Банківська діяльність та основні принципи здійснення банківських операцій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема. Банківська діяльність та основні принципи здійснення банківських операцій

1. Банківська діяльність як форма ведення бізнесу

2. Принципи та види банківських операцій

3. Операції по формуванню статутного капіталу

4. Пасивні операції

5. Активні операції

6. Інші операції комерційних банків



1. Банківська діяльність як форма ведення бізнесу

Банк -- це установа, призначена для акумуляції тимчасово вільних коштів і їх розміщення від власного імені на умовах повернення, строковості і платності.

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб (Закон Про банки і банківську діяльність).

Банківська діяльність характеризується метою, наявністю суб'єктів, об'єктів. Суб'єктами банківської діяльності є банки, а їх контрагентами можуть бути фізичні та юридичні особи, які не обмежені законодавством щодо дії (правоздатності).

Реалізація банківської діяльності значною мірою залежить від волевиявлення контрагентів банків, однак їх дії є середовищем, в якому основним суб'єктом завжди виступає банк як спеціалізована установа.

Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення операцій, які вони проводять.

Об'єктом банківської діяльності є гроші та інші цінності, що виконують функції обігу, платежу та накопичення. При цьому гроші не виконують міри вартості. Залежно від форми, в якій знаходяться гроші, вони можуть бути готівковими або безготівковими.

Цінні папери як об'єкти банківської діяльності повинні мати грошове вираження, бути корпоративними або розрахунковими, а не товарними й знаходитися у обігу. Валютні цінності повинні відповідати вимогам валютного законодавства.

Метою банківської, як і будь-якої іншої підприємницької діяльності, є отримання прибутку. Прибуток утворюється як різниця між процентними та іншими доходами, які банк отримує, здійснюючи активні операції, процентними та іншими видатками, що виплачуються банком за залученими грошовими ресурсами. комерційний банк статутний капітал

Банківська діяльність як підприємницька діяльність має певну специфіку й притаманні лише їй риси:

· прибуток створюється від використання не лише власних, але й залучених та позичених коштів;

· прибуток отримується від обігу фінансових інструментів, що є одночасно умовою існування держави й забезпечення її суверенітету;

· виходячи з перших двох рис, наявність регламентованого й міцного державного регулювання даного виду підприємницької діяльності забезпечує в першу чергу публічні інтереси, а потім уже приватні.

Саме мета отримання прибутку сприяла тому, що банки вдосконалюють традиційні та впроваджують нові банківські операції і технології. Це створює можливості для підвищення рентабельності банківської діяльності.

2. Принципи та види банківських операцій

В економічній літературі виділяють такі принципи здійснення банківських операцій:

• правовий характер та законність здійснення банківських операцій;

• виконання банківських операцій банком самостійно в межах реально залучених (наявних) ресурсів;

• банківські операції проводяться в інтересах клієнта та самого банку на взаємовигідних умовах;

• надання кредитів банк здійснює з урахуванням кредитоспроможності позичальника;

• при здійсненні банківських операцій використовується право вільного вибору клієнтом банку для обслуговування;

• при проведенні банківських операцій банк прагне до скорочення готівкового обігу;

• універсалізація банківських операцій, підвищення їх якості, застосування нових прогресивних банківських технологій при здійсненні банківських операцій;

прискорення обігу коштів з метою збільшення прибутку;

· розширення кореспондентських відносин між банками, участь банків у наданні спільних кредитів;

· здійснення банками зовнішньоекономічної діяльності, участь в міжнародних розрахунках та ін.

Аналізуючи банківські операції, необхідно розмежовувати поняття “банківська операція”, “банківська послуга”, “банківський продукт” та “операція банку”.

Банківська операція - це комплекс взаємопов'язаних дій, що здійснюють банки, яким згідно з чинним законодавством надане право на їх здійснення.

Банківська послуга у свою чергу відображає результат діяльності банку, яка пов'язана із задоволенням потреб клієнта, тобто послуга відображає зв'язки банку із кінцевим споживачем.

Водночас банківський продукт, означає конкретний спосіб, за яким банк надає свої послуги, тобто відображає конкретну банківську послугу. Банківські продукти відображають технологію проведення банківських операцій з метою задоволення потреб клієнтів, що виражається у наданні клієнтам банківських послуг.

