Банківське кредитування підприємств

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота з теми:

Банківське кредитування підприємств

Вступ

Кредит є дуже важливою складовою розвитку сучасної економіки. В сучасних умовах провідним видом кредиту є банківський кредит, тобто кредит, котрий надають і одержують банки. Саме вони акумулюють переважну частину кредитних ресурсів і надають їх у позику. Банкам належить у кредитуванні різних галузей економіки та суб'єктів господарювання. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки виступають зв'язуючою ланкою між виробниками і споживачами.

Основною ціллю яку, при цьому, переслідують банки - отримання прибутків. В нормально функціонуючій економіці основним джерелом їх отримання є надання кредитів. В той же час, основні витрати банків також пов'язані з кредитною діяльністю. А зумовлюють це, в першу чергу, незнання і нерозуміння банками суті кредитного механізму, порушення принципів і умов кредитування, викривлення етапів кредитного процесу, що призводить до негативних наслідків використання кредитних ресурсів і, як наслідок, до вище вказаних результатів.

Зазначимо, що першопричинами є: невисока кадрова підготовка працівників банківської системи, теоретична недосконалість питань організації кредитного процесу, недосконалість вітчизняного законодавства, а також, незадовільний фінансово-господарський стан суб'єктів економіки тощо.

З огляду на існуючі труднощі з наданням кредиту та перелічених проблем, обрана тема є досить актуальна. Адже вдосконалення і використання ефективних методик визначення кредитоспроможності клієнтів, результатів аналізу надання кредитів, а також впровадження якісних форм забезпечення повернення позик та контролю за цільовим використанням позик справляють регулюючий вплив на банківську діяльність. Визначення кредитоспроможності позичальника, віднесення його до відповідного класу надійності, а отже і формування банком резерву на покриття можливих втрат є ще однією проблемою на шляху здійснення кредитних операцій.

1. Фінансові ресурси підприємства

1.1 Фінансові ресурси підприємств та джерела їх формування

Основою фінансів підприємств фінансові ресурси- кошти, що перебувають у розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов'язань. До фінансових ресурсів належать грошові фонди підприємства, а також частини грошових коштів, які не входять до складу фондів.

Складовими фінансових ресурсів підприємства є:

* статутний капітал;

* додатково вкладений капітал;

* резервний капітал;

* нерозподілений прибуток;

* амортизаційні відрахування;

* забезпечення подальших витрат і платежів;

* довготермінові і короткотермінові кредити банків;

* відтерміновані податкові зобов'язання;

* кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержаними, за векселями виданими, з оплати праці, за розрахунками з учасниками тощо).

Фінансові ресурси підприємств класифікують за такими основними ознаками

* джерела формування;

* етапи формування;

* використання;

* форма реалізації.

Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються з власних джерел фінансування. Вони утворюються вже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. У процесі виробниче-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманим доходам і прибуткам. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами.

Водночас підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії своїх акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на цінні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Ознаки класифікації фінансових ресурсів підприємств

-за джерелами формування

- за етапами формування

- за використанням

- за формою реалізації

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів, і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують із залучених джерел фінансування. Класифікацію фінансових ресурсів за джерелами формування

За етапами формування фінансові ресурси поділяють:

* на початкові, тобто ті, з якими підприємство розпочинає свою діяльність (статутний капітал);

* набуті (прирощені) - отримані підприємством у результаті його діяльності у формі чистого доходу (прибутку та амортизації), субсидій, дотацій тощо.

За використанням фінансові ресурси підприємств поділяють:

* на матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси, виробництво, готову продукцію тощо);

* грошові фінансові ресурси (грошові кошти та їх еквіваленти). За формою реалізації фінансові ресурси підприємств поділяють:

* на матеріальні (вкладені в основні засоби, запаси, незавершене виробництво тощо);

* організаційно-правова форма господарювання (товариство, одноособове підприємство, сімейне підприємство);

1.2 Кредит як економічна категорія

Оптимальним підходом у процесі аналізу грошово-кредитних відносин видається розгляд цих відносин через призму функціонування банківської системи, яка фактично виступає інституційною основою даних відносин у масштабах всієї економіки. У зв'язку з цим аналіз інституційних основ організації даних відносин найбільш доцільно обмежити рамками певного механізму.

Розуміння суті вказаного механізму у такому контексті слід засновувати на участі всієї банківської системи в організації грошово-кредитних відносин, а відтак мову слід вести саме про банківський механізм, який можна було б зазначити як сукупність організаційно-економічних заходів, що формують умови і порядок дій інститутів банківської системи з регулювання грошово-кредитних відносин на макрорівні та їх реалізації між економічними агентами на мікрорівні.

У той же час, більш точне з'ясування змісту вказаної дефініції потребує порівняльного аналізу банківського механізму з такими поняттями як господарський механізм, механізм безготівкових розрахунків, фінансовий механізм.

