Фінанси страхових організацій

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінанси страхових організацій

Варіант 3

Зміст

1. Організаційно-правовий статус страховиків в Україні

2. Вимоги до платоспроможності страховиків згідно з законодавством України

3. Задача

Список використаної літератури

1. Організаційно-правовий статус страховиків в Україні

У сучасній економіці страхування є важливим та необхідним видом діяльності, який забезпечує загальну економічну стабільність, розвиток підприємництва, ефективний захист від численних природних, техногенних та інших ризиків, реалізацію державної соціальної політики.

Через страхування реалізується державна політика соціально-економічного захисту населення, забезпечується економічна та екологічна безпека держави, захист майнових інтересів підприємництва, створюється підґрунтя для стійкого економічного зростання, а також формуються значні інвестиційні ресурси.

Правовий статус кожної страхової компанії в Україні визначається Конституцією України, Господарським кодексом України, Законами України "Про власність", "Про акціонерні товариства", "Про господарські товариства", "Про цінні папери та фондовий ринок", іншим чинним законодавством, Угодою про створення та діяльність страхової організації, її Статутом. Страхові компанії здійснюють свою діяльність згідно з відповідними ліцензіями, виданими Міністерством фінансів України на підставі Закону України "Про страхування".

Правовою основою розвитку страхової діяльності є Закон України "Про страхування", який регулює відносини в сфері страхування і спрямований на утворення ринку страхових послуг, посилення страхового захисту майнових інтересів підприємств, організацій та громадян, що повною мірою стосується і всіх сфер економіки.

Для здійснення підприємництва в Україні створюються підприємства різних організаційно-правових форм. Страхове підприємництво характеризується своїми суб'єктами. Суб'єкт страхового бізнесу за багатьма ознаками є специфічним суб'єктом підприємницької діяльності, який суттєво відрізняється як від суб'єктів господарювання реального сектора, так і від інших фінансових установ, а отже, потребує особливого управління функціонуванням та розвитком [10, с.21]. Сьогодні вітчизняна страхова наука частіше вивчає та аналізує діяльність страхових компаній як учасників страхового ринку, а не як суб'єктів страхового підприємництва.

Відповідно до чинного законодавства України у сфері страхової діяльності функціонують [3]:

- страховики (перестраховики);

- товариства взаємного страхування.

Страхова діяльність в Україні може провадитися за участю страхових посередників.

Суб'єктами страхового підприємництва є: страхові підприємства (страховики), товариства взаємного страхування, філії страховиків-нерезидентів. Законодавство України визначає страховиками фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств із додатковою відповідальністю, а також які одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності [3].

Страхова компанія, страховик, страхова організація - слова, які позначають діяльність юридичної особи, яка має ліцензію на здійснення страхової діяльності. У вітчизняній науці в переважній більшості використовуються саме ці поняття, хоча зустрічається й термін страхове підприємство [7, с.98].

На страховому ринку працюють страхові підприємства, одні з яких здійснюють перестрахування від випадку до випадку, лише за окремими договорами, а інші страховики, що постійно займаються перестрахуванням.

Згідно з законодавством страховик (перестраховик) України має право приймати ризики в перестрахування лише з тих видів обов'язкового і добровільного страхування, на проведення яких він отримав ліцензію. Одночасно отримана ліцензія дає право на проведення перестрахування за ліцензійним видом страхування. Отже, будь-яке страхове підприємство може здійснювати перестрахування ризиків із того виду страхування, на яке воно має ліцензію. Окремі страхові підприємства на етапі свого створення позиціонують себе як перестрахувальні підприємства, свідченням чого є їх відповідні назви.

Отже, страхове підприємство - фінансова установа, яка надає послуги фізичним і юридичним особам щодо страхового захисту їх майнових інтересів із метою отримання прибутку.

Унікальною організаційною формою страхового підприємництва є товариства взаємного страхування (ТВС), які створюються громадянами та юридичними особами з метою страхового захисту своїх майнових інтересів. Аналіз показує, що діяльність товариства взаємного страхування та страхового підприємства мало різниться. Основна відмінність - механізм реалізації рішень страхувальників, які є колективними власниками такого товариства.

