Способи забезпечення повноти та своєчасності повернення позик: переваги та недоліки

строк дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по ньому на період, протягом якого страховик за умовами страхування зобовязаний виплатити страхове відшкодування охоплюючи строк подачі і розгляду заяви;

договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту;

страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту і відсотків за користування ним;

строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним: крім заяви страхувальника про настання страхового випадку може бути подана і відповідна заява банку-кредитора;

дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування повинна відповідати даті погашення кредиту і виплаті відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним.

договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником суми страхового платежу (премії) в повному обсязі.

Страхування здійснюється за рахунок страхувальника шляхом списання страхової премії з його рахунку в даному банку.

Недоліком заставної масової форми страхування є те, що страховик не вступає в безпосередні правові відносини із банком-кредитором, а повязаний з ним лише посередньо. Отже банк, як третя особа втрачає пріоритет при захисті своїх інтересів. Ситуація ускладнюється ще й тим, що на українському страховому ринку відсутні “Загальні умови страхування кредитів”, які повинні охоплювати найбільш суттєві норми кожного виду страхування. Тому, очевидно, дальший шлях розвитку страхування кредитів буде пролягати не лише через вдосконалення діючих умов страхування відповідальності, типу страхування застави але і через поступову його трансформацію в страхування типу делькредерного, котре можна буде розглядати як страхування банків-кредиторів від “нещасного випадку” у їх діяльності. Такий страховий захист міг би здійснюватися у режимі коверноту і відзначатися більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів.

3.Переваги та недоліки способів забезпечення повернення позик

При всіх перевагах перед іншими способами забезпечення застава має і істотні недоліки. Які ж невигідні сторони з точки зору банків?

По-перше, якщо банк займається кредитуванням фізичних та юридичних осіб під заставу майна, необхідно створити спеціальний відділ або притягувати, експертів дня його оцінки, що вимагає додаткових, витрат коштів та часу.

По-друге, ст. 18 Закону України "Про заставу" дозволяє наступну заставу вже заставленого майна, що знов-таки зачіпляє інтереси кредитора. Хоча зазначена стаття передбачає обов'язок боржника попередити кожного з заставодержателів про всі попередні застави і у випадку необхідності відшкодувати збитки, на справі ж отримати компенсацію втрат досить проблематично.

По-третє, відповідне оформлення і реалізація заставленого майна оподатковуються численними податками і зборами. Так, необхідно сплатити збір при нотаріальному оформленні відчуження майна, державне мито при паданні майнового позову, ПДВ і податок на прибуток після реалізації предмету застави. Цим, а також можливістю зниження ринкової вартості заставленого майна пояснюється вимога банків, щоб вартість предмету застави перевищувала розмір кредиту в 1,5 - 1,8 разів.

Треба сказати, на сьогодні кількість організацій, які надають кредити фізичним особам, невелика. Ті ж банки, які надають кредити громадянам, віддають перевагу в якості застави нерухомість, транспортні засоби, рідше - цінні папери. Для приватних підприємств характерним є стандартний набір: застава квартири, машини, аудіо- та відеотехніки.

Як бачимо, застава зовсім не є безумовно вигідним способом забезпечення ні для боржника, ні для кредитора. Але за даних умов він найбільш підходить через відсутність більш надійного способу забезпечення кредиту.

Звичайно, при вступі позичальника (заставодавця) з кредитором в заставні правовідносини виникає протиріччя: перший прагне віддати майно в заставу по більш високій ціні, а другий прагне прийняти це майно у заставу по якомога нижчій. Але ці протиріччя усуваються договором застави, який у більшості випадків засвідчується нотаріально, і в якому вказується заставна вартість майна.

Гарантію в тому вигляді, як вона визначена в місцевих законах, важко застосувати в міжнародних торгових обмінах. Це пов'язано в першу чергу, з тим, що отримувачі вимагають, щоб текст гарантії був сформульовано ясно і відповідав правилам, які визнані в міжнародній практиці. Це означає, що більшість гарантій передбачає оплату за пред'явленням без вказання умов оплати і без права заперечення. В цивілізованих країнах випадки зловживання досить рідкі. Однак бажано, щоб можна було змусити держателя гарантії надати доказ, що контракт не було виконано задовільним чином. Причому, таким доказом може бути документ, який складено нейтральною третьою особою.

Виключно важливу роль відіграє строк дії банківської гарантії. Момент, коли припиняється дія гарантії, повинно бути зафіксованим в ясній формі, що не припускає неоднозначного тлумачення, дня того, щоб банк міг автоматично анулювати гарантію при закінченні строку її дії. При цьому не обов'язково, щоб держатель повернув оригінал документу.

Слід зазначити, що в економічно розвинених країнах такий вид страхування практично відсутній, так як банки покривають свої ризики за рахунок створених ними спеціальних фондів. Страхові компанії майже не займаються страхуванням ризику неповернення кредитів. Але, поки практика страхування кредитів існує, існують і пов'язані з цим вельми гострі проблеми.

Перша з цих проблем полягає в тому, що, як правію, сторонами договору страхування ризику неповернення кредиту виступає страхова компанія і позичальник, що тягне за собою немалі труднощі для 6анку-кредитора.

Досить розповсюдженою є і наступна помилки кредиторів. Пред'являючи позов тільки гаранту, вони часто забувають притягувати в радники своїх безпосередніх боржників. З різних причин гаранти страхові компанії доводять, що вони не повинні платити. І якщо в позові відмовлено, то кредитори, щоб стягувати гроші зі свого боржника, повинні знов подавати справу до суду і сплачувати ще раз державне мито. І чекати, коли суд розгляне їхню справу.