Під поняттям „механізм” в механіці традиційно розуміють спосіб функціонування певної системи, тобто реалізацію функцій її окремих елементів. Тому господарський механізм доцільно визначити, як спосіб функціонування економічної системи, незалежно від її розміру та рівня. Тобто, може йтися як про господарський механізм економіки у цілому (макроекономічний рівень), так і про господарський механізм суб'єктів підприємницької діяльності (мікроекономічний рівень), зокрема.

Отже, господарському механізмові притаманні методи, форми і способи управління економічною системою, та вплив на ефективність суспільного відтворення і на окремих суб'єктів господарювання.

Кредитний механізм є інтегральним елементом механізму господарського, який охоплює розподільчі відносини. Якщо функціонування економічної системи здійснюється на основі реалізації функцій її окремих елементів, то функціонування кредитного механізму здійснюється через реалізацію функцій кредиту, як основи - базової його категорії. Але тут виникає певна проблема. І полягає вона в тому, що саме питання про функції кредиту являється найбільш дискусійним в теорії кредиту. Розбіжності серед економістів стосовно кількості і змісту функцій кредиту обумовлені не тільки відмінностями в трактуванні суті кредиту, а й відсутністю єдиного методологічного підходу до їх аналізу.

Зокрема, відомий російський фахівець в галузі кредитування О.І.Лаврушин вважає трактування суті кредиту через його функції не зовсім вірним, оскільки частіше аналіз зводиться не до самої суті кредиту, а до прояву його суті. [25,с.188]. Разом із тим, Лаврушин вважає, що функція - продовження аналізу суті і є його взаємодією як цілого із зовнішнім середовищем. Але при цьому, на нашу думку, доречно зауважити, що у кожний момент кредит проявляє свою суть не всіма своїми функціями, а якоюсь однією або декількома. Та, разом із тим, функції кредиту - це не застигла категорія, а як така, що постійно розвивається з розвитком економічних відносин в суспільстві. І разом із ними змінюється функціонування кредитного механізму. І все ж, Лаврушин виділяє дві функції кредиту.

Перша - перерозподільча функція кредиту. Суть її полягає в тому, що перерозподіл охоплює не загальний перерозподіл вартості, а перерозподіл тимчасово вільних грошових коштів. Даний механізм ґрунтується на тому, що тимчасово вільна сума грошових коштів передається позичальнику, а потім повертається його власнику. При чому, вище зазначений фахівець вважає, що можливі два види перерозподілу: внутрішньогалузевий і міжгалузевий. Перерозподіл коштів автор розглядає на різних рівнях: на рівні підприємства, на народногосподарському і міжнародному рівні.

Другою ж автор вважає функцію заміщення дійсних грошей кредитними операціями. Оскільки в сучасному господарстві створені необхідні умови для такого заміщення. Перерахування грошей з одного рахунку на інший у зв'язку з безготівковими розрахунками за товари, роботи, послуги; взаємозаліки платежів; перерахування тільки сальдо взаємної заборгованості дають можливість скоротити готівкові грошові платежі.

Вітчизняний фахівець Б.С.Івасів у широко відомому підручнику „Гроші та кредит” виділяє три основні функції кредиту: перерозподільчу, емісійну (антиципаційну) та контрольну. [22,с.214]. Тобто, з'являється третя, яку професор Лаврушин не виділяє як окрему функцію. Хоча дана функція випливає із самої природи кредиту. Вона полягає в тім, що в процесі кредитування забезпечується контроль за дотриманням умов та принципів кредитування збоку суб'єктів кредитної угоди.

Оформляючи позику, банк приділяє значну увагу аналізу минулої діяльності потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозування кредитного ризику.

Далі банк контролює виконання вимог кредитного договору, цільове та ефективне використання кредиту, своєчасне і повне його повернення. Періодично аналізується також і фінансовий стан позичальника.

Ще один український автор В.Д.Лагутін до вище перелічених функцій додає ще й стимулювальну функцію кредиту, пояснюючи це тим, що процес кредитування не може не стимулювати ефективне використання позики з боку позичальника [41,с.18]. Даний фахівець вважає, що сам зміст кредитування, який виражається у формулі: ”Купуй зараз, плати потім”, - спонукає до ефективного використання одержаної позики, щоб на зароблені кошти не просто повернути кредит, але й одержати прибуток. Ще одним аргументом автор вважає те, що кредитні відносини - це насамперед майнові відносини; за використання і повернення кредиту позичальник відповідає майном і цінностями, що є у нього. Безсумнівно, що майнові відносини створюють достатньо потужні стимули до раціонального використання позичених коштів. З боку ж кредитора стимулювальним чинником є позичковий відсоток. Кожен кредитор намагається постійно забезпечувати зростання своїх кредитних ресурсів.

Але, на нашу думку, даний автор не враховує того, що при наданні позики кредитор несе певні ризики. А позичальник, при цьому, знає про них. І при певних обставинах реалізація таких ризиків може стати джерелом прибутку позичальника. Тобто, відбудеться завідома неефективне використання позики з метою одержання прибутку. Що призведе до втрати зазначеною функцією свого змісту.