Таким чином, до суб'єктів страхового підприємництва доцільно включити страхові підприємства, товариства взаємного страхування, філії страховиків-нерезидентів. Страхові підприємства пропонують страховий захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб задля отримання прибутку. Функціонування товариств взаємного страхування характерне лише для страхового бізнесу, а їх мета - страховий захист майнових інтересів його учасників. Філії страховиків-нерезидентів - майбутні суб'єкти страхового бізнесу України, діяльність яких матиме значний вплив на розвиток усього фінансового ринку. Успішність функціонування суб'єктів страхового підприємництва залежатиме від державного регулювання та визначення місця кожного на страховому ринку.

У межах чинного національного законодавства, що регулює діяльність бізнесу, обирається його організаційно-правова форма (організаційна) створення. Вибір певної форми залежить від низки чинників, і зокрема: майбутніх зовнішніх правових стосунків, податкового аспекту, здійснення контролю, стратегічного та оперативного управління, способу розподілу прибутку між співвласниками. Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, а, отже, і страхове підприємництво здійснюється у відповідних організаційних формах. Тому важливим є обґрунтування доцільності певних організаційно-правових форм створення страхового підприємництва в Україні.

Організаційно-правова форма страхового підприємництва передбачає класифікацію суб'єктів страхового підприємництва залежно від форм власності та способу формування статутного капіталу. Суб'єктом страхового підприємництва є страхова компанія.

Нині в Україні залежно від форм власності можуть діяти такі підприємства: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян або суб'єкта господарювання; підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності.

Страхові компанії як суб'єкти страхового підприємництва створюються у формі господарських товариств (акціонерних, товариств з додатковою відповідальністю, повних, командитних товариств) і діють на основі колективної форми власності. Учасників створення страхової компанії повинно бути не менше трьох [3].

В окремих випадках, згідно з вітчизняним страховим законодавством, передбачено створення державних страхових компаній (єдиним власником яких є держава), а у їх назвах необхідно використовувати слова "державна", "національна". У багатьох країнах світу законодавство передбачає передачу державним страховим компаніям у перестрахування або співстрахування фіксований відсоток усіх або частини ризиків, що приймаються на страхування.

Згідно з Господарським кодексом України, організаційними формами підприємств є [1, с. 67]:

- унітарні підприємства - створюються одним засновником і ними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника;

- корпоративні підприємства - утворюються двома або більше засновниками за їх спільним рішенням і ними є кооперативні підприємства, господарські товариства, підприємства, засновані на приватній власності двох або більше осіб, інші підприємства.

Отже, суб'єкти страхового підприємництва в Україні належать до корпоративних підприємств, які створюються у формі господарських товариств. Акціонерне товариство (відкрите, закрите), товариство з додатковою відповідальністю, повне товариство, командитне товариство - є тими товариствами, у формі яких сьогодні можуть створюватися вітчизняні страхові компанії. Проаналізуємо їх переваги й вади для страхового підприємництва.

Акціонерні страхові компанії, які переважають в Україні, мають статут (єдиний установчий документ), у якому визначено цілі та завдання компанії, розмір статутного капіталу, порядок управління тощо. Тільки акціонерні страхові компанії можуть випускати акції. Акціонерні товариства характеризуються певними ознаками, які зачислимо до переваг при виборі такої організаційно-правової форми створення страхової компанії:

- належать до інституційних емітентів цінних паперів, у зв'язку з чим діяльність його засновників та самого товариства підпорядковується вимогам щодо публічності (у тому числі оприлюднення основних відомостей про товариство). Так, акціонерна страхова компанія, яка проводить відкриту підписку на акції, зобов'язана щорічно публікувати для загального відома річний звіт, бухгалтерський баланс, відомості про прибутки і збитки тощо.

- статутний фонд має відповідати певним вимогам: щодо розміру, який не може бути меншим від визначеного законодавством як мінімальний; щодо відповідності розміру статутного фонду акціонерного товариства загальній номінальній вартості випущених акцій (ці величини мають збігатися). Збільшення статутного фонду можливе на підставі додаткового випуску акцій.

- не вилучення реального капіталу, а передбачена переуступка права на акції. Тобто акціонерний капітал не може бути повернутий кому-небудь із його власників за його бажанням. Тільки дозволяється викуп у акціонера оплачених ним акцій для їх наступного перепродажу.

