Страхові послуги в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страхові послуги в Україні

Зміст

1 Особливості надання страхових медичних послуг для туристів

2 Сутність і види страхування кредитних ризиків

3 Обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду

Список використаних джерел

1 ОСОБЛИВОСТІ НАДАННЯ СТРАХОВИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ДЛЯ ТУРИСТІВ

страховий медичний кредитний відповідальність

Туристичне страхування - обов'язкова умова для здійснення подорожі.

На жаль, з туристами все частіше трапляються страхові випадки. Мовний бар'єр та захмарні ціни на медичні послуги для іноземців не дозволяють нехтувати страхуванням.

Поліс страхування під час подорожі за кордон призначений для невідкладного надання власнику поліса медичної допомоги у разі настання нещасного випадку чи раптової хвороби, та для надання допомоги в інших випадках, передбачених полісом.

З моменту перетину кордону з таким полісом усі витрати з надання екстреної допомоги Застрахованій особі несе страхова компанія. Безпосередньо усі технічні питання з обслуговування потерпілої за кордоном особи бере на себе партнер страхової компанії - міжнародна компанія яка організовує необхідну допомогу застрахованій особі.

Застрахованими можуть бути особи, віком від 1 року до 75 років. Страховий захист діє по всьому світу, за виключенням України, країни постійного проживання Застрахованої особи, зон збройних конфліктів та країн, які знаходяться під наглядом або санкцією ООН. Термін дії страхового захисту може відповідати сумарному ліміту перебування за кордоном (мультивіза) або тривалості однієї подорожі.

Обсяг страхового захисту, що може бути обраний за полісом, розподіляється на три категорії (A, C, D) (для отримання візи, як правило, вимагається лише страхування по категорії А).

У більшості випадків туристичні агенції включають страховий поліс від компанії-партнера у пакет туристичних послуг, особливо, якщо йдеться про популярні автобусні тури Європою та інші групові подорожі. Звичайно, це дуже зручно для покупця туру. Однак такий поліс на групу завжди зберігається у супроводжуючого і захист за ним мінімальний (категорія А або інша на вимогу посольства).

Медичне страхування є ризиковим видом особистого страхування, яке здійснюється на випадок втрати здоров'я. За формою проведення страхові медичні послуги є обов'язковими і добровільними. Суб'єктами обов'язкового медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи, медичні установи. Страховиками можуть бути: страхові компанії, які мають відповідну ліцензію; фонди обов'язкового медичного страхування. Страхувальниками для працюючого населення є роботодавці, особи, котрі здійснюють індивідуальну трудову діяльність тощо. Для непрацюючого населення - органи державного управління, виконавчої влади, місцеві адміністрації. Застраховані особи - це громадяни, на користь яких укладаються договори обов'язкового медичного страхування. Медичні установи - це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги згідно з програмами обов'язкового медичного страхування.

Добровільні страхові медичні послуги доповнюють обов'язкове медичне страхування. Залежно від обсягу страхового покриття розрізняють: повне страхування медичних витрат; часткове страхування медичних витрат; страхування витрат тільки за одним ризиком. Добровільні страхові медичні послуги можуть бути індивідуальними і колективними.

Суб'єктами добровільного медичного страхування є страховики, страхувальники, застраховані особи та медичні установи. Страховиками у сфері ДМС е страхові компанії, які мають ліцензію на здійснення добровільного медичного страхування. Страхувальниками є дієздатні фізичні або юридичні особи - підприємства, які укладають договори колективного страхування на користь усіх своїх працівників або окремих професійних груп. Застраховані особи - це громадяни, на користь яких укладаються договори добровільного медичного страхування. Застрахованими особами не можуть бути особи, яким більше за 65 років, інваліди І групи тощо. Медичні установи - це установи, які мають ліцензію на право надання медичної допомоги у системі добровільного медичного страхування.

Відносини між суб'єктами добровільного медичного страхування будуються на основі двох договорів: договору страхування, що укладається між страховиком і страхувальником, і договору на надання медичної допомоги, який укладається між страховою компанією і закладом охорони здоров'я. Невід'ємними складовими договору ДМС мають бути: медичні програми страхування; перелік закладів охорони; індивідуальні страхові тарифи. Медична програма страхування - додаток до договору страхування, в якому зазначається конкретний варіант медичної допомоги. Програма може бути змінена під час дії договору страхування за згодою страховика при умові внесення страхувальником додаткових страхових платежів. Для страхувальника - юридичної особи готується індивідуальна медична програма страхування, яка враховує низку чинників.

