Кредитні операції банку як об’єкти обліку, аналізу та аудиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кредитні операції банку як об'єкти обліку, аналізу та аудиту

1. Зміст процесу банківського кредитування. Класифікація та оцінка кредитних операцій

Історично кредит виник на певному етапі розвитку людського суспільства. Спершу, як явище випадкове, зумовлене особливими взаємовідносинами між товаровиробниками - коли продавцю потрібно було продати товар, а в покупця не було грошей, щоб його купити. За таких умов існувала потреба в передачі продавцем покупцеві товару з відтермінуванням платежу тобто у кредит, що походить від латинського слова creditum - позичка, борг і credо - вірю. Довіра є невід'ємною, проте не вирішальною властивістю, яка розкриває суть кредиту як виду економічних відносин, є передумовою формування і руху вільних грошових ресурсів. Основою розвитку кредиту як економічного явища, є достатня платоспроможність суб'єктів економічних відносин.

Таким чином, кредит - це економічні відносини, що виникають між кредитором і позичальником з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів та використання їх на умовах повернення й оплати. Видачу кредитів забезпечують кредитні операції комерційного банку [26].

Відповідно до чинного банківського законодавства України кредитні операції - вид активних операцій банку, пов'язаних з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу). Кредитні операції формують кредитний портфель банку, який являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних із різними факторами кредитного ризику або зі способами захисту від нього.

На теперішній час, у вітчизняній та зарубіжній літературі особливе місце займають дослідження теоретико-методологічних основ банківського кредитування. Це праці провідних вітчизняних вчених: М.Д. Білик, Ф.Ф. Бутинця, О.В. Васюренка, А.М. Герасимовича, Л.М. Кіндрацької, А.М. Мороза, М.Ф. Пуховкіної та ас. Серед російських науковців вагомий внесок у розробку цієї тематики здійснено О.І. Лаврушиним, Г.С. Пановою, В.М. Усоскіним [37].

За результатами аналізу професійних видань слід зазначити, що кредитні операції - це основний етап кредитної діяльності банку. Здійснення кредитних операцій не може бути розпочате без створення відповідних організаційно-технологічних та матеріально-технічних умов, забезпечення яких передує здійсненню кредитних операцій та (або) відбувається паралельно з ними. Кредитні операції банку розглядаються як сукупність дій, спрямованих на забезпечення всіх етапів кредитного процесу та подальше відображення їх у результатів у бухгалтерському обліку банку.

Пунктом 10 Положення НБУ «Про кредитування» передбачено, що основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів [11].

Кредит - одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого - такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин - тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, що мають ліцензію Національного банку України, які одночасно виступають у ролі покупця і продавця існуючих у суспільстві тимчасово вільних коштів.

Незаперечним є твердження, що правильна організація процесу банківського кредитування, розробка ефективної та гнучкої системи управління кредитними операціями виступають основою фінансової стабільності й ринкової стійкості комерційних банків (враховуючи те визначальне місце, яке посідають кредитні операції в портфелі банківських активів).

Як відомо, стратегічне управління банком передбачає наявність довгострокового бачення пріоритетів його розвитку, вироблення концепції, дальності у тому числі й у сфері кредитної діяльності. Банки, котрі обирають стратегічний підхід до управління, виробляють власну внутрішньобанківську культуру кредитування і на її основі вибудовують методологію й процедуру роботи. Цю культуру чи, краще сказати, філософію кредитної діяльності, називають кредитною політикою банку [21].

Кредитна політика банку визначає завдання й пріоритети кредитної діяльності банку, засоби і методи їх реалізації, а також принципи і порядок організації власне кредитного процесу. Кредитна політика створює основу організації процесу банківського кредитування відповідно до загальної ринкової стратегії діяльності банку та повинна чітко визначати цілі кредитування, відповідне документально-методичне забезпечення та правила їх реалізації.

Кредитна політика визначає структуру управління, а також порядок і правила здійснення кредитної діяльності банку.

Нині загальноприйнятою є думка, що перегляд кредитної політики має здійснюватися не рідше як один раз на рік. Насправді умови роботи українських банків змушують їх вдаватися до коригування своєї кредитної політики значно частіше. Це зумовлює необхідність створення в банку спеціальної структури - комітету з кредитної політики, підпорядкованого спостережній раді банку.

Серед внутрішніх документів, котрі регламентують діяльність банку у сфері кредитування, особливе місце належить інструкціям (положенням), які визначають послідовність здійснення процедури кредитування, порядок проведення роботи з позичальниками й розподіл обов'язків між підрозділами банку в процесі надання, супроводу і повернення кредиту. Подібний документ, який можна умовно назвати положенням про кредитування, фактично визначає систему реалізації завдань, окреслених у меморандумі про кредитну політику [27].

