Дивідендна політика банку

Одним з найбільш спірних питань політики виплати дивідендів є питання про те, чому банки платять дивіденди і потім випускають нові цінні папери. Оскільки витрати на випуск можуть бути значні, здавалося б, що з метою мінімізації загальних витрат банку потрібно виплачувати дивіденди лише тоді, коли інвестиційні можливості настільки малі, що вся сума чистого прибутку не може бути продуктивно реінвестована в банк.

Одна з потенційних відповідей на цю дилему - сигнальна функція, властива дивідендам. Однак важко уявити, що приріст вартості за рахунок подачі сигналу перевищує витрати, пов'язані з випуском цінних паперів, які неминуче виникають при виплаті прибутку в формі дивідендів. Друге потенційне пояснення пов'язує політику дивідендів і агентські витрати. Між менеджерами і акціонерами існує агентський конфлікт - акціонери, будучи власниками банку, хочуть, щоб менеджери діяли в їх інтересах, однак у менеджерів можуть виникати більш вагомі мотиви на користь того, щоб переслідувати власні інтереси [4, 497].

Внаслідок цього агентського конфлікту акціонери готові понести агентські витрати з тим, щоб проконтролювати дії менеджерів. Однак у великих корпораціях відкритого типу акціонерам важко зробити які-небудь колективні дії в цьому напрямі і, швидше усього, такий контроль буде занадто слабким. У подібній ситуації самий ефективний спосіб контролю полягає в створенні деякої організації-«опікуна», яка контролювала б дії менеджерів від імені держателів облігацій і акціонерів. Звичайно, по ідеї таким органом повинен бути рада директорів, однак багато чим здається, що члени ради у разі виникнення конфлікту швидше приймуть сторону менеджерів, чим акціонерів.

Проблема спостереження за діями менеджерів істотно полегшується, якщо банку доводиться залучати капітал в значних об'ємах. Коли банк випускає акції або облігації, її оперативні і фінансові рішення ретельно вивчаються цілою групою різних фахівців -аналітиками рейтингових агентств і брокерських контор і зрештою інвесторами, які будуть придбавати нові цінні папери. Таким чином, існуючі інвестори банку можуть впливати на дії менеджерів тільки голосуванням або продажем своїх цінних паперів, нові ж інвестори не відчувають колективного безсилля існуючих інвесторів. Вони можуть проаналізувати поведінку менеджерів і відмовитися від покупки цінних паперів, якщо їх дії їм невигідні. Зрештою нові інвестори більш ефективно, ніж старі, контролюють поведінку менеджерів, оскільки у останніх є стимули зменшити агентські проблеми з тим, щоб продати цінні папери по максимально можливих цінах [4, 497].

Роль дивідендної політики в моніторингу ринку капіталу безперечна. При будь-якій конкретній інвестиційній політиці чим вище частка дивідендів в прибутку, тим частіше банк повинен випускати нові цінні папери. Безперервна виплата дивідендів, таким чином, примушує банки зазнавати частих перевірок на ринку капіталу, і цей оцінний процес пом'якшує агентські проблеми для існуючих держателів цінних паперів. Якщо витрати, пов'язані з виплатою дивідендів, включаючи витрати, пов'язані з випуском додаткових цінних паперів, менше, ніж витрати на моніторинг, виплата значної частки прибутку у вигляді дивідендів є виправданою.

Рішення відносно стабільності дивідендів банку повинне бути важливим питанням. Прибуток банку, грошові потоки і її інвестиційні можливості варіюють у часі. Саме по собі це дозволяє передбачити, що корпорації повинні періодично змінювати величину своїх дивідендів, збільшуючи їх, коли потоки грошових коштів великі, а потреба в фінансуванні невисока, і зменшуючи, коли прибутки невеликі по відношенню до інвестиційних можливостей. Однак багато які акціонери покладаються на дивіденди, плануючи свої витрати, і вони будуть серйозно потривожені, якщо надходження дивідендів виявляться нестабільними. Крім того, зниження дивідендів з метою інвестування може надати негативний інформаційний ефект і привести до зниження ціни акцій. Таким чином, максимізація ціни акцій вимагає, щоб банк погодив свої внутрішні потреби в коштах з потребами і бажаннями своїх власників, тобто акціонерів [4, 497].