Акціонерні страхові компанії класифікують на:

- відкриті акціонерні страхові компанії, акції яких вільно продаються й купуються на фондовому ринку;

- закриті акціонерні страхові компанії - акції яких розповсюджуються серед її засновників.

В Україні переважають закриті акціонерні страхові компанії, що пояснюється, насамперед, відсутністю розвинутого ринку цінних паперів; певною непрозорістю у діяльності страхових компаній, тому що їх власники хочуть контролювати діяльність для вирішення своїх поставлених завдань.

Відкриті акціонерні страхові компанії мають змогу залучати додаткові кошти шляхом випуску акцій і їх продажу на ринку цінних паперів. Проте відкритий продаж акцій може призводити до розподілу прибутку між більшою кількістю акціонерів, а також до перекуповування контрольного пакету акцій третіми особами та втрати контролю над управлінням страховою компанією.

Страхові компанії у формі товариств з додатковою відповідальністю (ТзДВ) - один з видів господарських товариств, статутний капітал яких поділено на частки, визначені статутними документами. Для страховиків у формі ТзДВ встановлена дволанкова система управління: вищий орган - загальні збори учасників товариства; виконавчий орган - правління (дирекція, директор).

Учасники такої страхової компанії відповідають за зобов'язаннями своїми внесками в статутний фонд, а у випадку, коли сум недостатньо - майном, що їм належить в однакових для всіх учасників розмірах, кратних внескам кожного учасника. Граничний розмір відповідальності учасників визначений установчими документами. Така організаційно-правова форма є більш доцільною для малих і середніх страхових компаній, а на європейському страховому ринку вона не представлена. По-перше, страхові компанії у формі ТзДВ є вразливими до рішень учасника, який вирішив вийти із товариства. Учасник товариства може реалізувати своє право на вихід у будь-який час. При виході учасника з ТзДВ йому сплачується:

- вартість частини майна товариства пропорційно його частці у статутному капіталі;

- належна йому частка прибутку, отриманого товариством у даному періоді (році) до моменту його виходу.

По-друге, кредитори для покриття боргів учасника при недостатності його майна вправі вимагати від ТзДВ виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства або виділу відповідної частини майна [2]. За таких умов можлива декапіталізація страхової компанії і як результат - не здатність вчасно і повністю виконувати свої зобов'язання за договорами страхування.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Установчим документом повного товариства є засновницький договір.

Характерними ознаками страхової компанії, створеної у формі повного товариства, є:

- солідарна відповідальність учасників такого товариства;

- введення справ здійснюється або всіма учасниками, або одним чи кількома учасниками. Якщо в засновницькому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно.

- створення товариства як на визначений строк, так і на не визначений.

Визначення строку функціонування є несумісне із страховим бізнесом, зокрема при укладенні договорів зі страхування життя. Кожен із страхувальників довіряє і звертається у страхову компанію, яка вже тривалий час працює на фінансовому ринку, має свою історію розвитку та стратегічні цілі на перспективу. А встановлення строку функціонування послаблює довіру до страховиків як учасників фінансового ринку. * при виході учасника з повного товариства сплачується вартість його внеску, а також виплачується належна йому частина прибутку, що може призвести до банкрутства страховика. Крім цього, учасник повного товариства, яке створене на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, що може мати також негативні наслідки для функціонування страхової компанії.

Страхова компанія у формі командитного товариства - господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усі своїм майном (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства тільки своїми вкладами (вкладники). Повні учасники такого товариства несуть солідарну відповідальність, а вкладники - у межах вкладу.

Установчим документом є засновницький договір (його підписують усі повні учасники), у якому визначаються розмір частки кожного із повних учасників товариства, а також вказується тільки сукупний розмір часток вкладників у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

Така організаційно-правова форма створення страхової компанії є фінансово більш вразлива, бо вибувати з такого товариства мають право як повні його учасники, так і вкладники. Зокрема, вкладник у разі виходу із товариства має право першочергового повернення вкладу у порядку, встановленому засновницьким договором. Командитні товариства не є досить поширені у підприємницькому середовищі України, зокрема й страховому. Нині страхові компанії у формі командитних товариств не створені в Україні.