Розробка внутрішньої кредитної політики потребує від керівництва банку чіткого формулювання цілей кредитування і визначення, наскільки вони збігаються із загальною політикою і стратегією банку.

Отже, в цілому кредитна політика комерційного банку окреслює коло ключових цілей і завдань банківської діяльності, визначає конкретні прийоми, способи і методи її реалізації з метою максимізації доходності кредитних операцій та досягнення прийнятного рівня ризиків банківської діяльності у сфері кредитування.

Але сама по собі кредитна політика, як би якісно вона не була розроблена, ще не гарантує забезпечення виконання встановлених параметрів діяльності банку та запланованого рівня ефективності кредитних операцій. Суттєве значення має організація робіт з підбору кадрів та управління ними, а також оптимальна функціональна побудова організаційної структури кредитного підрозділу комерційного банку.

Класифікація кредитних операцій - це оцінка рівня ризику за кожною кредитною операцією з урахуванням фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником кредитної заборгованості та рівня забезпечення кредитної операції [73].

Банківський кредит - надається суб'єктам кредитування всіх форм власності на умовах тимчасового користування, обумовлених кредитним договором. Основними принципами є:

- забезпеченість,

- поверненість,

- дотримання строків,

- цільове використання.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Класифікація форм банківського кредиту

На рис. 1.1 узагальнено класифікацію форм банківського кредиту. Розглянемо детальніше подану класифікацію [62]. Отже, банківські кредити поділяються за:

1. За терміном використання розрізняють кредити:

- короткострокові;

- середньострокові;

- довгострокові.

Короткострокові кредити надаються на строк до одного року. В українській банківській практиці вони є найпоширенішими. Середньострокові кредити надаються на період від одного до трьох років, а довгострокові - понад три роки. З участю короткострокового кредиту формується, в основному, оборотний капітал товаровиробника (підприємця). Він опосередковує переважно поточну діяльність позичальника, а джерелом його повернення є поточні грошові надходження. З участю довгострокового кредиту здійснюється відтворення основного капіталу й опосередковується інвестиційна діяльність позичальника.

2. За забезпеченням кредити поділяються на:

- забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

- гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

- з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації);

- незабезпечені (бланкові).

3. За ступенем ризику розрізняють дві групи банківських кредитів - стандартні і з підвищеним ризиком. До стандартних кредитів належать кредити, надані позичальникам, що мають належну фінансову стійкість і забезпечують своєчасне і повне повернення раніше отриманих позик і сплату процентів за ними. Кредити підвищеним ризиком - це ті, які не мають забезпечення, а також числяться за клієнтами з нестійким фінансовим станом, які порушують строки повернення раніше отриманих позичок і сплати процентів за ними.

4. За методом надання розрізняють банківські позички, які клієнти одержують:

- одноразово;

- перманентно;

- гарантовано.

Одноразові позички - це позички, рішення про видачу яких приймається банком окремо за кожною позичкою на підставі заяви та інших документів клієнта. Перманентні позички надаються банками у міру виникнення у клієнтів потреби в межах розміру відкритої кредитної лінії. Гарантовані позички бувають двох видів:

- з попередньо обумовленою датою видачі;

- з видачею у міру виникнення в ній потреби.

Сутність гарантованої позичкової операції полягає у наданні банком зобов'язання надати клієнту кредит при виникненні у нього потреби у визначеному розмірі протягом обумовленого терміну (як правило, кварталу).

5. Щодо способу повернення розрізняють позички, що повертаються:

- поступово (в розстрочку);

- водночас, тобто одноразовим платежем після закінчення строку;

- відповідно до особливих умов, передбачених у кредитних угодах;

- на вимогу кредитора;

- з регресією платежів.

Поступовий порядок погашення (в розстрочку) встановлюється щодо довгострокових кредитів, а також тих, які надаються перманентно відповідно до встановленої позичальником кредитної лінії. Одноразовим платежем здійснюється повернення одноразових короткострокових позичок, які опосередковують поточну виробничу діяльність підприємця. Особливі умови повернення передбачаються при застосуванні окремих видів кредиту, зокрема контокорентного, за овердрафтом, під заставу векселів тощо. Особливість тут полягає в тому, що повернення позички здійснюється за ініціативою не позичальника, що є загальною нормою, а банку шляхом зарахування поточних надходжень коштів безпосередньо на позичковий рахунок. На вимогу кредитора стягуються позички у тих випадках, коли клієнт порушує принципи кредитування, зокрема цільовий характер, строковість або не виконує умови кредитної угоди щодо звітності та іншої обов'язкової інформації, що має надаватися банку. З регресією платежів повертаються кредити, які видані під гарантію, поручительство або інше боргове зобов'язання третьої особи [27].