Як добитися такого узгодження? Наскільки стабільними і надійними повинні бути дивіденди? Неможливо дати певну відповідь на ці питання, однак наступні положення представляються розумними [4, 498].

1. Практично кожен акціонерний банк відкритого типу складає фінансові прогнози на 5-10 років, до складу яких входить оцінка прибутку і дивідендів. Вони не публікуються і використовуються для внутрішнього планування. Однак подібні прогнози складають аналітики - фахівці з цінних паперів, і ці прогнози доступні інвесторам.Крім того, всі відомі нам «нормальні банки в своїх внутрішніх 5-10-літніх прогнозах передбачають тенденцію підвищення прибутку і дивідендів, і точно така ж тенденція звичайно передбачається в довгострокових прогнозах, що складаються аналітиками ринку цінних паперів. Звичайно, і менеджери і інвестори розуміють, що економічні умови можуть привести до відхилення фактичних результатів від тих, що прогнозуються.

2. Багато років тому, коли інфляція не була стійкою, термін «стабільна дивідендна політика» означав повторюваність виплати однієї і тієї ж суми дивідендів з року в рік.. Сьогодні більшість банків і акціонерів розраховують на зростання прибутку у часі як результат раніше зроблених реінвестицій і інфляції. Крім того, очікуване зростання дивідендів звичайно більш або менш пропорційне зміні прибутку. Таким чином, сьогодні «стабільна дивідендна політика» звичайно означає збільшення дивідендів в розумно допустимому і стабільному темпі.

Стабільність дивідендів має дві складові [4, 459]: 1) надійність темпів зростання і 2) надійність поточних дивідендів, тобто чи можна розраховувати на отримання в майбутньому щонайменше таких же дивідендів, як зараз. З точки зору інвесторів, найбільш стабільною вважається дивідендна політика банку з передбачуваними темпами зростання дивідендів; загальна прибутковість такого банку (як сума дивідендної і капіталізованої прибутковості) повинна бути відносно стабільною в довгостроковій перспективі, і її акції будуть надійним захистом від інфляції. Друга по стабільності - політика банку, чиї інвестори можуть бути впевнені в розумних межах, що поточні дивіденди не будуть знижені в майбутньому; темпи зростання такого банку можуть бути нестабільними, але її керівництво, ймовірно, зможе і захоче уникнути зниження дивідендів. Найменше стабільною вважається дивідендна політика банку, у якої прибуток і грошові надходження так мінливі, що інвестори не можуть розраховувати на те, що компанія буде підтримувати поточні дивіденди протягом звичайного виробничого циклу.

3. Більшість спостерігачів упевнені, що стабільність дивідендів вельми бажана, хоч емпіричним шляхом довести справедливість цієї впевненості неможливо через статистичні проблеми. Якщо ця позиція вірна, тоді інвестори віддадуть перевагу акціям, по яких сплачуються більш передбачувані дивіденди, акціям компаній, що мають ту ж очікувану приведену вартість дивідендів, але що виплачують їх більш безладно. Це означає, що ціна акціонерного капіталу мінімізується, а ціна акцій максимізується в тому випадку, якщо банк стабілізує свої дивіденди настільки, наскільки це можливо з урахуванням величини грошових надходжень і потреби в капіталі.

Отже, формуванню оптимальної дивідендної політики в країнах з розвинутою ринковою економікою присвячені численні теоретичні дослідження. Найбільш розповсюдженими теоріями, зв'язаними з механізмом формування дивідендної політики, є [18, 139]:

1. Теорія незалежності дивідендів. Її автори - Ф. Модильяні і М. Міллер - стверджують, що обрана дивідендна політика не здійснює ніякого впливу ні на ринкову вартість підприємства (ціну акцій), ні на добробут власників у поточному чи перспективному періоді.