З іншої сторони, стимулювання ефективного господарювання притаманно і ціні, і фінансам, і прибутку, й іншим вартісним категоріям. Тобто, дана особливість пов'язана зі змістом сукупності економічних відноси, а тому не може бути функцією кредиту. Бо під функцією розуміють не загальну, а специфічну взаємодію кредиту із зовнішнім середовищем.

Отож, поза сумнівом залишається той факт, що функціонування кредитного механізму здійснюється через реалізацію функцій кредиту. І відповідно правильне виділення цих функцій веде до правильного розуміння і застосування даного механізму в народному господарстві. На нашу думку, найкраще розкривають зміст кредитного механізму функції подані професором Івасівом, тому що максимально повно розкривають суть такої категорії як кредит на даному етапі розвитку економічних відносин.

А оскільки кредитний механізм є складовою механізму господарського, а тому пов'язаний в одну логічну систему й з іншими складовими, такими як фінансовий, механізм безготівкових розрахунків тощо. Правильне розуміння суті кредитного механізму дозволить зрозуміти і показати особливості таких зв'язків, взаємовплив даних механізмів та макро- і мікроекономічний ефект від їх взаємодії.

Але в якій же мірі і яка тіснота цих зв'язків? На це, здавалося б просте запитання досить складно відповісти. Тільки виявивши взаємозв'язки, взаємозалежності та, водночас, відмінності - можна показати ту тісноту зв'язку між ними, яка існує в економічній системі.

Слід зауважити, що взаємозалежність і взаємозв'язки між грошовими, фінансовими та кредитними відносинами є надзвичайно складними і суперечливими.

І перш ніж почати досліджувати взаємозв'язок між цими механізмами, треба зауважити, що його можна прослідкувати практично тільки на макрорівні, тобто на рівні загальнодержавному. Розглядаючи, при цьому, їх, як загальногосподарський, механізм безготівкових розрахунків, кредитний і фінансовий механізми.

Треба сказати, що грошові відносини загалом, так і фінансові, та кредитні відносини слід чітко розрізняти, попри їх подібність, а особливо кредитних і фінансових.

Фінансові відносини - це частина грошових відносин, яка пов'язана із формуванням , розподілом і використанням грошових коштів з метою забезпечення потреб держави, підприємств (фірм) і громадян (домогосподарств). У відтворювальному процесі фінансові відносини виражають насамперед відносини розподілу.

На противагу механізму фінансовому, в основі якого лежить формування цільових грошових фондів (фінансових ресурсів) достатнього розміру відповідно до економічних потреб, кредитний механізм ґрунтується на перерозподільчих засадах, забезпечуючи переливання капіталу і прискорюючи його рух (швидкість обігу - за допомогою антиципаційної функції).

Стосовно даної проблеми протягом останніх десятиліть було розроблено ціле коло питань, які характеризують її. М.А. Пессель обґрунтував необхідність інтегрованого підходу до механізму фінансів та кредиту, підкреслюючи при цьому, що фінансово-кредитні форми грошових відносин знаходяться в єдності, в тісному переплетенні, і тому, при вивченні проблеми фінансово-кредитного механізму не можна розглядати їх ізольовано [24,с.9]. Але при цьому, автор не врахував, що, виходячи із особливостей грошового обороту, відмінності його окремих частин визначаються цілями та завданнями окремих стадій кругообороту капіталу, які вони обслуговують.

Так, фінанси, як уже зазначалося, виконують мету формування та використання грошових фондів цільового характеру на нееквівалентній і безповоротній основі. Тобто, завдяки фінансовому механізму відбувається фактично односторонній рух грошових коштів і, при чому, рух на безповоротній основі. Це означає, що при дії фінансового механізму розподілу коштів, а саме це і є головним завданням фінансів, кошти на завжди покидають свого, умовно кажучи власника, здійснюючи свій рух без зустрічного руху вартості еквівалентній їх вартості. Це якраз і являється нееквівалентною основою фінансів.

Ще однією особливістю фінансів є безоплатний рух вартості. Точніше кажучи, при обслуговуванні розподілу вартості, а яскраво це можна продемонструвати на прикладі державного бюджету, кошти покидають свого власника, наприклад, при сплаті платежів до державних цільових фондів без будь-якої вигоди для їх власника. Простіше кажучи, він просто на завжди розстається із частиною своїх коштів не отримуючи в замін нічого.

Кредитний же механізм, навпаки, зумовлює необхідність перерозподілу вартості на еквівалентній, платній і, на відміну від фінансового механізму, на поворотній основі. Тобто, кредитний механізм зумовлює рух грошових коштів, а на зустріч їм рухається еквівалентна вартість у вигляді застави, гарантій чи поручительств (або інших форм забезпечення повернення позик). Якщо ж бути зовсім точним, то вище вказана вартість може не повністю бути еквівалентною вартості кредиту. Але, це швидше пов'язане з особливостями певних видів позик (включаючи бланкові кредити) і, з бажанням фінансово-кредитних інститутів брати на себе той чи інший рівень ризику, а не з функціонуванням кредитного механізму як такого.