6. За строком повернення банківські позички поділяються на:

- строкові;

- до запитання;

- прострочені;

- відстрочені (пролонговані).

Строкові позички надаються банком на строк, зафіксований у кредитній угоді. Позички до запитання, або безстрокові, надаються банками на невизначений строк. Клієнт зобов'язаний повернути таку позичку на першу вимогу банку. Простроченими вважаються позички, за якими закінчилися строки повернення, встановлені в кредитних угодах між банком і позичальником, а кошти банку не повернені. Відстрочені, або пролонговані - це такі позички, за якими банком перенесені строки повернення на пізніший час.

7. За характером визначення процента банківські позички бувають:

- з фіксованою процентною ставкою;

- з плаваючою процентною ставкою.

Фіксована процентна ставка застосовується за згодою сторін (банку і позичальника) і притаманна стабільній економіці та короткостроковим кредитам. Плаваюча процентна ставка є засобом зменшення ризику банківських втрат в умовах нестабільної економіки, значних темпів інфляції і при довгостроковому кредитуванні. У цих ситуаціях відповідно до кредитної угоди процентна ставка періодично переглядається і прив'язується, як правило, до облікової ставки центрального банку з урахуванням ситуації на кредитному ринку.

8. За способом сплати процента розрізняються банківські позички:

- з виплатою процентів у міру використання позичкових коштів (звичайний кредит);

- з виплатою процента одночасно з одержанням позичкових коштів (дисконтний кредит).

За переважною більшістю банківських кредитів процент сплачується через певний час після видачі (як правило, через місяць). Це - звичайні позички. На відміну від них надання дисконтного кредиту передбачає утримання процента (дисконту) одночасно з видачею позички.

9. За кількістю кредиторів банківські позички поділяються на такі, які:

- надаються одним банком;

- є синдикованими (або консорціальними);

- є паралельними.

Найпоширенішими є позички, які надаються одним банком. Синдиковані позички надаються банківським консорціумом, в якому один з банків виконує роль менеджера, збирає з банків-учасників необхідну для клієнта суму ресурсів, складає з позичальником кредитну угоду і надає позичку. Паралельні позички передбачають участь у їх наданні декількох банків, але кожний банк окремо оформляє кредит клієнту на однакових погоджених умовах [19].

Важливе значення для ефективної організації кредитних відносин між банками і клієнтами мають принципи банківського кредитування. Банківське кредитування здійснюється за такими принципами:

- принцип строковості повернення означає, що позичка має бути повернена позичальником банку в заздалегідь обумовлений строк, тобто він конкретизує повернення кредиту в певний час. Від дотримання принципу строковості повернення кредиту залежить можливість надання нових позичок, оскільки одним із ресурсів кредитування є повернені позички;

- принцип забезпеченості позичок означає, що проти заборгованості за позичками, яка відображається в пасиві балансу клієнта-боржника, має бути певне майно (товари або цінні папери), яке враховується в активі його балансу або зобов'язання третьої особи погасити борг банку (гарантії, поручительства тощо). Деякі кредити можуть надаватися і без забезпечення, якщо банк на це дає свою згоду;

- принцип платності. Означає, що віддача позикових коштів здійснюється на визначених кредитним договором умовах оплати банку процентного доходу за користування кредитними ресурсами. Вартість, надана кредиторам у позичку, має зростати, створюючи його прибуток. Зазначений прибуток кредитора у вигляді позичкового відсотка і є платою позичальника за надану йому в тимчасове користування позичку;

- принцип повернення кредиту. Відповідно до умов кредитного договору позичальник зобов'язується в обумовлений термін повернути позичені кошти в повному обсязі, включаючи плату за користування ресурсів і всі можливі нараховані штрафні санкції;

- принцип цільового використання. Цільове кредитування передбачає наявність об'єкта, мети або предмета кредитування, тобто того, заради чого й виникають кредитні відносини між банком та позичальником.

- принцип територіальності. При кредитуванні фізичних осіб використовується територіальний принцип, згідно з яким рішення про видачу кредиту (встановлення кредитного ліміту) приймається на уповноваженому рівні, а виконання рішення здійснюється на локальному рівні в підрозділах банку.