Вітчизняне законодавство до організаційно-правових форм створення страхової компанії не зачисляє товариства з обмеженою відповідальністю. Це не можливо, бо обмежений характер відповідальності учасників такого товариства (несуть відповідальність в межах їх вкладів) робить таку страхову компанію достатньо ненадійною з точки зору виконання зобов'язань.

На нашу думку, для страхового бізнесу прийнятні такі організаційно-правові форми, які мають у своєму розпорядженні значний капітал і розраховані на тривале існування. Це - акціонерні страхові компанії.

Треба зазначити, що існуючі у законодавстві низки країн обмеження щодо організаційно-правових форм страхового підприємництва сформувалися у процесі розвитку страхових ринків. Так, у США, де кількість страхових компаній є найбільшою, їх поділяють за організаційним принципом на дві групи: акціонерні компанії та товариства взаємного страхування. Великобританія має свої особливості в організації страхового підприємництва - його суб'єктами є акціонерні страхові компанії, страхова корпорація Lloyd's, яка об'єднує індивідуальних страховиків, що відповідають за ризик своїм майном, а також товариства взаємного страхування, зареєстровані відповідно із законодавством. У Німеччині одноосібні підприємства, всі форми персональних товариств, а також товариства з обмеженою відповідальністю не мають права займатися страховим бізнесом. Правовими формами ведення страхового бізнесу є акціонерні товариства, суспільно-правові корпорації, відомства, а також товариства взаємного страхування. У Франції законодавством дозволено у страховому підприємництві створювати акціонерні товариства, а також товариства взаємного страхування. У страховій практиці трапляються різновиди таких форм, а саме: акціонерні компанії, у яких держава або єдиний власник, або головний акціонер; тонтіни - здійснюють особисте страхування і створюються на визначений строк; каси страхування сільського господарства, що представляють собою товариства взаємного страхування сільськогосподарських ризиків; клуби судновласників - товариства взаємного страхування цивільної відповідальності власників морських транспортних засобів. Зауважимо, перестрахові компанії можуть створюватися у формі акціонерного товариства, командитного товариства чи товариства взаємного страхування.

Проведений аналіз засвідчує, що доцільною організаційно-правовою формою вітчизняного страхового підприємництва є акціонерна, інші ж форми є більш вразливі до рішень своїх учасників і тому не можуть застосовуватися у страховому бізнесі. Крім цього, світовий досвід засвідчує, що більшою мірою створюються й функціонують акціонерні страхові компанії - традиційні страховики, а їх акції належать до числа найбільш стабільних цінних паперів.

2. Вимоги до платоспроможності страховиків згідно з законодавством України

Одним з показників, що характеризує фінансовий стан страховика є його платоспроможність, що виступає індикатором оцінки можливості виконання зобов'язань завдяки наявних грошових активів. Також показником фінансового стану страховика є його ліквідність, що характеризує можливість конвертації активів в грошові кошти для виконання зобов'язань.

Для оцінки ступеня платоспроможності розраховуються показники її фактичного і нормативного запасів.

Фактичний запас платоспроможності (ФЗП). Визначається за наступною формулою:

ФЗП = А - НМА - З (1)

де А - загальна вартість активів;

НМА - вартість нематеріальних активів;

З - загальна вартість зобов'язань (у тому числі страхові резерви).

Нормативний запас платоспроможності (НЗП) страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, дорівнює більшій з визначених величин, а саме:

НЗП = (СП - 0,5 * ПП) * 0,18 (2)

НЗП = (СВ - 0,5 * ВП) * 0,26 (3)

де СП - страхові премії за попередні 12 місяців;

ПП - страхові премії, що передані в перестрахування;

СВ - страхові виплати за попередні 12 місяців;

ВП - страхові виплати, що компенсуються перестраховиками.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя розраховується множенням суми резерву довгострокових зобов'язань на 0,05.

Страхова компанія вважається платоспроможною коли її фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний запас.

До показників оцінки платоспроможності та ліквідності страховика також відносять.

1. Коефіцієнт поточної ліквідності (Кпл) характеризує загальну забезпеченість страховика обіговими коштами і визначається наступним чином:

(4)

де ОК - сума оборотних коштів страховика;

Ср - сума страхових резервів за ризиковими видами страхування;

Кк - короткострокові кредити і позики.