2. Теорія переваги дивідендів. Її автори - М. Гордон і Д. Лінтнер - стверджують, що кожна одиниця поточного доходу (виплаченого у формі дивідендів) через те, що вона "очищена від ризику", коштує завжди більше, ніж дохід, відкладений на майбутнє, у зв'язку з властивим йому ризиком. Виходячи з цієї теорії максимізація дивідендних виплат доцільніша, ніж капіталізація прибутку.

3. Теорія мінімізації дивідендів. Відповідно до цієї теорії ефективність дивідендної політики визначається критерієм мінімізації податкових виплат за поточними і майбутніми доходами власників. А через те, що оподатковування поточних доходів у формі одержуваних дивідендів завжди вище, ніж майбутніх, дивідендна політика повинна забезпечувати мінімізацію дивідендних виплат, а відповідно максимізацію капіталізації прибутку - для того, щоб отримати найвищий податковий захист сукупного доходу власників. Однак такий підхід до дивідендної політики не влаштовує численних дрібних акціонерів з низьким рівнем доходів.

4. Сигнальна теорія дивідендів побудована на тому, що основні моделі оцінки поточної реальної ринкової вартості акцій як базисний елемент використовують розмір виплачуваних за нею дивідендів. У такий спосіб ріст рівня дивідендних виплат визначає автоматичне зростання реальної, а відповідно і ринкової вартості акцій, що при їхній реалізації приносить акціонерам додатковий дохід. Крім того, виплата високих дивідендів "сигналізує" про те, що компанія знаходиться на підйомі й очікує істотного зростання прибутку в майбутньому періоді. Ця теорія нерозривно пов'язана з високою "прозорістю" фондового ринку, на якому оперативно отримана інформація впливає на коливання ринкової вартості акцій.

5. Теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів. Згідно з цією теорією компанія повинна здійснювати таку дивідендну політику, яка відповідає очікуванням акціонерів.

6. Залишкова політика дивідендних виплат припускає, що фонд виплати дивідендів утвориться після того, коли за рахунок прибутку задоволені потреби у формуванні власних фінансових ресурсів, що забезпечують повною мірою реалізацію інвестиційних можливостей підприємства. Якщо за наявними інвестиційними проектами рівень внутрішньої ставки прибутковості перевищує середньозважену вартість капіталу, то основна частина прибутку повинна бути спрямована на реалізацію таких проектів, тому що вона забезпечить високий темп росту капіталу (відкладеного доходу) власників. Перевагою політики цього типу є забезпечення високих темпів розвитку підприємства, підвищення його фінансової стійкості. Недолік цієї політики полягає в нестабільності розмірів дивідендних виплат, повної непередбачуваності їх розмірів у майбутньому періоді і навіть відмова від виплат у період високих інвестиційних можливостей, що негативно позначається на формуванні рівня ринкової ціни акцій. Така дивідендна політика використовується, як правило, лише на ранніх стадіях життєвого циклу підприємства, зв'язаних з високим рівнем його інвестиційної активності.

На основі існуючих теоретичних підходів та практичного досвіду сформувались різні типи дивідендної політики.

Розділ 2. Дивідендна політика акціонерного товариства

У зв'язку з процесами приватизації та створення нових підприємств в Україні останніми роками набуває поширення такий тип господарської структури, як акціонерне товариство (AT).

За період приватизації населенням нашої країни було отримано близько 46 млн. приватизаційних майнових сертифікатів. Для продажу через національну мережу центрів сертифікатних аукціонів за ПМС було запропоновано понад 13 тисяч пакетів акцій різних підприємств України загальною вартістю 3 млрд. грн., а також за компенсаційні сертифікати - 7 тисяч пакетів загальною вартістю 1,6 млрд. грн. За весь час було приватизовано 50 тисяч об'єктів малої приватизації та 1300 об'єктів незавершеного будівництва, близько 11 тисяч великих і середніх підприємств були перетворені в акціонерні товариства [9, 58-63].

Кількість AT, безумовно, зростатиме, бо акціонерна форма власності має багато переваг, наприклад таких, як можливість акумулювати значні кошти шляхом продажу акцій, обмежена відповідальність власників за борги товариства, змога вільно розпоряджатися своєю часткою капіталу, одержання акціонерами прибутку на вкладений капітал (дивідендів).