Фізичним особам кредити надаються у 2-ох формах:

1. Споживчий кредит.

2. Кредитний ліміт.

Споживчі кредити є однією з форм надання кредитів фізичним особам. Споживчий кредит видається лише в національній валюті фізичним особам-резидентам України для купівлі споживчих товарів і послуг і повинен бути повернутий відповідно до умов кредитного договору. При цьому споживчі кредити поділяють:

1. Кредити на поточну діяльність.

2. Кредити в інвестиційну діяльність.

Кредитні ліміти установлюються фізичним особам за умови дотримання принципів забезпеченості, поверненості, терміновості і платності. Кредитні ліміти надаються у формі поновлюваної кредитної лінії, тобто сума ліміту може бути використана частинами (рис 1.2).

Рис. 1.2. Об'єкти кредитування фізичних осіб в інвестиційну діяльність

Взаємини сторін регламентуються «Договором про відкриття та обслуговування картрахунку», а також додатковими угодами. Рішення щодо надання кредитного ліміту приймається органом керівництва банку (кредитним комітетом) у межах делегованих йому повноважень.

Встановлення ліміту загалом є миттєвим, при позитивній кредитній історії клієнта, а інколи займає певний період, від одного до трьох днів при детальній переверці кредитним комітетом платоспроможності нового клієнта [20]. Схема встановлення кредитного ліміту подана на рис. 1.3.

Основою погашення кредитного ліміту є поточна і майбутня фінансова стабільність клієнта (стабільність рівня доходів), дпнп інформація подається в анкеті клієнта при оформленні кредитної картки.

Погашення кредитного ліміту здійснюється клієнтом шляхом внесення коштів на картку в готівковому чи безготівковому вигляді. Погашення здійснюється за графіком, в залежності від типу кредитної картки та пільгового періоду користування кредитом.

У здійсненні оцінки кредитного ризику неабияку роль відіграє зібрана інформація про позичальника. Саме тому важливу роль у покращенні проведення аналізу і оцінки кредитних ризиків в Україні відіграє удосконалення і покращення Єдиної інформаційної системи «Реєстр позичальників», створеної Національним банком України. Чим більш повна і детальна інформація про позичальника буде висвітлена у реєстрі, тим швидше і легше буде оцінити ризикованість кредитної операції і прийняти рішення про видачу кредиту. Аналітики вітчизняних банківських установ все частіше почали звертати свою увагу на зарубіжний досвід проведення оцінки кредитних ризиків. У високо розвинутих країнах останнім часом широко застосовують методики кредитного рейтингу як сукупності встановлених параметрів оцінки кредитоспроможності позичальника.

Також при оцінці кредитних ризиків зарубіжні банківські установи запроваджують кредитний класифікатор, за допомогою якого можна ефективно контролювати якість кредитного портфеля і прогнозувати зниження активів від непогашених кредитів [22].

2. Нормативно-правова і методична база обліку, аналізу і аудиту кредитних операцій банку

Головна сфера банківської діяльності - кредитування, в Україні правові основи діяльності банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності регламентуються Законом України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. №2121-ІII (остання редакція від 24.11.2009 р.). У ньому зазначено, що банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб [2].

Банки є юридичними особами. Вони є економічно самостійними повністю незалежними від виконавчих органів державної влади в рішеннях, пов'язаних з їх оперативною діяльністю, а також щодо вимог і вказівок, які не відповідають чинному законодавству.

Всі комерційні банки підпорядковані Національному банку України. Національний банк України окремо для кожного комерційного банку надає дозвіл у вигляді ліцензій на проведення банківських операцій [2].

Комерційні банки незалежно від підпорядкованості та форми власності ведуть облік у відповідності з вимогами, вказівками та інструкціями Національного банку України, а також вимогами основних документів і нормативних актів, прийнятих Верховною Радою України.

Методичне керівництво бухгалтерським обліком у банках здійснює НБУ, який з урахуванням загальноприйнятих у міжнародній практиці принципів та стандартів чинного законодавства України встановлює єдині правила бухгалтерського обліку в банках на базі комплексної автоматизації та комп'ютеризації. Національний банк розробляє і затверджує План рахунків бухгалтерського обліку в банках, вказівки щодо його застосування, інші нормативні акти з питань бухгалтерського обліку та звітності.

Нормативні акти з питань обліку та звітності в банках складаються Національним банком на виконання законодавчих актів, Постанов Верховної Ради України, Указів Президента України, Рішень Правління або вказівок керівництва Національного банку.

Перелік основних законодавчих документів почнемо з Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.00 №2121-ІII (остання редакція від 24.11.2009 р.) [2].

Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. Він регулює взаємовідносини банків зі своїми клієнтами. Цей закон є основним нормативним документом, на який опираються банки України у своїй діяльності. В статті 49 даного закону розглядаються кредитні операції; вказано, що для проведення спільного фінансування банки можуть укладати угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум коштів. Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням. Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України. Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків. Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків. У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою. На міжбанківському ринку також використовується Цивільний кодекс України, нормативні акти Національного банку України, статути комерційних банків, кредитні договори [2].

Закон України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 №3125-XII (остання редакцiя вiд 19.01.2007 р.). Цей Закон визначає правові засади здійснення аудиторської діяльності в Україні і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів користувачів фінансової та іншої економічної інформації [1].

Закон України «Про заставу» від 02.10.1992 р. №2654 - XII (остання редакцiя вiд 20.06.2007 р.). Цей закон регулює взаємовідносини між банком (кредитодавцем) і клієнтом (позичальником), а саме їх відносини при заставі деякої власності для забезпечення кредиту [4].

Закон України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» від 18.11.2003 р. №1255-IV (остання редакцiя вiд 29.01.2006 р.). Цей Закон визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, а також правовий режим виникнення, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна [5].

Постанова Національний банк України «Про затвердження Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» від 06.07.2000 р. №279 (остання редакцiя вiд 28.12.2008 р.). З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників банків Національним банком України установлюється порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків [14].

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризикованості кредитних операцій.

Відповідно до статті 370 Цивільного кодексу України та статті 16 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 №85/96-ВР (поточна редакцiя вiд 14.08.2009 р.), укладаючи договір страхування, страхувальник має право передбачити в договорі умову про виплату страхової суми іншій особі, зокрема, банку від якого він одержав кредит. Отже, крім необхідності перевірки відповідності умов договору чинному законодавству, арбітражний суд повинен з'ясувати, чи є в договорі умова про виплату страхової суми банку, що надав кредит. При відсутності цієї умови у банку немає правових підстав вимагати від страховика сплати суми неповернутого позичальником кредиту та процентів, навіть у тому випадку, якщо між страховиком і страхувальником укладений договір страхування несвоєчасної виплати кредиту [6].

Надаючи кредит з умовою його страхування, банк має перевірити наявність в договорі обов'язку страховика у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму банку.

Підстави, за якими страховик має право відмовити у виплаті страхових сум, передбачені у статті 26 Закону України «Про страхування». Відповідно до частини другої статті 18 цього закону факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування [6].

Договір страхування, як передбачено третьою частиною статті 18 Закону України «Про страхування», набуває чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачене умовами страхування. Зокрема згідно із статтею 6 згаданого закону загальні умови і порядок проведення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно.

Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань позичальника перед кредитором (банком) є неустойка (пеня). Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін згідно зі статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вiд 22.11.1996 №543/96-ВР (остання редакцiя вiд 20.02.2002 р.). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку [2].

На міжнародному рівні методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про кредитні операції регламентуються міжнародними стандартами бухгалтерського обліку (далі - МСБО) та фінансової звітності (далі - МСФЗ), а саме:

? МСБО 32 «Фінансові інструменти: розкриття і подання»;

? МСБО 37 «Забезпечення, непередбачені зобов'язання та непередбачені активи»;

? МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка»;

? МСФЗ 7 «Фінансові інструменти: розкриття інформації».

Згідно з класифікацією, що наводиться у Міжнародних стандартах фінансової звітності, надані банками кредити відносяться до категорії фінансових активів, які є одним із видів фінансових інструментів. Фінансовий інструмент - це будь-який контракт, який приводить до фінансового активу одного суб'єкта господарювання і фінансового зобов'язання або інструмента власного капіталу іншого суб'єкта господарювання [45].

Вимоги щодо розкриття інформації про кредити, заставу, резерви, доходи і витрати, пов'язані з кредитами, кредитні ризики містяться у МСФЗ 7 [45] «Фінансові інструменти: розкриття інформації». В Україні методологічні засади відображення в обліковій системі банків кредитних операцій та доходів і витрат, пов'язаних з їх проведенням регламентується такими нормативно-правовими актами Національного банку України:

? Інструкцією з бухгалтерського обліку кредитних, вкладних (депозитних) операцій та формування і використання резервів під кредитні ризики в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 27.12.2007 р. №481 [14] (далі-Інструкція №481);

? Правилами бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затвердженими постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 р. №255 [16] (далі-Правила №255);

? Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 р. №280 [16] (далі - План рахунків).