При цьому слід зазначити, що найбільш широким є поняття “операції банку”. Дане поняття відображає діяльність банку як суб'єкта підприємницької діяльності, основною метою якого є отримання прибутку, а також як фінансово-кредитної установи, яка виконує специфічні посередницькі та розрахункові функції.

Банківські операції - сукупність різних видів і напрямів діяльності банку у сфері фінансово-кредитних відносин з метою одержання прибутку.

Виходячи із функціонального призначення банку, його операції поділяють на пасивні, активні, комісійні (послуги).

Пасивні операції банків - це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси.

Сутність активних операцій - розміщення цих ресурсів для одержання доходів і забезпечення ліквідності банку.

Комісійні операції - це операції банків із:

- касово-розрахункового обслуговування клієнтів;

- агентські;

- інші послуги, за які банки одержують комісійну винагороду.

Банківські послуги - це певний набір дій банківської установи, які здійснюються на замовлення та в інтересах клієнта у сфері грошово-кредитних відносин без залучення додаткових резервів.

Як уже зазначалося, банки отримують прибуток у результаті здійснення банківських операцій, яких існує понад двісті видів. Така широка диверсифікація операцій дозволяє банкам зберігати клієнтів і залишатися рентабельними навіть при незадовільній господарській кон'юнктурі.

Банківські операції відповідають таким умовам:

1) регулювання банківських операцій здійснюється на законодавчому рівні;

2) банківські операції виконуються тільки спеціальним інститутом - банком;

3) надання фінансовому посереднику статусу банку не обмежується кількістю операцій, які він виконує.

Банківським операціям характерні такі ознаки:

1) об'єктом банківських операцій є грошові кошти;

2) банківські операції здійснюються банками, а у випадках, передбачених законодавством, - іншими економічними суб'єктами ;

3) банківські операції здійснюються за правилами та нормами, встановленими Національним банком України;

4) облік банківських операцій здійснюється згідно з національним законодавством шляхом відображення у бухгалтерському обліку відповідних записів на банківських рахунках;

5) банківська операція, виступаючи елементом підприємницької діяльності, у більшості випадків націлена на отримання прибутку.

Види діяльності приведені в статті 47 Закону України “Про банки та банківську діяльність”.

3. Операції по формуванню статутного капіталу

Статутний капітал банку формується відповідно до вимог Закону “Про банки та банківську діяльність”, законодавства України та установчих документів банку.

Формування та капіталізація банку здійснюється шляхом грошових внесків.

Грошові внески для формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.

Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.

Банк не має права без згоди Національного банку України зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня.

Регулятивний капітал банку не може бути меншим за статутний капітал. Ця вимога не поширюється на новостворений банк протягом одного року з дня отримання ним банківської ліцензії.

Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.

Статутний капітал банку формується з акціонерного чи приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. При повторній емісії, яка дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції.

Створення комерційного банку та формування його статутного фонду здійснюється у відповідності з Законом України “Про акціонерні товариства” від 17 вересня 2008 року N 514-VI. (ст.2, 3, 4, 5, 6, 14, 15, 16, 19; р. IV, V, VI ).

Капітал банку - це фонд ресурсів, що були внесені засновниками, учасниками банку, і належать їм. Він складається з статутного та резервного фондів, інших фондів та резервів, нерозподіленого прибутку.

Зважаючи на джерела і порядок формування капітал банку складається з:

1) статутного капіталу.

Він формується з акціонерного чи приватного капіталу під час організації нового банку шляхом акумулювання внесків чи випуску і реалізації акцій. Перший випуск акцій банку повинен повністю складатися з простих акцій. При повторній емісії, яка дозволяється тільки після повної оплати акціонерами акцій попередньої емісії, банки можуть випускати також привілейовані акції;

2) резервного капіталу - це грошові ресурси, що резервуються банком для забезпечення непередбачених витрат, покриття збитків від банківської діяльності, а також виплату дивідендів по привілейованих акціях, якщо недостатньо прибутку. Розмір резервного фонду та щорічних внесків до нього встановлюється зборами акціонерів і фіксується в установчих документах, але він не може бути меншим за 25% регулятивного капіталу, а розмір відрахувань - меншим 5% чистого прибутку. Коли резервний фонд досягає встановленої величини, відрахування до нього припиняються. У разі використання коштів з резервного фонду відрахування від чистого прибутку на його формування поновлюються;