Страховою сумою в добровільному медичному страхуванні є граничний рівень страхового забезпечення, який визначається згідно з переліком і вартістю медичних послуг, передбачених договором страхування. Страхові внески, що їх сплачує страхувальник, залежать від обраної програми добровільного медичного страхування, рівня страхового забезпечення, строку страхування, тарифної ставки тощо. Загальна сума страхових виплат за договором ДМС не може перевищувати розміру загальної страхової суми. Якщо в період дії договору страхові випадки стосовно застрахованої особи виникали неодноразово, то наступні страхові виплати проводяться з розрахунку страхової суми, зменшеної на розмір раніше здійснених страхових виплат.

Дія страхувальника при настанні страхового випадку залежить від варіанта виплати страхового відшкодування. Тому страхування громадян, що виїжджають за кордон, здійснюється у двох формах:

- компенсаційній: страхове відшкодування виплачується після повернення у країну постійного місця проживання, а застрахована особа у країні тимчасового перебування самостійно вносить плату за отримані медичні послуги і при поверненні на батьківщину надає страховій компанії відповідні документи (поліс, заяву про страховий випадок та оригінали документів, що підтверджують факт настання страхового випадку) для отримання страхового відшкодування (компенсації);

- сервісній, яка набула нині більшого поширення: страхувальник одержує медичні послуги в країні перебування, а розрахунок здійснюється безпосередньо між сервісною (асистуючою) компанією та медичним закладом. Відносини й розподіл витрат між страховою та асистуючою компаніями визначаються на договірних засадах.

Тобто безпосереднім обслуговуванням клієнтів за кордоном займаються асистуючі компанії - це організації, які здійснюють цілодобову координацію надання допомоги застрахованим особам при настанні страхового випадку. Така допомога може бути медичною, технічною, юридичною, адміністративною тощо. За своєю структурою це досить складні організації, в які, окрім цілодобової операторської служби, залучені й інші спеціалісти та служби, що надають необхідну допомогу.

У міжнародній практиці негайне надання застрахованій особі допомоги у надзвичайних ситуаціях називається assistance insurance (страхування невідкладної допомоги). Якщо у класичному страхуванні передбачено відшкодування збитку, тобто виплату страхового відшкодування, то у страхуванні невідкладної допомоги - надання послуги у формі негайної допомоги. Наприклад, якщо застрахована особа захворіла, то компенсація витрат на її лікування буде предметом медичного страхування, а виклик лікаря вночі чи термінова госпіталізація - предметом assistance insurance.

Кожна асистуюча компанія має у своєму розпорядженні мережу чергових центрів і бюро, розташованих у регіонах, на які поширюється дія поліса. У разі настання страхового випадку застрахована особа - клієнт туристичної фірми - має зателефонувати в один із чергових центрів, номери телефонів яких зазначені в страховому полісі або у спеціальній ідентифікаційній картці. Черговий центр передає виклик у бюро, яке знаходиться найближче до клієнта та організовує послуги щодо надання негайної допомоги туристу: доставити його у відповідний лікувальний заклад, передати кваліфікованому медичному персоналу і контролювати процес надання допомоги.

Страхові медичні послуги для туристів регулюються чинними нормативно-правовими актами: Законом України «Про туризм», Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», Законом України «Про страхування». Страхувальниками можуть бути як фізичні особи, так і юридичні особи, зокрема туристичні фірми. Застрахованими особами є туристи, що виїжджають за кордон. Договір страхування укладається на строк перебування застрахованої особи за кордоном. Дія договору страхування поширюється на іноземні держави і не діє на території країни постійного проживання. Основними чинниками, що впливають на розмір страхового тарифу, є: вік застрахованої особи; країна поїздки; тривалість і мета поїздки; спосіб продажу.

