органу (аудиторської фірми); дані про розміщення раніше випущених цінних паперів; мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника); загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігації; кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них; строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій; строки продажу відповідних товарів або послуг по цільових облігаціях; порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій; порядок оплати облігацій; крім того, може містити й інші відомості щодо випуску облігації.

У відповідності з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлюються обмеження для випуску облігацій акціонерними товариствами на суму не більше 25 відсотків від суми статутного фонду і лише після повної оплати усіх випущених акцій. Відповідно до ч. 7 ст. 11 вищезазначеного закону забороняється випускати облігації для формування статутного капіталу емітента, а також покриття збитків емітента [6].

Відповідно до ч. 1 ст.12 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» встановлено, що громадянин може придбати облігації лише за рахунок власних коштів, при цьому закон не встановлює критерії і порядок визначення джерел походження таких коштів.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. За облігаціями підприємств доходи виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Вищезазначений закон (ч. 5 ст. 13) передбачає, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання емітентом зобов'язань за облігаціями власник може звернутися до суду або арбітражного суду на предмет примусового стягнення грошових сум, що йому належать.

На світових фінансових ринках особливе положення займають державні (казначейські) облігації, що викликано особливими гарантіями держави (або державного органу) перед власниками облігацій. В Україні також зроблені спроби випуску державних облігацій (наприклад, постанова Кабінету Міністрів від 4 січня 1997 р. № 2 «Про випуск облігацій внутрішньої державної позики 1997 року»), однак, на жаль, про особливу їх привабливість не йдеться [6].

При емісії облігацій необхідно дотримуватися режиму публічності, як і при випуску акцій відкритого акціонерного товариства. Тому інвестору слід вивчити і проспект емісії облігацій, й інші опубліковані матеріали.

Оскільки облігації породжують правові відносини позики, то до їх купівлі слід підходити з критеріями, що застосовуються при видачі позики. Необхідно оцінити, по-перше, ступінь надійності самого позичальника (емітента) - його статутний фонд (він повинен бути сформований), засновників, керівництво. Особливо важливе значення має величина фактично сформованого статутного фонду, оскільки у випадку відсутності коштів для виплати по облігаціях їх власники як кредитори мають право вимагати звернення стягнення на майно емітента. Тому слід уникати придбання облігацій, загальна сума проспекту емісії яких перевищує сформований статутний фонд емітента.

Потім слід з'ясувати цілі позики, тобто куди емітент має намір вкладати зібрані від продажу облігацій кошти. Якщо йдеться про реальні комерційні проекти, які зможуть забезпечити надійний прибуток, що достатньо надійно опрацьовані і застраховані, то очевидно, ці облігації становлять певний інтерес.

Якщо ж емітентом є нікому не відома фірма, яка має намір вкласти виручені від реалізації кошти в капітальне будівництво (наприклад, в позаміські будинки), під які ще не відведено землю, а потім продати (або давати в оренду) побудовані об'єкти, то до таких облігацій слід поставитися з обережністю. Подібні проекти пов'язані з достатньою кількістю важкопрогнозованих ризиків (невиконання будівельниками необхідних робіт у строк, відсутність будматеріалів, труднощі з одержанням землі, відсутність покупців (орендарів) тощо), що ставлять під загрозу здійснення намічених проектів у строк [6].

З особливою обачливістю слід ставитися до тих облігацій, реклама яких вказує на можливість обміну їх на інші цінні папери того ж (або іншого) емітента. У такому разі інвестор буде періодично обмінювати одні свої цінні папери на інші, що зовсім не гарантує отримання ним реальних грошових сум.

ВИСНОВКИ

Правовий статус Національного банку України визначений, в першу чергу, Конституцією України та Законом України «Про Національний банк України».

Згідно зі статтею 99 Конституції України Національний банк України є центральним банком України, основною функцією якого є забезпечення стабільності національної грошової одиниці України - гривні.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України. У цьому визначенні закріплена подвійна правова природа Національного банку України: з однієї сторони, він є центральним банком, тобто, банківською установою, яка має право здійснювати певні банківські операції у порядку, визначеному банківським законодавством, а з іншої сторони - особливим органом державного управління.