Коефіцієнт поточної ліквідності повинен бути не менший 1,5.

2. Коефіцієнт термінової ліквідності (Ктл) визначається як співвідношення активів, що легко реалізуються до величини страхових резервів за ризиковими видами страхування. Цей показник не повинен бути менший за 1. Однак, якщо цей показник занадто великий, це свідчить про, що страховик має більше грошей, чим ефективно використовує. Відзначений показник розраховується наступним чином:

(5)

де ОКл - сума ліквідних оборотних коштів страховика;

Ср - сума страхових резервів за ризиковими видами страхування.

3. Коефіцієнт забезпеченості власними коштами (Кзк) характеризує наявність власних обігових коштів у страховика, які необхідні для його фінансової стійкості. Цей показник визначається за наступною формулою:

(6)

де ВК - величина власного капіталу страховика;

НА - вартість нематеріальних активів;

ОК - сума оборотних коштів страховика.

Чим вище значення відзначеного показника, тим в більшому ступеню страховик може оборотні активи сформовані за рахунок власних джерел фінансування, що відповідно свідчить про стійкий фінансовий стан.

Згідно ст. 30 Закону України "Про страхування" [3], страховики зобов'язані дотримуватися таких умов забезпечення платоспроможності:

- наявності сплаченого статутного капіталу та наявності гарантійного фонду страховика;

- створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;

- перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності.

Мінімальний розмір статутного капіталу страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, встановлюється в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, - 1,5 млн. євро за валютним обмінним курсом валюти України.

До гарантійного фонду страховика належить додатковий та резервний капітал, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви. Вільні резерви - це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою забезпечення платоспроможності страховика відповідно до прийнятої методики здійснення страхової діяльності.

Для забезпечення виконання страховиками зобов'язань щодо окремих видів обов'язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління цими фондами. Положення про ці фонди затверджується Уповноваженим органом. Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів. Страховики відповідно до обсягів страхової діяльності зобов'язані підтримувати належний рівень фактичного запасу платоспроможності (нетто-активів).

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням із вартості майна (загальної суми активів) страховика суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, у тому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому цим Законом. На будь-яку дату фактичний запас платоспроможності страховика повинен перевищувати розрахунковий нормативний запас платоспроможності.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, на будь-яку дату дорівнює більшій з визначених величин, а саме: перша - підраховується шляхом множення суми страхових премій за попередні 12 місяців на 0,18 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових премій зменшується на 50 відсотків страхових премій, належних перестраховикам; друга - підраховується шляхом множення суми страхових виплат за попередні 12 місяців на 0,26 (останній місяць буде складатися із кількості днів на дату розрахунку). При цьому сума страхових виплат зменшується на 50 відсотків виплат, що компенсуються перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, яка визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) на 0,05. Загальна величина резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву) дорівнює сумі резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів), які визначаються на будь-яку дату окремо по кожному договору страхування життя. Якщо страхова сума за окремим предметом договору страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного капіталу і сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування.

Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконання зазначених зобов'язань у перестраховиків резидентів або нерезидентів. Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя і медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів по цих видах страхування. Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності і структури гарантійного фонду.

Згідно ст. 31 Закону України "Про страхування" [3], страхові резерви утворюються страховиками з метою забезпечення майбутніх виплат страхових сум і страхового відшкодування залежно від видів страхування (перестрахування). Страховики зобов'язані формувати і вести облік страхових резервів у порядку та обсягах, встановлених цим Законом, станом на кожен день.

Установити, що страховики, які мають право укладати договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, формують та ведуть облік страхового резерву збитків, які виникли, але не заявлені, та страхового резерву коливань збитковості в обов'язковому порядку.

Страхові резерви в обсягах, що не перевищують технічних резервів, а для страхових компаній із страхування життя - математичних резервів, утворюються у тих валютах, в яких несуть відповідальність за своїми страховими зобов'язаннями.

Страхові резерви поділяються на технічні резерви і резерви із страхування життя (математичні резерви).

Формування резервів із страхування життя, медичного страхування і обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування. Страховики зобов'язані вести облік договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування за формою, яка забезпечить отримання інформації, необхідної для врахування при формуванні страхових резервів. Уповноважений орган може встановити порядок та форму ведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодо виплати страхової суми або страхового відшкодування.