Існують короткострокові та довгострокові програми страхування туристів. При короткострокових програмах чітко вказується кількість днів перебування за кордоном. Довгостроковими програмами страхування користуються особи, які протягом року часто перебувають за кордоном. Дія страхувальника при настанні страхового випадку залежить від варіанта виплати страхового відшкодування, який може бути у таких формах: компенсаційній - страхове відшкодування виплачується після повернення у країну постійного місця проживання; сервісній - страхувальник одержує медичні послуги в країні перебування, а розрахунок здійснюється безпосередньо між асистуючою компанією та медичним закладом. Нині найбільш відомими сервісними компаніями є: «CORIS International», «Mercur Assistans», «France Secure», «Каліптус», «Fidelitas Assistana», «Global Voyager Assist Ltd».

При отриманні страхового поліса турист має: звернути увагу на повноту заповнення поліса (відсутність дати народження застрахованої особи, нечітке формулювання об'єкта договору страхування - причини, що можуть призвести до відмови у виплаті страхового відшкодування); уточнити дату початку дії договору страхування - з моменту сплати страхового платежу чи з моменту подорожі; з'ясувати територію дії страхового поліса, наявність сервісної компанії у країні тимчасового перебування і можливість спілкування рідною мовою; звернути увагу на чіткість процедури дій при настанні страхового випадку.

Таким чином, кожному виду діяльності характерні специфічні ризики, які зумовлюють необхідність у страховому захисті. Страховий і туристичний ринки виходять на новий рівень відносин, що передбачає поєднання інтересів та взаємовигідне співробітництво.

2 СУТНІСТЬ І ВИДИ СТРАХУВАННЯ КРЕДИТНИХ РИЗИКІВ

Під кредитним ризиком, традиційно розуміють ймовірність несплати позичальником основного боргу та відсотків, які належать до сплати за користування кредитом у терміни, визначені у кредитній угоді. У взаємовідносинах кредитора та позичальника предметом спільного інтересу є кредит. Із ним пов'язані протилежні за своєю суттю ситуації: кредитор має право вимагати повернути йому борг, а боржник зобов'язаний віддати позику, як це вказано у кредитній угоді. Недотримання цих домовленостей загрожує кредитору фінансовими збитками.

Сучасна банківська практика сформувала різні системи запобіжних заходів щодо зменшення впливу кредитного ризику. Однією із таких запобіжних систем є страхування, прояв якого відбувається через самострахування (формування та використання резерву на можливі втрати за кредитними операціями) та методом прямого страхування, що відбувається за участю страхових компаній.

Метод самострахування полягає в накопиченні певної кількості фінансових ресурсів, які при необхідності використовуються на покриття можливих втрат при настанні несприятливих обставин. Правлінням НБУ було прийнято Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями. Згідно з цим Положенням комерційний банк зобов'язаний створювати резерв під кредитні ризики, необхідність створення цього резерву зумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. «Кредитні операції - це вид активних операцій, що пов'язані з наданням клієнтам коштів у тимчасове користування або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування, а також надання гарантій, поручительств, авалів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, фінансового лізингу, видача кредитів у формі врахування векселів, у формі операцій «репо». Розрахунок резерву під кредитні ризики банки здійснюють, класифікуючи кредитний портфель за кожною кредитною операцією, залежно від стану позичальника, обслуговування позичальником кредитної заборгованості та з урахуванням забезпечення кредитної операції.

Наступний метод полягає у залученні до системи запобіжних заходів страховиків. Страхування кредитних ризиків - порівняно мало досліджена тема. Тут в основному висвітлені загальні положення, страхування кредитних ризиків знайшло своє відображення у наукових працях Осадця С.С., Базилевича В.Д., Клапкова М. Багато публікацій з'явилося з ініціативи практиків-страховиків, які роблять перші кроки в реалізації такої послуги як страхування кредитних ризиків.

Об'єктом при кредитному страхуванні виступає відповідальність позичальника, який з певних причин не виконав свої договірні зобов'язання. На сьогодні кредитне страхування представлене двома основними видами: страхування кредитів (страхувальником у цьому разі виступає банк, банк перекладає ризик на страховика і є одночасно страхувальником та застрахованим) та страхування відповідальності позичальника за непогашення кредиту (страхувальником тут є боржник, який страхує кредит на користь свого кредитора). Кредитне страхування на вітчизняному ринку страхових послуг з'явилось порівняно недавно, на початку 90-х років.