Існує кілька цілей, яких повинні прагнути досягнути AT. Основні з них такі [9, 58-63]:

розширення діяльності;

збільшення прибутку;

підвищення доходів акціонерів, поліпшення їх добробуту.

Остання з названих цілей може досягатися шляхом підвищення курсів акцій та збільшення дивідендів, проведення ефективної дивідендної політики.

Дивіденд - це грошова виплата доходу за акціями їхнім власникам, яка проводиться в порядку, передбаченому статутом AT, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів до бюджету та відсотків за банківський кредит.

Дивідендна політика - це сукупність заходів, які здійснюються AT і спрямовані на прийняття рішень із нарахування та виплати дивідендів власникам акцій цього AT.

Використання коштів на виплату дивідендів акціонерам - перший із двох основних шляхів розподілу прибутку AT після оподаткування, другим є спрямування коштів на інвестиції для подальшого розвитку AT, що приводить до збільшення майбутніх грошових потоків.

У разі збільшення дивідендів можна спостерігати два протилежних ефекти [9, 58-63]:

позитивний ефект, який полягає у зростанні впевненості потенційних інвесторів у тому, що менеджери AT прогнозують збільшення прибутку (інформаційний вплив)2, у підвищенні курсів акцій, поліпшенні добробуту акціонерів;

негативний ефект, який полягає у скороченні інвестицій для розширення діяльності, зменшенні очікуваного рівня прибутку, падінні цін на акції в майбутньому.

Отже, головним вибором дивідендної політики є реінвестування коштів в AT, або виплата дивідендів. Існують теоретичний і практичний аспекти вивчення дивідендної політики та її впливу на фінансово-господарську діяльність підприємства. Є два відомих різних теоретичних підходи: теорія непотрібності дивіденду, спрямування усіх коштів та прямі інвестиції, та теорія "синиці в руці". Друга теорія більш поширена, але й практичні рекомендації першої можуть бути враховані, наприклад, на стадії створення та розвитку підприємства [9, 58-63].

Слід виділити такі типи дивідендної політики AT [9, 58-63]:

політика постійних виплат, згідно з якою AT платить дивіденди, що дорівнюють постійному відсотку його прибутку;

політика регулярних дивідендів, яка полягає у виплаті регулярних, стійких дивідендів;

політика поступового збільшення дивідендів;

політика екстра-дивіденду, застосовуючи яку AT поділяють дивіденд на дві частини: регулярний дивіденд та екстра-дивіденд, який виплачується за сприятливих обставин;

виплата дивідендів акціями.

На розмір дивідендів можуть впливати такі заходи акціонерного товариства, як подрібнення або консолідація акцій та викуп акцій. У разі викупу акціонерним товариством своїх акцій акціонери повинні знати, що не зобов'язані їх продавати.

Взагалі єдиного підходу до формування дивідендної політики немає. Кожне акціонерне товариство обирає свою політику виходячи зі стану справ, прибутковості, етапу розвитку, складу акціонерів та інших особливостей. Для вітчизняних підприємств найкращим, очевидно, є вибір другого та третього типів дивідендної політики. Застосування першого типу недоцільне, бо прибуток українських підприємств може змінюватися в досить широких межах, а зменшення дивідендів не бажане для AT. Метод виплати дивідендів акціями призводить, по суті, до подрібнення акцій, не змінюючи загальної суми дивідендів, що будуть виплачуватися у майбутньому [9, 58-63].

Дивіденд - один із чинників привабливості акцій для дрібних потенційних інвесторів. Якщо ж дивіденди не виплачуються, це гальмує залучення широкого загалу людей до процесу інвестування в цінні папери. При прийнятті рішення інвестор враховує дохідність акції, яка залежить від дивідендних виплат та доходу від зміни вартості акцій [9, 58-63]:

Да = [Д + (Ц1 - Ц0)] / Ц0,

де Да - дохідність акції;

Д - отримані за період дивіденди;

Ц1 - поточна ринкова ціна акції;

Ц0 - ціна, за якою акція була придбана.