3) спеціальних фондів - призначені для виробничого і соціального розвитку банку. порядок їх формування і використання визначається статутними документами. Формуються за рахунок прибутку;

4) нерозподіленого прибутку - це джерело внутрішнього походження. Створюється як залишок прибутку після виплати дивідендів, відрахувань до резервного та інших фондів;

5) субординованого боргу - це звичайні незабезпечені боргові капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути вилучені з банку раніше 5 років, а у разі банкрутства чи ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій усіх інших кредиторів. Сума таких коштів, включених у капітал, не можу перевищувати 50% розміру основного капіталу зі щорічним зменшенням на 20% його первинної вартості протягом 5 останніх років угоди.

Українська методика визначення капіталу банку і розрахунку його достатності випливає з рекомендацій Базельського комітету (грудень 1987 р.). Згідно з ними капітал банку поділяється на:

1) основний капітал (капітал І рівня) - включає сплачений і зареєстрований статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і нематеріальних активів;

2) додатковий капітал (капітал ІІ рівня) - не може перевищувати основний і включає:

- нерозкриті резерви (не відображені в опублікованому балансі банку);

- резерви переоцінки;

- гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти;

- субординований борг.

4. Пасивні операції

Інша складова банківських ресурсів - це зобов'язання. Зобов'язання комерційного банку стосуються коштів клієнтів та інших банків, тимчасово залучених у вигляді кредитів і депозитів за відповідну плату, та іншої кредиторської заборгованості комерційного банку, що утворюються в процесі його діяльності.

За економічним змістом зобов'язання розподіляються на:

• кредити, отримані від НБУ;

• кошти інших банків (залишки на коррахунках, кредити та депозити);

• кошти клієнтів (кошти до запитання і строкові кошти);

• кошти бюджету, позабюджетних фондів та інші кошти клієнтів, що утримуються з бюджету;

• боргові цінні папери, емітовані банком;

• чисті нереалізовані витрати від похідних фінансових інструментів;

• нараховані витрати до сплати;

• субординована заборгованість та інші зобов'язання.

У світовій банківській практиці зобов'язання за способом їх акумуляції поділяють на залучені (депозити) і позикові (кредити) кошти.

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази комерційних банків виступають депозитні операції.

Депозит (вклад) - це грошові кошти, передані в банк для зберігання на визначених умовах.

Операції, пов'язані із залученням коштів на вклади, називаються депозитними.

Сучасна банківська практика характеризується значним розмаїттям депозитів, які бувають:

1. Залежно від категорії вкладника:

- депозити юридичних осіб;

- депозити фізичних осіб.

2. Залежно від строку і порядку вилучення:

- вклади до запитання;

- строкові вклади.

3. Залежно від форми:

- вклади за угодами;

- цінні папери.

Однією з форм строкових вкладів є депозитні та ощадні сертифікати. Депозитний сертифікат надається юридичним, а ощадний - фізичним особам.

Сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення вкладником грошових коштів, що дає останньому право на одержання після встановленого строку депозиту і відсотків по ньому.

Сертифікати бувають:

- іменні і на пред'явника;

- у паперовій та безпаперовій формах;

- у національній та іноземній валютах;

- строкові та до запитання.

Як правило, зобов'язання у формі депозитів пов'язані з оплатою двох різних сум:

- основної (або початкової) суми боргу;

- процентів (відсотків), нарахованих на основну суму.

Проценти - це вартість користування грошима за визначений період часу.

За депозитами банки можуть нараховувати прості і складні відсотки. Найбільш поширеним і традиційним є нарахування простих відсотків за формулою: 

В = (С * Вс * К) : (365 * 100%),

де В - сума нарахованих простих відсотків;

С - сума вкладу;

Вс - відсоткова ставка по депозиту (в %);

К - кількість днів у періоді.

Дохід по складних відсотках передбачає нарахування відсотка на відсоток. Сума, яку отримує вкладник наприкінці терміну вкладу, при нарахуванні складних відсотків обчислюється за формулою:

В = С * (1 + Вс)^п, ,

де п - період вкладу.