Розглянемо відносини при страхуванні кредитів: банк після укладання кредитного договору може самостійно застрахувати надану позику, підписавши зі страховою компанією угоду про добровільне страхування кредитного ризику. В цьому випадку сума страхових внесків враховується при встановленні ставки відсотка за кредит. Ініціаторами таких страхових операцій повинні бути банки, що потребують страхового захисту. За характером ця операція аналогічна страхуванню від нещасного випадку, яким, власне, і є неповернення кредиту. У вітчизняній практиці даний варіант страхування поки не одержав необхідного розвитку.

Головна причина того, що комерційні банки побоюються використовувати страхування кредитів як форму захисту від ризиків банківської діяльності, криється в тому, що без страхового аудиту, широкого висвітлення в економічній пресі балансів, фінансових звітів страхових компаній виникає сумнів щодо платоспроможності. Прийнята нова редакція Закону України «Про страхування» підвищує вимоги до страховиків щодо їх платоспроможності, це сприятиме зростанню довіри до страхових організацій. З іншого боку, через надмірно високі страхові тарифи підвищуються страхові премії, а отже, й витрати виробництва, що, врешті, обертається підвищенням ціни на кредитні ресурси. Не сприяє поширенню цього варіанта страхування й ускладнена процедура оформлення страхового договору. Вона потребує від банків дуже відповідальної аналітичної роботи, коли доводиться узгоджувати страхові тарифи, характер відповідальності, надавати страховику документи, необхідні йому для відкриття регресного позову до боржника, тощо.

Другий вид кредитного страхування - страхування відповідальності за непогашення кредиту, розглядається як різновид гарантійного листа страхової компанії банку за фінансовими зобов'язаннями до його клієнтів-позичальників. Для цього банку необхідно через позичальника одержати від страхової компанії і розглянути такі документи: свідоцтво про державну реєстрацію; статут і установчі документи; ліцензію на проведення страхової діяльності з переліком видів страхування, у тому числі й страхування відповідальності; правила (умови) страхування, затверджені у передбаченому статутом порядку; страховий поліс (свідоцтво або сертифікат) за типовою формою.

На платоспроможність страхової компанії в цілому вказує наявність перевищення фактичного розміру її вільних активів над пасивами. Проте не завадить конкретно проаналізувати можливості страхової компанії, спираючись на оцінку факторів, які забезпечують фінансову стійкість страховика: власні капітали і резерви, вільні від зобов'язань; методологію розрахунку страхових тарифів; збалансованість страхового портфеля; величину страхових резервів (чи вони адекватні обсягам зобов'язань); розміщення страхових резервів (із дотриманням принципів їх диверсифікації, повернення, ліквідності та прибутковості); можливості перестрахування.

За результатами аналізу всіх поданих матеріалів з урахуванням внесених банком поправок укладається договір страхування, який подається в банк разом зі страховим полісом.

У випадку підготовки рішення про страхування відповідальності за непогашення кредиту і відсотків за ним банк повинен уважно розглянути проект договору добровільного страхування з огляду на виконання таких вимог: термін дії договору страхування (угоди) повинен перевищувати кінцевий строк погашення кредиту і відсотків по них на період, протягом якого страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, охоплюючи термін подачі і розгляду заяви; договір страхування повинен набути чинності не пізніше дати видачі кредиту; строк подання страховій компанії заяви про настання страхового випадку повинен бути мінімальним, крім заяви страхувальника, відповідну заяву може подати банк-кредитор; дата настання страхового випадку відповідальності страхової компанії за виплату відшкодування має відповідати даті погашення кредиту і виплати відсотків. Період, протягом якого проводиться відшкодування, повинен бути мінімальним; договір страхування набуває чинності лише після сплати страхувальником усієї суми страхового платежу (премії).

Недоліком даної форми страхування є те, що страховик не вступає у безпосередні правові відносини з банком-кредитором, а пов'язаний з ним опосередковано. Практика показує, що позичальник дуже часто не виконує умов договору або свідомо порушує строки їх виконання, що дає можливість відмовити страховику у виплаті страхового відшкодування банку. Ситуація ускладнюється тим, що на українському страховому ринку не вироблено загальних умов кредитного страхування, які б охоплювали найсуттєвіші норми кожного виду страхування.