Вищезазначені нормативні документи розроблені відповідно до Цивільного кодексу України, банківського законодавства, основних вимог міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Виділяючи складові елементи методики аналізу кредитних операцій, слід зауважити, що в загальній і спеціальній літературі, присвяченій проблемам методології аналітичних досліджень з приводу кредитних операцій, немає однозначного визначення його структури. Вона включає такі основні елементи:

- мету і завдання аналізу кредитних операцій;

- сукупність синтетичних та аналітичних показників, їхні взаємозв'язки;

- фактори, які впливають на зміну показників;

- джерела інформації;

- конкретні методи аналізу;

- послідовність оформлення результатів та їх оцінку;

- організаційне і технічне забезпечення виконання аналітичних робіт.

Методика економічного аналізу передбачає:

- здійснення аналізу на основі ранжованих показників кредитних операцій. Це дасть змогу забезпечити необхідну глибину аналітичного пошуку за всіма аналітичними періодами, скласти раціональну інформаційну базу з урахуванням можливості автоматизації аналітичних робіт;

- проведення економічного аналізу шляхом моделювання процесів кредитування, які становлять економічне середовище, і управління ним через встановлення алгоритмів зв'язку між різними показниками з урахуванням реальних зв'язків. Це дасть змогу проектувати відповідні аналітичні модулі в умовах використання ЕОМ;

- моделювання кредитної діяльності через показники, які забезпечують потреби менеджменту [51].

Базовим структурним елементом є формування завдань економічного аналізу. Вся складність цього процесу полягає в тому, що в умовах ринкової економіки збільшується зона невизначеності внаслідок впливу факторів ринкової кон'юнктури, відбувається орієнтація не лише і не стільки на проміжні, скільки на кінцеві виробничо-фінансові результати, соціально-економічні пріоритети, спадковість відносно реалізації цільових програм. Водночас проводиться обгрунтування ресурсного забезпечення досягнення цілей. [51].

Другим структурним елементом методики економічного аналізу кредитних операцій є система синтетичних та аналітичних показників. Для кожного блоку аналітичних задач кредитування формується окрема підсистема узагальнених (синтетичних) та аналітичних показників, виходячи з принципу їх достатності для відповідної глибини аналітичних досліджень. Водночас встановлюються взаємозв'язки між показниками, алгоритми їх розрахунку та рівні значень. Найчастіше в методиках аналізу виділяють показники: екстенсивного та інтенсивного розвитку і зміни, натуральні і вартісні, абсолютні та вартісні. Сукупність показників для розв'язання будь-якої аналітичної задачі визначається характером дослідження причинно-наслідкових зв'язків. Факторний аналіз не може здійснюватись всередині моделі самого показника.

Третім структурним елементом методики економічного аналізу є система факторів і резервів виробництва. Як відомо, зміна кожного показника відбувається під впливом чітко визначених економічних, організаційно-технічних, соціально-екологічних та інших факторів. Класифікація факторів покладена в основу класифікації резервів. Резерви виступають як ступінь можливої чи фактичної мобілізації впливу окремих факторів. Розрізняють два типи резервів: резервні запаси і невикористані можливості (втрачену вигоду). Функціональних зв'язків (детермінованих чи стохастичних).

Четвертим структурним елементом методики економічного аналізу є інформаційна база аналітичних досліджень кредитних операцій. Джерелами інформації економічного аналізу можуть бути дані оперативного, бухгалтерського і статистичного обліку, нормативно-довідкові відомості, дані спеціальних обстежень тощо. Кількість і якість інформації повинна відповідати вимогам системних досліджень згідно з визначеними цілями, завданнями і глибиною економічного аналізу кредитів. Якщо потрібна інформація відсутня, її необхідно отримати всіма можливими засобами, оскільки ефективність методики аналізу визначається не можливостями інформаційного забезпечення, а потребами менеджменту.

П'ятим структурним елементом методики економічного аналізу виступають методи аналітичних досліджень. Різні методи чи їх сукупність використовуються в аналітичних дослідженнях залежно від характеристики досліджуваних функціональних зв'язків. Усі методи економічного аналізу (в практиці використовується близько ста різних методів) можна розділити на три групи: логічні, математичні та евристичні. Логічні методи включають в себе основні і спеціальні методи. Основні є базовими та обов'язковими для будь-яких аналітичних досліджень, оскільки характеризують зміну чи розвиток економічних явищ і процесів (порівняння, деталізація, абстрагування, синтез та ін.). Спеціальні методи використовуються для визначення ступеня залежності і пайової участі впливу окремих факторів (елімінування, групування, балансової погодженості та ін.) при дослідженні причин-но-наслідкових зв'язків. [51].