Депозитам притаманні вади:

1) депозитне залучення коштів пов'язане із значними маркетинговими зусиллями, грошовими та матеріальними витратами банків;

2) відсутня оперативність залучення коштів;

3) необхідність резервування у НБУ та Фонді гарантування вкладів фізичних осіб;

4) депозитне залучення залежить від ініціативи потенційних вкладників.

Депозитна політика банку - це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників і визначення найефективнішої комбінації їх джерел. Можна навести загальні критерії оптимальності депозитної політики:

- зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;

- диверсифікація ресурсів банку з метою мінімізації ризику;

- сегментування депозитного портфеля (за клієнтами, послугами, ринками);

- диверсифікований підхід до різних груп клієнтів;

- конкурентноздатність банківських депозитних продуктів.

У роботі банків із залучення депозитів важливу роль відіграє процентна політика. Вона є показником надійності і стабільності ресурсної бази банку і повинна вкладатися в рамки двох протилежних вимог: 1) процентна ставка повинна бути привабливою для потенційних вкладників; 2) не повинна різко перевищувати нижню межу процентної маржі між активними і пасивними операціями банку.

Стійкі банки пропонують процент за депозитами не вищий за середньогалузевий .

Високий процент свідчить про те, що банк має нестабільну ресурсну базу, недостатню для ефективних кредитних вкладень.

Що стабільніший депозит - то вищий відсоток. Процентна ставка може залежати і від частоти виплати доходу (що рідше здійснюються виплати, то вищий рівень процентної ставки).

В останній час все більшої актуальності набуває розвиток системи страхування депозитів у комерційних банках.

Сьогодні не існує єдиної схеми страхування депозитів для всіх країн. Прийняті системи страхування поділяються на гарантовані та системи з законодавчо невизначеними гарантіями.

Системи невизначених гарантій застосовуються в випадках, коли обов'язок держави щодо захисту банківської системи юридично не закріплюється.

Система визначених гарантій означає, що у випадку виникнення банківської кризи усі збитки будуть відшкодовуватися за рахунок засобів спеціально заснованих для цих цілей фондів.

На сучасному етапі розвитку банківської системи України застосовується система визначених гарантій страхування депозитів через існування Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Фонд гарантує кожному вкладнику банку - учаснику Фонду відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, в розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів.

Недепозитні залучені кошти - це кошти, які банк отримує у вигляді позички або шляхом продажу власних боргових зобов'язань на грошовому ринку.

Серед недепозитних джерел формування банківських ресурсів найбільш поширеними на сучасному етапі є:

- отримання міжбанківських кредитів;

- рефінансування в НБУ;

- операції РЕПО;

- емісія цінних паперів власного боргу (банківські векселі, облігації тощо).

Недепозитні джерела банківських ресурсів, відрізняються від депозитних тим, що мають, по-перше, неперсональний характер, тобто не асоціюються з конкретним клієнтом банку, а залучаються на ринку на кореспондентській основі, по-друге, ініціатива залучення цих коштів належить самому банку.

Недепозитиними залученими ресурсами користуються переважно великі банки. Придбання таких ресурсів здійснюється великими сумами, тому вважається, що такі операції мають оптовий характер.

Міжбанківський кредит - є оперативним способом одержання коштів; має в основному короткостроковий характер. Надається при встановленні кореспондентських відносин. Проте є дорожчим за інші джерела.

Переваги міжбанківського кредиту порівняно з депозитом:

- оперативність;

- не потребує резервування;

- не потребує витрат на маркетинг та інфраструктуру.

Міжбанківські кредити бувають таких видів:

- добові (овернайт) - як правило, незабезпечені, надаються банкам з доброю репутацією;

- строкові;

- безстрокові (онкольні) - строки угоди автоматично подовжуються щодня, доки одна із сторін не прийме рішення про розірвання угоди.

Національний банк може надавати кредити за допомогою:

- операцій РЕПО;

- ломбардного кредитування;

- проведення кредитних аукціонів;

- операції на відкритому ринку.

Кредит "овернайт" - це кредит у межах обумовленого ліміту і визначеної процентної ставки, який надано банку Національним банком за постійної діючою лінією рефінансування строком на один день.

Стабілізаційний кредит - це кредит НБУ, що надається банку для фінансового оздоровлення на визначений НБУ строк.