Іншими ж відмінностями є поворотність і платність кредитних відносин. Це означає, що розстаючись з ліквідністю, кредитор має на меті отримати за це винагороду у вигляді процентів за кредит. По закінченню строку користування кредитом клієнт повинен повернути всю суму позики разом з процентами. Тобто, кредитор розстається із своїми коштами не на завжди , а тільки на певний строк, точніше кажучи відбувається зворотний рух грошових коштів і ще й з відсотками. Саме це, в свою чергу, й означає, що функціонування кредитного механізму відбувається на платній основі.

Отже, виходячи з вище сказаного, можна стверджувати, що розподільчі й перерозподільчі процеси в економіці відбуваються через функціонування як фінансового так і кредитного механізму.

Кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства спочатку як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками: коли продавцю потрібно було продавати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити (тому що він ще не виготовив свій товар або виготовив, але не продав його), виникала потреба у передачі продавцем покупцеві товару з відстрочкою платежу, в кредит. У цьому і полягає найбільш загальна причина необхідності в кредиті.

Кредит, безперечно, необхідний уже функціонуючому товаровиробникові. Однак ще більшою мірою він потрібний тому, хто тільки прагне організувати виробництво, але не має для цього власних коштів. Для одержання кредиту потрібно, щоб той, хто його надає, довіряв тому, хто хоче ним скористатися. Звідси і термін "кредит", що походить від латинського credo, що означає "вірю". Коли ж однієї довіри недостатньо, оскільки існує великий ризик щодо своєчасного та повного повернення кредиту, необхідні певні гарантії того, хто має відповідні кошти, або страхової компанії. З розвитком товарного виробництва, особливо коли воно набуває загального характеру, кредит стає обов'язковим атрибутом господарювання. Пояснюється це тим, що внаслідок спеціалізації виробників на виготовленні певних товарів і спричиненого нею кооперування суспільне виробництво перетворюється у величезний замкнений ланцюг тісно пов'язаних між собою ланок. Найменше порушення в будь-якій з цих ланок може зупинити нормальний обмін товарами між окремими виробниками. Саме в цьому полягає абстрактно-теоретична можливість кризи збуту товарів у суспільстві, котра стає реальною, якщо подібні порушення набувають масового характеру. Кредит допомагає уникнути кризових явищ, безперебійно здійснювати виробництво товарів та обмін ними. Кредит виступає опорою сучасної економіки, невід'ємним елементом економічного розвитку. Його використовують як великі підприємства та об'єднання, так і малі виробничі, сільськогосподарські та торгові структури, як держава, уряд, так і окремі фізичні особи.

Кредит - позичковий капітал банку у грошовій формі та в банківських металах, що передається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Національного банку України на право проведення операцій з валютними цінностями, можуть виступати в ролі покупця і продавця тимчасово вільних коштів в іноземній валюті.

Банківська система шляхом надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення, акумуляцію та перерозподіл у ті сфери виробництва та обігу, де виникає дефіцит капіталу.

Кредитні взаємовідносини між банком і суб'єктом господарської діяльності регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником тільки в письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої приналежності, статусу, форм власності у разі наявності в них реальних можливостей та правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків (комісійних) за користування кредитом. Для отримання кредиту позичальник звертається в банк. Форма звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. В документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строки погашення та форми забезпечення. Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкритий в іншому банку, то він надає в банк установчі документи з зазначенням юридичної адреси, картку із зразками підписів, завірену банком та довідку банку про залишки коштів на рахунках і наявності заборгованості за позичками.

Розмір відсоткових ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі в залежності від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших факторів.

У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника.

Для кредитів, що надаються в іноземній валюті необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів.

Позичальник, що отримує одноразовий кредит на придбання товарів чи на оплату товарно-матеріальних цінностей у межах чинного законодавства за контрактами, угодами, надає в банк копії цих контрактів і угод та інші документи, які стосуються заходу, надходженнями від якого передбачається погашення кредиту.

Позичальник, що звертається в банк за отриманням кредиту на спорудження об'єктів для зберігання та переробки сільськогосподарської продукції, виробництва товарів народного споживання і таке інше, надає в банк проект будівництва (реконструкції) підприємства, що відповідає встановленим законодавством санітарно-гігієнічним, екологічним та іншим нормам, а також висновки експертів щодо проектно-кошторисної документації, які підтверджують дотримання встановлених норм, та інші документи (контракт з будівельною організацією, техніко-економічне обґрунтування, графіки виконання робіт), які необхідні для кредитування.

Позичальник, що отримує кредит на витрати, які не перекриваються надходженнями протягом календарного року, надає прогнозні розрахунки необхідності в короткостроковому кредиті на рік з поквартальною розбивкою.

Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків;

репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни);

оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту);

економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо.