Посилення впливу ринкових факторів, збільшення ризику прийняття неоптимального рішення щодо надання кредиту вимагають від керівника банку використання в аналізі більш витончених методів і прийомів, сучасного математичного апарату. Для їх кваліфікованого застосування необхідно представити комерційний банк у вигляді математичної моделі, імітувати його поведінку із зміною ситуації. Математичні методи найчастіше використовуються при дослідженнях стохастичного зв'язку. Найпоширенішими є методи кореляційного і регресійного аналізу, теорії масового обслуговування, динамічного ряду, матричні моделі.

Евристичні методи пов'язані з експертними оцінками кредитних ситуацій на основі творчого мислення, набутого досвіду тощо. В практиці економічного аналізу використовують методи: аналогії, інверсії, «мозкового штурму», синектики, контрольних запитань, колективного блокнота.

Шостим структурним елементом економічного аналізу є організаційне забезпечення виконання аналітичних робіт, оформлення та оцінка їхніх результатів. Організаційна система аналітичних досліджень кредитних операцій визначається загальною концепцією управління економічною системою та методикою аналізу кредитних операцій.

Отже, недостатність законодавчого забезпечення, невідповідність норм чинного законодавства щодо кредитування вимогам сьогодення є суттєвими проблемами, які безпосередньо впливають на стан системи банківського кредитування.

У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно покращити регулятивну базу, в тому числі закони, які захищають права кредиторів. Зокрема, внести зміни до Закону України «Про банківське кредитування» з урахуванням об'єктивних законів функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави [2].

Тобто Закон України «Про банківське кредитування» повинен:

- охоплювати всі види банківських кредитів, включаючи кредити, котрі нині належно не розвинені, - іпотечний кредит та довготермінове кредитування, форми і методи кредитування;

- визначати організацію контролю у процесі кредитування (обсяг контролю, аудит кредитних операцій);

- розкривати проблеми страхування кредитних ризиків.

Внесення змін до Закону «Про банківське кредитування», надасть змогу збільшити обсяги споживчого кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів.

Необхідним є також розробка єдиної методичної бази організації кредитування. Якщо керуватися вказівками Національного банку України, то банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника (контрагента банку) та ряд інших.

Перелік методичної документації, що її рекомендує Національний банк України, не є повним, а це в свою чергу зменшує ефективність організації кредитування банку [17]. Цей перелік доцільно було б доповнити такими методичними вказівками:

- положеннями про кредитні комітети банку та кредитні комісії філій;

- порядок встановлення і перегляду лімітів;

- кредитні послуги банківської установи;

- положення про порядок прийняття рішень щодо надання кредитів;

- регламент здійснення кредитного моніторингу;

- регламент роботи із заставою під час проведення кредитних операцій;

- порядок укладення договорів на страхування майна, наданого в заставу;

- методи управління проблемними кредитами.

Проблеми правового забезпечення і регулювання відносин у кредитній сфері є гострими і потребують невідкладних заходів з боку держави. Але грошово-кредитна політика, що проводиться державою, не забезпечує очікуваного економічного зростання. Це пояснюється тим, що структура української економіки є інертною щодо ринкових механізмів і дуже слабо реагує на застосування правових інструментів грошово-кредитної політики.

Отже, причини економічної кризи лежать у недосконалості правового забезпечення загальноекономічної політики держави, насамперед у низькому рівні правової бази належної структурної перебудови реального сектора економіки.

3. Завдання обліку, аналізу і аудиту кредитних операцій

Економічний зміст банківських та кредитних операцій визначається фінансовими відносинами, що виникають у різних ланках економіки між підприємствами, банками, бюджетом, підприємцями, працівниками, власниками. Коло цих взаємовідносин досить широке, зокрема, у підприємств виникають розрахунки з постачальниками і споживачами сировини, продукції, товарів; з фінансовими та кредитними установами; внутрішньовідомчі та внутрішньогосподарські розрахунки; розрахунки з пов'язаними особами та інші. Від якості та своєчасності розрахунків неабиякою мірою залежить успіх у здійсненні усієї виробничої та фінансової діяльності будь-якого підприємства, організації чи установи [43].

Основними завданнями бухгалтерського обліку кредитних операцій є:

- правильне оформлення документів та своєчасне відображення в обліку операцій з надходження позикових коштів та їх погашення;

- контроль за надходженням і погашенням позикових коштів;

- правильність нарахування відсотків за позиковими коштами і контроль за термінами їх сплати;

- контроль за термінами погашення позикових зобов'язань;

- проведення інвентаризації позикових зобов'язань з метою своєчасного їх погашення і рівномірності включення витрат з виплати відсотків за позиковими коштами;

- формування повної і достовірної інформації в бухгалтерській звітності по наявності і руху позикових зобов'язань [38].