Стабілізаційний кредит може надаватися банку строком до трьох років лише за умови забезпечення якісною заставою.

Крім вище розглянутих операцій по формуванню пасивів, банки можуть залучати кошти здійснюючи випуск цінних паперів: векселів та облігацій.

Банківський вексель - це цінний папір, в якому міститься безумовне грошове зобов'язання банку про сплату встановленої у векселі суми векселетримачу в указаному місці та у встановлений термін. Це привабливі інструменти високої ліквідності та надійності. Вони вільно обертаються на фінансовому ринку, можуть використовуватись як застава, засіб розрахунку, джерело отримання доходу.

Облігація банку - це цінний папір, який надає його власнику право отримати у визначений термін грошові кошти розміром у номінальну вартість облігації з відповідною процентною платою (купонна) або без неї (безкупонна).

Банки можуть емітувати цінні папери тільки після повної сплати заявленого статутного фонду і в обсязі, що не перевищує 25% його розміру.

5. Активні операції

Активні банківські операції -- операції, за допомогою яких банки розміщають наявні в їхньому розпорядженні ресурси з метою одержання необхідного прибутку і забезпечення своєї ліквідності.

До активних операцій банків належать:

- операції з вкладення банківських ресурсів у грошові кошти в готівковій і безготівковій формах з метою підтримання ліквідності банку;

- розрахункові операції, пов'язані з платежами клієнтів;

- касові операції з приймання і видавання готівки;

- кредитні операції, пов'язані з наданням кредитів різних форм і видів юридичним, фізичним особам, банкам;

- інвестиційні операції з вкладення банківських ресурсів у цінні папери (акції, державні та корпоративні облігації) на тривалий строк;

- фондові операції з купівлі-продажу цінних паперів;

- валютні операції з купівлі-продажу іноземної валюти на внутрішньому та міжнародному валютних ринках;

- депозитні операції з розміщення тимчасово вільних ресурсів банку в депозити в НБУ та в інших комерційних банках;

- операції з купівлі-продажу банківських металів на внутрішньому і міжнародному валютних ринках;

- операції з придбання основних засобів, матеріальних та нематеріальних активів.

Активні операції комерційні банки здійснюють у межах наявних ресурсів, тобто у межах залишку грошових коштів на кореспондентському рахунку в НБУ (при проведенні операцій у безготівковому порядку) та в касі (при проведенні операцій з готівкою).

Види активних операцій:

1. Позичкові (включаючи факторингові та лізингові угоди) --приносять основну частину прибутків.

За рахунок цих операцій здійснюється перетворення грошових фондів, що тимчасово не працюють, у працюючі, що стимулює процеси виробництва, обігу і споживання.

Призначення -- задоволення індивідуальних потреб замовників.

Одержувачі -- юридичні, фізичні особи, банки з метою підтримки ліквідності.

2. Інвестиційні -- вкладення банківських ресурсів у цінні папери або придбання прав на спільну господарську діяльність.

Економічне призначення -- довгострокове вкладення коштів безпосередньо у виробництво.

Один з різновидів -- вкладення коштів у конторські будинки, обладнання, оплату оренди.

Особливості: здійснюється за рахунок власного капіталу, служить для створення умов банківської діяльності.

3. Депозитні -- створення: поточних і тривалих резервів платіжних коштів на рахунках у НБУ й інших комерційних банках,залишку касової готівки в самому банку, а також вкладення у високо ліквідні цінні папери (ОВДП).

Призначення -- забезпечення поточної ліквідності банку (першокласні ліквідні активи).

За рівнем прибутковості активів виділяють:

неприбуткові -- кошти на кореспондентському рахунку в НБ, касова готівка;

дохідні -- кошти на кореспондентському рахунку в інших банках, вкладення в ОВДП.

4. Інші активні:

- операції з іноземною валютою, дорогоцінними металами. Економічний зміст -- зміна обсягу або структури активів, що можна використовувати для задоволення кредиторів банку.

- трастові операції. Економічне значення -- банк виступає довіреною особою по відношенню до власності, що була передана йому в управління.

- агентські операції. Економічне значення -- банк є посередником, коли робить розрахункові операції за дорученням клієнтів.