Страховики зобов'язані формувати і вести облік таких технічних резервів за видами страхування (крім страхування життя): незароблених премій (резерви премій), що включають частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату; збитків, що включають зарезервовані несплачені страхові суми та страхові відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхової суми чи страхового відшкодування.

Величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) і обчислюється в такому порядку: частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за перші три місяці розрахункового періоду множаться на одну четверту; частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за наступні три місяці розрахункового періоду множаться на одну другу; частки надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків) за останні три місяці розрахункового періоду множаться на три четвертих; одержані добутки додаються. У цьому разі останній місяць розрахункового періоду буде складатися із кількості днів на дату розрахунку.

Страховики можуть прийняти рішення про запровадження з початку календарного року згідно з встановленою Уповноваженим органом методикою формування і ведення обліку таких технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя: резерв незароблених премій; резерв заявлених, але не виплачених збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв катастроф; резерв коливань збитковості. Страховики зобов'язані письмово повідомити Уповноважений орган про запровадження формування і ведення обліку зазначених технічних резервів за видами страхування, іншими ніж страхування життя, не пізніше ніж за 45 днів до початку календарного року.

Для забезпечення страхових зобов'язань із страхування життя та медичного страхування страховики формують окремі резерви за рахунок надходження страхових платежів і доходів від інвестування коштів сформованих резервів за цими видами страхування. Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від його іншого майна. Страховик зобов'язаний обліковувати кошти резервів із страхування життя на окремому балансі і вести їх окремий облік. Кошти резервів із страхування життя не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов'язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов'язанням за договорами страхування життя, і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин, і підлягають передачі іншому страховику за згодою страхувальника та застрахованої особи або підлягають передачі застрахованій особі.

Окремий перелік резервів по медичному страхуванню, а також порядок їх формування та обліку може визначатися відповідними нормативно-правовими актами. Страховики зобов'язані створювати і вести облік таких резервів із страхування життя: довгострокових зобов'язань (математичні резерви); належних виплат страхових сум. Величина резервів довгострокових зобов'язань (математичних резервів) обчислюється актуарно окремо по кожному договору згідно з методикою формування резервів із страхування життя з урахуванням темпів зростання інфляції.

Методика формування резервів із страхування життя, обсяги страхових зобов'язань залежно від видів договорів страхування життя, а також мінімальні строки дії договорів страхування життя встановлюються Уповноваженим органом. Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунків.

Кошти страхових резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та мають бути представлені активами таких категорій:

- грошові кошти на поточному рахунку;

- банківські вклади (депозити);

- валютні вкладення згідно з валютою страхування;

- нерухоме майно;

- акції, облігації, іпотечні сертифікати;

- цінні папери, що емітуються державою;

- права вимоги до перестраховиків;

- інвестиції в економіку України за напрямами, визначеними Кабінетом Міністрів України;

- банківські метали;

- кредити страхувальникам - фізичним особам, що уклали договори страхування життя, в межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У цьому разі кредит не може бути видано раніше, ніж через один рік після набрання чинності договором страхування, та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

- готівка в касі в обсягах лімітів залишків каси, встановлених Національним банком України.

Кошти резервів із страхування життя можуть використовуватися для довгострокового кредитування житлового будівництва, у тому числі індивідуальних забудовників, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Страховикам забороняється здійснення інших видів кредитної діяльності. Кредитний рейтинг банківської установи, в якій розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

Кредитний рейтинг цінних паперів, емітованих в Україні, в які розміщені кошти страхових резервів, повинен відповідати інвестиційному рівню за національною шкалою, визначеною законодавством України.

З метою додаткового забезпечення страхових зобов'язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Державна реєстрація Фонду здійснюється в порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності. Орган, що здійснює реєстрацію Фонду, в десятиденний строк з дня реєстрації повідомляє про це Уповноважений орган.

Джерелами утворення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових платежів, а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і порядок використання коштів цього Фонду встановлюються страховиками, які беруть в ньому участь. Кабінет Міністрів України може приймати рішення про створення фондів страхових гарантій за напрямами страхування.