Основною метою вкладення вільних коштів є отримання доходу на інвестований капітал. Купляючи акції, інвестор хоче отримувати дивіденди, а також (в основному це власники великих пакетів акцій) прагне права власності на частину AT та участі в управлінні ним.

Рішення про виплату акціонерам частини прибутку у вигляді дивіденду приймається на зборах AT за підсумками діяльності за період. Після відрахування податків, зборів та інших платежів отримується прибуток до розподілу, який AT може використати по-різному, зокрема й на формування спеціального фонду дивідендів [9, 58-63]:

ПДР = РФ + ФРВ + ФД + ФСП + ІФ,

де ПДР - прибуток до розподілу;

РФ - резервний (страховий) фонд;

ФРВ - фонд розвитку виробництва;

ФД - фонд дивідендів;

ФСП - фонд на соціальні потреби;

ІФ - інші фонди.

Треба звернути увагу на те, що в Україні виплата дивідендів нерезидентам може проводитися тільки із прибутку, що залишається в розпорядженні емітента після оподаткування, тоді як резидентам дивіденди можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності (п. 7.8 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). Для них розподілу як дивіденди може підлягати як прибуток звітного та минулих звітних періодів, так і кошти фондів економічного стимулювання та кошти фондів спеціального призначення.

Особливістю оподаткування дивідендних виплат в Україні є те, що AT повинне перерахувати податок у розмірі 30% від нарахованої суми для резидентів та 15% - для нерезидентів до або одночасно з виплатою дивідендів. Отже, навіть за відсутності об'єкта оподаткування податком на прибуток AT є платником податку на дивіденди з наступним його заліком у податок на прибуток. Може виникнути ситуація, в якій податок на дивіденди перевищить суму нарахованого податку на прибуток, що вплине на сплату податку на прибуток у наступних податкових періодах [9, 58-63].

Одним із заходів для залучення іноземних інвесторів в Україну є зниження ставки оподаткування дивідендів для нерезидентів. Якщо раніше вони отримували 59,5% нарахованої суми дивідендів, то з 1 червня 1999 року отримують 85%.

Нарахування та виплата дивідендів, а також сплата податку проводиться таким чином [9, 58-63]:

нараховуються дивіденди разом із податком, нараховується податок на дивіденди;

отримується в банку сума до виплати, одночасно перераховується до бюджету податок на дивіденди;

перераховуються дивіденди юридичним особам та виплачуються дивіденди фізичним особам.

Для розрахунків пропонується застосовувати такі формули [9, 58-63]:

де Сд - ставка дивіденду;

СК - статутний капітал.

де Дн - нарахований дивіденд одному акціонеру;

НВ - номінальна вартість акції;

А - кількість акцій у акціонера.

де Дв - виплачений дивіденд одному акціонеру;

ПП - податок на прибуток із громадян на дивіденд.

Нині встановлено такі співвідношення:

Дв = 0,70 Дн - для резидентів, Дв = 0,85 Дн - для нерезидентів.

Якщо власник акції змінювався, то Дн може визначатися із врахуванням строку, протягом якого акціонер володів акціями [9, 58-63]:

Днт = (Дн Ч Т) / 100,

де Днт - нарахований дивіденд залежно від терміну;

Т - термін володіння акціями в днях у межах звітного періоду.

Застосування останньої формули проблематичне і навіть недоцільне, бо власник акції протягом періоду (в Україні найчастіше він становить один рік) може багато разів змінюватися, що ускладнює розрахунки та може призвести до порушення прав акціонерів.

Незважаючи на загальний важкий стан підприємств України, значна частина акціонерних товариств отримує прибуток та має можливість виплачувати дивіденди. Досить часто подаються дані про розмір дивідендів, які припадають на одну акцію або на один інвестиційний сертифікат, як це прийнято у світовій практиці.