Класифікація активних операцій

За прибутковістю:

* операції, що приносять прибуток (позички, інвестиційні операції, частина депозитних операцій);

* операції, що не приносять прибуток (касова готівка, залишки на кореспондентському рахунку в НБУ).

За ліквідністю:

* високоліквідні -- знаходяться безпосередньо в грошовій формі або їх можна швидко перевести в гроші -- касова готівка, залишки на кореспондентському рахунку, вкладення в цінні папери, що швидко реалізуються;

* ліквідні активи, що можуть бути перетворені в кошти через певний короткочасний період -- позички, цінні папери, факторингові операції;

активи, що важко реалізуються, та безнадійні:

а) довгострокові вкладення -- позички, пайова участь у фінансуванні проектів;

б) вкладення, що важко реалізуються -- будинки, будівлі, частина простроченої заборгованості за позикою;

в) безнадійні вкладення -- довгостроково прострочені борги.

3. За ступенем ризику активи діляться на кілька груп:

а) активи із ступенем ризику 0 відсотків: готівкові кошти; банківські метали; кошти в Національному банку; різні боргові цінні папери та інші активи;

б) активи із ступенем ризику 10 відсотків;

в) активи зі ступенем ризику 20 відсотків;

г) активи зі ступенем ризику 50 відсотків;

ґ) активи із ступенем ризику 100 відсотків.

Інвестиційні операції банків

Інвестиційна діяльність відповідно до міжнародного підходу визначається як процес вкладання ресурсів (благ, майнових, інтелектуальних цінностей) із метою одержання прибутку в майбутньому.

У західній банківській практиці будь-яка операція, пов'язана з купівлею-продажем цінних паперів, уже вважається інвестицією.

Інвестиції бувають:

а) за терміном:

короткострокові інвестиції (до одного року, носять переважно спекулятивний характер або спрямовані на підтримку ліквідності);

середньострокові (до трьох років);

довгострокові (понад п'ятьох років).

б) за метою вкладення:

прямі інвестиції (їх мета -- забезпечити пряме і безпосереднє управління об'єктом інвестицій).

портфельні інвестиції -- вкладення в портфелі цінних паперів або інші активи з метою одержання прибутків у формі відсотків (дивідендів) і в результаті підвищення курсової вартості цінних паперів, при цьому вкладення не має на меті безпосереднє управління об'єктом інвестицій.

в) за об'єктом:

- у цінні папери;

- у паї та дольову участь;

- у дорогоцінні метали;

- інші.

Операції комерційних банків на фондовому ринку

На ринку цінних паперів України комерційні банки можуть виконувати практично всі функції:

емітента, інвестора, фінансового посередника, інфраструктурного учасника.

Види діяльності банків на фондовому ринку:

- Операції з власними акціями, облігаціями, векселями.

- Операції з власними депозитними та ощадними сертифікатами.

- Операції з акціями та іншими пайовими паперами.

- Контроль за чистими активами інвестиційних компаній.

- Посередницькі операції з борговими цінними паперами.

- Інвестиційне управління інвестиційними фондами.

- Депозитарне обслуговування учасників фондового ринку.

- Трастові операції з цінними паперами.

- Виконання функцій реєстратора.

- Консалтингові послуги.

- Інформаційне обслуговування учасників фондового ринку.

6. Інші операції комерційних банків

• Крім вище названих операцій комерційні банки можуть здійснювати:

- Касове обслуговування юридичних та фізичних осіб.

- Розрахункове обслуговування юридичних та фізичних осіб.

- Ведення рахунків в іноземній валюті по поточним торговельним операціям та поточним неторговельним операціям.

- Ведення поточних рахунків в іноземній валюті фізичних осіб резидентів та нерезидентів.

- Ведення поточних рахунків в іноземній валюті фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

- купівлю-продаж іноземної валюти.

- Міжнародні розрахунки в валюті.

- Фінансування експортно-імпортних операцій.

Банки можуть здійснювати різні послуги:

- Видача банківських гарантій та поручительств.

- Посередницькі, консультаційні та інформаційні послуги.

- Трастові послуги.

- Факторинг та форфейтинг.

- Операції з дорогоцінними металами.

- Операції з векселями.

- Фінансовий інжиніринг.

Размещено на Allbest.ru