Необхідні відомості про позичальника та інформація, яка отримана банком при оформленні кредиту, систематизується у кредитній справі позичальника. Документи, що зберігаються у цій справі, групуються таким чином:

матеріали з надання кредиту (кредитний договір, боргові зобов'язання, гарантійні листи тощо);

фінансово-економічна інформація (бухгалтерські баланси, звіти про прибутки та збитки, бізнес-плани тощо);

матеріали про кредитоспроможність позичальника (довідки, отримані від інших банків, запити, листування, звіти аудиторських фірм тощо).

Забороняється надання кредитів на:

* покриття збитків господарської діяльності позичальника;

* формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств.

1.3 Кругооборот коштів підприємств та необхідність залучення кредитів

За браком власних оборотних коштів підприємства залучають банківські кредити, кошти інших кредиторів та комерційний (товарний) кредит. Кредит дає змогу доцільніше організувати оборот коштів підприємств, не витрачати значних фінансових ресурсів на створення зайвих запасів сировини й матеріалів.



Рис. 1.1 - Причини виникнення кредитних відносин

У процесі кредитування підприємств насамперед ураховуються індивідуальні особливості кругообороту їхніх оборотних коштів. Особливості індивідуального кругообороту коштів підприємств виявляються в часовій розбіжності між вивільненням з обороту вартості в грошовій формі та авансуванням коштів у новий оборот. Такі розбіжності відбуваються передусім через сезонність виробництва. Сезонність виробництва зумовлює в одні періоди випереджальне зростання виробничих витрат проти надходження коштів і спричиняє додаткову потребу в коштах понад ті, що є в розпорядженні підприємства. В інші періоди витрати виробництва зменшуються або зовсім припиняються, збільшується вихід готової продукції та надходження грошової виручки, частина якої виявляється тимчасово вільною.

Таке чергування зростання додаткових потреб у коштах і створення тимчасово вільних залишків їх на тому самому підприємстві створює реальну економічну основу для використання кредитів на формування виробничих і оборотних фондів та погашення їх через певний час.

Узагалі особливості індивідуального обороту коштів підприємства зумовлюються багатьма об'єктивними і суб'єктивними факторами.

До об'єктивних факторів манежать:

* галузева належність підприємства; характер виробничого процесу; сезонність виробництва.

До суб'єктивних факторів належать:

* рівень організації виробництва;

* рівень організації збуту й постачання;

* інші фактори.

Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які самостійні підприємства. Кредитні відносини характеризуються тим, що їх суб'єктами є дві сторони: одна з них у рамках конкретної кредитної угоди називається кредитором, інша - позичальником. Грошові чи товарно-матеріальні цінності, витрати або виконана робота та надані послуги, щодо яких укладається кредитний договір, є об'єктом кредиту.

Основними об'єктами короткострокового кредитування в оборотні кошти є:

- виробничі запаси (сировина, основні й допоміжні матеріали, запасні частини, паливо, інструмент);

- незавершене виробництво та напівфабрикати власного виробництва;

- витрати майбутніх періодів (сезонні витрати, витрати на освоєння випуску нових виробів тощо);

- готова продукція і товари;

- платіжні та розрахункові операції з постачальниками й покупцями.

На підприємствах виникає потреба в кредитах під виробничі запаси, якщо їх розміри перевищують власні кошти, тобто якщо створюються наднормативні запаси. Причиною таких можуть бути сезонність завезення, нерівномірна або дострокова поставка матеріальних ресурсів постачальниками та ін.

Наднормативні запаси сільськогосподарської сировини є основним об'єктом банківського кредиту на підприємствах, які переробляють цю сировину і працюють сезонно (цукрові заводи, консервні комбінати, інші підприємства харчової та легкої промисловості), або створюють великі сезонні запаси сировини на рік, тобто до нового врожаю.

Наднормативні запаси незавершеного виробництва і готової продукції можуть створюватися на підприємствах у зв'язку з прискоренням темпів зростання обсягів виробництва, некомплектністю постачання, транспортними утрудненнями щодо відправлення продукції споживачам, припиненням відвантаження продукції споживачам через їхню неплатоспроможність тощо.

У складі витрат майбутніх періодів банки видають підприємствам позички на покриття сезонних витрат, оскільки в періоди сезонного зменшення обсягів виробництва або міжсезонного простою витрати на виготовлення продукції тимчасово не покриваються виручкою від реалізації.

Витратами майбутніх періодів є також витрати, пов'язані з освоєнням випуску нових видів продукції, пусконалагоджувальні витрати. Якщо ці витрати кредитує банк, то в кредитних угода називається конкретна продукція і витрати включаються в її собівартість.

За допомогою кредитів підприємство, коли йому тимчасово бракує власних коштів, може розрахуватись зі своїми постачальниками.

Отже, кредит необхідний і для підтримування кругообороту фондів діючих підприємств, що обслуговують процес реалізації продукції.

Об'єктами довгострокового та середньострокового кредитування є капітальні вкладення, пов'язані з реконструкцією підприємства, його технічним переозброєнням, упровадженням нової техніки, удосконаленням технології виробництва, а також інші витрати, що ведуть до збільшення вартості основних засобів. До таких кредитів підприємства вдаються, якщо відчувають брак власних коштів, призначених на ці цілі, а саме: прибутку й амортизаційних відрахувань.