Акціонерні товариства, які прийняли рішення про виплату дивідендів, мають багато проблем. По-перше, після прийняття такого рішення на зборах акціонерів необхідно опублікувати цю інформацію. Виникає запитання: де публікувати? Найзручнішим для акціонерів є розсилання письмових повідомлень, але для AT, що мають кілька тисяч акціонерів, це досить дорогий і трудомісткий процес.

По-друге, труднощі виникають при підготовці документів для виплати, друкуванні дивідендної відомості, передачі відомості про виплату та розміри утриманого податку на прибуток податковим органам за місцем розташування AT. Потім відомості передаються до податкової адміністрації за місцем проживання акціонера. Необхідним є внесення ідентифікаційних кодів акціонерів до реєстру, бо тим акціонерам, які не повідомили свого коду, дивіденди не виплачуються.

По-третє, з'являються проблеми при виплаті дивідендів у відкритому акціонерному товаристві. Ось можливі варіанти виплати та їх недоліки: видача готівкою через касу (не всі акціонери живуть поблизу місцерозташування AT), перерахунок поштовим переказом (трудомісткий процес, бо треба розіслати кілька тисяч переказів), перерахунок на рахунки акціонерів у банках (відкриття рахунка кожного акціонера, повідомлення їм про номер рахунка).

Виникають також питання щодо взаємовідносин з іноземними інвесторами, конвертації валюти, переказу дивідендів за кордон. Відносно шляхів виплати потрібний комбінований підхід, орієнтований на зручність як для AT, так і для акціонерів [9, 58-63].

Дивіденди в акціонерних товариствах розраховуються за формулою [18, 143]:

Д = Пр - (Пд + Витр + Рф + Іф),

де Пр - прибуток до розподілу;

Пд - податки і платежі з прибутку до бюджету;

Витр - витрати на утримання акціонерного товариства;

Рф - відрахування в резервний фонд;

Іф - інвестиційний фонд на розвиток виробництва.

Дивіденд акціонера розраховується шляхом множення номінальної вартості акції на дивідендну ставку і на кількість акцій. Хоча на практиці дивідендна ставка встановлюється в грошових одиницях і складає їх певну кількість на одну акцію.

Вартість акції після виплати дивідендів визначається найпростішим чином [18, 143]:

ВАпдв = ДС Ч НВА / ППндова

де ДС - дивідендна ставка;

НВА - номінальна вартість акції;

ППндова - позичковий процент на день оцінки вартості акції.

Розрахунок дивідендної ставки можна здійснювати ще й таким чином [18, 143]:

ДС = (СДбп - СДПАбп) / (СФкр - ВА),

де СДбп - сума дивідендів без податку;

СДПАбп- сума дивідендів на привілейовані акції;

СФкр - статутний фонд кінця року;

ВА - вартість акцій, викуплених і не розміщених серед акціонерів.

Дивіденд індивідуального акціонера за рік можна розрахувати таким чином [18, 149]:

ДІА = НВА Ч ДС Ч КА Ч ТВА / (100 Ч 365),

де НВА - номінальна вартість акції;

ДС - дивідендна ставка;

КА - кількість акцій;

ТВА - термін володіння акціями в рік.

Дивіденди можуть виплачуватись у різних формах.

1. Виплата дивідендів готівкою. Це найбільш проста і найпоширеніша форма здійснення дивідендних виплат.

2. Виплата дивідендів акціями. Така форма передбачає надання акціонерам знову емітованих акцій на суму дивідендних виплат. Вона становить інтерес для акціонерів, менталітет яких орієнтований на ріст капіталу в майбутньому періоді.

3. Автоматичне реінвестування. Ця форма виплати надає акціонерам право індивідуального вибору - одержати дивіденди наявними чи реінвестувати їх у додаткові акції.

4. Викуп акцій компанією. Він розглядається як одна з форм реінвестування дивідендів, відповідно до якої на суму дивідендного фонду компанія скуповує на фондовому ринку частину акцій. Це дозволяє автоматично збільшувати розмір прибутку на одну акцію, що залишилася, і підвищувати коефіцієнт дивідендних виплат у майбутньому періоді. Така форма використання дивідендів вимагає згоди акціонерів [18, 145].

Розділ 3. Формування дивідендної політики на практиці