Незалежність центрального банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поясніть роль незалежного статусу центрального банку під час реалізації грошово-кредитної політики

2. Охарактеризуйте Генуезьку валютну систему

Список використаної літератури

1. Поясніть роль незалежного статусу центрального банку під час реалізації грошово-кредитної політики

В умовах фінансової та економічної кризи, яка скопила більшість країн світу, особливої уваги набула проблема стабільності банківської системи, управління якою є цільовим напрямом у діяльності держави. Варто відзначити, що забезпечення стабільності банківської системи здійснюється шляхом регулювання банківської діяльності за допомогою Конституції та відповідного законодавства. Держава визначає спеціальні органи, що виступають в ролі суб'єктів управління банківською системою. В сучасних умовах одним з найголовніших серед таких органів є центральний банк.

Центральний банк є посередником між державою та економічною системою. Його головна роль полягає в тому, щоб регулювати грошові й кредитні потоки за допомогою засобів, які закріплені за ним в законодавчому порядку. Основні функції центрального банку:

- емісія банкнот;

- проведення грошово-кредитної політики;

- рефінансування кредитно-банківських інститутів;

- проведення валютної політики;

- регулювання діяльності кредитних інститутів;

- функції фінансового агента уряду¹.

Правовий статус центральних банків зарубіжних країн закріплений у правових актах: законах про центральні банки та в їх статутах, законах про банківську й кредитну діяльність, у валютному законодавстві. Як правило, основним правовим актом, що регулює діяльність центрального банку, є закон про центральний банк, у якому визначаються його організаційно-правовий статус, функції, процедура призначення вищого керівного складу, взаємовідносини з державою і національною банківською системою². Водночас, не можна оминути увагою Конституцію, яка є основним законом будь-якої країни, і так само може закріплювати загальні норми правового статусу центрального банку.

Конституція України не містить окремого розділу чи глави, яка присвячена Національному банку України. Однак, при цьому принципи правового статусу Національного банку України не втрачають своєї важливості і закріплені у Розділі IV «Верховна Рада України» та Розділі V «Президент України» Конституції України [8].

Головним результатом функціонування грошової системи є розроблення і реалізація певної грошово-кредитної політики. Позитивний вплив цієї політики на розвиток економіки визначає ефективність самої грошової системи.

В Україні головним суб'єктом грошово-кредитної політики є Національний банк. Крім нього, у виробленні грошово-кредитної політики беруть участь інші органи державного регулювання економіки - Міністерство фінансів, безпосередньо уряд, Верховна Рада. Органи виконавчої та законодавчої влади визначають основні макроекономічні показники, які слугують орієнтирами для формування цілей грошово-кредитної політики. Верховна Рада, крім того, регулярно заслуховує доповіді Голови НБУ та одержує інформацію банку про стан грошово-кредитного ринку в Україні.

Проте вирішальна роль у розробленні та реалізації монетарної політики належить Національному банку, оскільки він несе відповідальність перед суспільством за стан монетарної сфери. Як передбачено Конституцією України (ст. 100), Рада НБУ самостійно розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням [8].

Відповідно до Закону України “Про Національний банк України” [18], основні засади грошово-кредитної політики - комплекс змінних індикаторів фінансової сфери, що дають можливість Національному банку України з допомогою інструментів (засобів та методів) грошово-кредитної політики здійснювати регулювання грошового обігу та кредитування економіки з метою забезпечення стабільності грошової одиниці України як монетарної передумови для економічного зростання і підтримки високого рівня зайнятості населення.

Національний банк України та Кабінет Міністрів України проводять взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики, розробки та здійснення загальнодержавної програми економічного та соціального розвитку (ст. 52 ЗУ «Про Національний банк України»). Відповідно до ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України розробляє і здійснює загальнодержавну програму економічного розвитку України. Водночас, ст. 24 Закону України «Про Національний банк України» передбачає, що основні засади грошово-кредитної політики ґрунтуються на основних критеріях та макроекономічних показниках загальнодержавної програми економічного розвитку та Основних параметрах економічного та соціального розвитку України на відповідний період. Ці параметри включають прогнозні показники обсягу валового внутрішнього продукту, рівня інфляції, розміру дефіциту Державного бюджету та джерел його покриття, платіжного та торгового балансів, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Національний банк України незалежний від державних органів влади при виконанні покладених на нього функцій.