Страхування - це ефективна система щодо зменшення впливу кредитних ризиків, що передбачає такі варіанти: самострахування, яке активно впроваджувалось в банківську практику і знайшло втілення через формування та використання резервів по кредитних операціях та страхування, за яким страхувальник шляхом сплати премії забезпечує собі або третій особі, в разі настання події, обумовленої договором, суму виплати страховиком, який утримує певний обсяг відповідальності. Причому, останнє не одержало необхідного розвитку в силу недосконалості страхового ринку, слабкої практики з даних видів страхування та неповної законодавчої бази стосовно кредитного страхування. Але в подальшому страхування кредитних ризиків, очевидно, розвиватиметься не лише шляхом удосконалення діючих умов страхування, але й розширення видів страхування кредитних ризиків, особливо з огляду на розширенням факторингових операцій, операцій лізингу, форфейтингу. Поєднання самострахування та страхування відзначається більшою стабільністю та захищеністю інтересів кредиторів, особливо це стосується спеціалізованих банків, в яких зосереджено значна кількість однотипних ризиків.

3 ОБОВ'ЯЗКОВЕ СТРАХУВАННЯ ЦИВІЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЯДЕРНУ ШКОДУ

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. №953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду» розроблені і прийняті Порядок і правила проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду проводиться з метою відшкодування ядерної шкоди. Умови обов'язкового страхування визначаються договором обов'язкового страхування, укладення якого може засвідчуватися страховим полісом.

Договір обов'язкового страхування укладається відповідно до Типового договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Страховиком є юридична особа - резидент України, яка отримала в установленому порядку ліцензію на проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду та є членом Ядерного страхового пулу. Страхувальник - оператор ядерної установки, призначений державою в установленому порядку. Об'єкт обов'язкового страхування - майнові інтереси, що не суперечать законодавству та пов'язані з відшкодуванням страхувальником ядерної шкоди.

Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов договору обов'язкового страхування зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування страхувальнику або за його дорученням потерпілій особі у разі настання страхового випадку в період дії договору.

Відповідно до Постанови «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду» загальна страхова сума за договором обов'язкового страхування еквівалентна 150 млн., а для дослідницьких реакторів - 5 млн. Спеціальних прав запозичення за кожний ядерний інцидент, а також сукупно за усіма страховими випадками, які сталися під час дії договору обов'язкового страхування.

Міністерство енергетики та вугільної промисловості та Міністерство надзвичайних ситуацій за погодженням з Мінфіном і Ядерним страховим пулом щороку до 1 квітня подають Кабінетові Міністрів України відповідно до своєї компетенції пропозиції щодо розміру страхового тарифу з обов'язкового страхування кожному оператору ядерних установок окремо на черговий страховий період.

Відповідальність страховика за заподіяння смерті обмежується сумою, що дорівнює 2000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, за кожного померлого. Відповідальність страховика за шкоду, заподіяну здоров'ю особи, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, але не більше ніж розмір фактично заподіяної шкоди на кожного потерпілого. Відповідальність страховика за шкоду, заподіяну майну особи, обмежується сумою, що дорівнює 5000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, установлених на момент винесення судового рішення або укладення договору про відшкодування ядерної шкоди, але не більше ніж розмір фактично заподіяної шкоди.

За заподіяння шкоди життю або здоров'ю особи виплати страхового відшкодування здійснюються в такому розмірі:

- у разі смерті - 100 відсотків суми за кожного померлого;

- у разі встановлення інвалідності: I групи - 100 відсотків, II групи - 75, III групи - 60 відсотків страхової суми на кожного потерпілого;

- у разі тимчасової непрацездатності - 0,2 відсотка страхової суми за кожний день непрацездатності, спричиненої страховим випадком, але не більше ніж 60 відсотків страхової суми, на кожного потерпілого.

Страхова сума є величиною постійною і не підлягає зменшенню у разі здійснення страхового відшкодування. Якщо страхова сума під час дії договору обов'язкового страхування зменшилася в результаті здійснення страховиком страхового відшкодування, страхувальник сплачує додатковий страховий внесок, який обчислюється виходячи з тарифу, встановленого договором обов'язкового страхування, і обсягу страхового відшкодування. Умови сплати додаткового страхового внеску визначаються додатковою угодою до договору обов'язкового страхування.

Розміри страхових тарифів визначаються в установленому законом порядку. Страховий платіж вноситься відповідно до умов договору обов'язкового страхування, який укладається на підставі письмової заяви страхувальника між страховиком та страхувальником лише після призначення страхувальника оператором ядерної установки.