Національний банк України є органом зі спеціальним статусом. Це означає, що він не відноситься до жодної гілки влади. Така особливість правового статусу НБУ зумовлена, в першу чергу, його основною функцією - забезпеченням стабільності гривні. Для виконання цієї функції національний банк повинен бути наділений певною самостійністю та незалежністю від інших органів державної влади.

Облігація - це основний вид боргових зобов'язань, згідно з яким позичальник (емітент) повинен сплатити певну суму кредитору (власнику) по завершенні визначеного терміну і суму щорічного доходу у вигляді фіксованого або плаваючого відсотка. Зміна плаваючого відсотка відбувається згідно з установленими правилами. Саме тому облігації називають цінними паперами з фіксованим доходом.

Форма облігацій повинна містити: назву емітента; номінальну вартість; термін погашення; її вид - іменна чи на пред'явника; номер та серію випуску тощо. На сучасному етапі в Україні переважаючими є державні облігації, причому в електронному вигляді - у формі комп'ютерних записів. При випуску таких облігацій на весь випуск оформляється глобальний сертифікат, у якому вказуються всі ті реквізити, що є обов'язковими і для паперових облігацій.

За способами виплат доходу облігації поділяються на:

а) облігації з фіксованою купонною ставкою;

б) облігації з плаваючою купонною ставкою, коли розмір відсотку за облігацією ставиться в безпосередню залежність від рівня позичкового відсотку. Періодичність зміни купонної ставки коливається від випуску до випуску;

в) облігації зі зростаючою процентною ставкою, коли зміна ставки диференціюється за роками. Такий вид облігацій привабливий за наявності інфляції;

г) облігації з нульовим купоном (безкупонні). Коли емісійний курс встановлюється нижче від номінального на величину знижки. Дохід за облігаціями сплачується при їх погашенні. За такими облігаціями дохід нараховується безперервно, що робить їх більш доходними. В той же час вони піддаються великому ризику щодо зниження доходності при падінні кон'юнктури;

ґ) облігації з виплатою за вибором, коли власник облігації замість купонного доходу може отримати новий випуск облігацій. Випуск таких облігацій вигідний фірмам за наявності дефіциту готівки.

За характером обігу облігації поділяють на:

* звичайні облігації;

* конвертовані облігації, що дають їх власнику право обмінювати їх на акції емітента. Серед таких облігацій слід виділити переказні облігації і облігації з опціоном;

* переказні облігації, які можуть бути переказані у визначену кількість простих акцій емітента. Це дозволяє власникам облігацій, з одного боку, отримати гарантований дохід, що захищає їх від нестабільності доходності акцій, а з іншого боку - при сприятливій зміні кон'юнктури - швидко придбати акції. В таких облігаціях обов'язково має бути вказана перша дата, коли можна переказати облігації в акції, і премія, під якою мається на увазі виражена у відсотках від поточної ціни акції сума передплати за право переказу облігації в одну просту акцію. Як правило, розмір переказної премії складає від 8 до 35 %. Чим нижчою є премія, тим нижча і доходність папера, але одночасно і шанс обміняти її на акцію. При високій премії, що дає високу доходність, практично неможливо здійснити обмін облігації на акцію;

* облігації з опціоном надають можливість власнику облігації в разі збільшення відсоткових ставок здати свої облігації.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України «Про Національний банк України» № 679-X1V від 1999.05.20 // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 29. - Ст. 238.

2. Міщенко В.І., Кроток В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. - К.: Т-во «Знання», КВО. - 2004. - С.21.

3. Ващенко Ю.В. Банківське право: Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 344 с.

4. Гетманцев Д.О., Шукліна Н.Г. Банківське право України: - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 344 с.

5. Воронова Л.К. Про правовий статус Національного банку України та ного Ради за новим Законом України «Про Національний банк України» / Реферативний огляд чинного законодавства України / За ред.В.В.Цветкова. - К.: Салком, 2000.

6. Карманов Є.В. Банківське право України: Навчальний посібник. - Харків: Консум, 2000. - 464 с.

Размещено на Allbest.ru