Під терміном “незалежність центрального банку” слід розуміти законодавчо закріплену інституціональну спроможність центрального банку проводити монетарну політику без будь-яких втручань з боку влади. Беручи за основу незалежність центрального банку від виконавчої влади в зарубіжній літературі, прийнято розрізняти декілька класифікацій незалежності центрального банк. Насамперед фахівці вирізняють політичну та економічну незалежність центрального банку (табл. 1), де серед множини суб'єктивних факторів оцінки незалежності центрального банку зазвичай беруть за основу процедуру призначення (обрання) керівництва банку, право держави на втручання в монетарну політику та правила, що регулюють можливість прямого або опосередкованого фінансування державних витрат центральним банком країни.

Таблиця 1

Класифікація незалежності центрального банку

Ступінь незалежності центрального банку від виконавчої влади в різних країнах неоднакова, тому у спеціальній літературі прийнято розрізняти цільову та інструментальну незалежності (табл. 2).

Центральні банки практично всіх провідних країн вважають інструментальну незалежність найважливішим аспектом загальної незалежності, у той час як цільова незалежність може бути визначальною тільки за певних обставин. Як цільова, так і інструментальна незалежності повинні бути законодавчо підкріплені політичною та економічною (фінансовою) незалежністю центрального банку.

Таблиця 2

Класифікація незалежності центрального банку за ступенем незалежності

Узагальнення сучасних теоретичних підходів щодо питання незалежності центрального банку дало змогу виявити її переваги, а саме:

1. Незалежність центрального банку дозволяє знизити рівень інфляції та її мінливість, що сприяє прискоренню економічного зростання. При недостатній незалежності центрального банку політичні маніпуляції провокують зростання грошової маси та, відповідно, підвищують мінливість інфляції. Дуже показовими ці явища є в період передвиборчої кампанії, коли прагнення забезпечити більше економічне зростання та зменшення безробіття у короткостроковому періоді переважно за рахунок стимулювання споживання супроводжується тиском на центральний банк з метою пом'якшення монетарної політики.

2.Дозволяє зменшити невизначеність при прийнятті економічних рішень, уникнути появи інформаційної асиметрії, впливає на стабільність фінансової системи та сприяє економічному зростанню у довгостроковому періоді.

3. Сприяє вищій стабільності та передбачуваності монетарної політики, підвищує гнучкість реакції на економічні шоки. Це, у свою чергу, сприяє зниженню інфляційних очікувань та покращує зростання інвестицій в економіку країни, сприяє підвищенню економічного добробуту суспільства в цілому.

4 Сприяє підвищенню довіри до монетарної політики, покращенню репутації центрального банку. Це є важливим для будь-якої економічної системи, особливо в період фінансово-економічної кризи, оскільки спостерігається значний психологічний аспект впливу рішень центрального банку на економічну поведінку учасників ринку. Цей аспект недостатньо враховується на практиці, хоча від нього багато в чому залежить ефективність заходів центрального банку. Саме тому політика центрального банку має бути прозорою (транспарентною).

Під прозорістю (транспарентністю) монетарної політики слід розуміти розкриття інформації про внутрішні процеси прийняття рішень, тобто пояснення того, як проголошена економічна інформація використовується при прийнятті рішень щодо монетарної політики. При цьому важливим є розкриття центральним банком інформації про цілі та кількісні орієнтири монетарної політики, стратегію та тактику монетарної політики, механізм та процедури прийняття рішень; результати та ефекти здійснюваної політики. Ринок має розуміти дії центрального банку та механізм досягнення мети здійснюваної політики. центральний банк генуезький валютний

Окремої уваги заслуговує статус Національного банку України. На етапі становлення України як нової держави Національний банк фактично був позбавлений політичної та економічної незалежності. Основні напрямки грошово-кредитної політики та кошторис Національного банку України до 1999 року затверджувались Верховною Радою України. Але через суттєве протистояння політичних сил та неструктурованість Верховної Ради України така модель контролю діяльності центрального банку продемонструвала свою неефективність. У 1999 році було прийнято Закон України “Про Національний банк України”, згідно з яким на сьогоднішній день Основні засади грошово-кредитної політики розробляються Радою Національного банку. Реалізацію грошово-кредитної політики згідно з Основними засадами грошово-кредитної політики через відповідні монетарні інструменти та засоби банківського регулювання та реалізацію інших функцій забезпечує Правління Національного банку.