Використання різноманітних форм кредитування підприємства прискорює рух грошових і матеріальних ресурсів та сприяє підвищенню ефективності фінансово-господарської діяльності.

Визначаючи потреби в кредитах, підприємства виходять із загальної потреби в коштах і наявності таких.

Планування потреби в кредиті для формування оборотних коштів підприємства здійснюється таким чином. На першому етапі розраховується потреба в оборотних коштах у цілому та за окремими напрямками: формування виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції.

На другому етапі визначається необхідний розмір залучення кредитів банку на покриття збільшення потреби в оборотних коштах. Для цього можна користуватися формулою:

Коб = ОК - ОКН - ОКпр + КЗ,

де Коб - необхідний розмір кредитів, які залучаються в оборотні кошти;

ОК - потреба в оборотних коштах;

ОКН - власні оборотні кошти на початок періоду;

ОКпр - поповнення оборотних коштів за рахунок прибутку підприємства;

КЗ - зменшення кредиторської заборгованості.

Потреба підприємства в кредитах під інвестиційні проекти визначається на основі інвестиційної програми за окремими етапами її реалізації та з урахуванням власних джерел фінансування.

Власні кошти для фінансування інвестиційних програм складаються з амортизаційних відрахувань, частини прибутку, яка спрямовується на реконструкцію, технічне переоснащення, нове будівництво.

Після проведення розрахунків потреби підприємства в кредитних ресурсах визначають період їх залучення. Період залучення кредитів - це час з моменту надання банківського кредиту до моменту його повного погашення та виплати відсотків за користування. Період залучення кредиту визначається банком. Практика свідчить, що нині в Україні цей строк, як правило, не перевищує шести місяців.

У банківській практиці для визначення розмірів кредиту використовується метод, коли позичка видається не в повному обсязі, а за мінусом певної частини у відсотках до заявленої величини кредиту. Ця величина для кожного підприємства може бути різною, виходячи з його кредитоспроможності і рівня ризику кредитування.

* нематеріальні (вкладені в нематеріальні активи);

* фінансові (вкладені у фінансові активи).

Фінансові ресурси підприємства використовують для придбання основних засобів, нематеріальних активів, матеріальних запасів, для покриття витратна виготовлення і продаж продукції (виплату заробітної плати, сплату податків, орендної плати, страхових платежів тощо). Зрозуміло, що обсяг виробництва, технічна, трудова, матеріальна забезпеченість підприємства, його соціально-економічний розвиток залежать від величини, складу та структури фінансових ресурсів підприємства.

Одним із найважливіших завдань фінансових служб підприємств є пошук ефективних джерел формування фінансових ресурсів, оптимізація їх структури та напрямів інвестування.

Рис. 1.2 - Структура фінансових ресурсів підприємства



Рис. 1.3 - Форми та види кредитів, що надаються підприємствам

До видів кредитів належать:

«банківський;

«комерційний;

«державний;

«лізинговий.

Банківський кредит - це економічні відносини між кредитором та позичальником з приводу надання коштів банком підприємству на умовах терміновості, платності, повернення, матеріального забезпечення. Банківський кредит надається суб'єктам господарювання всіх форм власності на умовах, передбачених кредитним договором.

Комерційний кредит - це економічні, кредитні відносини, які виникають між окремими підприємствами.

Державний кредит - це економічні, кредитні відносини між державою та суб'єктами господарювання.

Лізинговий кредит - це стосунки між суб'єктами господарювання, які виникають за орендування майна (майновий кредит або лізинг-кредит).

Банківський та державний кредити надаються підприємствам у грошовій формі, лізинговий та комерційний - у товарній. Банківський та державний кредити погашаються в грошовій формі. Комерційний кредит також повертається переважно в грошовій формі. У період становлення ринкових відносин можлива його сплата як у товарній, так і у змішаній формах (товарній і грошовій одночасно). Лізинговий кредит може погашатися в грошовій, товарній та змішаній формах.

Слід зазначити, що традиційно в країнах з розвинутою ринковою економікою факторингові та лізингові кредитні послуги підприємствам надаються переважно спеціалізованими фінансово-кредитними інститутами - факторинговими та лізинговими компаніями.

В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв'язку з цим лізинговий кредит умовно віднесено до групи небанківських кредитів.

Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:

* оборотних коштів;

* основних засобів.

Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств.

За терміном надання розрізняють короткострокові, середньострокові, довгострокові кредити.

Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обороту. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.

Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.

Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування є капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.

В Україні кредити за терміном надання можна поділити на дві групи: короткострокові та довгострокові. Кредити, термін надання яких перевищує один рік, уважаються довгостроковими.

Сьогодні в Україні перевагу віддають короткостроковим кредитам.

Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи:

забезпечені;

бланкові.

Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, зокрема:

нерухомістю;

«цінними паперами;

товарно-матеріальними цінностями;

«дебіторською заборгованістю тощо.