Страховики зобов'язані щоквартально подавати Уповноваженому органу фінансову звітність та інші звітні дані за формою, встановленою Уповноваженим органом, затверджені власником (уповноваженим ним органом) страховика, а також давати на запити Уповноваженого органу необхідні пояснення щодо звітних даних.

Страховики публікують свій річний баланс за формою і в порядку, встановленими Уповноваженим органом. Достовірність та повнота річного балансу і звітності страховиків повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою).

страховик платоспроможність організаційний

3. Задача

Обчислити ч Методом ? величину резерву незаробленої премії станом на 01.10.2011р.

Місяць, рік	Отримані страхові премії	Місяць, рік	Отримані страхові премії
Липень,2010	120	Березень,2011	80
Серпень,2010	60	Квітень,2011	480
Вересень,2010	180	Травень,2011	40
Жовтень,2010	240	Червень,2011	-
Листопад,2010	200	Липень,2011	520
Грудень,2010	-	Серпень,2011	600
Січень,2010	160	Вересень,2011	320
Лютий,2010	280	Жовтень,2011	100

Відповідь

Поняття незароблених премій випливає із зіставлення звітного періоду діяльності страховика з періодом дії конкретного договору страхування. Незароблені премії - це частини страхових премій, що надійшли за договорами страхування з конкретних видів страхування, котрі діяли у звітному періоді, і належать до періодів дії договорів страхування, що виходять за рамки звітного періоду.

Сума незароблених премій - це страховий резерв, що призначений для виплати страхувальникам страхового відшкодування або страхових сум у майбутньому, і який називається резервом незароблених премій (РНП). За своїм змістом РНП не є резерв у чистому вигляді, а лише інструмент поділу отриманих премій між суміжними звітними періодами. Величина резервів незароблених премій відображається у відповідній окремій статті балансу страховика як технічні резерви.

Згідно Розпорядження ДКРФПУ «Про затвердження Правил формування, обліку та розміщення страхових резервів за видами страхування, іншими, ніж страхування життя» від 17.12.2004 № 3104 резерв незароблених премій (unearned premium reserve) включає частки від сум надходжень страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), що відповідають страховим ризикам, які не минули на звітну дату. Розрахунок резерву незароблених премій здійснюється за кожним видом страхування окремо. Загальна величина резерву незароблених премій дорівнює сумі резервів незароблених премій, розрахованих окремо за кожним видом страхування. Розрахунок величини резерву незароблених премій здійснюється на будь-яку звітну дату методом, визначеним Законом України "Про страхування", а саме: величина резервів незароблених премій на будь-яку звітну дату встановлюється залежно від часток надходжень сум страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), які не можуть бути меншими 80 відсотків загальної суми надходжень страхових платежів (страхових премій, страхових внесків), з відповідних видів страхування у кожному місяці з попередніх дев'яти місяців (розрахунковий період) (РП)), і обчислюється таким чином:

1) частки надходжень сум страхових премій за перші 3 місяці РП множаться на 1/4;

2) частки надходжень сум страхових премій за наступні 3 місяці РП множаться на 1/2;

3) частки надходжень сум страхових премій за останні 3 місяці РП множаться на 3/4;

4) отримані добутки додаються і отримана сума дає резерв незаробленої премії на певну дату.

Процедура "заробляння" премій основана на поступовому переході від РНП до прибутку на тій підставі, що при умовній тривалості договору страхувуання 1 рік за перші 3 місяці можно вважати "заробленою" 1/4 отриманих премій, наприкінці других трьох місяців - 2/4 отриманих премій і т.д.

Зробимо розрахунки РНП за цією методикою для нашого завдання на 01.10.2011р. з даними вище представленої таблиці. Страховик протягом 12 місяців, починаючи із жовтня 2010 року, отримав суми страхових внесків за однотипними договорами страхування, що були укладені на 1 рік.