Таким чином, незалежність - це невід'ємна ознака правового статусу Національного банку України як центрального банку держави і один з основних принципів побудови верхнього рівня банківської системи ринкового типу. Необхідність надання центральному банку незалежного, з точки зору організаційного підпорядкування, статусу пояснюється прагненням законодавця забезпечити послідовність і стабільність грошово-кредитної політики, звільнити її від впливу інтересів державних органів влади чи окремих посадових осіб і таким чином підтримати довіру до неї.

2. Охарактеризуйте Генуезьку валютну систему

Першою в історії світовою валютною системою була система, що спиралася на єдині правила обігу золотого грошового товару і відома під назвою системи золотого стандарту. Юридичне вона була оформлена на Міжнародній конференції в Парижі в 1867 р.

Система золотого стандарту, або золотого монометалізму, характеризується тим, що при ній роль загального еквівалента закріплюється за золотом, а в обігу функціонують золоті монети або грошові знаки, розмінні на золото. Система золотого стандарту була встановлена у Великій Британії ще наприкінці XVIII ст., проте широке поширення в світі вона набула в останній чверті XIX ст.: в Німеччині в 1871-1873 рр., Франції в 1878 р., Японії - 1897 р.

Золотомонетний стандарт як класична форма золотого монометалізму передбачає вільний обіг золотих монет і виконання золотом усіх функцій грошей. Майже протягом XIX ст. і початку XX ст. золото відігравало головну роль у міжнародній грошово-валютній системі. Ера класичного золотого стандарту розпочалася в 1821 р., коли після завершення наполеонівських війн Велика Британія зробила фунт стерлінгів конвертованою в золото валютою. Невдовзі і США зробили те саме з американським доларом. Найбільшої сили система золотого стандарту досягла в період з 1880 до 1914 рр., тобто до початку Першої світової війни.

Існувало три форми золотого стандарту - золотомонетна, золотозливкова та золотовалютна. Розглянемо переваги і недоліки кожної з них.

При золотому стандарті в його класичній золотомонетній формі не існувало будь-яких валютних обмежень. Золото можна було вільно продавати й купувати, перевозячи його з однієї країни до іншої. Ціна на валютний метал встановлювалася на основі закону вартості, тобто визначалася кількістю суспільно необхідної праці, витраченої на видобуток та транспортування дорогоцінного металу. Не обмежувалися державою й операції з платіжними документами, цінними паперами та засобами кредиту (векселі, чеки тощо), а також вивіз капіталу та переведення прибутків з-за кордону. Система золотого стандарту була адекватною умовам вільної конкуренції, необмеженого ринку і відповідного цим умовам механізму ціноутворення.

Режим золотомонетного стандарту був насамперед режимом стабільних валютних курсів. Така стабільність була результатом дотримання державами, що запровадили цю систему, встановлених конкретних "правил гри". Так, країни, в яких спостерігався відплив золота, завдяки дефіцитності їх платіжного балансу знижували внутрішні ціни, а країни, до яких спрямовувалися потоки золота, підвищували їх. Тільки дотримуючись таких "правил гри" можна було успішно подолати порушену рівновагу платіжних балансів, спричинену припливом і відпливом золота.

Із самого початку свого існування система золотомонетного стандарту забезпечувала надзвичайну валютну стабільність. Достатньо сказати, що тільки австрійський талер та американський долар після війни за незалежність були єдиними провідними валютами Європи і Північної Америки, які були девальвовані протягом століття перед Першою світовою війною, фунт стерлінгів і французький франк зберегли незмінним золотий вміст з 1815 по 1914 рр.