Забезпечення кредитів може також здійснюватись: правами підприємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями (банків, коштами чи майном третьої особи); іншим забезпеченням (поручництво, поліс страхової компанії).

В Україні як забезпечення кредиту використовують, головним чином, товарно-матеріальні цінності та нерухомість. .

Кредити, які надаються банками підприємствам під заставу державних цінних паперів, називаються ломбардними. У міру розвитку ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме.

Бланкові кредити отримують тільки фінансове стійкі підприємства на короткий термін (1-10 днів). У вітчизняній практиці використання бланкових кредитів обмежене.

Порядок надання кредиту передбачає такі види позичок:

* прямі;

* консорціальні;

* позички участі.

Надання прямих позичок передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.

Консорціальні позички надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.

У консорціальній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.

Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку в кредитній угоді. Як правило, головним банком стає один із великих банків, які мають досвід проведення великомасштабних кредитних операцій.

Для отримання консорціумного кредиту підприємство-пози-чальник готує і подає головному банку, як правило, таку інформацію:

1) клопотання про отримання кредиту, із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;

2) дані про мету та спрямованість кредиту, термін надання, періоди його-погашення;

3) техніко-економічне обґрунтування проекту;

4) інші документи, потрібні для прийняття рішення про кредитування.

Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.

Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.

За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.

Консорціальне кредитування в Україні не набуло розвитку. За останні роки було укладено лише кілька консорціальних угод.

Позички участі - банки передають (перевідступають) частини позички іншим кредиторам. Домовленість про таку позичку можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника.

У зв'язку із низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позички участі не практикуються.

2. Банківське кредитування підприємств

Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.

Банківський кредит класифікують за такими ознаками:

1) цільове спрямування;

2) термін кредиту;

3) вид відсоткової ставки;

4) валюта кредиту;

5) види обслуговування.

Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися на:

* фінансування оборотного капіталу;

* фінансування основного капіталу;

«викуп приватизованого підприємства.

Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків, для внесення платежів у бюджет і позабюджетні фонди.

Не можуть отримати кредити підприємства:

проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);

«під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;

коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.

Позички з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позички підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як правило, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки за такими позичками залежать від рівня відсоткової ставки на міжбанківські кредити й офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позички з фіксованою відсотковою ставкою.

Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство мусить мати відповідний дозвіл Національного банку України.

Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть вважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі різкі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.

Видача підприємству позички в іноземній валюті, як і в національній, здійснюється банком тільки за браком простроченої заборгованості за раніше виданими позичками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.

Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі:

- оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного договору підприємства з іноземною фірмою;

- оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах встановлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;

- сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;

- оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції.

Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позичці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий рівень ризику.

Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру.

Строковий кредит - це кредит, який надається повністю негайно після укладення кредитної угоди. Погашається він або періодичними внесками, або одноразовим платежем наприкінці терміну.

Кредитна лінія - це згода банку надавати кредит протягом певного часу в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми.

Кредитна лінія відкривається, як правило, на рік, але її можна відкрити й на коротший період. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитною угодою, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позичку без додаткових переговорів з банком та інших формальності. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у видачі чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.



Рис. 2.1 - Види банківського обслуговування підприємства

Законодавством України видачу дисконтних позичок заборонено.

За погашенням періодичними внесками певна частка основної суми кредиту сплачується однаковими внесками протягом терміну дії кредитної угоди, а більша частина його - після закінчення терміну кредиту.

За амортизаційного погашення основну суму кредиту підприємства сплачують поступово. Платежі здійснюються однаковими сумами регулярно і включають відповідну частину суми основного боргу і відсотків. Погашення однаковими внесками передбачає, що кожен наступний платіж буде меншим за попередній, оскільки відсоткові виплати з часом знижуються. Інші способи погашення кредиту:

порядок погашення може бути пов'язаний з доходами від заходу, що кредитується (погашення кредиту з перервою, тобто з пільговим періодом, а регулярні внески для погашення здійснюються тільки тоді, коли проект починає давати дохід);

«погашення основної суми кредиту здійснюватиметься нерегулярно й у різних сумах.

Джерелами погашення кредиту, отриманого підприємством, можуть бути:

виручка від реалізації продукції, що її отримає підприємство в процесі реалізації проекту кредитування;

виручка від реалізації продукції власного виробництва, не пов'язаного з проектом кредитування;

інші надходження від господарської діяльності. Умови погашення кредиту обумовлюються під час підписання договору підприємства з банком, виходячи з:

цільового спрямування кредиту;

обсягів та терміну позички;

порядку та строків надходження коштів на рахунок підприємства;

сезонності та циклічності виробництва;

рівня платоспроможності та надійності матеріального забезпечення підприємства тощо.

Відсотки за користування кредитом нараховуються щомісячно в розмірі, передбаченому кредитним договором. Сплата відсотків здійснюється за фактичну кількість днів користування позичкою.