Визначимо суму резерву незароблених премій на 1 жовтня 2011 року. Приймемо, що до технічного резерву направляються 80% від брутто-премій. Розрахунковий період - з 1 січня по 30 вересня включно. Тоді сума премій, які надійшли у перші три місяця (січень, лютий, березень) розрахункового періоду множиться на 80% і на 1/4, сума премій, що надійшли за наступні 3 місяці (квітень, травень, червень), множиться на 80% і на 1/2, сума премій, що надійшли за останні 3 місяці розрахункового періоду (липень, серпень, вересень), множаться на 80% і на 3/4, тобто:

0,8 х (160+280+80) х 1/4 = 104

0,8 х (480+40) х 1/2 = 208

0,8 х (520+600+320) х 3/4 = 864

Величина резерву незаробленої премії станом на 01.10.2011р. дорівнює: 104 + 208 + 864 = 1176

Отже, резерв незароблених премій на 01.10.2011р. розрахований методом "1/4" дорівнює 1176 ум.од.

Список використаної літератури

1. Господарський кодекс України: Офіц. видання. - К.: Вид. дім "Ін Юре", 2003. - 344 с.

2. Закон України "Про господарські товариства" зі змінами та доповненнями від 19 вересня 1991 р. № 1576ХІІ. - Доступний з: < http: www. rada.gov.ua.

3. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=85%2F96-%E2%F0

4. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Тимчасового положення про товариства взаємного страхування” №132 від 1 лютого 1997 р. - Доступний з: < http: www. rada.gov.ua.

5. Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг України. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.dfp.gov.ua

6. Вовчак О. Д. Страхування: навчальний посібник / О. Д. Вовчак. - 2-е вид., випр. - Львів: Новий Світ-2000, 2005. - 480 с.

7. Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика: Підручник. - К.: Знання України, 2006. - 284 с.

8. Нагайчук Н.Г. Управління капіталом страхових компаній / Н.Г. Нагайчук. // Фінанси України. - 2008. - № 11. - С. 106-116.

9. Ничипоренко В.И. Из инструментов антикризисного менеджмента страховика / В. Ничипоренко // Страховое дело. - 2009. - № 2. - С. 43-48.

10. Піратовський Г.Л. Страховий бізнес: управління розвитком: Монографія. - К.: Киів. нац. торг. - екон. ун-т, 2006. - 254 с.

11. Плиса В. Й. Страхування: навч. посібник. / Плиса В. Й. - [2-е вид]. - К.: Каравела, 2008. - 392 с.

12. Плиса В.Й. Державне регулювання страхового ринку в економічній системі України / В.Й. Плиса // Вісник соціально-економічних досліджень. - 2007. - № 30. - С. 324-331.

13. Русул Л.В. Розвиток страхового ринку в умовах поглиблення фінансової кризи в Україні / Л.В. Русул // МОНУ, МФУ, БДФА, Молдовська академія, Лозька політехніка. - Чернівці, 2009. - С. 6568.

14. Страхові послуги: підручник / C.C. Осадець (керівник авт.кол.й наук.ред.), Т.М. Артюх (керівник авт.кол.й наук.ред.). - К.: КНЕУ, 2007. - 464c.

15. Страхування: підручник / за ред. В.Д. Базидевича. - К.: Видво "Знання", 2008. - 1019 с. - (Київському національному університету імені Тараса Шевченка 175 років).

16. Страхування: підручник / Базилевич В., Базилевич К., Пікус Р., Філонюк О., Черняк О. / В.Д. Базилевич (ред.). - К.: Знання, 2008. - 1019с.

17. Страхування: Підручник / С.С. Осадець (наук.ред.). - 2. вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599с.

18. Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: Монографія. - К.: КНЕУ, 2005. - 296 с.

19. Шихов А.К. Страхование: учебн. пособие [для вузов]. - М.: ЮНИТИ ДАНА, 2009. - 431 с.

20. Шірінян Л. Фінансова надійність і фінансова стійкість страховиків / Л. Шірінян // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - № 9. - С. 173-178.

21. Шірінян Л., Глущенко А. Комплексна оцінка фінансової стійкості страхових компаній / Л. Шірінян, А. Глущенко // Економіка України. - 2005. - № 9. - С. 31-38.

22. Шумелда Я.П. Страхування: навч. посіб. - 2-ге вид., розширене - К.: Міжнародна агенція "Бізон", 2007. - 384c.

23. Юрченко Л.А. Финансовый менеджмент страховика: [учеб. пособие для вузов] / Л.А. Юрченко. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2008. - 199 с.

Размещено на Allbest.ru