Від структури і якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стабільність, репутація та фінансовий успіх. Тому банку необхідно аналізувати якість позичок, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від законної кредитної політики [35].

До завдань аналізу кредитних операцій банку відносять:

- визначення ступеня та типу концентрації ризику кредитного портфеля, його відповідності зовнішньому покриттю і достатності створених резервів для покриття фактичних та потенційних збитків;

- оцінювання адекватності кредитного ризику сумі очікуваного прибутку;

- визначення кредитоспроможності позичальників з метою зниження кредитного ризику;

- визначення ефективності кредитних операцій, що дає змогу вибрати доцільний варіант розміщення ресурсів;

- зниження ризику неповернення позики.

Що до основної мети аудиту банківських та кредитних операцій, то до неї можна віднести перевірку дотримання нормативно-правового регулювання розрахунково-кредитних операцій, які забезпечують функціонування підприємств в умовах ринку, своєчасність розрахунків із бюджетом, перерахування заборгованості кредиторам та стягнення належних сум із дебіторів, додержання умов договорів з різними контрагентами; перевірка фактів погашення боргів підприємством або не сплачених йому сум, а також перевірку стану обліку розрахунків, вірогідності облікових та звітних даних про наявність і зміни сум дебіторської і кредиторської заборгованості [34].

Завдання аудиту кредитних операцій потребує встановити:

- наявність всіх документів щодо оформлення кредитів;

- щомісячне нарахування відсотків і правильність їх відображення за джерелами покриття;

- дотримання встановлених правил з оцінки та оформлення застави при одержанні кредиту;

- цільове використання отриманих підприємством кредитів;

- своєчасність погашення основного боргу та нарахованих відсотків;

- наявність непогашеної заборгованості підприємства за кредитами банку;

- наявність і правильність оформлення всіх документів за отриманими довгостроковими кредитами;

- забезпеченість необхідними ресурсами, обсягами капітальних вкладень і підрядних робіт;

- правильність віднесення на рахунки бухгалтерського обліку сплачених відсотків за користування кредитом (у тому числі за простроченими кредитами);

- обґрунтованість віднесення відсотків за користування кредитами до собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від джерела отримання кредиту, а також суми відсотків [54].

Таким чином, можна зробити висновок про те, що кредитні операції займають значну частку в економічній діяльності банківських установ. Тому дуже важливими є правильність ведення обліку кредитних операцій, аналіз та аудит повноти відображення операцій з одержання, погашення кредиту, нарахування та сплати відсотків за кредит.

кредитування облік операція правовий

Висновки

Чинним банківським законодавством України кредит (кредитні операції) визначаються як вид активних операцій, пов'язаних з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування за певних умов, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій репо, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми (відстрочення платежу).

Кредитом називається будь-яка угода між банком та контрагентом (клієнтом або іншим банком), згідно з якою банк за винагороду надає кошти у розпорядження контрагента на умовах строковості та повернення.

Кредити в плані рахунків поділяються на короткострокові із початковим строком погашення менше одного року та довгострокові - з початковим строком погашення більше одного року.

Закон України «Про банки та банківську діяльність» як кредитні розглядає операції (стаття 49):

- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.;

- організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, беручи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

- лізинг.

Проведення аудиту кредитних операцій передбачає три основні напрями роботи:

- перевірка відповідності дій банку нормативно-законодавчим актам, що регламентують кредитну роботу;

- вивчення якості кредитної роботи на всіх рівнях;

- вивчення якості безпосередньо кредитного портфелю.

Банки здійснюють кредитні операції відповідно до вимог МСБО, законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України і відображають їх в обліку за відповідними рахунками Плану рахунків, залежно від категорії контрагентів, виду кредиту, строку їх використання. Важливим моментом є те, що надані кредити первісно оцінюються та відображуються в обліку за справедливою вартістю, уключаючи витрати на операцію, відповідно як актив та зобов'язання, які не підлягають взаємозаліку.

Підводячи підсумок, слід зазначити, що встановлення єдиних методологічних основ обліку, аналізу та аудиту кредитних операцій, дасть змогу забезпечити достовірність облікової та звітної інформації про стан кредитного портфелю банку і, в підсумку, підвищити якість менеджменту кредитних операцій.

Размещено на Allbest.ru