Підприємство може звернутись до банківської установи з проханням переглянути графік погашення заборгованості та нарахування відсотків. Банк здебільшого зважає на клопотання, якщо підприємство доведе об'єктивну неможливість отримання передбаченого бізнес-планом доходу в обсязі, достатньому для погашення позички в раніше визначені строки. За згодою банку підприємство укладає з ним або додаткову кредитну угоду, або коригує лише графік термінів часткових платежів.

Дострокове стягнення суми основного боргу та нарахованих відсотків може статися, якщо підприємство використовує кредит не за цільовим призначенням, подає до банку недостовірну звітність, має суттєві недоліки у веденні бухгалтерського обліку.

За несвоєчасне погашення боргу банк може стягнути з підприємства штраф. У разі відмови підприємства від сплати боргів банк стягує їх у претензійно-позовному порядку. За систематичного невиконання кредитних зобов'язань банк може порушити стосовно підприємства справу про банкрутство.

Погашення заборгованості за кредит та оплата відсотків за користування ним здійснюються у черговості, установленій сторонами під час укладання угоди. Відстрочка погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, наприклад у разі виникнення в підприємства тимчасових фінансових труднощів з непередбачених обставин. Цю відстрочку оформляють додатковим договором між позичальником та банком. Він є невід'ємною частиною основного кредитного договору. За несвоєчасного погашення боргу і за браком домовленості щодо відстрочки погашення кредиту банк застосовує до підприємства штрафні санкції.

3. Небанківське кредитування підприємств

Комерційний кредит - це одна з найперших форм кредитних відносин в економіці, саме він породив вексельний обіг і тим самим сприяв розвитку безготівкового грошового обігу. Основна мета комерційного кредиту - прискорення процесу реалізації товарів і отримання закладеного в них прибутку.

Комерційний кредит - це відповідна кредитна угода між двома підприємствами - продавцем (кредитором) і покупцем (позичальником). Інструментом комерційного кредиту традиційно є вексель, що визначає фінансові зобов 'язання позичальника стосовно кредитора.

Відсоток за комерційним кредитом входить у ціну товару та суму векселя і, як правило, є меншим, ніж за кредитом банківським. Погашення кредиту може здійснюватися:

- оплатою векселя;

- передаванням векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі;

- переоформленням комерційного кредиту на банківський. Комерційний кредит принципово відрізняється від банківського;

- в ролі кредитора виступають не спеціалізовані кредитне фінансові організації, а юридичні особи, пов'язані з виробництвом або реалізацією товарів та послуг;

- він надається тільки в товарній формі; ї

- позичковий капітал інтегровано з промисловим або торговим, що знайшло практичне втілення у створенні фінансових компаній, холдингів та інших аналогічних структур, які об'єднують підприємства різної спеціалізації і напрямків діяльності.

В операціях з комерційним кредитом виникають певні ризики:

- можливої зміни ціни товарів;

- недотримання покупцем строків оплати;

- банкрутства покупця;

- можливого подорожчання кредиту.

Конкретний строк комерційного кредиту залежить від:

- виду товарів і послуг;

- вартості угоди;

- фінансового стану покупця і постачальника;

- вартості кредиту;

- наявності тривалих зв'язків між постачальниками і покупцями;

- якості товару.

Комерційний кредит має свої переваги і недоліки. До переваг належать:

- оперативність надання коштів у товарній формі;

- технічна нескладність оформлення угоди;

- надання підприємству ширших можливостей маневрування оборотними коштами;

- сприяння розвитку кредитного ринку.

Недоліками комерційного кредиту є: обмежені можливості в часі та розмірах; наявність помітного ризику для кредитора; можливість небажаного впливу банків, що дисконтують векселі.

Нині на практиці застосовуються переважно три різновиди комерційного кредиту:

- кредит із фіксованим терміном погашення;

- кредит із погашенням після фактичної реалізації позичальником одержаних товарів;

- кредитування за відкритим рахунком, коли постачання наступної партії товарів на умовах комерційного кредиту здійснюється до моменту погашення попередньої заборгованості.

У XIX і на початку XX ст. у розвинених країнах у галузі внутрішньої і міжнародної торгівлі переважав традиційний вексельний кредит, із наданням продавцем покупцеві права погашати його частинами. Практикувалось надання продавцями комерційного кредиту у вигляді відстрочки платежів, без оформлення її векселем, а також надання покупцями комерційного кредиту постачальникам через авансові платежі.

Нині традиційний вексельний кредит починає поступатись місцем кредиту, що надається продавцями покупцям через простий запис вартості проданих у кредит товарів.

Маючи відкритий рахунок, підприємство-покупець може періодично закуповувати товари без оформлення кредитних угод у кожному окремому випадку. На Замовлення покупця товар негайно відвантажується, а оплата за нього здійснюється у належні терміни після одержання рахунка-фактури.

Сьогодні у розвинених країнах відкритий рахунок є основним фінансовим інструментом збуту продукції в оптовій торгівлі. Такий рахунок як одна з форм розрахунково-кредитних відносин між продавцем і покупцем широко застосовується у Великобританії, Німеччині, Франції та інших країнах.