Однак система золотомонетного стандарту мала не тільки переваги, а й суттєві недоліки. По-перше, вона була занадто жорсткою, не досить еластичною, дорогою. По-друге, система встановлювала пряму залежність грошової маси, що була в обігу в окремих країнах та на світовому ринку, від видобутку і виробництва золота. Відкриття нових родовищ золота та збільшення його видобутку призводило в цих умовах до періодичних інфляційних процесів, які охоплювали як окремі країни, так і світовий ринок.

Однак найсуттєвішою вадою системи золотомонетного стандарту було те, що за цих умов практично повністю виключалася можливість проведення окремими державами власної грошово-валютної політики, спрямованої на вирішення внутрішніх проблем країни. Це пояснюється тим, що безпо­середньою реакцією на будь-яке збільшення обсягів паперової емісії й інфляційне знецінення національних грошей були відплив золота за кордон і відповідне зменшення золотих запасів. Це обмежувало можливості державного втручання у сферу грошових і валютних відносин, їх цільового регулювання, використання у конкретних напрямах економічної політики.

Система золотозливкового стандарту - перехідна форма золотого стандарту. Вона встановилася в ряді високо-розвинутих країн Заходу (крім США) після Першої світової війни і проіснувала до Великої депресії 1929-1933 рр. Суть цієї урізаної системи золотого стандарту полягала в тому, що національні валюти провідних західних країн (Великої Британії, Франції, Бельгії, Нідерландів та ін.) прирівнювалися до певної кількості золота, тобто мали золотий вміст, а отже, були розмінні на валютний метал, але вже не в будь-якій кількості, як це було за класичного золотого стандарту, а на золоті зливки вагою не менш як 12,4 кг кожний. Отже, обмін національних грошових знаків на золото був обмежений певними, досить великими сумами

В інших країнах, зокрема в тих, які зазнали поразки в Першій світовій війні, а також у багатьох колоніальних та залежних країнах була впроваджена система золотодевізного стандарту, що основана на золоті та провідних валютах світу. Платіжні засоби в іноземній валюті, призначені для міжнародних розрахунків, почали називатися девізами [23].

Це була друга світова валютна система, юридичне оформлення якої було зафіксовано у міждержавній угоді, підписаній на Генуезькій міжнародній економічній конференції в 1922 р.

При системі золотодевізного стандарту країни накопичують для своїх зовнішніх розрахунків певну кількість іноземної валюти економічно найсильніших держав, що є еквівалентом золота.

Після 1920 р. золотодевізний стандарт особливо поширився в Європі. Центральні банки багатьох країн отримали право зберігати свої резерви або їх частину в цінних паперах і закордонних авуарах, обмінних на золото.

Країни, які приєдналися до золотодевізного стандарту, зберігали свої авуари у двох основних фінансових центрах - Нью-Йорку і Лондоні.

Історичний досвід показує, що для успішного функціонування золотодевізного стандарту потрібні такі умови:

- проведення узгодженої політики центральних банків країн-учасниць;

- країни, які виступають в ролі валютних центрів, повинні постійно підтримувати значний рівень економічної активності і високий попит на імпорт з тим, щоб дати змогу країнам - членам системи вільно купувати необхідні їм резервні засоби;

- резервні авуари країн-учасниць не повинні складатись із короткострокових авансів, що надаються країнами, які виступають в ролі валютних центрів.

Саме в цей час відбувається загальна трансформація економічної структури господарювання, що базувалася на ринкових саморегуляторах, у державне регульовану економічну систему, що не могло не вплинути на систему світогосподарських зв'язків, у тому числі й валютних. Така трансформація відбулася на основі теоретичних рекомендацій, розроблених відомим англійським економістом, фінансистом та державним діячем Дж.М. Кейнсом у 30-х роках XIX ст. Адекватно до цієї трансформації мала змінитися світова система грошово-валютних відносин, перед якою все настійніше ставляться цілком конкретні вимоги. Система мала:

- абезпечувати міжнародний обмін товарами і послугами достатніми платіжно-розрахунковими і кредитними засобами, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;

- володіти певним запасом стійкості для можливого найбільш тривалого функціонування, оскільки часті перебудови системи завжди проходять болісно і призводять до дезорганізації зовнішньоекономічних зв'язків протягом певного періоду;

- бути достатньо еластичною, щоб гнучко реагувати на зміни внутрішньої ситуації та зовнішніх умов функціонування світового господарства і пристосуватися до них;

- забезпечувати збалансованість економічних інтересів у валютно-кредитній сфері окремих країн, регіонів та всіх учасників світогосподарських зв'язків [23].