Виплата страхового відшкодування здійснюється страховиком відповідно до договору обов'язкового страхування на підставі: заяви страхувальника, в якій містяться дані про потерпілу особу, причини її звернення до страхувальника та страхового акта, який складається страховиком або уповноваженою ним особою за формою, що визначається страховиком.

Для укладення договору про відшкодування ядерної шкоди страхувальник, крім заяви, подає страховику: документи, що свідчать про стан здоров'я особи (листок непрацездатності або його засвідчену копію, копію висновку медико-соціальної експертної комісії про встановлення потерпілій особі інвалідності); нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть особи та свідоцтво про право на спадщину для її спадкоємців; заяви потерпілих осіб, подані страхувальнику у зв'язку із заподіянням ядерної шкоди; документи, що підтверджують право власності на майно, якому заподіяна ядерна шкода; документи, що підтверджують розмір шкоди, заподіяної майну осіб внаслідок ядерного інциденту (відповідні фінансові та бухгалтерські документи - для юридичних осіб, висновки експертизи тощо); документ, що посвідчує особу, якій буде виплачуватись страхове відшкодування (паспорт або документ, що його замінює, - для фізичних осіб; свідоцтво про державну реєстрацію - для юридичних осіб); інші документи (довідки, висновки державних комісій та експертів), що обґрунтовано підтверджують розмір заподіяної ядерної шкоди.

Страховик зобов'язаний скласти страховий акт протягом 20 днів з моменту отримання заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування та судового рішення або з моменту укладення договору про відшкодування ядерної шкоди. Копія страхового акта надається особі, якої він стосується.

Виплата страхового відшкодування здійснюється у строк, який не перевищує одного місяця з моменту настання страхового випадку. Рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування страхувальник або особа, якій заподіяно ядерну шкоду, можуть оскаржити у судовому порядку. Спори, пов'язані з проведенням обов'язкового страхування, вирішуються в порядку, встановленому законодавством.

Список використаної літератури

1. Бовкун А. Медичне страхування дешевшає // Галицькі контракти. - 2003. - №4.

2. Гвозденко А.А, Страхование в туризме: Учеб. пособ. / А.А. Гвозденко. - М.: Аспект Пресс, 2002. - 256 с.

3. Говорушко Т.А. Страхові послуги. Навчальний посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 400 с.

4. Губар О. Медичне страхування у країнах Європейського Союзу // Фінанси України. - 2003. - №7. - С.130-136.

5. Гуменюк В.В. Страхування діяльності туристичних підприємств // Фінанси України. - 2004. - №4. - С.128-135.

6. Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 р. №3857-ХП.

7. Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 року №85/96-ВР http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=85%2F96-%E2%F0.

8. Закон України «Про туризм» зі змінами та доповненнями від 15 вересня 1995 p. №324/95-ВР/.

9. Плиса В.Й. Страхування : навч. посібник. / Плиса В.Й. - [2-е вид]. - К. : Каравела, 2008. - 392 с.

10. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 №2755-VI http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=1&nreg=2755-17.

11. Положенням про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.96 №959.

12. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. №953 «Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду».

13. Страхові послуги: підручник / C.C. Осадець (керівник авт.кол.й наук.ред.), Т.М. Артюх (керівник авт.кол.й наук.ред.). - К. : КНЕУ, 2007. - 464 c.

14. Страхові послуги: Підручник / С.С. Осадець, Т.М. Артюх, О.О. Гаманкова та ін.; Кер. авт. кол. й наук. ред. проф. С.С. Осадець і доц. Т.М. Артюх. - К.: КНЕУ, 2007. - 464 с.

15. Страхування : підручник / за ред. В.Д. Базидевича. - К.: Видво «Знання», 2008. - 1019 с.

16. Шумелда Я.П. Страхування: навч. посіб. - 2-ге вид., розширене - К. : Міжнародна агенція «Бізон», 2007. - 384 c.

17. Юрченко Л.А. Финансовый менеджмент страховика: [учеб. пособие для вузов] / Л.А. Юрченко. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2008. - 199 с.

18. Юрченко Л.А. Финансовый менеджмент страховика: [учеб. пособие для вузов] / Л.А. Юрченко. - М. : ЮНИТИ-ДАНА, 2008. - 199 с.

19. Яворська Т.В. Страхові послуги: навч. посіб. К.: Знання, 2008. - 350 с.

Размещено на Allbest.ru