Підводячи підсумок, необхідно підкреслити, що норми чинного цивільного законодавства, в тому числі і Закон України "Про страхування", в принципі, не можуть забезпечити в повній мірі захист інтересів банку при страхуванні ризику неповернення кредиту. Передусім, це пов'язано з тим, що так чи інакше зобов'язаним перед кредитором залишається первісний боржник тобто позичальник і наявність договору страхування не дає додаткових правових гарантій повернення кредиту. А це означає практично повну залежність повернення кредиту від сумлінності і грамотних дій позичальника. Можливо, логічніше було б використовувати механізм страхування на окремих етапах комерційної програми, на здійснення якої було взято кредит, зокрема, ризиків несплати позичальнику конкретним підприємством за поставлену цьому підприємству продукцію, непостачання, зменшення рентабельності угоди, страхування перевезення вантажів.

Висновки

кредитування позика гарантія застава

Забезпечення - це матеріальний актив, на який банк має права застави, тобто застава - спосіб забезпечення зобов'язань. Використання застави в підтримку дає банку можливість контролювати активи у випадку порушення позичальником умов кредиту.

Таким чином, забезпечення стає потенційним вторинним джерелом погашення кредиту. А сама потреба в забезпеченні або гарантії має на увазі більш високий рівень ризику.

Як джерело погашення кредиту гарантія надійна настільки, наскільки гарант здатен та має бажання погасити кредит. Тому дуже важливо провести фінансовий аналіз кредитоспроможності гаранта - при цьому від нього можуть вимагати докази забезпечення.

Кредит завжди повинен надаватися на базі якості ризиків, а не в якості застави. Застава по кредиту береться для впевненості, що сума позики буде відшкодована у випадку втрати позичальником кредитоспроможності до погашення позики.

Необхідно мати на увазі, що збереження предмета кредитної застави повинно бути співрозмірно зі строком погашення наданого кредиту, а вартість застави відповідати сумі наданого кредиту, включаючи проценти та інші виплати. Сплата повної вартості оцінки й оформлення застави по кредиту повністю покладається на позичальника.

Так що ж може виступати в якості предмета застави?

Це як правило, повинні бути високоліквідні предмети:

Депозитні рахунки позичальника в банку;

Цінні папери, що легко продаються;

Золото;

Високорентабельні акції підприємств;

Облігації внутрішнього займу, гарантовані державою;

Гарантії міжнародних страхових компаній, які мають високий міжнародний рейтинг;

Застава особових автомобілів;

Гарантія першокласного закордонного банку.

Також предметом застави, на розгляд кредитора, можуть виступати менш ліквідні предмети:

Нерухомість і квартири;

Корпоративні гарантії;

Уступка дебіторської заборгованості;

Перевід боргів;

Майнові права.

Для неформального застосування заставних прав необхідні відповідні передумови. Головною передумовою є розвиток відносин власності, які обумовлюються виникненням майнових прав і зобов'язань підприємств і організацій. В умовах, коли більша частина власності є державною, заставне право, що діяло до недавнього часу, носило формальний характер.

Поряд з необхідністю прийняття заставного законодавства використання застави в якості важливої форми забезпечення повернення кредиту вимагає розвитку діяльності товарних і фондових бірж, аукціонів, наявність особливого штату спеціалістів, які здатні здійснювати оцінку заставного майна (рухомого й нерухомого). В теперішній час ці передумови знаходяться в стадії зародження, тому в якості основної форми забезпечення поверненості кредиту приміняються гарантії, які наддаються урядом України, банками й іншими платоспроможними юридичними особами. Але оскільки зовнішня гарантія вимагає наявності значного числа фінансово стійких організацій, проведення спеціального контролю фінансового й майнового стану поручителя (гаранта), вказана форма забезпечення кредиту не може бути переважаючою.

Перспективи розвитку в нашій країні різних форм забезпечення поверненості кредиту, які застосовуються в закордонній практиці, необхідно пов'язувати з оцінкою ризику, який містить кожна з них.

Підсумовуючи сказане, можна виділити, важливе завдання комерційних банків - це ефективне вкладання своїх кредитних ресурсів так, щоб не виник ризик їх неповернення, що в подальшому може негативно вплинути на його ліквідність та фінансову стійкість, оскільки банк у своїй діяльності використовує залучені кошти від клієнтів. Тому для кожного комерційного банку актуальним є правильний вибір того виду забезпечення, який би в повній мірі задовольняв вимоги банку.

Список використаної літератури

Закон України “Про банки та банківську діяльність” від 07.12.2000 р. № 2121-III.

Закон України "Про заставу" від 02.10.1992 р. № 2654-ХII із змінами та доповненнями.

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 р. № 784-ХIV із змінами та доповненнями.

Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р. № 3425-ХII із змінами та доповненнями.

Банківська енциклопедія / Під ред. Мороза А.М. - К.: Ельтон, 2003. - 336с.

Банківська справа: Навчальний посібник / За ред. Тиркала Р.І. - Тернопіль: Карт-бланш, 2001. - 314с.

Банківські операції: Підручник / Під ред. Мороза А.М. - К.: КНЕУ, 2007. - 884с.

Банковское дело / Под ред. В.И.Ко-лесникова, Л.П.Кроливецкой. -- М.: Финансы и статистика, 2008. -- 718 с.

Брегеда О. Місце банківських послуг в інтернет-просторі України // Вісник НБУ. - 2006. - №6. - С. 23-25.

Буркин М., Васин А., Гузов К. Определение себестоимости и установление тарифов на банковские услуги // Банковские технологии. - 2008. - №4. - С. 56 - 57.

Бушуєва І., Дем'яненко В. Реінжиніринг банківських бізнес-процесів як складова вдосконалення менеджменту комерційного банку // Вісник НБУ. - 2007. - №3. - С. 20-23.

1. Размещено на www.allbest.ru