Саме за цих умов провідні вчені-економісти і державні діячі багатьох країн світу розпочали активний пошук виходу із складної післякризової ситуації і розробку концепції нової світової валютної системи.

Список використаних джерел

1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика : навч. посіб. / Б.П. Адамик. - Тернопіль : Картбланш, 2002. - 278 с.

2. Александрова Н.Г., Александров Н.А. Банки и банковская деятельность для клиентов [Текст]: - С.-Пб: Питер, 2002. - 224 с.

3. Банковское дело: учебник. / Под ред. О.И. Лаврушина. - 8-е изд., стер. - М.: Кнорус, 2009. - 768 с.

4. Валовий зовнішній борг України в 2010 р. збільшився до 117 млрд. дол. [Електронний ресурс] / РБК-Україна інформаційна агенція. - Режим доступу: http.rbk.ua

5. Васюренко О.В. Банківські операції: навч. посіб. для студ. екон. спец.. - 6-те вид., перероб. і доп. - К. : Знання, 2008. - 318с.

6. Коваленко, В.В. Центральний банк і грошово-кредитна політика [Текст] : навчально-методичний посібник для самост. вивч.дисц. / В. В. Коваленко. - Суми : Університетська книга, 2009. - 224 с.

7. Козюк, В. В. Незалежність центральних банків [Текст] : монографія / В. В. Козюк. - Тернопіль : Карт-бланш, 2003. - 244 с.

8. Конституція України [Електронний ресурс] : Закон України вiд 28.06.1996 № 254к/96-ВР. // Режим доступу: http: www.rada.qov.ua.

9. Криклій А. Банківська система України в умовах розбалансування фінансових ринків: реалії та очікування// Економіка та держава. - 2008. - № 4. - С. 20-22

10. Кротюк В.П. Національний банк - центр банківської системи України. Організаційно-правовий аналіз. - К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2000. - 248 с.

11. МВФ прогнозує зростання держборгу України в 2011р. до 42,4% ВВП [Електронний ресурс] / Інтерфакс-Україна. - Режим доступу: http://ww.interfax.com.ua

12. Міщенко В.І. Організаційно-правові основи діяльності центральних банків. - Суми: Видавництво “Слобожанщина”, 2002. - 130 с.

13. Міщенко В.І., Кротюк В.Л. Центральні банки: організаційно-правові засади. - К.: Знання, 2004. - 372 c.

14. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. - 5-те вид., К.: КНЕУ, 2008. - 240 с.

15. Орлюк О.П. Банківська система України. Правові засади організації / О.П. Орлюк. - К. : Юрінком Інтер, 2003. - 240 с.

16. Петрук О.М. Банківська справа: Навч. пос./ За ред. др екон. наук, проф. Ф.Ф. Бутинця. - К.: Кондор, 2004. - 461 с.

17. Про банки і банківську діяльність [Електронний ресурс] : Закон України від 07.12.2000 р. № 2121-III. // Режим доступу: http: www.rada.qov.ua.

18. Про Національний банк України [Електронний ресурс] : Закон України від 20.05.1999 р. №679-XIV // Режим доступу: http:/www.rada.kiev.ua

19. Стан державного боргу України [Електронний ресурс] / сайт Міністерства фінансів України. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua

20. Теорія фінансів: підручник/ О. Д. Василик; КНУ ім.Т.Г.Шевченка. - 4-е вид., доп.. - К.: Ніос, 2003. - 416 с.

21. Україна на шостому місці в списку країн, яким загрожує дефолт [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.news.finance.ua

22. Холодна Ю.Є., Рац О.М. Центральний банк і грошово-кредитна політика: конспект лекцій [для студ. спеціалізації "Банківська справа" всіх форм навчання] / Харківський національний економічний ун-т. - Х. : ХНЕУ, 2008. - 131с.

23. Шаров О.М. Глобалізація валютної системи.// Журнал Європейської економіки. Том 7 (№1), березень 2008. - С. 76-93

Размещено на Allbest.ru